Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 510/1657/13-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано для оприлюднення: 02.10.2015. Зареєстровано: 02.10.2015. Забезпечено надання загального доступу: 06.10.2015.
Дата набрання законної сили: 28.09.2015
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Номер провадження: 11-кп/785/70/15
		Номер справи місцевого суду: 510/1657/13-к 
		Головуючий у першій інстанції  ОСОБА_1  
		Доповідач         ОСОБА_2 
		 
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 28.09.2015 року                                     м. Одеса
		Апеляційний суд Одеської області у складі:        
		головуючого - судді ОСОБА_2 ,
		суддів:             ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		за участю:
		секретарів: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
		прокурорів: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
		потерпілих: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
		представника потерпілих  адвоката ОСОБА_11 
		захисників - адвокатів: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,
		обвинувачених: ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінальногопровадження №42013170300000011 від 26.02.2013 року за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_14 та його захисника ОСОБА_12 , а також обвинуваченого ОСОБА_15 та його захисника ОСОБА_16 на вирок Ренійського районного суду Одеської області від 01.07.2014 року, яким:
		ОСОБА_14 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м.Ізмаїла, Одеської області, громадянин України, неодружений, з середньої освітою, зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,
		засуджений за п.п. 1,12 ч.2 ст. 115 КК України до довічного позбавлення волі,
		та 
		ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець м.Рені, Одеської області, громадянин України, з вищою освітою, одружений, маючий    на утриманні неповнолітню дитину, працюючий помічником капітана на судах іноземних компаній, зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_3 , раніше не судимий.
		засуджений за п.п. 1,12 ч.2 ст. 115 КК України - до покарання у виді 10 (десяти) років позбавлення волі. 
		Строк відбуття покарання обвинуваченим обчислений з 30 березня 2011 року,міра запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою вироком залишена без змін.
		Вироком вирішено питання щодо цивільного позову заявленого по справі та судових витрат, -
		встановив:
		Згідно з вироком суду обвинувачені ОСОБА_14 та ОСОБА_15 засуджені за умисне вбивство двох осіб, вчинене за попередньою змовою між собою та двома іншими невстановленими особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, за наступних обставин:
		Узв`язку із розподілом прибутків від сумісної комерційної діяльності та визначенням частки у ній, між обвинуваченим ОСОБА_14 та подружжям ОСОБА_17 постійно виникали конфлікти, виник спір, що вирішувався у судовому порядку, конфліктна ситуація переросла у особисті неприязні стосунки. Як наслідок, у обвинуваченого ОСОБА_14 виник умисел на вчинення умисного вбивства ОСОБА_18 та ОСОБА_19 .
		З метою реалізації свого наміру, 25.03.2011 року, обвинувачений ОСОБА_14 запропонував вчинити вбивство ОСОБА_19 та ОСОБА_18 обвинуваченому ОСОБА_15 та двом іншим невстановленим досудовим розслідуванням особам, на що останні погодились, тим самим вступивши з обвинуваченим ОСОБА_14 у попередню змову. Датою вчинення кримінального правопорушення було визначено 28.03.2011 року.
		28.03.2011 року, у вечірній час, обвинувачені ОСОБА_20 , ОСОБА_15 та дві невстановлені досудовим розслідуванням особи зустрілись біля магазину «Продтовари», розташованого в безпосередній близькості від місця проживання подружжя ОСОБА_17 , попередньо озброївшись металевими трубами, гайковим автомобільним кутовим ключем, ножем, вчотирьох пройшли до буд. АДРЕСА_4 , тобто до місця проживання потерпілих де вимкнули електричне освітлення двору і стали чекати повернення подружжя ОСОБА_17 .
		Приблизно о 21 годині 35 хвилин 28.03.2011 року на подвір`я вищевказаного будинку, під управлінням ОСОБА_19 , в`їхав автомобіль «Субару-Трібека» д/н НОМЕР_1 , в якому на передньому пасажирському сидінні перебувала ОСОБА_18 . Побачивши це, ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та невстановлені досудовим розслідуванням особи приготувались до скоєння нападу.
		У момент, коли ОСОБА_19 та ОСОБА_18 вийшли з автомобіля, обвинувачений ОСОБА_14 , діючи умисно і за попередньою змовою з обвинуваченим ОСОБА_15 та двома невстановленими досудовим розслідуванням особами, з метою вбивства ОСОБА_19 та ОСОБА_18 , напали на останніх та діючи з єдиним умислом, направленим на вчинення вбивства, доповнюючи своїми діями один одного для досягнення єдиної мети, стали наносити удари спеціально приготованим знаряддям у життєво важливі органи ОСОБА_19 та ОСОБА_18 .
		В результаті нападу ОСОБА_19 було заподіяно наступні тілесні ушкодження: відкриті черепно-мозкова травма у вигляді втиснутого перелому кісток склепіння черепа в скронєво-потиличній області з переходом на його основу, відкритий перелом основи черепа в області надбрів`я лобової кістки справа, удари тканини мозку тім`яної та лобової частки правої півкулі головного мозку, крововиливи під тверду і в м`які оболонки обох півкуль головного мозку і його шлуночки, набряк головного мозку, чотири забиті рани в проекції переломів кісток черепа; сліпе, проникаюче в плевральну порожнину колото-різане поранення грудей в області шостого міжребер`я за середньопахвовою лінією з наскрізним ушкодженням нижньої частки лівої легені, лівобічний гемоторакс, від яких ОСОБА_19 помер. Смерть ОСОБА_19 знаходиться у прямому причинному зв`язку із відкритою черепно-мозковою травмою, що супроводжувалась переломами кісток черепа, внутрішньочерепним крововиливом і струсом головного мозку при явищах його набряку. Поранення грудей сприяло більш швидкому настанню смерті.
		В результаті нападу ОСОБА_18 було заподіяно наступні тілесні ушкодження: відкрита черепно-мозкова травма у вигляді лінійного перелому кісток склепіння черепа справа з переходом на його основу, правобічна епідуральна масивна гематома здавлювання мозку із зсувом його серединних утворень вліво, крововиливи під тверду і м`яку оболонки обох півкуль головного мозку, забій головного мозку відповідно лобової частки лівої півкулі; крововилив в шлуночки мозку, виражений набряк головного мозку; відкрита лицьова травма у вигляді осколкових переломів кісток носа і дуги лівої виличної кістки, перелом-відлом всієї верхньої шелепи, двосторонній перелом нижньої шелепи, дрібні подряпини чола праворуч, синець у формі смуги на лівій щоці; множинні (8) забиті рани м`яких покривів мозкового і лицьового черепу в проекції вищевказаних переломів, від яких ОСОБА_18 померла. Смерть ОСОБА_18 знаходиться в прямому причинному зв`язку із відкритою черепно-мозковою травмою, що супроводжувалась переломами кісток черепа, внутрішньочерепним крововиливом та струсом головного мозку при явищах його набряку. Пошкодження обличчя могли сприяти більш швидкому настанню смерті.
		Будучи незгодними з вироком суду першої інстанції сторона захисту подала апеляційні скарги, в яких:
		- обвинувачений ОСОБА_14 , вказуючи на незаконність вироку суду, просить скасувати вирок в частині визнання його винуватим і засудження за п.п.1,12 ч.2 ст.115 КК України, та закрити відносно нього кримінальне провадження, у зв`язку з відсутністю достатніх доказів його винуватості.В обґрунтування своїх вимог обвинувачений посилається на наступне:
		- судом не встановлений мотив злочину, а потерпілі та свідки надали суду неправдиві свідчення щодо його стосунків з ОСОБА_18 та ОСОБА_19 .Обвинувачений вказує, що спір, який виник між ним та подружжям ОСОБА_17 розглядався виключно у правовому полі, а тому мотиву на їх вбивство у нього не було;
		- суд не прийняв до уваги експертизи, слідчі дії, та покази свідків захисту: ОСОБА_21 ( ОСОБА_22 ), ОСОБА_23 та ОСОБА_24 , які підтверджують його алібі, та є доказами його непричетності до скоєння злочину;
		- суд не взяв до уваги те, що з моменту його фактичного затримання, з 23 годин 30 хвилин 28.03.2011 року він незаконно утримувався в Ізмаїльському МВ ГУМВС України в Одеській області, до 16 годин 00 хвилин 30.03.2011 року, чим було порушено його право на захист, оскільки в цей період з ним проводили низку слідчих дії, чинили на нього фізичний та моральний тиск, у зв`язку з чим він був вимушений визнати вину в скоєнні злочину та написати явку з повинною;
		- суд необґрунтовано послався як на доказ на матеріали оперативно-розшукових заходів (негласного визуального та слухового контролю), які були проведені оперативними співробітниками, оскільки вказаний захід проводився оперативним підрозділом без доручення слідчого, що суперечить вимогам КПК України (в ред.1960року), який діяв на той час. 
		- суд необґрунтовано послався у вироку як на доказ на висновок спеціаліста по дослідженню каналів зв`язку абонентів стільникової мережі, у зв`язку з тим, що дослідження було здійснено без урахування технічних характеристик базових станцій компанії «Київстар», даних про навантаження в роботі цих станцій в конкретний період доби;
		- суд порушив вимоги закону, оскільки останнє судове засідання 26.06.2014 року тривало більше 10 годин, та протягом цього часу лише двічі оголошувалась перерва на 10 хвилин;
		- районний суд розглянув кримінальне провадження з обвинувальним нахилом, оскільки до проведення підготовчого засідання, прокурором було направлено до суду не лише обвинувальний акт з додатками, а й усі матеріали кримінального провадження, що є порушенням вимог ч.4 ст.291 КПК України.
		Захисник обвинуваченого ОСОБА_14  адвокат ОСОБА_12 , в своїй апеляційній скарзі зазначив, що вирок районного суду є незаконним, а обставини, які суд визнав встановленими, не відповідають матеріалам кримінального провадження. Суд не звернув уваги на те, що всупереч вимогам ч.2 ст. 9 КПК України, слідчий і прокурор під час досудового розслідування, допустили порушення принципів законності та презумпції невинуватості. Досудове слідство щодо ОСОБА_14 мало виключно обвинувальний нахил, а надані стороною обвинувачення докази вини ОСОБА_14 є неналежними і недопустимими. В обґрунтування своєї позиції адвокат посилається на наступне: 
		- під час судового слідства не було встановлено та не відображено у вироку, які конкретно дії вчиняв кожен із вказаних у вироку чотирьох осіб, якими доказами ці обставини доведено та який доказ вказує на те, що ОСОБА_14 перебував на місці побиття подружжя ОСОБА_17 ;
		- суд необґрунтовано зазначив у вироку, що 25.03.2011 року ОСОБА_14 запропонував ОСОБА_15 та двом іншим невстановленим досудовим розслідуванням особам, вчинити вбивство ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , оскільки під час під час судового розгляду не було встановлено доказів, які б підтверджували цей факт; 
		- суд безпідставно визнав допустимими доказами винуватості ОСОБА_14 : матеріали оперативно-розшукових заходів (негласного візуального та слухового контролю у відношенні ОСОБА_14 ) та висновки спеціаліста по дослідженню каналів зв`язку абонентів стільникової мережі. Вказує, що ці докази є недопустимими, оскільки відеозапис було здійснено 31.03.2011 року без доручення слідчого, чим було порушено вимоги ч.3 ст.66 КПК України (в ред.1960 року). Зазначає, що суд не взяв до уваги той факт, що стороною обвинувачення в ході судового слідства не надано в якості доказу щодо правомірного застосування заходів, які тимчасово обмежують конституційні права і свободи ОСОБА_14 , постанови апеляційного суду Одеської області, атому відеозапис від 31.03.2011 року є недопустимим доказом у справі. Адвокат вказує, що матеріали оперативно-розшукових заходів здобуті з істотним порушенням процесуального законодавства, так як на момент їх проведення ОСОБА_14 не мав захисника, якого на той час, у встановленому порядку, вже було допущено до справи;
		- зазначає, що дослідження каналів зв`язку абонентів стільникової мережі здійснено за відсутності матеріалів кримінального провадження, без урахування технічних характеристик базових станцій компанії «Київстар», даних про навантаження в роботі цих станцій в конкретний період доби, а за таких умов, висновок спеціаліста не може бути визнано допустимим доказом у кримінальному провадженні;
		- зазначає, що суд не взяв до уваги той факт, що ОСОБА_14 фактично був затриманий співробітниками Ізмаїльського МВ ГУ МВС України в Одеській області в 23.30 годині 28.03.2011 року, а оформлення його затримання відбулося 30.03.2011 року, що свідчить про те, що він близько двох діб перебував в приміщенні Ізмаїльського МВ ГУМВС України в Одеській області, та в цей час у відсутності захисника, участь якого згідно вимог ст.45 КПК України (в ред.1960р.) у кримінальній справі за ознаками ч.2 ст. 115 КК України була обов`язковою, він написав явку з повинною, що є порушенням права на захист;
		- суд порушив вимоги КПК України, оскільки останнє судове засідання тривало понад 10 годин, та при цьому судом лише двічі оголошувались десятихвилинні перерви. З огляду на це, ОСОБА_14 був позбавлений можливості належним чином підготуватися до свого захисту у судових дебатах;
		- суд безпідставно задовольнив цивільні позови потерпілих в повному обсязі, оскільки підтверджуючі документи щодо обґрунтованості цивільних позовів,в судовому засіданні не досліджувались;
		- суд не взяв до уваги ту обставину, що, ще до проведення підготовчого засідання по даному кримінальному провадженню, прокурором було направлено до суду не лише обвинувальний акт з додатками, а й усі матеріали кримінального провадження, що є порушенням вимог ч.4 ст.291 КПК України.
		Адвокат ОСОБА_12     просить вирок суду в частині визнання винуватим та засудження ОСОБА_14 за п.п.1, 12 ч.2 ст. 115 КК України скасувати та закрити кримінальне провадження відносно нього у зв`язку з відсутністю доказів його винуватості.
		Обвинувачений ОСОБА_15 , будучи незгодним з вироком суду, вказує на те, що вирок відносно нього є несправедливим та необґрунтованим, посилаючись при цьому на наступне:
		- суд прийшов до необґрунтованого висновку щодо його причетності до вчинення злочину, оскільки змови на вчинення вбивства подружжя ОСОБА_17 у нього з ОСОБА_14 , або іншими особами, не було, а даний злочин ОСОБА_14 скоїв разом зі своїми братами ОСОБА_25 та ОСОБА_26 ;
		- суд безпідставно послався як на доказ на непослідовні та суперечливі показання свідка ОСОБА_27 ;
		- суд безпідставно послався як на доказ його винуватості на висновкиекспертиз та прокол огляду транспортного засобу «Фольксваген Гольф 2» від 29.03.2011 року, оскільки на гайковому кутовому автомобільному ключі, який був вилучений з його автомобіля, не було виявлено слідів схожих на кров, а тому суд безпідставно визнав гайковий кутовий автомобільний ключ знаряддям злочину;
		- суд безпідставно послався як на доказ на ту обставину, що на його брюках була виявлена невелика пляма крові,оскільки вона могла з`явитись в той час коли він відтягував ОСОБА_28 від ОСОБА_29 , в той момент коли ОСОБА_30 наносив їй удари;
		Обвинувачений ОСОБА_15 просить вирок суду у відношенні нього змінити, перекваліфікувати його дії на ч.1 ст.396 КК України та призначити йому покарання в межах зазначеної норми закону, з урахуванням того строку, який він знаходиться під вартою.
		Захисник обвинуваченого ОСОБА_15  адвокат ОСОБА_16 ,будучи незгодною з вироком суду,вказує на незаконність та необґрунтованість вироку, посилаючись на наступне:
		- суд не прийняв до уваги те, що одразу після вчинення злочину, 29 березня 2011 року ОСОБА_15 власноручно написав явку з повинною виклавши обставини стосовно вчиненого вбивства ОСОБА_14 , ОСОБА_25 , та ОСОБА_31 , та визнав свою вину в тому, що після скоєння вбивства подружжя ОСОБА_17 на прохання ОСОБА_14 намагався знищити речі що належали останньому. В подальшому, під час досудового та судового слідства ОСОБА_15 не змінював своїх показань та наполягав на них;
		- відповідно до показань обвинуваченого ОСОБА_15 , потерпілих та свідків, було достовірно встановлено, що між ОСОБА_15 з подружжям ОСОБА_17 були нормальні стосунки, між ними ніколи не було ні суперечок, ні боргів, ні незрозумілостей, а тому у обвинуваченого не було мотиву для скоєння вбивства;
		- висновки суду про психологічну залежність ОСОБА_15 від ОСОБА_14 , та нібито існуючи зобов`язання перед останнім, та про вчинення злочину під негативним впливом ОСОБА_14 , є хибними, та не ґрунтуються на доказах;
		- суд безпідставно послався як на доказ на висновок експерта щодо наявності на джинсах ОСОБА_15 слідів крові, не взявши до уваги ту обставину, що вони відразу після досліджуваних судом подій були випрані та висушені, оскільки ОСОБА_15 впав у воду, знищуючи речі ОСОБА_14 зазначає, що кров на брюках могла опинитися тоді, коли ОСОБА_15 відтягував ОСОБА_28 від потерпілої. Захисник зазначає, що суд не звернув увагу на те, що краплини крові, які були виявлені на кросівках та брюках ОСОБА_15 , відповідно до експертиз, містили в собі одночасно кров обох потерпілих та ОСОБА_15 , у якого тілесні пошкодження були відсутні. Звертає увагу на те, що суд не дав оцінки тому, що кров з`явилася на кросівках, які тривалий час ніхто не носив, та які, на час вилучення співробітниками міліції, перебували в сараї домоволодіння ОСОБА_15 ;
		- суд не прийняв до уваги те, що обвинувачений ОСОБА_15 неодноразово наполягав, що керівництво Ізмаїльського відділу міліції ігнорувало його заяви, що вбивство подружжя ОСОБА_17 було вчинено на його очах ОСОБА_14 , ОСОБА_25 та ОСОБА_32 , та умисно створювало фальсифіковану доказову базу його причетності до скоєння злочину, з метою виведення винних осіб зі справи.
		В своїй апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_16 вказує на те, що з урахуванням визнання обвинуваченим ОСОБА_15 скоєння заздалегідь не обіцяного приховування особливо тяжкого злочину, та у зв`язку з відсутністю доказів існування у ОСОБА_15 мотиву вбивства подружжя ОСОБА_17 , змови ОСОБА_14 и ОСОБА_15 на вчинення вбивства, нанесення ОСОБА_15 ударів постраждалим, дії ОСОБА_15 досудовим слідством та судом кваліфіковані не правильно, а тому просить вирок суду в частині визнання ОСОБА_15 винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого п.п.1,2 ч.2 ст.115 КК України та призначенням йому покарання скасувати, та визнати винним ОСОБА_15 винним в скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ст.396 КК України, та призначити йому покарання за даною нормою кримінального закону у виді трьох років обмеження волі.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача; обвинуваченого ОСОБА_14 та його захисника  адвоката ОСОБА_12 , які підтримали доводи своїх апеляційних скарг та просили їх задовольнити, заперечували проти задоволення апеляцій обвинуваченого ОСОБА_15 та його захисника ОСОБА_16 ; обвинуваченого ОСОБА_33 та його захисника  адвоката ОСОБА_13 , які підтримали доводи апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_15 та його захисника  адвоката ОСОБА_16 та просили їх задовольнити, заперечували проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_14 та його захисника  адвоката ОСОБА_12 ; думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційний скарг обвинувачених та їх захисників, просив вирок суду залишити без змін; думку потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та їх представника  адвоката ОСОБА_11 , які заперечували проти задоволення апеляційних скарг обвинувачених ОСОБА_14 та ОСОБА_15 та їх захисників; вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг;повторно дослідивши докази, які були надані сторонами під час судового розгляду в суді першої інстанції та досліджувалися районним судом; апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_14 та його захисника ОСОБА_12 не підлягають задоволенню,апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_15 та його захисника  адвоката ОСОБА_16 підлягають частковому задоволенню, а вирок суду зміні в частині кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_15 на призначення йому покарання,з наступних підстав.
		Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги, але положення ч.2 ст.404 КПК України дає можливість апеляційному суду вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого. 
		Згідно вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Апеляційний суд вважає вирок суду першої інстанції щодо обвинуваченого ОСОБА_14 законним, обґрунтованим та вмотивованим, з огляду на наступне.
		Визнаючи доведеним обвинувачення ОСОБА_14 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.п.1,2 ч.2 ст.115 КК України, районний суд обґрунтував свої висновки дослідженими в судовому засіданні доказами, які з метою перевірки доводів апеляції сторони захисту щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, були повторно дослідженні апеляційним судом. 
		Будучи допитаним апеляційним судом, обвинувачений ОСОБА_14 , винуватим себе в інкримінованому йому злочині не визнав та вказав, що викладені у вироку суду обставини не відповідають фактичним обставинам справи та дослідженим судом доказам, які, на його думку, є неналежними та недопустимими. Наполягав, що під час проведення досудового розслідування він був вимушений себе оговорити, оскільки на нього чинився фізичний та моральний тиск з боку працівників міліції. Зазначив, що злочин міг бути вчинений колишнім чоловіком потерпілої ОСОБА_18 - ОСОБА_34 . Одночасно обвинувачений ОСОБА_14 не зміг дати раціонального пояснення тому, з яких підстав обвинувачений ОСОБА_15 , заперечуючи свою причетність до вбивства, вказав, що злочин вчинив обвинувачений ОСОБА_14 разом з двома іншими особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, та послався на те, що таким чином ОСОБА_15 намагається уникнути відповідальності. 
		Дослідивши докази, які були покладені в основу вироку районного суду відносно обвинуваченого ОСОБА_14 , апеляційний суд прийшов до висновку, що винуватість ОСОБА_14 у скоєнні вбивства ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , за попередньою змовою разом з двома іншими особами матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, не зважаючи на невизнання обвинуваченим своєї вини, підтверджується наступними доказами, дослідженими під час судового розгляду в суді першої інстанції та апеляційного перегляду вироку:
		- показаннями допитаних судом потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_35 , ОСОБА_25 та ОСОБА_32 , які підтвердили факт наявності між ОСОБА_18 та ОСОБА_14 відносин у сфері сумісної комерційної діяльності, в результаті ведення якої між ними виник спір щодо розподілу часток у бізнесі, який тривалий час розглядався в судових органах. Потерпілим ОСОБА_10 та ОСОБА_9 було відомо, що ОСОБА_18 за життя була переконана, що переслідуючи мету позбавлення ОСОБА_18 долі в бізнесі, ОСОБА_14 готував на неї замах. 28.03.2011 року, тобто в день вбивства, ОСОБА_18 повідомила ОСОБА_10 про те, що за нею та її чоловіком ОСОБА_19 слідкують ОСОБА_14 з братами ОСОБА_36 та ОСОБА_37 . Вказані обставини підтвердили в районному суді свідки ОСОБА_38 та ОСОБА_39 .
		Зазначені показання потерпілих та свідків спростовують доводи обвинуваченого ОСОБА_14 та адвоката ОСОБА_12 , що у обвинуваченого не було мотиву на вбивство ОСОБА_18 та ОСОБА_19 .
		Апеляційний суд вважає ці доводи обвинуваченого та захисника неспроможними, оскільки наведені вище докази свідчать про існування бажання у ОСОБА_14 захопити собі їх спільний з ОСОБА_18 бізнес, а також про існування з боку обвинуваченого ОСОБА_14 погроз фізичної розправи над ОСОБА_18 , шляхом скоєння вбивства останньої.
		Вказані обставини підтверджується показаннями самого обвинуваченого ОСОБА_14 , які він давав на місці вчинення злочину, під час проведення з ним відтворення обстановки та обставин події. В ході цієї слідчої дії, в присутності понятих та захисника, ОСОБА_14 підтвердив факт скоєння вбивства ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , та докладно розповів про обставини скоєння злочину(т.2 а.с.1-18). 
		При цьому, у апеляційного суду не має підстав ставити під сумнім належність достовірність та допустимість вказаного доказу, оскільки ця слідча дія була проведена в присутності понятих та за участю захисника обвинуваченого, у повній відповідності вимогам КПК України (в ред.1960р.), а тому доводи ОСОБА_14 , що всі показання під час досудового розслідування ним були дані під тиском з боку працівників міліції, є неспроможними. 
		Крім того, в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які документи, які б свідчили про те, що ОСОБА_14 будь-коли, під час досудового розслідування звертався зі скаргами щодо застосування до нього фізичного або морального тиску, з приводу його притягнення до відповідальності по цій справі, або заявляв про неналежне виконання адвокатом, який був, присутній під час проведення відтворення обстановки та обставин події, своїх професійних обов`язків. 
		При цьому, апеляційний суд враховує, що зізнавальні свідчення щодо механізму заподіяння потерпілим тілесних ушкоджень,повністю узгоджуються з даними судово-медичних експертиз, згідно з якими смерть потерпілих знаходиться у прямому причинному зв`язку з тяжкими тілесними ушкодженнями, заподіяними ОСОБА_14 та двома іншими особами потерпілим, а тому у апеляційного суду немає сумнівів щодо добровільності та достовірності зізнавальних показань ОСОБА_14 , оскільки вони підтверджені іншими доказами. 
		Показання обвинуваченого ОСОБА_14 , які він давав в суді першої та апеляційної інстанції, та зазначив в доводах своєї апеляційної скарги, про те, що в день вбивства ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , починаючи з 17 години вечора та до 22 години 30 хв. ночі, він знаходився постійно вдома, спростовуються дослідженими апеляційним судом долученими до кримінального провадження доказами, зокрема даними оператора стільникового зв`язку ПрАТ «Київстар» щодо телефонних переговорів ОСОБА_14 , які мали місце 28.03.2011 року. Відповідно до офіційних даних оператора мобільного зв`язку, зокрема даних азимутів та номерів базових станції покриття м. Ізмаїла,Одеської області, у вищевказаний період ОСОБА_14 постійно не знаходився вдома по зазначеній ним адресі, а переміщувався по м. Ізмаїлу, про що свідчить зміна чотирьох базових станції при здійсненні та отриманні дзвінків. що безумовно спростовує його свідчення щодо його постійного місцезнаходження вдома. З цих же підстав є неспроможними доводи ОСОБА_14 на існування у нього алібі, з посиланням на показання допитаних районним свідків ОСОБА_21 ( ОСОБА_22 ), ОСОБА_23 та ОСОБА_40 (родичів та сусідів). Апеляційний суд сприймає показання зазначених свідків критично, оскільки, вони об`єктивно спростовуються показаннями обвинуваченого ОСОБА_15 , та офіційними даними витребуваними судом в процесуальний спосіб у юридичної особи (оператора стільникового зв`язку), який жодним чином не може бути зацікавленим в наданні недостовірної інформації(т.3, 188-193). 
		- показаннями обвинуваченого ОСОБА_15 , який пояснив суду першої інстанції, що участі у вбивстві ОСОБА_18 та ОСОБА_19 він не приймав, а на місці скоєння злочину ОСОБА_14 та двома іншими особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження (братами ОСОБА_14 ), опинився випадково на прохання ОСОБА_14 , з яким домовився про зустріч з приводу сприяння ОСОБА_14 у вирішенні питань ОСОБА_15 , пов`язаних з оформленням його житлових питань. Там він став свідком побиття подружжя ОСОБА_17 обвинуваченим ОСОБА_14 , та його братами ОСОБА_25 та ОСОБА_26 , які наносили їм удари по обличчю та тілу металевими предметами, зовні схожими на металеві труби. Під час побиття потерпілих вказаними особами, побачивши їх протиправні дії, він тільки встиг відтягнути ОСОБА_28 від потерпілої ОСОБА_18 і в той же час сусіди закричали про те, що викличуть міліцію. Після цього, побачивши що трапилося, будучи у збудженому стані, з метою наміру уїхати з зазначеного місця, він покинув місце злочину, бігом повернувся до свого автомобілю, сів в машину та намагався уїхати. В цей час до нього підбіг ОСОБА_14 , який зняв з себе верхні речі, маску та рукавиці, у яких він був одягнутий та попросив його викинути їх. З метою виконання прохання ОСОБА_14 про знищення речей останнього, він поїхав на беріг річки та намагався втопити ці речі, але був затриманий працівниками міліції. В райвідділку міліції він добровільно розповів про обставини вбивства, свідком якого він став та заявив що злочин було вчинено ОСОБА_14 та його братами;
		- показаннями свідка ОСОБА_41 , який пояснив в суді першої інстанції, що 30.03.2011 року, разом з дружиною сина - ОСОБА_42 та ОСОБА_14  він приїхав до райвідділку міліції. Перебуваючи біля міліції, зі слів невістки йому стало відомо, що вона бачила, як біля приміщення ДАІ, ОСОБА_14 викинув якісь свої речі у каналізаційний люк. В подальшому, після того як він та ОСОБА_42 повідомили про це правоохоронцям, з вказаного місяця працівники міліції вилучили спортивні штани чорного кольору, які належали ОСОБА_14 .
		Зазначені показання свідка ОСОБА_41 спростовують показання обвинуваченого ОСОБА_14 щодо його непричетності до злочину, та вказують на те, що, після скоєння злочину він намагався знищити решту своїх речей, в які він був одягнутий під час скоєння злочину;
		- показаннями свідків ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , які підтвердили факт виявлення 28.03.2011 року, близько 22 години, на подвір`ї будинку АДРЕСА_4 , подружжя ОСОБА_17 , які перебували в край тяжкому стані, з чисельними тілесними ушкодженнями;
		- показаннями свідків ОСОБА_48 та ОСОБА_49 - працівників ДПС ВДАІ, які пояснили, що 28.03.2011року, близько 22 години, при патрулюванні міста Ізмаїл на вул. Капікраяна, біля морського вокзалу, вони побачили автомобіль «Фольксваген» білого кольору під керуванням ОСОБА_15 , який рухався з перевищенням швидкості в сторону річки. В результаті переслідування, біля штучного каналу, автомобіль зупинився, а ОСОБА_15 вискочив з машини та стрибнув у воду та щось втоптав в намул. ОСОБА_15 був затриманий ними, але після перевірки документів, був відпущений додому. В подальшому, того ж дня, після повідомлення черговим Ізмаїльського РВ про скоєння вбивства у дворі будинку АДРЕСА_4 , ОСОБА_15 був доставлений ними у райвідділ міліції. 
		Показання свідків ОСОБА_48 та ОСОБА_49 узгоджуються в показаннями обвинуваченого ОСОБА_15 щодо обставин намагання знищення ним,на прохання ОСОБА_14 , речей останнього, в яких той перебував під час скоєння злочину;
		- показаннями свідка ОСОБА_50 - слідчого Ізмаїльського МВ ГУМВС України в Одеській області, який пояснив, що в ході проведення досудового розслідування він оглядав ділянку каналу на якій ОСОБА_15 намагався знищити речі ОСОБА_14 , в яких останній був під час скоєння злочину, та під час огляду буди знайдені речі, зазначені в протоколі огляду.
		Крім того, в обґрунтування доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_14 у вчинені кримінального правопорушення районний суд послався на інші досліджені в судовому засіданні письмові докази, а саме:
		- протокол огляду місця події від 28.03.2011року, відповідно до якого на подвір`ї буд. АДРЕСА_4 було виявлено потерпілих ОСОБА_19 та ОСОБА_18 (т.1, а.с. 13-43);
		- протокол огляду від 29.03.2011року, згідно із яким з кв. АДРЕСА_5 , де проживало подружжя ОСОБА_17 , були вилучені документи, які свідчать про існування спору з ОСОБА_14 , який був предметом розгляду господарським судом Одеської області (т.1, а.с. 45-51);
		- протоколи огляду трупів ОСОБА_19 та ОСОБА_18 від 29.03.2011року (т.1 а.с. 52-57, 58-63);
		- протокол огляду місця події від 29.03.2001 року, відповідно до якого наділянці місцевості в районі вул. Капікраяна та другим вантажним районом морського порту м. Ізмаїла було оглянуто та вилучено на березі каналу серветку з мазками бурого кольору, а з каналу, на відстані 1 метру було вилучено чорну спортивну кофту з помаранчевими вставками, 2 рукавички - матерчаті та серветки із змивами бурого кольору (т.1,а.с. 75-86);
		- протокол обшуку від 29.03.2011року, відповідно до якого за місцем проживання ОСОБА_15 ,під час проведення обшуку, було вилучено джинсові брюки, спортивні кофти, ботинки, біту, ножі, кросівки, змиви, мобільні телефони (т.1, а.с. 95-99);
		- протокол огляду транспортного засобу від 29.03.2011року, відповідно до якого з автомобілю «Фольксваген Гольф», який належав ОСОБА_15 , було вилучено дактилоплівки, молоток, накидний автомобільний ключ та шапку (т.1,а.с.102-109);
		- протокол обшуку від 29.03.2011року, відповідно до якого під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_14 було вилучено документи, спортивні брюки, куртку, светр, взуття та ножі (т.1,а.с.113-118);
		- протокол відтворення обставин та обстановки події від 01.04.2011 року, відповідно до якого ОСОБА_14 у присутності захисника та понятих добровільно на місці показав та докладно пояснив про обставини нападу та заподіяння ушкоджень подружжю ОСОБА_17 (т.2, а.с. 1-18).
		Цей протокол слідчої дії спростовує показання ОСОБА_14 щодо його непричетності до скоєння злочину, а також його показань про те, що під час проведення слідчих дій на нього чинився тис, оскільки слідча дія була проведена в присутності його адвоката, та будь-яких зауважень до протоколу ОСОБА_14 та його захисник не вказали;
		- протокол пред`явлення предметів до впізнання, відповідно до якого ОСОБА_42 , серед пред`явлених їй речей впізнала куртку ОСОБА_14 (т.2, а.с. 45); 
		- протокол відтворення обставин та обстановки події від 05.04.2011року, відповідно до якого ОСОБА_15 , у присутності захисника та понятих, пояснив та на місці показав про обставини нападу та вбивства подружжя ОСОБА_51 та його братами ОСОБА_25 та ОСОБА_52 , а також пояснив при яких обставинах ОСОБА_14 , після скоєння злочину,поклав йому в машину свої речі та попросив їх знищити (т.2,а.с.54-65);
		- протокол огляду транспортного засобу від 07.04.2011року, відповідно до якого з мікроавтобусу «Мерседес-Вито», який належить ОСОБА_25 , було вилучено конверт із ухвалою господарського суду Одеської області, яка стосується спору між ОСОБА_14 та подружжям ОСОБА_17 (т.2, а.с. 82-86);
		- протоколи огляду речових доказів від 30.03.2011року та від 07.04.2011року, відповідно до яких, предмети, речові докази, вилучені в ході проведених в процесі досудового розслідування процесуальних дій було у встановленому законом порядку оглянуті слідчим та долучені до матеріалів справи(т.2, а.с.173-186);
		- копії постанов про відмову у порушенні кримінальних справ, відмовними матеріалами, згідно із якими між подружжям ОСОБА_17 та ОСОБА_14 неодноразово,починаючи з 2009 року, виникали конфлікти на ґрунті спільної комерційної діяльності (т.2,а.с. 247-324);
		- отриманою на підставі постанови апеляційного суду Одеської області від 09.06.2011року роздруківкою телефонних з`єднань за період з 25 березня по 30 березня 2011 року з мобільного телефону НОМЕР_2 , що належав ОСОБА_14 , відповідно до якої під час досліджуваних судом обставин скоєння злочину (під час вбивства та після цього) ОСОБА_14 не перебував в одному місці, а пересувався по м. Ізмаїлу, що спростовує його показання, що в зазначений час він безперервно перебував вдома (т.3,а.с. 188-193);
		- копії карток виїзду швидкої допомоги, відповідно до яких виклик було прийнято о 21 год. 45 хв., а час виїзду бригади - 21 год. 47 хв. (т.7,а.с. 2-4);
		- протоколів відтворення обставин та обстановки події від 11.08.2011 року та 31.08.2011 року, згідно із якими свідок ОСОБА_53 на місці показала та пояснила про обставини нападу на подружжя ОСОБА_17 , пояснивши при цьому, що 28.03.2011 року, близько 21 час.30 хв. вона була свідком того, що невстановлені особи, з застосуванням металевих предметів, побили подружжя ОСОБА_17 у дворі дому АДРЕСА_4 , а після її втручання невідомі особи зникли, а потерпілих забрала карета швидкої допомоги (т.7,а.с.156-168);
		- висновок судово-медичної експертизи №134 від 29.04.2011 року, відповідно до якого, поранення грудей ОСОБА_19 було заподіяно колючо-ріжучим предметом та поранення голови було заподіяно від не менше як чотирьох ударів незадовго до смерті великою силою, дією твердого тупого металевого предмету циліндричної форми. Виходячи з кількості пошкоджень на тілі потерпілого, точок прикладення травмуючої сили було не менше шести (т.4,а.с. 4-9);
		- актом судово-медичного дослідження №190 від 07.04.2011 року, відповідно до якого при проведенні дослідження лоскута шкіри голови та шкіри грудей, вилучених від трупа ОСОБА_19 , було виявлено: на лоскуті шкіри голови - одне пошкодження у вигляді забитої рани, яка могла утворитися внаслідок заподіяння твердим тупим предметом циліндричної форми із ділянками зафарбування зеленого кольору, характерного для заліза. На лоскуті шкіри грудей - одне колото-різане пошкодження, яке могло бути заподіяно плоским, колючо-ріжучим предметом, типу ножа, що має обушок та лезо, з максимальною шириною зануреної частини клинка не більш 2,5 см. (т.4,а.с. 10-14);    
		- висновок судово-медичної експертизи №135 від 29.04.2011 року, відповідно до якого пошкодження голови ОСОБА_18 (поранення відповідно перелому кісток лицевого та мозкового черепа) однотипові та могли бути заподіяні діями твердого металевого предмету обмеженого по формі, можливо, із циліндрично-травмуючою поверхнею, що підтверджується слідами заліза на краях рани. Виходячи з кількості пошкоджень на тілі постраждалої, точок прикладення травмуючої сили було не менше десяти. Пошкодження є однотиповими, з чого виходить нанесення їх одним травмуючим предметом та можливо при багаторазових ударах таким у короткий проміжок часу - один за одним (т.4,а.с. 20-25);
		- акт судово-медичного дослідження №192 від 07.04.2011 року, відповідно до якого при проведенні дослідження лоскута шкіри голови, вилученого від трупа ОСОБА_18 , було виявлено наявність однієї забитої рани, яка могла бути утворена твердим тупим предметом з обмеженою травмуючою поверхнею характерною для заліза (т.4,а.с. 26-30);
		- висновок судово-медичної експертизи №128 від 30.03.2011 року, відповідно до якого наявні у ОСОБА_14 тілесні ушкодження: садна на тильних поверхнях лівої та правої кисті, подряпини - на тильній поверхні правої кисті, крововиливів на передній поверхні правого та лівого колінних суглобів, що могли утворитися від дії тупого (тупих) предмету (предметів), індивідуальні конструктивні особливості яких не відобразилися. Згідно із висновком експерта, ці пошкодження утворилися за 36-48 годин, до моменту дослідження, що спростовує показання ОСОБА_14 про те, що данні пошкодження він отримав 25.03.2011 року(т. 4 арк. 36);
		- висновок судово-медичної експертизи №11/134-2011 від 30.04.2011 року, відповідно до якого показання ОСОБА_14 , які він дав в ході відтворення обстановки та обставин подій 01.04.2011рокущодо механізму нанесення ударів трубою по голові ОСОБА_19 відповідають механізму відтворення пошкоджень голови. Цей же висновок спростовує показання ОСОБА_14 про те, що ОСОБА_19 за допомогою його руки сам собі заподіяв ножове поранення грудей, оскільки не відповідають механізму утворення цього поранення (т.4,а.с.68-70);    
		- висновок судово-медичної експертизи №6/135-2011 від 30.04.2011 року, відповідно до якого показання ОСОБА_15 під час відтворення обставин та обстановки подій 05.04.2011року про те, що ОСОБА_14 наносились удари металевою трубою в область голови потерпілій ОСОБА_18 , включаючи обличчя, коли остання лежала на спині ногами та обличчям до нападника, відповідають механізму утворення пошкоджень на тілі ОСОБА_18 та її позі під час їх нанесення (т.4,а.с. 76-78);
		- висновок судової-криміналістичної експертизи №272 від 30.05.2011 року, відповідно до якого на плащі, в який був одягнений ОСОБА_19 28.03.2011рокубуло виявлено сліди буро-коричневого кольору, схожі на підсохлу кров, які могли утворитися при стіканні часток крові в напрямку зверху вниз, а також зверху вниз та справа наліво (т.4,а.с. 111-125);
		- висновок медико-криміналістичної експертизи № 257 від 27.05.2011 року, відповідно до якого рублена рана голови на трупі ОСОБА_18 могла бути утворена твердим тупим предметом із обмеженою травмуючою поверхнею (т.4,а.с. 133-142);
		- висновок медико-криміналістичної експертизи №253 від 31.05.2011року, відповідно до якого, не виключається можливість утворення колото-різаного пошкодження грудей у потерпілого ОСОБА_19 складаним кишеньковим ножем з написом «Колумбія», що був вилучений під час обшуку 29.03.2011 року за місцем проживання ОСОБА_14 (т.4,а.с. 150-182);
		- висновок судової медико-криміналістичної експертизи № 263 від 31.05.2011 року, відповідно до якого не виключається можливість утворення колото-різаного пошкодження на одязі потерпілого ОСОБА_19 складаним кишеньковим ножем з написом «Колумбія», що був вилучений під час обшуку 29.03.2011 року за місцем проживання ОСОБА_14 (т.4,а.с. 190-200);
		- висновок судової медико-криміналістичної експертизи № 277 від 27.05.2011 року, відповідно до якого на одязі потерпілої ОСОБА_18 визначаються множинні сліди речовини буро-коричневого кольору, схожі на підсохлу кров, які характеризуються поліформізмом та є динамічними, такими що утворились внаслідок пересувань та нахилу тіла потерпілої, а також контактного характеру із підошвеною поверхнею взуття (т.4,а.с.234-256);
		- висновком судової медико-криміналістичної експертизи №338 від 21.06.2011 року, відповідно до якого на взутті та сумочці потерпілої ОСОБА_18 визначаються множинні сліди речовини буро-коричневого кольору, схожі на підсохлу кров, які за своїми морфологічними ознаками відносяться до потьоків крові, що утворилися при стіканні часток у напрямку зверху вниз, а також багаточисельні сліди округлої форми, що відносяться до бризок та капель крові (т.4,а.с. 263-269);
		- висновок судової імунологічної експертизи №504 від 22.06.2011 року, відповідно до якого на парі рукавичок білого з червоним кольорів, куртці спортивній чорного кольору з капюшоном, вилучених 28.03.2011 року в ході огляду місця події біля каналу в районі вул. Капікраяна та спортивних штанів, що були вилучені 30.03.2011 року з каналізаційного люку по вул. Желєзнякова в м. Ізмаїл, виявлено сліди потожирових виявлень, походження яких не виключаються від обвинувачених ОСОБА_14 та ОСОБА_15 (т.5, а.с. 122-127);
		- ксерокопіями документів з матеріалів господарських справ, з яких видно, що між ОСОБА_14 та ОСОБА_18 існував спір, який розглядався у судовому порядку та за їх результатами були постановлені судові рішення (т.6).
		Апеляційний суд вважає, що районний суд прийшов до вірного висновку про те, що зазначені докази є належними, достовірними та допустимими, та в своїй сукупності підтверджують факт спричинення ОСОБА_14 за попередньою змовою з невстановленими особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, тілесних ушкоджень потерпілим ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , від яких настала смерть потерпілих. При цьому в апеляційних скаргах обвинувачений ОСОБА_14 та його захисник  адвокат ОСОБА_12 , не навели будь-яких переконливих доводів щодо неналежності, достовірності та допустимості наведених вище доказів. 
		Що стосується доводів обвинуваченого ОСОБА_14 та адвоката ОСОБА_12 про порушення вимог ч.4 ст.291 КПК України, в зв`язку з тим, що до проведення підготовчого засідання по даному кримінальному провадженню прокурором було направлено до суду не лише обвинувальний акт з додатками, а й усі матеріали кримінального провадження, то вони є безпідставним та підтверджуються матеріалами кримінального провадження (т.13 а.с.1а-41, 210).
		Більш того, відповідно до журналу судового засідання та технічного запису фіксації судового процесу в суді першої інстанції, всі докази обвинувачення, які містилися в матеріалах досудового розслідування та відкривалися стороні захисту по завершенню досудового розслідування, були надані суду у відповідності до вимог положень закону. При цьому обвинувачений ОСОБА_14 та адвокат ОСОБА_12 , під час підготовчого судового розгляду обвинувального акту та судового розгляду обвинувального акту по суті, не заявляли відводів складу суду, з мотивів неупередженості суду або порушення принципу диспозитивності судового процесу та були згодні з порядком дослідження доказів під час судового розгляду в суді першої інстанції.
		Довід обвинуваченого ОСОБА_14 та адвоката ОСОБА_12 про порушення районним судом вимог чинного законодавства в частині проведення судового засідання 26.06.2014 року тривалістю більш як 10 годин, не може бути прийнятим до уваги, оскільки як вбачається з журналу судового засідання та технічного запису судового процесу, в зв`язку з закінченням повноважень одного з суддів із складу суду, питання щодо можливості закінчення розгляду та його тривалості, обговорювалося судом, однак усі учасники судового розгляду погодилися на такий порядок та не заперечували проти його закінчення за таких обставин.
		Також апеляційний суд вважає безпідставними доводи обвинуваченого ОСОБА_14 та адвоката ОСОБА_12 щодо неналежного розгляду заявленого по справі цивільного позову, оскільки з аудіозапису судового засідання від 24.06.2014 року вбачається, що районним судом при розгляді справи були оголошені надані на підтвердження цивільного позову потерпілими ОСОБА_10 та ОСОБА_9 докази, які долучені до матеріалів кримінального провадження (т.8,а.с.3-41). Відсутність даних про їх дослідження судом безпосередньо у журналі судового засідання (т.13,а.с.429), не може слугувати безперечною підставою для визнання факту того, що ці докази не були досліджені та з обвинувачених безпідставно було стягнуті спричинені злочином, на користь потерпілих збитки. 
		Разом з цим, проаналізувавши інші докази, які покладені районним судом в обґрунтування доведеності вини ОСОБА_14 у скоєні злочину, стосовно яких сторона обвинувачений ОСОБА_14 та адвокат ОСОБА_12 також висловили свої доводи в апеляційних скаргах, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи апеляційний скарг в цій частині заслуговують на увагу, з огляду на наступне. 
		Так, районний суд у вироку послався як на докази підтверджуючи вину обвинуваченого ОСОБА_14 на показання допитаних судом свідків ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_27 та ОСОБА_56 .
		Разом з цим, показання свідка ОСОБА_53 , які були оголошені під час судового розгляду, не могли бути визнані районним судом достовірним та допустимим доказом, оскільки вказаний свідок, в порушення вимог ст.ст. 86, 94, 95, 352 КПК України, районним судом безпосередньо під час судового розгляду не допитувався.
		Необґрунтованим є посилання суду у вироку як на докази на показання свідків ОСОБА_54 та ОСОБА_55 - працівників сектору УУР ГУМВС України в Одеській області, оскільки вказані особи послалися під час допиту на обставини їх оперативної роботи з затриманими ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , які не підтверджуються відповідними процесуальними документами по справі, які б офіційно свідчили про те, що вказані співробітники міліції в процесуальний спосіб отримали будь-які докази, в тому числі і показання ОСОБА_14 та ОСОБА_15 щодо подій злочину.
		Апеляційний суд вважає обґрунтованими доводи обвинуваченого ОСОБА_14 та адвоката ОСОБА_12 щодо недопустимості як доказу,протоколу огляду предметів від 06.09.2011 року, відповідно до якого під час досудового розслідування було оглянуто відеозапис негласного візуального та слухового контролю у відношенні ОСОБА_14 .
		Апеляційним судом було встановлено, що вказані оперативно-розшукові заходи були проведені, а їх результати отриманні в порушення вимог ст.66 КПК України (в ред.1960р.), оскільки слідчим доручення на проведення оперативно-розшукових заходів відносно ОСОБА_14 під час досудового розслідування будь-якому оперативному підрозділу не давалося (т.8 а.с. 47-51). 
		Що стосується проведення оперативно-розшукових заходів в рамках оперативно-розшукової справи, яка перебувала в провадженні оперативного підрозділу під час проведення досудового розслідування, то апеляційним судом встановлені грубі порушення вимог закону, які районним судом не були прийняті до уваги, внаслідок чого суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що матеріали оперативно-розшукових заходів, є допустимим доказом. 
		У відповідності до вимог ст.1 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» - завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб і груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, розвідувально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави.
		Статтею 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» передбачено, що при здійсненні оперативно-розшукової діяльності не допускається порушення прав і свобод людини та юридичних осіб. Окремі обмеження цих прав і свобод мають винятковий і тимчасовий характер і можуть застосовуватися тільки за рішенням слідчого судді з метою виявлення, попередження або припинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, та у випадках, передбачених законодавством України, з метою захисту прав і свобод інших осіб, безпеки суспільства.
		У випадку, коли матеріали, отримані в процесі здійснення оперативних заходів, долучаються до кримінальної справи в якості доказів, голова апеляційного суду або його заступник видає слідчому не постанову, яке було прийнято на здійснення того чи іншого заходу, а довідку про те, що такий дозвіл судом давалося.
		Під час апеляційного перегляду вироку районного суду апеляційним судом була витребувана інформація щодо надання дозволу на проведення відносно ОСОБА_14 негласних оперативно-розшукових заходів, відповідно до якої ці заходи були проведені відповідно до постанови Апеляційного суду Одеської області в рамках оперативно-розшукової справи, яка була заведена 29.03.2011 року та перебувала в провадженні СКР Ізмаїльського МРВ ГУМВСУ в Одеській області. 
		Разом з цим, в матеріалах кримінальної справи відсутні протоколи щодо застосування технічних засобів фіксації в рамках оперативно-розшукових заходів, а також протоколи про результати застосування таких технічних засобів, що є грубим порушенням вимог Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», Постанови Кабінету Міністрів України №1169 від 26.09.2007 року «Про затвердження Порядку отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації», «Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях »затвердженого постановами Кабінету Міністрів України №1561-12 від 02.10.2003 року, яким регламентовано порядок реєстрації заяв про злочин, порядок проведення, фіксація та легалізація матеріалів оперативно-розшукової діяльності.
		Таким чином, відсутність у матеріалах кримінального провадження протоколів про застосування технічних засобів під час проведення цих заходів відносно ОСОБА_14 і протоколів про результати їх застосування, з урахуванням положень ст.ст. 65, 66, 67 КПК України (в ред.1960р.), свідчать про необґрунтованість висновку районного суду щодо достовірності та допустимості доказів, отриманих в ході проведення оперативно-розшукових заходів у справі.
		Крім того, апеляційний суд виходить з того, що у відповідності до судової практики Європейського суду з прав людини (справа «Аллан проти Великобританії», п.52 рішення від 05.11.2002 року, заява №48539/99) суд визнав порушення права на справедливий судовий розгляд, використання як доказів винуватості підсудного матеріалів прослуховування його розмов, у камері з інформатором поліції. Суд дійшов висновку, що спровокована інформатором розмова в камері, була прихованою формою допиту, але без дотримання гарантованих законом прав обвинуваченого, і тому використання таким чином отриманої інформації в суді було порушення ст.6 Конвенції.
		З урахуванням того, що відповідні оперативно-розшукові дії, зокрема співбесіда між ОСОБА_14 , який на той час був фактично затриманий працівниками міліції та перебував в ІТТ, ці дії оперативних працівників були проведені з таємним використанням аудіо-відео запису, без його відома та згоди, тобто в порушення права ОСОБА_14 на захист, які закріплені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конституції України та КПК України (в ред.1960р.). 
		Апеляційний суд вважає слушними доводи сторони захисту, та вважає безпідставними посилання суду у вироку, як на доказ, на показання свідка ОСОБА_27 - спеціаліста-поліграфолога ГУБОЗ. Як свідчать матеріли кримінального провадження, дослідження (тестування) підозрюваних ОСОБА_14 та ОСОБА_15 під час досудового розслідування було проведено в порушення вимог КПК України (в ред.1960р.), оскільки судова психолого-психіатрична експертиза, в тому числі і із застосуванням поліграфу, органом досудового розслідування не призначалася. Цей факт підтвердив допитаний апеляційним судом свідок ОСОБА_57 , який на той час розслідував справу.
		Необґрунтованим є посилання суду у вироку як на доказ на показання свідка ОСОБА_58 , оскільки проведене ним дослідження з`єднань каналів зв`язку телефонних переговорів ОСОБА_14 , не є допустимим доказом, тому що було проведено під час судового розгляду справи в районному суді на підставі звернення представника потерпілих, без ухвали суду про призначення відповідної судової експертизи, тобто в порушення порядку визначеного КПК України.
		Доводи обвинуваченого ОСОБА_14 та адвоката ОСОБА_12 про недопустимість як доказу явки з повинною ОСОБА_14 від 30.03.2011 року (т.1,а.с. 146-147), на думку апеляційного суду також є обґрунтованими, з наступних підстав.
		Апеляційний суд не погоджується з висновком районного суду, що вина обвинуваченого ОСОБА_14 підтверджується його явкою з повинною, оскільки отримання явки з повинною, на думку колегії суддів, відбулося з порушенням вимог ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 
		В рішенні Європейського суду з прав людини від 29.11.1996 року у справі «Саундерс проти Сполученого Королівства», зазначено, що той факт, що заявник дав свідчення до висунення йому обвинувачень, не виправдовує використання їх під час розгляду кримінальної справи через визнання такими, що порушують право не свідчити проти себе.
		В рішенні ЄСПЛ від 18.12.2008 року у справі «Луценко проти України», зазначено, що достовірність доказів дуже сумнівна, якщо вони отримані з порушенням права не давати показань або не свідчити проти себе, та що право не свідчити проти себе, зокрема, передбачає, що сторона обвинувачення у кримінальній справі намагається довести вину обвинуваченого, не наводячи доказів, отриманих усупереч волі останнього із застосуванням методів примусу або пригнічення. Якщо виникають сумніви в достовірності певного джерела доказів, то відповідно його необхідно підтвердити доказами, отриманими з інших джерел.
		Крім того, апеляційним судом встановлено, що в матеріалах кримінального провадження відсутні документи, які б обґрунтовували перебування ОСОБА_14 на законних підставах в період з моменту його фактичного затримання співробітниками Ізмаїльського МВ ГУМВС України в Одеській області, а саме з 23 год. 30 хв. 28.03.2011 року по 30.03.2011 року, що не спростовує доводи обвинуваченого та його захисника, що в зазначений період, зокрема була написана явка з повинною, ОСОБА_14 утримувався незаконно, та в порушення вимог ст.45 КПК України (в ред.1960р.) було порушено його право на захист.
		Таким чином, незважаючи на те, що частина доказів за результатами апеляційного перегляду вироку районного суду визнається колегією суддів недопустимими, сукупність інших належних, достовірних та допустимих доказів, покладених в основу вироку районного суду, які повторно були досліджені апеляційним судом, дають підстави апеляційному суду прийти до висновку, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_14 у скоєнні вбивства ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , вчиненому за попередньою змовою з двома невстановленими особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.п.1,12 ч.2 ст.115 КК України, знайшла своє підтвердження, а тому вирок в частині визнання ОСОБА_14 винуватим та його засудження, є законним та обґрунтованим, та підстав для його скасування або зміни апеляційним судом не встановлено. За таких обставин, апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_14 та адвоката ОСОБА_12 задоволенню не підлягають.
		Що стосується доводів апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_15 та його захисника  адвоката ОСОБА_16 про необґрунтованість висновків районного суду щодо визнання винуватим обвинуваченого ОСОБА_15 за п.п.1,12 ч.2 ст.115 КК України, апеляційний суд прийшов до наступного.
		Відповідно до п.п.2,3,4 ч.1 ст.409 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є: невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження; істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. 
		Відповідно до положень ч.1 ст.411 КПК України, судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо: 1) висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду; 2) суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки; 3) за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші; 4) висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності.
		Як вбачається із судового рішення в частині засудження ОСОБА_15 за п.п.1,12 ч.2 ст.115 КК України,судом першої інстанції правильно встановлені та зазначені місце, час, спосіб вчинення та наслідки кримінального правопорушення, яке інкримінувалось обвинуваченому ОСОБА_14 , які суд визнав доведеними.
		Для кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_15 за п.п.1,12 ч.2 ст.115 КК України, суд першої інстанції повинен був встановити наявність доказів, які б прямо свідчили про зміст і спрямованість умислу винного саме на умисне вбивство потерпілих, виходячи із сукупності всіх обставин кримінального провадження.
		Між тим, під час судового розгляду зазначеного кримінального провадження, не було здобуто безспірних доказів, які б підтверджували той факт, що обвинувачений ОСОБА_15 приймав участь у вбивстві ОСОБА_18 та ОСОБА_19 за попередньою змовою з обвинуваченим ОСОБА_14 та двома іншими невстановленими особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, а висновок районного суду про причетність до вбивства не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження. 
		При цьому районний суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, а за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші.
		Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, сторона обвинувачення не надала доказів на підтвердження вчинення злочину, передбаченого п.п.1,12 ч.2 ст.115 КК України обвинуваченим ОСОБА_15 .
		Так, обвинувачений ОСОБА_15 під час апеляційного перегляду оскаржуваного вироку суду першої інстанції, підтвердив свої послідовні показання, які були дані ним під час досудового розслідування та у суді першої інстанції, вказавши при цьому, що дій, участі у вбивстві ОСОБА_18 та ОСОБА_19 він не приймав, а на місці скоєння злочину ОСОБА_14 та двома іншими особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, опинився випадково на прохання ОСОБА_14 , з яким домовився про зустріч з приводу сприяння ОСОБА_14 у вирішенні питань ОСОБА_15 , пов`язаних з оформленням його житлових питань. Прибувши на обумовлене місце, яке розташовувалося неподалік від місця проживання подружжя ОСОБА_17 , він став свідком побиття подружжя ОСОБА_17 обвинуваченим ОСОБА_14 , та його братами ОСОБА_25 та ОСОБА_26 , які наносили їм удари по обличчю та тілу металевими предметами, зовні схожими на металеві труби. Під час побиття цими особами потерпілих, побачивши протиправні дії вказаних осіб, він відтягнув від потерпілої ОСОБА_18 . Миргородського ОСОБА_59 . Після побаченого, будучи у збудженому стані, з метою наміру уїхати з зазначеного місця, він сів до свого автомобілю, та намагався уїхати. В цей час до нього підбігав ОСОБА_14 , який біля його машини зняв з себе верхні речі, у яких він був одягнутий та попросив його викинути їх. Будучи приголомшеним побаченим, він, погодився виконати прохання ОСОБА_14 , оскільки перебував з ним у дружніх стосунках. З метою знищення речей ОСОБА_14 , в яких останній перебував під час вбивства подружжя ОСОБА_17 , він поїхав беріг річки та намагався втопити вказані речі, але був затриманий працівниками міліції. Будучи доставленим до райвідділку міліції він добровільно розповів працівникам міліції про обставини вбивства, свідком якого він став. Обвинувачений ОСОБА_15 наполягав, що участі у вбивстві ОСОБА_18 та ОСОБА_19 він не приймав, оскільки підстав та мети вчинення цього злочину у нього не було. Вважає, що своїми діями, які полягали у сприянні знищити речі, в які був одягнутий ОСОБА_14 під час скоєння злочину, він сприяв у намаганні укрити вчинений ОСОБА_14 злочин, за що і повинен нести відповідальність. При цьому він вказав, що незважаючи на те, що під час досудового розслідування на нього чинився тиск з боку працівників міліції, які намагалися спростувати факт причетності до злочину ОСОБА_25 та його братів, його позиція була послідовною, і він добровільно розповів органу досудового слідства та суду всі обставини, свідком яких він був. 
		Аналогічні показання про обставини вбивства ОСОБА_15 давав в ході досудового розслідування під час проведення з ним відтворення обставин та обстановки події від 05.04.2011 року (т.2,а.с. 54-65 ), що підтвердив в судовому засіданні апеляційного суду допитаний як свідок ОСОБА_57 , в провадженні якого перебувала справа під час досудового розслідування.
		Апеляційним судом встановлено, що наведені у вироку районного суду доказине спростовують показань обвинуваченого ОСОБА_15 про обставини злочину та його непричетність до нього.
		Так, обґрунтовуючи доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_15 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.п.1,12 ч.2 ст.115 КК України, районний суд послався на наступні докази:
		- показання потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_9 . Однак, показання потерпілих фактично підтверджують показання обвинуваченого ОСОБА_15 . Потерпілі пояснили апеляційному суду, що саме у обвинуваченого ОСОБА_14 був наявний мотив на вчинення вбивства подружжя ОСОБА_17 , оскільки між ними існував спір і він намагався забрати у них бізнес, який вони спільно вели та послалася на існування погроз з боку ОСОБА_14 до вчинення злочину. При цьому потерпілі вказали, що під час розгляду справи було достовірно підтверджено, що ініціатором та співвиконавцем вчинення злочину є ОСОБА_14 , який спланував його та за обставин, на які посилався обвинувачений ОСОБА_15 , спільно зі своїми братами ОСОБА_36 та ОСОБА_37 вчинив вбивство її рідних. Потерпілі пояснили апеляційному суду, зазначені обвинуваченим ОСОБА_14 під час досудового розслідування обставини вчинення ним вбивства лише спільно з ОСОБА_15 є неправдивими, оскільки він намагається відвести підозру від своїх братів. Потерпілі заявили апеляційному суду, що на їх переконання обвинувачений ОСОБА_15 не спричиняв ОСОБА_18 та ОСОБА_19 тілесних пошкоджень, оскільки у нього на це не було наявного мотиву, він перебував з потерпілими у добрих стосунках. Разом з тим потерпілі наполягали на тому, що обвинувачений ОСОБА_15  був на місці вчинення злочину, при цьому не прийняв відповідних заходів щодо його запобігання, надання допомоги потерпілим, а вчинив дії, якими намагався допомогти ОСОБА_14 уникнути відповідальності, які полягали в намаганні знищити одяг, в якому ОСОБА_14 був під час вчинення злочину. 
		Таким чином показання потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_9 жодним чином не доказують причетність обвинуваченого ОСОБА_15 до вчинення вбивства ОСОБА_18 та ОСОБА_19 
		- показання свідків ОСОБА_35 , ОСОБА_25 та ОСОБА_32 ,не можуть бути доказами винуватості ОСОБА_15 в інкримінованому йому злочині, оскільки вони тільки підтверджують факт наявності умислу ОСОБА_14 на вбивство ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , в зв`язку метою ОСОБА_14 позбавлення ОСОБА_18 долі в спільному бізнесі; 
		- показаннями свідків ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 та ОСОБА_47 , підтверджується факт виявлення 28.03.2011 року, близько 22 години, на подвір`ї будинку АДРЕСА_4 , подружжя ОСОБА_17 , які перебували в край тяжкому стані, з чисельними ушкодженнями. 
		При цьому вказані показання жодним чином не доказують причетність обвинуваченого ОСОБА_15 до вчинення вбивства ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , але фактично підтверджують показання ОСОБА_15 про побиття ОСОБА_14 з двома іншими особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження подружжя ОСОБА_17 у дворі будинку АДРЕСА_4 ;
		- показаннями свідків ОСОБА_48 та ОСОБА_49 , працівників ДПС ВДАІ, стосовно обставин затримання ОСОБА_15 підтверджується факт намагання останнього знищити речі, які належали ОСОБА_14 , в яких той перебував під час скоєння злочину, але не доводять причетність ОСОБА_15 до вчинення вбивства;
		- показання свідків ОСОБА_54 та ОСОБА_55 - працівників сектору УУР ГУМВС України в Одеській області, про те, що після затримання ОСОБА_15 , останній нібито визнавав свою провину у скоєнні вбивства подружжя ОСОБА_17 , є неспроможними та не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки в матеріалах кримінального провадження взагалі відсутні будь-які процесуальні документи, які б свідчили про те, що ОСОБА_15 будь-коли давав свідчення, в яких визнавав себе винним у вчиненні вбивства. Натомість в матеріалах кримінального провадження містяться протоколи слідчих дій з участю ОСОБА_15 , відповідно до яких він, з моменту затримання, послідовно заявляв про свою непричетність до скоєння вбивства, та наполягав, що був свідком вчинення цього злочину ОСОБА_14 та його братами;
		- протокол обшуку від 29.03.2011року, відповідно до якого під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_15 було вилучено джинсові брюки, спортивні кофти, ботинки, біту, ножі, кросівки, змиви, мобільні телефони (т.1,а.с.95-99), протокол огляду транспортного засобу від 29.03.2011року, відповідно до якого під час огляду автомобіль марки «Фольксваген Гольф» який належав ОСОБА_15 було вилучено дактилоплівки, молоток, накидний ключ та шапку (т.1,а.с.102-109), висновки судово-медичних молекулярно-генетичних експертиз №390 від 23.05.2011 року та №104 від 26.07.2011 року, якими була встановлена наявність на вилучених у ОСОБА_15 джинсових брюках та кросівках, слідів крові обох потерпілих та самого ОСОБА_15 (т.5,а.с. 226-234,242-255), на переконання апеляційного суду, не є беззаперечними доказами, які вказують на причетність ОСОБА_15 до вбивства, з наступних підстав.
		Разом з цим, районний суд не в повній мірі оцінив вказані докази та прийшов до помилкового висновку, що вони підтверджують вину ОСОБА_15 у вчиненні вбивства.
		Так, районний суд залишив поза увагою показання свідків ОСОБА_48 та ОСОБА_49  працівників ДАЇ, які затримали ОСОБА_15 безпосередньо після того, як останній покинув місце злочину, та намагався знищити речі ОСОБА_14 .. Під час затримання ОСОБА_15 був взутий у ботинки, а не кросівки, які були вилучені під час обшуку за місцем проживання останнього. Крім того, за показаннями свідків, під час затримання ОСОБА_15 знаходився в воді, а його одежа була мокрою та брудною. Відповідно до протоколу обшуку за місцем проживання ОСОБА_15 , джинсові брюки були вилучені зі слідами прання, що підтверджує показання ОСОБА_15 про те, що після того як він був затриманий працівника ДАЇ на березі річки та відпущений до дому, повернувшись до дому він був вимушений випрати джинсові брюки у пральній машинці, оскільки перебував під час затримання у воді та намулі, та забруднив їх.
		Разом з цим, поза увагою районного суду залишилося питання про те, яким чином на кросівки обвинуваченого ОСОБА_15 , в яких він не був на місці злочину, та на джинсових брюках, які були ним випрані перед їх вилученням в пральній машинці за допомогою пральних засобів, могли потрапити тільки по одній свіжій краплі крові, яка відповідно до висновків експертиз №390 від 23.05.2011 року, №104 від 26.07.2011 року, №106 від 26.07.2012 року,була змішаною та походила із вірогідністю 99,847%. від потерпілих ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , а також з урахуванням генотипу рідкої крові ОСОБА_15 , від самого обвинуваченого ОСОБА_15 (т.5,а.с. 149-155, 226- 234, 242-255).
		Таким чином, з урахуванням наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що версія обвинуваченого ОСОБА_15 про те, що невстановлені особи з числа працівників міліції, з метою виправдання ОСОБА_14 і його братів, та створення доказової бази щодо причетності ОСОБА_15 до вбивства подружжя ОСОБА_17 , могли штучно створити фальсифіковані докази, шляхом нанесення крові на його речі, які були вилучені у нього, стороною обвинувачення та судом першої інстанції у вироку спростовані не були, не можуть бути покладені в основу обвинувачення, оскільки, з урахуванням висновків експертиз та конкретних обставин справи, існують обґрунтовані підстави поставити під сумнів походження та достовірність цих доказів, а ці сумніви щодо доведеності вини ОСОБА_15 , у відповідності до положень ст.62 Конституції України, повинні тлумачаться на його користь. 
		Посилання суду у вироку як на доказ доведеності вини ОСОБА_15 у скоєнні вбивства на протокол відтворення обставин та обстановки події від 01.04.2011 року, відповідно до якого ОСОБА_14 на місці показав та про обставини спільного із ОСОБА_15 нападу та вбивства подружжя ОСОБА_17 , не є переконливим та беззаперечним доказом(т. 2 арк. 1-18). 
		З урахуванням аналізу досліджених апеляційним судом доказів, колегія суддів приходить до висновку, що визнаючи себе винним у скоєнні вбивства, ОСОБА_14 , з урахуванням необхідності приховування факту причетності двох невстановлених слідством осіб, які за твердженням ОСОБА_60 являються братами ОСОБА_14 , а також з урахуванням того, що на змістити вчинення ним та іншими особами злочину, вони були помічені мешканцями будинку, ОСОБА_14 , надаючи свідчення щодо своєї участі у вбивстві та вигороджуючи інших осіб, вказав на причетність до злочину ОСОБА_15 .
		Посилання суду, як на доказ скоєння ОСОБА_15 вбивства, на висновок медико-криміналістичної експертизи №257 від 27.05.2011 року про те, що рублена рана голови на трупі ОСОБА_18 могла бути утворена твердим тупим предметом із обмеженою травмуючою поверхнею, та не виключається можливість утворення цього пошкодження гайковим кутовим автомобільним ключем, що був вилучений під час огляду автомобіля ОСОБА_15 «Фольксваген Гольф 2» 29.03.2011року (т.4,а.с.133-142), не є переконливим та фактично не доводить причетність ОСОБА_15 до скоєння вбивства, з огляду на наступне. 
		Під час досудового і судового слідства було достовірно встановлено, що після залишення ОСОБА_15 місця злочину, з метою знищити речі ОСОБА_14 , він фактично був затриманий працівниками міліції. Наступного дня, під час огляду автомобіля ОСОБА_15 було вилучено гайковий кутовий автомобільний ключ на якому слідів крові, яка б належала потерпілим ОСОБА_18 або ОСОБА_19 за результатами експертного дослідження встановлено не було, а інших доказів щодо використання цього ключа, як знаряддя вбивства, стороною обвинувачення надано не було. 
		Висновок експертизи №257 від 27.05.2011 року та №253 від 31.05.2011року про те, що рублені рани голови на трупах ОСОБА_18 та ОСОБА_19 могли бути утворені твердим тупим предметом із обмеженою травмуючою поверхнею узгоджується з показаннями обвинуваченого ОСОБА_15 про те, що ОСОБА_14 на інші дві особи наносили удари потерпілим по голові та обличчю металевими трубами, а також з висновком судово-медичної експертизи №6/135-2011 від 30.04.2011 року, відповідно до якого показання ОСОБА_15 в ході відтворення обставин та обстановки подій від 05.04.2011року щодо обставин та механізму нанесення потерпілій ОСОБА_18 ударів металевою трубою в область голови, відповідають механізму утворення пошкоджень на тілі ОСОБА_18 та її позі під час їх нанесення (т.4,а.с. 76-78).
		В той же час, відсутність на гайковому автомобільному ключі, який був вилучений з автомобіля ОСОБА_15 будь-яких слідів крові, в тому числі і крові потерпілих, спростовує висновок суду, що цей ключ міг бути використаний як знаряддя вбивства під час скоєння злочину.
		Посилання суду у вироку, як на доказ доведеності вини ОСОБА_15 у вчиненні злочину, на висновок судової імунологічної експертизи №504 від 22.06.2011 року, відповідно до якої на парі рукавичок білого з червоним кольорів, куртці спортивній чорного кольору з капюшоном, вилучених 28.03.2011 року в ході огляду місця події біля каналу в районі вул. Капікраяна виявлено сліди потожирових виявлень, походження яких не виключаються від обвинувачених ОСОБА_14 та ОСОБА_15 (т.5 арк. 122-127), є неспроможним. Наявність на речах ОСОБА_14 слідів потожирових виявлень ОСОБА_15 є цілком зрозумілим і закономірним з урахуванням того,що ОСОБА_15 мав контакт з цими речами під час того коли намагався їх знищити.
		Крім того, за відсутністю очевидців (свідків) події злочину та з урахуванням послідовних показань обвинуваченої ОСОБА_15 щодо обставин злочину, та досліджених судом доказів, які беззаперечно вказують на те, що злочин було вчинено обвинуваченим ОСОБА_14 разом з двома іншими особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, та за відсутності у сторони обвинувачення доказів на спростування доводів обвинуваченого ОСОБА_15 , апеляційний суд визнає достовірними показання обвинуваченого ОСОБА_15 про обставини вчинення вбивства подружжя ОСОБА_17 обвинуваченим ОСОБА_14 та двома іншими особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження та його намагання приховати цей злочин, шляхом знищення речей в які був одягнутий обвинувачений ОСОБА_14 під час вчинення вбивства потерпілих.
		З урахуванням цього, фактичні обставини кримінального правопорушення викладені у вироку є вірними, зокрема щодо спільних дій ОСОБА_14 та двох інших осіб, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, які діяли за попередньою змовою групою осіб, з єдиним умислом направленим на вчинення вбивства,доповнюючи своїми діями один одного, для досягнення єдиної мети. Вказані обставини підтверджуються дослідженими судом доказами, а тому доводи обвинуваченого ОСОБА_14 та адвоката ОСОБА_12 щодо неконкретності обвинувачення в частині розподілення ролей співучасників злочину, є неспроможними та безпідставними.
		Незважаючи на те, що в апеляційних скаргах обвинуваченого ОСОБА_14 та його захисника  адвоката ОСОБА_12 не ставилося питання щодо пом`якшення покарання обвинуваченому, перевіривши в порядку ст.404 КПК України, законність прийнятого рішення в частині призначеного ОСОБА_14 покарання, апеляційний суд вважає, що призначене районним судом обвинуваченому ОСОБА_14 покарання, в повній мірі відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України. Призначене покарання - є справедливим і відповідає меті покарання за злочин який вчинив ОСОБА_14 , будучи організатором та безпосереднім його співвиконавцем, наслідками якого стало позбавлення життя двох людей. За таких обставин, апеляційний суд не знаходить підстав для пом`якшення призначеного ОСОБА_14 покарання.
		З огляду на наведене, досліджені у справі докази в їх сукупності дають підстави для висновку про те, що обвинувачений ОСОБА_15 не причетний до вбивства ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , але своїми діями, які виразилися в заздалегідь не обіцяному приховувані особливо тяжкого злочину.
		Виходячи з цього, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність перекваліфікувати дії обвинуваченої ОСОБА_15 з п.п.1,12 ч.2ст.115 КК України на ч.1 ст.396 КК України, як заздалегідь не обіцяному приховувані особливо тяжкого злочину.
		Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_15 за ч.1 ст.396 КК України, апеляційний суд враховує ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до злочинів середньої тяжкості; дані про особу винного та його сімейний стан, позитивну характеристику, те що він вперше притягується до кримінальної відповідальності. Як пом`якшуючі покарання обставини апеляційний суд визнає визнання ним своєї вини у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.396 КК України,щире каяття обвинуваченого та сприяння розкриттю злочину, що полягало у послідовних показаннях в яких він вказував на осіб, які винні у вбивстві, а також позицію потерпілих, які заявили апеляційному суду що не вважають ОСОБА_15 винним у скоєнні вбивства їх рідних. В той же час апеляційний суд, при призначенні покарання враховує ту обставину, що ОСОБА_15 приховував зухвале вбивство двох осіб. 
		З урахуванням зазначених обставин, та відповідно до вимог ст.ст.50, 65 КК України про призначення покарання, яке має бути необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_15 та попередження ним нових злочинів, апеляційний суд вважає за необхідне обрати йому покарання у виді позбавлення волі в максимальних межах санкції статті кримінального закону.
		Таким чином, у відповідності до вимог ч.1 ст. 408 КПК України вирок суду 1-ої інстанції підлягає зміні у зв`язку з перекваліфікацією дій обвинуваченого ОСОБА_15 на менш тяжкий злочин з призначенням передбаченого законом покарання. 
		Що стосується вирішення районним судом цивільного позову, то з урахуванням позиції обвинуваченого ОСОБА_15 в апеляційній інстанції, відповідно до якої він, визнаючи себе винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.396 КК України, фактично визнав цивільний позов та просив вирок районного суду в цій частині залишити без змін, апеляційний суд не знаходить підстав для зміни вироку в цій частині.
		При цьому у відповідності до ч.ч.1,2ст.534 КПК України апеляційний суд вважає за необхідне визначити порядок виконання прийнятого судового рішення. 
		Виходячи з матеріалів кримінального провадження, на день прийняття рішення апеляційним судом обвинувачений ОСОБА_15 фактично знаходиться під вартою з 30 березня 2011 року, тобто більше 4 (чотирьох років), а апеляційним судом змінена кваліфікація дії обвинуваченого на статтю кримінального закону, за якою передбачено максимальне покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі, а тому у відповідності до положень ст.ст.72, 73 КК України, обвинувачений ОСОБА_15 вважається таким, що відбув покарання та підлягає негайному звільненню в залі апеляційного суду. 
		Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б були безумовною підставою для скасування вироку суду, на які посилалися в своїх апеляційних скаргах обвинувачений ОСОБА_14 та його адвокат ОСОБА_12 , апеляційним судом не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_14 та його захисника ОСОБА_12 не підлягають задоволенню.
		З урахуванням встановлених апеляційним судом обставин, апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_15 та його захисника - адвоката ОСОБА_16 підлягають частковому задоволенню, а вирок суду підлягає зміні з перекваліфікацією дії обвинуваченого ОСОБА_15 з а.а.1,12 ч.2 ст.115 КК України на ч.1 ст.396 КК України та призначенням йому покарання в рамках зазначеної норми кримінального закону.
		Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 411, 419, 424, 426, 534 КПК України, апеляційний суд,-
		постановив:
		Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_14 та його захисника ОСОБА_12 - залишити без задоволення.
		Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_15 та його захисника ОСОБА_16 - задовольнити частково.
		Вирок Ренійського районного суду Одеської області від 01 липня 2014 року відносно ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - змінити.
		Перекваліфікувати дії обвинуваченого ОСОБА_15 з п.1,12 ч.2 ст.115 КК України на ч.1 ст.396 КК України та призначити йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.
		У відповідності до положень ст.ст. 72, 73 КК України, звільнити ОСОБА_15 з під варти в залі суду негайно.
		В решті вирок суду залишити без зміни.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в тойсамийстрок, з дня вручення йому копії судового рішення.
		           
		Судді апеляційного суду Одеської області
		ОСОБА_2  ОСОБА_3  ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...