Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/4280/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.11.2015. Забезпечено надання загального доступу: 18.11.2015.
Дата набрання законної сили: 09.11.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  МІСТА  КИЄВА
		                                                                                                                                 
		 
		 
		У Х В А Л А
		 
		І М Е Н Е М        У К Р А Ї Н И
		 
		 
		09 листопада 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:
		                                           головуючого: Невідомої Т.О.
		                                           суддів:  Борисової О.В., Шахової О.В.
		                                            при секретарі: Ільченко В.В.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 липня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», третя особа: Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, про визнання частково недійсним договору відступлення права вимоги із застосуванням наслідків недійсності, 
		 № апеляційного провадження: №22-ц/796/11376/2015 Головуючий у суді першої інстанції:  Піхур О.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції:  Невідома Т.О. 
		в с т а н о в и л а :
		 
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 липня 2015 року відмовлено в задоволені позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі по тексту - ПАТ «Промінвестбанк»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі по тексту - ТОВ «Кредитні ініціативи»), третя особа: Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, про визнання частково недійсним договору відступлення права вимоги із застосуванням наслідків недійсності.
		Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. Зазначає, що судом першої інстанції не було взято до уваги той факт, що додаток № 1 до договору відступлення прав вимоги датований не датою укладення договору, тобто 17 грудня 2012 року, як того вимагає п. 4.3 цього договору, а лише 25 грудня 2013 року. Судом не було з'ясовано коли відбулося відступлення права вимоги і чи відбулося воно взагалі, а також суд не спростував, що оспорюваний договір в частині, що стосується його кредитного договору, вчинений під впливом помилки. Крім того, на час підписання договору відступлення права вимоги чинним законодавством було заборонено відступлення права вимоги щодо боржника фізичної особи, яка не є підприємцем. Також зазначає, що банк не мав права укладати договір відступлення права вимоги з ТОВ «Кредитні ініціативи», яке не є банком, як цього вимагає чинне законодавство. 
		В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з наведених в ній підстав.
		СавицькийО.С. в інтересах ПАТ «Промінвестбанк» та Шумейко П.М. в інтересах ТОВ «Кредитні ініціативи» проти задоволення апеляційної скарги заперечували, вважали, що спір вирішений судом правильно.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в суд апеляційної інстанції, з'ясувавши обставини справи та оговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 04 січня 2008 року між ЗАТ «Промінвестбанк», правонаступником якого є ПАТ «Промінвестбанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № Ф-1, за умовами якого ЗАТ «Промінвестбанк» надало ОСОБА_1 кредит у сумі 170 000,00 грн. з кінцевим терміном повернення до 31 грудня 2027 року із щомісячною сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 15,5 % річних (а.с.6-7).
		Пунктом 5.3.3 вказаного договору визначено, що банк має право відступити право вимоги за цим договором з наступним повідомленням позичальника протягом 5 днів з моменту укладення договору з цього приводу про особу нового кредитора.
		17 грудня 2012 року між ПАТ «Промінвестбанк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір відступлення права вимоги, за яким ПАТ «Промінвестбанк» передало, а ТОВ «Кредитні ініціативи» одержало право вимоги за кредитним договором № Ф-1 від 04 січня 2008 року (а.с.35-40).
		20 грудня 2012 року на адресу ОСОБА_1 було направлено повідомлення про відступлення, в якому його повідомлено про укладення договору про відступлення права вимоги (а.с.8).
		У лютому 2015 року ОСОБА_1 порушив перед судом питання про визнання частково недійсним договору відступлення права вимоги від 17 грудня 2012 року із застосуванням наслідків недійсності, мотивуючи свої вимоги тим, що вказаний договір суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема, станом на момент укладення договору не могло  бути відступлено право грошової вимоги за договором факторингу щодо фізичної особи, чим істотно порушені його права. 
		З'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1
		При цьому, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що договір укладений відповідно до норм чинного законодавства.
		Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
		Так, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою,  п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Частинами 1 та 2 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
		Пунктом 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
		Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Статтею 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
		При цьому, статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Як убачається  із матеріалів справи в обґрунтування  заявлених позовних вимог про визнання недійсність договору    відступлення прав вимоги, ОСОБА_1 посилається на 
		Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі по тексту - Закон)  та ст. 1077 ЦК України.
		Статтею 4  Закону  визначено перелік операцій, які відносяться до фінансових послуг.
		 В той же час, укладання договору про відступлення прав вимоги не є фінансовою послугою,  а тому правовідносини, що виникли між сторонами, не регулюються  зазначеним Законом. Між  ПАТ «Промінвестбанк» та ТОВ «Кредитні Ініціативи» укладено договір відступлення прав вимоги. Позивач же помилково ототожнив  такі правові  визначення як договір відступлення прав вимоги та договір факторингу. 
		В той же час, відступлення прав вимоги (цесія) - це один із засобів заміни кредитора у зобов'язані. Можливість такої зміни передбачена ст. 512 ЦК України. Її суть полягає в тому, що первісний кредитор передає (відступає) свої права в зобов'язані іншій особі - новому кредитору (цесіонарію). Цесія - це сам факт зміни особи в зобов'язанні, що складається в силу укладення відповідної угоди купівлі-продажу, міни, чи дарування прав, що випливають із зобов'язань. Відступлення права вимоги, за Цивільним Кодексом виступає способом зміни кредитора у зобов'язанні (загальне), а факторинг,- цілісний самостійний вид договору (спеціальне). Отож, не кожна оплатна цесія може визнаватись факторингом.
		З визначення факторингу випливає, що юридичну сутність факторингу складає відступлення прав вимоги. Але цесія відрізняється від факторингу, зокрема: а) своїм складом (фактором може бути банк чи фінансова установа, цесіонаром може бути будь-яка особа); б) факторинг передбачає відступлення грошової вимоги, при цесії може бути відступлено, як право грошової вимоги, так і не грошової; в) договір факторингу має більш складну правову природу в порівняні з цесією, оскільки співвідноситься з відносинами позики та кредиту; в договорі факторингу можуть бути умови про надання фактором клієнту послуг, пов'язаних з грошовою вимогою, право якого відступається.
		З системного аналізу норм Глави 73 ЦК України, убачається, що поняття факторингу як фінансової операції передбачає заміну боржника у зобов'язанні відступленням прав вимоги до третьої особи (боржника) клієнтом факторові. Глава 73 ЦК регулює спеціальні положення щодо заміни боржника у зобов'язані саме при здійсненні фінансової операції факторингу, яка, по своїй суті, не може бути здійснена з порушенням принципів положень Глави 43 ЦК України.
		Заміна боржника за договором факторингу без дотримання норм Глави 43 ЦК України не може бути здійснена, а натомість заміна боржника у зобов'язанні може бути здійснена не лише за договором факторингу, а і на підставі інших правочинів, чи у разі настання інших наслідків, передбачених ст. 512 ЦК України.
		Таким чином, договір факторингу по своїй правовій природі є відмінним від договору про відступлення прав вимоги, оскільки цесією, на відмінну від факторингу не передбачено саме фінансування під відступлення права вимоги первинного кредитора.
		Відтак, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 17 грудня 2012 року.
		При цьому, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що у ПАТ «Промінвестбанк» та ТОВ «Кредитні ініціативи», яке не є банківською установою, не було прав на укладення договору відступлення права вимоги від 17 грудня 2012 року щодо нього, як фізичної особи, оскільки вказані доводи не ґрунтуються на Законі.
		Також, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що судом не було з'ясовано коли відбулося відступлення права вимоги і чи відбулося воно взагалі.
		Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції було оглянуто оригінал додатку № 1 до договору про відступлення права вимоги від 17 грудня 2012 року, відповідно до якого було встановлено, що перехід до нового кредитора прав у зобов'язанні за кредитним договором № ф-1 від 04 січня 2008 року дійсно відбувся.  
		Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було взято до уваги, що додаток № 1 до договору відступлення прав вимоги датований не датою укладення самого договору, як того вимагає п. 4.3 цього договору є безпідставними та такими, що не відповідають дійсності, оскільки за клопотанням ОСОБА_1  колегією суддів були досліджені  оригінали договору про відступлення прав вимоги від 17.12.2012 року з додатками, що спростовують зазначені апелянтом обставини.
		Посилання ОСОБА_1 на те, що оспорюваний договір в частині, що стосується його кредитного договору, вчинений під впливом помилки, так як в додатку № 1 до договору відступлення прав вимоги вказано неправильну дату укладення кредитного договору № ф-1 від 04 січня 2008 року та вказано неправильний розмір заборгованості, є також  безпідставними та відхиляються колегією суддів, оскільки в розумінні ст. 229 ЦК України лише сторона договору наділена  правом заявити вимогу про визнання правочину недійсним з підстав, визначених даною нормою закону.
		Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
		Всі викладені у апеляційній скарзі обставини проаналізовані судом у сукупності з іншими доказами по справі, висновки суду є повністю мотивованими і підстав для сумніву у їх обґрунтованості не вбачається.
		Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,
		 
		У Х В А Л И Л А :
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
		Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 липня 2015 року залишити без змін.
		Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили, шляхом подання касаційної скарги до цього суду.
		 
		 
		Головуючий:                                                                             Т.О. Невідома 
		 
		Судді:                                                                                        О.В. Борисова
		 
		                                                                                                     О.В.Шахова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...