Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 462/573/14 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин; Спори, що виникають із трудових правовідносин про виплату заробітної плати.
Надіслано для оприлюднення: 16.11.2015. Зареєстровано: 16.11.2015. Забезпечено надання загального доступу: 18.11.2015.
Дата набрання законної сили: 02.11.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 462/573/14                                   Головуючий у 1 інстанції: Ліуш А.І. 
		Провадження № 22-ц/783/374/15                    Доповідач в 2-й інстанції: Монастирецький Д.І. 
		Категорія: 53
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		02 листопада 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
		                             головуючого - судді Монастирецького Д.І.,    
		                             суддів: Кабаля І.І., Копняк С.М.,
		                             секретаря Юзефович Ю.І.,
		                             з участю представника ДП МО України «Західвійськбуд» - Байової Х.Ю.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд» на заочне рішення Залізничного районного суду м. Львова від 04 квітня 2014 року, у якому ухвалою цього ж суду від 18 грудня 2014 року виправлено описки, у справі за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд» про стягнення заборгованості, -
		                                                           в с т а н о в и л а:
		23 січня 2014 року ОСОБА_3 звернувся в суд з вищезазначеним позовом про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що 15 лютого 2012 року його було звільнено з посади головного бухгалтера за власним бажанням згідно із наказом № 8 керівника ДП МО України «Західвійськбуд». У день звільнення йому було видано трудову книжку, проте повного розрахунку з ним проведено не було. Відповідно до аудиторського звіту № 234/5/29 від 29 серпня 2012 року кредиторська заборгованість ДП МО України «Західвійськбуд» перед ним - ОСОБА_3 становить 19 663,54 грн., що також підтверджується довідкою ДП МО України «Західвійськбуд» від 01 листопада 2011 року та актом прийому-передачі посади керівника ДП МО України «Західвійськбуд» від 12 грудня 2011 року. Просить стягнути на його користь з ДП МО України «Західвійськбуд» вказану суму заборгованості.
		Оскаржуваним заочним рішенням позов задоволено повністю.
		Стягнуто з Державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд» на користь ОСОБА_3 19 663,54 /дев'ятнадцять тисяч шістсот три гривні п'ятдесят чотири копійки/ заборгованості.
		Стягнуто з Державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд» у дохід держави 243,60 /двісті сорок три гривні шістдесят копійок/ судового збору.
		04 червня 2014 року Державне підприємство Міністерства оборони України «Західвійськбуд» подало заяву про перегляд заочного рішення, яку ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 11 вересня 2014 року залишено без задоволення.
		Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 18 грудня 2014 року виправлено описку допущену в рішенні Залазничного районного суду міста Львова від 04 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд» про стягнення заборгованості та у резолютивній частині рішення при зазначенні боржника замість «Публічного акціонерного товариства «Дрогобицький завод автомобільних кранів» постановлено вказати «Державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд».
		Заочне рішення суду оскаржило Державне підприємство Міністерства оборони України «Західвійськбуд», вважає його незаконним та необґрунтованим. Зазначає, що причини відсутності його представника в судовому засіданні, яке відбулося 04 квітня 2015 року є поважними та підтверджені належними доказами, відтак висновок суду про відсутність поважних причин неявки його представника та неповідомлення таких суду не відповідає дійсним обставинам справи. Зазначає, що позивач підтверджує наявність заборгованості актом прийому-передачі посади директора ДП МОУ «Західвійськбуд», однак ОСОБА_4, будучи новопризначеним директором не підозрював про недостовірність наданих йому документів, а саме наданої ОСОБА_3 довідки про розмір заборгованості підприємства перед ним за підзвітними коштами. Стверджує, що зазначена довідка не є достовірною, оскільки така видана не на бланку ДП МОУ «Західвійськбуд» та без проставлення дати її створення. Звертає увагу на те, що після проведених перевірок вказана позивачем сума заборгованості не знайшла свого підтвердження. Крім цього, позивачем не надано доказів, зокрема бухгалтерських документів, на підтвердження дати та суми витрат ним власних коштів в інтересах підприємства, доказів наявності у зв'язку з цим заборгованості перед ним за підзвітними коштами. Зазначає, що ухвалюючи оскаржуване рішення, яким задоволено позов ОСОБА_3, районним судом було неправильно застосовано норми чинного законодавства про працю та зроблено неправильні висновки, які не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки заборгованість за підзвітними коштами, яка виникла внаслідок витрат позивачем власних коштів на придбання матеріальних цінностей в інтересах підприємства за своєю правовою природою не є розрахунком при звільненні в розумінні положень Закону України «Про оплату праці», а тому положення статтей КЗпП України на правовідносини, що виникли між сторонами, не розповсюджується. Просить скасувати заочне рішення Залізничного районного суду м. Львова від 04 квітня 2014 року, ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
		Позивач ОСОБА_3 у черговий раз в судове засідання апеляційної інстанції не з'явився, хоча належним чином за вказаною ним адресою був повідомлений про дату судового засідання (а.с. 102, 154), проте останнє поштове відправлення із повісткою повернулося без вручення адресату з незалежних від суду причин - у зв'язку з тимчасовим його не проживанням за вказаною ним адресою (а.с. 155), тому відповідно до ч. 5 ст. 74 ЦПК України вважається, що така повістка вручена належним чином.
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ДП МО України «Західвійськбуд» - Байової Х.Ю., перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити. 
		Частиною 1 ст. 292 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
		Відповідно до статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
		Згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором. 
		Захист цивільних прав це передбачені законом або договором способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. 
		Частинами першою та другою ст. 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. 
		Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
		Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. 
		Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
		Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.
		Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).
		За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
		Крім того, важливим є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
		Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. 
		Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Виходячи з вимог ст. ст. 10, 214, 215 ЦПК України, суд повинен сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснювати особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджати про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом, та встановлювати у рішенні обставини справи (в тому числі пропущення позовної давності), характер правовідносин сторін, правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин, навести мотиви прийнятого рішення: встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. 
		Однак зазначеним вимогам закону дане рішення не відповідає.
		Відповідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
		Задовольняючи позовні вимоги про стягнення заборгованості по підзвітних сумах в розмірі 19 663,54 грн. суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем ДП МО України «Західвійськбуд» при звільненні позивача ОСОБА_3 не проведено виплату всіх сум, що належали йому від ДП МО України «Західвійськбуд».
		З матеріалів справи вбачається наступне.
		15 лютого 2012 року ОСОБА_3 було звільнено з посади головного бухгалтера за власним бажанням згідно із наказом № 8 керівника ДП МО України «Західвійськбуд».
		Згідно аудиторського звіту за результатами внутрішнього аудиту окремих питань фінансово-господарської діяльності державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд» за № 234/5/29 від 29 серпня 2012 року заборгованість ДП МО України «Західвійськбуд» перед ОСОБА_3 становить 19 663,54 грн. (а.с. 110-144).
		У звіті зазначено, що за даними фінансової звітності станом на 01.01.2012 року, зокрема балансу за 2011 рік, по бухгалтерському обліку рахувалася кредиторська заборгованість по розрахунку із підзвітними особами на суму 67 000,00 грн. Детальна розшифровка по посадовим особам із зазначенням розміру заборгованості у фінансовій звітності відсутня. Оборотно - сальдові відомості по рахунку 3721 «Розрахунки з підзвітними особами в національній валюті» за 2011 рік відсутні, а взята інформація з комп'ютерної програми «ІС8 Підприємство - бухгалтерія для України» за 2011 рік не дає в повному обсязі необхідної інформації. Натомість зазначена сума кредиторської заборгованості по підзвітним сумам станом на 31.12.2011 року практично відповідає заборгованості по рахунку 3721 «Розрахунки з підзвітними особами в національній валюті» станом на 12 грудня 2011 року. Крім того вказано, що при складанні фінансової звітності за І квартал 2012 року та за І-ше півріччя 2012 року розмір кредиторської заборгованості, що рахувався станом на 31.12. 2011 року з незрозумілих причин, без будь-яких бухгалтерських операцій на кінець звітного періоду, тобто станом на 01.04.2012 року та станом на 01.07.2012 року не перенесений. Таким чином, в порушення вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», станом на 01.04.2012 року та станом на 01.07.2012 року, а також станом на 01.08.2012 року, викривлено фінансову звітність шляхом безпідставного зменшення залишку по рахунку 3721 «Розрахунки з підзвітними особами в національній валюті» на суму 67 000,00 грн. 
		Згідно оборотно-сальдової відомості по рахунку 3721 - період: 12 грудня 2011 року, заборгованість ДП МО України «Західвійськбуд» перед ОСОБА_3 становить 19 663,54 грн. (а.с. 17).
		Відповідно до довідки ДП МО України «Західвійськбуд» сума заборгованості перед ОСОБА_3 по підзвітних сумах станом на 01.11. 2011 року становить 19 663,54 грн. (а.с. 12).
		Правовідносини між підприємством та працівником у разі, коли для придбання товарів (робіт, послуг) працівнику видаються готівкові кошти під звіт та коли працівник придбав товари (роботи, послуги) для виробничих (господарських) потреб підприємства за рахунок власних коштів, мають характер трудових.
		Такі правовідносини визначені й регулюються: Податковим кодексом України; нормами Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за № 40/10320; Наказом Державної податкової адміністрації України «Про затвердження форми Звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, та Порядку його складання» від 23.12.2010 року № 996;
		Облік розрахунків з підзвітними особами ведеться відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291 і зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 року за № 893/4186.
		За змістом п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704, фіксування та підтвердження господарських операцій, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення, здійснюється на підставі письмових свідоцтв - первинних документів.
		Отже, якщо працівник придбав товар (роботи, послуги) на потреби підприємства за власні кошти, такий працівник звітує про витрачені кошти і додає до нього первинні документи, що є підставою для відповідних розрахунків підприємства з працівником.
		Під час розгляду справи відповідачем представлено звіти про використання коштів виданих на відрядження або під звіт (з видатковим касовими ордерами за 17, 18 та 21 листопада 2011 року та платіжною відомість за 18 серпня 2011 року) на суму 18540,83 грн., а саме: № 173 від 17.11.2011 року на суму 7 000,00 грн.; № 129 від 18.11.2011 року на суму 4 800,00 грн.; № 131 від 21.11.2011 року на суму 2429,83 грн.; № 129 від 18.11.2011 року на суму 4 241,00 грн. 
		Оскільки згідно довідкиДП МО України «Західвійськбуд» сума заборгованості перед ОСОБА_3 по підзвітних сумах в розмірі 19 663,54 грн. мала місце станом на 01.11. 2011 року, то колегія суддів не вважає за потрібне давати правову оцінку представленим, як доказ, первинним документам, так як вищевказані звіти складені значно пізніше спірного періоду в якому виникла заборгованість (а.с. 12).
		Колегія суддів вважає помилковими доводи апеляційної скарги про те, що підприємство не має перед позивачем боргів по виплаті коштів по підзвітних сумах оскільки такі спростовуються представленими вище документами: аудиторським звітом, балансом підприємства за 2011 рік, оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 3721 за період по 12 грудня 2011 року та довідкою підприємства. 
		Відповідачем не представлено в спростування заборгованої суми будь-яких належних доказів, в тому числі і первинних документів, які б підтверджували безпідставність заявлених позовних вимог.
		Разом з тим, відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного в місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
		Згідно статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 КЗпП України, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
		У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, що встановлені ст. ст. 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити та обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк.
		З матеріалів справи вбачається, що позивач, працюючи головним бухгалтером підприємства, знав про порушення свого права станом на 01 листопада 2011 року щодо заборгованості в сумі 19 663,54 грн., що підтверджується і вищевказаною довідкою ДП МО України «Західвійськбуд» (а.с. 12).
		Однак з позовом в суд ОСОБА_3 до Державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд» про стягнення заборгованості звернувся лише 23 січня 2014 року (а.с. 3, 4). При цьому не навів суду поважних причин пропуску вказаного строку та не довів наявність таких поважних причин.
		З урахуванням зазначених правових норм та вищенаведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позов ОСОБА_3 є підставним, однак в його задоволенні слід відмовити, оскільки він пропустив трьохмісячний строк, передбачений ст. 233 КЗпП України на звернення до суду за вирішенням трудового спору без поважних на те причин.
		Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, відповідно до ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції, як таке, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням процесуального права, підлягає скасуванню, з ухваленням нового - про відмову в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду.
		Керуючись ст. ст. 303, 304, 305 ч. 2, 307 ч. 1 п. 2, 309 ч. 1 п. 4; 313, 314 ч. 2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
		                                                             в и р і ш и л а:
		Апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд» задовольнити.
		Заочне рішення Залізничного районного суду м. Львова від 04 квітня 2014 року, у якому ухвалою цього ж суду від 18 грудня 2014 року виправлено описки - скасувати та ухвалити нове рішення, яким:
		В позові ОСОБА_3 до Державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд» про стягнення заборгованості - відмовити.
		Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави 121,80 грн. (сто двадцять одну гривню 80 копійок) судового збору. 
		Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили. 
		Головуючий:                                                                                    Монастирецький Д.І.
		Судді:                                                                                                 Кабаль І.І.
		                                                                                                             Копняк С.М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...