Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/25488/15 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 30.10.2015. Зареєстровано: 30.10.2015. Забезпечено надання загального доступу: 03.11.2015.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		Справа №  910/25488/15 22.10.15 р.
		За позовом          Державної іпотечної установи 
		до           1) Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"
		           2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий Дар"
		про           визнання зарахування однорідних зустрічних вимог недійсним
		            
		Суддя  Зеленіна Н.І.  
		 
		При секретарі судового засідання Мазурі В.М., 
		за участю представників сторін:
		від позивача:          Сукманова О.В. за довіреністю №5721/15/1 від 31.07.2015 р.;
		          Сакідон А.О. за довіреністю №7274/15/1від 30.12.2014 р.; 
		від відповідача - 1:           Мостепанюк В.І. за довіреністю № б/н від 05.10.2015 р.;
		від відповідача - 2:           не з'явився.
		 
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		Державна іпотечна установа звернулась до господарського суду міста Києва з позовною заявою до: 1) Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий Дар" про визнання недійсним зарахування однорідних зустрічних вимог. 
		Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.09.2015 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 22.10.2015 р. 
		13.10.2015 р. від позивача через відділ діловодства суду надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
		20.10.2015 р. від відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
		22.10.2015 р. від відповідача-1 через відділ діловодства суду надійшли додаткові документи по справі на виконання вимог суду та відзив на позовну заяву.
		У судове засідання 22.10.2015 р. представник відповідача-2 не з'явився.
		Представники позивача у судовому засіданні проти відкладення розгляду справи заперечили та наполягали на вирішенні спору по суті заявлених позовних вимог.
		Представник відповідача-1 проти відкладення розгляду справи не заперечив.
		Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.
		Як вбачається з поданого 20.10.2015 р. клопотання, відповідач-2 заявляє про неможливість направлення свого представника у судове засідання з підстав його зайнятості в інших судах.
		Проте, до поданого клопотання не додано будь-яких доказів доручення представнику, який подав клопотання, повноважень на участь в інших судах.
		Крім того, суд дійшов висновку, що з моменту порушення провадження у справі - 29.09.2015 р., до дати судового засідання - 22.10.2015 р., у відповідача-2 було досить часу для направлення у засідання іншого повноважного представника чи подання своїх пояснень або заперечень по суті спору у даній справі, проте ні відзиву на позовну заяву, ні будь-яких доказів по справі від відповідача-2 через відділ діловодства суду не надійшло.
		За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.
		Представники позивача у судовому засіданні 22.10.2015 р. подали документи на виконання вимог суду; позовні вимоги підтримали у повному обсязі.
		Представник відповідача-1 проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві.
		У судовому засіданні 22.10.2015 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		 
		Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
		 
		27.02.2013 р. між Державною іпотечною установою (надалі - позивач, Установа, Заставодержатель) та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (надалі - відповідач-1, Заставодавець, Банк) укладено Договір банківського рахунку №26/995-070 (надалі - Договір рахунку).
		В забезпечення виконання зобов'язань Банку перед Установою за Договором рахунку укладено Договір застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014 р. (надалі - Договір застави).
		04.09.2014 р. між позивачем та відповідачем-1 укладено Договір відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014. (надалі - Договір відступлення).
		Пунктом 1.2 Договору відступлення встановлено, що Первісний кредитор (відповідач-1) відступає, а Новий кредитор (позивач) набуває всі права вимоги за договорами, вказаними у додатках до цього Договору (надалі - Права вимоги).
		Відповідно до Додатку №1 до Договору відступлення Первісний кредитор відступив, а Новий Кредитор набув Права вимоги, зокрема, за Договором мультивалютної кредитної лінії № НКЛ-2005469/2 від 19.07.2012 р.
		Договір мультивалютної кредитної лінії № НКЛ-2005469/2 від 19.07.2012 р. (надалі - Кредитний договір) укладений між Банком та ТОВ «Яблуневий Дар» (надалі - відповідач-2).
		Пунктом 2.2 Договору відступлення встановлено, що в незалежності від випадків, передбачених пунктом 2.1. Договору відступлення, п. 1.2. набирає чинності в разі прийняття Національним банком України рішення про віднесення Банку до категорії неплатоспроможних (в день винесення рішення).
		Постановою Національного Банку України № 150 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» до категорії неплатоспроможних» від 02.03.2015 р., ПАТ «Дельта Банк» з 03.03.2015 р. віднесено до категорії неплатоспроможних.
		Зобов'язанням, згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
		Згідно з ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
		Статтею 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Відповідно до ч. 1 ст. 516  Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. 
		Таким чином, позивач вказує, що 02.03.2015 р. до нього перейшли усі права вимоги за Договором мультивалютної кредитної лінії № НКЛ-2005469/2 від 19.07.2012 р., укладеним між відповідачем-2 та відповідачем-1. 
		Разом з правом вимоги виконання основного зобов'язання, що передається за цим Договором відступлення, до позивача, як нового Кредитора, переходять, в тому числі, всі права вимоги за договорами, вказаними у додатках до цього Договору відступлення, тобто договорами, що забезпечують виконання кредитного зобов'язання. (п.1.2. Договору відступлення).
		Відповідно до ст. ст. 626-629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
		Як вбачається з матеріалів справи, між відповідачем-2 та ОСОБА_4 укладено Договір відступлення права вимоги №б/н від 05.08.2014 р., згідно якого відповідач-2 набув права вимоги ОСОБА_5 до Банку за Договором банківського вкладу (депозиту) «Найкращий» (для Друга) у гривнях №002-09509-040814 від 04.08.2014 р. у розмірі 86 450 912,53 грн.
		При цьому, 02.12.2014 р. на підставі Договору відступлення №б/н від 05.08.2014 р. відповідач-2 (ТОВ «Яблуневий Дар») здійснив зарахування зустрічних однорідних вимог за Кредитним договором в порядку ст. 601 Цивільного кодексу України, направивши відповідачу-1 Заявою від 02.12.2014 р. № 1142 про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог (надалі - Заява про зарахування).
		У вказаній Заяві про зарахування Відповідач-2 зазначає, зокрема, про припинення внаслідок зарахування зобов'язань Відповідача-2 перед Відповідачем-1 за Кредитним договором у розмірі 4 599 700,59 євро, та припинення зобов'язання Відповідача-1 на користь Відповідача-2 щодо сплати заборгованості за Договором банківського вкладу (депозиту) «Найкращій» (для Друга) у гривнях №002-09509-040814 від 04.08.2014 р. (далі - Договір рахунку), укладеним між Банком та ОСОБА_5 в частині вимог на суму 86 450 912,53 три.
		Позивач, звертаючись із даним позовом, вважає недійсним односторонній правочин щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, здійснений ТОВ «Яблуневий Дар» за Заявою від 02.12.2014 р. № 1142 про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог  на підставі Договору відступлення права вимоги №б/н від 05.08.2014 р., оскільки таке зарахування  суперечить приписам ст. 601 ЦК України та ст. 203 ГК України і порушує права та інтереси позивача, як нового кредитора.
		Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
		Рішенням Конституційного Суду України   від 01.12.2004р. № 18-рп/2004 визначено, що  поняття "охоронюваний законом інтерес" яке вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
		Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (ст. 20 ГК України).
		Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 ЦК України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст. 20 ГК України.
		За приписами ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		Пунктом 2.1. постанови №11 від 29.05.2013 р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
		Відповідно до ст. ст. 215, 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
		За змістом п. 2.5.2 вказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України, судам необхідно з урахуванням приписів ст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.
		Відповідно до ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		Приписами статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Відповідно до даної статті правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		Згідно зі ст. 601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
		Стаття 203 Господарського кодексу України передбачає, що господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
		З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що за умовами укладеного Договору відступлення права вимоги №б/н від 05.08.2014 р. відповідач-2 набув права вимоги ОСОБА_5 до Банку за Договором банківського вкладу (депозиту) «Найкращий» (для Друга) у гривнях №002-09509-040814 від 04.08.2014 р. у розмірі 86 450 912,53 грн.
		Відповідно до ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. У зобов'язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї. 
		Статтею 512 Кодексу передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.  Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. 
		Згідно зі ст. 513 Кодексу, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом. 
		За правилами ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. 
		Відповідач-1 у відзиві на позовну заяву просить у задоволенні позову відмовити посилаючись, зокрема, на те, що АТ «Дельта Банк» зарахування зустрічних однорідних вимог, здійснене за Заявою від 02.12.2014 р. № 1142 про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, не визнає, як не визнає і припинення зобов'язань ТОВ «Яблуневий Дар» (відповідач-2) за Договором мультивалютної кредитної лінії № НКЛ-2005469/2 від 19.07.2012 р.
		Також, в обґрунтування заперечень Банк посилається на те, що відповідачем-2, в порушення ст. 517 ЦК України, не надано Банку жодного доказу щодо переходу права вимоги від ОСОБА_5; вимоги, що були припинені внаслідок зарахування не є однорідними з огляду на різність валют у зобов'язаннях.
		Крім того, відповідач-1 зазначає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки суперечать вимогам ст. 215 Цивільного кодексу України, так як ґрунтуються на правочинах (Договір застави майнових прав №Д-1.1/2014 від 04.09.2014 р. та Договір відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) №Д-1.2/2014 від 04.09.2014 р.), які являються нікчемними.
		Так, відповідач-1 у відзиві на позовну заяву вказує, що доказів переходу до відповідача-2 від ОСОБА_5 прав вимоги до Банку, а саме копії Договору відступлення права вимоги №б/н від 05.08.2014 р., Банку надано не було.
		У той же час, відповідно до ч. 2 ст. 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
		Таким чином, суд відзначає, що ненадання копії Договору відступлення права вимоги №б/н від 05.08.2014 р., свідчать про відсутність у Банку підстав для виконання зобов'язань на користь відповідача-2, тобто, у даному випадку відсутні зустрічні вимоги і можливість проведення зарахування по них на підставі ст. 601 ЦК України та 203 ГК України.
		Дослідивши оспорювану Заяву про зарахування, суд дійшов висновку про її невідповідність приписам ст. 601 ЦК України. 
		Так, за змістом вказаної статті, менше зобов'язання може припиняти більше за обсягом зобов'язання тільки в частині, що дорівнює розміру меншого зобов'язання.  У випадку коли одне зустрічне зобов'язання є меншим, а інше більшим то більше зобов'язання може бути припинено в частині, що дорівнює меншому зобов'язанню. 
		Також, із Заяви про зарахування вбачається, що заборгованість Банка перед ОСОБА_6 переведено у євро на підставі курсу Національного банку України станом на 01.12.14 р., у той час як Заява про зарахування датована 02.12.2014р.
		За даними Національного банку України на 02.12.2014 р. було встановлено офіційний курс гривні до євро у розмірі 18,8357 гривень за 1 євро. 
		Отже, з урахуванням вказаних курсів, станом на день проведення зарахування - 02.12.2014 р., вбачається наявність розбіжностей на суму 9963,59 євро від суми, яку заявлено відповідачем-2 до зарахування та сумою, яка мала б бути зарахована. 
		За таких обставин, суд погоджується з доводами позивача щодо незаконності  повного припинення зобов'язань зарахуванням, про яке заявлено відповідачем-2 у спірній Заяві про зарахування.
		Крім того, відповідачем-2 у Заяві про зарахування не зазначено, які саме вимоги підлягають зарахуванню, проте зазначено про зарахування частини заборгованості за Кредитним договором, що унеможливлює встановлення обставин щодо того, які саме зобов'язання були припинені, оскільки заборгованість за Кредитним договором складається з заборгованості за основним тілом кредиту, за процентами, за штрафними санкціями тощо.
		Враховуючи вищенаведене, суд погоджується з доводами позивача про те, що зарахування однорідних вимог, яке  відбулося на підставі Заяви про зарахування, суперечить приписам ст. 601 ЦК України та ст. 203 ГК України.
		Заперечення відповідача-1 щодо нікчемності підстав позовних вимог, викладені у відзиві на позовну заяву, відхиляються судом з огляду на наступне.
		Пунктом 8 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що неплатоспроможний банк - це банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України «Про банки і банківську діяльність».
		Частиною 1 статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що НБУ зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі: 1) не приведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, утому числі нормативно-правових актів НБУ, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним; 2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами НБУ; 3) невиконання банком протягом 10 робочих днів поспіль 10 і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами; 4) одноразове грубе або систематичне порушення банком законодавства у сфері готівкового обігу, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.
		У ч. 1 ст. 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено підстави ліквідації банку, зокрема зазначено, що банк може бути ліквідований: 1) за рішенням власників банку; 2) у разі відкликання НБУ банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
		Так, Національний банк України має право відкликати банківську ліцензію з власної ініціативи у разі, якщо: 1) виявлено, що документи, надані для отримання банківської ліцензії, містять недостовірну інформацію; 2) банк не виконав жодної банківської операції протягом року з дня отримання банківської ліцензії.
		Зібраними у матеріалах справи доказами підтверджується, що постановою Правління Національного банку України від 02.03.2015 р. № 150 Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних.
		Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 51 від 02.03.2015 р. «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», згідно з яким з 03.03.2015 р. по 02.06.2015 р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію.
		Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №17 від 08.04.2015р. внесено зміни до рішення Фонду № 51, відповідно до яких тимчасову адміністрацію в АТ «Дельта банк» запроваджено строком на шість місяців з 03.03.2015р. до 02.09.2015р. включно.
		Відповідно до ч.1 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон про систему гарантування) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
		Стаття 37 Закону про систему гарантування передбачає повноваження уповноваженої особи Фонду, у разі делегування їй повноважень, керуючись якою уповноважена особа Фонду має право, в тому числі, повідомляти сторони за договорами, зазначеними у ч. 2 ст. 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
		Крім того, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем-1,  30.09.2015 р. позивачем одержано Повідомлення про нікчемність правочинів (надалі - Повідомлення) від 24.09.2015 р. №8951, підписане Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк» ОСОБА_7
		Статтею 23 Закону України «Про заставу» встановлено, що при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права.
		З метою реалізації порядку звернення стягнення на майнові права відповідно до Договору застави майнових прав №Д-1.1/2014 від 04.09.2014р., між позивачем та відповідачем-1 укладено Договір відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 від 04.09.2014р.  
		Пунктом 2.2. вказаного Договору відступлення встановлено, що в незалежності від випадків, передбачених пунктом 2.1. Договору відступлення, п. 1.2.  набирає чинності в разі прийняття Національним банком України рішення про віднесення Банку до категорії неплатоспроможних (в день винесення рішення).
		Отже, у зв'язку із запровадженням у відповідача тимчасової адміністрації, позивач правомірно заявляє про набуття з 02.03.2015 р. усіх прав вимоги за Договором мультивалютної кредитної лінії № НКЛ-2005469/2 від 19.07.2012 р., укладеним між відповідачем-2 та відповідачем-1, та договорами забезпечення до нього.
		У судовому засіданні представник відповідача-1 зазначав про нікчемність вищевказаних договорів на підставі ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та зауважував, що вони не створюють будь-яких правових наслідків в силу приписів ст. 216 ЦК України, у зв'язку з чим Державна іпотечна установа не набула жодних прав вимоги за Договором мультивалютної кредитної лінії № НКЛ-2005469/2 від 19.07.2012р., укладеним між АТ «Дельта Банк» та ТОВ «Яблуневий Дар».    
		Відповідно до ч. 4 п. 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
		Пунктами 1,5,7 частини 3 ст. 38 Закону про систему гарантування, на який посилається ПАТ  "Дельта Банк" (в редакції, що діяла на час укладення договорів), передбачено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:  банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (п. 1); банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» (п. 5); банк уклав правочин (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (п.7).
		Таким чином, вказані твердження відповідача-1 не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки з тексту Повідомлення про нікчемність правочинів від 24.09.2015р. №8951 вбачається, що позивач лише повідомляється про перевірку укладених з ПАТ «Дельта Банком» правочинів, без зазначення конкретних правових підстав та посилань на відповідні норми права, з якими закон пов'язує нікчемність правочинів; а також обґрунтування повноважень Фонду на прийняття рішення про нікчемність правочинів. 
		Відтак,  дослідивши вказане Повідомлення, суд дійшов висновку про те, що воно не тягне за собою наслідків нікчемності Договору застави майнових прав №Д-1.1/2014 від 04.09.2014 р. та Договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) №Д-1.2/2014 від 04.09.2014 р.
		Крім того, суд зазначає, що відповідач-1, обґрунтовуючи заперечення проти позову, не надав суду жодних доказів укладення банком правочинів з іншими контрагентами, умови яких би передбачали гірші умови відступлення права вимоги, ніж ті, що розглядаються у даному випадку та які саме переваги надавались відповідачу у спірних договорах.
		При цьому, застава, як спосіб забезпечення виконання основного зобов'язання, є акцесорним зобов'язанням, а норми цивільного законодавства не встановлюють заборони на укладення таких правочинів в забезпечення виконання різних видів зобов'язань, в тому числі за договором банківського рахунку, а є волею сторін і за своєю правовою природою носить договірний характер. 
		За таких обставин, посилання відповідача-1 на те, що звичайна банківська практика не передбачає надання банками застави клієнтам в забезпечення виконання договору рахунку, як на ознаку нікчемності, не приймається судом до уваги.
		У той же час, суд звертає увагу на те, що предметом спору у даній справі являється виключно встановлення відповідності одностороннього правочину по зарахуванню вимог згідно Заяви від 02.12.2014 р. № 1142 про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог вимогам ст. 601 ЦК України, ст. 203 ГК України.
		Відтак, встановлення обставин нікчемності правочинів, зазначених у Повідомленні, не може досліджуватись при вирішення спору між сторонами по суті заявлених вимог з підстав, вкладених у позовній заяві.
		Як зазначено у п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 6.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. 
		Доказів звернення із вимогами про нікчемність Договору застави майнових прав №Д-1.1/2014 від 04.09.2014 р. та Договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) №Д-1.2/2014 від 04.09.2014 р. суду не надано.
		Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
		За правилами ст. 34 Кодексу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		В порядку, передбаченому ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
		Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами та не спростованими належним чином та у встановленому законом порядку відповідачем, а відтак такими, що підлягають задоволенню.
		У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача-1 у повному обсязі.
		Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		1. Позов задовольнити повністю.
		2. Визнати недійсним зарахування вимог, здійснене на підставі Заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар» про зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 02.12.2014 р. № 1142, а саме вимог  Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий Дар» за Договором мультивалютної кредитної лінії №НКЛ-2005469/2 від 19.07.2012р. та вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар» до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» за Договором банківського вкладу (депозиту) «Найкращій» (для Друга) у гривнях № 002-09509-040814 від 04.08.2014 р.
		3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий Дар» (81500, Львівська обл., м. Городок, вул. Львівська, 274-А; код ЄДРПОУ 32475074) на користь Державної іпотечної установи (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 34; код ЄДРПОУ 33304730) 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. судового збору.
		4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
		 
		Повний текст рішення складено 27.10.2015 р.
		 
		 
		Суддя                                                                                                                            Н.І. Зеленіна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...