Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/4401/15 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 27.10.2015. Зареєстровано: 29.10.2015. Забезпечено надання загального доступу: 03.11.2015.
Дата набрання законної сили: 03.07.2017
Результат оскарження 03.07.2017 Харківський апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 
		Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,  
		тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41 
		________________________________________________________________________
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"10" вересня 2015 р.Справа № 922/4401/15
		Господарський суд Харківської області у складі:
		судді Денисюк Т.С.      
		при секретарі судового засідання Сіліній М.Г.
		 
		розглянувши справу 
		за позовом   Заступника прокурора Харківської області м. Харків    3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державна інспекція сільського господарства в Харківській області, м. Харків;   до  1. Харківської міської ради, м. Харків ,  2. Приватного підприємтсва "Гайленд", м. Харків , 3. Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, м. Харків  3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Парус плюс", м. Харків; про  зобов'язання вчинити певні дії  за участю :
		Прокурор - Кравцов В.І. посвідчення №026175 від 14.05.2014 року;
		Представник 1-го відповідача - ОСОБА_2 довіреність №08-11/1605/2-15 від 09.04.2015 року;
		Представник 2-го відповідача - ОСОБА_3 довіреність б/н від 10.08.2015 року;
		Представник 3-го відповідача - не з"явився;
		Представник 3-ї ососби (Державна інспекція сільського господарства в Х/о) - не з"явився;
		Представник 3-ї ососби (ОК "ЖБК "Парус плюс" ) - не з"явився;
		 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		 
		Заступник прокурора Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради, Приватного підприємтсва "Гайленд" та Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, в якому просив суд визнати незаконним та скасувати п. 18 додатку 1 до рішення 34 сесії 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 24.06.2009 № 136/09; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 31.12.2009 серія ЯИ №817279, площею 1,0527 га, яка розташована за адресою: м. Харків, Білгородське шосе (кадастровий номер 6310136600:04:004:0044); визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно: від 05.02.2014 №17388382, видане ПП «Гайленд» реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції Харківської області; скасувати рішення реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області про державну реєстрацію права власності ПП «Гайленд» на нерухоме майно: від 19.12.2013 №9274821; визнати відсутність в ПП «Гайленд» права власності на земельну ділянку, що розташована по Білгородському шосе у м. Харкові, площею 1,0527 га, кадастровий номер 6310136600:04:004:0044, загальною вартістю за нормативною грошовою оцінкою 4 445 236 грн.; витребувати з незаконного володіння ПП «Гайленд» земельну ділянку, площею 1,0527 га, кадастровий номер 6310136600:04:004:0044.
		Позовні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що спірне рішення Харківської міської ради було прийняте в порушення вимог ст. 41 Земельного кодексу України, ст.ст. 133,135, 137 ЖК УРСР та Примірного статуту, а згідно постанови Верховного Суду України від 17.04.2014 року у справі №21-195а14, органи місцевого самоврядування, при вирішенні питання про надання житлово-будівельним кооперативам безоплатно земельних ділянок, зобов'язані з'ясовувати правовий статус, мету та підстави створення цього кооперативу та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу.
		 
		Ухвалою господарського суду Харківської області від 30.07.2015 року за позовною заявою було порушено провадження по справі № 922/4401/15, залучено до участі у справі Державну інспекцію сільського господарства в Харківській області в  якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача та Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Парус плюс" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
		Перший відповідач - Харківська міська рада, з позовом прокурора не погоджується, з мотивів викладених у відзиві на позовну заяву, наданому до суду 21.08.2015 року, дослідженому судом та долученому до матеріалів справи. Зокрема, перший відповідач просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити в задоволенні позову прокурора.
		Крім того, першим відповідачем до суду була надана заява (вх.№34360 від 31.08.2015 року), в якій він просить суд залишити позов прокурора без розгляду. В обґрунтування заяви перший відповідач посилається на те, що у позовній заяві не зазначений позивач в інтересах якого прокурор звернувся із позовом, а з огляду на характер спірних відносин, цим органом є Харківська міська рада, тобто перший відповідач. Надана заява була прийнята судом до розгляду.
		31 серпня 2015 року представником другого відповідача до суду було надано відзив на позовну заяву прокурора, в якому останній проти позову заперечує та просить суд відмовити в  його задоволенні. 
		Крім того, 31 серпня 2015 року до суду також надійшов відзив 2-го відповідача на позовну заяву (вх.№34411), який по суті є заявою про залишення позову без розгляду на підставі пункту 1 частини 1 статті 81 ГПК України.
		Вказана заява була прийнята судом до розгляду.
		В судовому засіданні 10.09.2015 року прокурор наполягав на задоволенні позову у повному обсязі, проти заяви першого відповідача щодо спливу позовної давності заперечував. Проти заяв першого та другого відповідачів щодо залишення позову без розгляду також заперечував.
		Присутній в судовому засіданні представник першого відповідача проти позову заперечував в повному обсязі з мотивів зазначених у відзиві на позов та наполягав на задоволенні заяви про залишення позову без розгляду.
		Представник другого відповідача також наполягав на задоволенні заяви про залишення позову без розгляду.
		Розглянувши заяви першого та другого відповідача про залишення позову прокурора без розгляду, суд дійшов висновку про відмову в їх задоволенні, з огляду на те, що Державне агентство земельних ресурсів України є центральним органом виконавчої влади, а не органом державного контролю, не має права проводити перевірки відповідних органів, виявляти та вимагати усунення виявлених порушень законодавства. У Державної інспекції сільського господарства України не передбачено повноважень щодо звернення центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, до суду.
		З огляду на те, що чинним законодавством визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, однак у вказаного державного органу відсутні повноваження щодо звернення до суду, прокурор звернувся до суду в рамках чинного законодавства, заяви 1-го та 2-го відповідача про залишення позову без розгляду суддею відхиляється.
		Представник 3-го відповідача в судове засідання не зявився, про причини неявки суд не повідомив. Про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
		Представник третьої особи - Державної інспекції сільського господарства в Харківській області в судове засідання свого представника не направив, докази на виконання ухвали суду про порушення провадження у справі не надав.
		Представник третьої особи - ОК "ЖБК "Парус плюс" в судове засідання свого представника не направив, докази на виконання ухвали суду про порушення провадження у справі не надав.
		Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, колегія суддів вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.
		 
		Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.
		Як зазначає прокурор, відповідно до п. 2.1 наказу Генерального прокурора України №6гн від 28.11.2012 року "Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень", Прокуратурою області було проведено перевірку правомірності передачі у приватну власність земельних ділянок, розташованих на території м. Харкова.
		В ході даної перевірки прокуратурою встановлено, що п. 18 додатку 1 до рішення 34 сесії 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 24.06.2009 № 136/09 Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Парус-Плюс" надано у власність земельну ділянку за рахунок земель житлової та громадської забудови, площею 1,0527 га, для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови, яка розташована за адресою: м. Харків, Білгородське шосе (кадастровий номер 6310136600:04:004:0044)
		Відповідно до інформації Управління Держземагенства у м. Харкові Харківської області від 15.06.2015 року № 2680/0/2-15 номативно-грошова оцінка вказаної земельної ділянки становить 4 445 236 грн.
		На підставі вказаного рішення ОК «ЖБК «Парус плюс» отримало державний акт на право власності на земельну ділянку від 31.12.2009 серія ЯИ № 817279, площею 1,0527 га, яка розташована за адресою: м. Харків, Білгородське шосе.
		У подальшому, ОК «ЖБК «Парус-Плюс» на підставі договору купівлі- продажу від 13.11.2013 №3937 відчужено належну йому земельну ділянку ОСОБА_1
		ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу №3937 від 13.11.2013 року передано вказану земельну ділянку у власність ПП «Гайленд» (код ЄДРПОУ 32203845).
		На підставі вказаного договору купівлі-продажу від 13.11.2013 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_4 прийнято рішення про державну реєстрацію прав від 13.11.2013 №7919707, на підставі якого в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності від 13.11.2013 №3367835 на земельну ділянку, площею 1,0527 га, кадастровий номер 6310136600:04:004:0044, яка розташована за адресою: м.Харків, Білгородське шосе.
		Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, реєстраційною службою Харківського міського управління були прийняті рішення про внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про реєстрацію за ПП «Гайленд» права власності на спірну земельну ділянку, а саме: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 9274821 від 19.12.2013 щодо земельної ділянки, площею 1,0527 га, кадастровий номер 631013660:04:004:0044, м. Харків, Білгородське шосе.
		На підставі прийнятого рішення реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції щодо внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про реєстрацію за ПП «Гайленд» права власності на спірну земельну ділянку, останньому було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно (земельну ділянку): від 05.02.2014 №17388382.
		 
		В обґрунтування позовних вимог, прокурор посилається на те, що рішення 34 сесії 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 24.06.2009 № 136/09 прийнято усупереч вимогам ст.41 земельного кодексу, ст.ст.133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного Кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 186.
		Так, всупереч ч.б ст.137 ЖК та абз. 2 п.4 Примірного статуту рішення про створення ОК «ЖБК «Парус-Плюс» та список членів кооперативу, затверджений протоколом установчих зборів засновників кооперативу, не затверджено виконавчим комітетом Харківської міської ради, при тому що статут кооперативу зареєстровано саме у цій місцевій раді.
		Також прокурор вказує на те, що відповідно до статуту ОК «ЖБК «Парус-Плюс» та протоколу загальних зборів засновників, кооператив не створено при виконавчому комітеті місцевої ради народних депутатів, при підприємстві, установі чи організації, що суперечить ст.137 ЖК.
		Усупереч вимогам ст.137 ЖК та абз. 2 п.5 Примірного статуту статут ОК «ЖБК «Парус-Плюс» не відповідає вимогам Примірного статуту.
		З огляду на викладене, оскільки п. 18 додатку 1 до рішення 34 сесії 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування» від 24.06.2009 № 136/09 є незаконним, і воно слугувало підставою для подальшого оформлення державного акту на право власності на зазначену земельну ділянку від 31.12.2009 серія ЯИ № 817279, прокурор вважає, що відповідний державний акт на право власності не відповідає законодавству та порушує права власника.
		Крім того, з огляду на викладене, прокурор зазначає, що оскільки ОК «ЖБК «Парус Плюс» незаконно набуто право власності на відповідну земельну ділянку, що виключає саму можливість послідовної передачі на законних підставах права власності третім особам, а тому законні підстави для прийняття реєстраційною службою Харківського міського управління головного управління юстиції у Харківській області оспорюваних прокурором рішення від 19.12.2013 № 9274821 щодо внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про реєстрацію за ПП «Гайленд» права власності на спірну земельну ділянку та видачі відповідних оспорюваних свідоцтв про право власності на нерухоме майно: від 05.02.2014 № 17388382 - були відсутні, у зв'язку з чим оспорювані рішення та свідоцтво про право власності на нерухомк майно підлягають визнанню недійсними в судовому порядку.
		Дослідивши матеріали справи та подані учасниками судового процесу докази, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.
		Суд вважає безпідставними доводи прокурора щодо невідповідності статуту ОК «ЖБК «Парус-Плюс» вимогам ст. ст. 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту, на які посилається прокурор в позовній заяві, виходячи з наступного.
		Відповідно до ОСОБА_5 Верховної ради України від 12.09.1991 р. № 1545-ХІІ "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.
		Акти законодавства Союзу РСР можуть бути застосовані лише за наявності наступних умов: 1. правовідносини не врегульовані законодавством України; 2. акти не суперечать Конституції і законам України.
		Правові підстави позовних вимог прокурора ґрунтуються на нормах Житлового кодексу УРСР від 30.06.1983 р. № 5464-Х та Примірного Статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого ОСОБА_5 Міністрів УРСР від 30.04.1985 р. № 186. Згідно із п. 1 цієї ОСОБА_5 Примірний статут був затверджений на підставі ст. 137 ЖК України.
		Отже, при розгляді цієї справи, суд, на підставі ст. 4 ГПК України має застосовувати акти, їх окремі норми (ЖК та Примірний статут), які не суперечать законодавству України.
		Як вбачається зі змісту виписки з Єдиного реєстру юридичних та фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців датою державної реєстрації ОК «ЖБК «Парус Плюс» є 12.06.2009 року..
		Отже, на час створення Обслуговуючого кооперативу «ЖБК «Парус-Плюс» діяли такі законодавчі акти, що регулюють питання створення кооперативів, а саме: Закон України "Про кооперацію" та Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".
		Положення даних законодавчих актів не містять вказівок на обовязкове дотримання 2-м відповідачем умов, викладених у статтях 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірному статуті, на які посилається прокурор.
		Крім того, суд звертає увагу на те, що найменування другого відповідача: Обслуговуючий кооператив «ЖБК «Парус-Плюс», визначає його тип та напрям діяльності відповідно до різновидностей юридичних осіб організаційно-правових форм кооперативи, що узгоджується з п. 1.2. «Вимоги щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу» затверджених Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, від 09.06.2004, № 65, відповідно до якого, назва юридичної особи може складатися з власної назви юридичної особи, а також містити інформацію щодо мети діяльності, виду, способу утворення, залежності юридичної особи та інших відомостей згідно з вимогами до найменування окремих організаційно-правових форм суб'єктів господарювання, установлених Цивільним та Господарським кодексами України   та законами України. Юридична особа, крім повного найменування, може мати скорочене найменування.
		Статтею 6 цього Закону   передбачено, що відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.
		Отже, доводи прокурора про те, що ОК «ЖБК «Парус-Плюс» не є житлово-будівельним кооперативом, а є обслуговуючим кооперативом є помилковим, оскільки поняття обслуговуючий кооператив та житлово-будівельний кооператив характеризують тип і напрям діяльності кооперативу та не є тотожними.
		Проте, предметом пред'явленого позову не є оскарження порядку створення та діяльності ОК «ЖБК «Парус-Плюс» відповідно до вимог Закону та Закону про реєстрацію, а є фактично вимоги про визнання незаконним та скасування п. 18 додатку 1 до рішення 34 сесії 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 24.06.2009 № 136/09; визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку від 31.12.2009 серія ЯИ №817279, площею 1,0527 га, яка розташована за адресою: м. Харків, Білгородське шосе; визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно: від 05.02.2014 №17388382, виданого ПП «Гайленд» реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції Харківської області; скасування рішення реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області про державну реєстрацію права власності ПП «Гайленд» на нерухоме майно: від 19.12.2013 №9274821; визнання відсутності в ПП «Гайленд» права власності на земельну ділянку, що розташована по Білгородському шосе у м. Харкові, площею 1,0527 га, кадастровий номер 6310136600:04:004:0044, загальною вартістю за нормативною грошовою оцінкою 4 445 236 грн.; витребувння з незаконного володіння ПП «Гайленд» земельної ділянки, площею 1,0527 га, кадастровий номер 6310136600:04:004:0044.
		Отже, в даному випадку, вищезазначені підстави, на які посилається прокурор, не є предметом розгляду даної справи, а є предметом розгляду іншого спору.
		 
		Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, яке знаходиться під особливою охороною держави.
		Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
		За ст. 41 ЗК України житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Житлово-будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами.
		Визначена норма за своїм буквальним тлумаченням свідчить про відсутність будь-яких обмежень для ЖБК в частині отримання останніми земельних ділянок для житлового будівництва. Зокрема відсутні обмеження щодо площі земельної ділянки яка надається кооперативу, наявності житлових потреб членів кооперативу або його засновників, вікового цензу тощо.
		Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що виключною компетенцією міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
		Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями розпоряджатися землями, які перебувають відповідно у державній та комунальній власності. Таке розпорядження вони здійснюють шляхом продажу земель, безоплатної передачі у приватну власність громадянам, надання їх в оренду чи передачі їх у постійне користування (статті 118, 122, 123 Земельного кодексу України). Реалізовуючи зазначені повноваження, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування мають право змінювати цільове призначення земельних ділянок, які відчужуються або передаються в оренду чи постійне користування.
		За загальним правилом лише органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями розпоряджатися землями, які перебувають відповідно у державній та комунальній власності. Таке розпорядження вони здійснюють шляхом продажу земель, безоплатної передачі у приватну власність громадянам, надання їх в оренду чи передачі їх у постійне користування (статті 118, 122, 123 Земельного кодексу України). Реалізовуючи зазначені повноваження, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування мають право змінювати цільове призначення земельних ділянок, які відчужуються або передаються в оренду чи постійне користування.
		Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією   та законами України.
		Приписами частини 2 статті 144 Конституції України   встановлено, що рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
		Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
		Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
		Верховним Судом України була прийнята ОСОБА_5 17 червня 2014 року по справі №21-195а14 (надалі - ОСОБА_5) відповідно до якої колегія суддів судових палат в адміністративних, господарських та цивільних справах на підставі аналізу п.12 «Перехідних положень», ст.41 ЗК України, ст..ст.133, 135, 137 ЖК УРСР, Примірного статуту дійшли висновку, що сільські, селищні та міські ради мають право розпоряджатися землями комунальної власності територіальних громад виключно в межах населеного пункту. При цьому, даючи дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність ЖБК, відповідна рада має враховувати мету створення такого кооперативу, порядок його організації та діяльності відповідно до вимог ЖК УРСР та Примірного статуту.
		Зазначена постанова і стала підставою для звернення прокурора до суду з проханням, зокрема, визнати незаконним та скасувати рішення міської ради в частині надання у власність Обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Парус Плюс" земельної ділянки.
		Конституційний Суд України в п. 5 мотивувальної частини рішення від 16.04.2009 № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом   інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.
		Прийняте міськрадою (як суб'єктом владних повноважень) рішення про передачу кооперативу у власність та оренду земельної ділянки є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.
		Ураховуючи наведене, позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.
		 
		Як вбачається з матеріалів справи, ОК «ЖБК «Парус-Плюс» на підставі договору купівлі - продажу від 13.11.2013 №3937 відчужено належну йому земельну ділянку ОСОБА_1, яким, в свою чергу, на підставі договору купівлі-продажу від 13.11.2013 №3937 передано вказану земельну ділянку у власність ПП «Гайленд» 
		На підставі вказаного договору купівлі-продажу від 13.11.2013 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_4 прийнято рішення про державну реєстрацію прав від 13.11.2013 №7919707, на підставі якого в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності від 13.11.2013 №3367835 на земельну ділянку, площею 1,0527 га, кадастровий номер 6310136600:04:004:0044, яка розташована за адресою: м.Харків, Білгородське шосе.
		Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 ЦК України). Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (ст. 317 ЦК України).
		Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 ЦК України. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом (ст. 318 ЦК України).
		Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 319 ЦК України).
		Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених ч. 2 статті 353 ЦК України (ст. 321 ЦК України).
		Суд, також вважає за необхідне зауважити, що відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_5 України, є частиною національного законодавства України.
		Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 р. ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 р., Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
		Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Згідно положень ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. На рівні національної правової системи відповідне положення кореспондується з приписами ч. 1, 4 ст. 41 Конституції України, відповідно до яких кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
		Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30.06.2006 р. визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
		Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 року "Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії" (Stretch v. United Kingdom, 44277/98) визнання недійсним договору, згідно з яким покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна (на підставі того, що державний орган порушив закон при укладенні договору) є неприпустимим.
		Отже, застосування законодавства про захист права власності є межі допустимого (розумного) втручання держави в справи власника. Власник може володіти, користуватися і розпоряджатися майном у межах, передбачених законом. А оскільки закон є продуктом передусім державної діяльності, можна тлумачити цей принцип як можливість використання майна на свій розсуд у межах, передбачених державою, або в межах, передбачених державою та закріплених у законі.
		У справі, яка розглядається, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки з комунальної власності у приватну та повернення у власність територіальної громади землі, яка вибула з її власності.
		Відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі АГОСІ проти Об'єднаного Королівства). Іншими слова ми, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.
		З позиції Європейського суду «позбавлення майна згідно із другою нормою може бути виправданим тільки якщо доведена, крім іншого, наявність «інтересів суспільства» та «умов, передбачених законом». Більше того, будь-яке втручання у володіння майном повинно задовольняти принцип пропорційності. Європейський суду неодноразово зазначав, повинен бути встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства в цілому та вимогою захисту основних прав індивіда. Відчуження власності, яке здійснюється відповідно до законодавчої, соціальної, економічної політики чи з іншою метою, може відповідати «суспільним інтересам», навіть якщо суспільство в цілому безпосередньо не використовує цю відчужену власність або не володіє нею».
		Зважаючи на позицію, викладену у рішеннях Європейського суду з прав людини, суд вважає, що задоволення вимог прокурора призведе до того, що держава втрутиться в справи власника та позбавить другого відповідача права власності на земельну ділянку.
		Крім того положеннями ст. 140 Земельного кодексу України передбачено, що підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
		Перелік підстав для припинення права власності на земельну ділянку, передбачений ст. 140 Земельного кодексу України, є вичерпним.
		Отже, слід дійти висновку про те, що такої підстави припинення права власності на земельну ділянку, як скасування рішення органу виконавчої влади, на підставі якого було видано державний акт на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, Земельним кодексом України не передбачено.
		 
		Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.
		За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
		У відповідності до вимог статті 54 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. До предмету доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.
		Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
		Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
		Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
		Враховуючи недоведеність з боку прокурора порушень відповідачами та третьіми особами норм чинного законодавства, діючого на момент виникнення спірних правовідносин, прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акту, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги  прокурора е необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
		 
		Щодо заявленого клопотання Харківської міської ради про застосування наслідків спливу позовної давності, суд вважає за необхідне відмовити у його задоволенні виходячи з наступного: у відповідності до частини 2.2. ОСОБА_5 Пленуму Вищого господарського суду № 10 від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
		Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
		Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
		Отже, враховуючи те, що суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог прокурора, а тим самим встановивши відсутність порушеного права, заява про застосування позовної давності не підлягає задоволенню.
		 
		Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Відповідно до п. 4.6 ОСОБА_5 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013  № 7, приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор.  
		Таким чином, в даному випадку, судовий збір покладається на прокурора, а оскільки, відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" в редакції, яка діяла на момент подачі позову, органи прокуратури було звільнено від сплати судового збору, то судовий збір не стягується.
		 
		На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 8, 14, 124, 129, 144 Конституції України, статтями 1, 41, 116, 118, 122, 123, Земельного кодексу України, статтями 21, 319, Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 49, 54, ч.1 п.4 ст.80 ,82-85 Господарського процесуального кодексу України, -   
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		В задоволенні позову відмовити.
		 
		Повне рішення складено 11.09.2015 р.   
		 
		Суддя ОСОБА_6
		Справа №922/4401/15.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...