Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/12066/14 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Розрахунки за продукцію, товари, послуги; Інші розрахунки за продукцію.
Надіслано для оприлюднення: 03.11.2015. Зареєстровано: 04.11.2015. Забезпечено надання загального доступу: 05.11.2015.

Результат оскарження 14.06.2016 Вищий господарський суд України: скасовано рішення першої та постанову апеляційної інстанції повністю
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		28.10.2015Справа №910/12066/14
		За позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" 
		до  Публічного акціонерного товариства "Авант-Банк"                                                 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Науково-технічний центр "АВС" 
		за участю прокуратури м. Києва
		про стягнення грошових коштів. 
		Суддя Нечай О.В.
		 
		Представники учасників судового процесу:
		від позивача: Слівінський М.О., за довіреністю
		від відповідача: Ковальов С.В., за довіреністю
		від третьої особи: Білоруцький В.М., за довіреністю
		від прокуратури: Лиховид О.С., посвідчення № 002628.
		 
		Обставини справи:
		 
		У червні 2014 року Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Авант-Банк" про стягнення боргу в сумі  78 000 000,00 грн, 3 % річних у розмірі 1 166 794,52 грн, інфляційних втрат у розмірі 6 008 949,26 грн, 1,22 грн штрафу, процентів за користування чужими коштами у розмірі  4 573 150,08 грн та 7 641 589,04 грн збитків.  
		Рішенням господарського суду міста Києва від 19.12.2014 у справі  № 910/12066/14 позов задоволено частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Авант-Банк» на користь Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» 78 000 000 гривень 00 копійок основного боргу, суму процентів за користування чужими коштами у розмірі 4 573 150 гривень 68 копійок,  6 008 949 гривень 26 копійок інфляційних втрат, 3 % річних у розмірі 1 166 794 гривні 52 копійки, 1 гривню 22 копійки штрафу та 67 345 гривень 89 копійок судового збору.
		Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 у справі №910/12066/14 вищевказане судове рішення господарського суду м. Києва залишено без змін. 
		Постановою Вищого господарського суду України від 28.07.2015 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Авант-Банк" задоволено частково, касаційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 27.11.2014 у справі № 910/12066/14 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
		Згідно з Розпорядженням Керівника апарату господарського суду міста Києва                      № 04-23/1194 від 13.08.2015 призначено повторний автоматичний розподіл справи                      № 910/12066/14, за результатами якого зазначену справу передано для розгляду судді Нечаю О.В.
		Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.08.2015 справа № 910/12066/14 була прийнята до провадження суддею Нечаєм О.В., розгляд справи призначено на 16.09.2015.
		           17.08.2015 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.
		           25.08.2015 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано заяву про фіксування судового процесу.
		28.08.2015 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог та письмові пояснення.
		16.09.2015 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником прокуратури було подано письмові пояснення.
		16.09.2015 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача було подано клопотання про продовження строків розгляду справи та про відкладення розгляду справи.
		У судове засідання 16.09.2015 представники позивача, третьої особи та прокуратури з'явились, представник відповідача не з'явився.
		Розглянувши у судовому засіданні 16.09.2015 клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, суд відмовив у задоволенні вищезазначеного клопотання, у зв'язку з його необґрунтованістю.
		Розглянувши у судовому засіданні 16.09.2015 клопотання представника відповідача про продовження строків розгляду справи, враховуючи особливості розгляду справи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання про продовження строку розгляду справи.
		Враховуючи те, що представник відповідача у судове засідання 16.09.2015 не з'явився, а також у зв'язку із невиконанням відповідачем та третьою особою вимог ухвали господарського суду міста Києва від 17.08.2015 у справі № 910/12066/14, розгляд справи було відкладено на 21.10.2015.
		21.10.2015 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача було подано письмові пояснення.
		У судове засідання 21.10.2015 представники позивача, прокуратури та третьої особи з'явились.
		Представник відповідача у судове засідання 21.10.2015 з'явився та подав клопотання про зупинення провадження у справі.
		У судовому засіданні 21.10.2015 судом було оголошено перерву до 28.10.2015.
		23.10.2015 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано письмові пояснення.
		Розглянувши заяву представника позивача про збільшення розміру позовних вимог, суд прийняв її, з огляду на наступне.
		Згідно з ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. 
		Судом встановлено, що подана позивачем заява про збільшення розміру позовних вимог не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, а тому суд розглядає справу № 910/12066/14 з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, поданої 28.08.2015.
		          У судове засідання 28.10.2015 представники позивача та прокуратури з'явились, надали усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримали в повному обсязі.
		          Представник відповідача у судове засідання 28.10.2015 з'явився, надав усні пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечував.
		          Представник третьої особи у судове засідання 28.10.2015 з'явився, надав усні пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечував.
		Розглянувши у судовому засіданні 28.10.2015 клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі, суд відмовив у задоволенні вищезазначеного клопотання, у зв'язку з його безпідставністю.
		Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,
		 
		       ВСТАНОВИВ: 
		 
		26.03.2013 між Державним підприємством "НАЕК "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Южно-Українська АЕС" (далі - позивач, клієнт) та Публічним акціонерним товариством "Авант-Банк" (далі - відповідач, банк) укладено Договір про відкриття покритого акредитиву № А-Ю/13/2602 4579 (далі - Договір), відповідно до умов якого банк відкриває акредитив (покритий) в сумі 78 000 000,00 грн на строк 14 місяців з моменту укладення цього Договору та умовах, викладених в заяві (додаток № 1 до Договору) про відкриття документарного акредитива та Додатку № 1 до заяви (за його наявністю) в кількості 3 (трьох) примірників, а клієнт приймає послуги банка, що надає останній згідно положень цього Договору, зобов'язується належним чином виконувати зобов'язання, встановлені у цьому Договорі, а також своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату послуг банка.
		Надалі, 26.03.2013 відповідачем від позивача одержана заява про відкриття акредитива, відповідно до якої акредитив відкривається на виконання позивачем грошового зобов'язання за Договором № ПУ-31927-ДЗ від 18.02.2013.
		Пунктом 2.2 Договору передбачено, що не пізніше 3 (трьох) банківських днів з моменту прийняття банком заяви про відкриття документарного акредитива клієнт зобов'язаний надати грошові кошти, необхідні для проведення платежу за акредитивом, в валюті акредитива і в розмірі не менш як сума акредитива. Надання вказаних грошових коштів здійснюється за реквізитами, отриманими від банка. Якщо не передбачено будь-якими іншими угодами між клієнтом та банком, відсотки на грошові кошти, розміщені за даним Договором, не нараховуються та не виплачуються.
		На підставі вказаної вище заяви, на виконання п. 2.2 Договору, 26.03.2013 клієнт перерахував банку 78 000 000,00 грн, що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача у ПАТ "Альфа-Банк" та ПАТ "Авант-банк" та платіжними дорученнями від 26.03.2013 № УПТК/3059 на суму 39 000 000,00 грн та № УПТК/3060 на суму 39 000 000,00 грн, копії яких містяться в матеріалах справи.
		Клієнтом також сплачено комісію банку за відкриття акредитива в розмірі 2 000,00 грн згідно платіжного доручення № АЭС/6336 від 04.06.2013, копія якого наявна в матеріалах справи.
		Відповідно до п. 3.5 Договору банк зобов'язаний після закінчення строку дії акредитива повернути Клієнту залишок грошових коштів, наданих ним згідно із п. 2.2 цього Договору. При цьому з суми залишку банком може бути утримана сума банківських комісій та витрат третіх сторін, які підлягають сплаті клієнтом, але кошти для сплати яких не були надані клієнтом згідно з п. 2.4 цього Договору.
		Строк дії акредитива закінчився 26.05.2014, у зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача з листами № 51/6012 від 13.05.2014, № 38/6469 від 21.05.2014, № 51/6705 від 26.05.2014 з вимогами повернути вказані грошові кошти на зазначені банківські реквізити позивача.
		Також позивач звернувся до відповідача з претензією № 32/6748 від 27.05.2014, в якій, посилаючись на положення п. 3.5 Договору та п. 8.29 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, вимагав негайно перерахувати клієнту 78 000 000,00 грн.
		Відповідач, в свою чергу, листом № 750 від 05.06.2014 підтвердив наявність своїх зобов'язань з повернення акредитиву в сумі 78 000 000,00 грн, проте вказані грошові кошти не перерахував, у зв'язку із чим позивач звернувся з позовом до суду.
		Відповідач заперечує проти задоволення позову, зокрема, з підстав відсутності предмету спору між ПАТ "Авант-Банк" та ДП НАЕК "Енергоатом", посилаючись на те, що оскільки заява про відкриття акредитиву підписана керівниками ВП "Южно-Українська АЕС" ДП НАЕК «Енергоатом», тому й звертатися з вимогою про повернення коштів має саме вказаний відокремлений підрозділ.  
		За приписами ст. 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
		Розділом 3 Статуту Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", затвердженого наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 08.04.2013 № 156, закріплено право підприємства створювати філії, представництва, інші відокремлені підрозділи, які не мають статусу юридичної особи і діють на основі положень про них, затверджених Підприємством.
		Відповідно до частини 1, 3, 4 статті 95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.
		Загальними положеннями Положення про відокремлений підрозділ "Южно-Українська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", затвердженого 12.11.2010 президентом ДП НАЕК "Енергоатом", встановлено, що "Южно-Українська атомна електрична станція" є відокремленим підрозділом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом". Відокремлений підрозділ не має статусу юридичної особи, здійснює свою діяльність від імені Компанії на підставі діючого законодавства України.
		Юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном (ч.1, 2 ст. 96 Цивільного кодексу України).
		З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", як юридична особа, самостійно відповідає за всіма зобов'язаннями відокремленого підрозділу "Южно-Українська атомна електрична станція", а тому вищезазначені доводи відповідача спростовуються нормами Цивільного кодексу України.
		Заперечуючи проти позову, відповідач також зазначає, що задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача 78 000 000,00 грн призведе до того, що з одного боку відповідач буде змушений сплатити вказану суму за рахунок грошових коштів, зарезервованих на умовах покритого акредитиву згідно Договору, а з іншого боку повинен буде сплатити ще додатково 78 000 000,00 грн за рахунок власних коштів.
		Відповідач також зазначає суду про те, що оскільки саме на виконання Договору на постачання продукції № ПУ-31927-ДЗ від 18.02.2013 (далі - Договір поставки), укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговельний дім науково-технічний центр «АВС» (далі - третя особа) було відкрито акредитив, а вказаний Договір поставки сторонами не виконано, у відповідача відсутні правові підстави для повернення позивачу суми акредитиву за Договором.
		Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		У силу частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, норми якої кореспондуються із нормами статей 525 та 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання  та  інші  учасники  господарських відносин  повинні  виконувати  господарські  зобов'язання належним чином відповідно до закону,  інших правових актів,  договору, а за відсутності   конкретних   вимог  щодо  виконання  зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських   договорів   застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною 2 вказаної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
		Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Нормами чинного законодавства України визначено, що при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. Сторони у договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд. Безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи (далі - банки), в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків. Порядок здійснення безготівкових розрахунків регулюється цим Кодексом, законом та банківськими правилами (стаття 1088 Цивільного кодексу України).
		У силу положень ст. 1093 Цивільного кодексу України, у разі розрахунків за акредитивом банк (банк-емітент) за дорученням клієнта (платника) - заявника акредитива і відповідно до його вказівок або від свого імені зобов'язується провести платіж на умовах, визначених акредитивом, або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж на користь одержувача грошових коштів або визначеної ним особи - бенефіціара. У разі відкриття покритого акредитива при його відкритті бронюються грошові кошти платника на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку.
		Відповідно до ст. 1098 ЦК України акредитив закривається у разі спливу строку дії акредитива. Про закриття акредитива виконуючий банк повідомляє банк-емітент. Виконуючий банк одночасно із закриттям акредитива негайно повертає банку-емітентові невикористану суму покритого акредитива. Банк-емітент повинен зарахувати повернені суми на рахунок платника.
		Відповідно до п. 8.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 № 22 (далі - Інструкція) покритий акредитив це акредитив, для здійснення платежів за яким завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку. Кошти заявника акредитива бронюються на аналітичному рахунку "Розрахунки за акредитивами" відповідних балансових рахунків.
		Згідно з п. 8.29 Інструкції у день закінчення строку дії акредитива, кошти за яким заброньовані у виконуючому банку, останній в кінці операційного дня списує кошти з аналітичного рахунку "Розрахунки за акредитивами" та перераховує в банк-емітент на рахунок, з якого вони надійшли. Банк-емітент зараховує одержані кошти на рахунок заявника акредитива та списує потрібну суму з відповідного позабалансового рахунку, що призначений для обліку акредитивів.
		Як вбачається з п. 8.2 Інструкції, акредитив - це окремий договір від договору купівлі-продажу або іншого контракту навіть, якщо в акредитиві є посилання на них.
		Відповідно п. а до ст. 3 Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів, акредитив за своєю природою являє собою угоду, відокремлену від договору купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися, і банки жодною мірою не пов'язані й не зобов'язані займатися такими контрактами, навіть якщо в акредитиві є яке-небудь посилання на такий контракт. Отже, установа банку, що оплачує, акцептує й оплатила тратти або негоціює та/або повністю виконує будь-які інші зобов'язання по акредитиву, не є предметом позовних вимог заявника, заснованих на його угоді з банком-емітентом або бенефіціаром.
		Відтак, оскільки акредитив не є пов'язаним з Договором поставки, в межах строку дії акредитиву кошти за акредитивом не були перераховані банком-емітентом (виконуючим банком) бенефіціару, строк дії акредитиву закінчився 26.05.2014, банк був зобов'язаний після спливу строку дії акредитива перерахувати на поточний рахунок позивача суму покритого акредитива.
		Отже вищезазначені доводи відповідача спростовуються приписами чинного законодавства.
		Судом встановлено, а відповідачем не заперечується, що кошти позивача за акредитивом в сумі 78 000 000,00 грн, які було заброньовано відповідачем на аналітичному рахунку "Розрахунки за акредитивами" № 26024010004579, після закінчення строку дії акредитива за Договором не було перераховано відповідачем на поточний рахунок позивача, що є порушенням статті 1098 Цивільного кодексу України та пункту 8.29 Інструкції.
		Однак, відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		Частинами 2 та 3 статті 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
		Згідно з статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу. 
		Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
		Позивач звернувся до суду з позовною вимогою про стягнення з відповідача боргу в розмірі 78 000 000,00 грн. Проте, як вбачається з платіжних доручень від 26.03.2013 № УПТК/3059 та № УПТК/3060, та з огляду на приписи ч. 2 ст. 1093 Цивільного кодексу України та п. 8.4 Інструкції, кошти за покритим акредитивом є коштами платника, тобто позивача, вказані кошти лише бронюються на спеціальному рахунку в банку, в свою чергу банк має право перераховувати ці кошти третім особам (бенефіціарам) виключно з метою виконання своїх зобов'язань за акредитивом. Отже при бронюванні коштів за покритим акредитивом банк не отримує такі кошти у власність. Більше того, в разі задоволення позову в цій частині та стягнення з відповідача вищезазначеної суми, у відповідача не припиниться зобов'язання по перерахуванню з аналітичного рахунку "Розрахунки за акредитивами" на поточний рахунок позивача коштів позивача (акредитиву) в сумі 78 000 000,00 грн.   
		Виходячи зі змісту Договору та положень статті 1093 Цивільного кодексу України, на банк покладено лише обов'язок за дорученням клієнта (платника) - заявника покритого акредитива провести платіж на умовах, визначених акредитивом, або повернути кошти на рахунок, з якого вони надійшли, в разі закінчення строку дії акредитиву. Таким чином, у банку в даних правовідносинах не виникає грошового зобов'язання перед платником зі сплати суми покритого акредитиву.
		Відтак, позивачем, з огляду на приписи норм статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, неправильно визначено спосіб захисту порушеного права.
		З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача боргу в розмірі 78 000 000,00 грн. 
		Також суд звертає увагу позивача на те, що останній не позбавлений права звернутись до суду за захистом свого порушеного права з позовом, зокрема, про примусове виконання обов'язку в натурі.
		Позивач також просить суд стягнути з відповідача штраф в розмірі 1,22 грн за порушення умов Договору.
		Відповідно до п. 6.2 Договору при порушенні банком зобов'язань за цим договором, останній сплачує позивачу за кожен випадок порушення штраф в розмірі 0,1% мінімальної заробітної плати, що діяла в період, за який сплачується штраф.
		Згідно з ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
		Особа, яка порушила господарське зобов'язання або правила здійснення господарської діяльності, зобов'язана сплатити стороні, права якої порушено, штрафні санкції. Тобто у правопорушника виникає так звана штрафна відповідальність.
		Штрафні санкції це, зокрема, господарські санкції у виді грошової суми, та надає їх виключний перелік, а саме: неустойка, штраф, пеня. 
		Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. 
		До того ж, із приписів статті 549 ЦК України слідує, що штраф може встановлюватись за будь-яке порушення зобов'язання, у той час як пеня - на випадок прострочення виконання зобов'язання.
		Таким чином, оскільки за приписами статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" мінімальний розмір заробітної сплати у 2014 році складав 1218,00 грн., а відповідно матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем позивачу акредитиву в розмірі 78 000 000,00 грн, тому розмір штрафу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за порушення п. 3.5 Договору становить 1,22 грн. Отже позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача штрафу в розмірі 1,22 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
		Позивач також просить суд стягнути з відповідача три відсотки річних в розмірі 2 942 630,14 грн та інфляційні втрати в розмірі 44 825 463,85 грн.
		Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Згідно з п 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14  від 17.12.2013 (далі - Постанова) грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
		Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
		Грошове зобов'язання виражається в грошових одиницях України або в грошовому еквіваленті в іноземній валюті. 
		Виходячи з системного аналізу вищевказаних норм законодавства, що регулює відносини, які виникають з покритого акредитива, обов'язок банку-емітента перерахувати невикористані кошти з аналітичного рахунка платника «розрахунки за акредитивами» на поточний рахунок платника після закінчення строку дії акредитиву не є грошовим зобов'язанням такого банку, в розумінні статей 524, 533 - 535, оскільки не передбачає сплату банком коштів на користь платника (клієнта). Кошти платника (клієнта), що знаходяться на вищевказаному аналітичному рахунку у банку, залишаються у власності платника до моменту їх перерахування на поточний рахунок останнього після закінчення строку дії акредитиву, в разі якщо їх не було перераховано банком бенефіціару, з метою виконання зобов'язань за акредитивом.   
		З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що перерахування банком-емітентом коштів платника акредитива з аналітичного рахунка платника «розрахунки за акредитивами» на поточний рахунок платника після закінчення строку дії акредитиву не є грошовим зобов'язанням такого банку, нарахування трьох відсотків річних та індексу інфляції на такі кошти, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, є неправомірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача трьох відсотків річних в розмірі 2 942 630,14 грн та інфляційних втрат в розмірі 44 825 463,85 грн також не підлягають задоволенню.
		Позивач також просить суд стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами в сумі 19 245 698,62 грн, посилаючись на статтю 536 ЦК України.
		Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
		За змістом вказаної статті, у разі якщо об'єктом безпідставного збагачення є грошові кошти, за весь період їх безпідставного користування набувач таких коштів повинен сплатити проценти.
		Однак, як вбачається з ч. 2 ст. 1093 ЦК України та п. 8.4 Інструкції, кошти заявника покритого акредитива бронюються у банку-емітенті на аналітичному рахунку "Розрахунки за акредитивами" відповідних балансових рахунків. Більше того, згідно з п. 3.4 Договору банк зобов'язується використовувати грошові кошти, надані клієнтом для здійснення платежів за акредитивом, тільки для здійснення таких платежів.
		З вищенаведених пункту Договору та приписів чинного законодавства України випливає, що кошти позивача бронюються на аналітичному рахунку «розрахунки за акредитивами», в свою чергу, використання вказаних коштів відповідачем можливе виключно для здійснення платежів за акредитивом. Отже відповідач фактично позбавлений можливості використовувати кошти покритого акредитиву на інші цілі, не пов'язані з платежами за акредитивом, що свідчить про відсутність можливості у відповідача користуватись такими коштами, а тому нарахування позивачем процентів за користування чужими грошовими коштами, на підставі ст. 536 Цивільного кодексу України, є неправомірним.
		З огляду на вищевикладене, позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 19 245 698,62 грн також не підлягає задоволенню.          
		Позивач також просить суд стягнути з відповідача на свою користь збитки в розмірі 7 641 589,04 грн.
		Обґрунтовуючи завдання відповідачем позивачу збитків та їх розмір, позивач посилається на ту обставину, що у зв'язку з невиконанням відповідачем свого зобов'язання за Договором по перерахуванню суми покритого акредитиву на поточний рахунок позивача після закінчення строку дії акредитиву, останній був позбавлений можливості спрямувати вказані кошти на погашення своєї заборгованості перед банками за кредитними договорами, що призвело до додаткового нарахування відсотків за користування кредитними коштами в загальному розмірі 7 641 589,04 грн.  
		Відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. 
		Згідно з ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарських відносин.
		Обов'язок відшкодування збитків може бути покладено на особу лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до ст. 623 ЦК України.
		Умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки. 
		Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
		Верховний Суд України у постанові від 04.07.2011 вказав, що з огляду на положення статті 22 ЦК України та статті 224 ГК України для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Правова позиція Верховного суду України, відповідно до ст.111-28 ГПК України, є обов'язковою для застосування.
		Судом встановлено, що 26.12.2013 позивачем було укладено з ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» Кредитний договір № 151113К25.
		Ліміт кредитної лінії складає 50 000 000,00 грн (п.3.2.1 Кредитного договору № 151113К25).   
		Відповідно до п. 3.2.3 вказаного договору кредит надається позивачу для поповнення обігових коштів.
		Як вбачається з п. 3.2.2 Кредитного договору № 151113К25, кінцевим терміном погашення кредиту є 25 грудня 2014 року.
		07.03.2014 позивачем було укладено з ПАТ «Державний ощадний банк України» Договір кредитної лінії № 795/31/2.
		Максимальний ліміт кредитної лінії складає 400 000 000,00 грн (п. 2.3 Договору кредитної лінії № 795/31/2).
		Кредит надається за траншами в національній валюті на поповнення обігових коштів, за траншами в іноземній валюті - виключно на рахунки контрагентів для сплати за зовнішньоекономічними контрактами та для конвертації в національну валюту з подальшим спрямуванням на поповнення обігових коштів (п. 2.4 Договору кредитної лінії № 795/31/2).
		З вищевикладеного вбачається, що вказані кредитні договори було укладено позивачем після укладення Договору та перерахування суми покритого акредитиву в розмірі 78 000 000,00 грн на відповідний рахунок у відповідача. В свою чергу, покритий акредитив було відкрито з метою виконання позивачем свого грошового зобов'язання за Договором на постачання продукції № ПУ-31927-ДЗ від 18.02.2013, укладеного між позивачем та третьою особою (постачальником). Як вбачається з заяви про відкриття акредитива (Додаток № 1 до Договору), акредитив відкрито строком на 14 місяців, тобто до 26.05.2014.
		Отже, при укладенні вищезазначених кредитних договорів позивач виходив з тієї обставини, що кошти покритого акредитиву будуть перераховані відповідачем третій особі на виконання Договору та Договору на постачання продукції № ПУ-31927-ДЗ від 18.02.2013, оскільки при укладенні кредитних договорів не сплив строк дії акредитива, і вказані кошти позивач не зможе спрямувати на дострокове виконання своїх зобов'язань за кредитними договорами. Також позивачем не доведено суду належними доказами відсутність грошових коштів у позивача для повернення (в тому числі дострокового) кредитів, одержаних на підставі вказаних кредитних договорів, і можливість такого повернення лише коштами покритого акредитиву.
		Довідка щодо можливих напрямків використання коштів, що надійшли би до ДП «НАЕК «Енергоатом» у разі виконання ПАТ «АВАНТ-БАНК» договору акредитиву від 26.03.2013 № А-Ю/13/2602 4579 від 21.11.2014 за номером 16616/04, підписана віце-президентом позивача, яка міститься в матеріалах справи, не є належним доказом відсутності можливості у позивача повернути (достроково повернути) банкам кредитні кошти відповідно до укладених кредитних договорів.
		З огляду на вищевикладене, позивач не довів суду належними доказами два обов'язкових елементи складу цивільного правопорушення, а саме збитки та причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та збитками, що унеможливлює стягнення з відповідача суми збитків, а тому позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача збитків в розмірі 7 641 589,04 грн задоволенню також не підлягає.
		Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
		Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
		Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме на суму 1,22 грн штрафу, в іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
		Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Згідно з п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21 лютого 2013 року N 7 у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
		Проте, здійснивши математичний розрахунок для визначення розміру судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд встановив наступне. З урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, поданої позивачем 28.08.2015, ціна позову складає 152 655 382,87 грн, в свою чергу позивачем було сплачено 73 080,00 грн судового збору за подання позовної заяви, отже пропорційно розміру задоволених позовних вимог (1,22 грн) судовий збір, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 0,0005839092 грн, тобто менше однієї копійки. Здійснивши округлення зазначеної суми судового збору до однієї копійки, судом встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 0,00 грн.
		В свою чергу, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, сплачений відповідачем за подання апеляційної та касаційної скарг, в розмірі 73 080,00 грн.
		Керуючись статтями 4, 49, 82 ГПК України, суд   
		 
		ВИРІШИВ:
		1. Позов задовольнити частково.    
		          
		2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Авант-Банк"                                                  (03110, м. Київ, вулиця Івана Клименка, будинок 23; ідентифікаційний код: 36406512) на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"  (01032, м. Київ, вулиця Назарівська, будинок 3; ідентифікаційний код: 24584661) штраф в розмірі 1 (одна) грн 22 коп.
		 
		           3. В іншій частині позову відмовити.
		          
		4. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"  (01032, м. Київ, вулиця Назарівська, будинок 3; ідентифікаційний код: 24584661) на користь Публічного акціонерного товариства "Авант-Банк"                                                  (03110, м. Київ, вулиця Івана Клименка, будинок 23; ідентифікаційний код: 36406512) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг в розмірі     73 080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн 00 коп.
		 
		          Повне рішення складено 02.11.2015.
		            
		 
		Суддя                                                                                   О.В. Нечай

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...