Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 807/1504/15 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації податкової політики та за зверненнями податкових органів із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо:; адміністрування окремих податків, зборів, платежів у тому числі:; податку з доходів фізичних осіб.
Надіслано для оприлюднення: 12.11.2015. Зареєстровано: 13.11.2015. Забезпечено надання загального доступу: 17.11.2015.
Дата набрання законної сили: 10.02.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		П О С Т А Н О В А
		і м е н е м  У к р а ї н и
		 
		02 жовтня 2015 рокум. Ужгород№ 807/1504/15 
		Закарпатський окружний адміністративний суд  у складі:
		головуючого судді Микуляк П.П. 
		при секретарі:ОСОБА_1
		за участю:
		позивача: ОСОБА_2,
		відповідача: Державна податкова інспекція у Тячівському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області
		представника позивача: ОСОБА_3
		представника відповідача: ОСОБА_4
		розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Тячівському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій, -
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Відповідно до статті 160 частини 3 КАС України 02 жовтня 2015 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано 05 жовтня 2015 року. 
		Позивач  ОСОБА_2 звернулась до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Тячівському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області  про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 00104401701 від 14.07.2015р., яким збільшено суму грошового зобовязання по податку на доходи фізичних осіб, що сплачує фізична особа за результатами річного декларування в розмірі 15505,73 грн. за основним платежем та 3876,43 за штрафними санкціями; про визнання протиправною вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0010451701 від 14.07.2015р. про сплату єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування у розмірі 35870,04 грн. та про визнання протиправним  рішення про застосування штрафних санкцій № НОМЕР_1 від 14.07.2015р., яким застосовано штраф у розмірі 4166,69 грн. за донарахування за результатами перевірки фіскальним органом своєчасно не нарахованого єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування. 
		Позовом мотивовано тим, що Відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку Позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012р. по 31.12.2014р., про що складено ОСОБА_5 перевірки № 391/17-01/НОМЕР_2 від 30.06.2015 року. ОСОБА_5 встановлено, що визначення сум чистого оподатковуваного доходу за період з 01.01.2012р. по 31.12.2014р. Відповідачем занижено на загальну суму 103371,47 грн.  
		Занижено грошове зобовязання з ПДФО від провадження незалежної професійної діяльності за 2012-2014 роки на загальну суму 15505,73 грн. та, як наслідок, занижено ЄСВ за 2012-2014 роки на загальну суму 35870,04 грн., а також встановлено порушення платником податку п. 178.6 ст. 178 ПК України.
		На підставі ОСОБА_5 перевірки Відповідачем було прийнято:
		- податкове повідомлення-рішення № 00104401701 від 14.07.2015р., яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб, що сплачує фізична особа за результатами річного декларування в розмірі 15505,73 грн. за основним платежем та 3876,43 грн. за штрафними санкціями;
		- вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0010451701 від 14.07.2015р., про сплату єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування у розмірі 35870,04 грн.;
		- рішення про застосування штрафних санкцій № НОМЕР_1 від 14.07.2015р., яким застосовано штраф у розмірі 4166,69 грн. за несвоєчасне нарахування єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування.
		Позивач вважає податкове повідомлення-рішення № 00104401701 від 14.07.2015р, вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0010451701 від 14.07.2015р. та рішення про застосування штрафних санкцій № НОМЕР_1 від 14.07.2015р. необґрунтованими та такими, що суперечать вимогам діючого законодавства.
		 
		Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги з мотивів наведених у позовній заяві підтримав повністю та просив їх задовольнити. Додатково пояснив, що вимоги фіскального органу щодо сплати штрафу в розмірі 510 грн., тобто за порушення на підставі п. 178.6 ст. 178 ПК України (неналежне ведення книги обліку доходів та витрат) до уваги просив не брати, оскільки це не є предметом оскарження по даній справі та немає значення для вирішення справи. 
		В судовому засіданні представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, з мотивів наведених у письмових запереченнях. Просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
		 
		Розглянувши подані позивачем документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків. 
		Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у Тячівському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області було проведено документальну планову виїзну перевірку позивачки  ОСОБА_2, за результатами якої складено ОСОБА_5 № 391/17-01/НОМЕР_2 від 30.06.2015р. про результати документальної планової виїзної перевірки платника податків, який провадить незалежну професійну діяльність ОСОБА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2012 по 31.12.2014 рр. 
		На підставі вищевказаного ОСОБА_5 перевірки було винесено податкове-повідомлення рішення від 14.07.2015р. № 00104401701, яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачує особа за результатами річного декларування, в тому числі 15505,73 грн. за основним платежем та 3876,04 грн. за штрафними санкціями (а. с. 20). 
		Окрім цього, було винесено вимогу по сплаті боргу (недоїмки) № Ф-001045701, якою податковий орган вимагав сплатити єдиний внесок на загальнообовязкове державне соціальне страхування у розмірі 35870,04 грн. (а. с. 21),  а також було прийнято рішення про застосування штрафних санкцій № НОМЕР_1 від 14.07.2015р. у розмірі 4166,69 грн. за донарахування за результатами перевірки Відповідачем своєчасно не нарахованого єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування (а. с. 22). 
		 
		Також судом встановлено, що між Позивачкою та громадянкою ОСОБА_6 був укладений Договір позички від 01.01.2012р. (зі змінами, внесеними від 02.01.2012р.), відповідно до якого Позивачу було передано в строкове безоплатне користування (позичку) нежитлове приміщення в м. Тячів, площа Туряниці, буд № 2, Закарпатської області, площею 55 м. кв., для використання у нотаріальній діяльності. Цей факт підтверджений письмовими доказами, зокрема вищезгаданим договором, Договором про внесення змін до нього від 02.01.2012р. та сторонами не оспорювався. (а. с. 23-24). 
		Відповідач при винесенні податкового повідомлення-рішення виходив з того, що до даного договору позички повинні застосовуватися положення про найм (оренду), відповідно до ч. 3 ст. 827 ЦК України та кваліфікував дії ОСОБА_2 щодо отримання у безоплатне користування нежитлового приміщення за договором позички, як «безоплатне отримання послуг оренди». 
		Однак, з даним висновком, суд не погоджується з огляду на наступне.   
		Ст. 827 ЦК України визначено, що за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобовязується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. До договору позички застосовуються положення глави 58 ЦК України. 
		Таким чином в даному випадку між Позивачкою, ОСОБА_2, як позичальником (користувачем) та її матірю, громадянкою ОСОБА_6, як позичкодавцем, на підставі вищевказаного договору позички від 01 січня 2012р. (із урахування договору про внесення змін) виникли правовідносини позички, повязані із безоплатним користуванням майном за цивільно-правовою угодою. Відповідно вказаний договір по своїй сутті жодних орендних правовідносин не породжує, оскільки є безоплатним. 
		Відповідно до ст. 759 ч. 1 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобовязується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Тобто істотною умовою договору найму (оренди) є його оплатність. 
		Отже договір позички, укладений між позивачкою та позичкодавцем не підпадає під ознаки договору найму (оренди), а є саме договором позички. Відповідачем при винесенні податкового повідомлення-рішення не було враховано, що основною кваліфікуючою ознакою договору позички є його безоплатність. 
		Оскільки сторонами вищевказаного договору позички від 01.01.2012 року обумовлено саме безоплатне користування майном, то такий договір є саме договором позички, а не договором найму (оренди), як зазначає відповідач. 
		Крім того, правила стосовно оплатного користування майном (зокрема ст. 762 «Плата за користування майном» ЦК України), які властиві орендним відносинам, для договору позички не можуть застосовуватися в силу суті самого договору, яка полягає у безоплатному користуванні майном. Саме оплатність чи безоплатність користування майном і різнять ці два правочини.
		Виходячи з наведеного, різницею між договором позички та договором оренди є безоплатний характер договору позички.
		 
		Отже, суд вважає, що Відповідачем помилково визначено даний договір як «безоплатне отримання послуг оренди», а також вважає, що визначення податковим органом Договору позички  від 01.01.2012р. (зі змінами внесеними від 02.01.2012р.) як  «безоплатне отримання послуг оренди» є підміною понять щодо договору позички, оскільки «безоплатне отримання послуг оренди» зазначатися не може, тому що, оренда  це завжди платний  договір, в той час як, позичка зажди є безоплатною. Тому, визначення відповідачем договору позички як «безоплатне отримання послуг оренди» є неправомірним та повязане з помилковим трактуванням норм законодавства України. 
		 
		Ст.14 п.14.1 пп.  14.1.13 ПК України  визначено, що безоплатно надані товари, роботи, послуги  це товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів; роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості; товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею. 
		За даними нормами обов'язковою умовою є безповоротність надання товарів, тобто існує перехід права власності, а у разі укладення договору позички право власності на товар не переходить і товар повинен бути повернутий. Отже, операція з надання в безоплатне користування нежитлового приміщення на підставі договору позички не підпадає під визначення «безоплатно наданих товарів». 
		Ч. 1  ст. 901 ЦК України  визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
		Разом з тим, споживання майна в межах зобов'язань за договором позички прямо виключається актами законодавства, зокрема ст. 827 ЦК України, якою визначено повернення наданої в безоплатне користування речі.
		Отже, предметом договору про надання послуг та договору позички є різні об'єкти цивільних прав. Так, предметом позички є не споживна річ, а предметом договору про надання послуг є послуга, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а тому це означає, що надання за договором позички майна в безоплатне користування не відноситься до надання послуг.
		Щодо категорії «безоплатного виконання робіт», то дані правовідносини регулюються  главою 61 ЦК України.
		Відтак, згідно зі    ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
		Разом з тим, договір позички не передбачає виконання будь-якої роботи, і відповідно, передачу результатів роботи. 
		 
		Відповідно до пп. 14.1.47 п. 14 ст. 14 ПК України: додаткові блага  кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не повязаний з виконанням обовязків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу ІV ПК України).
		Перелік доходів у вигляді додаткового блага міститься у п. 164.2.17 ст. 164 ПК України. Відтак, згідно пп. «е» п. 164.2.17 ст. 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема, дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім, випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді: вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку.    
		В період, що перевірявся Позивачка у своїй діяльності використовувала нежитлове приміщення на підставі договору позички від 01.01.2012р. Як було встановлено судом, між нею, як позичальником та громадянкою ОСОБА_6, на підставі вищезгаданого договору від 01.01.2012р, виникли правовідносини позички, повязані із безоплатним користуванням майном за цивільно-правовою угодою. 
		Як було встановлено судом вищезгаданий договір по своїй суті жодних орендних відносин не породжує, оскільки він є безоплатним. Тому, за умовами вказаного договору позивачка жодних доходів, в т.ч. у вигляді додаткових благ, не отримує, оскільки ні пп.  «е» п. 164.2.17  ст. 164 ПК України (на який в ОСОБА_5 перевірки посилається відповідач), ні інші норми Податкового кодексу України факт отримання позивачкою у безоплатне користування майна за договором позички як додаткове благо такого платника не кваліфікують.  
		Згідно пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 ПК України: податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб  юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений ПК України, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом ІV ПК України.  
		Виходячи зі змісту даної норми, вбачається, що громадянка  ОСОБА_6 не є податковим  агентом в розумінні пп. 14.1.180. п. 14.1 ст. 14 ПК  України, оскільки є фізичною особою. Таким чином, твердження відповідача стосовно того, що доходи у вигляді безоплатно отриманих товарів, (робіт, послуг) віднесено до доходів у вигляді додаткового блага за правилами ПК України, та відповідно до пп. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 ПК України виключає необхідність отримання такого доходу від податкового агента для визнання такого доходу додатковим благом є безпідставним та таким, що не грунтується на нормах податкового законодавства, оскільки громадянка ОСОБА_6 не є і не може бути податковим агентом. 
		Отже, Відповідачем помилково не було враховано, що позичкодавцем за договором від 01.01.2012р. є фізична особа, громадянка ОСОБА_6, яка в силу наведених вимог пп. 14.1.180 п.14.1 ст. 14 ПК України по відношенню до позичальника (позивачки ОСОБА_2, яка згідно ст. 178 ПК України є самостійним платником податків) не є податковим агентом, та відповідно надавати їй жодних додаткових благ, у розумінні ст. 14 п. 14.1 пп. 14.1.47 ПК України  не може.
		Таким чином, висновки Відповідача, що фізична особа надала безоплатно позивачці, ОСОБА_2 орендні послуги, вартість яких за даними перевірки визначено у розмірі 103371,47 грн. та вартість яких, на думку відповідача, нібито повинна була бути включена позивачкою до його оподатковуваного доходу, як додаткове благо, є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на законних підставах. 
		Ст. 4 п. 4.1 пп. 4.1.4 ПК України  встановлена презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
		Також невірним є посилання відповідача, під час визначення доходів позивача, як позичальника майна за договором позички, на приписи ст. 170 п. 170.1 пп. 170.1.2. ПК України та на можливість застосування методики визначення мінімальної суми орендного платежу за нерухоме майно фізичних осіб (затвердженою  постановою КМУ № 1253 від 29.12.2010), оскільки норма ст. 170 п. 170.1 пп. 170.1.2. ПК України  регулює, зокрема, порядок оподаткування доходу фізичних осіб-орендодавців від надання нерухомості в оренду.
		 
		Як було встановлено, позивачем майно в оренду не надавалось.
		За таких обставин висновки відповідача, що містяться в ОСОБА_5 перевірки щодо заниження позивачем оподаткованого доходу на загальну суму 103371,47 грн. та, відповідно, заниження грошового зобовязання з ПДФО за основним платежем в розмірі 15505,73 грн. та 3876,04 грн. за штрафними санкціями є протиправними, не ґрунтуються на належних та допустимих доказах, а також нормах діючого законодавства України.
		 
		Як вбачається із ОСОБА_5 перевірки у звязку із заниженням позивачем доходу, який підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб та на який нараховується єдиний соціальний внесок згідно вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування»  Позивачеві було донараховано єдиний соціальний внесок на суму 35870,04 грн.
		Проте, з таким висновком Відповідача, суд не погоджується, з огляду на наступне.
		Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування»:єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок)  консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
		Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є: особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. 
		Відповідно до п. 4.12 розділу IV Порядку формування та подання страхувальниками звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України 09 вересня 2013 року № 454 (далі  Порядок № 454), особи, які забезпечують себе роботою самостійно  займаються незалежною професійною діяльністю, а саме науковою, літературною, артистичною, художньою, освітньою або викладацькою, а також медичною, юридичною практикою, у тому числі адвокатською, нотаріальною діяльністю, або особи, які проводять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність, отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями, формують та подають до органів доходів і зборів звіт згідно з таблицею 3 додатка 5 до Порядку № 454. 
		Виходячи зі змісту даних норм вбачається, що нарахування єдиного внеску повинно здійснюватися безпосередньо від доходів, отриманих від здійснення нотаріальної діяльності. 
		В даному випадку відповідачем донараховано єдиний внесок на доходи, отримані за Договором позички від 01.01.2012р. як «безоплатне отримання послуг оренди» на суму 103371,47 грн. 
		Оскільки Договір позички має безоплатний характер, то суд вважає неправомірним донарахування фіскальним органом єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування на суму 35870,04 грн., оскільки оподатковуваний дохід на суму 103371,74 грн., не є додатковим благом, а відповідно доходом, а тому з нього не стягуються суми єдиного соціального внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування. Разом з тим, для нарахування єдиного внеску потрібно, щоб даний дохід був отриманий безпосередньо від здійснення нотаріальної діяльності. 
		Вищевказане свідчить про протиправність донарахування Відповідачем позивачці єдиного внеску у розмірі 35870,04 грн. та, як наслідок, про протиправність застосування до позивача штрафу у розмірі 4166,69 грн.
		 
		Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
		Згідно зі ст. 2 ч. 3 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		У відповідності до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72  КАС України. 
		Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок доказування щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України: якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Таким чином, виходячи з наведеного, беручи до уваги надані сторонами докази по справі суд встановив, що права та інтереси позивача порушені та потребують захисту, а відтак оскаржені позивачем рішення субєкта владних повноважень необхідно визнати протиправними та скасувати.  
		Керуючись статтями 11, 70, 71, 86, 94, 160-163  КАС України, суд,-
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Позовну заяву ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Тячівському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області:
		- про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення № 00104401701 від 14.07.2015р., яким збільшено суму грошового зобовязання по податку на доходи фізичних осіб, що сплачує фізична особа за результатами річного декларування в розмірі 15505,73 грн. за основним платежем та 3876,43 за штрафними санкціями;
		- про визнання протиправною вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0010451701 від 14.07.2015р., якою вимагається сплатити єдиний внесок на загальнообовязкове державне соціальне страхування у розмірі 35870,04 грн.;
		- про визнання протиправним  рішення про застосування штрафних санкцій № НОМЕР_1 від 14.07.2015р., яким застосовано штраф у розмірі 4166,69 грн. за донарахування за результатами перевірки фіскальним органом своєчасно не нарахованого єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування  задовольнити повністю.
		Визнати протиправним та скасувати:
		- податкове повідомлення-рішення № 00104401701 від 14.07.2015р., яким збільшено суму грошового зобовязання по податку на доходи фізичних осіб, що сплачує фізична особа за результатами річного декларування в розмірі 15505,73 грн. за основним платежем та 3876,43 за штрафними санкціями;
		- вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0010451701 від 14.07.2015р., якою вимагається сплатити єдиний внесок на загальнообовязкове державне соціальне страхування у розмірі 35870,04 грн.;
		- рішення про застосування штрафних санкцій № НОМЕР_1 від 14.07.2015р., яким застосовано штраф у розмірі 4166,69 грн. за донарахування за результатами перевірки фіскальним органом своєчасно не нарахованого єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування. 
		 
		Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у вигляді судового збору 182 грн. 70 коп. (сто вісімдесят дві гривні сімдесят копійок). 
		Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. 
		Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.
		 
		 
		Суддя П.П. Микуляк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...