Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/11984/14 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.11.2015. Забезпечено надання загального доступу: 27.11.2015.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
		 
		3 листопада 2015 року        м. Київ
		Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: 
		 
		головуючого Маринченка В.Л.,суддів:Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенка В.В., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Терлецького О.О.,  при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,
		за участю представників:
		позивача - Гнатюка М.М., відповідача - Попчук Т.О., товариства з обмеженою відповідальністю «Амадеус Ко» (далі - Товариство) - Салазського О.С., Міністерства культури України - Яцишена Д.В., -
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом першого заступника прокурора міста Києва (далі - Прокурор) до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (далі - Інспекція), треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Амадеус Ко» (далі - Товариство), Міністерство культури України, про визнання дій протиправними та скасування рішень, 
		в с т а н о в и л а: 
		У серпні 2014 року Прокурор звернувся до суду з позовом, у якому просив: поновити строк для звернення з позовом; визнати неправомірними дії Інспекції щодо видачі Товариству дозвільних документів на будівництво та введення в експлуатацію об'єктів інженерної та транспортної інфраструктури в районі Паркової дороги в м. Києві; визнати нечинними та скасувати дозволи на виконання будівельних робіт від 23 січня 2012 року № КВ 11412010515 та 24 травня 2012 року № КВ 11412081994; скасувати видані Товариству сертифікати відповідності закінчених будівництвом об'єктів проектної документації вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил та підтвердження їхньої готовності до експлуатації від 31 травня 2012 року №№ КВ 16412087886,                      КВ 16412087887 та 3 грудня 2012 року №№ КВ 16412235386, КВ 16412235387,                  КВ 16412235388; скасувати зареєстровані Товариством декларації про початок будівельних робіт від 25 лютого 2013 року № КВ 083120560496 та про готовність об'єкта до експлуатації від 30 квітня 2013 року № КВ 143131200160.
		На обґрунтування позову Прокурор послався на дотримання прокуратурою строків звернення до суду, оскільки лише у квітні 2014 року під час проведеної в порядку нагляду перевірки за додержанням і застосуванням законів виявлено порушення інспекцією вимог містобудівного законодавства в частині повноти та своєчасності вжиття наданих повноважень щодо здійснення контролю, реєстрації дозвільних документів на будівництво та введення об'єктів в експлуатацію. У ході цієї перевірки встановлено, зокрема, порушення Інспекцією порядку надання Товариству дозвільних документів на будівництво та введення об'єктів інженерної та транспортної інфраструктури в районі Пракової дороги у м. Києві в експлуатацію через невідповідність поданих Товариством документів вимогам законодавства.  
		Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 26 листопада 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від                 24 лютого 2015 року, адміністративний позов залишив без розгляду. У своїх рішеннях суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що прокуратурі міста Києва про оскаржувані рішення було відомо ще у 2012 році, а тому позивач без поважних причин пропустив строки звернення до суду, відтак клопотання товариства про залишення позову прокурора без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення підлягає задоволенню.
		Вищий адміністративний суд України ухвалою від 7 травня 2015 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.
		У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України заступник Генерального прокурора України, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 7 травня 2015 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого             2015 року та ухвалу окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада               2014 року та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.           
		На обґрунтування заяви додано ухвали Вищого адміністративного суду України від:   
		24 лютого 2015 року (№ К/800/616/14) у справі про визнання недійсними рішень Котелевської селищної ради Полтавської області від 26 вересня 2007 року та 27 квітня 2011 року, у якій касаційний суд погодився із судами попередніх інстанцій та визнав причини пропуску строку для звернення до суду із позовом поважними і не знайшов підстав для залишення позову без розгляду, оскільки позивач про існування оскаржуваних рішень дізнався у липні 2012 року; 
		2 квітня 2015 року (№ К/9991/45910/12) у справі за позовом державної податкової інспекції у Надвірнянському районі Івано-Франківської області до відкритого акціонерного товариства «Нафтохімік Прикарпаття» про стягнення фінансових санкцій за податковим повідомленням-рішенням від 3 березня 2005 року, у якій касаційний суд дійшов висновку, що внаслідок судового оскарження відповідачем безпосередньо податкового повідомлення-рішення право на звернення до суду із вказаним позовом виникло фактично із 19 листопада 2009 року. Тому з урахуванням зазначених обставин суд першої інстанції обґрунтовано поновив строк для звернення до суду;
		28 травня 2015 року (№ К/800/6134/14) у справі за позовом прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Печерської районної у м. Києві державної адміністрації до обслуговуючого кооперативу житлового кооперативу «Житлосервіс» (далі - ОКЖК) про припинення юридичної особи, у якій за результатами перевірки, проведеної у 2013 році в порядку прокурорського нагляду прокуратурою міста києва за додержанням та застосуванням законів під час реєстрації ОКЖК з метою отримання ними у власність земельних ділянок у межах міста Києва, прокурор дійшов висновку про необхідність визнати недійсною державну реєстрацію ОКЖК, проведену у 2007 році, через порушення, встановлені у ході цієї перевірки. При розгляді справи суди всіх інстанцій дійшли висновку, що саме за результатами вказаної перевірки встановлено факт порушення, а відтак звернення прокурора до суду з позовом відбулося у межах строку, встановленого статтею 99 КАС.                        
		Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про часткове задоволення заяви з огляду на нижченаведене. 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.  
		Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
		Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
		Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права з огляду на нижченаведене.
		Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС). 
		Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
		У справі, що розглядається, спір стосується не стільки правомірності дій Інспекції щодо видачі Товариству дозвільних документів, скільки правомірності зміни цільового призначення та передачі у довгострокову оренду Товариству спірної земельної ділянки у зв'язку з будівництвом та обслуговуванням об'єктів інженерної і транспортної інфраструктури в районі Паркової дороги в м. Києві, тобто цивільного права, що підтверджується наявними у справі матеріалами, а отже, суди дійшли помилкового висновку щодо вирішення його в порядку адміністративного судочинства.
		Таким чином, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки, передачі її у довгострокову оренду та видачі дозвільних документів та введення в експлуатацію об'єктів інженерної та транспортної інфраструктури з видачею правовстановлюючих документів подальше оспорювання правомірності таких дій має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право. 
		Не обговорюючи питання правильності застосування судами статей 99, 100 КАС, колегія суддів вважає, що в цьому випадку неоднаково застосовано статтю 6 Конвенції стосовно «суду, встановленого законом». Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
		З урахуванням того, що суди помилково розглянули справу в порядку адміністративного судочинства, всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі відповідно до пункту «б» пункту 1 частини другої статті 243 КАС - закриттю.
		Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України 
		п о с т а н о в и л а:    
		 
		Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити частково. 
		Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 7 травня 2015 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року, ухвалу окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2014 року скасувати, провадження в адміністративній справі закрити.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Головуючий                           В.Л. МаринченкоСудді:М.І. Гриців   О.А. Коротких В.В. Кривенко   П.В. Панталієнко І.Л. Самсін О.О. Терлецький

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...