Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5-2095КМ15 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.11.2015. Забезпечено надання загального доступу: 19.11.2015.

Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ 
		З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ 
		5-2095км15                                       У х в а л а 
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
		 
		12 листопада 2015 року                                                                 м. Київ 
		Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
		Вищого спеціалізованого суду України з розгляду 
		цивільних і кримінальних справ у складі:
		головуючого - ОСОБА_16, суддів  - ОСОБА_17, ОСОБА_18, при секретарі судового засідання -  ОСОБА_19, з участю прокурора -ОСОБА_20, виправданого  ОСОБА_1, його захисника - адвоката ОСОБА_21, розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №5-2095км15 за касаційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_24 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 04 грудня 2014 року та на ухвалу Апеляційного суду Вінницької областівід 16 березня 2015 року щодо ОСОБА_1, ‒
		                                                                  В С Т А Н О В И Л А: 
		Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 04 грудня 2014 року 
		ОСОБА_1, 
		ІНФОРМАЦІЯ_1,                
		громадянина України, уродженця села Степанівка Вінницького району Вінницької області, який проживає у АДРЕСА_1, такого, що не має судимості у силу ст. 89 КК України, 
		визнано невинуватим і виправдано у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України. 
		Вироком вирішено питання про процесуальні витрати і речові докази.
		Органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення за наступних обставин.
		16 квітня 2013 року, близько 24 години, ОСОБА_1  будинку своєї сусідки ОСОБА_4, розташованому по АДРЕСА_2, на ґрунті особистих неприязних стосунків, що виникли раптово, вчинив з нею сварку. У ході цього конфлікту ОСОБА_1 вирішив заподіяти смерть ОСОБА_4, для чого обхопив рукою шию останньої, зі значною силою притиснув її до себе та утримував, доки потерпіла не перестала подавати ознаки життя. У такий спосіб ОСОБА_1 заподіяв ОСОБА_4 тяжке тілесне ушкодження у виді хребетно-спинномозкової травми з переломом хребта на рівні 7 шийного та 1 грудного хребців, крововиливом у речовину спинного мозку, набряком речовини головного та спинного мозку, що стало безпосередньою причиною смерті потерпілої. Після цього ОСОБА_1 кинув тіло ОСОБА_4 на диван і залишив будинок, а через деякий час, з метою знищення слідів злочину, повернувся  і підпалив труп.  
		Виправдовуючи ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, суд виходив із того, що наданими стороною обвинувачення доказами винуватість виправданого в умисному вбивстві не доведено. 
		Одержаний у результаті аудіо-, відеоконтролю особи звукозапис телефонної розмови ОСОБА_1 з дочкою у приміщенні слідчого ізолятора суд не визнав належним і допустимим доказом, оскільки законність проведення такого заходу стороною обвинувачення не підтверджено, а відображений у відповідному  протоколі зміст розмови не відповідає її технічному запису. Показання свідка зі зміненими анкетними даними ОСОБА_5 щодо повідомлених йому ОСОБА_1 обставин вбивства суд не взяв до уваги з огляду на їх неточність, неконкретність та неузгодженість з іншими доказами. Висновок психофізіологічної експертизи достовірності показань ОСОБА_1 із застосуванням поліграфа суд не врахував як допустимий доказ у звʼязку з непідтвердженням належної кваліфікації експерта, який проводила таке дослідження.   
		Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційногосуду Вінницької області від 16березня 2015 року вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 04грудня 2014 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.  
		У касаційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_25, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушує питання про скасування судових рішень і призначення нового розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції. 
		Прокурор не погоджується з даною судом оцінкою доказів обвинувачення, зокрема, висновків судових молекулярно-генетичних експертиз і показань свідка ОСОБА_5 На думку прокурора, суд необґрунтовано взяв до уваги показання ОСОБА_1 про паління ним сірників у веранді будинку потерпілої при спробі врятувати її, для покращення видимості у задимленому приміщенні. Як вказує автор скарги, такі свідчення спростовані показаннями свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про те, що в їх присутності обвинувачений у будинок ОСОБА_4 не заходив. Крім цього, прокурор посилається на показання у судовому засіданні   слідчого ОСОБА_11 про те, що у початкових свідченнях під час досудового розслідування ОСОБА_1 заперечував паління сірників взагалі і змінив показання після отримання висновків судових молекулярно-генетичних експертиз. Зазначене, на думку автора скарги, свідчить про неправдивість показань ОСОБА_1 у судовому засіданні. 
		Вказує прокурор і про порушення судом закріпленого у ст. ст. 7, 22 КПК України принципу змагальності у зв'язку з відмовою у задоволенні клопотань сторін про додатковий допит свідка ОСОБА_5 і допит судово-медичного експерта, у присутності якого вказаний свідок давав показання під час досудового розслідування. 
		Апеляційний суд, як зазначається у скарзі, всупереч вимогам ст. 419 КПК України, не здійснив належної перевірки аналогічних доводів, викладених в апеляційній скарзі прокурора на вирок, не дав на них вичерпних відповідей і помилку суду першої інстанції не виправив. 
		На касаційну скаргу прокурора виправданий ОСОБА_1 та його захисник - адвокат ОСОБА_22 подали заперечення, в яких наводять доводи щодо законності й обґрунтованості судових рішень, просять залишити їх без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення. 
		Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, яка частково підтримала касаційну скаргу,  вказуючи на необхідність скасування ухвали суду апеляційної інстанції та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції,  з'ясувавши думки виправданого та його захисника, які вказували на безпідставність касаційної скарги прокурора  та законність і обґрунтованість судових рішень, які ним оскаржуються, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволеннюне підлягає. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України до компетенції касаційного суду не належить перевірка обставин, зазначених у ст. ст. 410, 411 КПК України, щодо неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на які по суті посилається прокурор в обґрунтування своїх касаційних вимог.
		Щодо недотримання судом апеляційної інстанції вимог ст.419 КПК України, то доводи касаційної скарги з цього питання обґрунтованими визнаватися не можуть. 
		Колегія суддів апеляційного суду, перевіряючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок суду першої інстанції, ретельно перевірила викладені у ній доводи, аналогічні наведеним у касаційній скарзі. 
		За результатами апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції  дійшов висновку про законність і обґрунтованість вироку, виклавши своє рішення в ухвалі, яка відповідає вимогам ст. 419 КПК України. 
		Відповідні висновки суду ґрунтуються на вимогах ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК України, згідно з якими ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. 
		У відповідності до положень ст. 87 КПК України, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Суд зобов'язаний визнати істотним порушенням прав людини та основоположних свобод, зокрема, здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.
		Частиною 22 статті 22 КПК України передбачено здійснення кримінального провадження на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. 
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення ґрунтувалося переважно на показаннях свідка зі зміненими анкетними даними ОСОБА_5 про повідомлені йому ОСОБА_1 обставин вбивства ОСОБА_4, результатах аудіо-, відео контролю ОСОБА_1 у приміщенні слідчого ізолятора Вінницької установи виконання покарань № 1, даних висновків судових молекулярно-генетичних експертиз про виявлення на вилучених з будинку ОСОБА_4 сірниках і цвяху генетичних ознак клітин виправданого, висновку психофізіологічної експертизи достовірності показань ОСОБА_1 з застосуванням поліграфа.
		Разом з тим, допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 категорично заперечив свою причетність до вбивства ОСОБА_4 і пояснив, що під час пожежі заходив на веранду її будинку та, намагаючись врятувати потерпілу, палив сірники для покращення оглядовості у задимленому приміщенні. На думку ОСОБА_1, у кімнату з тілом ОСОБА_4 ці сірники могли потрапити з водою або взуттям людей, що гасили вогонь і переміщувалися по будинку. 
		Такі доводи захисту щодо походження сірників зі слідами ДНК обвинуваченого належними, допустимими і достатніми доказами спростовані не були. 
		З показань у судовому засіданні свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 дійсно вбачалося, що в їх присутності ОСОБА_1 у будинок потерпілої не заходив. 
		Однак, як правильно зазначив суд у вироку, наведені свідчення не можуть бути беззаперечними доказами винуватості виправданого у вчиненні кримінального правопорушення. 
		При цьому відповідно до вказаних показань жоден із свідків не знаходився на місці події весь час з моменту виявлення пожежі ОСОБА_6 і ОСОБА_1 до ліквідації її наслідків, та їх увага була прикута передовсім до самої події, а не до поведінки ОСОБА_1  
		Посилання прокурора у касаційній скарзі, як на доказ неправдивості свідчень виправданого у судовому засіданні, на показання  свідка ОСОБА_11 - слідчого у кримінальному провадженні - щодо пояснень ОСОБА_1, даних під час досудового розслідування, не ґрунтуються на вимогах ч. 7 ст. 97 КПК України.  
		Згідно з наведеними вимогами у будь-якому разі не можуть бути визнані допустимим доказом показання з чужих слів, якщо вони даються слідчим, прокурором, співробітником оперативного підрозділу або іншою особою стосовно пояснень осіб, наданих слідчому, прокурору або співробітнику оперативного підрозділу під час здійснення ними кримінального провадження. 
		Таким чином, показання свідка ОСОБА_12 у частині наданих йому, як слідчому, пояснень ОСОБА_1 не відповідають встановленим законом критеріям допустимості доказів і не могли бути покладені в основу судових рішень. 
		Крім цього, як слушно вказав суд, відповідно до висновку судової молекулярно-генетичної експертизи № 84 від 29 квітня 2013 року на вилученому з місця події цвяху з дверей будинку потерпілої виявлено генетичні ознаки клітин не лише ОСОБА_1, але й інших осіб, що брали участь у гасінні пожежі, - ОСОБА_13 і ОСОБА_14.(т. 2, а. с. 46-52).
		Згідно з показаннями у судовому засіданні свідка зі зміненими анкетними даними ОСОБА_5, у розмові з ОСОБА_1 йому стало відомо, що виправданий, перебуваючи вдома у ОСОБА_4, під час суперечки з приводу культивації її городу сильно обхопив потерпілу руками і штовхнув. 
		Оцінивши такі показання відповідно до вимог ст. 94 КПК України, суд обґрунтовано не взяв їх до уваги, оскільки вони не містили відомостей про обставини спілкування ОСОБА_5 з ОСОБА_1, причини прибуття виправданого до ОСОБА_4 і конкретний механізм заподіяння їй тілесних ушкоджень, що стали причиною смерті. Крім цього, у зазначених свідченнях взагалі не йшла мова про знищення ОСОБА_1 слідів злочину шляхом підпалу. Відповідати на всі уточнюючі запитання учасників судового розгляду свідок ОСОБА_5 відмовився та вказав лише, що підтримує свої показання, дані під час досудового розслідування. 
		Окрім наведеного, свідчення ОСОБА_5 про вчинення ОСОБА_1 насильницьких дій щодо ОСОБА_4 у вечірній час не узгоджувалися з даними висновку судово-медичної експертизи № 272/1 від 12 червня 2013 року про настання смерті потерпілої на початку доби 17 квітня 2013 року .
		Таким чином, суд дійшов правильних висновків, що показання свідка ОСОБА_5 у судовому засіданні були нечіткими, неконкретними, не містили точного опису обставин, які мають істотне значення для кримінального провадження, а тому не можуть бути враховані як належні, допустимі і достовірні докази винуватості обвинуваченого в умисному вбивстві. 
		Відповідно до вимог ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. 
		Враховуючи викладене, суд, розглянувши з дотриманням вимог ст. 350 КПК України клопотання сторін про додатковий допит свідка ОСОБА_5 та допит судово-медичного експерта, у присутності якого вказаний свідок давав показання під час досудового розслідування, в їх задоволенні обґрунтовано відмовив.  
		Така відмова не є порушенням вимог ч. 6 ст. 22 КПК України про створення судом необхідних умов для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків. 
		Погоджується колегія суддів і з висновками суду про недопустимість як джерел доказів матеріалів за результатами аудіо-, відео контролю ОСОБА_1 у приміщенні слідчого ізолятора Вінницької установи виконання покарань. 
		Виходячи з вимог ст. ст. 248, 258, 260 КПК України, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», аудіо-, відеоконтроль особи як різновид втручання у приватне спілкування проводиться виключно за вмотивованою ухвалою слідчого судді, в якій зазначаються, зокрема, особа, щодо якої необхідно провести відповідну негласну слідчу (розшукову) дію, строк дії ухвали та інші обставини, що окреслюють межі санкціонованих дій правоохоронних органів.
		Стороною обвинувачення не підтверджено  належнимипроцесуальними документами  дотримання зазначеної правової процедури при здійснені аудіо-, відеоконтролю за ОСОБА_1, що є основним критерієм допустимості доказів, одержаних внаслідок застосування такого заходу.  
		Крім цього, як слушно зауважив суд, викладений у протоколі за результатами аудіо-, відеоконтролю зміст телефонної розмови ОСОБА_1 з дочкою не відповідає технічному запису відповідної розмови, зафіксованому на долученому до протоколу магнітному носії (т. 2, а. с. 242).
		Обґрунтовано суд не взяв до уваги як допустимий доказ і висновок психофізіологічної експертизи достовірності показань ОСОБА_1 із застосуванням поліграфа, проведеної ОСОБА_15, вказавши на відсутність даних, що ця особа включена до Державного реєстру атестованих судових експертів як експерт та наявності у неї кваліфікації «поліграфолога» .
		Крім цього, у відповідності до п. п. 6.8.1 розділу IV «Психологічна експертиза» «Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень», затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, зі змінами, внесеними Наказом Міністерства юстиції України № 1350/5 від 27 липня 2015 року (далі - Рекомендацій), передбачено проведення опитування із застосуванням спеціального технічного засобу - комп'ютерного поліграфа з метою отримання лише орієнтувальної інформації для конструювання версій розслідування. 
		Виходячи з вимог ч. 2 ст. 28 Конституції України та п. п. 6.8.2 розділу IV Рекомендацій, відповідні опитування, як різновид медико-психологічних дослідів, можуть проводитися тільки за наявності письмової згоди особи, яка їх проходитиме.
		У наданих стороною обвинувачення матеріалах письмова згода ОСОБА_1 на проведення психофізіологічного дослідження відсутня. Таким чином, доводи захисту про застосування щодо виправданого поліграфа проти його волі, що є істотним порушенням прав та свобод людини, належними і допустимими доказами не спростовані. 
		Також висновки психофізіологічного дослідження не можуть бути взяті до уваги позаяк ними визначається достовірність показань підозрюваного у вбивстві ОСОБА_1, що є предметом оцінки слідчого або суду, але аж ніяк і не психофізіологічної експертизи. 
		Інші докази, надані стороною обвинувачення і досліджені у судовому засіданні, зокрема, дані протоколів огляду місця події, висновків судово-медичних експертиз трупа ОСОБА_4, судової вибухотехнічної експертизи, підтверджували лише факт та спосіб вбивства потерпілої і знищення слідів кримінального правопорушення, однак не доводили винуватість у ньому саме ОСОБА_1 поза розумним сумнівом. 
		Щодо самого обвинувачення, то органами досудового розслідування з достатньою переконливістю не встановлено мотиву вчинення ОСОБА_1 злочину, у  якому йому висунуто обвинувачення.
		З урахуванням наведеного, рішення суду про виправдання    ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 115 КК України ґрунтується на вимогах п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України. 
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які  були б підставами для скасування судових рішень, у кримінальному провадженні не встановлено.
		Враховуючи викладене, касаційна скарга має бути залишена без задоволення, а вирок і ухвала - без зміни. 
		Керуючись ст. ст. 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів, -
		 
		 
		 
		 
		У Х В А Л И Л А: 
		Касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_24 залишити без задоволення, а вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 04 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької областівід 16 березня 2015 року щодо ОСОБА_1 - залишити  без зміни. 
		Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.                                                       
		С у д д і: 
		 
		 
		 
		 
		ОСОБА_16                                ОСОБА_23                              ОСОБА_18

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...