Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 332/3394/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: 30.11.2015. Зареєстровано: 01.12.2015. Забезпечено надання загального доступу: 03.12.2015.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Заводський районний суд м. Запоріжжя 
		69009  Україна  м. Запоріжжя   вул. Лізи Чайкіної  65  тел.(061) 236-59-98
		                                          Справа № 332/3394/15-ц
		                                    Провадження №: 2/332/1166/15 
		                              РІШЕННЯ 
		                               ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		23 листопада 2015 р.   Заводський районний суд м. Запоріжжя в складі: головуючого судді Андрюшиної Л.А. при секретарі Ковтуні В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом 
		                                                                               ОСОБА_1                                            
		                                                                          до Публічного акціонерного товариства 
		                                                                              «Запорізький металургійний комбінат 
		                                                                               «Запоріжсталь», 3-я особа: ОСОБА_2 
		                                                                        про відшкодування моральної шкоди,-                         
		                                                                           
		                                                        В С Т А Н О В И В:
		          Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» про відшкодування моральної шкоди, яку було спричинено внаслідок систематичного тиску і порушень її трудових прав з боку начальника відділу внутрішньої безпеки підприємства - відповідача ОСОБА_2. В обґрунтування позову зазначила, що 04 листопада 2014 року її було прийнято на роботу до ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь» на посаду спеціаліста другої категорії відділу внутрішньої безпеки з випробувальним терміном 2 місяці. В січні 2015 року, після закінчення випробувального терміну, начальник відділу внутрішньої безпеки підприємства - відповідача ОСОБА_2 в особистій бесіді повідомив її, що вона має написати письмову заяву про звільнення за власним бажанням, а у випадку її відмови їй будуть створені такі умови, за яких вона не зможе продовжувати працювати. Дізнавшись про вакантну посаду комірника механічного цеху того ж підприємства, вона направила ОСОБА_2 заяву з проханням надати дозвіл на її переведення, на якій начальник механічного цеху вже написав клопотання про переведення. Оскільки вона мала необхідний досвід роботи та кваліфікацію для виконання роботи комірника, жодних перешкод для її переведення не було. Попри це, начальник відділу внутрішньої безпеки ОСОБА_2 відмовив у її переведенні на нову посаду, що свідчить, про його бажання саме примусити її до звільнення та про особисту неприязнь. На її неодноразові звернення до директора з персоналу та генерального директора ПАТ «Запоріжсталь» з приводу переведення на вакантну посаду, та в якій вона вказувала на факти тиску з боку ОСОБА_2, вона відповіді так і не отримала. Натомість, 13 лютого 2015 року директор з персоналу підприємства видав розпорядження про розірвання угоди про оплату праці з нею, внаслідок чого її заробітна плата зменшилась вдвічі. За її зверненням від 15 лютого 2015 року з приводу психологічного тиску на неї з боку ОСОБА_2, які виразилися в щоденних вимогах звільнити займану посаду, неправдивих та необґрунтованих звинуваченнях в невідповідності займаній посаді та публічних образ її з боку ОСОБА_2 і погроз застосування фізичного примусу та насилля, профспілковий орган підприємства направив їй відповідь, в якій повідомив про створення комісії за участю представників керівництва для вивчення порушень зі сторони ОСОБА_2. 20 лютого 2015 року на неї безпідставно та неправомірно було накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани та позбавлено 100% виробничої премії за лютий 2015 року, яке вона оскаржила спочатку до комісії по трудовим спорам, а потім в судовому порядку, та яке рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 02.07.2015р. було скасовано. В тексті зазначеного рішення суд, зокрема, дійшов висновку про доведеність її доводів щодо бажання ОСОБА_2 будь-якими способами домогтися її звільнення викликаних особистою неприязню. Таким чином, факт морального тиску з боку керівника з мотивів особистої неприязні встановлено судовим рішенням і не потребує доказування. 02 березня 2015 року вона, не отримавши жодних результатів роботи профспілкової комісії, направила голові профспілкової організації повторне звернення з проханням повідомити про результати розгляду її питання та повідомила про те, що тиск з боку ОСОБА_2 не припинився, але відповіді також не отримала. 16 квітня 2015 року їй було оголошено ще одну догану і позбавлено 100% премії. Жодних пояснень перед оголошенням догани від неї не вимагали. Вважаючи наказ про накладення дисциплінарного стягнення безпідставним, вона звернулася до КТС підприємства з відповідною скаргою і лише 02 червня 2015 року їй повідомили, що скарга залишена без розгляду через те, що вона звільнена з підприємства 05 травня 2015 року. 23 квітня 2015 року її було направлено на перездачу іспиту з дисципліни «Охорона праці» і повідомляючи про це рішення ОСОБА_2 зазначив, що іспит вона не здасть в будь-якому разі і в чергове порекомендував звільнитися за власним бажанням. 24 квітня 2015 року комісія повідомила її про те, що вона іспит не здала і буде відсторонена від роботи. 27 квітня 2015 року, після відсторонення від роботи, вона, не витримавши тиску з боку начальника внутрішньої безпеки ОСОБА_2, написала заяву про звільнення на підставі п.1 ст.36 КЗпП України та 05 травня 2015 року була звільнена з підприємства. Разом з тим, співробітники відповідача з січня по травень 2015 року систематично чинили на неї моральний тиск, неправомірно притягували до дисциплінарної відповідальності, скасували угоду про оплату праці, двічі позбавили її премії, необґрунтовано відмовили у переведенні на вакантну посаду, безпосередній керівник систематично принижував її честь та гідність, створював нестерпні умови праці з метою примушення до звільнення. В подальшому рішенням суду було встановлено ряд порушень її трудових прав, неправомірність притягнення до відповідальності, факти морального тиску з мотивів особистої неприязні її безпосереднього керівника. Внаслідок зазначених порушень її прав, вона зазнавала сильних душевних страждань, була змушена постійно захищатися від посягань на її честь та гідність, її стосунки з трудовим колективом погіршились, та з огляду на вказані факти дискримінації вона була змушена приділяти значну частину свого особистого часу на оскарження протиправних рішень свого керівника та для надання пояснень щодо фактів, які не мали стосунків до її трудових обов'язків. Отже моральну шкоду, яку їй завдано внаслідок систематичного тиску і порушень її трудових прав з боку начальника відділу внутрішньої безпеки ВАТ «ЗМК «Запоріжсталь» ОСОБА_2 вона оцінює у розмірі 20000,00грн. і просить суд стягнути з ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» на її користь. 
		             Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити. Пояснення суду, в обґрунтування позовних вимог, надала аналогічні тим, що викладені нею в позовній заяві.
		      Представник відповідача ПАТ «Запорізькій металургійний комбінат «Запоріжсталь» Лісова М.М., яка діє на підставі довіреності, в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та в обґрунтування заперечень надала суду пояснення аналогічні тим, що викладені в письмових запереченнях проти позову відповідно до яких, позивачка ОСОБА_1 дійсно на підставі розпорядження № 782/л від 04.11.2014 року була прийнята на підприємство відповідача спеціалістом 2 категорії відділу внутрішньої безпеки Дирекції з безпеки з окладом 3537грн. та з випробувальним терміном 2 місяці. З 01.12.2014 року з позивачкою ОСОБА_1 додатково укладена Угода про оплату праці умови якої передбачали інший порядок нарахування оплати праці, період дії угоди, а також визначали, що окремі умови нарахувань передбачаються відповідним Положенням. 13.02.2015 року адміністрацією підприємства прийнято рішення щодо впорядкування системи оплати праці в структурних підрозділах, у зв'язку з чим було достроково розірвано зазначену вище угоду, про що видано відповідне розпорядження № 163/л від 13.02.2015 року. Під час трудової діяльності до відповідачки ОСОБА_1 були застосовані дисциплінарні стягнення у вигляді догани: 20.02.2015 року наказом № 106/л , а також її позбавлено 100% премії за лютий 2015 року; 16.04.2015 року наказом № 281/л. Перше дисциплінарне стягнення позивачка оскаржила до КТС, рішенням якої їй було відмовлено у задоволені заяви. Не погоджуючись з рішенням КТС позивачка звернулася з позовом до суду, але вимог щодо стягнення моральної шкоди в межах цього спору не заявляла. Друге дисциплінарне стягнення ОСОБА_1 взагалі не оскаржувала і воно до цього часу є чинним. 26.01.2015 року позивачка ОСОБА_1 підготувала заяву про її переведення в інший структурний підрозділ за професією комірник. Як підтверджується відомостями обліку працівників, наданими відділом кадрів, станом на 01.01.2015 року, так і на 01.02.2015 року у механічному цеху не було вакантних робочих місць за професією комірник, а тому адміністрація не порушувала трудових прав позивачки. Разом з тим, відсутні підстави вважати наявність дискримінаційних дій з боку адміністрації по відношенню по позивачки, оскільки всі дії ґрунтувались на чинному законодавстві. Крім того, вважають, що позивачем пропущений строк звернення до суду з позовною заявою щодо відшкодування моральної шкоди, так як наведений перелік нібито порушень її прав та законних інтересів мав місце в межах трудової діяльності і всі факти і обставини були їй відомі. З урахуванням викладеного, просили суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
		     Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав і суду пояснив, що всі доводи позивачки ОСОБА_1 є безпідставними. Він, як безпосередній керівник, до всіх своїх підлеглих ставиться однаково. В заяві про переведення ОСОБА_1 він зазначив, що заперечує проти її переведення, внаслідок того, що на той час в механічному цеху була відсутня вакансія комірника. Під час роботи позивачка двічі була притягнута до дисциплінарної відповідальності і друге дисциплінарне стягнення вона не оскаржувала, тобто погодилася з ним. Вважає, що всі доводи позивачки, викладені у позові, є лише її домислами. Будь-яких порушень з його боку підприємством виявлено не було, інакше б він був притягнутий до дисциплінарної відповідальності. Позивачка ОСОБА_1 сама ініціювала своє звільнення за згодою сторін, так як мала намір отримувати допомогу по безробіттю. У нього не було неприязних стосунків до позивачки і він не ставив її в окремі умови з іншими працівниками, але вона не справлялася зі своїми обов'язками.    
		              
		             Суд, заслухавши пояснення позивачки ОСОБА_1, представника відповідача Лісової М.М., 3-ї особи ОСОБА_2 та дослідивши матеріали справи і надані докази, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
		            Як встановлено в судовому засіданні, визнано сторонами і підтверджено копією трудової книжки, позивачка ОСОБА_1 перебувала у трудових правовідносинах з відповідачем з 04.11.2014 року, та була звільнена 05.05.2015 року за згодою сторін, на підставі п.1 ст.36 КЗпП України(а.с.6).
		            Згідно розпорядженню № 782/л від 04.11.2014 року, позивачка ОСОБА_1 була прийнята спеціалістом 2 категорії відділу внутрішньої безпеки ВАТ Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» з окладом 3537грн. з випробувальним строком 2 місяці(а.с.74). Наказом № 340/л від 5.05.2015 року ОСОБА_1 звільнена за згодою сторін, п.1 ст. 36 КЗпП України(а.с.71).
		            З 01.12.2015 року з позивачкою додатково укладена Угода про оплату праці, умови якої передбачали інший порядок нарахування оплати праці, період дії угоди, а також визначали, що окремі умови нарахувань передбачаються відповідним Положенням. 13.02.2015 року адміністрацією підприємства прийнято рішення щодо впорядкування системи оплати праці в структурних підрозділах, у зв'язку з чим було достроково розірвано зазначену вище угоду, про що видано відповідне розпорядження № 163/л від 13.02.2015 року(а.с.11). Враховуючи, що скасування особливих, інших від визначених у наказі про прийняття на роботу, умов оплати праці не мало одночасний, терміновий характер, а впроваджувалось лише через 2 місяці після їх фактичного скасування адміністрацією, суд приходить до висновку про відсутність будь-яких незаконних дій відповідача щодо встановлення іншого порядку нарахування оплати праці і як наслідок відсутність заподіяння моральної шкоди позивачці. При цьому суд враховує, що позивачка при скасуванні вище зазначеної угоди фактично погодилась з діями відповідача, оскільки при ознайомлені з розпорядженням під підпис, не зазначила про свою не згоду з ним і в подальшому ці дії відповідача не оскаржувала в передбаченому законом порядку. 
		 
		          Під час перебування у трудових відносинах з відповідачем позивачка ОСОБА_1 на підставі заяви 26.01.2015 року просила перевести її комірником в механічний цех(а.с.7). На заяві мається резолюція ОСОБА_2 від 29.01.2015 року, відповідно до якої він не узгоджує переведення. Але, як встановлено в судовому засіданні та підтверджено поясненням позивачки ОСОБА_1 цю заяву в подальшому вона до адміністрації відповідача не здавала і оригінал заяви до теперішнього часу зберігається у неї. Таким чином, суд приходить до переконання, що позивачка на власний розсуд відмовилася від свого наміру щодо здійснення переведення, а тому вини відповідача, у якого відсутня заява позивачки щодо її переведення, суд не вбачає, а отже і відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди, яка на думку позивача заподіяна їй відмовою у переведені. 
		          На підставі наказу № 281/л від 16.04.2015 року позивачку ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та останній оголошено догану(а.с.63). Судом встановлено, що позивачка зверталася до КТС відповідача, оскільки вважала зазначений наказ необґрунтованим та просила його скасувати(а.с.25). З відповіді голови КТС від 02.06.2015 року вбачається, що заява ОСОБА_1 була залишена без розгляду у зв'язку із звільненням позивачки з підприємства(а.с.26). Але, в подальшому позивачка ОСОБА_1 не використала своє право на звернення до суду з питання скасування вище вказаного наказу про притягнення її до дисциплінарної відповідальності і цей наказ до теперішнього часу є чинним, а отже і протиправність дій відповідача щодо притягненні позивачки до дисциплінарної відповідальності не встановлена. Таким чином, факт спричинення позивачці моральної шкоди внаслідок застосування до неї дисциплінарного стягнення на підставі наказу № 281/л від 16.04.2015 року є недоведеним.      
		            
		         Разом з тим, позивачка неодноразово письмово зверталася до керівництва відповідача, зокрема до генерального директора, директора з безпеки, директора по персоналу та в своїх зверненнях повідомляла про те, що начальник внутрішньої безпеки ОСОБА_2 наполягає на її звільнені за власним бажанням та чинить на неї психологічний тиск, примушуючи подати заяву про звільнення за власним бажанням(а.с.8,9-10,13,14,15,16,21-22). 
		      
		        Відповідно до наказу № 106/л від 20.02.2015 року позивачці ОСОБА_1 оголошено догану та позбавлено 100% виробничої премії за лютий 2015 року(а.с.18).
		  
		        Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 02 липня 2015 року, що набрало законної сили 26.10.2015 року, був задоволений позов ОСОБА_1 до ВАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь», комісії по трудовим спорам ВАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» про оскарження рішення комісії по трудовим спорам та дисциплінарного стягнення. Скасовано рішення комісії по трудовим спорам ВАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» від 26.02.2015 року. Визнаний необґрунтованим та скасований наказ № 106л в.о. генерального директора ВАТ «Запоріжсталь» про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності. 
		На даний час, згідно відомостей з Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України від 12.08.2015 року підприємство відповідача є Публічним акціонерним товариством Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь»(а.с.76).
		Зі змісту вищевказаного судового рішення від 02.07.2015 року вбачається, що суд дійшов висновку щодо підтвердження доводів ОСОБА_1 про бажання ОСОБА_2 будь-якими способами домогтися звільнення її, викликане особистою неприязню. Частиною 3 статті 61 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені судовими рішеннями у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Отже, факт морального тиску з боку 3-ї особи ОСОБА_2 з мотивів особистої неприязні і його бажання домогтися звільнення позивачки ОСОБА_1 встановлено судовим рішенням і не потребує доказуванню при розгляді цивільної справи, що розглядається на теперішній час. 
		          Частиною 1 ст. 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових(службових) обов'язків.
		           Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		          Оцінюючи надані по справі докази, у їх сукупності, суд вважає, що позивачка ОСОБА_1 за весь період часу перебування з відповідачем у трудових відносинах, випробовувала психологічний тиск з боку її безпосереднього керівника ОСОБА_2, який є працівником цього підприємства і який мав бажання внаслідок особистої неприязні до позивачки, будь-якими способами домогтися її звільнення. Як зазначалося вище, ця обставина встановлена судовим рішенням у цивільній справі від 02.07.2015 року, що є підставою для звільнення від доказування відповідно до ч. 3 ст.61 ЦПК України. Не витримавши психологічного тиску позивачка вимушена була подати заяву про її звільнення за згодою сторін та була звільнена 05.05.2015 року. Внаслідок таких дій позивачка зазнавала сильних душевних переживань, була змушена постійно захищатися від посягань на її гарантоване Конституцією України право на працю та змушена приділяти частину свого часу на листування з керівництвом підприємства з ціллю доведення до відома протиправної поведінки свого безпосереднього керівника, який вимагав подати заяву про звільнення за власним бажанням, і проханням допомогти змінити ситуацію що склалася.
		         Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 під тиском начальника відділу внутрішньої безпеки ОСОБА_2 була вимушена звільнитися з підприємства відповідача за згодою сторін, тобто вона під застосованим до неї тиском, була позбавлена свого конституційного права на працю, яку вона вільно обрала, а отже була позбавлена можливості заробляти собі на життя, що потягло за собою спричинення їй моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагали від неї додаткових зусиль для організації свого життя внаслідок втрати роботи, що є підставою для відшкодування заподіяної їй моральної шкоди з цих підстав.          
		        Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої позивачці ОСОБА_1 суд враховує характер заподіяної шкоди, тяжкість вимушених змін в житті позивача, обсяг та глибини моральних страждань, яких зазнала позивачка та виходячи з принципів розумності, виваженості і справедливості, суд вважає за можливе стягнути на користь позивача в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди 1000,00грн., оскільки приходить до висновку, що саме така сума буде розумною, справедливою, необхідною і достатньою для відшкодування заподіяної моральної шкоди у даному конкретному випадку. 
		        Вимогами ст. 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися для вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Судом встановлено, що психологічний тиск з підстав примушення позивача звільнити з роботи за власним бажанням мав місце в межах всієї трудової діяльності ОСОБА_1 з 04.11.2014 року по 05.05.2015 року, тобто був триваючим і весь цей час позивачка випробовувала моральні страждання, але намагалася залишитися на роботі, для чого докладала зусиль шляхом неодноразового надіслання письмових звернень до керівництва відповідача, зокрема до генерального директора, директора з безпеки, директора по персоналу та в своїх зверненнях повідомляла про те, що начальник внутрішньої безпеки ОСОБА_2 наполягає на її звільнені за власним бажанням та чинить на неї психологічний тиск, примушуючи подати заяву про звільнення за власним бажанням. Таким чином, остаточно права позивача на працю, яку вона вільно обрала, були порушені під час її звільнення, а тому суд вважає, що вона звернулася до суду з заявою для вирішення трудового спору в передбачений законом строк.  
		 
		         Керуючись ст. ст. 232, 237-1 КЗпП України, ст. ст. 10,11,60,61,88,209,212,213-215,218 ЦПК України, суд ,-
		                                                                В И Р І Ш И В :                                    
		       Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
		  
		       Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 1000грн.(одну тисячу)грн..
		       Стягнути з ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» на користь держави судовий збір у розмірі 243,60грн..
		        Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Запорізької області через Заводський районний суд м. Запоріжжя, шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10-ти днів з дня отримання копії цього рішення.
		 
		 
		 
		                   Суддя                                        Андрюшина Л.А.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...