Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2а-9960/10/1270 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 01.07.2011. Зареєстровано: 06.10.2015. Забезпечено надання загального доступу: 08.10.2015.
Дата набрання законної сили: 11.05.2011
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Головуючий у 1 інстанції - Ципко О.В.
		Суддя-доповідач - ОСОБА_1
		 
		 
		ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		УХВАЛА
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		19 квітня 2011 року  справа №2а-9960/10/1270           приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26 
		Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
		головуючого судді Карпушової О.В. 
		суддів  Василенко Л.А. ,  Гімона М.М. 
		розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Державної судової адміністрації України та Міністерства фінансів України на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2011 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, апеляційного суду Луганської області про поновлення строку для звернення до суду, визнання незаконною бездіяльності та зобовязання вчинити певні дій, -     
		  
		в с т а н о в и в:   
		 
		Позивач звернулася до суду першої інстанції з позовом до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, апеляційного суду Луганської області, у якому просила суд визнати незаконною бездіяльність Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, апеляційного суду Луганської області щодо не усунення порушень у виплаті заробітної плати та приведення її розміру у відповідність зі ст.44 Закону України «Про статус суддів», а також бездіяльність в частині визначення правильного розміру щомісячного грошового утримання та приведення його розміру у відповідність зі ст.44 Закону України «Про статус суддів» та постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.05р. № 865, зобовязати апеляційний суд Луганської області провести перерахунок з 01.08.2009 року її заробітної плати та виплачувати її у визначеному законом розмірі, стягнути з Державної судової адміністрації України з єдиного рахунку Державного бюджету України № 35213015004042, відкритого у Державному казначействі України, МФО 820172, передбаченого на виконання рішень судів на користь судів, заборгованість по заробітній платі за період з 01.06.05р. по 01.08.09р. у сумі 131848,98 грн.
		Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2011 року позовні вимоги  задоволено: визнано неправомірною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати та грошового утримання ОСОБА_2 з 19 серпня 2009 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення  виплат, а з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 25 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас; визнано неправомірною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати ОСОБА_2 з 19 серпня 2009 року з розрахунку посадового окладу в розмірі  9,5 мінімальних заробітних плат станом на момент проведення  виплат, а з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 25 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас; зобовязано апеляційний суд Луганської області провести перерахунок ОСОБА_2 з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 25 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19 серпня 2009 року перерахунок заробітної плати, визначивши її розмір з урахуванням посадового окладу у розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат. Після перерахунку здійснити виплату недоплачених сум з утриманням обовязкових податків та зборів з одночасним поданням до Державної судової адміністрації України змін до посадового окладу. Зобовязано Міністерство фінансів України профінансувати вказані виплати; зобовязано Державну судову адміністрацію України виділити апеляційному суду Луганської області з єдиного рахунку Державного бюджету України № 35213015004024, відкритого у Державному казначействі України МФО 820172, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, кошти для проведення виплати недоплаченої ОСОБА_2 з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 25 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19 серпня 2009 року заробітної плати, обчисленої з урахуванням посадового окладу, виходячи з 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених законом на момент проведених виплат з 19.08.2009 року з урахуванням раніше проведених виплат. 
		Не погодившись з цим рішенням, відповідачі по справі, а саме: Державна судова адміністрація України та Міністерство фінансів України, подали апеляційні скарги, в яких просили постанову  Луганського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2011 року скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.              
		        Державна судова адміністрація України в своїй апеляційній скарзі зазначає, що згідно ч. 1 ст. 121 Закону України «Про судоустрій України» від 07.02.2002 року № 3018-3, суди загальної юрисдикції фінансуються на підставі кошторисів і помісячних розписів видатків, затверджених відповідно до вимог цього Закону, в межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку встановленому Бюджетним кодексом України. Кошториси на відповідні бюджетні роки подавались згідно норм постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» до якої не внесені зміни в звязку з прийнятими судами рішеннями. Асигнування на виплати, що заявлені позивачем, не були передбачені в Державному бюджеті України на 2005-2010 роки, а відтак і в кошторисах видатків відповідних бюджетних установ, ДСА України як розпорядник бюджетних коштів позбавлений можливості витрачати бюджетні кошти на інші цілі та в інших межах, ніж передбачені кошторисами. Фонд заробітної плати використано у повному обсязі відповідно до кошторисних призначень, кредиторська заборгованість відсутня, що підтверджується звітом про виконання загального фонду кошторису установи та звіту про заборгованість бюджетних установ.
		         Міністерство фінансів України в своїй апеляційній скарзі зазначило, що частиною 4 статті 51 Бюджетного кодексу України відповідальність за управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених Бюджетним кодексом України, несуть розпорядники бюджетних коштів. З 01 січня 2003 року головним розпорядником коштів, передбачених в Державному бюджеті на утримання судів загальної юрисдикції, є Державна судова адміністрація України, яка несе відповідальність за фінансове забезпечення діяльності кожного суду. В свою чергу ДСА України мала була розробити бюджетний запит, у якому би обґрунтувала необхідність виділення коштів з державного бюджету на відшкодування у відповідні роки недоотриманої заробітної плати суддям, які працювали на посаді судді у зазначений період. Відповідно до ч. 2 ст. 35 Бюджетного кодексу України головні розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за своєчасність, достовірність та зміст поданих Міністерству фінансів України бюджетних запитів. Бюджетний кодекс України та Положення про Міністерство фінансів України не передбачають підстав для фінансування заборгованості заробітної плати з міністерства на користь позивача, тому позовні вимоги до Міністерства фінансів України задоволенню не підлягають.
		         Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання не зявилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені  належним чином, відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
		         Перевіривши за матеріалами справи наведені у скаргах доводи, колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.     
		Судом першої інстанції встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що позивач з 01 квітня 1993 року по 31 липня 2008 року працювала на посаді судді Краснодонського міськрайонного суду Луганської області. З 01 серпня 2008 року по теперішній час працює на посаді судді апеляційного суду Луганської області.    
		Судом першої інстанції встановлено, що посадовий оклад позивача з 2006 року не змінювався та не перераховувався.  
		Закон України Про статус суддів № 2862-ХІІ від 15 грудня 1992 року визначає статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян.  
		Відповідно до ст. 44 Закону № 2862-ХІІ (в редакції, що діяла станом на 01.01.2006) заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. 
		За змістом Закону України Про статус суддів, заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років, інших надбавок. Гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого вищеназваного співвідношення. А тому не виконання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати, визначеної Законом. 
		Встановлюючи розмір мінімальної заробітної плати (ст. 3 Закону № 108/95-ВР від 24.03.1995), держава гарантує громадянам граничний її мінімум, як законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (абз.2 ст. 9 Закону № 108/95-ВР), до якої не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати. 
		З урахуванням статусу позивача   судді  апеляційного  суду, як професійного судді, якому гарантовано належне фінансове та матеріально-технічне забезпечення (ч. 1 ст. 130 Конституції України, ст. 3 Закону № 2862-ХІІ ), держава взяла на себе обовязок забезпечити  реалізацію цих гарантій, а тому вони не можуть бути звужені або скасовані іншими нормативними актами (ч.3 ст.22 Конституції України). При прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. 
		Позивач є професійним суддею апеляційного суду і наділений державою певним правовим статусом, який включає право на елементи матеріального і соціального захисту, зокрема, право на отримання належної заробітної плати, тому держава взяла на себе публічне зобовязання забезпечити належний матеріальний рівень зазначеної категорії осіб, а саме, забезпечити реалізацію конституційних гарантій незалежності і недоторканості судді,   встановивши при цьому певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується забезпеченням реалізації їх соціального захисту. 
		Як вбачається зі змісту абзацу другого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30.06.2005 № 514 Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та  заступника Голови Верховного Суду України, посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 01.06.2005 визначено у 15 розмірів мінімальної заробітної плати. 
		З огляду на приписи частини другої статті 44 Закону України Про статус суддів, на законодавчому рівні  підлягали закріпленню й посадові оклади решти суддів судів України. 
		Встановлено, що на рівні Закону посадові оклади професійних суддів не встановлювались. 
		Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 Про оплату праці суддів затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи. 
		Відповідно до п. 5 Постанова КМУ № 865 від 03.09.2005 набрала законної сили з 1 січня 2006 року. 
		Розміри посадових окладів керівників та суддів апеляційних судів викладено у додатку 4 вказаної Постанови та залежать від груп міст. 
		Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 614 Деякі питання віднесення областей та міст до груп за оплатою праці Луганську область за оплатою праці віднесено до групи поза групою. 
		Таким чином, відповідно до додатку 4 до Постанови КМУ № 865 з 01.01.2006 року посадовий оклад судді апеляційного суду Луганської області становить 9,5 розмірів мінімальних заробітних плат. 
		 Постановою Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 року затверджено зміни що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865, а саме постанову доповнено п. 4-1 наступного змісту: Установити, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться. 
		Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 року визнано незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 року №1243 Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року № 1310 Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів. 
		Відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. 
		Таким чином, постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 року встановлено, що Кабінет Міністрів України, в порушення п. 14 ст. 92 Конституції України, вийшов за межі своєї компетенції та перебрав на себе функцію законодавця щодо встановлення розмірів посадових окладів суддів, поставивши в залежність виплату заробітної плати суддям від розмірів мінімальної заробітної плати, з одночасною забороною їх перерахування, чим допустився обмеження гарантій незалежності і недоторканості суддів. 
		Виходячи з системного аналізу законодавства про статус суддів і судоустрій в Україні, в розумінні ч.1 ст. 130 Конституції України вбачається, що складовою основою конституційної гарантії незалежності  і  недоторканості суддів є їх матеріальне і соціальне забезпечення, які не можуть бути скасовані чи звужені іншими нормативними актами держави, оскільки держава, виконуючи свій обовязок, забезпечує відповідне фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. 
		Невідємними елементами статусу суддів є матеріальне та соціально-побутове забезпечення, в тому числі і заробітна плата суддів (ст.ст. 42-45 Закону України Про статус суддів). А тому невиплата, або зменшення розміру заробітної плати, свідчить про скасування, або звуження змісту і обсягу гарантій незалежності і недоторканості суддів та порушенням  конституційних гарантій, закріплених Основним Законом України. 
		Гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечують особливий порядок  фінансування та організаційне забезпечення діяльності судів, встановлених законом (пункт 7 ст. 14 Закону України Про судоустрій України від 07.02.2002р. № 3018-ІІІ, частина 3 ст. 3 Закону № 2862-ХІІ). Реалізація належного фінансового забезпечення судів та виплати суддям гарантованої державою заробітної плати, повязана з діяльністю центральних органів виконавчої влади: Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів України, Державною судовою адміністрацією України, Державним казначейством України та судом, в якому працює суддя. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 8, ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Зазначена конституційна норма зобовязує органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі закону, тобто у своїй діяльності повинні приймати такі рішення, які не суперечать чинному законодавству, а їх управлінські  функції не повинні  виходити за межі закону. Зокрема, Конституція України встановлює для субєкта владних повноважень спосіб діяльності, передбачений Конституцією та законами України, а також визначає сферу його компетенції, тобто яким чином здійснюються дії, спрямовані на реалізацію владних повноважень, які повинні спиратися тільки на компетенційні права і обовязки, а тому використовувати у своїй діяльності тільки ті засоби, форми і прийоми, які передбачені законом. Всі органи державної влади, органи місцевого самоврядування та посадові особи повинні діяти в межах повноважень визначених і встановлених у законодавчих актах. 
		Держава в особі державних органів здійснює політику відповідно до принципу законності. Тому дотримання принципу законності є обовязком для центральних органів виконавчої влади, інших державних органів, їх посадових осіб, які зобовязані діяти лише на підставі, у порядку, у спосіб та в межах своєї компетенції, оскільки підзаконні нормативно-правові акти стосуються безпосередніх виконавців вимог нормативно-правових актів посадових осіб, а також підприємств, установ та організацій (незалежно від форм власності) та громадян. 
		Таким чином, реалізація державою певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, в особі субєктів владних повноважень є "гарантією стабільності суспільних відносин" між державними органами і громадянами, породжуючи при цьому у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп. 
		Постанова окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 набрала законної сили 19 серпня 2009 року після її перегляду в апеляційному порядку, та є обовязковою для виконання. 
		Наслідком визнання незаконним нормативно-правового акту є втрата ним чинності з дня набрання законної сили судовим рішенням. 
		Такий висновок ґрунтується на системному аналізі положень ст. 152 Конституції  України, відповідно до якої Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. 
		Положення вказаної норми Конституції необхідно застосовувати і до інших нормативно-правових актів, визнаних судом незаконними щодо визначення часу, з якого вони втрачають чинність. 
		Так, статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
		Нормативно-правові акти, якими, зокрема, є і постанови Кабінету Міністрів України, розповсюджують свою дію на невизначене коло осіб, тому, ототожнення часу втрати чинності нормативно-правовим актом з часом його прийняття ставить під сумнів правомірність дій не лише державних органів, а і невизначеного кола осіб, на яких розповсюджував свою дію вказаний нормативно-правовий акт. 
		Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 року та  ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 року не вирішено питання щодо повороту виконання судового рішення, тобто Постанова Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 року № 1243 Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів в частині встановлення розміру посадового окладу суддів; пункт 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року № 1310 Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 та пункт 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 856 Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів втратили чинність лише з 19 серпня 2009 року.  
		     Тобто, з моменту втрати чинності пункту 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів, яке мало місце 19 серпня 2009 року, відповідачі - Державна судова адміністрація України, Міністерство фінансів України та апеляційний суд Луганської області зобовязані були застосовувати Постанову № 865 в первісній редакції. 
		      Статтею 55 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" від 26.12.2008 року № 835-VI передбачено розміри мінімальних заробітних плат на 2009 рік. Так, станом на 1 липня 2009 року розмір мінімальної заробітної плати становив 630 грн., з 1 жовтня 2009 року - 650 грн. 
		     Відповідно до Закону України від 20 жовтня 2009 року № 1646-VI "Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати", який спрямований на встановлення розміру прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, розмір мінімальної заробітної плати з 1 листопада 2009 року становить 744 грн., а з 1 січня 2010 року встановлено на рівні 869 гривень. 
		       Саме виходячи з таких розмірів мінімальної заробітної плати повинен був розраховуватись посадовий оклад позивача починаючи з 19 серпня 2009 року, та становити у серпні 2009 року 4286,40 грн. (з 1 по 18 серпня 332 грн. х 9,5/20 робочих днів місяця х 12 робочих днів до 18 серпня + 630 грн. х 9,5/20 х 8 робочих днів з 19 до 31 серпня = 4286,40 грн.), у вересні 2009 року 5985 грн. (630 грн. х 9,5 мінімальних заробітних плат), у жовтні 2009 року 6175 грн., з 1 листопада 2009 року  7068 грн. і т.д. 
		      Тобто, невиплата позивачці заробітної плати, розрахованої з посадового окладу у розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні, починаючи з 19 серпня 2009 року є звуженням її природного права на отримання належної заробітної плати від держави як конституційної гарантії, повязаного з одночасним порушенням державою конституційної гарантії недоторканості судді, втручанням виконавчої влади у виключну сферу судової влади. 
		      Крім того, нарахування та виплата позивачу заробітної плати, розрахованої з посадового окладу у розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні, повинна здійснюватись починаючи з 19 серпня 2009 року до того часу, коли відповідним законодавчим актом не буде змінено порядок нарахування заробітної плати суддям. 
		      Позивач у позові крім перерахунку заробітної плати з урахуванням розміру посадового окладу ставить питання про перерахунок надбавки за вислугу років відповідно до положень ст. 44 Закону України Про статус суддів в редакції, що діяла до 1 січня 2008 року. 
		     Так, частиною 4 ст. 44 Закону України Про статус суддів було передбачено, що суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи. 
		     Законом України Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України № 107-VI від 28.12.2007 року змінено порядок нарахування надбавки за вислугу років та встановлено, що вказана надбавка розраховується у тих же відсотках, однак, не від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи, а від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи. 
		      ОСОБА_3 Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 справа № 1-28/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України також і положення пункту 61 розділу II Закону України Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів Українияким внесено зміни до ст. 44 Закону України Про статус суддів. 
		     Таким чином, зміни до абзацу другому частини четвертої ст. 44 Закону України Про статус суддів, внесені Законом України Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України, втратили чинність 22 травня 2008 року. 
		     Як вбачається з матеріалів справи надбавка за вислугу років позивачу у 2008 році  у період з І-ІІІ місяці сплачувалась у розмірі 20% та з ІV-XII місяці у розмірі 25% від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, та у 2009 році - сплачувалась у розмірі 25% від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний класс, що з 22 травня 2008 року суперечить Закону України Про статус суддів. 
		     Європейський суд з прав людини, розглядаючи справу "Кечко проти України" (рішення від 8 листопада 2005 року) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. 
		     Відповідно до п. 5 ст. 116 Закону України Про судоустрій в Україні, ОСОБА_3 суддів України,  розробляє та організовує виконання заходів щодо забезпечення незалежності судів і суддів, поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів,  розглядає питання правового захисту суддів, соціального захисту суддів та їх сімей і приймає відповідні рішення з цих питань, здійснює контроль за організацією діяльності судів та діяльністю державної судової адміністрації, заслуховує інформацію голів судів і посадових осіб державної судової адміністрації про їх діяльність, та виконує інші функції. 
		    ОСОБА_3 суддів України від 27.06.2008 року № 105 зобовязано Державну судову адміністрацію України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та вищі спеціалізовані суди України обрахувати і включити до бюджетного запиту на 2009 рік кошти, необхідні для здійснення перерахунку заробітної плати, щомісячного грошового (довічного) утримання та вихідної допомоги суддям за період з 01.06.2005 по 31.12.2005 та за період з 2005 по 2008 роки, а також підготувати пропозиції про внесення змін до скасованих постанов  Уряду. 
		     Бюджетним кодексом України (статті 32 37) на Міністерство фінансів України покладено обовязок щодо складання проекту закону про Державний бюджет України, визначення основних організаційно-методичних засад бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних запитів і розроблення пропозицій проекту Державного бюджету України, визначення на підставі основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період та аналізу виконання бюджету у поточному бюджетному періоді загального рівня доходів та видатків бюджету і надання оцінки обсягу фінансування бюджету для складання пропозицій проекту Державного бюджету України. 
		     Головні розпорядники бюджетних коштів організують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України в терміни та порядку, встановлені Міністерством фінансів України. 
		    Міністерство фінансів України здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу як стосовно державного бюджету, так і місцевих бюджетів, якщо інше не передбачено законодавством України (стаття 111 Бюджетного кодексу України). 
		    Відповідно до п.1 Положення про Міністерство фінансів, затвердженого Указом Президента № 1081/99 від 26 серпня 1999 року, Міністерство фінансів України (Мінфін України) є центральним органом виконавчої влади, підпорядкованим Кабінету Міністрів України. 
		     Міністерство Фінансів України забезпечує проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики, спрямованої на реалізацію визначених завдань економічного та соціального розвитку України, здійснює координацію діяльності у цій сфері інших центральних органів виконавчої влади. 
		    Визнання незаконним пункту 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005р.  № 865 Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів в частині встановлення розміру посадового окладу суддям виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні є підставою для збільшення фінансування судової системи в частині збільшення асигнувань на заробітну плату суддів. 
		    Згідно з Указом Президента № 182 від 03.03.2003року, Державна судова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, та здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів. 
		       Повноваження Державної судової адміністрації України визначено Положенням про Державну судову адміністрацію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2009 року № 14, згідно якого Державна судова адміністрація України відповідно до покладених на неї завдань бере участь у розробленні проектів Державного бюджету та Державної програми економічного і соціального розвитку України на відповідний рік, програми діяльності Кабінету Міністрів України та державних цільових програм у відповідній сфері, забезпечує їх виконання у межах своїх повноважень; розробляє і затверджує за погодженням з ОСОБА_3 суддів України єдині нормативи фінансового забезпечення судів та переглядає їх не рідше ніж один раз на три роки; виконує функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, кваліфікаційних комісій суддів, органів суддівського самоврядування, територіальних управлінь державної судової адміністрації (далі - територіальні управління) та ДСА; здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів та державної судової адміністрації та інше. 
		       На підставі  ст.130 Конституції України та статті 118 Закону України Про судоустрій України забезпечення належного фінансування та умов функціонування судів покладено на державу, що передбачає окреме визначення у Державному бюджеті видатків, у тому числі на соціальне забезпечення суддів. 
		      Статтею 126 Закону України Про судоустрій України встановлено, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів. 
		      Статтею 58 Бюджетного кодексу України передбачено, що головні розпорядники коштів (з 01.01.2003 року  Державна судова адміністрація України) організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України, яке за результатами аналізу приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції  проекту Державного бюджету, готує проект Закону про Державний бюджет України. Видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією та законами і не можуть бути скасовані чи зменшені без відповідної компенсації. 
		      Тобто, саме Державна судова адміністрація України повинна була внести до Міністерства фінансів України пропозиції щодо збільшення бюджетного фінансування судової системи у звязку з визнанням судом незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1243 Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 №865 Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів. 
		      В порушення вимог ст.ст. 20, 21 Бюджетного кодексу України, Державна судова  адміністрація України, як головний  розпорядник бюджетних коштів та учасник бюджетного процесу, не звернулася з бюджетним запитом до Міністерства фінансів України для подальшої підготовки пропозицій до Кабінету Міністрів України при розробленні проекту Державного бюджету України, чим порушено принцип відповідальності учасника бюджетного процесу, яким передбачено, що кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу (п.11 ч.1ст.7 Бюджетного кодексу України). 
		     Відповідно до наказу ДСА України від 09.06.2004 року № 82/04  Про організаційні заходи щодо забезпечення подання на затвердження штатних розписів апаратів місцевих та апеляційних судів обовязок подавати штатні розписи до ДСА із зазначенням розміру фінансування оплати праці суддям покладено на апеляційний суд Луганської області, який і здійснює фактичну виплату заробітної плати позивачу. Зазначені повноваження сторонами не оспорюються. Однак, зміни до штатних розписів не вносилися. 
		      Сторонами визнано відсутність звернення апеляційного суду Луганської області до Державної судової адміністрації України з даними про коригування заробітної плати позивачки, виходячи з посадового окладу, розрахованого з посадового окладу, у розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні на відповідний період. 
		     Таким чином, апеляційний суд Луганської області, як субєкт владних повноважень, на який законодавством покладено обовязок проінформувати Державну судову адміністрацію України  головного розпорядника бюджетних коштів на утримання судової системи, щодо необхідності здійснення перерахунку заробітної плати позивачки з нового розміру посадового окладу, не прийняв заходи щодо корегування посадового окладу позивача та кошторису суду з урахуванням визнання нечинним  п. 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року № 1310 Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів. 
		      Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України, від 21.12.2005 року, № 1232, якою затверджено "Положення про Державне казначейство України", Державне казначейство України є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінфіну та цим Положенням. Відповідно до пункту 3 основними завданнями Казначейства є зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями. Казначейство відповідно до покладених на нього завдань: провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю. 
		       Згідно зі статтею 9.1. Наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2007 року, № 662 "Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу", Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум. 
		      Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що нездійснення перерахунку коштів позивачці фактично є відмовою  державного органу у реалізації позивачки її права, яка обумовлена юридичною значущістю та негативними наслідками для заявника, оскільки не надає і не  визнає за собою субєктивного права позивачки на реалізацію конституційної гарантії та охоронюваних правовідносин з приводу отримання від держави соціальних послуг, а також реалізації особою свого абсолютного права.       
		      На підставі вищезазначеного, судова колегія дійшла до висновку, що доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, який  правильно встановив обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для скасування постанови немає.
		     Керуючись статтями 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - 
		 
		                                                      УХВАЛИВ:   
		 
		Апеляційні скарги Державної судової адміністрації України та Міністерства фінансів України на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2011 року  залишити без задоволення.                
		Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2011 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, апеляційного суду Луганської області про поновлення строку для звернення до суду, визнання незаконною бездіяльності та зобовязання вчинити певні дій  залишити без змін.                    
		Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
		 
		 
		Колегія суддів:   О.В. ОСОБА_4 ОСОБА_5 Гімон

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...