Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 911/2115/15 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Розрахунки за продукцію, товари, послуги; Інші розрахунки за продукцію.
Надіслано для оприлюднення: 04.11.2015. Зареєстровано: 05.11.2015. Забезпечено надання загального доступу: 09.11.2015.
Дата набрання законної сили: 30.10.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1           (044) 230-06-58 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"26" жовтня 2015 р.           Справа№ 911/2115/15
		Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:          Калатай  Н.Ф.
		суддів:            Ропій  Л.М. 
		          Рябухи  В.І. 
		при секретарі           Царук І. О.
		 
		 
		 
		За участю представників:
		від позивача:           Галонський В. М. - представник за довіреністю від 12.05.2015
		від відповідача:          Дубей В. Ю. - представник за довіреністю  № 30-09/39 від 30.09.2015
		                              Мазур В. В. - представник за довіреністю № 26-02/14 від 26.02.2015
		від третьої особи 1: Гладишенко М. І. - представник за довіреністю від 21.07.2015
		від третьої особи 2:          Гладун А. І. - керівник
		від третьої особи 3:          Грицик А. С. - представник за довіреністю від 05.10.2015
		від третьої особи 4:          Малішевська В. О. - представник за довіреністю № 18-225/74275 від 11.12.2014
		                              Сергієнко Ю. Л. - представник за довіреністю № 18-225/74275 від 11.12.2014
		 
		 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні 
		апеляційну скаргу          Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт»
		на рішення                      Господарського суду Київської області від 20.07.2015
		у справі                     № 911/2115/15 (суддя Бабкіна В. М.) 
		за позовом                    Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аккорд»
		до                                        Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт»
		треті особи                    1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Скай кепітал менеджмент» 
		                              2. Товариство з обмеженою відповідальністю «Правнича консалтингова група»
		                              3. Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» 
		                              4. Національний банк України
		про                              стягнення 10 490 307,77 грн.
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		 
		В травні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за процентами в сумі 10 490 307,77 грн., нарахованими за період з 28.07.2014 по 30.04.2015 за прострочення виконання грошового зобов'язання, що виникло на підставі договору кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013, укладеного між відповідачем та ПАТ «Дельта Банк». В позові позивач зазначає, що набув права на стягнення спірних сум відповідно до умов укладеного 12.09.2014 між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Компанія з управління активами - Адміністратор пенсійних фондів «Дельта-капітал» (після зміни назви - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Скай кепітал менеджмент» договору про відступлення права вимоги, укладеного 12.02.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами «Скай кепітал менеджмент» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Правнича консалтингова група» договору про відступлення права вимоги № 8/2-VP та укладеного 28.04.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Правнича консалтингова група» та позивачем договору факторингу № 1/28-04.
		Рішенням Господарського суду Київської області від 20.07.2015, повний текст якого підписаний 27.07.2015, у справі № 911/2115/15 позовні вимоги задоволено повністю.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем свого обов'язку по сплаті процентів, нарахованих за період з 28.07.2014 по 30.04.2015  на заявлену до стягнення суму, та факт набуття позивачем права на стягнення вказаної суми.
		Не погоджуючись з рішенням, Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 20.07.2015 у справі № 911/2115/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
		В апеляційній скарзі відповідач послався на те, що оспорюване рішення прийняте з неповним з'ясуванням  обставин, що мають значення для справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.
		В обґрунтування зазначеної позиції відповідач послався на те, що ТОВ «Правнича консалтингова група», яка є новим кредитором за договором відступлення права вимоги № 8/2-VP від 12.02.2015 та клієнтом за договором факторингу № 1/28-04 від 28.04.2015 р., відповідно до відомостей з ЄДРФОЮОП не здійснює фінансову діяльність та не зареєстрована в комплексній інформаційній системі Держфінпослуг як фінансова установа, у зв'язку з чим дане товариство мало право укладати лише договори про відступлення права вимоги, що є відмінними за своїм предметом від договорів факторингу.
		Також апелянт зазначив про те, що 28.07.2015 від уповноваженої  особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації  в АТ «Дельта Банк» відповідачем було отримано повідомлення від 21.07.2015 за № 5492 про нікчемність правочинів, яким відповідачу повідомлено про нікчемність договору про відступлення права вимоги від 12.09.2014, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Компанія з управління активами - адміністратор пенсійних фондів «Дельта-капітал», а відтак, такий договір є нікчемним і не створив для його сторін юридичних наслідків.
		Ухвалою від 04.09.2015 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Ропій Л. М., Рябуха В. І. відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.
		Ухвалою суду від 30.09.2015 витребувано додаткові докази по суті спору, а також, за ініціативою колегії суддів, до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, залучені  Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Скай кепітал менеджмент», Товариства з обмеженою відповідальністю «Правнича консалтингова група», Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» та Національний банк України, з огляду на що розгляд справи відкладено на 26.10.2015.
		Під час розгляду справи представники відповідача апеляційну скаргу підтримали в повному обсязі, представники позивача, третьої особи 1 та третьої особи 2 проти задоволення апеляційної скарги заперечили, представники третьої особи 3 та третьої особи 4 апеляційну скаргу підтримали повністю.
		26.10.2015 до канцелярії суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, в якому відповідач просить зупинити провадження у справі № 911/2115/15 до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі № 826/15792/15 за позовом ТОВ «Правнича консалтингова група» до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В. В. про визнання протиправними дій та скасування рішення щодо визнання договору про відступлення права вимоги від 12.09.2014 нікчемним.
		В судовому засіданні представники відповідача вказане клопотання підтримали, представники позивача, третьої особи 1 та третьої особи 2 проти його задоволення заперечили, представники третьої особи 3 та третьої особи 4 залишили вирішення вказаного клопотання на розсуд суду.
		Після заслуховування представників учасників по суті спору колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі з огляду на таке.
		Частина 1 ст. 79 ГПК України встановлює, що господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.
		Пунктом 3.16 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» встановлено, що:
		- відповідно до частини першої статті 79 ГПК господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини третя і четверта статті 35 ГПК);
		- під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин;
		- іншим судом, про який йдеться у частині першій статті 79 ГПК, є будь-який орган, що входить до складу судової системи України згідно з статтею 3 та частиною другою статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»; іншим судом може вважатися й інший склад суду (одноособовий чи колегіальний) в тому ж самому судовому органі, в якому працює суддя (судді), що вирішує (вирішують) питання про зупинення провадження у справі.
		Таким чином, зупинення провадження у справі процесуальний закон пов'язує із неможливістю розгляду справи, що розглядається, до вирішення пов'язаної з нею іншої справи.
		При цьому, пов'язаність справ полягає в тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на зібрання та оцінку доказів у даній справі, і ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.
		Предметом розгляду у цій справі є позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за процентами в сумі 10 490 307,77 грн., нарахованими за період з 28.07.2014 по 30.04.2015 за прострочення виконання грошового зобов'язання, що виникло на підставі договору кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013, укладеного між відповідачем та ПАТ «Дельта Банк», права на стягнення яких позивач набув на підставі укладеного 12.09.2014 між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «КУА «Скай кепітал менеджмент» договору про відступлення права вимоги, укладеного 12.02.2015 між ТОВ «КУА «Скай кепітал менеджмент» та ТОВ «Правнича консалтингова група» договору про відступлення права вимоги № 8/2-VP та укладеного 28.04.2015 між ТОВ «Правнича консалтингова група» та позивачем договором факторингу № 1/28-04.
		Підставою заперечень проти позовних вимог є посилання на те, що вказані договори не створюють для їх сторін юридичних наслідків, оскільки при їх укладенні допущено порушення вимог закону.
		В обґрунтування заявленого клопотання про зупинення провадження у цій справі відповідач послався на те, що в адміністративній справі № 826/15792/15 досліджується питання нікчемності договору відступлення права вимоги від 12.09.2014 та правомірності рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» щодо віднесення до нікчемних вказаного договору, в той час як стягнення заборгованості у цій справі нерозривно пов'язане з правомірністю укладення договору відступлення права вимоги.
		Проте, відповідно до приписів чинного законодавства нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом, в той час як встановлення факту відповідності або невідповідності господарського правочину вимогам закону, тобто фактично наявності правових підстав для віднесення правочину до нікчемних, відноситься до компетенції саме господарських судів, а відтак, питання щодо наявності чи відсутності при укладенні 12.09.2014 між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «КУА «Скай кепітал менеджмент» договору про відступлення права вимоги факту порушення вимог закону має бути досліджено колегією суддів саме при вирішення по суті спору сторін у справі № 911/2115/15.
		На з'ясування вказаних обставин при вирішенні спору господарським судом встановлення адміністративним судом при розгляді адміністративної справи факту правомірності чи неправомірності рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» про віднесення до нікчемних договору від 12.09.2014 про відступлення права вимоги не впливає.
		З огляду на вищевикладене, підстави для зупинення провадження у справі № 911/2115/15 до набрання законної сили рішенням суду у справі № 826/15792/15 за позовом ТОВ «Правнича консалтингова група» до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В. В. про визнання протиправними дій та скасування рішення щодо визнання договору про відступлення права вимоги від 12.09.2014 нікчемним відсутні. У задоволенні клопотання відмовляється.
		Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.
		 
		Як вбачається з матеріалів справи, 27.12.2013 третя особа 3  як кредитор та відповідач  як позичальник уклали договір кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 (далі Кредитний договір), за умовами якого третя особа 3 взяла на себе зобов'язання надати відповідачу кредит (грошові кошти) у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності  та цільового характеру використання.
		За умовами Кредитного договору третя особа 3 видала відповідачу кредит, проте останній свій обов'язок по його своєчасному повернення та сплаті відсотків виконував неналежним чином, з огляду на що у відповідача утворилась перед третьою особою 3 заборгованість: за кредитом - в сумі 54 156 500 грн., за процентами - в сумі 2 198 902,26 грн., зі сплати пені - в сумі 32 652,19 грн., зі сплати штрафу - в сумі 162 469,50 грн.
		Вказані обставини сторонами не заперечуються та підтверджуються обставинами, встановленими під час розгляду справи № 911/3411/14 за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» про стягнення боргу, рішенням Господарського суду Київської області від 30.09.2014, зміненим постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2014, у якій з Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» стягнуто 54 156 500 грн. заборгованості за кредитом, 2 198 902,26 грн. заборгованості за процентами, 32 652,19 грн. пені та 162 469,50 грн. штрафу.
		Згідно з ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
		Частина 3 ст. 105 ГПК України встановлює, що постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
		Згідно з ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		Отже, рішення Господарського суду Київської області від 30.09.2014 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2014 у справі № 911/3411/14 набрали законної сили 19.11.2014, а відтак, факти, встановлені в них, зокрема факт наявності у відповідача заборгованості за Кредитним договором перед третьою особою 2 за кредитом в сумі  54 156 500 грн. та  за процентами в сумі 2 198 902,26 грн., не потребують доведення.
		Частиною 1 ст. 510 ЦК України встановлено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
		Пунктом 1 частини 1 ст. 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
		Згідно з ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
		Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. 
		 
		12.09.2014 третя особа 1 (до зміни назви - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами - адміністратор Пенсійних фондів «Дельта Капітал») як новий кредитор та третя особа 3 як первісний кредитор уклали договір про відступлення права вимоги (далі Договір відступлення права вимоги 1) (а.с. 28-29 т. 1), в якому погодили, що третя особа 3 передає, а третя особа 1 приймає на себе право вимоги належного виконання зобов'язань відповідача за Кредитним договором, а саме права вимоги щодо повернення заборгованості за кредитом в розмірі 54 156 500 грн. та повернення заборгованості за процентами в розмірі 3 973 454,99 грн. Всього загальна сума вимог, які виникли і нарахована за Кредитним договором на день укладення Договору відступлення права вимоги 1, складає 58 129 954,99 грн. (п. 1.1).
		У зв'язку зі зміною найменування третьої особи 1 та частковим погашенням відповідачем заборгованості за Кредитним договором у розмірі 4 388 248 грн., сторони 22.12.2014 підписали додатковий договір № 1 до Договору відступлення права вимоги 1 (а.с. 30 т. 1), яким, серед іншого, погодили викласти п. 1.1 Договору відступлення права вимоги 1 в такій редакції: Третя особа 3 передає, а третя особа 1 приймає на себе право вимоги належного виконання зобов'язань відповідача за Кредитним договором, а саме права вимоги щодо повернення заборгованості за кредитом в розмірі 51 967 154,26 грн., повернення (сплата) заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 1 774 552,73 грн., повернення (сплата) заборгованості за процентами та/або процентів, що не нараховані та підлягають нарахуванню за Кредитним договором. Всього загальна сума вимог, які нараховані та/або пред'явлені за Кредитним договором, станом на 22.12.2014 складає 53 741 706,99 грн.
		Згідно з п. 1.3 Договору відступлення права вимоги 1, з моменту набрання чинності цим договором, третя особа 1 повністю замінює третю особу 3 у Кредитному договорі та отримує всі права, що виникають з договорів, укладених в забезпечення виконання відповідачем зобов'язань за Кредитним договором, що зазначені в п. 1.2 цього договору.
		Відповідно до п. 1.2 Договору про відступлення права вимоги 1, разом з правом вимоги виконання зобов'язань, що передається за цим договором, до третьої особи 1 переходять права за договорами, що забезпечують виконання зобов'язання, а саме права заставодержателя, що виникають з договорів застави, укладених між третьою особою 3 та відповідачем, № ВКЛ-2007072/1/S2 від 27.12.2013 та № ВКЛ-2007072/1/S1 від 27.12.2013, та права сторони 1, що виникають з укладеного між третьою особою 3 та відповідачем договору про відступлення права вимоги від 27.12.2013.
		Згідно з п. 1.4 Договору відступлення права вимоги 1 сторони домовились, що ціна відступлення права вимоги за Кредитним договором, що підлягає сплаті третьою особою 1 на користь третьої особи 3, становить 58 129 954,99 грн.
		У пункті 1.5 Договору про відступлення права вимоги 1 сторони домовились, що третя особа 1 зобов'язана сплатити на користь третьої особи 3 ціну відступлення права вимоги за Кредитним договором, зазначену в п. 1.4 цього договору, не пізніше 01.03.2015.
		В пункті 5.2 Договору відступлення права вимоги 1 сторони дійшли згоди, що цей договір набирає чинності, а у його сторін виникають взаємні права та обов'язки, передбачені цим договором, виключно на наступний день після настання відкладальної обставини, під якою сторони розуміють відсутність добровільного повного погашення відповідачем заборгованості за Кредитним договором  в строк до 11.02.2015.
		Згідно з приписами ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Стаття 627 ЦК України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. 
		Частина 1 ст. 212 ЦК України встановлює, що особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). 
		Згідно з приписами ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. 
		Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст 252 ЦК України).
		Чинне законодавства надає особам право укласти договір з відкладальною умовою, а також встановити чітку календарну дату виконання боржником свого обов'язку, яке сторони й реалізували в Договорі про відступлення права вимоги 1. 
		Листом № 18.1-65/1 від 12.02.2015 (а.с. 31 т. 1) третя особа 3 повідомила третю особу 1 про те, що відповідач станом на 12.02.2015 не виконав повністю зобов'язань, визначених Кредитним договором, та не погасив в повному обсязі нараховану заборгованість, що є підставою для застосування відкладальної обставини, передбаченої п. 5.2 Договору відступлення права вимоги 1. Також у вказаному листі третьою особою 3 було повідомлено про склад платежів відповідача, якими він частково погасив заборгованість за Кредитним договором, та зазначено про те, що у відповідності до п. 5.2 Договору про відступлення права вимоги 1, у зв'язку з непогашенням в повній мірі відповідачем заборгованості за Кредитним договором, Договір про відступлення права вимоги 1, в т.ч. зміні і доповнення до нього, набрали чинності з 12.02.2015.
		З наданої третьою особою 1 на вимогу колегії суддів виписки за банківського рахунку слідує, що 12.02.2015 на виконання умов Договору про відступлення права вимоги 1 третя особа 1 перерахувала треті особі 3 грошові кошти в сумі 58 129 954,99 грн. з рахунку, відкритого у третьої особи 3, які, в свою чергу, отримала того ж дня від ТОВ «Клевер Менеджмент» та ТОВ Проціон-Торг» з їх рахунків, також відкритих у третьої особи 3.
		Згідно з п. 5.3 Договору відступлення права вимоги 1, сторони дійшли згоди, що після набрання чинності цим договором третя особа 1 має право здійснити наступне відступлення права вимоги за Кредитним договором та договорами, укладеними в забезпечення належного виконання Кредитного договору, на користь будь-якої третьої особи до проведення розрахунку з третьою особою 3.
		 
		12.02.2015 третя особа 1 як первісний кредитор та третя особа 2 як новий кредитор уклали договір про відступлення права вимоги №8/2-VP (далі Договір відступлення права вимоги 2) (а.с. 32-33 т. 1), в якому погодили, що третя особа 1 передає, а третя особа 2 приймає на себе право вимоги належного виконання зобов'язань відповідача за Кредитним договором, в тому числи права вимоги щодо: повернення  заборгованості за кредитом в розмірі 51 967 154,26 грн., повернення (сплата) заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 1 774 552,73 грн. та повернення (сплата) заборгованості за процентами та/або процентів, що не нараховані та підлягають нарахуванню за Кредитним договором. Всього загальна сума вимог, які нараховані та/або пред'явлені за Кредитним договором, станом на 12.02.2015 - дату укладення цього договору складає 53 741 706,99 грн.
		Відповідно до п. 2.3 Договору відступлення права вимоги 2, з моменту підписання уповноваженими представниками сторін цього договору до третьої особи 2 переходять всі права вимоги за Кредитним договором та договорами, укладеними в забезпечення виконання відповідачем своїх зобов'язань за Кредитним договором, в повному обсязі і на умовах, визначених Кредитним договором, включаючи право вимоги до відповідача по поверненню отриманого кредиту, сплати процентів за його користування, комісій, штрафів та пені, які вже нараховані третьою особою 1 на дату укладення цього договору і розмір яких зазначений в п. 1.1 цього договору, а також права вимоги, які ще не нараховані (не висунуті) або які виникнуть за Кредитним договором.
		Згідно з п. 1.4 Договору відступлення права вимоги 2, з моменту набрання чинності цим договором, третя особа 2 повністю замінює третю особу 1 у Кредитному договорі та отримує всі права, що виникають з договорів, укладених в забезпечення виконання відповідачем зобов'язань за Кредитним договором, що зазначені в п. 1.3 цього договору.
		Відповідно до п. 1.3 Договору про відступлення права вимоги 2, разом з правом вимоги виконання зобов'язань, що передається за цим договором, до третьої особи 2 переходять права за договорами, що забезпечують виконання зобов'язання, а саме права заставодержателя, що виникають з договорів застави, укладених між третьою особою 3 та відповідачем, № ВКЛ-2007072/1/S2 від 27.12.2013 та № ВКЛ-2007072/1/S1 від 27.12.2013, та права сторони 1, що виникають з укладеного між третьою особою 3 та відповідачем договору про відступлення права вимоги від 27.12.2013.
		У пункті 1.5 Договору відступлення права вимоги 2 сторони домовились, що ціна відступлення права вимоги за Кредитним договором, що підлягає сплаті позивачем на користь третьої особи 1, становить 58 229 954,99 грн.
		Відповідно до п. 1.6 Договору про відступлення права вимоги 2 третя особа 2 зобов'язана сплатити на користь третьої особи 1 ціну відступлення права вимоги за Кредитним договором, зазначену в п. 1.5 цього договору, не пізніше 20-ти банківських днів з дня повного задоволення вимог третьої особи 2, набутих за цим договором, одним з таких способів:
		- виконання відповідачем зобов'язань перед позивачем;
		- задоволення вимог третьої особи 2 до відповідача третіми особами у встановленому порядку, як поручителями, майновими поручителями тощо;
		- набуття у власність третьої особи 2 нового майна, що перебуває у заставі в якості забезпечення зобов'язань за Кредитним договором, в якості задоволення вимог третьої особи 2 до відповідача;
		- відступлення третьою особою 2 права вимоги за Кредитним договором.
		У пункті 5.3 Договору відступлення права вимоги 2 сторони дійшли згоди, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
		З матеріалів справи слідує, що листом-повідомленням від 12.02.2015 про заміну кредитора у зобов'язанні третя особа 1 повідомила відповідача про укладення Договору відступлення права вимоги 2, за яким позивач набув право вимоги належного виконання відповідачем зобов'язань за Кредитним договором. На доказ направлення вказаного листа до матеріалів справи долучені належним чином засвідчені копії фіскального чеку № 5390 від 27.02.2015 та витягу з сайту Укрпошти (сервіс «Відстеження поштових пересилань»), з якого слідує, що вказаний лист відповідачем отримано 05.03.2015.
		 
		28.04.2015 третя особа 2 як клієнт та позивач як фактор уклали договір факторингу № 1/28-04 (далі Договір факторингу) (а.с. 15-17 т. 1), відповідно до умов якого третя особа 2 передала (відступила), а позивач прийняв і зобов'язався оплатити третій особі 2 за визначеною цим договором ціною права вимоги за грошовими зобов'язаннями щодо сплати процентів, неустойок і інших платежів, які пов'язані з порушенням порядку сплати процентів, що виникли у позивача на підставі Кредитного договору.
		Згідно з п. 1.2 Договору факторингу, внаслідок передачі (відступлення) права вимоги за цим договором позивач займає місце третьої особи 2 (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли з Кредитного договору відносно усіх прав і обов'язків позивача в частині і щодо нарахування та отримання (стягнення) в повному обсязі процентів за Кредитним договором як нарахованих, однак не сплачених на дату укладення цього договору, так і тих, які ще не нараховані або виникнуть за Кредитним договором в майбутньому, а також усіх видів неустойок та інших платежів, що підлягають виплаті відповідачем за порушення порядку сплати процентів, не виплачених на дату укладення цього договору.
		Відповідно до п. 1.7 Договору факторингу, права вимоги та інші права, що є предметом  відступлення позивачу за цим договором, набути третьою особою 2 у третьої особи 1 згідно з Договором відступлення права вимоги 2, яка, в свою чергу, набула такі права у третьої особи 3 на підставі Договору відступлення права вимоги 1.
		В пункті 1.3 Договору факторингу сторони визначили характеристику (зміст) прав вимоги, переданих третьою особою 2 позивачу за цим договором, які виникли чи виникнуть за Кредитним договором:
		- повернення (сплата) заборгованості відповідача за процентами в розмірі 1 774 552,73 грн., нарахованих але не сплачених на дату 11.09.2014 включно;
		- повернення (сплата) заборгованості відповідача за процентами та/або процентів, що не нараховані та підлягають нарахуванню;
		- повернення (сплата) заборгованості відповідача за процентами та/або процентів, які виникнуть у майбутньому;
		- сплати відповідачем усіх видів неустойок та інших платежів, що підлягають сплаті за порушення порядку сплати процентів, не виплачених на дату укладення цього договору.
		В пункті 1.6 Договору факторингу сторони визначили інформацію про стан розрахунків та заборгованості відповідача за Кредитним договором по тілу кредиту та процентам:
		- заборгованість відповідача станом на 27.07.2014 по тілу кредиту - 54 156 500 грн., за процентами - 2 198 902,26 грн. (встановлено рішенням Господарського суду Київської області від 30.09.2014 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2014 у справі № 911/3411/14, які набрали законної сили);
		- розмір процентів, нарахованих попереднім кредитором (третьою особою 3), не несплачених відповідачем за період з 28.07.2014 по 11.09.2014 включно - 1 774 552,73 грн.;
		- відповідачем сплачено (з 28.07.2014):
		          15.12.2014 - 4 388 248 грн. (сторонами помилково вказано 3 488 248 грн.), з яких 2 198 902,26 грн. зараховано як сплата заборгованості за процентами, нарахованими на дату 27.07.2014 включно (присудженої до сплати вищевказаними судовими рішенням у справі № 911/3411/14), а 2 189 345,74 грн. зараховано як сплата заборгованості за кредитом;
		          16.12.2014 - 500 000 грн., які зараховано як сплата заборгованості за кредитом;
		          18.12.2014 - 400 000 грн., які зараховано як сплата заборгованості за кредитом;
		- з 12.09.2015 проценти відповідачу ще не нараховувались та до сплати не пред'являлись;
		- заборгованість відповідача за кредитом (тілом кредиту) на дату укладення цього договору - 51 967 154,26 грн.
		Згідно з п.п.  4.1, 4.2 Договору факторингу, за передані (відступлені) права вимоги до відповідача за Кредитним договором третій особі 2 позивач сплачує 5 994 599,04 грн. у строк до 30.09.2015.
		Згідно з п. 6.1 Договору факторингу строк дії договору становить: з 28.04.2015 по момент виконання сторонами своїх зобов'язань за ним чи розірвання у встановленому порядку, але не довше погашенням відповідачем заборгованості за кредитом і процентами по кредиту за Кредитним договором. Цей договір набирає чинності та вважається укладеним при умові його підписання та скріплення печатками сторін з 28.04.2015.
		29.04.2015 третя особа 2 направила відповідачу повідомлення про часткове відступлення права вимоги за Договором кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013 внаслідок факторингу (а.с. 20, 20 зворот т. 1), в якому повідомила відповідача про укладення Договору факторингу, з огляду на що, з 28.04.2015 третя особа 2 втратила, а позивач набув права вимоги до відповідача за грошовими зобов'язаннями щодо сплати процентів, неустойок та інших платежів, які пов'язані з порушенням порядку сплати процентів, що виникли у третьої особи на підставі Кредитного договору, та зазначив про те, що в подальшому всі розрахунки зі сплати процентів за Кредитним договором необхідно здійснювати на користь позивача за вказаними у повідомлені реквізитами. На доказ направлення вказаного повідомлення до матеріалів справи залучено належним чином засвідчену копію опису вкладення з відміткою відділення зв'язку про прийняття кореспонденції до пересилання (а.с. 21 т. 1).
		Аналогічне за змістом повідомлення відповідачу направив й позивач (а.с. 22-23 т. 1).
		Також, 29.04.2015 позивач направив відповідачу вимогу про сплату процентів № 2-29/04 (а.с. 24-26 т. 1), в якій просив сплатити на користь позивача проценти за період з 28.07.2014 по 31.03.2015. На доказ направлення вказаної вимоги до матеріалів справи залучено належним чином засвідчену копію опису вкладення з відміткою відділення зв'язку про прийняття кореспонденції до пересилання (а.с. 27 т. 1)
		Відповідач на вказану вимогу не відповів, грошові кошти позивачу не перерахував, наслідком чого і стало звернення останнього до суду з цим позовом. 
		З долучених позивачем до матеріалів справи документів (а.с. 97-98 т. 1) слідує, що в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором, присудженого до стягнення у справі № 911/3411/14, 12.05.2015 третя особа 2 отримала грошові кошти в сумі 7 029 632,19 грн. та 28.05.2015 - в сумі 26 345 478,92 грн. (вказані кошти були перераховані Міністерством юстиції України з призначенням платежу «перерах. коштів, як погашення боргу згідно наказу № 911/3411/14, виданого 25.11.2014 господарським судом Київськ. обл. про стягнення з ДП «Укрспирт»).
		Про отримання вказаних коштів третя особа 2 повідомила позивача відповідними повідомленням про часткове погашення заборгованості (а.с. 94-95 т. 1).
		Згідно з ч. 1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
		Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.11 ЦК України). 
		Згідно з п. 1 ч. 2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. 
		Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
		Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
		Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
		Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
		З матеріалів справи слідує, що відповідач свої зобов'язання за Кредитним договором в частині повернення отриманого кредиту та сплати процентів виконував неналежним чином з огляду на що, відповідно до приписів чинного законодавства та умов Кредитного договору правомірним є стягнення з нього процентів за весь час користування кредитними коштами.
		Право вимоги вказаних сум за умовами укладеного між третьою особою 3 та третьою особою 1 Договору про відступлення права вимоги 1, укладеного між третьою особою 1 та третьою особою 2 Договору відступлення права вимоги 2 та укладеного між третьою особою 2 та позивачем Договору факторингу має позивач.
		Представники відповідача, третьої особи 3 та третьої особи 4 проти позову заперечили і просили у його задоволенні відмовити, посилаючись на введення у третій особи 3 в порядку, встановленому ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», тимчасової адміністрації з відповідними правовими наслідками, на нікчемність Договору про відступлення права вимоги 1 та недійсність укладеного на його підставі Договору відступлення права вимоги 2, який не породжує жодних правових наслідків для сторін та третіх осіб.
		Як вбачається з матеріалів справи, постановою Правління Національного банку України від 02.03.2015 №150 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» третю особу 3 віднесено до категорії неплатоспроможних.
		На підставі вказаної Постанови, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 51 від 02.03.2015 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», яким з 03.03.2015 розпочато процедуру виведення третьої особи 3 з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у третьої особи 3 (далі Уповноважена особа Фонду).
		Згідно з ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
		Наказом Уповноваженої особи Фонду «Про перевірку правочинів (договорів) в АТ «Дельта Банк» № 67 від 11.03.2015 вирішено здійснити у третьої особи 3 перевірку правочинів (інших договорів), вчинених (укладених) третьою особою 3 протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», для чого створено відповідні комісії, в тому числі комісію з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями (далі Комісія Фонду).
		Частина 3 ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлює, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
		1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
		2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
		3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
		4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
		5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;
		6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
		7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
		8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України;
		9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.
		Комісія Фонду, за результатами проведення перевірки, дійшла висновків про те, що Договір відступлення права вимоги 1 містить ознаки нікчемності, передбачені пунктами 1, 5, 7, 8 ч. 3 ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», які виклала у протоколі № 21 від 20.07.2015 засідання Комісії Фонду, копію витягу з якого долучено до матеріалів справи (а.с.147-149 т.1) (далі Протокол № 21 Комісії Фонду).
		Як на підставу віднесення Договору відступлення права вимоги 1 до нікчемних Комісія Фонду послалася на те, що: 
		- банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»); 
		- банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до ЗУ «Про банки і банківську діяльність» (п. 5 ч. 3 ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»);
		-  банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку, протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку (п. 7 ч. 3 ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»);
		- банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України (п. 8 ч. 3 ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
		Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України:
		1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу;
		2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
		У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним;
		3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
		Правові наслідки недійсності правочину встановлені статтею 216 ЦК України:
		1. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. 
		У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. 
		2. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. 
		3. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. 
		4. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. 
		5. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. 
		У випадку віднесення правочину до категорії нікчемних, згідно з ч. 4 ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Уповноважена особа Фонду:
		1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;
		2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами;
		3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.
		Як вбачається з матеріалів справи:
		21.07.2015 третя особа 3 повернула третій особі 1 (на рахунок, відкритий у третьої особи 3 - примітка суду) грошові кошти в сумі 58 129 954,99 грн. з призначенням платежу: «повернення коштів за відступлення права вимоги згідно дог. про відступлення права вимоги № 8/1-VР від 12.09.2014 в зв. з нікч. наказ №615 від 20.07.15»;
		22.07.2015, з посиланням на підстави, викладені у Протоколі № 21 Комісії Фонду, Уповноважена особа Фонду повідомила відповідача (повідомлення № 5492 від 21.07.2015) та третю особу 1 (повідомлення № 5597 від 22.07.2015) про нікчемність Договору відступлення права вимоги 1. Відповідачу повідомлено про необхідність повного та належного виконання умов Кредитного договору, позивача зобов'язано повернути всі оригінали документів, отриманих за нікчемним договором.
		Враховуючи те, що, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, третя особа 3 та третя особа 4 свої заперечення проти задоволення майнових вимог позивача обґрунтовують висновками Комісії Фонду, які викладені у Протоколі № 21 Комісії Фонду, тобто виходять з того, що Договір відступлення права вимоги 1 є нікчемним з відповідними правовими наслідками, а позивач, третя особа 1 та третя особа 2 наполягають на відсутності законних підстав для віднесення вказаного договору до нікчемних, для вирішення спору сторін по суті слід встановити, чи правомірно Уповноваженою особою Фонду на підставі висновків Комісії Фонду віднесено Договір відступлення права вимоги 1 до нікчемних.
		Щодо посилань на те, що за Договором відступлення права вимоги 1 третя особа 3 прийняла на себе зобов'язання щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до ЗУ «Про банки і банківську діяльність», що відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є ознакою нікчемності правочину, слід зазначити таке.
		З Протоколу № 21 Комісії Фонду слідує, що висновків про нікчемність Договору відступлення права вимоги 1 з підстав п. 5 ч. 3 ст. 38 «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Комісія Фонду дійшла виходячи з того, що за Договором відступлення права вимоги 1 третя особа 3 прийняла на себе зобов'язання з порушенням своїх зобов'язань перед НБУ та вимог ст. 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно з якою до повноважень третьої особи 4 належить встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків, та ст. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», якою визначено, що третя особа 4 з метою захисту прав вкладників та інших кредиторів має право встановлювати додаткові вимоги, включаючи вимоги щодо підвищення рівня регулятивного капіталу банку чи інших економічних нормативів, щодо певного виду діяльності та надання фінансових послуг, які має право здійснювати банк.
		Колегія суддів з такими висновками погодитись не може, оскільки підстава віднесення правочину до нікчемних, визначена у п. 5 ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», передбачає наявність факту прийняття банком на себе додаткових зобов'язань, які забезпечують належне виконання основного зобов'язання та виникають та існують лише за умови існування основного, в той час як укладення Договору відступлення права вимоги 1 не потягнуло за собою виникнення у банку навіть основних грошових зобов'язань за ним, не кажучи вже про додаткові.
		Договір відступлення права вимоги 1 не передбачав прийняття третьою особою 3 додаткових зобов'язань (застава, порука, гарантія, при тримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до ЗУ «Про банки і банківську діяльність», у вказаному зобов'язанні третя особа 3 виступала кредитором, а не боржником, яким є інша сторона Договору про відступлення права вимоги 1, - третя особа 1, та, відповідно, жодних зобов'язань на себе не брала.
		Крім того, з огляду на умови Договору відступлення права вимоги 1, відсутні будь-які підстави вважати, що третя особа 3 за його умовами хоч в якомусь, з встановлених законом, порядку прийняла на себе зобов'язання щодо забезпечення виконання грошових вимог, а відтак, Договір відступлення права вимоги 1 в будь-якому випадку не відповідає ознаками нікчемності, встановленим п. 5 ч. 3 ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 
		Крім того, слід зазначити, що з наявної матеріалах справи копії Договору застави майнових прав № 06/ЗМП від 26.02.2014 слідує, що предметом застави за його умовами є майнові права за кредитними договорами, що укладені між третьою особою 3 і юридичними та фізичними особами, перелік яких наведений у Додатку № 1 до вказаного Договору.
		Незважаючи на вимоги ухвал суду, а ні третя особа 3, а ні третя особа 4 належної копії відповідного Додатку № 1 до Договору застави майнових прав № 06/ЗМП від 26.02.2014 або витягу з вказаного документу в частині, що стосується спірних майнових прав, або будь-якого іншого належного документального доказу на підтвердження факту перебування майнових прав, переданих третьою особою 3 за Договором відступлення права вимоги 1, в заставі у НБУ, суду не надали, що виключає можливість встановити, чи відноситься Кредитний договір до договорів, право вимоги за якими передано третьою особою 3 в заставу НБУ, а відтак, посилання на те, що за Договором відступлення права вимоги 1 третя особа 3 взяла на себе зобов'язання з порушенням своїх зобов'язань перед НБУ, визнаються колегією суддів недоведеними.
		Щодо посилань на те, що третя особа 3 відмовилась від власних майнових вимог, що відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є ознакою нікчемності правочину, та на те, що окремому кредитору було передано майно (майнові права) третьої особи 3, через що ним отримано переваги, не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами третьої особи 3, що відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є ознакою нікчемності правочину, слід зазначити таке.
		Зі змісту Протоколу № 21 Комісії Фонду слідує, що таких висновків Комісія Фонду дійшла виходячи з того, що:
		- всі перерахування коштів, які в результаті були перераховані третій особі 3 відповідно до умов Договору відступлення права вимоги 1, здійснювались клієнтами - кредиторами третьої особи 3 в межах її балансу;
		- на момент фактичної уступки прав вимоги за Кредитним договором очевидною була обмеженість у використанні третьою особою 1, ТОВ «Клевер Менеджмент» та ТОВ «Проціон-Торг» коштів на їх рахунках у зв'язку із неможливістю третьої особи 3 виконувати належним чином свої зобов'язання перед кредиторами (вкладниками, клієнтами), яка в той період перебувала у важкому фінансовому стані, а вже після віднесення її до категорії проблемних (постановою Правління Національного банку України від 30.10.2014 року за № 692/БТ), не отримала реальних грошових надходжень на оплату відступлених майнових вимог;
		- умови Договору відступлення права вимоги 1 прямо передбачають передачу третій особі 1, що є одночасно кредитором третьої особи 3, майнових прав за Кредитним договором та надає третій особі 1 як кредитору переваги перед іншими кредиторами, оскільки залишки грошових коштів на рахунках юридичних осіб не гарантуються державою, і що при ліквідації банку вимоги кредитора - юридичної особи задовольняються у встановленій чинним законодавством черговості, в той час як значний розмір коштів на поточному рахунку третьої особи 1 обумовлює ризик повного або часткового не задоволення вимог цього кредитора (у разі прийняття рішення щодо ліквідації банку).
		З огляду на вказані обставини, Комісія Фонду дійшла висновку, що третя особа 3 уклала Договір відступлення права вимоги 1 та в подальшому прийняла оплату за ним без реальних грошових надходжень, внаслідок чого:
		1. відмовилась від власних майнових вимог, що зазначено у п. 1 ч. 3 ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» як ознака нікчемності правочину;
		2. третій особі 1 було передано майно (майнові права) третьої особи 3, через що ним отримано переваги, не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами банку, що зазначено у п. 7 ч. 3 ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» як ознака нікчемності правочину.
		Колегія суддів не погоджується з вказаною позицією з огляду на таке.
		Враховуючи, що до категорії проблемних третю особу 3 було віднесено 30.10.2014 постановою Правління НБУ № 692/БТ, а до категорії неплатоспроможних - 02.03.2015 на підставі постанови Правління НБУ № 150, на дату укладення Договору відступлення права вимоги 1 - 12.09.2014 третя особа 3 у господарських відносинах виступала як будь-який інший банк.
		Жодні підстави вважати, що третя особа 1, ТОВ «Клевер Менеджмент» та ТОВ «Порціон-Торг» станом на 12.02.2015 - дату операцій по своїх рахунках, відкритих у третьої особі 3, внаслідок проведення яких третя особа 1 виконала свої грошові зобов'язання за Договором відступлення права вимоги 1 перед третьою особою 3, були обізнані про факт віднесення останньої до проблемних на підставі постанови Правління НБУ № 692/БТ від 30.10.2014, яка носить гриф «Банківська таємниця», відсутні.
		До того ж, незважаючи на те, що рахунки вказаних осіб відкриті у третьої особи 3, доказів того, що вони мали труднощі у проведенні операцій по них 12.02.2005, матеріали справи не містять.
		Відповідно, думка Комісії Фонду про те, що для третьої особи 1, ТОВ «Клевер Менеджмент» та ТОВ «Порціон-Торг» на момент фактичної уступки прав вимоги за Кредитним договором очевидною була обмеженість у використанні коштів на їх рахунках у зв'язку із неможливістю третьої особи 3 виконувати належним чином свої зобов'язання перед кредиторами (вкладниками, клієнтами) через перебування її у важкому фінансовому стані, є припущенням, яке не ґрунтується на будь-яких доказах.
		Висновку про те, що третя особа 1 набула переваг перед іншими кредиторами внаслідок укладення третьою особою 3 з нею Договору відступлення права вимоги 1, Комісія Фонду дійшла вважаючи, що укладення вказаного Договору мало на меті не реальне відчуження майнових прав, кошти від оплати яких мали бути спрямовані на покращення фінансового стану третьої особи 3 та належне виконання нею своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами, а забезпечення вимог окремого кредитора - третьої особи 1, яка була пов'язаною особою третьої особи 3 та мала на рахунках, відкритих у третій особи 3, значні грошові кошти, і у випадку ліквідації третьої особи 3 є ризик часткового чи повного незадоволення вимоги третьої особи 1 як кредитора третьої особи 3, яка в такому випадку перетворюється на його боржника щодо коштів на рахунках.
		Яка саме особа при укладенні Договору відступлення права вимоги 1 мала саме визначену Комісією Фонду мету його укладення, в Протоколі № 21 Комісії Фонду не зазначено.
		Доказів того, що Договір відступлення права вимоги 1 в установленому законом порядку визнаний фіктивним (ст.234 ЦК України) чи удаваним (ст.233 ЦК України), або що у судовому порядку доведено, що його укладено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (ст.232 ЦК України), або будь-яких інших належних документальних доказів, якими вказані обставини могли б бути підтверджені, матеріали справи не містять.
		Крім того, третя особа 1 бере участь у Договорі відступлення права вимоги 1 не як кредитор третьої особи 3, з якою в неї укладено договір банківських рахунків, а як особа, яка взяла на себе грошові зобов'язання перед третьою особою 3, і остання при цьому набула статусу кредитора відносно третьої особи 1.
		Отже, висновку про те, що через передачу майна (майнових прав) третьої особи 3 третьою особою 1 отримано переваги, не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами банку, Комісії Фонду дійшла з припущень, не підтверджених відповідними належними доказами.
		Щодо висновків Комісії Фонду про те, що після віднесення її до категорії проблемних постановою Правління Національного банку України від 30.10.2014 року за № 692/БТ третя особа 3 не отримала реальних грошових надходжень на оплату відступлених майнових вимог, і що вона відмовилась від власних майнових вимог, окрім вищевикладеного, слід зазначити про таке.
		Зі змісту Протоколу № 21 Комісії Фонду слідує, що висновку про те, що третя особа 3 відмовилась від власних майнових вимог, Комісія Фонду дійшла виходячи з того, що постановою Правління Національного банку України від 30.10.2014 за № 692/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії проблемних» запроваджено певні обмеження у діяльності третьої особи 3, зокрема, погашення заборгованості, що виникла за будь-якими активними операціями третьої особи 3, мало прийматись тільки в грошовій формі (крім набуття права власності на об'єкти застави за погодженням із куратором третьої особи 3), і що погашення заборгованості за Кредитним договором відбувалось за рахунок коштів третьої особи 1 без погодження з куратором третьої особи 3, зважаючи на те, що перерахування коштів проводилось в межах третьої особи 3, в період очевидної неспроможності виконання нею своїх грошових зобов'язань, без залучення реальних коштів на погашення кредиту, отже, таким погашенням було порушено суть та мету встановлених постановою Правління НБУ за №692/БТ обмежень щодо прийняття погашення заборгованості виключно у грошовій формі.
		Як вбачається з матеріалів справи, грошові кошти за відступлені права вимоги за Договором відступлення права вимоги 1 в обумовленій сумі 58 129 954,99 грн. третя особа 1 перерахувала третій особі 3  12.02.2015, тобто коли третя особа 3 на підставі постанови № 692/БТ від 30.10.2014 Правління Національного Банку України вже була віднесена до категорії проблемних і в її діяльності запроваджено певні обмеження, зокрема, погашення заборгованості, що виникла за будь-якими активними операціями третьої особи 3, мало прийматись тільки в грошовій формі (крім набуття права власності на об'єкти застави за погодженням із куратором третьої особи 2).
		Проте, враховуючи, що виконання зобов'язання за Договором відступлення права вимоги 1 третя особа 3 отримала від третьої особи 1 саме у грошовій формі, у погодженні із куратором третьої особи 3 в такому випадку не було потреби, тому підстави вважати, що третьою особою 3 були порушені, введені постановою Правління Національного банку України від 30.10.2014 року за № 692/БТ, обмеження, відсутні, а посилання на те, що третя особа 3 відмовилась від власних майнових вимог, є безпідставними.
		До того ж, третьою особою 3 не наведено посилань на положення чинного законодавства, які б забороняли проводити розрахунки з банком грошовими коштами, які перебувають на рахунку боржника в такому банку, в тому числі і у випадку, якщо такі грошові кошти надішли на рахунок боржника від інших осіб з рахунків, відкритих такими особами в цьому ж банку.
		З огляду на обставини, які викладені вище, колегія суддів вважає безпідставним висновок Комісії Фонду про те, що Договір відступлення права вимоги 1 є нікчемним з підстав, встановлених пунктами 1, 7 ч. 3 ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
		Щодо посилань на те, що Договір відступлення права вимоги 1 суперечить приписам п. 8 ч. 3 ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яка встановлює що нікчемними є укладені банком правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України, слід зазначити наступне.
		Зі змісту протоколу слідує, що вказаних висновків Комісія Фонду дійшла з огляду на таке:
		- третя особа 1 на момент укладення Договору відступлення права вимоги 1 (12.09.2014) була пов'язаною з третьою особою 3 особою, оскільки частка у статутному капіталі третьої особи 1 належала Лагун Антонині Іванівні, яка є сестрою Лагуна Миколи Івановича - акціонера та Голови наглядової ради третьої особи 3, а відтак, третя особа 3 уклала Договір відступлення права вимоги, який не відповідає вимогам законодавства України з підстав, вказаних у цьому протоколі, з пов'язаною особою третьої особи 3, що зазначено у п. 8 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» як ознака нікчемності правочину;
		- протоколом Загальних зборів учасників третьої особи 1 від 18.11.2014 № 69 було зафіксовано рішення щодо змін у складі учасників, зміни назви товариства та затвердження змін до статуту товариства;
		- відповідно до внесених змін, частка у ТОВ «КУА «Дельта - Капітал», належна Лагун А.І., була передана юридичній особі - нерезиденту України СПРЕРЛОГ ІНВЕСТМЕНТ ЛІМІТЕД, а назва самого товариства змінена на Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент»;
		- але вказані рішення були прийняті та відображені у статуті товариства вже після укладення Договору відступлення права вимоги 1;
		- крім того, факт передачі 12.09.2014 третій особі 1 оригіналів всіх договорів, укладених з відповідачем, майнові права за якими відступались за Договором відступлення права вимоги 1, який не набрав чинності, по-перше є грубим порушення умов Договору відступлення права вимоги 1, чинного законодавства, а по-друге підтверджує вплив пов'язаної особи - контрагента на проведення такої операції по відступленню заборгованості;
		- передача оригіналів документів кредитної справи відповідача повністю унеможливила можливість здійснення третьою особою 3 роботи по належному та своєчасному виконанню позичальником своїх кредитних зобов'язань.
		Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком з огляду на таке.
		Передача третьою особою 3 третій особі 1 оригіналів документів 12.09.2014, тобто до дати набрання Договором відступлення права вимоги 1 чинності в порядку п. 5.2 цього Договору, як про те вказано в Протоколі № 21 Комісії Фонду, не свідчить про невідповідність Договору відступлення права вимоги 1 приписам чинного законодавства. 
		До того ж, враховуючи, що будь-яких належних документальних доказів того, що така передача відбулася саме 12.09.2014, матеріали справи не містять, вказаний факт визнається колегією суддів недоведеним.
		Крім того, зі змісту п. 8 ч. 3 ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» слідує, що нікчемним, з огляду на вказаний пункт, є не будь-який договір, укладений банком з пов'язаною особою, а лише договір між вказаними особами, який не відповідає вимогам законодавства України.
		Відносячи Договір відступлення права вимоги 1 до нікчемних на підставі п. 8 ч. 3 ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Комісія Фонду жодним чином не визначила, в чому саме такий правочин не відповідає приписам чинного законодавства України, фактично обмежившись лише дослідженням та встановленням факту пов'язаності осіб, які уклали правочин.
		Водночас ст. 204 ЦК України встановлює презумпцію правомірності правочину, а саме те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		Враховуючи те, що матеріали справи не містять доказів визнання Договору відступлення права вимоги 1 недійсним у встановленому чинним законодавством порядку або встановлення факту невідповідності вказаного договору приписам чинного законодавства України, та те, що решта висновків Комісії Фонду про нікчемність цього договору, які викладені в Протоколі № 21 Комісії Фонду, не знайшли свого підтвердження під час дослідження судом обставин справи, віднесення Договору відступлення права вимоги 1 до нікчемних з підстав, визначених в п. 8 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не ґрунтується на вимогах закону.
		Згідно з ч. 1 ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
		З огляду на викладені вище обставини, а саме відсутність доказів визнання Договору відступлення права вимоги 1 недійсним у встановленому чинним законодавством порядку або встановлення факту невідповідності вказаного договору приписам чинного законодавства України, обставини щодо пов'язаності осіб, які уклали Договір про відступлення права вимоги 1, а також наявні в матеріалах справи документальні докази на підтвердження вказаних обставин, колегією суддів не досліджуються та не встановлюються як такі, що не впливають на вирішення спору сторін по суті.
		Враховуючи досліджені судом обставини справи, колегія суддів вважає висновки Комісії Фонду про наявність підстав для віднесення Договору відступлення права вимоги до нікчемних, які містяться в Протоколі № 21 Комісії Фонду такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.
		Відповідно, Уповноважена особа Фонду віднесла Договір відступлення права вимоги 1 до нікчемних без наявних правових підстав для цього.
		Посилання відповідача, третьої особи 3 та третьої особи 4 на висновки Комісії Фонду щодо наявності ознак нікчемності Договору відступлення права вимоги 1 як на підставу відмови позивачу у задоволенні його майнових вимог до відповідача є безпідставними.
		При цьому, колегія суддів зауважує на тому, що відповідно до приписів чинного законодавства недійсність, в тому числі нікчемність, договору має визначатися станом на дату його укладення, тобто у спірному випадку Договір відступлення права вимоги 1 має відповідати визначеним п.п. 1, 5, 7 та 8 ч. 3 ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» критеріям саме в момент його укладення, тобто 12.09.2014, проте частина з вказаних у Протоколі № 21 Комісії Фонду підстав фактично зводяться до заперечень щодо порядку виконання спірного договору, зокрема, щодо фактичного виконання його третьою особою 1 за рахунок коштів, які містились на рахунку, відкритому у третьої особи 3, або дати передачі оригіналів документів, проте обставини щодо виконання правочину не можуть бути підставою для віднесення такого договору до недійсних.
		З огляду на обставини, які викладені вище, а саме відсутність підстав для віднесення Договору відступлення права вимоги 1 до нікчемних, а також наявність в матеріалах справи доказів неналежного виконання відповідачем своїх обов'язки за Кредитним договором, відповідно до приписів чинного законодавства правомірним є стягнення з відповідача заборгованості за процентами в сумі 10 490 307,77 грн., нарахованими за період з 28.07.2014 по 30.04.2015 за прострочення виконання грошового зобов'язання, що виникло на підставі Кредитного  договору.
		Щодо посилань відповідача на те, що позивач в період з 01.04.2015 до 30.04.2015 продовжував нараховувати відповідачу  відсотки за користування грошовими коштами в сумі 51 967 154,26 грн., в той час як вже станом на 09.04.2015  сума основного боргу складала 44 824 616,77 грн., а на 30.04.2015 - 44 892 223,37 грн. слід зазначити таке.
		Як слідує з матеріалів справи, вказана позиція відповідача ґрунтується на тому, що Державною виконавчою службою в межах виконавчого провадження, відкритого під час примусового виконання рішення суду у справі № 911/3411/14, грошові кошти з відповідача стягувались в квітні 2015, на доказ чого до матеріалів справи додані копії платіжних доручень № 610/4-2 від 09.04.2015, № F0415YCXCF від 15.04.2015, № F0415YEG8U від 15.04.2015 та № F0415YDU7M від 15.04.2015 (а.с. 77-80 т. 1).
		Проте, як було встановлено вище, з виписок з банківського рахунку третьої особи 2 слідує, що кошти в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором третя особа 2 отримала лише у травні 2015 року, з огляду на що колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що правомірним є нарахування відсотків за користування коштів до дати їх отримання кредитором (третьою особою 2). 
		Щодо посилань відповідача на те, що третя особа 2, яка є новим кредитором за Договором відступлення права вимоги 2 та клієнтом за Договором факторингу, відповідно до відомостей з ЄДРФОЮОП не здійснює фінансову діяльність та не зареєстрована в комплексній інформаційній системі Держфінпослуг як фінансова установа, у зв'язку з чим дане товариство мало право укладати лише договори про відступлення права вимоги, що є відмінними за своїм предметом від договорів факторингу, слід зазначити таке.
		Частина 1 ст. 1077 ЦК України встановлює, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
		Згідно з приписами ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.  Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
		Отже, вимоги щодо належності до фінансових установ сторін договору факторингу встановлені не для клієнта, а для фактора, яким у даному випадку виступає позивач, належність якого до фінансових установ з правом надання таких видів фінансових послуг, як надання фінансових кредитів та факторинг підтверджується наявною в матеріалах справи копією Свідоцтва серії ФК № 514 від 18.02.2015, виданого Національної комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (а.с. 18-19 т. 1).
		Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Позивачем належним чином доведено обставини, на які він посилається як на підставу для задоволення своїх вимог, відповідач вказаних обставин належними та допустимим доказами не спростував.
		За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог позивача та стягнення з відповідача заборгованості за процентами в сумі 10 490 307,77 грн., нарахованими за період з 28.07.2014 по 30.04.2015 за прострочення виконання грошового зобов'язання, що виникло на підставі договору кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.
		Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт»  задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду Київської області від 20.07.2015 у справі № 911/2115/15 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.
		Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт».
		Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу  України, Київський апеляційний господарський суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Апеляційну скаргу Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт»  на рішення Господарського суду Київської області від 20.07.2015 у справі № 911/2115/15  залишити без задоволення.
		2. Рішення Господарського суду Київської області від 20.07.2015 у справі № 911/2115/15 залишити без змін.
		3. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи  № 911/2115/15.
		 
		 
		Повний текст постанови складено:           30.10.2015
		 
		Головуючий суддя                                                             Н.Ф. Калатай 
		 
		Судді                                                                                Л.М. Ропій
		 
		                                                                                В.І. Рябуха

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...