Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 3-837гс15 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.11.2015. Забезпечено надання загального доступу: 18.11.2015.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		П О С Т А Н О В А
		 
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ            
		 
		11 листопада 2015 року                                           м. Київ
		                              
		Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:
		головуючого                        Барбари В.П.,    
		суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Потильчака О.І., Шицького І.Б., -
		 
		 
		за участю представників: публічного акціонерного товариства  «Криворізький залізорудний комбінат» - публічного акціонерного товариства «Єнакіївський металургійний завод» - Шатунова А.О, Майтака І.В.,  Міщенка М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства  «Криворізький залізорудний комбінат» (далі - ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 07 липня 2015 року у справі № 908/6156/14 за позовом ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» до публічного акціонерного товариства «Єнакіївський металургійний завод» (далі - ПАТ «Єнакіївський металургійний завод») про стягнення суми,
		 
		в с т а н о в и л а: 
		Суб'єкт права на звернення до Верховного Суду України порушує питання про перегляд постанови Вищого господарського суду України від          07 липня 2015 року у справі № 908/6156/14 із підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), в якій просить постанову Вищого господарського суду України від 07 липня 2015 року, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02 квітня 2015 року скасувати, а рішення господарського суду Запорізької області від 13 лютого 2015 року залишити в силі.
		У заяві про перегляд постанови ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 533 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), внаслідок чого, на думку заявника, було ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. На обґрунтування заяви ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» надано копії постанов Вищого господарського суду України від 28 квітня 2015 року у справі № 5021/33/12, від 06 листопада 2013 року у справі № 5021/338/12, від 18 червня 2015 року у справі № 917/2245/14, в яких суд касаційної інстанції, на думку суб'єкта звернення, по-іншому застосував зазначену норму матеріального права при вирішенні спору у подібних правовідносинах.
		Згідно з наданими науковими висновками члени Науково-консультативної ради при Верховному Суді України - доктор юридичних наук, професор ОСОБА_4, доктор юридичних наук, професор ОСОБА_5 вважають, що положення статті 533 ЦК, про неоднакове застосування яких йдеться у заяві, не може бути застосовано до спірних правовідносин, оскільки  у цьому разі іноземна валюта не використовується як засіб платежу, і комісіонер здійснює лише перерахування за належністю іноземної валюти, що надійшла на його рахунки від нерезидентів як оплата за експортовані товари, роботи, послуги.
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат», ПАТ «Єнакіївський металургійний завод», перевіривши наведені суб'єктом звернення обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
		Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій у межах наданих їм процесуальним законом повноважень, предметом позову є звернення про стягнення боргу в сумі 276 021 884,71 грн, який виник у результаті невиконання відповідачем зобов'язань за договором комісії стосовно передачі позивачеві валютної виручки, отриманої відповідачем як комісіонером у сумі 10 799 795,02 доларів США за продукцію, виготовлену позивачем, і за його дорученням реалізовану відповідачем за межами України. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до укладеного між сторонами у справі договору комісії відповідач зобов'язався за дорученням позивача реалізувати металопродукцію, виготовлену позивачем, і передати останньому отримане від реалізації. Однак у цій частині відповідач не виконав своїх зобов'язань і не передав отримані від реалізації 10 799 795,02 доларів США. Тому, оскільки оплату продукції було здійснено в іноземній валюті, борг підлягає стягненню у гривні за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на час звернення до суду.
		Рішенням господарського суду Запорізької області від 13 лютого                     2015 року позов задоволено повністю з мотивів, наведених позивачем.
		Постановою Харківського апеляційного господарського суду від            02 квітня 2015 року рішення суду першої інстанції змінено, позов задоволено частково. Апеляційний суд виходив із того, що оскільки платіж за зовнішньоекономічним контрактом було здійснено в іноземній валюті, а сторони у договорі комісії визначили, що відповідач зобов'язаний перерахувати позивачеві грошові кошти у виді передплати в національній валюті або в іноземній валюті (долари США) за курсом НБУ на дату платежу або протягом 90 календарних днів з дня оформлення вантажної митної декларації за курсом НБУ на дату оформлення вантажної митної декларації, то сума заборгованості підлягає стягненню у гривні за офіційним курсом НБУ на дату платежу, визначену сторонами у договорі комісії.
		Постановою Вищого господарського суду України від 07 липня           2015 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від     02 квітня 2015 року залишено без змін. Вищий господарський суд України погодився з висновком апеляційного суду про те, що відповідно до     частини 2 статті 533 ЦК сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, вказаному сторонами у договорі комісії.
		У постанові від 28 квітня 2015 року у справі № 5021/33/12 Вищий господарський суд України, на думку заявника, дійшов протилежного висновку щодо застосування до аналогічних правовідносин положень             статті 533 ЦК, наголосивши, що ця норма до правовідносин сторін про передачу отриманих валютних цінностей на виконання зобов'язання за договором комісії не поширюється і зобов'язання з їх передачі не є грошовим.     
		Наведене свідчить про неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права судом касаційної інстанції, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 
		Постанови Вищого господарського суду України від 06 листопада                   2013 року у справі № 5021/338/12 та від 18 червня 2015 року у справі                          № 917/2245/14 не є прикладом різного застосування судом касаційної інстанції положень статті 533 ЦК, оскільки у цих постановах йдеться про інші правовідносини, які були предметом розгляду судами.
		Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального  права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд України виходить з наступного.
		Правовідносини між сторонами виникли із укладеного між ними договору комісії. Особливості регулювання цих правовідносин визначено главою 69 ЦК.
		Відповідно до статті 1011 ЦК за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
		Згідно зі статтею 1018 ЦК майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента. 
		За змістом частини 1 статті 190 ЦК майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
		Відповідно до частини 1 статті 1022 ЦК після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії. Оскільки укладені правочини з третіми особами мали зовнішньоекономічний характер і виконувалися в іноземній валюті, вся одержана комісіонером виручка має бути передана в натурі комітенту як його власність. Наведене положення свідчить про те, що комісіонер перераховує валютну виручку на поточні рахунки комітента за договором комісії. При цьому у комісіонера виникає обов'язок лише перерахувати валютну виручку. Іноземна валюта у цьому випадку як засіб платежу не використовується. 
		Встановлений сторонами у договорі комісії строк визначення курсу НБУ для розрахунку суми, що підлягає сплаті у гривні, за яким курс НБУ визначається при перерахуванні грошових коштів у виді передплати в національній валюті або в іноземній валюті (долари США) за курсом НБУ на дату платежу або протягом 90 календарних днів із дня оформлення вантажної митної декларації за курсом НБУ на дату оформлення вантажної митної декларації не може застосовуватися при визначенні суми, що підлягає стягненню за рішенням суду, оскільки такий порядок сторонами встановлено для добровільного виконання зобов'язань і лише при перерахуванні коштів у виді передплати.
		Отже, на операцію із перерахування валютних цінностей комісіонером комітенту не поширюються вимоги статті 533 ЦК, оскільки у відносинах із перерахування валютної виручки від комісіонера комітенту валюта не використовується як засіб платежу, вона уже є власністю останнього і відбувається лише її повернення.
		Таким чином, оскільки позивач ставить питання про повернення валютної виручки, отриманої відповідачем у зв'язку з виконанням договору комісії, а за рішенням суду виручка стягується у гривнях, то для розрахунку цієї суми слід застосовувати офіційний курс відповідної валюти на день звернення з такою вимогою.
		За таких обставин, беручи до уваги те, що господарський суд Запорізької області повно встановив правовідносини сторін і правильно застосував норми матеріального права, його рішення підлягає залишенню в силі, а постанова Вищого господарського суду України та постанова Харківського апеляційного господарського суду у справі № 908/6156/14  підлягають скасуванню. Також відповідно до статті 49 ГПК підлягає зміні й розподіл судових витрат.
		Керуючись статтями 11116 , 11123 , 11124 , 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України 
		п о с т а н о в и л а : 
		Заяву публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» задовольнити.
		Постанову Вищого господарського суду 07 липня 2015 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду 02 квітня                 2015 року у справі № 908/6156/14 скасувати. 
		Рішення господарського суду Запорізької області від 13 лютого                2015 року у справі № 908/6156/14 залишити в силі.
		Стягнути з публічного акціонерного товариства «Єнакіївський металургійний завод» (код 00191193) на користь публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (код 00191307)                       73 080, 00 грн (сімдесят три тисячі вісімдесят гривень) витрат зі сплати судового збору. 
		Видачу наказу доручити господарському суду Запорізької області 
		Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 4 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Головуючий                                                                В.П. Барбара  
		Судді:І.С. Берднік     А.А. Ємець                             Т.Є. Жайворонок   П.І. Колесник   О.І. Потильчак   І.Б. Шицький

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...