Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/8960/15 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 15.10.2015. Зареєстровано: 16.10.2015. Забезпечено надання загального доступу: 20.10.2015.
Дата набрання законної сили: 24.10.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		06.10.2015Справа №910/8960/15
		За позовом Військового прокурора Київського гарнізону 
		в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України
		до Товариства з обмеженою відповідальністю «Проксіма», Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове)
		третя особа 1: Київська обласна державна адміністрація
		третя особа 2: Дмитрівська сільська рада
		третя особа 3: Києво-Святошинська районна державна адміністрація
		про визнання недійсними договорів та застосування наслідків недійсності правочинів 
		 
		Суддя Маринченко Я.В.
		Представники сторін:
		від прокуратури: Тимко В.В., Гусарова А.В.  представники за посвідченням;
		від позивача 1: Тодерян В.М.  представник за довіреністю;
		від позивача 2: Сажієнко І.О.  представник за довіреністю;
		від відповідача 1: Брежницька О.С.  представник за довіреністю;
		від відповідача 2: Галушка М.В., Кириленко А.В.  представники за довіреністю;
		від третьої особи: Брежницька О.С.  представник за довіреністю;
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Військовий прокурор Київського гарнізону звернувся до суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України з позовом до ТОВ «Проксіма» про визнання недійсним з моменту укладання договору на пайову участь у будівництві житла № 31/12-04п від 31.12.2004 та вилучення у ТОВ «Проксіма» на користь Київського квартирно-експлуатаційного управління МОУ нерухомого майна, отриманого Товариством під охорону згідно акта приймання-передачі від 16.10.2006, а саме земельної ділянки площею 125,9 га військового містечка № НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 .
		Позовні вимоги обґрунтовуються невідповідністю спірного договору вимогам чинного законодавства, зокрема, статтям 77, 84 Земельного кодексу України, статтям 1, 4 Закону України «Про використання земель оборони», а також Указу Президента України від 01.07.1993 № 240/93 «Про інвестування будівництва та придбання житла військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей». Так, прокурор вказав, що при укладенні спірного договору сторонами фактично змінено цільове призначення земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 з земель оборони на землі житлової забудови без дотримання встановленого законодавством порядку такої зміни, оскільки відомостей про прийняття відповідних рішень органами місцевого самоврядування чи органами виконавчої влади відсутні.
		Крім того, вказав, що спірний договір суперечить положенням Указу Президента України від 01.07.1993 № 240/93 «Про інвестування будівництва та придбання житла військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей», згідно якого гранична частка житла, яку має передати інвестор в рахунок виконання договору становить 50%, тоді як спірним договором передбачено лише 20% від кількості квартир у об`єкті забудови після затвердження проектно-кошторисної документації.
		Також зазначив що на виконання вказаного договору, відповідачу  ТОВ «Проксіма» за актом приймання-передачі від 16.10.2006 передано на зберігання будівлі військового містечка №249. Проте вказана передача відбулася в порушення вимог чинного законодавства. За результатами проведеної у березні 2010 року Генеральною прокуратурою України перевірки дотримання вимог законодавства під час виконання договорів про спільну діяльність та використання комерційними структурами військового нерухомого майна винесено подання № 10/2-30363-09 від 16.04.2010 про усунення порушень. Міністерством оборони України, листом від 26.05.2010 №220/2474, що Міністерством оборони України вжито відповідні заходи та доручено замовнику будівництва  Центральному територіальному управлінню капітального будівництва МОУ вжити заходів та 13.05.2010 прийняти від ТОВ «Проксіма» 19 будівель, які раніше передано н тимчасове зберігання. Разом з тим, до теперішнього часу жодних будівельних робіт у містечку не розпочиналось і не ведеться, будівлі від відповідача не передано. 
		На підставі викладеного, враховуючи, що земельна ділянка військового містечка №249 належить до земель оборони та на момент укладення договору цільове призначення земельної ділянки не було змінено в установленому законом порядку і така земельна ділянка не може використовуватися у господарських цілях, в тому числі і для житлової забудови, просить визнати недійсним з моменту укладання договору на пайову участь у будівництві житла № 31/12-04п від 31.12.2004 та вилучити у ТОВ «Проксіма» на користь Київського квартирно-експлуатаційного управління МОУ нерухоме майно, отримане Товариством під охорону згідно акта приймання-передачі від 16.10.2006, а саме земельну ділянку площею 125,9 га військового містечка № НОМЕР_1 у с. Капітанівка, 24 км Житомирського шосе.
		В ході розгляду справи, прокурором подано заяву про зменшення позовних вимог, в якій прокурор просить суд визнати недійсним спірний договір.
		В судовому засіданні представник військової прокуратури Київського гарнізону позов підтримав у повному обсязі з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив визнати спірний договір недійсним.
		Представники Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління МОУ позов підтримали з мотивів, зазначених прокурором у позовній заяві, просили визнати спірний договір недійсним. 
		Представник відповідача  ТОВ «Проксіма» проти позову заперечував, посилаючись на відповідність спірного договору вимогам законодавства. Також зазначив, що ТОВ «Проксіма» отримало на зберігання нерухоме майно  будівлі військового містечка, проте земельна ділянка, як визначено положеннями спірного договору відповідачу не передавалась, будівництво не розпочиналось у зв`язку з тим, що не змінено цільове призначення вказаної земельної ділянки. Крім того, вказав, що рішенням господарського суду м. Києва від 24.12.2014 у справі № 910/23366/14 зобов`язано Центральне спеціалізоване будівельне управління МОУ виконати умови спірного договору про пайову участь у будівництві. При цьому в рамках вказаної справи судами досліджувався спірний договір на предмет відповідності вимогам законодавства України.
		Також ТОВ «Проксіма» заявлено про застосування позовної давності, оскільки позов прокурора про визнання недійсним договору №31/12-04п від 31.12.2004 заявлено 09.04.2015, тобто зі значним пропуском строку позовної давності.
		Відповідач  Центральне спеціалізоване будівельне управління МОУ, як є стороною спірного договору (Замовником) проти позову заперечувало, посилаючись на те, що рішенням суду у справі № 910/23366/14 відповідача зобов`язано виконати умови спірного договору, при розгляді вказаної справи судом не встановлено порушень законодавства допущених сторонами при укладенні спірного договору. Крім того, листом Генеральної прокуратури України № 10/2/1-27059 від 13.02.2013 відповідача 2 повідомлено, що за результатами перевірки виконання договору про пайову участь у будівництві житла на земельній ділянці військового містечка № НОМЕР_1 , укладеного з ТОВ «Проксіма», встановлено, що істотних порушень умов договору, які б давали підстави звернутися до суду з позовом про його розірвання, вказаним товариством не допущено.
		Представник прокуратури заперечив проти застосування позовної давності, посилаючись на те, що про існування вказаного договору військовій прокуратурі стало відомо лише при зверненні ТОВ «Проксіма» до суду з позовом про зобов`язання виконати умови спірного договору у 2014 році. Перевірка, проведена у березні 2010 року проводилась Генеральною прокуратурою України, про її проведення та результати військова прокуратура Київського гарнізону обізнана не була.
		Представник Міністерства оборони України заперечував проти застосування позовної давності з тих підстав, що перевірка, проведена у 2010 році Генеральною прокуратурою не була спрямована на встановлення відповідності вимогам чинного законодавства спірного договору на момент його укладення. Крім того, вказав, у зв`язку з пред`явленням позову ТОВ «Проксіма» до МОУ та ЦСБУ у справі № 910/23366/14 про зобов`язання виконати умови спірного договору відбулося переривання строку позовної давності та відбулося його поновлення рішенням господарського суду у вказаній справі. Також зазначив, що у справах, у яких позивачем виступає прокурор, позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення дізнався або мав дізнатися відповідний прокурор, яким у даній справі є військовий прокурор Київського гарнізону. 
		Представник Київського квартирно-експлуатаційного управління заперечував проти застосування позовної давності, вказуючи, що з ККЕУ спірний договір не погоджувався, до відмова про укладений договір ККЕУ не ставилася. Наявні матеріали справи не містять доказів обізнаності ККЕУ про укладений договір та вчинення протиправних дій щодо спірної земельної ділянки. Крім того, оскільки з боку землекористувача не приймалося жодних рішень про припинення права користування земельною ділянкою, Київське КЕУ не могло знати про будь-які незаконні дії щодо земельної ділянки.
		В ході розгляду справи представником Генеральної прокуратури заявлено клопотання про залучення в якості позивача Кабінету Міністрів України, проте вказане клопотання судом відхилено, у зв`язку з тим, що нормами чинного законодавства не передбачено залучення додаткового позивача. 
		Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Судом встановлено, що 31.12.2004 року між Управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України («Управління») та ТОВ «Проксіма» («Пайовик») укладений договір №31/12-04п на пайову участь у будівництві житла (надалі-Договір), згідно умов якого предметом Договору є будівництво житлового комплексу з об`єктами соціальної інфраструктури та вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення згідно з проектно-кошторисною документацією на земельній ділянці загальною площею 125,9 га військового містечка №249 с. Капітанівка Київської області (по Житомирському шосе, 24 км.); забезпечення житлом військовослужбовців та членів їх сімей та громадян в порядку пайової участі за рахунок будівництва «Об`єкту».
		Пунктом 3.1 договору передбачено, що передача земельної ділянки Замовником Генпідряднику під будівництво об`єкту здійснюється після оформлення Замовником землевпорядної документації.
		Згідно пункту 3.2.1 Договору Замовник отримує житлову площу, загальна площа якої становить 20% від загальної площі квартир в Об`єкті.
		Відповідно до п.5.1 Договору орієнтовний термін введення житлового комплексу в експлуатацію встановлюється 40 місяців з дня підписання цього Договору, як це визначено п.5.5. 
		Фактичний термін будівництва буде визначено Графіком, який буде складено і підписано сторонами на протязі 30 днів після розробки і затвердження проектно-кошторисної документації на будівництво Об`єкту чи його частини, та буде невід`ємною частиною цього Договору.
		Згідно п.8.3 Договору останній набуває чинності з моменту підписання його кожною із сторін та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань по даному Договору.
		12.01.2005 року у зв`язку з прийняттям рішення Міністром оборони України про заміну Замовника будівництва, між Управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України («Управління»), ТОВ «Проксіма» («Пайовик»), Центральним спеціалізованим будівельним управлінням (госпрозрахункове) Міністерства оборони України («Замовник») було укладена Угода №141/01-05 про передачу прав за договором №31/12-04п від 31.12.2004 про пайову участь у будівництві житла (надалі-Угода), згідно умов якої сторони прийняли рішення за згодою «Пайовика» про передачу повноважень (зобов`язань) за договором від «Управителя» до «Замовника».
		Пунктом 1.2. Угоди передбачено, що «Управління» передає, а «Замовник» приймає в повному обсязі на себе зобов`язання за договором №31/12-04п від 31.12.2004 про пайову участь у будівництві житла.
		Відповідно до ст. 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Майно, внесене учасниками, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном (частини 1, 2 статті 1134 Цивільного кодексу України).
		Згідно ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
		Статтями 1, 2 Закону України «Про використання земель оборони» передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини). Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України. Військові частини зобов`язані використовувати надані їм земельні ділянки відповідно до вимог земельного і природоохоронного законодавства та з дотриманням вимог щодо забезпечення безпеки населення у процесі проведення ними постійної діяльності.
		Згідно зі ст. 4 вказаного Закону, військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. 
		Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
		З пояснень представників сторін та матеріалів справи, зокрема Акту інвентаризації земель Міністерства оборони України на території Дмитрівської сільської ради народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області вбачається, що земельна ділянка, площею 131,4 га, на якій розташовано військове містечко №249, відповідно до розпорядження Ради Міністрів УРСР №27рс від 16.01.1970 та рішення Київського ОВК №12с від 23.02.1973 надана у користування Київської квартирно-експлуатаційної частини району та використовується Міністерством оборони України за цільовим призначенням. Вказане, а також відповіді Управління Держземагентства у Києво-Святошинському районі Київської області №01-21, згідно якої відповідно до державної статистичної звітності форма 6-зем, станом на 01.01.2015 в межах Києво-Святошинського району за МОУ обліковується 131,4 га земель за Дмитрівською сільською радою, що дозволяє зробити висновок, що вказана земельна ділянка належить до земель оборони.
		Доказів зміни цільового призначення вказаної земельної ділянки у порядку, визначеному законом, станом на час укладення спірного договору, сторонами не надано.
		Таким чином, суд приходить до висновку, що укладенням спірного договору сторони фактично змінили цільове призначення земельної ділянки, на якій розташовано військове містечко № НОМЕР_1 с. Капітанівка Київської області (по Житомирському шосе, 24 км.) з земель оборони на землі громадської та житлової забудови без отримання відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування , до компетенції яких відноситься вирішення вказаних питань.
		Згідно з п. «б» ст. 21 Земельного кодексу України наслідками порушення порядку зміни цільового призначення земель є визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.
		Крім того, згідно п.п.1, 3 Положення про інвестування будівництва та придбання житла військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей, затвердженого Указом Президента України «Про інвестування будівництва та придбання житла військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей» №240/93 від 01.07.1993р. джерелами інвестування будівництва житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей є: 1) кошти українських та іноземних юридичних і фізичних осіб (інвесторів), вкладені у будівництво та придбання жилих будинків, у спорудження інженерних комунікацій, зведення споруд соціально-побутового та торговельного призначення; 2) пайові внески інвесторів у будівництво разом з житлом споруд соціально-побутового, торговельного та іншого призначення; 3) кредитні позики під житлове будівництво від українських та іноземних інвесторів; 4) внески або благодійні пожертвування приватних осіб, організацій на житлове будівництво; 5) інші джерела інвестування, встановлені законодавством України. Взаємовідносини між учасником інвестиційної діяльності (Міністерство оборони України) та інвесторами здійснюються на підставі угод (контрактів). Погашення інвестицій інвесторам, зазначеним у підпункті 1 пункту І цього Положення, виконується шляхом набуття ними у власність до 35 відсотків від загальної площі побудованого на інвестиційні кошти житла, а також збудованих за їх кошти споруд соціально-побутового і торговельного призначення. У разі передачі інвестором у власність місцевих Рад народних депутатів безкоштовно споруд освітніх, дитячих та медичних закладів частка житла, яку він набуває у власність, може бути підвищена до 40 відсотків. При цьому, дозволено замовникам будівництва - міністерствам та іншим центральним органам державної виконавчої влади, які мають військові формування, в окремих випадках збільшувати частку житла, яка передається у власність інвестора до 50 відсотків.
		Тобто, нормами вказаного Положення передбачено, що гранична частка житла, яка може бути передана інвестору в рахунок погашення інвестицій становить 50% від загальної площі побудованого на інвестиційні кошти житла, а також збудованих за їх кошти споруд соціально-побутового і торговельного призначення. Натомість з матеріалів справи вбачається, що згідно з умовами п.3.2.1 Договору загальна площа об`єкту, яка підлягає відведенню відповідачу 1, становить 80%, що суперечить вимогам Положення про інвестування будівництва та придбання житла військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей.
		Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що спірний договір не відповідає вимогам норм законодавства, чинних на момент його укладення.
		Згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
		Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Відповідачем  ТОВ «Проксіма» зроблено заяву про застосування позовної давності до вимог про визнання недійсним спірного договору.
		Статтями 256, 257 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Пунктами 3-5 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. 
		Предметом розгляду вказаної справи є недійсність договору на пайову участь у будівництві житла № 31/12-04п від 31.12.2004. Для юридичної особи, як сторони правочину (договору) днем початку перебігу позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, тобто у даній справі про визнання недійсним договору перебіг строку позовної давності розпочався з дня укладення договору 31.12.2004. Відповідно строк позовної давності у вказаній справі сплив 31.12.2007.
		Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, зокрема позовної заяви, прокурор звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору 09.04.2015, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності. 
		Посилання прокурора на ту обставину, що про оспорюваний договір військовій прокуратурі Київського гарнізону стало відомо лише у зв`язку з розглядом господарським судом справи № 910/23366/14 у 2014 році, а також посилання на те, що у справах, у яких позивачем виступає прокурор перебіг позовної давності слід обраховувати від дати, коли про порушення права довідався відповідний прокурор не ґрунтуються на нормах законодавства та спростовуються матеріалами справи.
		Частиною 2 ст.29 ГПК України встановлено, що у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.
		Пунктом 4.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» визначено, що початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі. У разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (частина друга статті 29 ГПК), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.
		Як вбачається з матеріалів позовної заяви, військовий прокурор Київського гарнізону звернувся до суду з позовом в інтересах державі в особі органів, уповноважених здійснювати функції держави у спірних правовідносинах  Міністерства Оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління МОУ.
		Отже, в силу положень ст.29 ГПУ України позивачами у вказаній справі є Міністерство оборони України та Київське квартирно-експлуатаційне управління МОУ, відповідно позовна давність має обчислюватись від дня коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мали довідатися саме позивачі у справі.
		Оскільки спірний договір, укладений між Управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України та ТОВ «Проксіма» затверджений Міністром оборони України О.І. Кузьмуком 31.12.2004 року, про що свідчить відповідна відмітка на вказаному договорі, суд приходить до висновку, що Міністерство оборони України було обізнане про договір з 31.12.2004. 
		Щодо доводів позивача Київського квартирно-експлуатаційного управління МОУ про необізнаність про наявність спірного договору та порушення прав на спірну земельну ділянку зі сторони відповідача, слід зазначити наступне.
		Відповідно до п. 1.1 Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 03.07.2013 № 448 вказане Положення визначає організацію та завдання квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України (далі - ЗС України). Організація квартирно-експлуатаційного забезпечення ЗС України (далі - квартирно-експлуатаційне забезпечення) - це комплекс заходів, спрямованих на безпечну експлуатацію, утримання казармено-житлового фонду, об`єктів соціально-культурного призначення, комунальних споруд та інженерних мереж військових містечок, забезпечення військових частин квартирним майном.
		Пунктом 3.1. вказаного Положення визначено, що на квартирно-експлуатаційну службу військової частини покладається в тому числі організація збереження та матеріальний облік фондів і територій військових містечок, квартирного майна та земельних ділянок, переданих військовій частині на утримання та експлуатацію, проведення їх інвентаризації.
		Таким чином на Київське КЕУ МОУ, на балансі якого перебуває земельна ділянка, на якій розташоване військове містечко №249 та будівлі вказаного містечка покладено обов`язок організації збереження та обліку фондів і території військового містечка та земельної ділянки.
		Як встановлено в ході розгляду справи, на виконання припису Генеральної прокуратури, винесеного за наслідками проведеної у березні 2010 року перевірки дотримання вимог законодавства під час виконання договорів про спільну діяльність та використання комерційними структурами військового нерухомого майна, директором департаменту будівництва МОУ 12.05.2010 видано Наказ №17 про створення комісії з прийому під охорону військового містечка, до складу якої включено також начальника відділу розквартирування військ і землекористування (та оренди) Київського квартирно-експлуатаційного управління МОУ майора Саулюнаса А.Ю. ( за згодою). Вказаній комісії наказано здійснити приймання під охорону від ТОВ «Проксіма» військове містечко за адресою м.Київ, 24 км Житомирського шосе.
		Зазначений наказ підлягає доведенню до відома до всіх членів комісії (в тому числі і до включених у склад комісії за згодою). Доказів не доведення вказаного наказу до відома посадових осіб Київського КЕУ позивачем 2 не надано.
		Крім того, матеріали справ містять акти приймання-передачі будівель військового містечка в с. Капітанівка по 24 км Житомирського шосе від Київського КЕУ до Центрального спеціалізованого будівельного управління МОУ (ЦСБУ) від 10.10.2006 та подальшої передачі вказаних будівель по акту від 16.10.2006 під охорону від ЦСБУ до ТОВ «Проксіма». При цьому вказана передача була здійснена на виконання спірного договору, про що зазначено в акті.
		Враховуючи викладене, зокрема неодноразові передачі військового майна, яке перебуває на балансі позивача 2 та відповідальність за облік та збереження якого покладено на позивача 2, а також наказ про створення комісії з повернення вказаного майна від ТОВ «Проксіма», суд приходить до висновку, що Київське КЕУ повинно було дізнатись про наявність спірного договору та можливе порушення прав, не пізніше 2010 року.
		За таких обставин, суд вважає, що позивачі та прокурор були обізнані з існуванням спірного договору не пізніше березня 2010 року.
		Таким чином, прокурор звернувся до суду з пропуском трирічного строку позовної давності, що відповідно до положень ст.267 ЦК України є підставою для відмови у позові.
		Позивачами та прокурором не заявлено суду поважних причин пропуску строку позовної давності.
		Доводи представника Міністерства оборони України про переривання позовної давності та її відновлення рішенням суду у справі №910/23366/14 не заслуговують на увагу, оскільки предметом розгляду згаданої справи було зобов`язання виконати умови спірного договору, при цьому судом не досліджувалось питання відповідності спірного договору вимогам законодавства, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що відбулося переривання позовної давності пред`явленням позову ТОВ «Проксіма» до ЦСБУ та Міністерства оборони України.
		Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з пропуском строку позовної давності.
		Щодо розподілу судового збору, суд зазначає таке.
		Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» (в редакції станом на дату подання позову), від сплати судового збору звільняються органи прокуратури - при здійсненні своїх повноважень.
		Згідно з п. 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повної відмови в позові судовий збір стягує з визначеного прокурором позивача, за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.
		Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» станом на 01.01.2015 мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1218 грн.
		Згідно п.п. 2 п. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції станом на дату подання позову) за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі однієї мінімальної заробітної плати. Таким чином, з 01.01.2015 розмір судового збору за розгляд в господарському суді позовних заяв немайнового характеру становить 1218 грн.
		З урахуванням викладеного, судовий збір в сумі 1218 грн. підлягає стягненню з позивачів в дохід Державного бюджету України.
		Керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		У позові відмовити.
		Стягнути з Міністерства оборони України (08298, м. Київ, просп. Повітрофлотський, б. 6; ідентифікаційний код 00034022) в дохід Державного бюджету України 609 (шістсот дев`ять) грн. витрат по сплаті судового збору.
		Стягнути з Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України (03186, м. Київ, а/с 37, вул. Авіаконструктора Антонова, 2/32, корп. 97; ідентифікаційний код 22991617) в дохід Державного бюджету України 609 (шістсот дев`ять) грн. витрат по сплаті судового збору.
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
		 
		 
		Суддя Я.В. Маринченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...