Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2а-0470/4439/11 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації податкової політики та за зверненнями податкових органів із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо:; адміністрування окремих податків, зборів, платежів у тому числі:.
Надіслано судом: 23.09.2015. Зареєстровано: 26.09.2015. Забезпечено надання загального доступу: 28.09.2015.
Дата набрання законної сили: 05.10.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  
		ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		02 вересня 2015 року                              м. Київ                              К/9991/78115/12 
		 
		 Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів:          Вербицької О.В., Олендера І.Я.,розглянувши у письмовому провадженні
		касаційну скаргу Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби
		на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.05.2011
		та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2012
		у справі № 2а/0470/4439/11 Дніпропетровського окружного адміністративного суду
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Павлоградське автотранспортне підприємство»
		до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області  (ОДПІ)
		про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
		ВСТАНОВИВ:
		Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.05.2011, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2012,  позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення - рішення Західно-Донбаської ОДПІ від 20.01.2011 № 0000022342; № 0000012342, № 0000112342.
		У касаційній скарзі ОДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення апеляційним судами норм матеріального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну. 
		Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає  частковому задоволенню.
		Фактичною підставою для донарахування позивачу податкових зобов`язань із податку на прибуток, податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 05.01.2011 № 1-23/2-21939968. Згідно цих висновків позивач порушив норми підпункту 5.3.3 пункту 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР) - завищив валові витрати на загальну суму 1219159,00 грн. у податковому обліку за 2, 3 та 4-й квартали 2009 року, 1, 2 та 3-й квартали 2010 року у зв'язку з включенням сум податку на додану вартість з вартості товарно-матеріальних цінностей, які були придбані для здійснення перевезень пасажирів, у результаті чого занизив податкові зобов'язання із податку на прибуток на 304790.00 грн. у податковому обліку за вказані звітні податкові періоди; норми підпункту 5.1.13 пункту 5.1 ст.5 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР) - не оподаткував обсяги поставок операцій з надання послуг з перевезення пасажирів, внаслідок чого занизив податкові зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 1425909,00 грн. у податковому обліку за квітень 2009 року - вересень 2010 року. Крім того, згідно з актом перевірки підприємство порушило норми пункту 2.12 Положення про проведення касових операцій в національній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за № 40/10320 (Положення № 637): звіт працівників підприємства щодо використання наданих під звіт готівкових коштів у загальній сумі 2251,84 грн. згідно авансових звітів від 03.04.2009, від 06.04.2009, від 27.04.2009, від 25.05.2009, від 28.05.2009, від 03.06.2009, від 20.07.2009, від 27.07.2009, від 12.10.2009, від 20.10.2009, від 30.10.2009, від 09.11.2009, від 24.11.2009, від 22.02.2010, від 15.03.2010, від 16.03.2010, від 19.03.2010, від 01.04.2010, від 20.04.2010, від 28.04.2010  прийнято без документів, які підтверджують використання готівки.
		За результатами перевірки ОДПІ стосовно ТОВ ««Павлоградське автотранспортне підприємство» прийняті податкові повідомлення-рішення від 20.01.2011: № 0000022342 - про визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 1425909,00 грн. за основним платежем та  356477,00 грн. за  штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000012342 - про визначення  грошового зобов`язання з податку на прибуток у сумі 184493,00 грн. за основним платежем та 46123,00 грн. за  штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000112342 - про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі  2251,84 грн.
		У судовому процесі встановлено, що позивач здійснював перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в м. Павлограді згідно із договором  від 01.04.2008 № 1 про перевезення пасажирів автомобільним транспортом, укладеним з виконавчим комітетом Павлоградської міської ради. Цей договір було укладено за результатами конкурсу на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, затвердженими рішеннями конкурсного комітету, створеного виконавчим комітетом Павлоградської міської ради, від 24.03.2008 № 7 та від 24.03.2008 № 8, від 24.06.2008  № 10 (а.с. 96-98). Підпунктом 2.1.2 цього договору встановлено, що  ТОВ «Павлоградське АТП» (перевізник) зобов'язаний погодити з виконавчим комітетом Павлоградської міської ради (замовник за договором) тарифи на перевезення пасажирів. Виконавчим комітетом Павлоградської міської ради були прийняті рішеннями «Про погодження граничної вартості тарифів на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в м. Павлограді» від 27.06.2008 № 806 та  «Про порядок встановлення тарифів від 10.06.2009 № 619 (із змінами від 29.07.2009 № 778) (а.с.53-54). Так, відповідно до підпункту 1.1.6 рішення  від 10.06.2009 № 619 вартість проїзду в міському пасажирському транспорті загального користування регулюється (затверджується для підприємств і організацій комунальної власності міської ради) та погоджується для суб'єктів господарювання іншої форми власності. Цим рішенням встановлена процедура такого погодження, яка передбачає, зокрема, розгляд заяви підприємства про погодження тарифів та доданих до нього матеріалів відділами з економічних питань та регуляторної політики міської ради; залучення для розгляду питання щодо обґрунтованості тарифів спеціалістів виконкому, фахівців підприємства, а в разі необхідності - створення робочих або експертних груп для розгляду тарифів; підготовку проекту рішення щодо заяви. Рішення щодо затвердження (погодження) тарифів приймається на підставі розгляду проекту відповідного рішення виконкому, погодженого з територіальним відділенням Антимонопольного комітету України.
		Згідно з підпунктом 5.1.13 пункту 5.1 ст. 5 Закону № 168/97-ВР звільняються від оподаткування операції з надання послуг з перевезення осіб пасажирським транспортом (крім таксомоторів) у межах населеного пункту, тарифи на які регулюються органом місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, визначеної законом. 
		Це звільнення не поширюється на операції з надання пасажирського транспорту в оренду (прокат).
		Згідно з підпунктом 2 пункту «а» ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (Закон № 280/97-ВР) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.
		За змістом цих норм, під встановленням цін і тарифів, зокрема на транспортні послуги, розуміється визначення таких цін і тарифів виконавчим органом місцевого самоврядування для підприємств, які входять до сфери їх адміністративного або іншого підпорядкування в односторонньому порядку, тоді як погодження тарифів із підприємствами інших форм власності передбачає встановлення ціни за участю двох сторін.  Як свідчить зміст рішення від 10.06.2009 № 619, виконком при погодженні тарифу на проїзд в міському пасажирському транспорті не просто погоджується із запропонованими підприємствами тарифами, а здійснює контроль за їх економічною обґрунтованістю, доцільністю. Результатом такого погодження не завжди є залишення тарифу на рівні, запропонованому підприємство.
		Суди попередніх інстанцій зробили обґрунтований висновок, що погодження ціни для приватних перевізників, позивача зокрема, не носить паритетного характеру узгодження. Враховуючи процедуру узгодження тарифу на перевезення, суди зробили правильний висновок, що така процедура за своїм змістом відповідає поняттю регулювання, з яким норма підпункту 5.1.13 пункту 5.1 ст. 5 Закону № 168/97-ВР пов'язує звільнення від оподаткування податком на додану вартість.
		Відповідно до підпункту 5.3.3 пункту 5.3 ст.5 Закону № 334/94-ВР не включаються до складу валових витрат витрати на: сплату податку на прибуток підприємств, податку на нерухомість, а також податків, установлених пунктами 7.8, 10.2 і статтею 13 цього Закону; сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, сплату податків на доходи фізичних осіб, які відраховуються за рахунок сум виплат таких доходів згідно із законом України про оподаткування доходів фізичних осіб. 
		Для платників податку на прибуток підприємств, які не зареєстровані як платники податку на додану вартість, до складу валових витрат виробництва (обігу) входять суми податків на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких належить до валових витрат такого платника податку. 
		У разі якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом України "Про податок на додану вартість.
		Враховуючи, що позивач правомірно декларував обсяги поставок операцій з надання послуг з перевезення пасажирів як звільнені від сплати податку на додану вартість, висновок суду про протиправне  виключення ОДПІ в його податковому обліку із суми валових витрат сум податку на додану вартість, сплачених у ціні товарів (послуг), придбаних для здійснення операцій з перевезення, відповідає правильному застосуванню норм підпункту 5.3.3 пункту 5.3 ст.5 Закону № 334/94-ВР.
		Що ж до податкового повідомлення-рішення від 20.01.2011 № 0000112342, то скасовуючи це податкове повідомлення-рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що це податкове повідомлення-рішення не відповідає нормам ст.113 Податкового кодексу України.
		Підпунктом 113.3 ст. 113 ПК встановлено, що штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, застосовуються у порядку та у розмірах, встановлених цим Кодексом та іншими законами України. 
		Застосування за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), не передбачених цим Кодексом та іншими законами України, не дозволяється.
		Частиною 2 ст. 25 Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» від 08.06.1995 р. № 1/95-к  (втратив чинність згідно із Законом України від 28.06.1996 р. N 254/96-ВР) Президент України був наділений повноваженнями видавати укази з питань економічної реформи, не врегульованих чинним законодавством України, які діють до прийняття відповідних законів.
		Враховуючи те, що Указ Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995р. № 436/95 (Указ № 436/95), на підставі ст. 1 якого були застосовані штрафні санкції згідно з податковим повідомленням-рішення від 20.01.2011 № 0000112342, суди зробили помилковий висновок щодо підстав неправомірності останнього.
		Відповідно до пункту 2.12 Положення № 637 фізичні особи - довірені особи підприємств (юридичних осіб), які відповідно до законодавства України одержали готівку з карткового рахунку із застосуванням корпоративної платіжної картки або особистої платіжної картки, використовують її за призначенням без оприбуткування в касі. Зазначені довірені особи подають до бухгалтерії підприємства звіт про використання коштів разом із підтвердними документами в установлені строки і порядку, що визначені для підзвітних осіб законодавством України, а також документи про одержання готівки з карткового рахунку (чек банкомата, копія видаткового ордера, довідки за встановленими формами, сліп, квитанція торговельного термінала тощо) разом з невитраченим залишком готівки.
		Статтею 1 Указу № 436/95 встановлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу за проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа (товарного або касового чека, квитанції до прибуткового ордера, іншого письмового документа), який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, - у розмірі сплачених коштів (абзац шостий цієї статті).
		Як свідчить акт перевірки, працівники позивача отримали під звіт готівкові кошти в загальній сумі 2251,84 грн., за використання яких відзвітувалися згідно з авансовими звітами від 03.04.2009, від 06.04.2009, від 27.04.2009, від 25.05.2009, від 28.05.2009, від 03.06.2009, від 20.07.2009, від 27.07.2009, від 12.10.2009, від 20.10.2009, від 30.10.2009, від 09.11.2009, від 24.11.2009, від 22.02.2010, від 15.03.2010, від 16.03.2010, від 19.03.2010, від 01.04.2010, від 20.04.2010, від 28.04.2010 без надання підтверджуючих документів щодо цих витрат. Позивач не наводить будь-яких доводів на спростування цих обставин, посилається тільки на порушення ОДПІ ст. 113 ПК.
		У той же час, податковим органом пропущений строк застосування адміністративно-господарських санкцій, встановлений ст. 250 Господарського кодексу України (ГК) щодо порушень, що мали місце за авансовими звітами за період з 03.04.2009 по 24.11.2009 на загальну суму 1559,34 грн.
		Штрафні санкції, які встановлені статтею 1 Указу № 436/95 є адміністративно-господарськими санкціями, оскільки підпадають під визначення адміністративно-господарських санкцій згідно зі статтею 238 ГК.
		Частиною 1 ст. 250 цього Кодексу встановлено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. 
		Частиною 2 цієї статті, якою ця стаття доповнена Законом України від 02.12.2010 р. № 2756-VI, із сфери її дії виключено штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи. 
		Разом із тим, Закон України від 02.12.2010 р. № 2756-VI набрав чинності з 1 січня 2011 року і не має  зворотної сили, оскільки посилює режим юридичної відповідальності. З дат вчинення позивачем порушень щодо обігу готівки впродовж 2009 року до дати набрання цим Законом чинності (01.01.2011) строки, встановлені частиною 1 ст. 250 ГК, які до 1 січня 2011 року поширювались на ці правопорушення, збігли. 
		Не поширюються ці строки щодо штрафних санкцій, які застосовані до позивача за порушення норм Положення № 637, вчинені продовж 2010 року (з 22.02. по 28.04.2010 (а.с.28), оскільки строк давності в один рік з дня їх вчинення до 1 січня 2011 року не збіг.
		Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 20.01.2011 № 0000112343 підлягає скасуванню у частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1559,34 грн. 
		Відповідно до ст. 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється є помилковим тільки в частині.
		Керуючись статями 220, 222, 223, 225, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд Україн
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби задовольнити частково, змінити постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.05.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2012, позов задовольнити частково: скасувати податкові повідомлення-рішення Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області від 20.01.2011 № 0000022342, № 0000012342 повністю; від 20.01.2011 № 0000112343 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1559,34 грн.
		В іншій частині позову відмовити.
		Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Головуючий суддя: ПідписЄ.А. УсенкоСудді: ПідписО.В. Вербицька  підписІ.Я. Олендер

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...