Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/22863/15 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 11.10.2015. Зареєстровано: 13.10.2015. Забезпечено надання загального доступу: 16.10.2015.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		08.10.2015Справа №910/22863/15
		Господарський суд міста Києва в складі: 
		головуючого судді                                                                      Привалова А.І.
		при секретарі                                                                                Островській Г.С.
		 
		розглянувши справу № 910/22638/15 
		за позовом    Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі:
		                      1. Міністерства освіти і науки України;
		                      2. Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської
		                      державної адміністрації;
		до                   1. Фонду державного майна України;
		                      2. Регіонального відділення Фонду державного майна Украйни по місту Києву;
		                      3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Сан 11»;
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:     департаменту культури виконавчого органу  Київської міської ради (Київської 
		                      міської державної адміністрації);
		за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:1) державної наукової установи «Інститут інноваційних технологій і змісту     
		                      освіти»;  
		                      2) державного підприємства «Інфоресурс»;
		про                визнання недійсним договору оренди та договору купівлі-продажу, визнання 
		                      незаконними та скасування наказів, повернення нежитлових приміщень.
		 
		За участю представників сторін:
		від прокуратури:      Томіліна Я.М., посвідчення № 021974 від 25.10.2013р.
		від позивача-1:          Павлишина В.І., довіреність № 9Н9-198 від 04.09.2015р.;
		від позивача-2:          Панасенко І.І., довіреність № 060-2265 від 04.08.2015р.;
		від третьої особи:     Панасенко І.І., довіреність № 060-159 від 28.09.2015р.;     
		від відповідача-1:     Васильківська В.Є., довіреність № 349 від 29.09.2015р.; 
		від відповідача-2:     Харченко Р.І., довіреність № 36 від 07.08.2015р.;
		                                    Літвінов О.А., довіреність № 35 від 07.08.2015р.      
		від відповідача-3:     Бачинська А.Ю., довіреність б/н від 01.09.2015р.;
		                                    Бабій Р.В., договір про надання правової допомоги  від 29.09.2015р.; 
		від третьої особи-1:  не з'явився;
		від третьої особи-2:  Дрига П.Ю., довіреність № 21 від 30.09.2015р.         
		 
		обставини справи:
		 
		 Заступник Генерального прокурора України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України (надалі - позивач-1) та Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації (надалі - позивач-2) до Фонду державного майна України (надалі - відповідач-1), Регіонального відділення Фонду державного майна Украйни по місту Києву (надалі відповідач-2), товариства з обмеженою відповідальністю «Сан 11» (надалі -  відповідач-3) про визнання недійсним договору оренди та договору купівлі-продажу, визнання незаконними та скасування наказів, повернення нежитлових приміщень.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказ Регіонального відділення Фонду державного майна по м. Києву від 11.08.2011р. № 1047 «Про прийняття рішення щодо укладення договору оренди державного нерухомого майна, за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27а» та наказ від 15.07.2011р. № 934 «Про затвердження висновку про вартість майна», на думку прокурора, видано з порушенням вимог ст. 63 Закону України «Про освіту», відтак є незаконними і відповідно до вимог ст. 21 ЦК України підлягають скасуванню з моменту видання.
		Крім того, відповідачем-3 було введено в оману Регіональне відділення Фонду державного майна по м. Києву щодо цілей використання майні, і тому укладений між РВ ФДМУ України по м. Києву та ТОВ «САН 11» Договір оренди майна від 15.08.20011р. за № 5930, відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, має бути визнаний судом недійсним.  
		Також, прокурор посилається на те, що оцінка та передача майна в оренду, здійснені з порушенням вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини», оскільки згідно з наказом Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації від 25.06.2011р. № 10/38-11 нежитлову будівлю по бул. Тараса Шевченка, 27-А у м. Києві внесено до Переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини м. Києва.
		Враховуючи, що грошова оцінка під час передачі в оренду зазначених нежитлових приміщень здійснена з порушенням вимог закону, а відтак визначена за її результатами вартість об'єкта оренди є недостовірною, у зв'язку з чим висновок Фонду державного майна України про наявність невід'ємних поліпшень у розмірі більше 25 відсотків від цієї вартості не відповідає дійсності, а тому рішення про включення майна до об'єктів приватизації є незаконним, у зв'язку з чим прокурор просить визнати незаконними та скасувати накази Фонду державного майна України: від 30.05.2013р. № 737 Про включення до переліку об'єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації», від 30.05.2013р. за № 741 «Щодо визначення дати оцінки», від 23.07.2013р. за  №1119 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 30.05.2013 № 741», від 16.12.2013р. № 4290 «Щодо завершення приватизації об'єкта». Також, у зв'язку зі скасуванням вказаних наказів підлягає визнанню недійсним Договір купівлі-продажу об'єкта державної власності групи А - нежитлових приміщень загальною площею 555,8 кв. м., розташованих за адресою: м. Київ, бульвар Шевченка Тараса, будинок 27-А, що приватизуються шляхом викупу, укладений між Фондом державного майна України та ТОВ «САН 11», та поверненню нежитлові приміщення, одержані відповідачем-3 у власність за вказаним договором.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.09.2015р. порушено провадження у справі № 910/22863/15, залучено до участі у розгляді справи в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів державної наукової установи «Інститут інноваційних технологій і змісту освіти» (надалі - третя особа-1) та державне підприємство «Інфоресурс» (надалі - третя особа-2), розгляд справи призначений на 15.09.2015р.
		14.09.2015р. через загальний відділ господарського суду від відповідача-3 надійшло  клопотання про витребування доказів у позивача-2.
		Присутній у судовому засіданні 15.09.2015р. представник позивача-1 подав клопотання про перенесення розгляду справи, у зв'язку з неотриманням копії позовної заяви та не підготовленістю до справи.
		Крім того, представник позивача-2 подав клопотання про залучення до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Дане клопотання обґрунтоване тим, що рішенням Київської міської ради від 25.12.2014р. № 741/741 «Про упорядкування діяльності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було реорганізовано шляхом приєднання  до Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). На даний час функції щодо охорони об'єктів культурної спадщини відносяться саме до компетенції Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
		Водночас, представник відповідача-3 просив задовольнити клопотання про витребування доказів, подане через канцелярію суду 14.09.2015р., в якому останній просить витребувати у позивача-2 оригінал  (для огляду) та належним чином засвідчену копію (для приєднання до матеріалів справи) наказу Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації або іншого наказу, яким скасовано наказ Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації від 25.06.2011р. № 10/38-11 чи виключено будівлю за адресою: м. Київ бул. Шевченка27-А з Переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини.
		Присутні в судовому засіданні представники сторін не заперечували щодо залучення третьої особи та витребування доказів.
		Суд, розглянувши клопотання позивача-2 та додані до нього докази, виходячи з приписів ст. 27 ГПК України, дійшов висновку про обґрунтованість заявленого клопотання, оскільки рішення у даній справі впливає на права та обов'язки Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), як особу, що на даний час здійснює функції щодо охорони об'єктів культурної спадщини міста Києва.
		Також, з метою всебічного та об'єктивного розгляду справи, суд задовольнив клопотання відповідача-3 про витребування доказів.
		Крім того, в судовому засіданні представники прокуратури та третьої особи-2 подали письмові пояснення по справі., а також від третьої особи-2 надійшли витребувані судом докази.
		Водночас, представники відповідачів витребувані судом докази, зокрема, відзиви на позов суду не надали.
		Представник третьої особи-1 в судове засідання не з'явився, про причини неявки господарський суд не повідомив та витребувані судом докази  не надав.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2015р. залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача-2 - Департаменту  культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), відкладено розгляд справи на 30.09.2015р., у зв'язку з неподанням витребуваних доказів та необхідністю витребування нових доказів у справі.
		24.09.2015р. через загальний відділ господарського суду від позивача-2 надійшла заява про зменшення позовних вимог, в якій останній просить зменшити позовні вимоги Управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації, що викладені в позовній заяві з 6 по 11 пункти, як такі, що не зачіпають інтереси Управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації.
		30.09.2015р. через загальний відділ господарського суду надійшов відзив від відповідача-3, в якому останній позов не визнає, посилаючись на недоведеність прокурором порушення вимог чинного законодавства під час укладання Договору оренди № 5930 від 15.08.2011р. нерухомого майна, що належить до державної власності, а також відсутність порушень щодо порядку приватизації приміщень загальною площею 555,8 кв. м, за адресою: 01032, м. Київ, бульв. Тараса Шевченка, 27-А, літера А. Також, прокурором не доведено порушення прав позивачів у даній справі та необхідність захисту інтересів держави.
		Крім того, 30.09.2015р. через загальний відділ господарського суду надійшли витребувані докази та пояснення по суті спору від державної наукової установи «Інститут інноваційних технологій і змісту освіти».
		В судовому засіданні представник позивача-2 надав витребувані судом докази.  
		Представник прокуратури не надав витребувані судом матеріали приватизаційної справи.
		Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України, в засіданні суду була оголошена перерва до 08.10.2015р.
		В судовому засіданні 08.10.2015р. представник прокуратури подав витребувані судом матеріали та підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.
		Представники позивачів та третіх осіб підтримали позовні вимоги прокурора.
		Представники відповідачів проти позову заперечили. При цьому, представник відповідача-1 надав відзив на позовну заяву, а представник відповідача-2 просив перенести розгляд справи для ознайомлення з матеріалами, наданими прокурором.
		Суд відхилив клопотання представника відповідача-2 щодо відкладення розгляду справи, оскільки останнє не відповідає приписам ст. 77 ГПК України. 
		У відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглянута за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для винесення рішення по суті.
		Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.
		        Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.  
		         Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		На підставі наказів Регіонального відділення Фонду державного майна по м. Києву від 11.08.2011р. № 1047 «Про прийняття рішення щодо укладення договору оренди державного нерухомого майна, за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27а» та від 15.07.2011р. № 934 «Про затвердження висновку про вартість майна», між відповідачем-2 та відповідачем-3 було укладено Договір оренди № 5930 від 15.08.2011р. нерухомого майна, що належить до державної власності.
		Відповідно до п. 1.1. договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежилі приміщення загальною площею 519,50 кв. м. (в т.ч. 260,00 кв. м. - на другому поверсі, 259,50 кв. м. - на третьому поверсі будівлі), розміщене за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27А, що перебуває на балансі державної наукової установи «Інститут інноваційних технологій і змісту освіти» (далі - Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 28 лютого 2011р. і становить 2   330   000,00 грн. без ПДВ.
		Майно передається в оренду з метою розміщення видавництва друкованих засобів масової інформації та видавничої продукції, що видається українською мовою (п. 1.2. договору).
		У п. 10.1. Договору сторони визначили, що договір укладено з 15 серпня 2011р. до 15 липня 2014р. включно.
		15.08.2011р. між орендодавцем (відповідач-2), балансоутримувачем (третя особа-1) та орендарем (відповідач-3) було підписано акт приймання-передавання орендованого майна за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27А.
		Водночас, у п. 5.7. договору визначено, що орендар зобов'язаний своєчасно здійснювати за власний рахунок поточний ремонт орендованого майна Ця умова договору не розглядається як дозвіл на здійснення поліпшень орендованого майна і не тягне за собою зобов'язання орендодавця щодо компенсації вартості поліпшень. У разі, якщо орендар подає заяву на погодження орендодавцем здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна, він зобов'язаний надати експертний висновок та проектно-кошторисну документацію на здійснення невід'ємних поліпшень.
		Як вбачається з матеріалів справи та наданих прокуратурою матеріалів приватизаційної справи, під час дії договору оренди відповідач-3 за згодою орендодавця - Регіонального відділення ФДМУ по м. Києву, викладену в листі від 06.02.2012р. за № 30-09/1207, та балансоутримувача майна - державної  наукової установи «Інститут інноваційних технологій і змісту освіти» (лист від 08.09.2011р. за № 14/18-2788) проведено невід'ємні поліпшення орендованого майна.            
		27.06.2012р. між відповідачем-2 та відповідачем-3 було укладено Договір № 5930/1 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна № 5930 від 15.08.2011р., яким, зокрема, внесено зміни у п. 1.1. договору щодо вартості об'єкту оренди і визначено останню в сумі 2   492   807,50 грн., а також доповнено п. 10.6 розділу 10 договору підпунктом 10.6.6., згідно з яким чинність договору припиняється внаслідок приватизації орендованого майна орендарем.
		11.02.2013р. сторони підписали Договір № 5930/02 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна № 5930 від 15.08.2011р., відповідно до умов якого балансоутримувачем державного нерухомого майна визначено - державне підприємство «Інфоресурс», оскільки на підставі наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 04.12.2012р. за № 1388 «Про передачу об'єкту нерухомості» та Акту приймання-передачі від 10.12.2012р. адміністративну будівлю по бульвару Тараса Шевченка, 27А у м. Києві безоплатно передано з балансу державної наукової установи «Інститут інноваційних технологій і змісту освіти» на баланс державного підприємства «Інфоресурс».
		В подальшому, Фондом державного майна України видано накази від 30.05.2013р. за №737 «Про включення до переліку об'єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації», від 30.05.2013р. за № 741 «Щодо визначення дати оцінки», від 23.07.2013р. за  №1119 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 30.05.2013 № 741», від 25.10.2013р. за № 3385 «Про затвердження висновку про вартість майна», на підставі яких 06.12.2013р. між відповідачем-1 та відповідачем-3 було укладено Договір № 408 купівлі-продажу об'єкта державної власності групи А - нежитлових приміщень загальною площею 555,8 кв. м., розташованих за адресою: м. Київ, бульвар Шевченка Тараса, будинок 27-А, що приватизуються шляхом викупу.
		За умовами договору купівлі-продажу, товариство з обмеженою відповідальністю «САН 11» придбало об'єкт приватизації за 6   580   326,00 грн. з урахуванням ПДВ.
		      Спірний договір купівлі-продажу об'єкту приватизації був нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі за № 765. 
		     12.12.2013р. між Фондом державного майна України та  товариством з обмеженою відповідальністю «САН 11» було підписано Акт № 633 передачі державного майна, згідно з яким продавець передає, а покупець приймає проданий 06.12.2013р. шляхом викупу об'єкт державної власності групи А - нежитлове приміщення, груп приміщень №5;7 (літ. «А») загальною площею 555,8 кв. м., що розташовані за адресою: м. Київ, бульвар Шевченка Тараса, будинок 27-А, які знаходяться на балансі державного підприємства «Інфоресурс» та орендуються товариством з обмеженою відповідальністю «САН 11».    
		       16.12.2013р. Фонд державного майна України видав наказ за № 4290 «Щодо завершення приватизації об'єкта».
		Проте, прокурор стверджує, що надання в оренду відповідачу-3 спірних приміщень та подальша їх приватизація шляхом викупу проведені всупереч чинному законодавству України з огляду на наступне:
		По-перше, передачу майна в оренду здійснено в порушення вимог ст. 63 Закону України «Про освіту».
		Так, на момент передачі нежитлових приміщень в оренду товариству з обмеженою відповідальністю «САН 11» будівля перебувала на балансі державної наукової установи «Інститут інноваційних технологій і змісту освіти». Наказом Міністерства освіти і науки України від 16.03.2010р. за  №215 «Про включення до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави» та наказом Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації від 04.04.2013р. № 77 «Про включення до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави» цю установу включено до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави.
		Відповідно до ст. 63 Закону України «Про освіту», матеріально-технічну базу навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти складають будівлі, споруди, земля, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів, установ, організацій та підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством. Об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, не підлягають перепрофілюванню або використанню за призначенням.  
		Отже, з огляду на вказані приписи чинного законодавства будівля на Тараса Шевченка 27-А у м. Києві, як майно державної установи системи, що фінансується з бюджету, не могла бути об'єктом оренди для цілей, не пов'язаних з освітньою та науковою діяльністю.
		Крім того, п. 1.2 договору оренди визначено цільове призначення орендованого майна - розміщення видавництва друкованих засобів масової інформації та видавничої продукції, що видаються українською мовою. 
		Статутом ТОВ «САН 11» серед інших видів діяльності передбачено можливість виготовлення видавничої та поліграфічної продукції товариством. Разом з тим, у Державному реєстрі видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції на час укладення договору це товариство не значилось і суб'єктом видавничої справи не було. На підтвердження чого прокурором до справи надано лист Державного комітету телебачення і радіомовлення України від 22.06.2015р. за № 2676/25/14.
		Таким чином, виходячи з зазначених вище обставин, наказ Регіонального відділення Фонду державного майна по м. Києву від 11.08.2011р. № 1047 «Про прийняття рішення щодо укладення договору оренди державного нерухомого майна, за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27а», на думку прокурора, видано в порушення вимог ст. 63 Закону України «Про освіту», він є незаконним і відповідно до вимог ст. 21 ЦК України підлягає скасуванню з моменту видання.
		Крім того, орендарем (відповідачем-3) введено в оману Регіональне відділення Фонду державного майна по м. Києву щодо цілей використання майні, і тому укладений договір оренди майна від 15.08.20011р. за № 5930, відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, має бути визнаний судом недійсним.  
		По-друге, оцінка та передача майна в оренду здійснені з порушенням вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини», оскільки згідно з наказом Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації від 25.06.2011р. № 10/38-11 нежитлову будівлю по бул. Тараса Шевченка, 27-А у м. Києві внесено до Переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини м. Києва.
		Таким чином, під час надання нежитлових приміщень в оренду відповідачу-3, останній мав отримати погодження уповноваженого органу щодо надання майна в користування, що визначено приписами п. 1 ч. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини».
		Також, прокурор зазначає про те, що грошова оцінка спірних нежитлових приміщень мала проводитись з урахуванням положень ст. 19 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Методики грошової оцінки пам'яток, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002р. № 1447.
		Отже, за твердженнями прокурора, відповідно до приписів ст.ст. 21, 203, 215 ЦК України, наявні підстави для визнання незаконним і скасування з моменту видання наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву від 11.08.2011р. № 1047, п. 5 наказу від 15.07.2011р. № 934 та визнання недійсним договору оренди від 15.08.2011р. № 5930.
		По-третє, невід'ємні поліпшення орендованого майна, визначення вартості та приватизація майна проведені всупереч вимогам законодавства України.
		Нежитлові приміщення на бульв. Тараса Шевченка, 27-А в м. Києві приватизовані ТОВ «САН 11» у порядку, встановленому ст. 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», яка передбачає право на викуп майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
		Враховуючи, що грошова оцінка під час передачі в оренду зазначених нежитлових приміщень здійснена з порушенням вимог закону, а відтак визначена за її результатами вартість об'єкта оренди є недостовірною, у зв'язку з чим висновок Фонду державного майна України про наявність невід'ємних поліпшень у розмірі більше 25 відсотків від цієї вартості не відповідає дійсності, а рішення про включення майна до об'єктів приватизації є незаконним.
		З огляду на те, що саме з об'ємом (розміром) здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна пов'язане настання у ТОВ «САН 11» права на його приватизацію шляхом викупу (поза конкурсом), наведена обставина свідчить про відсутність підстав для включення цього об'єкта до переліку об'єктів, які могли бути приватизовані у визначений спосіб.
		Також, відповідно до вимог ст. 37 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Розділу V Інструкції про порядок обліку, забезпечення збереження, утримання, використання та реставрації нерухомих пам'яток історії і культури, затвердженої наказом Міністерства культури СРСР від 13.05.2004 № 295/104, роботи, у т.ч. заходи щодо підтримання технічного стану об'єкта на щойно виявлених об'єктах культурної спадщини, здійснюються за наявності письмового дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини на підставі погодженої з ним науково-проектної документації.
		Згідно з п.1 ст. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та п. 5.13 Положення про Головне управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), дозволи на проведення ремонтних робіт на об'єктах культурної спадщини, що є пам'ятками місцевого значення, надає зазначене управління.
		Проте, в порушення наведених вимог ТОВ «САН 11» не отримало погодження уповноваженого органу на проведення невід'ємних поліпшень орендованого майна.
		Таким чином, наказ Фонду державного майна України від 30.05.2013р. за № 737, яким включено до переліку об'єктів державної власності групи А, які підлягають приватизації шляхом викупу, спірних нежитлових приміщень є незаконним і підлягає скасуванню з моменту його видання на підставі ст. 21 ЦК України.
		Видані на підставі вказаного наказу, що суперечить чинному законодавству, накази Фонду державного майна від 30.05.2013р. № 741 «Щодо визначення дати оцінки», від 23.07.2013р. № 1119 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 30.05.2013 № 741» та від 16.12.2013р. № 4290 «Щодо завершення приватизації об'єкта» також є незаконними та підлягають скасуванню з моменту видання відповідно до приписів ст. 21 ЦК України, а договір купівлі - продажу від 06.12.2013 № 408, укладений на їх виконання, має бути визнаний недійсним на підставі вимог ст.ст. 203, 215 ЦК України. До договору купівлі-продажу підлягають застосуванню наслідки недійсності правочину, у зв'язку з чим нежитлові приміщення площею 555,8 кв. м, розташовані у будинку за адресою: бульв. Тараса Шевченка, 27а, м. Київ, підлягають поверненню державі в особі Міністерства освіти і науки України, згідно зі ст. 216 ЦК України.
		Під час розгляду справи відповідачі позов не визнали.
		Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.      
		Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
		Відповідно до статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. 
		У відповідності до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
		Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України0 за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
		Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
		Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. 
		Частина друга даної статті передбачає, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. 
		При цьому, за змістом ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. 
		У відповідності до приписів ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», істотними умовами договору оренди є зокрема об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації.
		Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що договори можуть бути визнані недійсними лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в справі про визнання договорів недійсними суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання їх недійсними і настання певних юридичних наслідків.
		За змістом ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
		Відповідно до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29 травня 2013 року № 11, за загальним правилом не є підставою для визнання недійсним відсутність у договорі істотних умов. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).
		Як зазначено у п. 2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29 травня 2013 року № 11, в силу припису частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину.
		При цьому, не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).
		У зв'язку з наведеним, господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо.
		Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. 
		Водночас, господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону.
		Сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність (якщо інше прямо не передбачено законом, як-от частиною другою статті 15 Закону України "Про оренду землі").
		Проаналізувавши умови Договору № 5930 від 15.08.2011р. оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, суд встановив про погодження сторонами всіх істотних для даного виду договору умов, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про його укладеність.
		В силу приписів частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину (зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей).
		Обґрунтовуючи підстави для визнання спірного договору недійсним, прокурор серед іншого вказує на те, що спірні приміщення, надані в оренду відповідачу-3 використовувались не за призначенням, оскільки останнім не вилась та не ведеться діяльність з виготовлення видавничої та поліграфічної продукції.
		Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. 
		Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, видами діяльності ДНУ «Інститут інноваційних технологій і змісту освіти» за КВЕД є 18.12 Друкування іншої продукції (основний); КВЕД 58.19 Інші вили видавничої діяльності; 62.09 Інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп'ютерних систем; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 72.19 Дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук; 72.20 Дослідження й експериментальні розробки у сфері суспільних і гуманітарних наук.
		Згідно п.1.2. договору оренди, майно передається в оренду з метою розміщення видавництва друкованих засобів масової інформації та видавничої продукції, що видається українською мовою.
		Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, видами діяльності ТОВ «САН 11» за КВЕД є 18.12 Друкування іншої продукції; 18.13 Виготовлення друкарських форм і надання інших поліграфічних послуг; 58.19 Інші види видавничої діяльності; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна;и 71.12 Діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах; 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель (основний).
		З викладеного вбачається, що при передачі приміщень в оренду вимоги ст.63 Закону України «Про освіту» не порушувались, оскільки майно ДНУ «Інститут інноваційних технологій і змісту освіти» передавалось в оренду ТОВ «САН 11» з метою розміщення видавництва, що відповідало тому цільовому призначенню, з яким його могла використовувати ДНУ «Інститут інноваційних технологій і змісту освіти».
		Крім того, частиною 2 пункту 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 року № 796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами га закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" до переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, віднесено надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.
		Оскільки приміщення площею 519,50 кв. м за адресою; м. Київ, бул. Тараса Шевченка, 27А, тимчасово не використовувались у науковій діяльності, вони могли бути надані в оренду за умови, що це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які працюють у ДНУ «Інститут інноваційних технологій і змісту освіти».
		Також, суд звертає увагу на положення пп. 10.7.1. спірного договору оренди, за яким договір може бути достроково розірваний на вимогу орендодавця, якщо орендар користується майном не відповідно до умов договору.
		Відповідно до ст.773 ЦК України, наймач зобов'язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
		В матеріалах справи відсутні докази, з яких вбачається що балансоутримувач  - ДНУ «Інститут інноваційних технологій і змісту освіти» звертався до Регіонального відділення ФДМ України по м. Києва з листами або скаргами на дії орендаря - ТОВ «САН 11» щодо користування майном не за цільовим призначенням.
		Отже, користування ТОВ «САН 11» приміщенням не за призначенням, зазначеним у договорі оренди, тобто не для видавництва, у відповідності до ст.773 ЦК України та п. 10.7.1. договору оренди може бути підставою для розірвання договору оренди, а не для визнання його недійсним.
		Щодо посилань прокурора на приписи ч. 1 ст.230 ЦК України, як на підставу визнання договору оренди недійсним , суд зазначає наступне.
		Відповідно до ч. 1 ст .230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
		Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
		Відповідно до ч. 1 ст.229 ЦК України, істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якосте» речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
		Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду У країни від 06.11.2009р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
		Разом з тим, ні прокурором, ні відповідачем-2 не надано доказів навмисного введення останнього в оману під час укладання Договору № 5930 від 15.08.2011р. оренди нерухомого майна, що належить до державної власності.
		Також, судом не приймаються до уваги доводи прокурора щодо порушення вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини» з огляду на вищенаведені обставини. 
		Так, прокурор посилається на наказ Головного управління охорони культурної спадщини КМДА від 25.06.2011р. № 10/38-11, яким нежитлову будівлю за адресою: м. Київ, бул. Тараса Шевченка, 27А, внесено до Переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини м. Києва.
		Проте, до матеріалів справи позивачем-2 надано наказ Головного управління охорони культурної спадщини КМДА від 28.04.2012р. № 10/27-12 «Про внесення змін до наказів Головного управління охорони культурної спадщини від 10.06.201 1 року № 10/34-11 та від 25.06.2011р. № 10/38-11», згідно з яким спірний об'єкт нерухомості було виключено із Переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини як помилково занесений.
		Тобто, будинок за адресою: м. Київ, бул. Шевченка, № 27 А. ніколи не мав історико-культурної цінності, на підставі якої він міг бути визнаний пам'яткою.
		Крім того, відповідно до ч. 1 ст.18 Закону України «Про охорону культурної спадщини», об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.
		Згідно ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» пам'ятка культурної спадщини (далі - пам'ятка) - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Щойно виявлений об'єкт культурної спадщини - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Переліку об'єктів культурної спадщини відповідно до цього Закону.
		Таким чином, приймаючи навіть до уваги той факт, що будинок за адресою: м. Київ, бул. Шевченка, 27-А, було включено до Переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини м. Києва помилково, спірний будинок не являвся пам'яткою в розумінні Закону України «Про охорону культурної спадщини», а тому вимоги даного закону на нього не поширювались.
		Судом також враховано, що в матеріалах приватизаційної справи наявний лист Головного управління охорони культурної спадщини від 11.05.2012р. за № 2822, адресований Регіональному відділенню ФДМ України по м. Києві, в якому зазначено, що станом на перше травня цього року, будинок по , бул. Шевченка, 27-А на обліку як пам'ятка або щойно виявлений об'єкт культурної спадщини не перебуває.   
		Що стосується посилань прокурора на п.14 розділу II Інструкції про порядок обліку, забезпечення збереження, утримання, використання та реставрації нерухомих пам'яток історії та культури, затвердженої наказом Міністерства культури СРСР від 13.05.1986 року № 203, то оскільки положення даної інструкції суперечать положенням Закону України «Про охорону культурної спадщини», то застосовуються саме положення Закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
		Таким чином, доводи прокурора про те, що на укладення договору оренди необхідна згода органу охорони культурної спадщини є безпідставними.
		Викладені вище обставини також спростовують доводи прокурора необхідність застосувати при оцінці приміщень вимоги Методики грошової оцінки пам'яток, затвердженої постановою КМУ від 26.09.2002р. № 1447.
		Не заслуговують на увагу також доводи прокурора про те, що грошова оцінка приміщень проведена з порушенням вимог закону, що призвело до необґрунтованого висновку про наявність невід'ємних поліпшень у розмірі більше 25 % від вартості приміщень, що в свою чергу свідчить про порушення порядку приватизації приміщень.
		До матеріалів справи надано Звіт про незалежну оцінку вартості вбудованих нежитлових приміщень від 28.02.2011р., виконаний ТОВ «Слав-Консалтинг».
		Згідно Рецензії на Звіт про незалежну оцінку вартості вбудованих нежитлових приміщень, здійснену Українським товариством оцінювачів 05.06.2015р., на яку посилається прокурор у своєму позові, Звіт про незалежну оцінку вартості вбудованих нежитлових приміщень загальною площею 519,5 кв. м, розташованих за адресою: м. Київ, бул.Шевченка, 27-А, що виконаний ТОВ «Слав-Консалтинг» для розрахунку орендної плати станом на 28.02.2011р., класифікується як такий, що у цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки.
		Отже, належних та допустимих доказів того, що оцінка приміщень при передачі в оренду проведена з порушенням законодавства прокурором суду не надано.
		Беручи до уваги вищенаведені обставини, суд дійшов висновку, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами обставин, з якими закон пов'язує визнання договору оренди недійсним, як і не доведено невідповідність наказів Регіонального відділення ФДМ України по м. Києву від 11.08.2011р. № 1047 «Про прийняття рішення щодо укладення договору оренди державного нерухомого майна, за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27а» та від 15.07.2011р. № 934 «Про затвердження висновку про вартість майна» вимогам чинного на дату їх винесення законодавству.
		Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про приватизацію державного майна», державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні.
		Статтею 7 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» визначено, що, зокрема, Фонд затверджує переліки об'єктів, які перебувають відповідно у державній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають викупу; включення об'єктів малої приватизації до зазначених переліків здійснюється з ініціативи державного органу приватизації, уповноваженого органу управління чи покупця; покупці подають до відповідного органу приватизації заяву про включення підприємства до одного із зазначених у цій статті переліків об'єктів, що підлягають приватизації.
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 18 цього Закону, приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
		Листом від 14.05.2013р. за вих.. № 9 ТОВ «САН 11», як орендар нежитлових приміщень за Договором оренди від 15.08.2011 № 5930, загальною площею 555,8 кв. м, за адресою: 01032 м. Київ, бульв. Шевченка, 27-А, звернулось до Фонду із заявою про включення зазначеного державного нерухомого майна до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.
		Відповідно до Державної програми приватизації на 2012-2014 роки, затвердженої Законом України «Про Державну програму приватизації», ст.ст. 7, 182 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» наказом Фонду від 30.05.2013р. № 737 прийнято рішення про приватизацію об'єкта державної власності групи А - нежитлових приміщень загальною площею 555,8 кв. м, за адресою: 01032, м. Київ, бульв. Тараса Шевченка, 27-А, літера А, що знаходилось на балансі державного підприємства «Інфоресурс» та орендувалос товариством з обмеженою відповідальністю «САН 11»; включено об'єкт до переліку об'єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом викупу.
		Наказом Фонду від 30.05.2013р. № 741 (зі змінами, внесеними наказом від 23.07.2013р.) прийнято рішення про приватизацію об'єкта, з компенсацією орендарю вартості невід'ємних поліпшень, здійснених за рахунок власних коштів орендаря за згодою орендодавця за час оренди; визначено дату оцінки нежитлових приміщень.
		Листом ТОВ «Експертне агентство «Єдність» від 16.10.2013р. за № 14, згідно з умовами договору № 247 на проведення незалежної оцінки нежитлових приміщень від 05.07.2013р. та угоди про внесення змін від 19.09.2013 № 324 до договору № 247 на рецензування було надано Звіт № 374 про незалежну оцінку вартості об'єкта, складеного станом на 31.08.2013р., з метою приватизації шляхом викупу.
		Як зазначено відповідачем-1, під час проведення оцінки визначалась ринкова вартість майна. Рецензентом під час рецензування (дата складання рецензії 24.10.2013р.) було перевірено Перелік об'єктів культурної спадщини Шевченківського району м. Києва та з'ясовано, що будинок по бульв. Т.Шевченка, 27-А у зазначеному Переліку відсутній.
		Крім того, звіт про оцінку майна також містив копію листа Головного управління культурної спадщини від 11.05.2012 № 2822, в якому зазначено, що станом на 01.05.2012 вказаний будинок на обліку як пам'ятка або щойно виявлений об'єкт культурної спадщини не перебуває.
		Отже, оцінка зазначеного об'єкта приватизації проводилась без застосування Методики грошової оцінки пам'яток, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 № 1447.
		Наказом Фонду від 25.10.2013р. № 3385 затверджено висновок про вартість об'єкта приватизації.
		06.12.2013р. між ФДМ України та ТОВ «САН 11» укладено Договір № 408 купівлі-продажу об'єкта, а 12.12.2013р. підписано Акт № 633 передачі державного майна.
		16.12.2013р. Фондом державного майна України видано наказ № 4290 щодо завершення приватизації об'єкта.
		Суд також звертає увагу на те, що в матеріалах приватизаційної справи, копія якої додана до справи, наявний лист Міністерства освіти і науки, молоді та спору України від 19.03.2012р. за вих. № 1/12-1548, в якому Міністерство повідомляє Фонду державного майна України та РВ ФДМУ по м. Києву, що комісія з майновий питань підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства освіти і науки, молоді та спору України, не заперечує щодо включення до переліку об'єктів державної  власності групи А, що підлягають приватизації, нежитлових приміщень, розташованих у будівлі по бул. Шевченка, 27-А в м. Києві, як таких, що не використовуються та не експлуатуються балансоутримувачем.
		Також, листом від 27.05.2013р. за вих. № 1/12-4210 Міністерство освіти і науки, молоді та спору України повідомило Фонд державного майна України, що приміщення будівлі за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27-А, які є державною власністю не використовуються в навчальному та науковому процесі та закріплені за ДП «Інфоресурс» на праві повного господарського відання. На зазначені нежитлові приміщення не поширюються обмеження, визначені частиною 2 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» та частиною 5 статті 63 Закону України «Про освіту».  
		Відповідно до ч. 6 ст. 29 Закону України «Про приватизацію державного майна», порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.
		Під час розгляду справи судом не встановлено порушень визначеного законодавством порядку приватизації приміщень загальною площею 555,8 кв. м, за адресою: 01032, м. Київ, бульв. Тараса Шевченка, 27-А, літера А, а відтак відсутні підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації.
		Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2. 4. 7 та 11 до Конвенції" № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
		Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		За змістом ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини у справі „Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003 року, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Самі по собі допущені органами влади порушення при передачі майна у власність особи не можуть бути безумовною підставою для повернення цього майна державі, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого набувача майна.
		Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
		Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
		Отже, у даному випадку, обов'язок доведення порушення прав та необхідність їх захисту в судовому порядку покладається законом на позивача.
		Проте, прокурором не доведено належними доказами порушення відповідачами вимог чинного законодавства під час укладання Договору оренди № 5930 від 15.08.2011р. нерухомого майна, що належить до державної власності, а також наявність порушень визначеного законодавством порядку приватизації приміщень загальною площею 555,8 кв. м, за адресою: 01032, м. Київ, бульв. Тараса Шевченка, 27-А, літера А.
		Також, прокурором не доведено порушення прав та інтересів Міністерства освіти і науки України і Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації, визначених в якості позивачів, оскільки вказані особи, як свідчать матеріали приватизаційної справи, надавали згоду як на приватизацію спірних приміщень, та і на їх користування відповідачем-3.
		З урахуванням викладеного вище, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, не підтверджуються належними та допустимими доказами, а відтак задоволенню не підлягають. 
		Згідно пункту 4.8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою    статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.
		Як вбачається з позовної заяви, прокурором заявлено дев'ять вимог немайнового характеру, що відповідно у загальні сумі становить 10962 грн. (9 х 1218 грн.).
		За таких обставин, відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги п. 4.8. постанови Пленуму ВГСУ , сплата судового збору покладається солідарно на визначених прокурором позивачів.             
		 
		         Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд - 
		 
		В И Р І Ш И В : 
		 
		              1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю. 
		         2. Стягнути з Міністерства освіти і науки України (01135, м. Київ,  пр. Перемоги, 10; код ЄДРПОУ 38621185) в доход Державного бюджету України 5481,00 грн. судового збору. Видати наказ.
		            3. Стягнути з Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації (04070, м. Київ, вул. Спаська, 12; код ЄДРПОУ 33746799) в доход Державного бюджету України 5481,00 грн. судового збору. Видати наказ.
		 
		        Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Повне рішення складено: 09.10.2015р.    Суддя                                                                                                                               А.І. Привалов  А.І. Привалов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...