Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2-246/10 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 07.10.2015. Зареєстровано: 08.10.2015. Забезпечено надання загального доступу: 12.10.2015.
Дата набрання законної сили: 13.10.2010
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                
		   
		 
		Апеляційний суд Житомирської області
		м. Житомир, вул. 1-го Травня, 24, 10008, (0412) 47-26-44
		 
		13 жовтня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Житомирської області у складі:
		головуючого - судді Олексієнка М.М., суддів: Снітка С.О., Худякова А.М., при секретарі судового засідання Назаренко К.С.,
		з участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі апеляційні скарги ОСОБА_1, Публічного акціонерного товариства „ОТП ОСОБА_3" (надалі - ПАТ „ОТП ОСОБА_3") на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 29 липня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ „ОТП ОСОБА_3" про зобов'язання виконання кредитного договору та стягнення неустойки,
		встановила:
		У березні 2009 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому просив зобов'язати відповідача на протязі семи діб з моменту вступу рішення в законну силу виконати зобов'язання, передбачені кредитним договором, видавши йому черговий транш у розмірі 11 800 доларів США (надалі - долари) та стягнути 258 951 грн. неустойки. Посилався на те, що 01.08.2008 року між ними укладено Кредитний договір, відповідно до якого банк, як позикодавець, повинен був позичити йому 36 600 доларів, проте видав лише 24 800, решту позичати безпідставно відмовився, чим порушив умови договору, тому зобов'язаний не тільки виконати договірні відносини, а й відповідно до п 5 ч. З ст. 10 Закону України „Про захист прав споживача" за кожний день прострочення виконання сплатити неустойку.
		Рішенням Житомирського районного суду від 29.06.2010 року позов задоволено частково. Зобов'язано ПАТ „ОТП ОСОБА_3" виконати свій обов'язок за кредитним договором від 01.08.2008 року в натурі та видати ОСОБА_1 готівковими коштами черговий транш у розмірі 93 339 грн., що становить 11 800 доларів. Стягнуто з відповідача на користь позивача 30 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 933,39 грн. судового збору на користь держави. В решті в позові відмовлено.
		В апеляційній скарзі ОСОБА_1, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущених судом, просить рішення в частині відмови у задоволенні позову про стягнення неустойки скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Вказує на те, що суд безпідставно не застосував положення ст. 611 ЦК України та вимоги п. 5 ч. З ст. 10 Закону України „Про захист прав споживача", які передбачають правові наслідки у разі виявлення споживачем недоліків у наданні послуг. Дії відповідача, які виразились у відмові надати черговий транш, свідчать про неналежне виконання послуг, тому винна особа повинна сплатити неустойку.
		ПАТ „ОТП ОСОБА_3" в апеляційній скарзі просить скасувати рішення в тій частині, якою задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 Посилається на те, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Зокрема, суд не врахував вимоги постанови Національного банку України №319 від 11.10.2008 року (надалі - постанова НБУ №319), якою зобов'язано банки з 13.10.2008 року обмежити здійснення активних операцій в обсягах, досягнутих кожним із них на цю дату. Заборонено надання кредитів в іноземній валюті контрагент які не мають валютної виручки. Крім того, банк не міг надати позивачу черговий транш і по тій причині, що останній не надав звіту про проведення незалежної оцінки предмету іпотеки. Попередній висновок не міг братись до уваги, оскільки внаслідок світової економічної кризи, вартість нерухомого майна значно знизилась.
		Вислухавши доводи осіб, які з'явились в судове засідання, з'ясувавши обставини справи в межах, передбачених ст. 303 ЦПК України, колегія суді в приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 частково та відмову у задоволенні апеляційних скарг ПАТ „ОТП ОСОБА_3" з наступних підстав.
		Виходячи з матеріалів справи, зокрема копії кредитного договору (а.с.7-14), районним судом вірно встановлено, що між сторонами 01.08.2008 року укладено Кредитний договір №МЬ-010/329/2008 (надалі - Кредитний договір), за умовами якого ПАТ „ОТП ОСОБА_3", як позикодавець, зобов'язався надати позивачу, як позичальнику, 36 000 доларів на споживчі цілі. Проте, надав лише 24 800 доларів. Решту надавати відмовився, посилаючись на постанову НБУ №319, якою зобов'язано банки обмежити здійснення активних операцій по наданню кредитів в іноземній валюті та відсутність у позивача звіту про проведення незалежної оцінки предмету іпотеки.
		Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині зобов'язання виконання умов кредитного договору, суд обґрунтовано виходив з положень ст. ст. 526, 629 ЦК України та змісту самого договору.
		Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших акт'в цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Кредитодавець має право відмовитись від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернутий (ч. 1 ст. 1056 ЦК України).
		У відповідача, виходячи із зібраних та досліджених доказів, не було жодної
		підстави для відмови у видачі чергового траншу позивачу, тому, якраз, з вини Банку належним чином не виконано умови договору. Зокрема, позикодавець, в порушення п. 2.1.1 Кредитного договору, беззастережно не виконав прийняті на себе зобов'язання по наданню позичальнику кредиту в повному обсязі.
		Доводи, викладені в апеляційній скарзі відповідача, висновки суду першої інстанції в цій частині не спростовують.
		Районний суд правомірно не взяв до уваги постанову НБУ №319, як підставу для відмови банку у видачі чергового траншу, оскільки ця постанова не була належним чином зареєстрована в Міністерстві юстиції України відповідно до ст. 56 Закону України „Про Національний банк України", Указу Президента України „Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади", у зв'язку з чим не набула чинності.
		Вимоги відповідача про проведення позивачем повторно незалежної оцінки предмету іпотеки в акредитованій Банком оціночній компанії теж не відповідають вимогам закону та умовам Договору. Відповідно до п. 1.3.1.7, п. 1.3.2.5 Кредитного договору позичальник надає в ОСОБА_3 про проведення незалежної оцінки Предмету іпотеки. Позивач такі умови виконав і надав Банку звіт про експертну грошову оцінку Предмету іпотеки, про що свідчить копія звіту на аркушах справи 50-72. На підставі вказаного висновку позивач і отримав 24 800 доларів. Умовами Кредитного договору, Договору іпотеки від 01.08.2008 року (а.с.26-31) не передбачалась повторна оцінка Предмету іпотеки.
		У п. 1.7.2 Кредитного договору умовою надання наступного траншу визначено підтвердження позичальником цільового використання кожного попереднього траншу.
		Тому р лення суду в цій частині є законним і обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставні.
		Проте, колегія суддів не може погодитись із рішенням суду, яким відмовлено у задоволенні позову про стягнення неустойки, оскільки районний суд в цій частині припустився помилки, коли вважав, що неустойка стягується лише у випадку, передбаченому договором.
		Відповідно до положень ч. 1 ст. 548 ЦК України забезпечення виконання зобов'язання встановлюється законом
		або договором. При цьому, законна неустойка підлягає застосуванню незалежно від того, чи передбачений цей обов'язок угодою сторін.
		Як свідчать матеріали справи, правовідносини виникли з умов кредитного договору, тому на них, апеляційна інстанція вважає, розповсюджуються вимоги Закону України "Про захист прав споживача". Такий висновок ґрунтується на роз'ясненнях постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 12 квітня 1996 року "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживача". Відповідно до п.2 цієї постанови, оскільки Закон України "Про захист прав споживача" не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних
		паперів тощо.)
		Частиною 5 статті 10 Закону України „Про захист прав споживача" встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуг) згідно з договором, за кожний день прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі 3% вартості роботи (послуг), якщо інше не передбачено законом.
		Відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання, передбачені Кредитним договором по наданню чергового траншу, тому позивач мав право на стягнення неустойки у виді пені. При визначенні розміру пені позивач, з урахуванням ч. З ст. 549 ЦК України, вірно обчислив її у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. (11 800 доларів не виплачених за Кредитним договором :100% хЗ% = 354 долари в день х 95 діб = 33 630 доларів або 258 951 грн.).
		Проте, приймаючи до уваги розмір не виплаченого чергового траншу, який складає 11 800 доларів або 93 339 грн., що значно менший ніж розмір неустойки (258 951 грн. або 33 630 доларів), обставини, які спонукали ОСОБА_3 до не надання позики в повному об'ємі, колегія суддів, керуючись ч. З ст. 551 ЦК Укра' т, вважає за можливе зменшити розмір неустойки до 50 000 грн.
		Оскільки позовні вимоги в частині стягнення неустойки задоволено частково, колегія суддів у відповідності зі ст. 88 ЦПК України стягує з відповідача на користь держави 500 грн. судового збору.
		На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, ст. ст. 309, 316, 324 ЦПК України, колегія суддів,
		вирішила:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Скасувати рішення Житомирського районного суду від 29 червня 2010 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення неустойки і ухвалити в ц'й частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства „ОТП ОСОБА_3" задовольнити частково. Стягнути з Публічного акціонерного товариства „ОТП ОСОБА_3" на користь ОСОБА_1 50 000 грн. пені за порушення умов Кредитного договору №МЬ-010/329/2008 від 01 серпня 2008 року та 500 грн. на користь держави судовий збір.
		В решті рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „ОТП ОСОБА_3" - без задоволення.
		Рішення набирає законної сили з часу проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...