Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 813/4078/15 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації податкової політики та за зверненнями податкових органів із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо:; адміністрування окремих податків, зборів, платежів у тому числі:; податку на додану вартість (крім бюджетного відшкодування з податку на додану вартість).
Надіслано для оприлюднення: 28.09.2015. Зареєстровано: 01.10.2015. Забезпечено надання загального доступу: 05.10.2015.
Дата набрання законної сили: 24.02.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018,  м. Львів,  вул. Чоловського,  2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		23 вересня 2015 року                 №813/4078/15  
		  м.Львів
		 
		Львівський окружний адміністративний суд у складі:
		Головуючого-судді Сасевича О.М.,
		за участю секретаря судового засідання Чижук М.М.,
		представника позивача ОСОБА_1,
		представника відповідача ОСОБА_2,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Укрриба» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.07.2015 року №0001082201, №0001072201, -
		 
		                               В С Т А Н О В И В :
		 
		Приватне підприємство «Укрриба» (надалі  ПП «Укрриба») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області, в якій просить (з урахуванням уточнень) визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.07.2015 року №0001082201, №0001072201.
		Свої позовні вимоги в даній справі позивач обґрунтовує тим, що, на його думку, оспорювані ним податкові повідомлення-рішення не відповідають фактичним обставинам справи та були прийняті контролюючим органом із порушенням норм матеріального права й суперечать чинному законодавству України.
		Так, позивач зазначає, що відповідачем було проведено планову виїзну перевірку ПП «Укрриба», за результатами якої податковим органом було встановлено, що господарські операції між позивачем та ТзОВ «Еколайн-Ст» і ТзОВ «Екодит» щодо продажу позивачем товару не були належним чином документовані, наявні документи не свідчать про фактичне відвантаження такого  товару на користь ТзОВ «Еколайн-Ст» і ТзОВ «Екодит», відтак, операції з реалізації товару не можуть вважатися господарською діяльністю позивача. Окрім цього, контролюючий орган дійшов висновку, що операції з продажу позивачем уцінених товарів (за ціною нижче собівартості) також не є господарською діяльністю ПП «Укрриба». Однак, на переконання позивача, з такими висновками відповідача погодитися не можна.
		Позивач стверджує, що операції між ПП «Укрриба» та ТзОВ «Еколайн-Ст» і ТзОВ «Екодит», у період за який проводилася перевірка, носили реальний і товарний характер, й полягали в постачанні позивачем на користь своїх контрагентів товарів різного асортименту (курятина, риба, оселедець, котлети, інші напівфабрикати), що підтверджується первинними документами, які надавалися відповідачеві в повному обсязі при перевірці, та які оформлені у повній відповідності до усіх приписів чинного законодавства України (договори, видаткові накладні тощо). При цьому, позивач акцентує увагу на тому, що окремі формальні недоліки в оформленні первинних документів не можуть бути безсумнівним і однозначним доказом нереальності господарських операцій, позаяк у цілому вони дають змогу встановити дійсний зміст операцій. Окрім того, позивач зазначає на тому, що ним було документовано операції в тих межах, в яких він брав безпосередню участь і що прямо передбачено законом, відтак, відсутність товарно-транспортних накладних (про що йдеться в акті перевірки) не є свідченням нездійснення ним операцій, оскільки позивач не був зобовязаний здійснювати транспортування товару.
		Позивач також звертає увагу на неправомірність обґрунтування висновків податкового органу такими аргументами, які можуть свідчити виключно про гіпотетичні порушення, допущені його контрагентами (як от зауваження до наявності в них трудових ресурсів, основних засобів, факти наявності в податковій історії певних актів, початок кримінальних проваджень щодо посадових осіб і т.п.), а не позивачем. І навіть у випадку, якщо контрагенти позивача й допускали порушення податкового законодавства, це не є прямим свідченням порушень, допущених позивачем. У цьому контексті позивач наголошує, що він не може контролювати чи перевіряти діяльність своїх контрагентів, а тому й не повинен нести відповідальність за можливі порушення з їх сторони чи недоліки у їх діяльності. 
		Більш того, ПП «Укрриба» вважає необґрунтований підхід контролюючого органу щодо трактування певних операцій із продажу товару як таких, що не відносяться до господарських операцій, виходячи з ціни їх продажу. Позивач зазначає, що він як субєкт підприємництва вправі самостійно регулювати власну діяльність, зокрема, й встановлювати ціну, за якою здійснювати реалізацію товару. Окрім того, в даному випадку, продаж товару по ціні нижче закупівельної був обумовлений обєктивними обставинами  частковим пошкодженням продукції. При цьому, позивач підкреслює, що спірні операції по продажу товару, хоч і за нижчою вартістю, у будь-якому разі були спрямовані на отримання доходу (що слід відрізняти від прибутку), що, в свою чергу, характеризує їх як господарську діяльність підприємства.
		З огляду на вказане, позивач вважає, що при проведенні перевірки відповідачем не було дано належної оцінки усім наявним доказам, які безумовно та однозначно свідчили про реальність і товарність операцій позивача та про те, що вони складають зміст господарської діяльності позивача.
		Враховуючи наведені ним доводи, позивач вважає, що відповідачем було безпідставно викладено висновок про заниження податкових зобовязань з ПДВ і завищення залишку відємного значення з цього податку й протиправно винесено оспорювані податкові повідомлення-рішення.
		Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 04.08.2015 року дану позовну заяву було залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення її недоліків.
		12.08.2015 року позивач усунув недоліки позовної заяви, яку було залишено без руху ухвалою судді від 04.08.2015 року.
		Ухвалами судді від 12.08.2015 року в адміністративній справі №813/4078/15 відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
		На заперечення позовних вимог відповідачем було подано заперечення на адміністративний позов. У поданому запереченні відповідач обґрунтовує законність оспорюваних податкових повідомлень-рішень, а його позиція полягає в наступному.
		Відповідач вказує на те, що позивачем у ході перевірки не було надано необхідних документів, які би підтверджували дійсне відвантаження товару від ПП «Укрриба» до ТзОВ «Еколайн-Ст» і ТзОВ «Екодит», у звязку із чим, реалізація такого товару не може вважатися господарською операцією платника податків - позивача. 
		Так, видаткові накладні, які складалися позивачем при документуванні операцій із продажу товарів на користь ТзОВ «Еколайн-Ст» і ТзОВ «Екодит» є дефектними, оскільки не містять даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції, також відсутні документи, які би підтверджували здійснення транспортування придбаного в позивача товару до його контрагентів (товарно-транспортні накладні), а зібрані податковим органом відомості свідчать про фактичне нездійснення транспортування товару, як це відображено в окремих товаросупровідних документах, отриманих у ході інших контрольних заходів. Окрім того, відповідач звертає увагу на те, що контрагенти позивача, які нібито придбавали в нього товар (ТзОВ «Еколайн-Ст» і ТзОВ «Екодит»), не можуть провадити реальну господарську діяльність, у звязку з відсутністю в них основних засобів, складів, достатньої кількості працівників тощо.
		Окрім того, відповідач указує на те, що позивачем було проведено окремі операції з продажу товару за ціною істотно нижчою від собівартості такого товару (ціни його придбання). Така ситуація мала місце внаслідок уцінки товару, проте, на переконання відповідача, для цього не було достатніх підстав і дійсної необхідності, у звязку з чим, така операція була збитковою для ПП «Укрриба», а тому теж не може вважатися господарською діяльністю такого підприємства.
		Таким чином, по встановлених випадках використання товарів в операціях, що не є господарською діяльністю, позивач зобовязаний був нарахувати податкові зобовязання з ПДВ, виходячи з бази оподаткування, визначеної за п.189.1 ст.189 Податкового кодексу України, чого ПП «Укрриба» зроблено не було.
		Відтак, у результаті наведеного вище, ПП «Укрриба» було неправомірно та безпідставно занижено податкові зобовязання і завищено залишок відємного значення з ПДВ з цього податку.
		Відповідно, свої висновки й рішення податковий орган вважає обґрунтованими та законними, у звязку з чим не вбачає підстав для скасування оспорюваних податкових повідомлень-рішень.
		У судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, просив суд позов задовольнити повністю й визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення №0001082201 від 24.07.2015 року та №0001072201 від 24.07.2015 року.
		Представник відповідача проти позову заперечила, надала пояснення, аналогічні викладеним у запереченнях, наголосила на правомірності спірних податкових повідомлень-рішень №0001082201 від 24.07.2015 року та №0001072201 від 24.07.2015 року та просила суд у задоволенні позову відмовити повністю.
		Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
		Судом встановлено, що ПП «Укрриба» як юридичну особу було зареєстровано Виконавчим комітетом Львівської міської ради 19.10.2005 року. На податковий облік позивача взято 25.10.2005 року. У періоді, який перевірявся, ПП «Укрриба» було зареєстровано як платник податку на додану вартість, згідно свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ №17862096.
		У період із 12.06.2015 року по 03.07.2015 року Державною податковою інспекцією у Сихівському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області було проведено планову виїзну перевірку ПП «Укрриба» (ідентифікаційний код юридичної особи 33863182) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної фіскальної служби, за період діяльності з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року.
		За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено акт №702/13-50-22-02-13/33863182 від 10.07.2015 року, у якому було, зокрема, зафіксовано наступне порушення податкового законодавства, допущене ПП «Укрриба» у своїй діяльності:
		1)п.п.189.1, 198.5, ст.192 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за 2014 рік на суму 5 517 563 грн., в тому числі за січень 2014 року на суму 426 343 грн., за лютий 2014 року на суму 356 612 грн., за березень 2014 року на 684 241 грн., за квітень 2014 року на 811 093 грн., за травень 2014 року на 265 142 грн., за червень 2014 року на 329 580 грн., за липень 2014 року на 1 942 470 грн., за серпень 2014 року на 567 118 грн., за вересень 2014 року на 132 536 грн., за жовтень 2014 року на 2 428 грн., завищено залишок відємного значення ПДВ за грудень 2014 року на 69 815 грн.
		Як випливає зі змісту акту №702/13-50-22-02-13/33863182 від 10.07.2015 року, контролюючий орган дійшов висновку, що документовані операції між ПП «Укрриба» та ТзОВ «Еколайн-Ст» і ТзОВ «Екодит» щодо продажу позивачем товарів різного асортименту (напівфабрикати, курятина, риба тощо) упродовж 2014 року насправді не здійснювалися.
		Вказане, на думку контролюючого органу, підтверджується дефектністю первинних документів, а саме  не зазначенням у видаткових накладних даних особи, яка їх підписувала, що свідчить про неможливість ідентифікувати особу, яка брала участь у таких операціях.
		Окрім цього, в акті №702/13-50-22-02-13/33863182 відповідач посилається на податкову інформацію, яка свідчить про неможливість провадження контрагентами позивача (ТзОВ «Еколайн-Ст») реальної господарської діяльності, а саме - наявні посилання на дані акту про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Еколайн-Ст» №1793/26-55-22-06 від 24.05.2013 року, акту про результати невиїзної позапланової перевірки ТзОВ «Еколайн-Ст» №1251/26-55-22-09 від 18.12.2014 року, акту щодо неможливості проведення зустрічної звірки ТзОВ «Еколайн-Ст» №223/26-55-22-09/37882209 від 23.03.2015 року. Також відповідач посилається на відомості про провадження прокуратурою міста Києва досудового розслідування у кримінальному провадженні за обставинами, повязаними з фактами ухилення від сплати податків службовими особами ТзОВ «Еколайн-Ст» і ТзОВ «Екодит».
		Відповідач в акті, окрім іншого, зазначає про відсутність підтвердження факту транспортування товарів, які придбавалися ТзОВ «Еколайн-Ст» і ТзОВ «Екодит», від ПП «Укрриба» до вказаних осіб. Зокрема, в позивача відсутні товарно-транспортні накладні. А крім того, транспортування товару за окремими товарно-транспортними накладними (за липень 2014 року) не підтверджується дійсними обставинами й здобутою інформацією.
		Крім того, податковий орган акцентує в акті №702/13-50-22-02-13/33863182 на тому факті, що позивачем було проведено уцінку товару (субпродукти, морепродукти, курятина тощо) й реалізовано його за ціною значно нижчою від закупівельної. Однак, таку уцінку товару відповідач вважає безпідставною, а операції з продажу товару за нижчою ціною такими, що не є господарською діяльністю ПП «Укрриба».
		Таким чином, відповідач в акті №702/13-50-22-02-13/33863182 відобразив висновок про використання ПП «Укрриба» товарів в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку, що в силу приписів п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України зобовязувало останнього нарахувати податкові зобовязання з ПДВ виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п.189.1 ст.189 Податкового кодексу України, за яким база оподаткування ПДВ за товарами/послугами визначається виходячи з вартості їх придбання, чого ПП «Укрриба» не було зроблено. 
		У звязку із цим, на підставі акту №702/13-50-22-02-13/33863182 від 10.07.2015 року, відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0001072201 від 24.07.2015 року щодо збільшення суми грошового зобовязання з податку на додану вартість (+ 5 517 563 грн.) та штрафними санкціями (2 758 782 грн.) і податкове повідомлення-рішення №0001082201 від 24.07.2015 року щодо зменшення розміру відємного значення суми податку на додану вартість (у розмірі 69 815 грн.).
		Вважаючи свої права порушеними діями та рішеннями субєкта владних повноважень, не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями №0001072201 і №0001082201 від 24.07.2015 року, позивачем було заявлено означений позов, у якому ПП «Укрриба» стверджує про відсутність підстав для прийняття відповідачем оспорюваних податкових повідомлень-рішень за відсутності порушень ним податкового законодавства та, відповідно, про їх протиправність.
		Розглянувши доводи сторін і дослідивши підстави прийняття субєктом владних повноважень оспорюваних податкових повідомлень-рішень, суд, щодо суті документованих господарських операцій між ПП «Укрриба», які досліджувалися у ході проведеної відповідачем планової перевірки, відзначає наступне.
		Так, для підтвердження правовідносин із ТзОВ «Еколайн-Ст» позивачем представлено договір поставки №01/62 від 18.07.2012 року (зі змінами від 03.01.2014 року). Предметом такого договору є постачання ПП «Укрриба» на користь ТзОВ «Еколайн-Ст» товару, асортимент, ціна, найменування, кількість якого вказуються у видаткових накладних (п.п.1.1, 1.2 договору). Поставка за умовами п.2.5 договору здійснюється на умовах «франко-склад продавця». Згідно з п.5.2 договору, товар переходить у власність покупця після передачі на складі продавця, що засвідчується підписом у видатковій накладній, а вивіз товару зі складу здійснюється покупцем.
		Аналогічний за змістом та умовами договір поставки №1607 від 16.07.2013 року (зі змінами від 25.06.2014 року) позивачем було укладено зі ТзОВ «Екодит» та представлено суду на підтвердження правовідносин із таким підприємством.
		Розглянувши зазначені договори поставки №01/62 від 18.07.2012 року та №1607 від 16.07.2013 року, суд приходить до висновку, що такі правочини є належним доказом досягнення його учасниками домовленостей щодо здійснення, у відповідності до погоджених умов, певних господарських операцій, спрямованих на задоволення їх інтересів та на реалізацію господарської компетенції таких юридичних осіб.
		Досліджуючи обставини виконання згаданих вище договорів поставки №01/62 від 18.07.2012 року та №1607 від 16.07.2013 року, суд відзначає, що на підтвердження реальності операцій із постачання товарів позивачем представлено ряд видаткових накладних, як це й було обумовлено вказаними вище договорами.
		А саме, ПП «Укрриба» надано копії видаткових накладних №8 від 03.01.2014 року, №24 від 08.01.2014 року, №25 від 09.01.2014 року, №49 від 10.01.2014 року, №59 від 13.01.2014 року, №60 від 13.01.2014 року, №94 від 15.01.2014 року, №96 від 15.01.2014 року, №112 від 16.01.2014 року, №151 від 20.01.2014 року, №165 від 22.01.2014 року, №173 від 22.01.2014 року, №190 від 23.01.2014 року, №198 від 24.01.2014 року, №214 від 27.01.2014 року, №243 від 29.01.2014 року, №256 від 30.01.2014 року, №263 від 31.01.2014 року, №284 від 03.02.2014 року, №318 від 05.02.2014 року, №332 від 06.02.2014 року, №345 від 07.02.2014 року, №363 від 10.02.2014 року, №372 від 11.02.2014 року, №381 від 12.02.2014 року, №401 від 13.02.2014 року, №408 від 14.02.2014 року, №427 від 17.02.2014 року, №450 від 19.02.2014 року, №470 від 20.02.2014 року, №503 від 24.02.2014 року, №516 від 26.02.2014 року, №532 від 27.02.2014 року, №540 від 28.02.2014 року, №556 від 03.03.2014 року, №1040 від 03.03.2014 року, №1041 від 03.03.2014 року, №1042 від 03.03.2014 року, №574 від 05.03.2014 року, №584 від 06.03.2014 року, №598 від 07.03.2014 року, №630 від 11.03.2014 року, №638 від 12.03.2014 року, №655 від 13.03.2014 року, №680 від 14.03.2014 року, №707 від 17.03.2014 року, №727 від 19.03.2014 року, №737 від 20.03.2014 року, №748 від 21.03.2014 року, №768 від 24.03.2014 року, №790 від 26.03.2014 року, №805 від 27.03.2014 року, №830 від 31.03.2014 року, №862 від 02.04.2014 року, №873 від 03.04.2014 року, №883 від 04.04.2014 року, №919 від 07.04.2014 року, №934 від 09.04.2014 року, №951 від 10.04.2014 року, №986 від 11.04.2014 року, №988 від 14.04.2014 року, №1000 від 15.04.2014 року, №1009 від 16.04.2014 року, №1010 від 16.04.2014 року, №1011 від 16.04.2014 року, №1029 від 17.04.2014 року, №1030 від 17.04.2014 року, №1038 від 18.04.2014 року, №1039 від 22.04.2014 року, №1043 від 22.04.2014 року, №1075 від 25.04.2014 року, №1096 від 28.04.2014 року, №1175 від 05.05.2014 року, №1228 від 12.05.2014 року, №1296 від 15.05.2014 року, №1314 від 19.05.2014 року, №1344 від 21.05.2014 року, №1361 від 22.05.2014 року, №1416 від 28.05.2014 року, №1428 від 29.05.2014 року, №1484 від 02.06.2014 року, №1507 від 04.06.2014 року, №1521 від 05.06.2014 року, №1567 від 10.06.2014 року, №1598 від 12.06.2014 року, №1612 від 13.06.2014 року, №1648 від 16.06.2014 року, №1716 від 23.06.2014 року, №1760 від 26.06.2014 року, №1800 від 01.07.2014 року, №1833 від 03.07.2014 року, №1876 від 08.07.2014 року, №1900 від 10.07.2014 року, №1915 від 11.07.2014 року, №1932 від 14.07.2014 року, №1967 від 16.07.2014 року, №1976 від 17.07.2014 року, №1991 від 18.07.2014 року, №2024 від 21.07.2014 року, №2038 від 23.07.2014 року, №2045 від 24.07.2014 року, №2082 від 28.07.2014 року, №2100 від 30.07.2014 року, №2108 від 31.07.2014 року, №2107 від 31.07.2014 року, №2122 від 01.08.2014 року, №2136 від 04.08.2014 року, №2137 від 04.08.2014 року, №2148 від 05.08.2014 року, №2162 від 06.08.2014 року, №2164 від 06.08.2014 року, №2166 від 07.08.2014 року, №2167 від 07.08.2014 року, №2199 від 11.08.2014 року, №2219 від 13.08.2014 року, №2232 від 14.08.2014 року, №2251 від 15.08.2014 року, №2263 від 18.08.2014 року, №2281 від 20.08.2014 року, №2289 від 21.08.2014 року, №2304 від 22.08.2014 року, №2320 від 26.08.2014 року, №2334 від 27.08.2014 року, №2346 від 28.08.2014 року, №2376 від 01.09.2014 року, №2406 від 03.09.2014 року, №2415 від 04.09.2014 року, що складені між ПП «Укрриба» і ТзОВ «Еколайн-Ст». А також, копії видаткових накладних №1740 від 25.06.2014 року, №2009 від 21.07.2014 року, №2010 від 21.07.2014 року, №2016 від 21.07.2014 року, що складені між ПП «Укрриба» і ТзОВ «Екодит».
		Проаналізувавши вказані первинні документи (видаткові накладні), суд відзначає, що вони відповідають домовленостям сторін (зафіксованим у договорах поставки №01/62 від 18.07.2012 року та №1607 від 16.07.2013 року) і за своїм змістом засвідчують факти передачі від постачальника (ПП «Укрриба») до покупців (ТзОВ «Еколайн-Ст» і ТзОВ «Екодит») товару, тобто свідчать про здійснення конкретних господарських операцій. При цьому, суд прийшов до висновку, що ці документи також відповідають і вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які ставляться до підприємств у частині здійснення облікової політики, та містять необхідні для первинних документів дані в достатній мірі для ідентифікації господарських операцій, визначення їх змісту, вартості та інших істотних обставин їх здійснення. У цьому контексті суд критично оцінює твердження відповідача про істотну дефектність таких первинних документів, яка полягає у не зазначенні в них прізвища та імені особи, яка брала участь у здійсненні операцій, позаяк у даних первинних документах вказані достатні відомості для ідентифікації учасників операції, як це вимагає чинне законодавством, а саме  ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Суд акцентує увагу на тому, що учасниками спірних операцій були юридичні особи (а не фізичні, як помилково вважає відповідач) і у всіх видаткових накладних наведено інформацію про таких осіб  вказано найменування, коди, місцезнаходження підприємств-учасників відповідних господарських операцій тощо, а самі первинні документи підписані від імені таких юридичних осіб (містять особистий підпис відповідальних осіб) та засвідчені відтисками їх печаток.
		Окрім того, обґрунтуванням спрямування намірів ПП «Укрриба» і його контрагентів на реальне виконання умов укладених договорів поставки слугує й факт здійснення розрахунків за придбаний товар. Зокрема, підтвердженням цього є надані позивачем виписки з банківських рахунків, а крім того, факт оплати не заперечується й відповідачем.
		Беручи ж до уваги зміст інших доводів відповідача, якими обґрунтовані його висновки по операціях із ТзОВ «Еколайн-Ст» і ТзОВ «Екодит», суд вважає за необхідне критично оцінити посилання на відсутність товаросупровідних документів на доставку товару від позивача до його контрагентів, як підставу для висновку про нездійснення документованих операцій.
		Так, як уже зазначено вище, умовами укладених між ПП «Укрриба» та ТзОВ «Еколайн-Ст» і ТзОВ «Екодит» договорів поставки №01/62 від 18.07.2012 року та №1607 від 16.07.2013 року передбачено, що постачання здійснюється на умовах «франко-склад». Як розшифровано у договорах поставки, обовязок продавця з доставки товару вважається виконаним в момент його передачі покупцю, що здійснюється на складі продавця, а вивіз товару провадиться вже покупцем. Зазначене відповідає й умовам Інкотермс, за якими постачання на умовах «франко-склад» означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобовязання з постачання, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму складі, при цьому продавець не відповідає за навантаження товару на транспортний засіб і подальше його перевезення. Відтак, на позивача, в даному випадку, не покладається обовязок з транспортування чи організації такого транспортування товару зі своїх складських потужностей до покупців, а тому вимоги до позивача щодо документування таких операцій (або їх належного документування) є некоректними, позаяк такі операції ним не здійснюються, а також позивач не може нести відповідальність за належне транспортування контрагентами придбаних товарів чи належне оформлення такого транспортування, оскільки він позбавлений права втручання в діяльність інших субєктів господарювання.
		При цьому, суд також звертає увагу на те, що у відповідності до розд.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна накладна є документом обовязковим для учасників транспортного процесу, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Відповідно, товарно-транспортні накладні призначені для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак, визначають взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. У звязку з чим, товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей, а тому відсутність таких документів не можна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності спірних операцій із закупівлі товарів. 
		Окрім того, зважаючи на те, що відповідач обґрунтовує свої рішення, прийняті щодо позивача, обставинами, які можуть вказувати на порушення податкового законодавства контрагентами позивача (акти перевірок, акти про неможливість проведення зустрічних звірок, відомості про кримінальне провадження і т.п.), суд також бере їх до уваги, проте, надає їм критичної оцінки.
		Суд наголошує на тому, що платник податків не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Слід зазначити, що при провадженні своєї діяльності позивач не зобовязаний здійснювати перевірку легальності чи правомірності діяльності своїх контрагентів, дотримання ними законодавства України, повноваження їх представників тощо,  для цього позивачеві не надано відповідних повноважень та компетенції й він позбавлений ефективної можливості уникати чи попереджувати співпрацю із несумлінними платниками податків. У той же час, співпраця та наявність господарських відносин із особами, які допустили порушення законодавства, не свідчить автоматично про допущення порушень самим позивачем, за умови якщо ним особисто порушень закону допущено не було. 
		Неприпустимість притягнення до відповідальності одного субєкта господарювання, у випадку неправомірних дій іншого, визначено й у практиці Європейського Суду з прав людини. Зокрема, у п.71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обовязків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив в рішенні у справі «Бізнес ОСОБА_3» проти Болгарії», п.23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обовязків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції.
		Тому, допущені порушення податкового законодавства покупцем товару, робіт чи послуг тягнуть негативні наслідки саме для такої особи та не впливають на права позивача, а лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (покупцями) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями чи усвідомлене сприяння зі сторони позивача таким особам в порушенні податкового законодавства, може слугувати підставою для застосування й до позивача відповідних правових наслідків.
		Таким чином, висновки про порушення податкового законодавства контрагентами позивача чи іншими особами не можуть самі по собі й автоматично підтверджувати порушення податкового законодавства позивачем, а позивач як платник податку не повинен нести наслідків невиконання своїми контрагентами вимог закону. Така позиція узгоджується й з висновками Верхового Суду України, висловленими, зокрема, у постанові від 31.01.2011 року в справі №21-47а10, постанові від 11.12.2007 року у справі №21-1376во06.
		Також суд не вважає достатньо обґрунтованими посилання відповідача на неможливість провадження контрагентами позивача реальної діяльності, у звязку з недостатністю матеріальних і трудових ресурсів, позаяк чинне законодавство не ставить яких-небудь конкретних вимог щодо рівня забезпечення господарюючого субєкта матеріальними засобами і трудовими ресурсами, а такі (матеріальні й трудові ресурси), окрім цього, можуть залучатися контрагентами й поза правовим полем, за що, в свою чергу, позивач нести відповідальність не може, з огляду на окреслений вище постулат про індивідуальність відповідності.
		Таким чином, беручи до уваги всі встановлені дійсні обставини справи та аргументи й доводи сторін, суд приходить до висновку, що операції між ПП «Укрриба» та ТзОВ «Еколайн-Ст» і ТзОВ «Екодит» щодо поставки товару відбувалися насправді й були задокументовані повно та належним чином. 
		При цьому, суд не знаходить жодних вагомих підстав для трактування таких операцій як діяльність, яка не є господарською, та вбачає суперечність у правовій позиції відповідача. Так, доводи відвідача фактично спрямовані виключно на те, щоби довести нездійснення операцій між зазначеними підприємствами, а відтак, у разі нездійснення операцій взагалі їх неможливо віднести ані до господарської діяльності, ані до негосподарської діяльності підприємства. Тож, у результаті цього, незрозуміло, чому факт не підтвердження здійснення певних операцій із постачання товару повинен одночасно підтверджувати їх здійснення (однак лише як негосподарську операцію).
		Відтак, висновок податкового органу про те, що операції з продажу товарів ПП «Укрриба» та ТзОВ «Еколайн-Ст» і ТзОВ «Екодит», які досліджувалися під час перевірки, не є господарською діяльністю позивача слід вважати необґрунтованим і помилковим.
		Окрім того, оскаржувані рішення податкового органу були прийняті також і за його висновками про неможливість трактування операцій із продажу товару по ціні нижче собівартості (внаслідок уцінки такого товару) як господарської діяльності позивача, в звязку з чим, суд відзначає наступне.
		Як визначено п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність  це діяльність особи, що повязана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
		Отже, визначальним для кваліфікації певної операції як господарської є, безумовно, сам факт її реального здійснення, а також спрямування його на отримання доходу. Як вбачається з матеріалів справи й пояснень сторін, факт здійснення продажу уціненого товару ними не заперечується та підтверджується. У той же час, відповідач вважає, що продаж товару за ціною нижче собівартості, не спрямований на отримання доходу, що, на переконання суду, є помилковим, позаяк доходом є будь-яке надходження коштів на користь підприємства внаслідок здійснення певних операцій (на відміну від прибутку, який є позитивною різницею між доходом і витратами). 
		При цьому, суд підкреслює, що навіть реалізовуючи товар за ціною нижче собівартості підприємство може переслідувати господарську й ділову мету, яка може полягати в зниженні прогнозованих збитків від втрати товару, неможливості його продажу тощо.
		І саме такі обставини підтверджуються в даному випадку, оскільки уцінення товару, тобто зниження його ціни, було обумовлено необхідністю реалізувати товар зниженої кондиції з метою недопущення значних збитків від його псування. Це, в свою чергу, було спричинене обєктивними факторами  виходом з ладу холодильних установок, у яких зберігався товар, та, відповідно, пошкодження такого товару і скорочення строку його придатності, що підтверджується належними доказами, які представлені позивачем і досліджувалися контролюючим органом у ході перевірки. Таким чином, проведення уцінки позивачем товару та його реалізація за ціною нижче собівартості не суперечило діловій меті діяльності ПП «Укрриба», оскільки було спрямоване на мінімізацію негативних наслідків, які сталися внаслідок поломки устаткування, та в будь-якому разі на отримання певного (можливо й меншого аніж первинно розраховував позивач) доходу. При цьому, суд відзначає також, що чинне законодавство при здійсненні позивачем операцій із реалізації уціненого товару не ставило яких-будь обмежень щодо формування власної цінової політики, за умови дотримання інших обовязкових вимог щодо здійснення господарської діяльності (наприклад, як могло би бути в разі вчинення ним контрольованих операцій).
		Відтак, висновок податкового органу про те, що продаж товару за наслідками уцінки ціни його реалізації (тобто продаж за ціною нижче собівартості) не є господарською діяльністю позивача слід також вважати необґрунтованим і помилковим.
		Окремо суд відзначає незрозумілу суперечність у висновках акта перевірки №702/13-50-22-02-13/33863182, а саме, стверджуючи про нездійснення певних господарських операцій, податковий орган одночасно наголошує в акті перевірки на відсутності фактів заниження оподатковуваного прибутку позивача та/або завищення його податкових зобовязань із ПДВ по таких нібито нездійснених операціях. Відтак, зазначене додатково вказує на необґрунтованість і суперечність висновків відповідача, які очевидно базувалися на невірній оцінці ним матеріалів перевірки, встановлених обставин діяльності позивача та норм чинного законодавства України.
		Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Статтею 67 Конституції України регламентовано, що кожен зобовязаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
		У відповідності до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		Такий підхід узгоджується також з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у п.110 рішення у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.
		При винесенні рішення суд також вважає за потрібне відмітити необхідність дотримуватися позиції Європейського суду з прав людини, яку він висловив у п.53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». 
		Так, наведені Державною податковою інспекцією у Сихівському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують належність операцій щодо реалізації товару, які здійснювалися ПП «Укрриба», до господарських операцій такого підприємства, а також їх реальність і товарність, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідач, як субєкт владних повноважень не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його висновки та заперечення, та ним не було спростовано доводів позивача. А отже, відповідачем належними документально обґрунтованими доказами не підтверджено наявності правових підстав для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
		Суд при вирішенні справи також звертає увагу на те, що у контексті податкових спорів практика Європейського Суду з прав людини свідчить, що встановлення обовязку сплатити податок/позбавлення права отримати податкову вигоду (податковий кредит чи бюджетне відшкодування ПДВ) розглядається як позбавлення власності. Відповідно, воно повинно здійснюватися лише на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (п.53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Булвес» АД проти Болгарії», п.23 Європейського суду з прав людини у справі «Бізнес ОСОБА_3» проти Болгарії»). Також, у рішенні у справі «Щокін проти України» (п.49) Європейський Суд з прав людини вказав, що збільшення податковим органом зобовязання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 року. Таке втручання за Конвенцією може бути визнано тільки, якщо здійснене на умовах, передбачених законом, чого у даному випадку податковим органом дотримано не було.
		Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що субєкт владних повноважень, прийнявши оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не дотримався принципу верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, вимог чинного податкового законодавства України та передбачених ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України принципів.
		Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.
		Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
		Керуючись ст.ст.7-14, 18, 19, 69-72, 86, 128, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд 
		 
		                                П О С Т А Н О В И В :
		 
		Адміністративний позов задовольнити повністю.
		 
		Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області №0001082201 від 24.07.2015 року.
		 
		Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області №0001072201 від 24.07.2015 року.
		 
		Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Укрриба» сплачений судовий збір у сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.
		 
		Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
		Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
		У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження. 
		 
		 
		Суддя Сасевич О.М.
		 
		 
		Повний текст постанови виготовлений та підписаний 28 вересня 2015 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...