Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5-163кс15 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.11.2015. Забезпечено надання загального доступу: 13.11.2015.

Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
		 19 жовтня 2015 року                                                                      м. Київ
		Верховний Суд України у складі:
		 
		головуючогосудді-доповідача  ОСОБА_4,
		 
		суддів:ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_34, ОСОБА_33,  
		 
		при секретарях:   ОСОБА_35, ОСОБА_36,
		 
		за участю:           прокурора Генеральної прокуратури України ОСОБА_37,
		 
		захисника ОСОБА_38,  
		 
		розглянувши на спільному засіданні судових палат кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за заявою захисника засудженого - адвоката ОСОБА_38 про перегляд судових рішень з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом,
		установив:
		 
		вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 січня 2012 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Харкова, громадянина України, раніше не судимого, засуджено за частиною другою статті 15 і частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього належного йому майна.
		Строк відбуття покарання встановлено обчислювати з 4 квітня 2011 року, зараховано у строк відбуття покарання, час перебування у СІЗО № 27 м. Харкова в період з 27 квітня 2010 року по 25 червня 2010 року.
		За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні за попередньою змовою з ОСОБА_2 за обставин, викладених у вироку,  замаху на заволодіння чужим майном, а саме: квартирою, що належала на праві власності ОСОБА_3., та, вийшовши за межі домовленостей з ОСОБА_2, у вчиненні замаху на заволодіння квартирою, що належала на праві власності ОСОБА_2.
		Цим же вироком засуджено ОСОБА_2.
		Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Харківської області від 9 квітня 2013 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
		Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 лютого 2014 року вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 січня 2012 року та ухвала Апеляційного суду Харківської області від 9 квітня 2013 року щодо ОСОБА_1 залишені без зміни.
		Під час досудового розслідування цієї справи ОСОБА_1 перебував під вартою з 27 квітня 2010 року по 25 червня 2010 року. Надалі такий запобіжний захід було замінено на підписку про невиїзд.
		Справа надійшла до Дзержинського районного суду м. Харкова 11 лютого 2011 року. 
		4 квітня 2011 року районний суд, провівши попереднє слухання справи, змінив запобіжний захід ОСОБА_1 на утримання під вартою. Це рішення суд мотивував тим, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, вини не визнає,  може впливати на потерпілих та свідків, приховати чи знищити  докази злочину. Також суд зазначив, що фактичне місце проживання ОСОБА_1 не збігається з адресою його реєстрації, що він має середній вік, не є особою з обмеженими можливостями, не страждає на хронічні захворювання, має родину та неповнолітнього сина, працював генеральним директором компанії.
		Упродовж судового розгляду справи суд постановами від 5 липня, 19 серпня, 23 листопада 2011 року та 17 січня 2012 року відмовляв у задоволенні клопотання про заміну цього запобіжного заходу. Мотивуючи ці рішення, суд посилався на обставини, які стали підставою для зміни запобіжного заходу на утримання під вартою, а також на те, що суд не має підстав вважати, що ОСОБА_1 не продовжить злочинної діяльності та не уникне суду, а захистом не доведено наміру внести заставу та не надано документів на підтвердження наявності у ОСОБА_1 хронічних захворювань, а також на ту обставину, що провадиться досудове розслідування й іншої справи щодо ОСОБА_1  
		Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - Суд) у справі «ОСОБА_1 проти України», яке набуло статусу остаточного 12 лютого 2015 року, констатовано порушення пунктів 1 і 3 статті 5 та пункту 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції).
		У мотивувальній частині рішення Суд зауважив, що досудове тримання ОСОБА_1 під вартою тривало близько десяти місяців. Судові постанови про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою були сформульовані дуже загально та містили повторювані шаблонні фрази, які не свідчили про те, що суди здійснили належну оцінку фактів стосовно необхідності застосування такого запобіжного заходу за обставин кримінальної справи. Суд зазначив, що з плином часу продовження тримання ОСОБА_1 під вартою вимагало більш докладного обґрунтування, але суди не наводили жодних додаткових підстав з цього  приводу та, залишаючи без зміни обраний запобіжний захід у вигляді  тримання  під вартою,  посилалися на невизнання ним своєї вини і не наводили жодних  додаткових підстав, що суперечить важливому елементу концепції справедливого суду, а саме: праву не свідчити проти себе та презумпції невинуватості. Суд дійшов висновку, що досудове тримання  під вартою ОСОБА_1 не  ґрунтувалося  на  належних  і  достатніх підставах та що суди не аргументували необхідність тримання його під вартою упродовж всього строку, що є порушенням пунктів 1 і 3 статті 5 Конвенції.
		Щодо порушення пункту 4 статті 5 Конвенції Суд, посилаючись на рішення у справах «Молородич проти України (Molodorych V. Ukraine), заява № 2161/02 від 28 жовтня 2010 року; «Плєшков проти України» (Pleshkov v. Ukraine), заява № 37789/05 від 10 лютого 2011 року; «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), «Цигоній проти України» (Tsygoniy v. Ukraine, заява № 19213/04 від 24 листопада 2011 року і «Таран проти України» (Taran v. Ukraine), заява № 31898/06, від 17 жовтня 2013 року, указав, що в цих рішеннях  вже було встановлено, що українське законодавство на час подій не передбачало процедури перегляду законності продовжуваного тримання під вартою після завершення досудового слідства, яка б відповідала вимогам пункту 4 статті 5 Конвенції. Вважає висновки, висловлені Судом у зазначених справах, доречними й у справі ОСОБА_1
		У заяві про перегляд справи Верховним Судом України ОСОБА_38, посилаючись на рішення Суду, просить скасувати вирок Дзержинського районного суду  м. Харкова  від  30 січня  2012  року,  ухвалу  Апеляційного  суду Харківської  області від 9 квітня 2013 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 лютого 2014 року, а справу повернути на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
		У заяві про зміну та доповненні до раніше поданої ним заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України просить провадження у кримінальній справі щодо ОСОБА_1 закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 284 КПК (відсутність події кримінального правопорушення).
		Своє прохання мотивує тим, що Суд у справі «ОСОБА_1 проти України» визнав порушення пунктів 1 і 3 статті 5 та пункту 4 статті 5 Конвенції, а тримання ОСОБА_1 під вартою - таким, що не ґрунтувалося на належних і достатніх підставах.
		На його думку, саме визнання Європейським судом з прав людини того факту, що судами необґрунтовано було обрано та подовжено  запобіжний захід у виді тримання під вартою ОСОБА_1, свідчить про те, що суддя був упередженим та необ'єктивним, а тому не мав права розглядати кримінальну справу щодо ОСОБА_1
		У заяві захисник твердить також про порушення судом кримінального процесуального законодавства. Зокрема принципу рівності і змагальності сторін,   презумпції невинуватості особи,  не роз'яснено ОСОБА_1 суті обвинувачення після оголошення обвинувального висновку, порушено право ОСОБА_1 на захист у зв'язку з ігноруванням його клопотань та клопотань його дружини про допуск її до участі у справі як захисника і надання їм побачення.
		Стверджує про відсутність в діях ОСОБА_1 ознак складу злочину та відсутність події інкримінованого йому злочину, передбаченого частиною другою статті 15 і частиною четвертою статті 190 КК.
		Також вказує, що Апеляційний суд Харківської області переглядаючи кримінальну справу щодо ОСОБА_1, допущені судом першої інстанції істотні порушення норм матеріального і процесуального права не усунув, доводи ОСОБА_1 та його захисників належним чином не перевірив та у встановленому законом порядку не спростував, фактично обмежившись формальним твердженням про їх необґрунтованість. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ також формально переглянув кримінальну справу.
		Верховний Суд України заслухав суддю-доповідача, пояснення захисника ОСОБА_38, думку прокурора, дослідив  матеріали, додані до заяви, заяву ОСОБА_1, у якій засуджений  підтримав заяву захисника та просив її задовольнити, обговорив доводи заяви й дійшов висновку про таке.
		Відповідно до пункту 4 частини першої статті 445 КПК  судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті Верховним Судом України з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
		Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 Конвенції). 
		Згідно з положеннями статті 5 Конвенції нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею Конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема: законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
		У статті 18 Конвенції зазначено, що обмеження, дозволені згідно з цією Конвенцією щодо прав і свобод, не застосовуються для інших цілей ніж ті, для яких вони встановлені. 
		За змістом статті 46 Конвенції держава Україна зобов'язана виконувати остаточні рішення Суду в будь-якій справі, у якій вона є стороною.
		Відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати  рішення Суду проти України, регулює Закон України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
		На підставі глави 3 цього Закону констатоване Судом порушення Конвенції може  бути  виконано  шляхом  виплати  грошової компенсації, вжиття   індивідуальних та/або  загальних  заходів. Відповідно до статті 10  зазначеного  Закону   додатковими заходами  індивідуального характеру  є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який  Стягувач мав до порушення Конвенції; б) інші заходи, передбачені у Рішенні. 
		Відновлення попереднього юридичного стану Стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом. 
		Захисник ОСОБА_38 просить переглянути справу щодо ОСОБА_1 саме з підстав встановлення Європейським судом з прав людини порушень Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи щодо ОСОБА_1 судом. Виходячи із встановлених порушень, заявник вважає, що справу щодо ОСОБА_1 розглянуто не безстороннім судом. 
		Визнаючи порушення пунктів 1 і 3 статті 5 Конвенції, Суд, зокрема, зазначив, що обґрунтування необхідності тримання заявника під вартою  тим, що останній не визнавав своєї вини, суперечить концепції справедливого суду.  
		Отже, визнання Судом порушення Україною пунктів 1  і 3 статті 5 Конвенції, пункту 4 статті 5 Конвенції свідчить про те, що сумніви заявника щодо упередженості Дзержинського районного суду м. Харкова можна вважати об'єктивно виправданими. Тому, є достатні підстави вважати, що суд, який постановив вирок у справі, не був безстороннім за об'єктивним критерієм.
		 За таких обставин Верховний Суд України вважає, що постановлені у кримінальній справі щодо ОСОБА_1 рішення про взяття його під варту перебувають в органічному зв'язку з остаточним рішенням - обвинувальним вироком. Тому зазначені Судом порушення, допущені Дзержинським районним судом м. Харкова під час вирішення питання взяття під варту, могли істотно вплинути на остаточне рішення.  
		Відповідно до положень частини третьої статті 455 КПК за наявності підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 445 КПК, Верховний Суд України має право, у тому числі, скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково та направити справу на новий розгляд до суду, який ухвалив оскаржуване судове рішення.   
		Враховуючи зміст рішення Європейського суду з прав людини від              12 лютого 2015 року у справі «ОСОБА_1 проти України», констатовані ним порушення Конвенції, які були допущені судом першої інстанції, Верховний Суд України дійшов висновку, що обов'язок держави щодо застосування додаткових заходів індивідуального характеру для відновлення попереднього юридичного стану ОСОБА_1 можливе шляхом скасування як рішення касаційної інстанції, так і вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Підстав для закриття провадження у справі щодо ОСОБА_1, як про це зазначає у доповненні до заяви захисник ОСОБА_38, суд не вбачає.
		Керуючись статтями 445, 453, 454 і 455 Кримінального процесуального кодексу України, Верховний Суд України
		 
		п о с т а н о в и в:
		 
		заяву захисника ОСОБА_38, подану від імені та в інтересах засудженого ОСОБА_1, задовольнити частково.
		Вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 січня 2012 року, ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 9 квітня 2013 року та ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 лютого 2014 року щодо ОСОБА_1  скасувати, а кримінальну справу щодо нього направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
		Головуючий                                                               ОСОБА_4  
		 
		Судді:                                                                          ОСОБА_5ОСОБА_20ОСОБА_6ОСОБА_21ОСОБА_7ОСОБА_22ОСОБА_8ОСОБА_23ОСОБА_9ОСОБА_24ОСОБА_10ОСОБА_25ОСОБА_11ОСОБА_26ОСОБА_12 ОСОБА_27 ОСОБА_13ОСОБА_28ОСОБА_14ОСОБА_29ОСОБА_15 ОСОБА_30ОСОБА_16ОСОБА_31ОСОБА_17ОСОБА_32ОСОБА_18ОСОБА_34 ОСОБА_19ОСОБА_33

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...