Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/25045/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів довічного утримання.
Надіслано для оприлюднення: 02.12.2015. Зареєстровано: 03.12.2015. Забезпечено надання загального доступу: 07.12.2015.
Дата набрання законної сили: 12.12.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		                                      Справа № 127/25045/15-ц
		    Провадження № 2/127/7493/15
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		01.12.2015                                                                                                                     м. Вінниця
		                   Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
		            головуючого судді Волошина С.В.,
		            при секретарі Тонкопій Ю.І., 
		            за участю позивача ОСОБА_1, 
		               представника позивача ОСОБА_2, 
		             відповідача ОСОБА_3, 
		    розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання договору довічного утримання, - 
		ВСТАНОВИВ:
		30.10.2015 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, про розірвання договору довічного утримання. 
		Позов мотивовано тим, що 27.08.2015 року між ОСОБА_1 (надалі позивач) та ОСОБА_3 (надалі відповідач), укладено договір довічного утримання. За умовами вказаного договору позивач передає у власність відповідачу квартиру за адресою м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе б. 21, кв. 26, а відповідач зобовязується довічно надавати позивачу матеріальну допомогу, а також всі види догляду (піклування). У відповідності до п. 9 Договору сума матеріального забезпечення, яку відповідач мав сплачувати, щомісячно не пізніше 10 числа, складає 500 грн. У відповідності до п. 10 Договору. Догляд (піклування), що надається відповідачем включає в себе: забезпечення позивача харчуванням, необхідним одягом, медикаментами та лікарськими засобами; надання медичної допомоги шляхом залучення кваліфікованих медичних працівників (лікарів, медсестер, тощо); у випадку оперативного втручання  повне забезпечення лікувально  медичними препаратами на період стаціонарного лікування та на період реабілітації в післяопераційний період; надання будь  якої іншої допомоги; вчинення дій необхідних для забезпечення позивача всіма засобами та предметами домашнього вжитку, необхідними послугами та інше. Укладаючи дану угоду позивач вважала, що відповідач буде дотримуватись умов договору. Але після укладення договору відповідач заяви, що сплачувати позивачу матеріальну допомогу не має можливості, оскільки він ніде не працює, також відповідач не виконує інші умови договору довічного утримання, а саме: не забезпечує позивача продуктами харчування, одягом, медикаментами та лікарськими засобами. В звязку з цим позивач змушена була звернутись до Вінницької міської ради за матеріальною допомогою. За 3 місяці які минули з часу укладення договору відповідач декілька разів приносив продукти харчування  декілька банок молока, а також по 0,5 кг. сиру щомісячно. За комунальні послуги позивач сплачує самостійно. В останні роки позивач хворіє та практично всю пенсію витрачає на ліки. Позивачеві важко пересуватись. Відповідач в свою чергу не надає належної допомоги та не забезпечує належний догляд. 
		Вказані обставини і стали підставою для звернення до суду з наведеною вище
		позовною заявою. 
		В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 пояснила, що після укладення договору довічного утримання, а саме на початку жовтня 2015 року до неї прийшов відповідач і сказав, що він ніде не працює, а тому утримувати позивача належним чином не може, грошей у нього немає, а тому кошти на її утримання він надавати не буде. В середині листопада відповідач вказав, що квартира його і щоб вона віддала йому ключі, бо вона у цій квартирі вже ніхто. В жовтні і в листопаді 2015 року відповідач будь  якого утримання позивачу не надавав. Спочатку після укладення договору відповідач добре себе поводив, надавав утримання, загалом десь надав позивачу 1500 грн., з яких 1000 грн. на лікарню, і ще 500 грн. дав у цьому ж місяці (вересень 2015 року).
		Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позов визнав, вказав на те, що загалом надав позивачу утримання десь близько на 3200 грн., однак доказів цього у нього немає. Останній раз він бачив позивача десь на третій неділі жовтня 2015 року, в цей раз він залишив їй ще 400 грн., а потім через кілька днів позивач до нього зателефонувала і сказала, щоб він більше не приїжджав. Так він більше до позивача і не приїздив. Вказав на те, що незважаючи на те, що позивач повідомляє неправдиві відомості, він також не бажає в подальшому її утримувати, та також просив розірвати договір довічного утримання. 
		Згідно з ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд, за наявності до того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову.
		Згідно ч.3 п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без зясування і дослідження інших обставин справи.
		Відповідно до ч. 6 п. 11 Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення в цивільній справі», за змістом частини ч. 4 ст. 174 ЦПК у разі визнання відповідачем позову, яке не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд у мотивувальній частині рішення може вказати лише про визнання позову та прийняття його судом. 
		За таких обставин суд вважає, що в даному випадку наявні всі законні підстави для ухвалення рішення про задоволення позову в судовому засіданні, відповідно до вимог ст. 174 ЦПК України, виходячи з наступного. 
		З матеріалів справи вбачається, що 27.08.2015 року між позивачем та відповідачем укладено договір довічного утримання, відповідно до якого позивач передає у власність а відповідач отримує у власність квартиру під № 26, яка знаходиться в житловому будинку під № 21, що розташований по Хмельницькому шосе в м. Вінниці, та взамін чого, відповідач зобовязується забезпечувати позивача утриманням довічно на умовах цього Договору. (а.с. 3  8). 
		Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_4, та зареєстровано в реєстрі за № 2512. Нотаріусом також накладено заборону відчуження зазначеної квартири (заборону зареєстровано в реєстрі за № 2513). 
		Згідно п. 9 наведеного Договору відповідач зобовязаний надавати позивачу довічно матеріальне забезпечення, а також усі види догляду (опікування). За згодою сторін грошова оцінка матеріального забезпечення, яке сплачується позивачу відповідачем, складає 500 грн. на місяць. Зазначена сума повинна сплачуватися відповідачем не пізніше десятого числа кожного місяця за наступний місяць. 
		В п. 10 вказаного Договору наведено, що догляд (опікування), що надається відповідачем позивачу , включає в себе: забезпечення позивача харчуванням, необхідним одягом, медикаментами та лікарськими засобами; надання медичної допомоги шляхом залучення кваліфікованих медичних працівників (лікарів, медсестер, тощо); у випадку оперативного втручання  повне забезпечення лікувально  медичними препаратами на період стаціонарного лікування та на період реабілітації в післяопераційний період; надання будь  якої іншої допомоги; вчинення дій необхідних для забезпечення позивача всіма засобами та предметами домашнього вжитку, необхідними послугами та інше.
		При укладенні договору сторонами дотримано вимоги закону, щодо форми та зазначення істотних умов договору, відповідно до ст.ст. 744, 745 ЦК України. 
		Відповідно до ст. 744 ЦК України, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. 
		Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
		Відповідно до ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
		Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
		Згідно ч. 1 ст. 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду: 1) на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини; 2) на вимогу набувача. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 756 ЦК України у разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення.
		У цьому разі витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача, не підлягають поверненню. 
		З досліджених в судовому засіданні обставин справи вбачається, що позивачем виконано умови договору довічного утримання від 27.08.2015 року та передано у власність відповідача майно, а саме квартиру. Натомість, відповідач по справі свої зобов'язання відповідно до умов зазначеного договору на протязі двох останніх місяців належним чином не виконує, відповідач повністю припинив забезпечення позивача в листопаді 2015 року одягом та взуттям, лікувальними засобами. Також припинено здійснення догляду за позивачем, надання її необхідної допомоги. Вказані обставини не заперечуються сторонами по справі, а тому, в силу ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню. 
		Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних та юридичних осіб, поданими відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог. 
		У цьому звязку суд зважає на те, що позивачем заявлено лише одну вимогу про розірвання договору довічного утримання, а тому суд вирішує справу виключно в межах заявленої вимоги. 
		Окрім того, суд зважає на те, що відповідач не представив жодного доказу про надання будь  якого утримання позивачу, разом з тим, позивачем по справі визнано, що відповідач частково надавав їй утримання на загальну суму 1500 грн., та інколи приносив продукти харчування (молоко, сир, тощо). 
		В судовому засіданні та в судових дебатах відповідач по справі зазначив, що він також бажає аби договір довічного утримання був розірваний, тому суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача, оскільки з пояснень сторін по справі встановлено, що розірвання договору відповідає внутрішній волі обох його сторін, та відповідачем на протязі останніх двох місяців умови договору довічного утримання належним чином не виконувались. 
		Враховуючи те, що позивача, як інваліда ІІ групи Законом звільнено від сплати судового збору, суд приходить до висновку, що на підставі ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 487 грн. 20 коп. 
		    На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15, 16, 755, 756 ЦК України, ст.ст. 174, 209, 212 - 215 ЦПК України,
		ВИРІШИВ:
		     Позов задовольнити. 
		    Розірвати договір довічного утримання від 27.08.2015 року, що укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, що посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_4 (зареєстровано в реєстрі за № 2512).
		    Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрованого за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь держави судовий збір в розмірі 487,20 (чотириста вісімдесят сім) гривень 20 коп. 
		     Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Вінницької області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення через Вінницький міський суд Вінницької області. 
		 
		 
		Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...