Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 6-1134цс15 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.11.2015. Забезпечено надання загального доступу: 04.11.2015.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ 
		 
		21 жовтня 2015 року                                                                                  м. Київ 
		Судові палати у цивільних та господарських справах
		 
		Верховного Суду України в складі:
		 
		головуючого Лященко Н.П.,  суддів:Барбари В.П., Берднік І.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А.,Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Шицького І.Б.,  Яреми А.Г.,
		розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до ОСОБА_14, ОСОБА_15, товариства з обмеженою відповідальністю «Лессор Груп», треті особи: компанія «Абаніко Лімітед», компанія «Омега Мерчантс ЛТД», компанія «Бенбері Есетс С.А.», про витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання права власності та відшкодування шкоди за заявою публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про перегляд Верховним Судом України рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2014 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 19 лютого 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2015 року, 
		в с т а н о в и л и: 
		У квітні 2013 року публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - ПАТ «Промінвестбанк») звернулося до суду з вищезазначеним позовом. 
		Зазначало, що договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, укладений 18 серпня 2008 року між ним та ОСОБА_14, судом визнано недійсним.
		Посилаючись на те, що вказане майно вибуло з його володіння поза його волею, позивач просив на підставі статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) витребувати його у ТОВ «Лессор Груп» як останнього набувача.
		Унаслідок дій ОСОБА_14 та ОСОБА_15 щодо незаконного відчуження належного позивачу майна, йому було завдано шкоду у розмірі 10 782 860 грн, що є середньою орендною платою за користування подібними приміщеннями за період з дати укладення недійсного правочину до дати подання позову.
		ПАТ «Промінвестбанк» просило витребувати майно із чужого незаконного володіння, визнати право власності на спірний житловий будинок та стягнути солідарно з ОСОБА_14 та ОСОБА_15 10 782 860 грн на відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконних дій. 
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від              19 лютого 2015 року, у задоволенні позову ПАТ «Промінвестбанк» відмовлено.
		                              Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ПАТ «Промінвестбанк» на підставі пункту 5 частини 4 статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). 
		У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ПАТ «Промінвестбанк» порушує питання про скасування ухвалених рішень судів та ухвалення нового рішення про задоволення позову з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: статей 97, 98, 99, частини першої статті 159, статей 330, 387, частини 1 статті 388 ЦК України та статті 41 Закону України «Про господарські товариства».
		Для прикладу наявності зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» посилається на ухвалу Верховного Суду України від 23 лютого 2011 року, постанови Верховного Суду України від 21 листопада 2012 року, від 17 грудня 2014 року, постанови Вищого господарського суду України від 19 лютого 2008 року, від 9 вересня 2009 року, від 25 вересня 2013 року, від 3 лютого 2010 року, від 3 лютого 2010 року, від 6 жовтня 2010 року, від 22 березня 2011 року, від 21 квітня 2011 року, від 11 липня 2011 року, від 29 січня 2013 року, від 25 червня 2013 року, від 12 листопада 2013 року, від 3 грудня 2014 року, від 17 грудня 2014 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2013 року. 
		Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень задоволенню не підлягає з таких підстав. 
		Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
		За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
		За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. 
		При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. 
		У справі, про перегляд якої подано заяву, судами встановлено, що 18 серпня 2008 року між позивачем та в <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843439/ed_2014_10_30/pravo1/T030435.html?pravo=1>ідповідачем ОСОБА_14 було укладено договір купівлі-продажу жилого будинку, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Старостіною Н.С., відповідно до умов якого продавець передав, а покупець прийняв у власність жилий будинок АДРЕСА_1, площею 1 752,00 кв. м. за ціною 13 857 088 грн. 
		Договором від 21 серпня 2008 року про внесення змін і доповнень до договору купівлі-продажу від 18 серпня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Старостіною Н.С., сторонами визначено, що продаж здійснюється за 13 857 088 грн. з урахуванням податку на додану вартість, серед яких вартість без урахування податку на додану вартість складає 11 547 573 грн 33 коп., а сума податку на додану вартість - 2 309 515 грн.
		8 листопада 2008 ОСОБА_14 на підставі договору дарування будинку безоплатно передав спірний жилий будинок у власність ОСОБА_15, яка у свою чергу подарувала зазначений будинок компанії «Абаніко Лімітед» за договором дарування від 29 вересня 2009 року. 
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 5 січня 2011 року визнано в Україні арбітражне рішення, винесене 9 грудня 2010 року на території Кіпру Міжнародним комерційним арбітражним судом ad hoc у складі одноособового арбітра Хрістакіса Коннаріса, яким визнано угоду про дарування жилого будинку від 29 жовтня 2010 року між компанією «Омега Мерчантс ЛТД» та компанією «Абаніко Лімітед»; визнано компанію «Омега Мерчантс ЛТД» правомірним набувачем права власності та майнових прав на вказаний будинок та визнано право власності цей будинок; надано дозвіл на примусове виконання в Україні арбітражного рішення та зобов'язано компанію «Абаніко Лімітед» не перешкоджати компанії «Омега Мерчантс ЛТД» у здійсненні реєстрації права <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843241/ed_2014_10_30/pravo1/T030435.html?pravo=1> власності на жилий будинок та в подальшій реалізації права власності на цей будинок. Право власності на жилий будинок в Київському міському БТІ за компанію «Омега Мерчантс ЛТД» зареєстровано 10 січня 2011 року в реєстровій книзі д.4-97, номер запису 9774.
		Компанія «Омега Мерчантс ЛТД» продала будинок компанії «Бенбері Есетс С.А.» за договором купівлі продажу житлового будинку від 21 лютого 2011 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малиновською О.Ю., право власності компанії «Бенбері Есетс С.А.» на житловий будинок 7 лютого 2011 року було зареєстровано у КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» (далі - КП «Київське міське БТІ»).
		Компанія «Бенбері Есетс С.А.» на підставі акта № 1 від 25 листопада 2011 року передала вказаний житловий будинок до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю «Лессор Груп» (далі - ТОВ «Лессор Груп»).
		В свою чергу ТОВ «Лессор Груп» отримало в Головному управлінні житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради свідоцтво про право власності від 16 грудня 2011 року.
		Право власності ТОВ «Лессор Груп» на спірний житловий будинок  зареєстровано у КП «Київське міське БТІ» 4 січня 2012 року. 
		Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 4 жовтня 2012 року за апеляційною скаргою ПАТ «Промінвестбанк» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 5 січня 2012 року у справі за позовом ПАТ «Промінвестбанк» до ОСОБА_14, ОСОБА_15, компанії «Абаніко Лімітед» про визнання недійсним договору купівлі-продажу жилого будинку, договору про внесення змін та доповнень до договору купівлі-продажу, повернення будинку, скасування державної реєстрації вказане рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу, а також договору про внесення змін та доповнень до договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації правочину скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено: визнано недійсним договір купівлі-продажу жилого будинку від 18 серпня 2008 року, а також договір про внесення змін та доповнень до вказаного договору від 21 серпня 2008 року, скасовано державну реєстрацію зазначених правочинів; стягнуто з ОСОБА_14 на користь ПАТ «Промінвестбанк» судові витрати в розмірі 45 грн 50 коп.; рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ПАТ «Промінвестбанк» до ОСОБА_14 про зобов'язання передати будинок залишено без змін.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 квітня 2013 року вказане рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.
		Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що: при укладанні договору купівлі-продажу жилого будинку від 18 серпня 2008 року від імені ПАТ «Промінвестбанк» діяв представник на підставі нотаріально посвідченої довіреності, при нотаріальному посвідченні договору нотаріусом встановлено особи підписантів, перевірено дієздатність і правоздатність сторін та повноваження представника; згідно рішення Апеляційного суду м. Києва від 4 жовтня 2012 року (справа про недійсність договору) на засіданні правління ПАТ «Промінвестбанк» від 7 липня 2008 року було прийнято рішення про надання дозволу на продаж жилого будинку; укладений банком договір купівлі-продажу жилого будинку від 18 серпня 2008 року визнавався судом недійсним не внаслідок його вчинення під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною, а з огляду на невідповідність вимогам Закону України «Про банки та банківську діяльність»; ТОВ «Лессор Груп» є добросовісним набувачем, оскільки одержало будинок у власність на законній підставі як внесок до статутного капіталу від попереднього власника - компанії «Бенбері Есетс С.А.» в обмін на частку у статутному капіталі в розмірі 95 %; компанія «Бенбері Есетс С.А.» перед цим також набула право власності на майно відповідно до вимог законодавства - шляхом придбання його у компанії «Омега Мерчантс ЛТД» за договором  купівлі-продажу, таке право було зареєстровано в установленому законом порядку, а тому у TOB «Лессор Груп» не було підстав піддавати сумніву законність набуття такого майна як внеску до статутного капіталу товариства, що свідчить про добросовісність TOB «Лессор Груп» як набувача спірного будинку.
		Тобто суди встановили наявність волі у ПАТ «Промінвестбанк» на відчуження будинку та добросовісність TOB «Лессор Груп» як кінцевого набувача будинку, у зв'язку із чим суди дійшли висновку про відсутність передбачених статтею 388 ЦК України підстав для витребування майна у TOB «Лессор Груп».
		На відміну від висновків, які містяться в судовому рішенні у справі, про перегляд якої подано заяву, у справах, на рішення в яких посилається заявник, наявні інші предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог, судами встановлені інші фактичні обставини.
		Так, постановою Вищого господарського суду України від 21 квітня 2011 року судом вирішено корпоративний спір про визнання недійсними рішень органів управління товариства про участь у створенні іншого товариства з урахуванням відповідних положень статуту та статті 92 ЦК України.
		У постановах Вищого господарського суду України від 19 лютого 2008 року, від 9 вересня 2009 року та від 6 жовтня 2010 року підставою задоволення позовних вимог стали відповідні положення статуту товариства про виключну компетенцію Ради товариства та загальних зборів акціонерів товариства щодо розпорядження основними фондами товариства, а суди встановили відсутність таких рішень органів управління товариства.
		З ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2013 вбачається, що суд касаційної інстанції погодився з рішенням судів про відмову в задоволенні позову про витребування майна на тій підставі, що приміщення магазину вибуло з володіння позивача з його волі на підставі рішення загальних зборів акціонерів товариства. Тобто стаття 388 ЦК України застосована так само, як і судами у справі, що переглядається. При цьому та обставина, що воля позивача на відчуження майна товариства була виражена загальними зборами учасників свідчить лише про інші фактичні обставини у справі.
		З наданої як приклад неоднакового застосування норм матеріального права постанови Вищого господарського суду України від 25 червня 2013 року вбачається, що суд відмовив позивачу у витребуванні майна на підставі статті 388 ЦК України, оскільки за власною ініціативою на підставі пункту 1 частини 1 статті 83 ГК України визнав недійсними договори купівлі-продажу на підставі статуту товариства про виключну компетенцію загальних зборів акціонерів по відчуженню нежитлових приміщень. У справі, рішення в якій переглядається, позивач узагалі не обґрунтовував заявлені вимоги положеннями статуту та відсутністю повноважень органів управління на відчуження майна банку. Крім того, договір купівлі-продажу, на який посилається позивач, визнавався недійсним в іншій справі не у зв'язку з відсутністю повноважень органу управління, а з іншої підстави, не пов'язаної з відсутністю волі на відчуження майна.
		З постанови Вищого господарського суду України від 11 липня 2011 року, наданої як приклад неоднакового застосування норм матеріального права, вбачається, що суд, вирішуючи корпоративний спір про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників товариства про перерозподіл часток, задовольнив позов про витребування частки у статутному капіталі на підставі статті 388 ЦК України, керуючись тим, що всупереч рішенню загальних зборів позивача про продаж частки у статутному капіталі на тендерній основі, правління позивача прийняло рішення про відчуження частки поза процедурою тендеру.
		У наданих для порівняння постановах Вищого господарського суду України від 22 березня 2011 року, від 3 лютого 2010 року та від 3 лютого 2010 року підставою для задоволення позовних вимог судом стали висновки про наявність дефекту волі позивача з огляду на відповідні положення статуту товариства, якими повноваження директора з укладення договорів без попереднього рішення загальних зборів товариства обмежені сумою відповідно у 50 тис. грн та у 100 тис. грн.
		З наданої як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права ухвали Верховного Суду України від 23 лютого 2011 року вбачається, що керівник товариства при відчуженні майна діяв з перевищенням повноважень, протокол зборів учасників мав ознаки підробки, а статутом товариства передбачено, що виключною компетенцією зборів учасників товариства є затвердження угод, контрактів, договорів та розмірів займу на суму більше, ніж 10 % від статутного фонду.
		З постанови Вищого господарського суду України від 25 вересня 2013 року вбачається, що позов про витребування власником внесеного до статутного фонду кінцевого набувача майна було заявлено з підстав недійсності рішення загальних зборів акціонерів позивача про відчуження майна через відсутність кворуму, а також прийняття рішення з питань, не включених до порядку денного. Крім того, відчуження відбувалось поза межами волі дійсного власника, рішення загальних зборів акціонерів позивача про зміну членів органів управління рішеннями судів визнані недійсними, акти приймання-передачі підписувалися незаконним керівником позивача, про що був обізнаний керівник відповідача, оскільки підписував протоколи недійсних рішень та брав участь у справах про визнання рішень недійсними.
		У постанові Вищого господарського суду України від 17 грудня 2014 року йдеться про те, що на підставі рішення суду в іншій справі про визнання права власності на майно за одним з проміжних відчужувачів, таке рішення у подальшому було скасовано. Після прийняття незаконного судового рішення майно вибуло з володіння власника та в подальшому було відчужене іншим особам без його участі та згоди. 
		З іншої постанови цього ж суду від 12 листопада 2013 року вбачається спір про визнання недійсними угод, рішень зборів, статуту та витребування державного майна з підстави передачі спірного майна до статутного фонду компанії державним підприємством, якому таке майно належало на праві повного господарського відання за згодою центрального органу управління таким майном та за погодженням з Фондом державного майна України. У справі, яка переглядається, майно не мало статусу державного.
		У постанові Вищого господарського суду України від 29 січня 2013 року предметом спору було визнання недійсними рішень правління з підстави перевищення повноважень усупереч приписам статуту та статті 98 ЦК України, відповідно до якої рішення про відчуження майна товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна товариства, приймаються більшістю голосів. У справі, яка переглядається, позивач не обґрунтовував позовні вимоги відсутністю повноважень органів управління на відчуження майна банку, а стаття 98 ЦК України не застосовувалася.
		У постанові Вищого господарського суду України від 3 грудня 2014 року предметом судового спору було визнання дійсним договору купівлі-продажу приміщення та визнання за позивачем права власності на цей об'єкт з підстави ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору. У процесі розгляду справи суди дійшли висновку про неправомірність рішення правління з огляду на його прийняття в неправомочному складі осіб, що не були членами правління.
		Отже, як на підставу для перегляду справи Верховним Судом України ПАТ «Промінвестбанк» посилається на рішення судів касаційної інстанції, що приймалися за відсутності волі позивача на відчуження майна, наявності в статуті відповідних обмежень для повноважень органів управління, а також положень про виключну компетенцію загальних зборів на відчуження певного майна чи укладення певних договорів, відчуження майна поза волею власника на підставі незаконних та скасованих судових рішень.
		У справі, яка переглядається, взагалі відсутнє обґрунтування заявлених позовних вимог відповідними положеннями статуту чи відсутністю повноважень в органів управління на відчуження майна банку. Судами встановлено, що у діях власника майна була воля на його відчуження, майно було придбано в особи, яка мала право на його відчуження, а тому таке майно не може бути витребуване в добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України.
		Отже, у справі, яка переглядається, та у справах, на рішення в яких посилається заявник, обґрунтовуючи заяву про перегляд судових рішень, наявні різні предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені різні фактичні обставини, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 97, 98, 99, частини 1 статті 159, статей 330, 387, частини першої статті 388 ЦК України та статті 41 Закону України «Про господарські товариства».
		У постановах Верховного Суду України від 21 листопада 2012 року, від 17 грудня 2014 року, на які посилався заявник на підтвердження невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, Верховний Суд України дійшов висновків про право власника майна витребувати його від особи, яка незаконно (без відповідної правової підстави) заволоділа майном (стаття 387 ЦК України) та про неможливість застосування статті 388 ЦК України у разі наявності волі позивача на відчуження майна або в разі придбання майна в особи, яка мала право на його відчуження, що повністю відповідає правовій позиції, якої дотримувався суд касаційної інстанції у справі, про перегляд якої подано заяву.
		За таких обставин, які вказують на те, що наведені заявником судові рішення не свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та про відсутність невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, вважати заяву обґрунтованою немає підстав.
		Відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. 
		Керуючись статтями 355, 3602 , 3603 , 3605 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України 
		п о с т а н о в и л и : 
		У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2015 року відмовити.
		Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.
		 
		 
		Головуючий   Судді Верховного Суду України:Н.П. Лященко   В.П. Барбара І.С. Берднік В.І. Гуменюк А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник   Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко І.Б. Шицький А.Г. Ярема

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...