Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/8915/15 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема зі спорів щодо:; біженців.
Надіслано для оприлюднення: 09.10.2015. Зареєстровано: 12.10.2015. Забезпечено надання загального доступу: 15.10.2015.
Дата набрання законної сили: 07.10.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  Справа: №   826/8915/15                                 Головуючий у 1-й інстанції:   Бояринцева М.А.                                                                                             Суддя-доповідач:  Саприкіна І.В. 
		 
		У  Х  В  А  Л  А
		Іменем України
		 
		07 жовтня 2015 року                                                                                            м. Київ
		 
		Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: 
		 
		головуючого судді:                                                        Саприкіної І.В., 
		суддів:                                                                              Карпушової О.В., Кобаля М.І., 
		при секретарі:                                                                 Погорілій К.В., 
		 
		 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу громадянина Узбекистану ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.08.2015 року по справі за його позовом до Державної міграційної служби, третя особа Головне управління Державної міграційної служби про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
		В  С  Т  А  Н  О  В  И  Л  А :
		 
		Громадянин Узбекистану ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної міграційної служби про:
		визнання неправомірним та скасування рішення від 23.04.15 року № 321-15 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; 
		зобов'язання повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства
		Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.08.2015 року в задоволенні позову відмовлено. 
		Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.
		Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію з огляду на слідуюче.
		З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Узбекистану, за національністю узбек, за віросповіданням - атеїст. Позивач покинув територію громадянської належності 05.11.11 року, прибув на територію України 06.11.11 року потягом до м. Луганська, на підставі паспорту.
		З заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту,  позивач звернувся до органів міграційної служби лише 28.10.14 року. 
		Згідно з висновком від 17.02.15 року щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, погодженим начальником Управління у справах біженців Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві, рекомендовано Державній міграційній службі України відмовити позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Рішенням Державної міграційної служби України від 23.04.15 року № 321-15 позивачу відмовлено у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, щодо якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону, відсутні.
		06.05.15 року позивач отримав повідомлення № 110 Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві про відмову у визнанні біженцем або особою.
		Вирішуючи питання щодо правомірності такої відмови, колегія суддів виходить з наступного.
		Так, надана позивачем до міграційного органу інформація під час розгляду його заяви носить суперечливий характер щодо причин звернення з заявою за отриманням статусу біженця. Якщо у заяві-анкеті від 28.10.14 року позивач посилається на виникнення гомосексуальних схильностей внаслідок зґвалтування і загрозу переслідування в Узбекистані як представника сексуальної меншини (переслідування за ознакою належності до соціальної групи), то при подальших співбесідах (протокол від 12.11.14 р.) позивач посилається додатково на наявність політичних переслідувань у зв'язку з опозиційною діяльністю (переслідування за ознакою політичних переконань).
		При цьому, як вірно зауважено судом першої інстанції, надана позивачем інформація щодо його участі у політичній партії «Адалат», обрання його народним депутатом, факти переслідувань внаслідок політичної діяльності не знайшла взагалі ніякого підтвердження під час проведення перевірки.
		Щодо тверджень позивача про зміну сексуальної орієнтації внаслідок зґвалтування та намір змінити стать, то вказані твердження цілком правомірно поставлені міграційним органом під сумнів, зокрема, з огляду на висновок психолога від 08.09.14 р. Міжнародного медичного реабілітаційного центру, згідно якого психологічний стан позивача характеризується помітною дезорієнтацією у просторі, часі та власному особистому вимірі, і є одним з наслідків його інфантильного фантазування. 
		Крім того, не можливо не відзначити, що 18.11.14 року позивач отримав у міграційному органі направлення на медичне обстеження на виконання ч. 9 ст. 9 Закону, згідно якої центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, направляє особу, яка подала заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на медичне обстеження, що проводиться в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. Проте, медичне обстеження позивач не пройшов, що в даному випадку має суттєве значення, оскільки заявлені позивачем причини для отримання статусу мігранта пов'язані зі станом його здоров'я. 
		Також, відсутні будь-які докази переслідування позивача в країні громадянського походження, тоді як позивач покинув Узбекистан з метою знайти батька, а не у зв'язку з наявністю побоювань будь-яких переслідувань. Тобто, покинути країну походження його змушували не обставини, які унеможливлюють його безпечне проживання в країні, а сімейні причини. 
		В той же час, колегія суддів зауважує, що сама по собі наявність кримінальної відповідальності в Узбекистані за сексуальний зв'язок між чоловіками не є підставою для висновку про те, що потенційними біженцями є всі чоловіки відповідної сексуальної орієнтації. Окрім того, наявна в матеріалах справи інформація про країну погодження не містить фактів застосування насилля у відношенні до сексуальних меншин та наявності дискримінації за вказаною ознакою. 
		З матеріалів справи також слідує, що, починаючи з 2011 року, неодноразово висвітлювалися місцевими засобами масової інформації обставини, пов'язані з перебуванням позивача у Луганській та Донецькій областях, зокрема, щодо перебування в рабстві у фермера та намір добитися громадянства України. Разом з тим, відсутні докази фактів сексуального насильства щодо позивача. А зазначена вище поширена в ЗМІ інформація може свідчити про намір позивача легалізувати своє перебування на території України, для чого позивач вирішив використати процедуру отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. 
		Суд першої інстанції вірно відмітив, що необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах, а сааме: п.п. 45, 66, 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), адже, для того, щоб вважатися біженцем, особа має продемонструвати докази цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань з однієї з причин, вказаних вище.
		Підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. 
		Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
		Також може використовуватися інформація про країни походження, розміщена на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.
		За таких обставин, апеляційна інстанція приходить до висновку, що судом першої інстанції вірно застосовано норми матеріального права у спірних правовідносинах та обґрунтовано встановлено відсутність підстав для надання позивачу статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. 
		За ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. 
		Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		У відповідності до наведених вимог апелянт, як суб'єкт владних повноважень, надав суду апеляційної інстанції достатньо беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і довів правомірність винесення ним спірного рішення, адже ним було вжито всі необхідні заходи для з'ясування обставин, наведених позивачем, та правомірно прийнято рішення про відмову у задоволенні його заяви
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.
		 
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 41, 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -
		 
		У Х В А Л И Л А:
		 
		Апеляційну скаргу громадянина Узбекистану ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
		Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.08.2015 року - без змін. 
		Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
		 
		 
		Головуючий суддя:     
		 
		  Судді:   
		 
		Головуючий суддя                                                                 Саприкіна І.В.            
		 
		Судді:                                                                                           Кобаль М.І. 
		 
		                                                                                                                    Карпушова О.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...