Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 752/8152/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин; Спори, що виникають із сімейних правовідносин про встановлення батьківства або материнства.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.10.2015. Забезпечено надання загального доступу: 07.10.2015.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		                                             АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
		                                               _____________________________________
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		            23 вересня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:                      
		                                    головуючого - судді       Рейнарт І.М. 
		                                    суддів                               Вербової І.М., Желепи О.В. 
		                                    при секретарі                   Мікітчак А.Л.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 червня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: Відділ реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві про визнання батьківства,
		 
		встановила:
		 
		у травні 2015р. позивач звернувся з позовом про визнання його батьком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
		            Мотивуючи свої вимоги, позивач зазначав, що мати дитини - ОСОБА_1 на час народження дитини у зареєстрованому шлюбі не перебувала, при реєстрації народження дитини відомості про батька були зазначені зі слів матері та записано батьком ОСОБА_2.
		            Позивач стверджував, що є біологічним батьком ОСОБА_3, тому має право звернутися до суду з даним позовом.
		            Рішенням суду від 19 червня 2015 року позов задоволено.
		 У поданій апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. 
		            Апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме ч. 1 ст. 129 СК України, так як на момент зачаття та народження дитини вона не перебувала у зареєстрованому шлюбі.
		            Також апелянт стверджує, що судом безпідставно не застосована ч. 2 ст. 129 СК України, оскільки до позовних вимог про визнання батьківства встановлюється позовна давність в один рік, а позивач про своє батьківство знав з моменту зачаття дитини, так як на той час вони проживали разом, як сім'я, відповідач забирав їх з дочкою із пологового будинку та знав про реєстрацію дитини на її прізвище, проти чого не заперечував.
		            Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта, яка підтримала апеляційну скаргу, пояснення позивача, який просив залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
		            Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 6 липня 2012р. народилася 
		№ апеляційного провадження:№   22-ц/796/10749/2015        Головуючий у суді першої інстанції: Чередніченко Н.П.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.ОСОБА_3, матір'ю якої є ОСОБА_1, відповідач по справі.
		            Сторони не заперечували, що відповідач на момент народження дитини у за реєстрова-
		ному шлюбі не перебувала, а відомості про батька у актовому записі про народження дитини 
		                                                                        - 2 -
		 
		були записані зі слів матері відповідно до ст. 135 СК України.
		            Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з положень ч. 1 ст. 129 СК України, відсутність підстав для застосування позовної давності, так як позивач не знав, що не його було записано батьком дитини.
		            Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як він не відповідає обставинам справи та не ґрунтується на нормах матеріального права.
		            Відповідно до частини1 статті 129 СК України особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред'явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства.
		            Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначав, що відповідач у момент народження дитини у зареєстрованому шлюбі не перебувала, а відтак, суд не мав законних підстав вирішувати даний спір на підставі ч. 1 ст. 129 СК країни.
		            Згідно ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неправильне застосування норм матеріального права.
		            За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
		            Відповідно до статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
		            Як у суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду відповідач не заперечувала, що позивач є біологічним батьком її дитини. Проте, апелянт стверджувала, що позивач був обізнаний про своє батьківство з моменту зачаття дитини та її народження, так як на той час вони проживали разом, але подати спільну заяву до державного органу реєстрації актів цивільного стану відмовився, а після припинення спільного проживання, не надавав ніякої матеріальної допомоги на утримання дитини.
		            Відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
		            Так як відповідач визнала, що позивач є біологічним батьком її дитини, дана обставина доказуванню не підлягає.
		Разом  з тим, відповідно до ч. 2 ст. 129 СК України до вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.
		Порядок визнання батьківства встановлений двома статтями Сімейного кодексу України - 128 та 129, при цьому, підстави для визнання батьківства зазначені у ч. 2 ст. 128 СК України, які також розповсюджуються на вимоги про визнання батьківства, які можуть бути заявлені відповідно до ч. 1 ст. 129 СК України.
		Колегія суддів вважає, що положення частини 2 статті 129 СК України про визначення строку, протягом якого особа може звернутися до суду із вимогою про визнання батьківства, розповсюджуються і на вимоги про визнання батьківства, які заявляються на підставі статті 128 СК України.
		При цьому колегія суддів виходить із того, що у частині 2 статті 129 СК України не зазначено, що вона стосується тільки вимог, зазначених у частині 1 даної статті, а підстави для визнання батьківства визначені тільки у статті 128 СК України, тобто вказані норми є пов'язаними між собою.
		                                                               - 3 -
		 
		Також у даному випадку необхідно враховувати інтереси дитини, які підлягають захисту від недобросовісних батьків, які у визначений законом строк не бажають реєструвати своє батьківство, піклуватися про своїх дітей, займатися їх вихованням та утримувати їх, а у подальшому будуть вимагати від дитини свого утримання.
		За таких обставин та враховуючи юридичні наслідки визнання батьківства не тільки для батька, але і для дитини після досягнення нею повноліття, колегія суддів вважає, що позовна давність у один рік з моменту коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство, встановлена законодавцем, як до вимог про визнання батьківства у порядку ст. 129, так і у порядку, встановленому ст. 128 СК України.
		Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Нормами Сімейного кодексу України не передбачено, що позовна давність застосовується тільки за заявою відповідача, тому суд першої інстанції, розглядаючи даний спір, повинен був перевірити дотримання позивачем строку позовної давності при зверненні до суду з даним позовом.
		Звертаючись до суду з даним позовом, позивач не зазначив причини, з яких позов поданий ним з пропуском позовної давності, а також не ставив питання про його поновлення.
		Висновок суду першої інстанції про те, що позивач не був обізнаний про те, що він не записаний батьком дитини, колегія суддів вважає безпідставним.
		З позовної заяви вбачається, що позивач був обізнаний, що на момент зачаття та народження дитини відповідач не перебувала у зареєстрованому шлюбі, він заяву разом із відповідачем до органів реєстрації актів цивільного стану про визнання себе батьком дитини, яку народила відповідач, не подавав, тобто він був обізнаний про те, що не зареєстрований, як батько дитини.
		Крім того, ч. 2 ст. 129 СК України встановлює, що строк позовної давності починається з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство, а позивач про своє батьківство знав з моменту зачаття дитини, що він не заперечував під час апеляційного розгляду, але і у апеляційному суді позивач не подав заяву про поновлення строку позовної давності, а також не вказав причин, з яких він був пропущений.
		Колегія суддів не вважає за можливе ухвалити рішення про задоволення позовних вимог у зв'язку із визнанням відповідачем позовних вимог у суді першої інстанції з таких підстав.
		Відповідно до ч. 1 ст. 174 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов протягом усього часу судового розгляду, зробивши усуну заяву. Якщо відмову від позову, визнання позову відповідачем викладено в адресованих суду письмових заявах, ці заяви приєднуються до справи.
		Частиною 2 даної норми передбачено, що до ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнання позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій.
		Згідно ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
		З матеріалів справи вбачається, що 19 червня 2015р. відповідач подала до суду заяву, що вона не заперечує проти позовних вимог, проте, заяви про визнання позовних вимог подано не було.
		При цьому, судом також не було роз'яснено відповідачу наслідки подання нею такої заяви, а у апеляційному суді відповідач пояснила, що подала таку заяву на вимогу суду, оскільки не заперечувала, що позивач є біологічним батьком дитини, проте, не була обізнана про те, що позивачем був пропущений строк позовної давності, а суд її такого роз'яснення не надав, тому у подальшому нею була подана апеляційна скарга.
		Враховуючи вказані норми процесуального права, пояснення апелянта, колегія суддів 
		                                                                          - 4 -
		 
		вважає, що підстав для задоволення позовних вимог у зв'язку із визнанням їх відповідачем не має.
		За таких обставин, колегія судді вважає, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, тому вона підлягає задоволенню, а позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв'язку із пропуском позивачем строку позовної давності.
		            Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів
		вирішила:
		апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		            Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 червня 2015 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: Відділ реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві про визнання батьківства відмовити.
		            Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
		 
		 
		Головуючий:        
		 
		               
		    Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...