Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/4324/15 : не визначено.
Надіслано судом: 13.10.2015. Зареєстровано: 14.10.2015. Забезпечено надання загального доступу: 19.10.2015.
Дата набрання законної сили: 23.10.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 
		Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  
		тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41 
		________________________________________________________________________
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"05" жовтня 2015 р.Справа № 922/4324/15
		Господарський суд Харківської області у складі:
		судді Ємельянової О.О.        
		при секретарі судового засідання Лук'яненко Ю.Ю.
		розглянувши справу 
		за позовом   Заступника прокурора Харківської області м. Харків   до  відповідач 1: Харківська міська рада, м. Харків відповідач 2: Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Лісове подвір'я", м. Харків   проскасування рішення, визнання недійсним рішенняза участю представників сторін:
		від відповідача 1: ОСОБА_1 ( дов. № 08-11/1604/2-15 від 09.04.2015 року);
		від відповідача 2: ОСОБА_2 (дов. б/н від 07.08.2015 року);
		Прокурор: Кравцов В.І. (посвідчення № 026175 від 14.05.2014 року). 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Заступник прокурора Харківської області (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області із позовом до Харківської міської ради (відповідач 1) та до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Лісове подвір'я" (відповідач 2) про:
		- визнання незаконним та скасування п. 4 додатку 1 до рішення 43 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення проектів відведення земельних ділянок та згоди на розробку містобудівних обґрунтувань розміщення об'єктів" від 29.04.2010 № 59/10;
		- визнати незаконним та скасувати п. 10 додатку 1 до рішення 45 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 23.06.2010 № 151/10;
		- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ №206700 від 04.08.2010 року, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 231070600013,
		- зобов'язати  Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Лісове подвір'я" повернути земельну ділянку, площею 1,0 га (кадастровий номер 6310136600:10:001:0181), у власність територіальної громади та судові витрати просить покласти на відповідачів.
		Позовні вимоги прокурор обґрунтовує порушенням інтересів держави, зокрема, п. 4 додатку 1 до рішення 43 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення проектів відведення земельних ділянок та згоди на розробку містобудівних обґрунтувань розміщення об'єктів" від 29.04.2010 № 59/10 надано дозвіл на розроблення документації і землеустрою щодо відведення земельної ділянки по Білгородському шосе, 36Б, загальною площею 1,0 га, для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови. Та порушенням Харківською міською радою при прийнятті рішення від 23.06.2010 року №151/10, вимог статті 41 Земельного кодексу України, статей 133,135,137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 року №186. 
		На думку прокурора, Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Лісове подвір'я" не відповідає вимогам статей 133,135,137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту в частині мети його діяльності, як житлово-будівельного кооперативу та метою його діяльності не являється житлове будівництво.
		Ухвалою від 27.07.2015 року порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 10.08.2015 року.
		У межах строків передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався з 10.08.2015 року на 19.08.2015 року, з 19.08.2015 року на 22.09.2015 року. У судовому засіданні 22.09.2015 року продовжено строк розгляду справи на 15 днів у порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України та відкладено розгляд справи на 05.10.2015 року.
		Відповідач 1 у судовому засіданні 05.10.2015 року проти задоволення позову заперечував та просив суд відмовити у задоволенні позову у зв'язку із необґрунтованістю та безпідставністю позовних вимог. Також у наданому відзиві від 10.08.2015 року на позовну заяву з позовними вимогами не погоджується та вважає їх не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, посилаючись при цьому на те, що реалізація норм законодавства УРСР, на які посилається прокурор, неможлива з точки зору додержання процедури їх реалізації, в зв'язку із відсутністю певних органів, а також відсутністю повноважень у існуючих органів місцевого самоврядування на виконання процедур передбачених цими актами за часів СРСР. Як зазначає у наданому відзиві відповідач1 створення кооперативів, в тому числі житлово-будівельних, ґрунтується не тільки на нормах ЖК УРСР та Примірного статуту, а й відповідно до норм Закону України Про кооперацію від 10.07.2003 № 1087-IV.
		Крім того, відповідач 1 у наданому до суді відзиві від 10.08.2015 року посилаючись на положення статті 261 Цивільного кодексу України, вказує на сплив позовної давності, оскільки, згідно з витягом з протоколу 45 сесії Харківської міської ради 5 скликання 23.06.2010 року на пленарному засіданні міської ради був присутній прокурор м. Харкова ОСОБА_3, який відповідно до статті 121 Конституції України та Закону України Про прокуратуру здійснює нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів місцевими Радами та їх виконавчими органами.
		Також, згідно з листом від 19.10.2010 № 08-04/1696/2-10 Харківською міською радою до прокуратури міста Харкова було направлено рішення 45 сесії Харківської міської ради 5 скликання.
		Окрім того, відповідно до вимог статті 21 Закону України Про інформацію рішення Харківської міської ради та її органів розміщуються на офіційному сайті Харківської міської ради (www.city.kharkov.ua) та публікуються в газеті Харьковские известия.
		За таких умов, на думку відповідача 1, вищевказане рішення Харківської міської ради було офіційно опубліковано та вважається таким, що доведено до відома зацікавлених осіб, отже, посилання прокурора на те, що він довідався про незаконний продаж земельної ділянки під час проведення перевірки є необґрунтованим тому просить суд відмовити у задоволенні позову Заступника прокурора Харківської області м. Харків. Як зазначає відповідач 1 доводи прокурора свідчать про наявність підстав застосування позовної давності, оскільки, відповідно до зазначених законодавчих положень. строк позовної давності для звернення прокурора, як позивача, до суду з позовом про визнання незаконним та скасування пункту 10 додатку 1 до рішення 45 сесії Харківської міської ради 5 скликання " Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 23.06.2010 року № 151/10 починає свій перебіг з 15.01.2012 року та закінчується 15.01.2015 року. Як зазначає відповідач 1, поважність причин пропуску позовної давності щодо оскарження рішення міської ради позивач в позові не зазначає. (т.1, а.с. 71-84).
		У відзиві на позовну заяву від 10.08.2015 року в мотивувальній частині відповідач 1 посилається на пункт 1 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України, але доказів чи пояснень в обґрунтування відповідачем 1 до суду не надано.
		Господарський суд залишає вищевказане посилання  без розгляду, тому що заявником  не подано обґрунтованого пояснення щодо застосування положень пункту 1 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України.
		Відповідач 2 у судовому засіданні 05.10.2015 року проти позову заперечував, просив суд відмовити у його задоволенні на підставі частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України, у зв'язку із подачею позову прокурором з вимогами про скасування рішення Харківської міської ради від 29.04.2010 року та 23.06.2010 року після спливу трирічного строку позовної давності за цим позовом, який сплинув у серпні 2013 року. 
		Як зазначає відповідач 2, Заступник прокурора посилається на постанову Верховного Суду України від 17.06.2014р. № 21-195а14, однак до повноважень Верховного Суду України не відноситься офіційне тлумачення законів України. Наведене прокурором недотримання другим відповідачем норм Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 р. №186, не ґрунтуються на нормах чинного на даний час законодавства (т.1, а.с. 106-112). 
		Прокурор у судовому засіданні 05.10.2015 року позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, просив суд їх задовольнити.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
		Згідно з частиною другою статті 4-3 Господарського процесуального кодексу та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункт 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 Господарського процесуального кодексу України), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.
		При цьому, суд має створити належні умови всім учасникам судового процесу для виконання ними вказаного обовязку по доведенню своєї правової позиції.
		Згідно частини 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобовязані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.
		Так, наявні в матеріалах справи ухвали суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи свідчать, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. 
		Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.
		Згідно із статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 5.10.2015 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
		Рішенням 43 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення проектів відведення земельних ділянок та згоди на розробку містобудівних обґрунтувань розміщення об'єктів» від 29.04.2010 року № 59/10 Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Лісове подвір`я»  надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки по Білгородському шосе, 36Б, загальною площею 1,0 га, для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови (т. 1 , а.с. 39-41).
		Відповідно до пункту 4 додатку № 1 до рішення 43 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення проектів відведення земельних ділянок та згоди на розробку містобудівних обґрунтувань розміщення об'єктів» від 29.04.2010 року № 59/10 було затверджено перелік юридичних осіб, яким надано дозвіл на розроблення проектів відведення земельних ділянок та згоди на розробку містобудівних обґрунтувань розміщення об'єктів по Білгородському шосе, 36Б, загальною площею, орієнтовано, 1,0 га, для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови (т. 1, а.с. 103-104).
		Пунктом 10. додатку 1 до рішення 45 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування» від 23.06.2010 № 151/10 ОК «ЖБК «Лісове подвір`я» передано у власність земельну ділянку, площею 1,0 га, по Білгородському шосе, 36Б для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови (т.1, а.с. 37-38).
		На підставі вказаного рішення ОК «ЖБК «Лісове подвір`я» видано державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:10:001:0181 серії ЯЛ №206700, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №321070600013, яким визначено цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови та встановлено план меж земельної ділянки (т. 1, а.с. 41).
		На думку прокурора, спірні рішення міської ради прийнято усупереч вимогами статті 41 Закону України, статей 133, 135, 137 ЖК УРСР та Примірного статуту житлового- будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 № 186, що є підставою для визнання його незаконним, скасування його окремих пунктів та визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, які видані на підставі незаконного рішення.
		Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
		Відповідно до вимог статті 1 Земельного кодексу України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності, право власності на землю - це право володіти, користуватися, розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України.
		Згідно з вимогами частини 2 статті 44 Конституції України рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх не відповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
		Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
		Відповідно до статті 41 Закону України, житлово-будівельним (житловим) та гаражно- будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. 
		Як вбачається з позовної заяви однією з підстав позову є посилання прокурора на те, що обов'язком Харківської міської ради є з'ясування мети та підстав створення ЖБК, порядку організації його діяльності, правового статусу відповідно до вимог Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту при наданні земельної ділянки ЖБК як спеціальному суб'єкту, передбаченому статтею 41 Закону України, у підтвердження своєї позиції прокурор посилається на постанову Верховного суду України від 17.04.2014 року у справі №21-195а14.
		Проте, суд не може погодитись з такими твердженнями прокурора, оскільки у наведеній постанові підставами позову були інші відносини, а саме надання земельних ділянок відбулося з перевищенням встановлених повноважень щодо права розпорядження землями комунальної власності територіальних громад.
		В свою чергу, оскільки Харківська міська рада не є органом державної реєстрації юридичних осіб, вона не наділена повноваженнями контролю за дотриманням порядку створення юридичних осіб.
		Згідно зі статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
		Статтею 41 Земельного кодексу України та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Житлово-будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами.
		Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що виключною компетенцією міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
		Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями розпоряджатися землями, які перебувають відповідно у державній та комунальній власності. Таке розпорядження вони здійснюють шляхом продажу земель, безоплатної передачі у приватну власність громадянам, надання їх в оренду чи передачі їх у постійне користування (статті 118, 122, 123 Земельного кодексу України). Реалізовуючи зазначені повноваження, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування мають право змінювати цільове призначення земельних ділянок, які відчужуються або передаються в оренду чи постійне користування.
		Відповідно до статті 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування. Земельні ділянки державної власності, які передбачається використати для розміщення об'єктів, призначених для обслуговування потреб територіальної громади (комунальних підприємств, установ, організацій, громадських пасовищ, кладовищ, місць знешкодження та утилізації відходів, рекреаційних об'єктів тощо), а також земельні ділянки, які відповідно до затвердженої містобудівної документації передбачається включити у межі населених пунктів, за рішеннями органів виконавчої влади передаються у комунальну власність.
		Як вбачається з матеріалів справи земельна ділянка з кадастровим номером  знаходиться за адресою Білгородське шосе, 36Б у м. Харкові, що підтверджується актом на право власності. 
		Тобто, спірна земельна ділянка знаходяться в межах населеного пункту та перебуває у власності територіальної громади міста Харкова та саме їй належить право щодо розпорядження даною земельною ділянкою. Відповідні повноваження здійсненні в межах  наданих Харківській міській ради стосовно надання ОК «ЖБК «Лісове подвір`я» у приватну власність земельної ділянок з кадастровим номером 6310136600:10:001:0181, яка знаходиться за адресою по Білгородському шосе, 36Б у м. Харкові.
		Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого субєкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У звязку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, повязані з реалізацією певних субєктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі. 
		Прийняте радою (як субєктом владних повноважень) рішення є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства. 
		Ураховуючи наведене, позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, повязані з реалізацією певних субєктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.
		Як вбачається, в матеріалах справи наявний Державний акт на право власності ОК «ЖБК «Лісове подвір`я» на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:10:001:0181 площею 1,0 га. серії ЯЛ № 206700, який зареєстровані в Книзі записів "реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі"  № 321070622213.
		Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 ЦК України). Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (ст. 317 ЦК України).
		Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 ЦК України. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом (ст. 318 ЦК України).
		Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 319 ЦК України).
		Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених ч. 2 статті 353 ЦК України (ст. 321 ЦК України).
		Суд, вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції від 17.07.1997 р. ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 р., Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
		Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Згідно положень ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. На рівні національної правової системи відповідне положення кореспондується з приписами ч. 1, 4 ст. 41 Конституції України, відповідно до яких кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
		Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі Федоренко проти України від 30.06.2006 р. визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
		Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини Стретч проти Сполученого Королівства від 24.06.2003 р. майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Суду в зазначеній справі наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.
		Згідно приписів частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
		Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
		Таким чином, посилання прокурора щодо недотримання відповідачем 1 законодавства України під час прийняття рішення ґрунтуються на припущеннях, та не підтвердженні  нормами закону. 
		Крім того, положеннями частини 1 статті 27 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб  підприємців передбачено підстави та порядок відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, серед яких, зокрема, вказано невідповідність установчих документів вимогам частини третьої статті 8 цього Закону (установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом).
		Оскільки державна реєстрація другого відповідача на час розгляду справи не скасована та не визнана недійсною у встановленому законом порядку, суд не приймає посилання прокурора про незаконність створення Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Лісове подвір`я», та вважає що установчі документи Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Лісове подвір`я» відповідні вимогам чинного законодавства.
		Посилання прокурора на те, що другий відповідач фактично не є житлово-будівельним кооперативом, а є обслуговуючим кооперативом, не ґрунтується на жодних правових нормах.
		Згідно з пункту 2.6. Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу,  кооператив може набувати прав на землю згідно діючого законодавства. Земля може бути передана кооперативу на умовах оренди, або безоплатно у власність. Кооператив також може набути право власності на землю за цивільно-правовими угодами.
		Відповідно до умов пункту 3.1. Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу,  кооператив організується з метою забезпечення житлом (будівництва житла) членів кооперативу і членів сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), або одноквартирних чи багатоквартирних жилих будинків садибного типу, присадибного типу, або багатоквартирного жилого будинку (будинків) з надвірними будівлями (господарськими будівлями та спорудами) за власні кошти кооперативу, або із залученням банківських кредитів, чи/або позик, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками).
		Статтею 2 Закону України Про кооперацію визначено термін обслуговуючий кооператив, як кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності.
		Згідно із статтею 6 Закону України Про кооперацію передбачено, що відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово - будівельними, садово - городніми, гаражними, торгівельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.
		Відповідно до пункту 3.3.1 Державного класифікатору України класифікація організаційно-правових форм господарювання, затвердженого Наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики, від 28.05.2004 № 97, визначено, що кооператив це юридична особа, утворена фізичними та (або) юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.
		Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.
		Таким чином, твердження прокурора про те, що Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Лісове подвір`я» не є житлово-будівельним кооперативом, а є обслуговуючим кооперативом є помилковим, оскільки поняття обслуговуючий кооператив та житлово-будівельний кооператив характеризують тип і напрям діяльності кооперативу та не є тотожними.
		Отже найменування Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Лісове подвір`я» визначає його тип та напрям діяльності відповідно до різновидностей юридичних осіб організаційно-правових форм кооперативи, що узгоджується із пунктом 1.2. Вимоги щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу затверджених Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, від 09.06.2004, № 65, відповідно до якого, назва юридичної особи може складатися з власної назви юридичної особи, а також містити інформацію щодо мети діяльності, виду, способу утворення, залежності юридичної особи та інших відомостей згідно з вимогами до найменування окремих організаційно-правових форм суб'єктів господарювання, установлених Цивільним та Господарським кодексами України та законами України. Юридична особа, крім повного найменування, може мати скорочене найменування.
		Щодо правових підстав скасування правового акту індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, відповідні підстави визначені положеннями статті 21 Цивільного України, згідно якої  суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт або правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.  
		Відповідно до роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/35 від 26.01.2000 р. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
		Таким чином, правові підстави для скасування рішення органу місцевого самоврядування можуть мати місце виключно за наявності двох умов: 1)невідповідність актам цивільного законодавства; 2)порушення цивільних прав або інтересів.
		Невідповідність у даному позові спірного рішення Харківської міської ради актам цивільного законодавства зводиться до недотримання Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Лісове подвір`я» під час здійснення державної реєстрації вимог чинного законодавства, а саме ЖК УРСР  в частині порушення кількості осіб у складі, порушення вікового цензу для учасників ЖБК, відсутність членів ЖБК на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов.
		Проте, як вбачається з матеріалів справи та викладених норм законодавства створення Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Лісове подвір`я» відбулося не  лише на підставі норм ЖК УРСР та Примірного статуту, а й відповідно до положень  Закону України Про кооперацію, нормами якого визначена іншу процедуру організації діяльності і створення житлово-будівельних кооперативів.
		Таким чином, враховуючи недоведеність з боку прокурора порушень відповідачами норм чинного законодавства, діючого на момент виникнення спірних правовідносин, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовної заяви.
		Також судом встановлено, що рішення міської ради про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення проектів відведення земельних ділянок та згоди на розробку містобудівних обґрунтувань розміщення обєктів та рішення про виділення земельних ділянок закінчило свою дію з отриманням правовстановлюючих документів відповідачем 2.
		Щодо вимоги прокурора про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №206700 від 04.08.2010 року, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №321070600013; зобов'язання Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Лісове подвір`я» повернути земельну ділянку, площею 1,0 га (кадастровий номер 6310136600:10:001:0181), у власність територіальної громади  суд приходить до висновку щодо відмови у їх задоволенні, оскільки вони є похідними  вимогами від вимоги про визнання недійсним рішення визнання незаконним та скасування п. 4. додатку 1 до рішення 43 сесії Харківської міської ради 5 скликання  «Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення проектів відведення земельних ділянок та згоди на розробку містобудівних обґрунтувань розміщення обєктів» від 29.04.2010 року № 59/10» та пункту 10 додатку 1 до рішення 45 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним земельних ділянок для розміщення обєктів містобудування» від 23.06.2010 року № 151/10».
		Щодо заявлених клопотань відповідача 1 та відповідача 2 щодо застосування позовної давності, суд вважає за необхідне відмовити у їх задоволенні виходячи з наступного: у відповідності до частини 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду № 10 від 29.05.2013 року Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
		Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
		Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267  Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
		Отже, враховуючи те, що суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог прокурора, а тим самим встановивши відсутність порушеного права, заява про застосування позовної давності не підлягає задоволенню. 
		Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України. Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому  задоволенні  позову  -  на  обидві   сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 
		Відповідно до приписів пункту 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору. Коли позивачем у справі є сам прокурор, якого звільнено від сплати судового збору, то сума судового збору  у даній справі не стягується.
		Враховуючи викладене та керуючись статтями  6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 44, 49,  82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -   
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
		Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
		 Повне рішення складено 12.10.2015 р.   
		 
		Суддя ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...