Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/1843/14 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Старі категорії (адм); Справи зі спорів фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження нормативно-правових актів, виданих (усього), у тому числі:; Іншими міністерствами.
Надіслано для оприлюднення: 04.11.2015. Зареєстровано: 06.11.2015. Забезпечено надання загального доступу: 06.11.2015.
Дата набрання законної сили: 17.11.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  
		ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
		 
		У Х В А Л А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		           04 листопада 2015 року                          м. Київ                              К/800/10005/15 
		 
		Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Борисенко І.В.,розглянувши в попередньому судовому засіданні
		касаційну скаргу          Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного                                                   управління Державної фіскальної служби у м. Києві
		на постанову           Київського апеляційного адміністративного суду   від 11 лютого 2015                                                   року
		у справі                     № 826/1843/14
		за позовом                    Приватного підприємства "А-С-М"
		до                              Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного                                                   управління Державної фіскальної служби у м. Києві
		про                              визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		Приватне підприємство «А-С-М» (надалі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.  Києві (надалі - відповідач, податковий орган), про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19 вересня 2013 року №  0000862203, № 0000852203.
		Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.
		Постановою Київського апеляційного адміністративного суду   від 11 лютого 2015 року апеляційну скаргу позивача задоволено. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2014 року скасовано та прийнято нову, якою позов задоволено.
		Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду    від 11 лютого 2015 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
		Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «А-С-М» (далі - позивач) з питань дотримання вимог правильності обчислення, повноти та своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Сан Енд Фан» за період з 01 травня 2012 року по 30 червня 2012 року, ТОВ «Компанія «Грифон Консалт» за період з 01 травня 2011 року по 31 грудня 2012 року, ТОВ «Форсаж Медіамаркет» за період з 01 грудня 2011 року по 31 липня 2012 року, ТОВ «Віп Трейд» за період з 01 березня 2011 року по 31 жовтня 2011 року, ТОВ «Зінат» за період з 01 липня 2012 року по 31 серпня 2012 року, ТОВ «Ювілайт» за період з 01 вересня 2012 року по 30 вересня 2012 року, ТОВ «Агрофон» за період з 01 вересня 2010 року по 31 березня 2011 року. За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт від 06 вересня 2013 року за №160/26-57-22-03-07/35507915.
		Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п. 5.1 ст. 5, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 в результаті чого позивачем занижено суму податку на прибуток на 1528288,00 грн.; пп. 7.2.1, пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР; п. 201.1, п.    201.6, п.   201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на 1387716,00 грн. 
		Підставою для вказаних висновків податкового органу стала відсутність реального виконання господарських зобов'язань за укладеними позивачем з контрагентами правочинами. 
		У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення 19 вересня 2013 року: № 0000862203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1667338,00 грн., в тому числі за основним платежем - на 1387716,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на 279622,00 грн.; № 0000852203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 1783410,75 грн., в тому числі за основним платежем - на 1528288,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на 255122,75 грн.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач здійснював господарські операції з:
		ТОВ «Сан Енд Фан»       на підставі договору поставки професійних миючих засобів №    25/05-01 від 25 травня 2012 року; 
		ТОВ «Компанія «Грифон Консалт» на підставі договору купівлі-продажу виробів з текстилю № 04/07-12 від 08 червня 2012 та договору про надання послуг № 190511 від 19 травня 2011 року; 
		ТОВ «Форсаж-Медіамаркет» на підставі договору поставки професійних миючих засобів №21/11-01 від 18 листопада 2011 року; 
		ТОВ «Віп Трейд» на підставі договору поставки професійних миючих засобів № 15/03-01 від 15 березня 2011 року; 
		ТОВ «Зінат»        на підставі договору поставки професійних миючих засобів № 26/06-12 від 26 червня 2012 року; 
		ТОВ «Ювілайт» на підставі договору поставки професійних миючих засобів № 03/09-01 від 03 вересня 2012       року; 
		ТОВ «Аграфон» на підставі договору поставки професійних миючих засобів № 01/09-1 від 01 вересня 2010 року.
		На підтвердження виконання умов зазначеного договору позивачем надано: видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, платіжні доручення, виписки з банку, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг).
		Судом апеляційної інстанції також встановлено, що для проведення господарської діяльності, зокрема, для надання послуг з прання та хімічного чищення текстильних виробів позивач за договором оренди №12-03 від 12 березня 2009 року орендує у Державної установи «Національний науковий центр радіаційної медицини Національної академії медичних наук України» приміщення загальною площею 466,80 кв.м., що розташоване в м. Києві, просп. Перемоги 119-121. Крім того, одним із основних видів діяльності позивача за КВЕД є: прання та хімічне чищення текстильних та хутряних виробів.
		Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (в редакції, яка була чинна на момент спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон № 334/94-ВР) валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. 
		Зазначений пункт містить загальне визначення валових витрат. 
		Пункт 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР містить конкретизацію ознак окремих груп витрат, що відносяться до валових витрат. 
		В силу підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
		Підпункт 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334/94-ВР встановлює, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг). 
		Водночас, загальне визначення валових витрат повинно тлумачитись у системному зв'язку з визначенням господарської діяльності, наведеному в пункті 1.32 ст. 1 Закону №      334/94-ВР, який визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. 
		Відповідно до частини 1 статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. 
		Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (частина 2 статті 3 Господарського кодексу України). 
		Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.
		Крім цього, у відповідності до пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції, яка була чинна на момент спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон № 168/97-ВР) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. 
		Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. 
		Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). 
		Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункт) (абзац 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР). 
		З 01 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (далі по тексту - ПК України). 
		В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
		Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. 
		Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
		Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 статті 138, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).
		Згідно абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу. 
		У той же час, підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
		Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.
		Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. 
		Пункт 198.2 названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. 
		Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. 
		Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.
		Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірки, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
		Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.
		Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.
		В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на висновки актів ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві: 
		від 28 листопада 2012 року № 5169/22-4/33498731 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Форсаж-Медіамаркет» щодо підтвердження господарських відносин з сумнівними контрагентами-постачальниками за період з 01 січня 2009 року по 31 жовтня 2012 року»;
		від 12 липня 2012 року № 2385/22-4/33498731  «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Форсаж-Медіамаркет» щодо підтвердження відомостей по взаємовідносинам з ТОВ «Експерт-софіт плюс» за січень-квітень 2012 року»;
		від 28 листопада 2012 року № 5173/22-8/37700606 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Ювілайт» з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками за період з 01 січня 2009 року по 31 жовтня 2012 року»;
		від 20 вересня 2012 року № 3793/22-4/37241245 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Сан Енд Фан» щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Камеронплюс» за період з 01 червня 2012 року по 30 червня 2012 року»;
		від 12 листопада 2012 року № 4855/22-4/37241245 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Компанія «Грифон Консалт» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01 січня 2009 року по 31 жовтня 2012 року».
		Вказаними актами не встановлено порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства.
		Колегія суддів не бере до уваги зазначені доводи касаційної скарги, оскільки порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства не може свідчити про безтоварність укладених правочинів та спричиняти негативні наслідки для позивача (зазначена позиція також збігається із висновками Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява №   803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).
		Крім того, вказані акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача лише фіксують факт неможливості проведення звірки та не можуть давати оцінку реальності здійснених господарських операцій.
		При цьому, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується первинними документами, які належним чином досліджено судом апеляційної інстанції, укладені правочини відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності.
		Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень. 
		Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. 
		Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		 
		У Х В А Л И В:
		1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення.
		2.  Постанову Київського апеляційного адміністративного суду   від 11 лютого 2015 року у справі № 826/1843/14 залишити без змін.
		 
		Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		 
		Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева  (підпис)   І.В. Борисенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...