Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5-2177км15 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.10.2015. Забезпечено надання загального доступу: 13.10.2015.

Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Ухвала іменем україни  08 жовтня 2015 року                                                                      м. Київ Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
		Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
		Головуючого судді   ОСОБА_380       суддів:ОСОБА_381  ОСОБА_382з участю прокурора                  захисника                          ОСОБА_383. ОСОБА_5розглянувши в судовому засіданні кримінальну справу за касаційними скаргами захисників засудженого ОСОБА_6  - ОСОБА_7 та ОСОБА_5 на вирок Летичівського районного суду Хмельницької області від 22 січня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 25 лютого 2015 року, 
		В С Т А Н О В И Л А: 
		Вироком Летичівського районного суду Хмельницької області від 22 січня 2014 року 
		 
		ОСОБА_6,
		ІНФОРМАЦІЯ_1,
		громадянин України, раніше судимий - 28 серпня 2013 року Апеляційним судом Житомирської області за ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 383, ст. 70 КК України до 3 (трьох) років позбавлення волі,                                                        
		засуджений за: 
		-                ч. 1 ст. 366 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік 2 (два) місяці з позбавленням права обіймати посаду судді строком на 3 (три) роки;
		-                             ч. 2 ст. 366 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки 2 (два) місяці з позбавленням права обіймати посаду судді строком на 3 (три) роки;
		-                             ч. 1 ст. 375 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки 3 (три) місяці;
		-                             ч. 2 ст. 375 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років 2 (два) місяці. 
		На підставі ст. 70 КК України, остаточно покарання            ОСОБА_6 визначено шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим - 5 (п'ять) років 2 (два) місяці позбавлення волі з позбавленням права обіймати посаду судді строком на                3 (три) роки.
		Вироком ОСОБА_6 виправданий за: ч. 1 ст. 364,  ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 365 КК України за відсутністю складу злочину.
		Цивільний позов МП ТОВ «Слов'янка» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди залишений без розгляду.
		Вироком вирішено питання стосовно речових доказів та щодо судових витрат.
		 
		Вироком суду встановлено, що ОСОБА_6 був призначений суддею Тульчинського районного суду Вінницької області на строк 5 років, відповідно до Указу Президента України від 07 березня 2001 року та, згідно з Постановою Верховної Ради України від 16 березня 2006 року № 3564-ІV «Про обрання суддів», був обраний на посаду судді цього ж суду безстроково, працював професійним суддею як посадова особа та носій судової влади, яка, відповідно до Конституції України, Закону України «Про судоустрій України», Закону України «Про статус суддів», наділена повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов'язки на професійній основі в суді загальної юрисдикції, маючи повноваження на виконання суддівської роботи, що здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень під присягою, яку  ОСОБА_6 прийняв 13 листопада 2001 року.
		12 грудня 2006 року до Тульчинського районного суду надійшла позовна заява у порядку адміністративного судочинства від позивачів ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12,           ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19. ОСОБА_20, ОСОБА_21 та ОСОБА_8 до Вінницького обласного військового комісаріату про визнання   протиправною його бездіяльність у виконанні Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» та зобов'язати перерахувати суму пенсії, як спадкоємцям військовослужбовців, що перебували на службі у Збройних Силах України.
		22 грудня 2006 року суддя ОСОБА_6 у приміщенні Тульчинського районного суду Вінницької області, за адресою:          м. Тульчин, вул. Перемоги, 16, в порушення вимог ст. ст. 17, 19     КАС України, не повернув заявникам вказаного позову, а відкрив провадження у справі № 2а-262/07 і призначив справу для розгляду. 
		07 лютого 2007 року суддя ОСОБА_6 розглянув вказану справу з порушенням вимог ст. ст. 41, 52 КАС України, не провівши фіксування судового засідання технічними засобами, умисно не вирішив питання про заміну відповідача, чим позбавив Головне управління Пенсійного Фонду України у Вінницькій області прав та обов'язків сторони у справі. 
		При цьому суддя ОСОБА_6 при розгляді справи, проігнорувавши вимоги ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в редакції від 09 квітня 1992 року (чинну до 01 січня 2005 року), прийняв постанову про задоволення позову, визнав протиправною бездіяльність Вінницького обласного військового комісаріату у виконанні цього Закону України в частині не донарахування та невиплати пенсії і зобов'язав Вінницький обласний військовий комісаріат перерахувати ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34 та ОСОБА_35 суму пенсії з урахуванням премії в розмірі 33,3 % всього обсягу грошового забезпечення військовослужбовців, щомісячної надбавки за службу у Збройних Силах України в розмірі до 40 % посадового окладу, щомісячної 100 % надбавки, щомісячної надбавки за безперервну військову службу у Збройних Силах України, при тому, що йому було достеменно відомо, що вказані види грошового забезпечення були запроваджені лише після звільнення  спадкодавців позивачів з військової служби.
		Ухвалою від 04 вересня 2007 року суддя ОСОБА_6 замінив спосіб виконання ухвали від 07 лютого 2007 року і зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області провести перерахунок та виплатити недоплачені суми пенсій вищевказаним особам. 
		Внаслідок таких дій судді ОСОБА_6 були проведені виплати перерахувати ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24,          ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34 та ОСОБА_35 за рахунок бюджетних коштів на загальну суму 375 696, 90 грн., що перевищує в 1 459 разів неоподатковуваний мінімум доходів громадян, чим спричинено настання тяжких наслідків для держави.
		 
		25 грудня 2006 року до Тульчинського районного суду Вінницької області надійшла позовна заява в порядку адміністративного судочинства від позивачів: ОСОБА_36,        ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, 
		ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, 
		ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55,        ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59,    ОСОБА_60, ОСОБА_61, ОСОБА_62, ОСОБА_63,       ОСОБА_64, ОСОБА_65, ОСОБА_66, ОСОБА_67, ОСОБА_68, ОСОБА_69, ОСОБА_70, ОСОБА_71, ОСОБА_72, ОСОБА_73, ОСОБА_74, ОСОБА_75, ОСОБА_76, ОСОБА_77, ОСОБА_78, ОСОБА_79, ОСОБА_80, ОСОБА_81, ОСОБА_82, ОСОБА_83, ОСОБА_84,    ОСОБА_85, ОСОБА_86, ОСОБА_87, ОСОБА_88,    ОСОБА_89, ОСОБА_90, ОСОБА_91, ОСОБА_92, ОСОБА_93, ОСОБА_94, ОСОБА_95, ОСОБА_96, ОСОБА_97, ОСОБА_98, ОСОБА_99, ОСОБА_100, ОСОБА_101, ОСОБА_102, ОСОБА_103, ОСОБА_104, ОСОБА_105, ОСОБА_377., ОСОБА_106, ОСОБА_107, ОСОБА_108,     ОСОБА_109, ОСОБА_110, ОСОБА_111, ОСОБА_112,           ОСОБА_113, ОСОБА_114, ОСОБА_115, ОСОБА_116,     ОСОБА_117, ОСОБА_118, ОСОБА_119, ОСОБА_120,       ОСОБА_121, ОСОБА_122, ОСОБА_123, ОСОБА_124, ОСОБА_125, ОСОБА_126, ОСОБА_127, ОСОБА_128, ОСОБА_129, ОСОБА_130, ОСОБА_131, ОСОБА_132, ОСОБА_133, ОСОБА_134, ОСОБА_135, ОСОБА_136, ОСОБА_137, ОСОБА_138, ОСОБА_139, ОСОБА_140, ОСОБА_141,          ОСОБА_142, ОСОБА_143, ОСОБА_144, ОСОБА_145, ОСОБА_146, ОСОБА_147, ОСОБА_148, ОСОБА_149,        ОСОБА_150, ОСОБА_151, ОСОБА_152, ОСОБА_153, ОСОБА_154, ОСОБА_155, ОСОБА_156, ОСОБА_157, ОСОБА_158, ОСОБА_159, ОСОБА_160, ОСОБА_161,     ОСОБА_162, ОСОБА_163, ОСОБА_164, ОСОБА_165, ОСОБА_166, ОСОБА_167, ОСОБА_168, ОСОБА_169,    ОСОБА_170, ОСОБА_171, ОСОБА_172, ОСОБА_173, ОСОБА_174, ОСОБА_175, ОСОБА_176, ОСОБА_177,            ОСОБА_178, ОСОБА_179, ОСОБА_180, ОСОБА_181, ОСОБА_182, ОСОБА_183, ОСОБА_184, ОСОБА_185, ОСОБА_186, ОСОБА_187, ОСОБА_188, ОСОБА_189, ОСОБА_190, ОСОБА_191, ОСОБА_192,            ОСОБА_193, ОСОБА_194, ОСОБА_195, ОСОБА_196, 
		ОСОБА_197, ОСОБА_198, ОСОБА_199, ОСОБА_200, 
		ОСОБА_201, ОСОБА_202, ОСОБА_203, ОСОБА_204, ОСОБА_205, ОСОБА_206, ОСОБА_207, ОСОБА_208, ОСОБА_209, ОСОБА_210, ОСОБА_211, ОСОБА_212, ОСОБА_213, ОСОБА_214, ОСОБА_215, ОСОБА_216, ОСОБА_217, ОСОБА_218, ОСОБА_219, ОСОБА_220, ОСОБА_221, ОСОБА_222, ОСОБА_223, ОСОБА_224, ОСОБА_225, ОСОБА_226, ОСОБА_227,           ОСОБА_228, ОСОБА_229, ОСОБА_230, ОСОБА_231, ОСОБА_232, ОСОБА_233, ОСОБА_234, ОСОБА_235, ОСОБА_236, ОСОБА_237, ОСОБА_238, ОСОБА_239, ОСОБА_240,      ОСОБА_241, ОСОБА_242, ОСОБА_243, ОСОБА_244, ОСОБА_245, ОСОБА_246, ОСОБА_247, ОСОБА_248, ОСОБА_249, ОСОБА_250, ОСОБА_251, ОСОБА_252,     ОСОБА_253, ОСОБА_254, ОСОБА_255, ОСОБА_256, ОСОБА_257, ОСОБА_258, ОСОБА_259, ОСОБА_260,          ОСОБА_261, ОСОБА_262, ОСОБА_263, ОСОБА_264,     ОСОБА_265, ОСОБА_266, ОСОБА_267, ОСОБА_268, ОСОБА_269, ОСОБА_270, ОСОБА_271, ОСОБА_272, ОСОБА_273,      ОСОБА_274, ОСОБА_275, ОСОБА_276, ОСОБА_277, ОСОБА_278, ОСОБА_279                  ОСОБА_280, ОСОБА_281, ОСОБА_282, ОСОБА_283, ОСОБА_284, ОСОБА_285, ОСОБА_286, ОСОБА_287, ОСОБА_288, ОСОБА_289,   ОСОБА_290, ОСОБА_291, ОСОБА_292, ОСОБА_293,  ОСОБА_294, ОСОБА_295, ОСОБА_296, ОСОБА_297, ОСОБА_298, ОСОБА_299, ОСОБА_300,             ОСОБА_378., ОСОБА_301, ОСОБА_302, ОСОБА_303, ОСОБА_304, ОСОБА_305, ОСОБА_306, ОСОБА_307, ОСОБА_308, ОСОБА_309, ОСОБА_310,     ОСОБА_311,      ОСОБА_312, ОСОБА_313, ОСОБА_314 до Вінницького обласного військового комісаріату про визнання протиправною його бездіяльність  у виконанні Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» в частині не донарахування та невиплаті їм пенсії за вислугу років військової служби та зобов'язання перерахувати пенсії. 
		27 грудня 2006 року суддя ОСОБА_6 у приміщенні того ж суду, отримавши цю позовну заяву, всупереч вимогам ст. ст. 17, 19, 106 КАС України, не повернув її і, ухвалою від 24 січня 2007 року, відкрив провадження у справі № 2а-202/0, призначивши її до судового розгляду.
		07 лютого 2007 року суддя ОСОБА_6, в порушення вимог  ст. ст. 41, 52 КАС України, не провівши фіксування судового засідання технічними засобами, умисно не вирішивши питання про заміну неналежного відповідача, не перевіривши доказів про наявність чи відсутність підстав для перерахунку пенсії, визнав протиправною бездіяльність Вінницького обласного військового комісаріату і зобов'язав його перерахувати вказаним позивачам суму пенсії з урахуванням перерахунку, за минулий час починаючи з         01 вересня 1999 року до 01 січня 2006 року, при тому, що судді було достеменно відомо, що вказані види грошового забезпечення були запроваджені лише після звільнення позивачів з військової служби. 
		Ухвалою від 04 вересня 2007 року суддя ОСОБА_6, в порядку виконання постанови від 07 лютого 2007 року у справі           № 2а-202/07 замінив її спосіб, зобов'язавши Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області провести перерахунок раніше призначених пенсій з урахуванням підвищення, а також виплатити недоплачені суми пенсій. 
		Таким чином були проведені виплати за рахунок бюджетних коштів на загальну суму 6 109 947,55 грн., що в 23 727 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян,  чим спричинено настання тяжких наслідків для держави.
		Внаслідок неправосудних постанов про задоволення вимог, суддя ОСОБА_6 не забезпечив   верховенство права, законність, рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом, що привело до того, що разом, по справах №2а-262/07 і № 2а-202/07, за рахунок бюджетних коштів проведено незаконні виплати в загальній сумі 6 485 644,45 грн., що в 2 5186 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, тобто державі  спричинено тяжкі наслідки.
		 
		Протягом квітня 2008 року в приміщенні Тульчинського районного суду Вінницької області, за адресою: м. Тульчин,            вул. Перемоги, 16, суддя ОСОБА_6, використовуючи владу головуючого судового засідання всупереч інтересам служби, діючи умисно в інтересах невстановлених слідством осіб, усвідомлюючи неправосудність судових актів, постановив завідомо неправосудні рішення у розглянутих ним цивільних справах про звернення стягнення на земельні ділянки, які знаходяться в адміністративних межах Зазимської сільської ради Броварського району Київської області:
		- від 14 квітня 2008 року у справі № 2-1069/08 за позовом         ОСОБА_315 до ОСОБА_316;
		- від 14 квітня 2008 року у справі № 2-1071/08 за позовом ОСОБА_315 до ОСОБА_316;
		- від 14 квітня 2008 року у справі № 2-1070/08 за позовом ОСОБА_315 до ОСОБА_317;
		- від 14 квітня 2008 року у справі № 2-1068/08 за позовом ОСОБА_315 до ОСОБА_317;
		- від 14 квітня 2008 року у справі № 2-1067/08 за позовом ОСОБА_315 до ОСОБА_317;
		- від 25 квітня 2008 року у справі № 2-1142/08 за позовом ОСОБА_315 до ОСОБА_318;
		- від 25 квітня 2008 року у справі № 2-1154/08 за позовом ОСОБА_319 до ОСОБА_318;
		- від 25 квітня 2008 року у справі № 2-1139/08 за позовом ОСОБА_315 до ОСОБА_320;
		- від 25 квітня 2008 року у справі № 2-1149/08 за позовом ОСОБА_319 до ОСОБА_320;
		- від 25 квітня 2008 року у справі № 2-1140/08 за позовом ОСОБА_315 до ОСОБА_321;
		- від 25 квітня 2008 року у справі №2-1153/08 за позовом ОСОБА_315 до ОСОБА_321;
		- від 25 квітня 2008 року у справі № 2-1141/08 за позовом ОСОБА_315 до ОСОБА_322;
		- від 25 квітня 2008 року у справі № 2-1148/08 за позовом ОСОБА_319 до ОСОБА_322;
		- від 25 квітня 2008 року у справі № 2-1143/08 за позовом ОСОБА_315 до ОСОБА_323;
		- від 25 квітня 2008 року у справі № 2-1152/08 за позовом ОСОБА_315 до ОСОБА_323;
		- від 25 квітня 2008 року у справі № 2-1145/08 за позовом ОСОБА_319 до ОСОБА_324;
		- від 25 квітня 2008 року у справі № 2-1146/08 за позовом ОСОБА_315 до ОСОБА_325;
		- від 25 квітня 2008 року у справі № 2-1147/08 за позовом ОСОБА_315 до ОСОБА_326;
		- від 25 квітня 2008 року у справі № 2-1150/08 за позовом ОСОБА_319 до ОСОБА_327;
		- від 25 квітня 2008 року у справі № 2-1151/08 за позовом ОСОБА_319 до ОСОБА_328 
		Суддя ОСОБА_6, всупереч вимогам ч. 1 ст. 109, ч. 1 ст.114,   ч. 4 ст. 121 ЦПК України, позовних заяв позивачам не повернув (враховуючи те, що відповідачі по справах - ОСОБА_318,        ОСОБА_320, ОСОБА_321, ОСОБА_322, ОСОБА_323, ОСОБА_324, ОСОБА_325, ОСОБА_326, ОСОБА_327 та   ОСОБА_328 проживають в с. Зазим'є, Броварського району, Київської області, а ОСОБА_316 та ОСОБА_317 у м. Києві і земельні ділянки знаходяться на території Зазимської сільської ради, Броварського району, Київської області), відкрив провадження у вищеперерахованих цивільних справах, призначив їх до судового розгляду.
		В процесі розгляду кожної з вищевказаних справ суддя    ОСОБА_6, всупереч вимог ст. ст. 158, 159, 192 ЦПК України, не викликав в судове засідання учасників процесу, не з'ясував усіх обставин справи та безпосередньо не дослідив наявних доказів. Всупереч вимогам ст. ст. 33, 35, 36 ЦПК України, не вирішив питання про притягнення або вступ до участі у справі представників державних виконавчих органів: відділ містобудування та архітектури Броварської районної державної адміністрації, Броварську районну санітарно-епідеміологічну станцію, Державне управління екології та природних ресурсів в Київській області, Броварський районний відділ земельних ресурсів, Київське обласне головне управління земельних ресурсів, Броварську районну державну адміністрацію, Київський обласний відділ Київської регіональної філії Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України» та Броварський районний відділ Київської регіональної філії Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України», яких рішенням суду було зобов'язано до вчинення певних дій, чим порушено їх законні права та інтереси. Крім того, порушуючи вимоги ст. 197                 ЦПК України, суддя ОСОБА_6 не провів фіксування судового засідання технічними засобами.
		При вирішенні вищенаведених цивільних справ суддя      ОСОБА_6, всупереч нормам ст. 139 ЗК України, ст. ст. 213-215 ЦПК України, не перевірив доказів про наявність чи відсутність іншого майна або коштів, які належать відповідачам - ОСОБА_318, ОСОБА_320, ОСОБА_321, ОСОБА_322, ОСОБА_323, ОСОБА_324, ОСОБА_325, ОСОБА_326, ОСОБА_327,       ОСОБА_328, ОСОБА_316 та ОСОБА_317
		Діючи умисно, в інтересах третіх осіб, з метою постановлення незаконних судових рішень, суддя ОСОБА_6 задовольнив позовні заяви: звернув стягнення на земельні ділянки, які знаходяться в адміністративних межах Зазимської сільської ради Броварського району Київської області; припинив право власності відповідачів у кожній справі стосовно ОСОБА_318, ОСОБА_320,           ОСОБА_321, ОСОБА_322, ОСОБА_323, ОСОБА_324, ОСОБА_325, ОСОБА_326, ОСОБА_327, ОСОБА_328,           ОСОБА_316 та ОСОБА_317 на вказані земельні ділянки; визнав за ОСОБА_315 та ОСОБА_319 право власності на вказані земельні ділянки. При цьому заборонив: відділу містобудування та архітектури Броварської районної державної адміністрації, Броварській районній санітарно-епідеміологічній станції, Державному управлінню екології та природних ресурсів у Київській області, Броварському районному відділу земельних ресурсів відмовляти у дачі висновків та погодженні технічної документації із землеустрою щодо виготовлення Державних актів; Київському обласному головному управлінню земельних ресурсів відмовляти у проведенні державної землевпорядної експертизи технічної документації із землеустрою щодо виготовлення Державного акта; Броварській районній державній адміністрації відмовляти у підписанні Державного акта; Київському обласному відділу Київської регіональної філії державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України» та Броварському районному відділу Київської регіональної філії цього підприємства, а в разі реорганізації - їх правонаступникам, відмовляти вчиняти дії щодо реєстрації та видачі Державного акта відповідно по кожній справі ОСОБА_315 і ОСОБА_319
		Суддя ОСОБА_6, задовольнивши позовні вимоги     ОСОБА_315 і ОСОБА_319, не залучив до розгляду справ осіб, чиїх інтересів стосується предмет спору, і не перевірив обставин справ, які необхідно підтвердити певними засобами доказування, безпідставно та незаконно позбавив громадян права власності на земельні ділянки вартістю, відповідно: ОСОБА_318 -                        1 440 019 грн., 824 080 грн.; ОСОБА_320 - 1 064 000 грн., 823 914 грн.; ОСОБА_321 - 3 090 508 грн., 824 163 грн.; ОСОБА_322 -          1 439 187 грн., 823 914 грн.;     ОСОБА_323 - 1 410 071 грн.,     823 997 грн.; ОСОБА_324 -    823 997 грн.; ОСОБА_325 -             823 997 грн.; ОСОБА_326 - 823 997 грн.; ОСОБА_327 -                823 997 грн.; ОСОБА_328 - 824 080 грн., що спричинило настання тяжких наслідків, грубо порушив установлений порядок реалізації конституційних засад здійснення судочинства.
		 
		14 травня 2008 року до Тульчинського районного суду Вінницької області надійшла позовна заява ОСОБА_329 до ОСОБА_330 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно. В ній ОСОБА_329 вказував, що 15 січня 2007 року між ним та ОСОБА_330 (директором МП ТОВ «Слов'янка») було укладено договір купівлі-продажу будівлі за адресою: АДРЕСА_1. Для виконання цього договору, він передав ОСОБА_330              650 000 грн., однак, останній ухиляється від обов'язку нотаріального посвідчення договору і тому ОСОБА_329 просив суд визнати цей договір дійсним і визнати його право власності на вбудовано-прибудоване приміщення в цілому, яке належить                               МП ТОВ «Слов'янка» на підставі свідоцтва про право власності         НОМЕР_1 від 08 червня 2005 року.  
		Отримавши дану позовну заяву, суддя ОСОБА_6, всупереч ст. 121 ЦПК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1891/ed_2012_12_01/pravo1/T041618.html?pravo=1>, не залишив її без руху і не надав позивачу строк для сплати мита у належному розмірі та залишив її у своєму провадженні; усупереч вимогам ч. 2 ст. 109 ЦПК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1878/ed_2012_12_01/pravo1/T041618.html?pravo=1>, якою зазначено, що позови до юридичних осіб пред'являються до суду за їхнім місцезнаходженням, усупереч вимогам ч. 1 ст. 114             ЦПК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1883/ed_2012_12_01/pravo1/T041618.html?pravo=1>, якою зазначено, що позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини та усупереч вимог ч. 4 ст. 121 ЦПК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1891/ed_2012_12_01/pravo1/T041618.html?pravo=1>, якою зазначено, що заява повертається у випадку, коли справа не підсудна цьому суду, позовну заяву ОСОБА_329 не повернув, а, всупереч ст. 122 ЦПК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1892/ed_2012_12_01/pravo1/T041618.html?pravo=1>, підписав ухвалу про заведення цивільної справи № 2-1268/08 та призначення її до розгляду на          22 травня 2008 року.
		 
		При цьому суддя ОСОБА_6 не вирішив питання про притягнення або вступ до участі у справі власника майна - МП ТОВ «Слов'янка» та Вінницького ОБТІ, права та обов'язки яких зачіпаються розглядом цієї справи і порушив вимоги ст. ст. 33, 35, 36 ЦПК України і не надав можливості зазначеним юридичним особам подавати докази на підтвердження обґрунтованості чи необґрунтованості доказів у справі в судовому засіданні, брати участь у дослідженні обставин справи, оскаржувати рішення, вчиняти інші процесуальні дії, передбачені ЦПК України. 
		22 травня 2008 року в приміщенні районного суду суддя  ОСОБА_6 умисно, в інтересах ОСОБА_329 та ОСОБА_330, всупереч вимогам ст. 197 ЦПК України, не провів фіксування судового засідання технічними засобами, розглянув справу в попередньому судовому засіданні, чим порушив вимоги ст.179      ЦПК України, фактично не досліджуючи докази, та виніс незаконне, завідомо неправосудне рішення про задоволення позову, яким: визнав дійсним договір купівлі-продажу об'єкту нерухомості, укладений між ОСОБА_329 та ОСОБА_330; визнав право власності за ОСОБА_329 на об'єкт нерухомості, із ринковою вартістю (станом на 22 травня 2008 року - 1 186 100 грн.), придбаний у ОСОБА_330 і скасував будь-які арешти на це майно чи інші існуючі обтяження. Крім того, умисно, всупереч вимогам ст. 373 ЦПК України, встановив обов'язки для КП «Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації», яке не було учасником та стороною судового слухання справи, зобов'язавши його зареєструвати право власності за ОСОБА_329, про що видати Реєстраційне посвідчення в установленому порядку.
		На підставі цього рішення 30 липня 2008 року ОСОБА_329 уклав договір купівлі-продажу спірного приміщення з ОСОБА_331 і 04 вересня 2008 року останній уклав договір іпотеки з передачею вбудовано-прибудованого приміщення, яке належало                        МП ТОВ «Слов'янка», в іпотеку ТОВ «АТС-Інвест Україна».
		08 серпня 2008 року суддя ОСОБА_6 на підставі поданої заяви представника МП ТОВ «Слов'янка» ОСОБА_332 про незаконне відчуження належного йому нерухомого майна, розташованого за адресою:  АДРЕСА_1, виніс ухвалу про накладення арешту на вбудовано-прибудоване приміщення в цілому, яке належить МП ТОВ «Слов'янка». 
		11 серпня 2008 року до Тульчинського районного суду надійшла заява МП ТОВ «Слов'янка» у справі за позовом ОСОБА_329 до ОСОБА_330 про перегляд рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 22 травня 2008 року у справі № 2-1268 за нововиявленими обставинами.
		28 серпня 2008 року суддя ОСОБА_6, порушуючи вимоги    ч. 3 ст. 365 ЦПК України, розглянув у судовому засіданні заяву зазначеного товариства про перегляд рішення за нововиявленими обставинами і виніс ухвалу про скасування рішення Тульчинського районного суду від 22 травня 2008 року, якою зобов'язав                   КП «Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» скасувати реєстрацію права власності на вбудовано-прибудоване приміщення в цілому, зареєстроване за ОСОБА_329 на підставі рішення Тульчинського районного суду від 22 травня 2008 року у справі № 2-1268/08; визнав недійсним договір купівлі-продажу нежилого вбудовано-прибудованого приміщення в цілому, укладений між ОСОБА_329 та ОСОБА_333; зобов'язав КП «Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» скасувати реєстрацію права власності на вбудовано-прибудоване приміщення в цілому, яке знаходиться за вищевказаною адресою, зареєстроване за ОСОБА_331 на підставі договору купівлі-продажу вищевказаного приміщення, укладеного між ОСОБА_329 та ОСОБА_331; визнав недійсним договір іпотеки № 2525 від 04 серпня 2008 року на предмет обтяження: нежиле вбудовано-прибудоване приміщення в житловому будинку, укладений між іпотекодержателем ТОВ «АТС-Інвест-Україна» та іпотекодавцем ОСОБА_331
		02 вересня 2008 року суддя ОСОБА_6, порушуючи положення ч. 2 ст. 218 ЦПК України, за відсутності заяв осіб, які беруть участь у справі, діючи в інтересах ОСОБА_329 та         ОСОБА_331, виніс ухвалу, якою заборонив вчиняти будь-які дії щодо зазначеного вбудовано-прибудованого приміщення в цілому, при цьому залишив поза увагою те, що лише 05 вересня 2009 року до Тульчинського районного суду надійшла заява ОСОБА_329 про поновлення розгляду справи про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на вказане майно.
		08 вересня 2008 року представник позивача ОСОБА_329 - ОСОБА_334 звернулася до Тульчинського районного суду із запереченнями проти заяви МП ТОВ «Слов'янка» про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами.
		Цього ж дня представник МП ТОВ «Слов'янка»           ОСОБА_332 надав клопотання про направлення справи за підсудністю до Ленінського районного суду м. Вінниці (на даний час - Вінницький міський суд), яке було залишено поза увагою суддею ОСОБА_6
		За відсутності осіб, які беруть участь у справі, суддя         ОСОБА_6 умисно, в інтересах ОСОБА_329, ОСОБА_330, ОСОБА_331 та їх представника ОСОБА_334 підписав протокол судового засідання від 08 вересня 2008 року, виготовлений секретарем судового засідання ОСОБА_379 «заднім числом», з неправдивими відомостями про участь сторін, та виніс ухвалу про зупинення дії ухвали Тульчинського районного суду від 28 серпня 2008 року про скасування рішення Тульчинського районного суду від 22 травня 2008 року у справі № 2-1268.
		30 вересня 2008 року, порушуючи вимоги ч. 2 ст. 218            ЦПК України, суддя ОСОБА_6 в приміщенні Тульчинського районного суду повторно розглянув заяву МП ТОВ «Слов'янка» про перегляд рішення за нововиявленими обставинами. Умисно, всупереч вимогам ст. 179 ЦПК України, фактично не досліджував доказів, якими ОСОБА_329 та його представник ОСОБА_334 обґрунтували заявлені вимоги; за відсутності осіб, котрі беруть участь у справі, умисно, діючи в інтересах ОСОБА_329, ОСОБА_330,        ОСОБА_331 та ОСОБА_334, як головуючий суддя у справі підписав протокол судового засідання з неправдивими відомостями про участь сторін, виготовлений секретарем судового засідання ОСОБА_379  
		При цьому суддя ОСОБА_6 виніс незаконну, завідомо неправосудну ухвалу про закриття провадження у справі за заявою МП ТОВ «Слов'янка» про перегляд рішення за нововиявленими обставинами; скасував ухвалу Тульчинського районного суду від 08 серпня 2008 року про накладення арешту на вбудовано-прибудоване приміщення в цілому, яке належало МП ТОВ «Слов'янка»; скасував ухвалу Тульчинського районного суду від 02 вересня 2008 року про заборону вчиняти будь-які дії щодо нерухомого майна; скасував ухвалу Тульчинського районного суду від 28 серпня 2008 року про перегляд рішення за нововиявленими обставинами; залишив в силі рішення Тульчинського районного суду від 22 травня 2008 року в цивільній справі № 2-1268/2008 за позовом ОСОБА_329 до ОСОБА_330 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на майно.
		Внаслідок вищенаведених умисних дій судді ОСОБА_6 у цивільній справі № 2-1268/08 було порушено встановлений порядок реалізації конституційних засад здійснення судочинства, а               МП ТОВ «Слов'янка» втратило власність на вбудовано-прибудоване приміщення в цілому, ринковою вартістю 1 170 682,00 грн., чим йому як  юридичній особі спричинено тяжкі наслідки.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від              25 лютого 2015 року вирок суду першої інстанції в частині засудження ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 366, ч. 1 ст. 375        КК України скасований, а кримінальна справа в цій частині закрита; ОСОБА_6 звільнений від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.
		З вироку виключене рішення про призначення ОСОБА_6 покарання за сукупністю злочинів, на підставі ст. 70 КК України.
		ОСОБА_6 вважається засудженим за ч. 2 ст. 375 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років               2 (два) місяці.
		В решті вирок суду залишений без зміни.   
		 
		У касаційній скарзі з доповненнями до неї  захисник        ОСОБА_7 просить вирок та ухвалу змінити та перекваліфікувати дії ОСОБА_6 з ч. 2 на ч. 1 ст. 375 КК України і, на підставі ст. 49 КК України, звільнити його від покарання.
		В обґрунтування доводів вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій невірно кваліфікували дії засудженого за ч. 2 ст. 375          КК України. Стверджує, що висновок суду щодо настання тяжких наслідків від злочину, вчиненого ОСОБА_6 є необґрунтованим, оскільки постановлення завідомо неправосудного рішення, яке, в подальшому, було скасоване, не може розглядатися як заподіяння тяжких наслідків у вигляді матеріальної шкоди.
		 
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 просить вирок та ухвалу скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.
		В обґрунтування доводів вказує, що судове слідство проведено однобічно, не повно та з порушенням КПК України 1960 року, тому що суд, всупереч клопотанню підсудного, не здійснив допиту всіх потерпілих та свідків, зазначених в обвинувальному висновку, а лише оголосив їх показання. Також, на думку захисника, обвинувачення ОСОБА_6 побудоване на припущеннях.
		Крім того, зазначає, що судами проігноровано ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо забезпечення права на справедливий суд.
		Наголошує на порушенні порядку дослідження доказів, так як, не виносячи відповідної постанови, суд від дослідження показів потерпілих і свідків перейшов до дослідження письмових доказів. Також, судом була надана перевага висновкам повторних експертиз, хоча перші експертизи теж є дійсними.
		Вказує, що, в порушення ст. 334 КПК України 1960 року, судом не зазначено мотив вчинення злочинів ОСОБА_6
		Крім того, судами не була досліджена умисність вчинення злочину. Захисник вважає, що ОСОБА_6 не постановляв саме завідомо неправосудних рішень.
		Вказуючи на порушення вимог кримінально-процесуального законодавства судом апеляційної інстанції, захисник стверджує, що, всупереч вимогам п. п. 7, 8 ч. 1 ст. 377 КПК України 1960 року, в ухвалі не зазначено короткий зміст пояснень засудженого та не проведено аналіз доказів, на які він посилається. Також, суд не проаналізував докази, на які посилається захист, зокрема, на чинне законодавство, яким керувався суддя при ухваленні рішень і не зазначив підстав через які визнано апеляцію захисника необґрунтованою. Зазначає, що при ухваленні рішень суддя      ОСОБА_6 керувався судовою практикою.
		Захисник посилається на те, що Вища рада юстиції не вбачає підстав для звільнення судді, хоча вбачає порушення чинного законодавства. На думку захисника, це вказує на відсутність складу злочину у діях ОСОБА_6
		Постановляючи оскаржувану ухвалу, апеляційний суд, порушуючи ст. 399 КПК України 1960 року, не дотримався вказівок ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.   
		 
		Заслухавши доповідь судді, думку захисника, який підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити, думку прокурора, який не підтримав касаційні скарги захисників, просив відмовити у її задоволенні, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наступне. 
		Відповідно до ст. 398 КПК України 1960 року в суді касаційної інстанції підставами для скасування або зміни вироку, ухвали, постанови є істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.
		 
		Вирішення питань, зазначених у касаційних скаргах захисників щодо невідповідності висновків, які викладені у постановлених по справі судових рішеннях, фактичним обставинам справи, а також здійснення оцінки доказів у кримінальній справі до повноважень касаційного суду не віднесено.
		Згідно з положеннями ст. 367 КПК України 1960 року перегляд справ з підстав однобічності або неповноти дізнання, досудового чи судового слідства, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи віднесено до компетенції апеляційного суду.
		 
		Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з твердженнями захисників про надання неналежної оцінки фактичним обставинам справи та порушення вимог кримінально-процесуального права.
		 
		Так, згідно з вимогами ч. 1 ст. 323 КПК України 1960 року вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим.
		Відповідно до ч. 1 ст. 334 КПК України 1960 року мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. В цій частині вироку наводяться обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, та докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного підсудного, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази.
		 
		Судом першої інстанції не допущено порушень вказаних вимог закону.
		З матеріалів справи вбачається, що районний суд ретельно дослідив всі докази, зібрані у передбачений законом спосіб, дав їм належну оцінку, визначив юридичну кваліфікацію дій засудженого.
		 
		Викладені обставини доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК України засвідчувалися показаннями свідка ОСОБА_335, потерпілих ОСОБА_322, ОСОБА_321, ОСОБА_336, ОСОБА_326,       ОСОБА_318, представників потерпілих ОСОБА_337, ОСОБА_338, які докладно та послідовно, у тому числі під час досудового розслідування та судового розгляду, розповіли про обставини події, відносини між ними та засудженим та наслідками дій ОСОБА_6
		 
		Крім того, вина засудженого підтверджується: показаннями потерпілих ОСОБА_320, ОСОБА_324, ОСОБА_327, ОСОБА_323, свідків ОСОБА_319, ОСОБА_339,     ОСОБА_340, ОСОБА_341, ОСОБА_342, ОСОБА_317,           ОСОБА_316, ОСОБА_343, ОСОБА_344, ОСОБА_345, ОСОБА_346, ОСОБА_315, ОСОБА_347, ОСОБА_348, ОСОБА_349, ОСОБА_350, ОСОБА_351, ОСОБА_84, ОСОБА_75, ОСОБА_352, ОСОБА_68, ОСОБА_117,          ОСОБА_102, ОСОБА_90, ОСОБА_145, ОСОБА_85, ОСОБА_201, ОСОБА_83, ОСОБА_353, ОСОБА_354, ОСОБА_241, ОСОБА_92, ОСОБА_214,            ОСОБА_355, ОСОБА_356, ОСОБА_357, ОСОБА_358, ОСОБА_359, ОСОБА_67, ОСОБА_360, ОСОБА_45, ОСОБА_314, ОСОБА_44, ОСОБА_46., ОСОБА_51, ОСОБА_309, ОСОБА_68, ОСОБА_38, ОСОБА_70, ОСОБА_66, ОСОБА_361, ОСОБА_56, ОСОБА_72, ОСОБА_100, ОСОБА_362, ОСОБА_114, ОСОБА_99, ОСОБА_363, ОСОБА_304, ОСОБА_115, ОСОБА_364, ОСОБА_195, ОСОБА_53, ОСОБА_43, ОСОБА_365, ОСОБА_36, ОСОБА_42, ОСОБА_41, ОСОБА_37, ОСОБА_171, ОСОБА_289, ОСОБА_93, ОСОБА_73, ОСОБА_76, ОСОБА_366, ОСОБА_129, ОСОБА_141, ОСОБА_367, ОСОБА_87, ОСОБА_60, ОСОБА_182, ОСОБА_71, ОСОБА_189, ОСОБА_368, ОСОБА_228, ОСОБА_111,    ОСОБА_185, ОСОБА_369, ОСОБА_151, ОСОБА_154, ОСОБА_157, ОСОБА_290, ОСОБА_287, ОСОБА_291.,     ОСОБА_296, ОСОБА_183, ОСОБА_308, ОСОБА_313, ОСОБА_160, ОСОБА_253, ОСОБА_293, ОСОБА_161, ОСОБА_219, ОСОБА_127, ОСОБА_370, ОСОБА_174, ОСОБА_197,     ОСОБА_231, ОСОБА_163, ОСОБА_312,        ОСОБА_275, ОСОБА_164, ОСОБА_267, ОСОБА_371, ОСОБА_372, ОСОБА_214, ОСОБА_211, ОСОБА_126, ОСОБА_179, ОСОБА_64, ОСОБА_89, ОСОБА_59, ОСОБА_136, ОСОБА_120, ОСОБА_125, ОСОБА_373, ОСОБА_167, ОСОБА_61, ОСОБА_132, ОСОБА_62, ОСОБА_307, ОСОБА_250, ОСОБА_181, ОСОБА_180,   ОСОБА_58, ОСОБА_81, ОСОБА_374, ОСОБА_254, ОСОБА_264, ОСОБА_119, ОСОБА_375, ОСОБА_239, ОСОБА_233, ОСОБА_208, ОСОБА_224, ОСОБА_202, ОСОБА_200, ОСОБА_193, ОСОБА_186, ОСОБА_13, ОСОБА_17,         ОСОБА_11, ОСОБА_20, ОСОБА_8, ОСОБА_376,   ОСОБА_12, ОСОБА_19, ОСОБА_21, ОСОБА_15, ОСОБА_18, представника МП ТОВ «Слов'янка» ОСОБА_332; матеріалами Книги реєстрацій цивільних справ у 2007-2008 роках; Журналом розгляду справ і матеріалів суддею ОСОБА_6; матеріалами відповідних цивільних справ; рішеннями апеляційного суду, які наявні в матеріалах кожної з цивільних справ, про скасування судових рішень; протоколом огляду повідомлень до доручення на одноразову виплату пенсії пенсіонеру; протоколом виїмки розрахунків доплат за рішенням суду; висновками судово-почеркознавчих експертиз № 1422 від 15 жовтня 2009 року, № 1014 від 07 липня 2010 року, № 2062 від 30 жовтня 2010 року, № 2063       від 29 жовтня 2009 року, № 1019 від 01 липня 2010 року, № 2321      від 19 жовтня 2011 року, № 2322 від 20 жовтня 2011 року, № 2323      від 21 жовтня 2011 року, № 2319 від 25 жовтня 2011 року, № 2320    від 26 жовтня 2011 року, № 2324 від 27 жовтня 2011 року, № 2325     від 28 жовтня 2011 року, № 2327 від 01 листопада 2011 року, № 2328 від 02 листопада 2011 року, № 2330 від 03 листопада 2011 року,         № 2332 від 04 листопада 2011 року, № 2334 від 05 листопада          2011 року, № 2774 від 06 листопада 2011 року, № 2775                        від 06 листопада 2011 року, № 2776 від 07 листопада 2011 року,         № 2809 від 08 листопада 2011 року, № 2326 від 16 листопада          2011 року, № 2331 від 18 листопада 2011 року, № 2333                              від 21 листопада 2011 року, № 2335 від 22 листопада 2011 року,         № 2336 від 23 листопада 2011 року та № 3224 від 17 лютого 2012 року; висновками повторних судово-почеркознавчих експертиз          № 1750 від 19 жовтня 2009 року, № 1423 від 20 жовтня 2009 року,      № 1424 від 14 жовтня 2009 року, № 1541 від 22 жовтня 2009 року,      № 1542     від 23 жовтня 2009 року та № 1543 від 26 жовтня 2009 року; висновками будівельних експертиз № 84 від 31 травня 2010 року,      № 85 від 01 червня 2010 року та № 86 від 03 червня 2010 року.
		 
		В процесі досудового та судового слідства були встановлені і досліджені всі обставини, з'ясування яких мало значення для правильного вирішення справи, встановлені об'єктивна та суб'єктивна сторони злочину, допитані всі особи, показання яких мають значення для справи, та проведені всі необхідні експертизи, а тому, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК України підтверджуються сукупністю достатніх, допустимих та відносних доказів, зібраних у встановленому законом порядку і з достатньою повнотою досліджених судом, яким дана належна оцінка.
		 
		Таким чином, вищевказане доводить, що суддя ОСОБА_6 постановив завідомо неправосудні рішення, ухвали та постанови, що спричинили тяжкі наслідки.
		 
		При цьому, на думку колегії суддів, в процесі досудового та судового слідства по справі істотних порушень кримінально-процесуального закону, які б могли вплинути на вирішення питання про винуватість ОСОБА_6 або правильність застосування кримінального закону, не допущено.
		 
		А тому, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано були покладені вказані докази в основу обвинувального вироку, і, за встановлених судом фактичних обставин, дії           ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 375 КК України кваліфіковані правильно. Підстав для сумніву в правильності кваліфікації дій засудженого колегія суддів не вбачає.
		 
		Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. ст. 323, 334 КПК України 1960 року.
		 
		Не погоджуючись з вироком суду, захисником ОСОБА_5 було подано апеляцію, в якій наводились доводи, у тому числі аналогічні доводам касаційної скарги, зокрема: про відсутність допиту всіх потерпілих та свідків, зазначених в обвинувальному висновку, а лише оголошення їх показань; щодо порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з приводу забезпечення права на справедливий суд; про порядок дослідження доказів; а також стосовно відсутності умислу у засудженого на вчинення злочину.
		 
		Апеляційний суд, в межах повноважень та в порядку визначеному ст. 365 КПК України 1960 року, розглянув у повному обсязі доводи апеляції засудженого щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та неправильного застосування вимог кримінального закону. Визнав  ці доводи, з наведенням в ухвалі відповідних мотивів, безпідставними і обґрунтовано дійшов висновку про залишення вироку відносно засудження ОСОБА_6 за ч. 2       ст. 375 КК України без зміни. 
		 
		Висновки апеляційного суду належним чином мотивовані. Вважати ці висновки необґрунтованими чи сумнівними підстав немає. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.
		 
		Твердження захисника ОСОБА_5 стосовно недотримання апеляційним судом вказівок ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2014 року не відповідають дійсності, оскільки спростовуються даними, наявними в ухвалі Апеляційного суду Хмельницької області від 25 лютого 2015 року.   
		 
		Доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_7 щодо відсутності тяжких наслідків від злочину, вчиненого ОСОБА_6, не заслуговують на увагу, оскільки постановлення суддею      ОСОБА_6 завідомо неправосудних рішень щодо майна на значні суми, наслідком чого стало порушення основних конституційних прав великої кількості громадян, необхідно кваліфікувати саме як настання тяжких наслідків, незважаючи на те, що ці рішення були в подальшому скасовані відповідними рішеннями апеляційного суду.
		Злочин, передбачений ч. 2 ст. 375 КК України, вважається закінченим з моменту настання тяжких наслідків. Згідно з матеріалами справи, великій кількості позивачів державою були незаконно виплачені значні грошові кошти, що є тяжкими наслідками.   
		 
		Крім того, колегія суддів не погоджується з посиланням захисника ОСОБА_5 на те, що у діях ОСОБА_6 відсутній склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК України, так як Вища рада юстиції не вбачає підстав для звільнення судді, хоча вбачає порушення чинного законодавства, оскільки функція правосуддя належить виключно судам. 
		 
		Доводи захисника ОСОБА_5 щодо порушення порядку дослідження доказів судом першої інстанції не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки це не є обставиною, яка впливає на законність судових рішень.
		Судом були допитані всі свідки і потерпілі, які з'явились в судове засідання, а показання тих осіб, які не прибули до суду з об'єктивних причин, були оголошені в судовому засіданні, що не суперечить вимогам Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року.   
		 
		Суд касаційної інстанції не погоджується з твердження цього ж захисника стосовно не встановлення мотиву вчинення злочину ОСОБА_6, з огляду на те, що суб'єктивна сторона даного злочину характеризується прямим умислом, а засуджений усвідомлював, що прийняті ним судові рішення є неправосудними, але він бажав їх винесення. Це підтверджується тим, що він приймав позовні заяви непідсудні суду, в якому працював суддею, не замінював неналежних відповідачів по справах, фальсифікував протоколи судових засідань та інше.
		 
		Покарання, призначене ОСОБА_6 відповідно до вимог        ст. ст. 50 і 65 КК України, із врахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи засудженого, усіх обставин справи, є необхідним та достатнім для його виправлення й попередження нових злочинів.
		 
		Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, а істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які тягнуть безумовне скасування судових рішень, органами досудового слідства та судами першої і апеляційної інстанцій у справі не допущено, у тому числі і тих на які є посилання у касаційних скаргах, тому підстав для скасування постановлених щодо засудженого ОСОБА_6 судових рішень за доводами касаційної скарги його захисників, у колегії суддів немає.
		 
		На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 394 - 396                КПК України 1960 року, п. п. 11, 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України, суд 
		У Х В А Л И В : 
		Касаційні скарги захисників засудженого ОСОБА_6  - ОСОБА_7 та ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок Летичівського районного суду Хмельницької області від 22 січня  2014 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від     25 лютого 2015 року - без зміни. 
		С у д д і:
		 
		ОСОБА_380                      ОСОБА_381                 ОСОБА_382

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...