Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 906/908/15 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; спільної діяльності.
Надіслано для оприлюднення: 03.12.2015. Зареєстровано: 04.12.2015. Забезпечено надання загального доступу: 09.12.2015.
Дата набрання законної сили: 01.12.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		33001 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		ПОСТАНОВА
		"01" грудня 2015 р.                                                           Справа № 906/908/15  
		 
		Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
		Головуючий  суддя                          Петухов М.Г.
		суддя                                                   Гулова А.Г. , 
		 суддя                                                   Маціщук А.В.   
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агростем" 
		на  рішення  господарського суду Житомирської області від 22.09.2015 р. 
		та додаткове рішення від 01.10.2015 р. 
		у справі №906/908/15 (суддя Ляхевич А.А.)
		за позовом Прокурора Черняхівського району в інтересах держави
		до відповідача 1 - Державного підприємства "Україна", 
		відповідача 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агростем"
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, - ОСОБА_1 аграрної політики та продовольства України 
		про визнання недійним договору №1 від 13.04.2011 року про спільний обробіток земельних ділянок 
		за участю представників сторін:
		від позивача (прокуратури): ОСОБА_2 
		від відповідачів:
		1) Державного підприємства "Україна" -  не з'явився;
		2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агростем" - ОСОБА_3, ОСОБА_4;
		від третьої особи: не з'явився
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Рішенням господарського суду Житомирської області від 22.09.2015 р. у справі №906/908/15 позов прокурора Черняхівського району в інтересах держави до Державного підприємства "Україна", Товариства з обмеженою відповідальністю "Агростем" про визнання недійним договору №1 від 13.04.2011 року про спільний обробіток земельних ділянок задоволено. Визнано договір №1 про спільний обробіток земельних ділянок, укладений 13.04.2011р. між Державним підприємством "Навчально-дослідне господарство "Україна" Державного агроекологічного університету" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Агростем" недійсним на майбутнє. Стягнуто з Державного підприємства "Україна" в дохід Державного бюджету України 609 грн. судового збору. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агростем" в дохід Державного бюджету України 609 грн. судового збору.          
		При прийнятті вищевказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що 13.04.2011р. Державним підприємством "Навчально-дослідне господарство "Україна" Державного агроекологічного університету, правонаступником якого є Державне підприємство "Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агростем" (сторона 2 / відповідач 2) укладено договір №1 про спільний обробіток земельних ділянок.
		При вирішенні спірних правовідносин, судом першої інстанції було враховано відповідні положення Господарського, Цивільного та Земельного кодексів України, Закону України "Про оренду землі", а також розяснення, наведені у п. 2.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України  № 11 від 29.05.2013р.
		З аналізу поданих до справи документів, суд зазначив, що оспорюваний договір про спільний обробіток земельних ділянок, укладений між відповідачами, за своєю суттю є договором оренди землі, з огляду на те, що основною ознакою оспорюваного договору є надання за плату земельних ділянок у володіння і користування на певний строк.
		Також суд зауважив, що земельні ділянки загальною площею 1537 га, які передавалася у володіння та користування TOB "Агростем" за спірним договором є державною власністю і перебувають у постійному користуванні ДП "Україна", тому орендодавцем земельної ділянки в даному випадку не мало виступати ДП "Україна", яке не є власником земельних ділянок, а лише постійним користувачем. 
		В обґрунтування своїх висновків, суд першої інстанції вказав на те, що спірний договір є удаваним правочином, сторонами при укладенні договору №1 про спільний обробіток земельних ділянок від 13.04.2011р. не дотримано вимог частин 1, 2, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, а тому у відповідності до приписів ст.215, ст.235 ЦК України, вказаний договір слід визнати недійсним. 
		Додатковим рішенням господарського суду Житомирської області від 01.10.2015 р. у справі №906/908/15 зобов'язано товариство з обмеженою відповідальністю "Агростем" звільнити, прийняті за договором №1 від 13.04.2011 року про спільний обробіток земельних ділянок, земельні ділянки площею 1537,00 га, які розташовані на території Черняхівської селищної ради Черняхівського району Житомирської області та Великогорбашівської сільської ради Черняхівського району. 
		Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агростем" звернулось з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення  господарського суду Житомирської області від 22.09.2015 р. та додаткове рішення від 01.10.2015 р. у справі №906/908/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
		Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконними та такими, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.
		На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує, зокрема, наступне:
		основною метою спірного договору про спільний обробіток земельної ділянки є - об'єднання зусиль та певних внесків сторін для досягнення певних господарських цілей, наведених в п. 1 цього договору, в результаті чого сторони отримують прибуток від спільної діяльності, що підлягає розподілу відповідно до умов договору;
		внесками ДП «Україна» за договором є не самі земельні ділянки, а саме право доступу до них та їх обробки, в результаті чого, право власності на плоди, продукцію та доходи від користування цими земельними ділянками мають обидві сторони, враховуючи умови Договору;
		усупереч ст. 15 Закону України «Про оренду землі», в процесі розгляду справи судом першої інстанції не встановлено факту досягнення домовленості між сторонами по істотних умовах та відображення їх в оспорюваному договорі;
		при укладанні оспорюваного Договору ДП «Україна» та ТОВ «Агростем» була визначена певна мета, права та обов'язки сторін і вклади кожного учасника, отже, Договір був укладений з ціллю створити певні правові наслідки;
		умови Договору про строковість, платність та отримання у користування певних земельних ділянок, є елементом договору про спільний обробіток земельної ділянки, наявність яких в договорі не змінює правової природи такого договору;
		Договір про спільний обробіток земельних ділянок від 13.04.2011 р. не можна вважати удаваним правочином, оскільки фактично виконується, що підтверджується первинними фінансово - господарськими документами, що складені в рамках виконання договору;
		обов'язковою ознакою удаваного правочину є фактичне встановлення між сторонами правочину інших правовідносин ніж ті, щодо яких його було оформлено;
		встановлені факти і належні та допустимі докази цих фактів беззаперечно підтверджують те, що договір про спільний обробіток земельних ділянок від 13.04.2011 р. фактично виконується його сторонами відповідно до погоджених в ньому істотних умов, а тому відсутні будь - які законні підстави стверджувати про удаваність спірного правочину;
		умовами спірного договору не визначено усіх істотних умов, встановлених законодавством, які є обов'язковими для договорів оренди землі, відтак, спірний договір за своєю правовою природою не є договором оренди та не містить ознак удаваного правочину.
		З огляду на викладені вище аргументи на підтвердження своєї правової позиції, відповідач вважає, що судом першої інстанції було задоволено позов за відсутності на те визначених законом підстав, у звязку з чим судові рішення суду першої інстанції слід скасувати.
		Від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, відповідно до якого просить оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги  відмовити.
		На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, вказує, зокрема, наступне.
		Договір про спільну діяльність передбачає обовязок сторін діяти спільно для досягнення певної мети. Для досягнення певної мети ТОВ «Агростем» діє не спільно. Спільно не діє і ДП «Україна», лише отримує кошти за передані землі, тобто фактично орендну плату. Не здійснюється, відповідно до умов п. 2 Договору, обмін інформацією сторін з аспектів взаємного інтересу; не проводяться консультації та семінари з питань виконання Договору; не відбувається обговорення планів та результатів, що стосуються питань виконання Договору. ТОВ «Агростем» надає лише квартальну звітність форма № 1 «Баланс» та форма № 2 «Звіт про фінансові результати», а детальне розшифрування доходів та витрат за результатами спільної діяльності, що передбачено Договором, відсутнє. В апеляційній скарзі апелянт ототожнює квартальну звітність форма № 1 «Баланс» та форма №2 «Звіт про фінансові результати», що є обовязковим для будь-якого підприємства, з щоквартальним фінансовим звітом на виконання саме договору про спільну діяльність.
		Крім того, ТОВ «Агростем» самостійно реалізовує сільськогосподарську продукцію, вирощену в процесі спільної діяльності, самостійно укладає договори купівлі-продажу, розпоряджається плодами, продукцією від користування цими земельними ділянками, хоча стверджує, що право власності на плоди, продукцію та доходи мають обидві сторони.
		Однак, відповідно до акта прийому-передачі (надання) земельних ділянок від 28.04.2011, що є додатком до Договору, сторона-1 надала, а сторона-2 прийняла саме земельні ділянки площею 1537 га, а не право доступу до них з метою обробітку, як зазначає ТОВ «Агростем». Так, у відносинах між сторонами відсутнє обєднання зусиль.
		Також, процесуальний опонент скаржника наголошує на тому, що якщо основною метою договору є передача за плату земельної ділянки у володіння і користування на певний строк, то відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» цей договір є договором оренди землі. Правовідносини сторін щодо оренди землі регулюються нормами Земельного кодексу України, Закону України «Про оренду землі».Тобто в даному випадку сторони приховали договір оренди землі.
		Відповідно до п. 3.8 статуту ДП «Україна» здійснює володіння, користування землею й іншими природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності і чинного законодавства України. Так, ДП «Україна» не мало права передавати земельні ділянки для спільної діяльності, згідно акта прийому-передачі. Такими діями відповідач 1 перевищив свої повноваження та розпорядився земельними ділянками, які перебувають в останнього не на праві власності, а на праві постійного користування.
		Як зазначає прокурор, ТОВ «Агростем» фактично здійснює господарську діяльність на земельних ділянках сільськогосподарського призначення площею 1537 га на умовах, які встановлені для державних підприємств. Тому, в результаті укладення спірного Договору спричинено ненадходження коштів до бюджету у вигляді орендної плати близько 500 тис. грн. в рік.
		За наведеного вище, прокурор вважає, що оскаржене рішення є цілком законним, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
		 
		23 листопада 2015 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представники скаржника підтримали доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджують, що судом першої інстанції при винесенні оскарженого рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. Пояснили, що при укладенні спірного Договору №1 від 13.04.2011р. про спільний обробіток земельних ділянок було отримано згоду ОСОБА_1 аграрної політики та продовольства України, що  стверджується ОСОБА_1 аграрної політики та продовольства України від 13.04.2011р. вих. № 37-11.1.13/3789, відповідно до якого погоджено проект договору про спільний обробіток земельних ділянок. З огляду на вказане, вважають, що рішення  господарського суду Житомирської області від 22.09.2015 р. та додаткове рішення від 01.10.2015 р. у справі №906/908/15 належить скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
		Прокурор в судовому засіданні заявила, що з доводами апелянта не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржене рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. З огляду на зазначене, просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
		Представники відповідача - Державного підприємства "Україна" та третьої особи в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили. При цьому, наявними в матеріалах справи доказами, а саме рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (Т.3, а.с. 165-168, 172-173), стверджується той факт, що всі учасники судового процесу були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, яке відбулося 23 листопада 2015 року.
		Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.11.2015р. в судовому засіданні оголошено перерву до 1 грудня 2015 року, в порядку повідомлення про оголошену перерву копію ухвали направлено всім учасникам судового процесу. Факт отримання зазначеної ухвали прокуратурою та третьою особою підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (Т.3, а.с. 178-179).
		1 грудня 2015 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду прокурор та представники відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агростем" зазначили що не мають доповнень та додаткових пояснень, вважать за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги.  
		Представники відповідача 1 - Державного підприємства "Україна" та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, - ОСОБА_1 аграрної політики та продовольства України в судове засідання не з'явилися.
		В пунктах 3.9., 3.9.1. постанови № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.
		За таких умов, а також те, що явка представників сторін та третьої особи в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги за відсутності представників одного із відповідачів та третьої особи.
		 
		Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення прокурора та представників одного із відповідачів, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, а оскаржені рішення та додаткове рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити, з огляду на таке.
		 
		Судом апеляційної інстанції встановлено та як підтверджується матеріалами справи, відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії ЖТ-11-6-2 №00002, виданого на підставі рішення виконкому Великогорбашівської сільської ради від 22.07.1994 р. №1, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 5 учбово-дослідному господарству "Україна" надано у постійне користування 1619,6 га землі в межах згідно з планом землекористування для цільового призначення (Т.1, а.с. 17).
		Відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії І-ЖТ №001150, виданого на підставі рішення виконкому Черняхівської селищної ради від 25.05.1994 р. № 5, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №5 учбово-дослідному господарству "Україна" надано у постійне користування 3294,0 га землі в межах згідно з планом землекористування для цільового призначення (Т.1, а.с. 18).
		Як убачається з матеріалів справи, 13.04.2011р. Державним підприємством "Навчально-дослідне господарство "Україна" Державного агроекологічного університету, правонаступником якого є Державне підприємство "Україна", (відповідач 1) та  Товариством з обмеженою відповідальністю "Агростем" (відповідач 2) укладено договір №1 про спільний обробіток земельних ділянок (далі по тексту  Договір) (Т.1, а.с.13-16, Т.1, 53-57).
		За умовами п. 1 Договору за даним договором сторони зобов'язуються об'єднати зусилля для досягненння наступних господарських цілей, у рамках чинного законодавства України для: вирощування зернових культур; вирощування олійних культур; вирощування буряків; оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин; заготівля, виробництво та переробка сільськогосподарської продукції; надання послуг у сфері сільського господарства (інші необхідні види діяльності згідно класифікатору КВЕД). 
		У п. 2 Договору визначено взаємні зобовязання сторін, зокрема, сторони мають право здійснювати взаємний контроль за діяльністю один одного у рамках даного Договору шляхом перевірки бухгалтерських та інших документів.
		Проект Договору погоджено ОСОБА_1 аграрної політики України, що вбачається з листа від 13.04.2011 № 37-11-1-13/3789 (Т.3, а.с.170), що також підтверджено, зокрема, в аудиторському звіті ОСОБА_1 аграрної політики та продовольства України від 25.12.2013 р. №24-17/10 (Т.1, а.с. 22).
		Відповідно до п. 3.1.1 Договору, Сторона -1 за даним договором зобов'язується, зокрема, у термін протягом 15 днів із моменту підписання цього Договору надати земельні ділянки загальною площею 4 939,00 га, з що них ріллі 3 502,00 га.
		Згідно з п. 4.1.1 Договору Сторона 2 зобов'язалась у термін протягом 15 днів після підписання цього договору приступити до здійснення комерційних проектів, передбачених умовами даного договору.
		У п. 6.1.1 Договору сторони погодили, що земельні ділянки, надані для спільного обробітку на період дії даного Договору згідно додатку №1, що є невід'ємною частиною даного Договору.
		Пунктом 6.2.2 Договору визначено порядок і терміни подачі внесків: по мірі необхідності проведення фінансування робіт.
		У пунктах 7.2. та 7.3. Договору визначено, що підбиття підсумків діяльності за Договором і розподіл чистого прибутку між сторонами здійснюється на підставі окремого балансу, який складає Сторона-2 і погоджує Сторона-1, та чистий прибуток, отриманий від спільного обробітку земельних ділянок розподіляється між сторонами пропорційно їх внесків.
		За змістом п.6.1. Договору, внеском відповідача-1 у спільну діяльність є земельні ділянки згідно додатку №1, що є невід'ємною частиною даного договору (Т.1, а.с.60) загальною площею 4939,00 га, з них ріллі 3501,00 га. В додатку №1 до договору визначено вартість внеску сторони 1/відповідача 1, виходячи з вартості земельних ділянок 3501,00 га ріллі відповідно до вказаної в додатку грошової оцінки 1 га сільськогосподарських угідь 2389 грн., в загальній сумі 167000,00 грн. (водночас, розрахунку вказаної вартості 1 гектара сільськогосподарських угідь суду не надано); доля сторони 1 складає 20%. Трудова участь сторони 1 як внесок у спільну діяльність не передбачалась. 
		Згідно з  пп.6.1.5. Договору земельні ділянки, які надаються до спільного обробітку, є державною власністю, знаходяться у постійному користуванні сторони 1 і підлягають використанню за призначенням, передбаченим земельним законодавством України та іншими нормативними актами. Земельні ділянки не підлягають вилученню, їх статус залишається незмінним на весь період дії договору. 
		За умовами пункту 6.2. Договору внеском сторони 2/ відповідача 2 є послуги, майно та грошові кошти, у розмірах необхідних для обробітку площ земельних ділянок, які підлягають спільному обробітку, згідно додатку №1, що є невід'ємною частиною даного договору. Порядок і терміни подачі внесків: по мірі необхідності проведення фінансування робіт. Частка сторони 2 складає 80%. 
		В додатку №1 до договору вказано, що при зміні обсягів виконуваних робіт сторони вносять відповідні зміни і доповнення в цей додаток і уточнюють свою пайову участь в спільній діяльності; відповідно до додатків №1, №2, №3 до договору встановлено, що внеском сторони 2 є: а) майно: постачання матеріально-технічних ресурсів та ін.; б) трудова участь: послуги техніки і обладнання по обробітку землі та ін.; в додатках №2 і №3 зазначено також "в)" фінансова участь: шляхом внесення грошових коштів. Остаточна сума фінансової участі визначається за результатами річної діяльності, з урахуванням фактичного внесення грошових коштів. Доля сторони 2 складає 80% (Т.1. а.с. 58,59,60).
		Пунктом 6.3. Договору встановлено, що внески сторін здійснюються по актам приймання - передачі, підписаними їх повноважними представниками.
		У п. 8.1. Договору сторони визначили термін його дії з дати підписання і до 13 квітня 2016 року.
		Договір зареєстрований в органах Державної податкової служби 26.04.2011р. за №10568. 
		У порядку виконання умов Договору, на підставі акта приймання - передачі (надання) земельних ділянок від 28.04.2011р., що є додатком до договору сторона 1 надала, а сторона 2 прийняла земельні ділянки (рілля) площею 1537 га, що знаходяться в постійному користуванні ДП "НДГ "Україна" ДАУ" та розташовані на території Черняхівської селищної ради Черняхівського району Житомирської області та Великогорбашівської сільської ради Черняхівського району Житомирської області (Т.1, а.с.16)
		Відповідно до інформації щодо укладених договорів ДП НДГ "Україна" ДАУ, TOB "Агростем" сплачувало стороні 1 за договором кошти в якості розподілення прибутку від спільної діяльності, а саме, за договором №1 від 13.04.2011 р. про спільну діяльність ТОВ "Агростем" у 2012 році сплачено 40749,20 грн., у 2013 році - 245689,08 грн. та в 2014 році 39913,65 грн.(Т.1, а.с.27)
		Як стверджується матеріалами справи, ТОВ «Агростем» надає Відповідачу-1 квартальну звітність: форма №1 "Баланс" та форма №2 "Звіт про фінансові результати", яка за своїм змістом є щоквартальним фінансовим звітом про результати виконання спірного договору.
		В матеріалах справи наявні копії платіжних доручень про перерахування на користь ДП НДГ "Україна" коштів за результатами підписання протоколів зборів учасників щодо розподілу чистого прибутку за договором про спільний обробіток земельних ділянок №1 від 13.04.2011 року», згідно з якими кошти перераховувалися за таким призначення: «розприділення прибутку від спільної діяльності згідно договору про спільний обробіток земельних ділянок №1 від 13.04.2011 року» (Т.1.,а.с. 48, 50).
		Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних даних справи.
		За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Відповідно до приписів статті 202, частини 2 статті 203, статей 205, 207, 237 ЦК України                 правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
		Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України.
		Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 02-5/111 від 12.03.1999).
		Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначив, що ДП "Україна" є лише користувачем земельної ділянки, а тому, не мало правомочностей розпоряджатися земельною ділянкою, а саме, передавати її як внесок у спільну діяльність. Прокурор вважає, що жодних спільних дій в обробітку земельної ділянки не здійснювалося, оскільки ДП "Україна" лише передало земельну ділянку як внесок у спільну діяльність, а іншої участі першого відповідача у спільному обробітку земельної ділянки умовами договору не передбачено. Прокурор вважає, що під договором про спільний обробіток земельної ділянки приховано договір оренди, тому просить визнати його недійним.
		При цьому, колегія суддів суду апеляційної інстанції ураховує, що за змістом ч. ч. 1, 3 ст. 92 Цивільного кодексу України та ст. 62 Господарського Кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону; порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом; орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень; підприємство діє на підставі статуту.
		Тобто, правоздатність юридичної особи реалізується через її органи, які формують і виражають її волю зовні.
		Як убачається з матеріалів справи, сторони оспорюваного договору є юридичними особами, які діють на підставі статуту.
		Статут Державного підприємства «Навчально  Дослідне господарство "Україна" Державного агроекологічного університету, затверджений розпорядженням ОСОБА_1 аграрної політики від 03.08.2006р.. за № 76 та зареєстрований в Департаменті правової та законопроектної роботи ОСОБА_1 аграрної політики України за №791-76-08/2006.
		Пунктом 1.1. Статуту визначено, що підприємство засноване на державній власності та підпорядковане ОСОБА_1 аграрної політики України, надалі  Орган управління майном, і є підзвітним йому.
		Згідно з п. 1.4. Статуту підприємство є державним унітарним комерційним підприємством. Підприємство є юридичною особою по законодавству України. Підприємство набуває права юридичної особи з дня його державної реєстрації, яка проводиться згідно з чинного законодавства України.
		Відповідно до п. 1.6. Статуту підприємство здійснює свою діяльність, керуючись чинним законодавством України, а орган управління майном і держава не несуть відповідальності за зобовязаннями підприємства.
		Пунктом 2.1. Статуту встановлено, що підприємство створене з метою забезпечення практичного навчання студентів і слухачів Державного агроекологічного університету, проведення наукових досліджень, здійснення виробничої та зовнішньоекономічної діяльності, яка технологічного повязана з процесом підготовки спеціалістів сільського господарства та інших галузей агропромислового комплексу України, виробництва елітного насіння, вирощування племінної худоби, переробки та реалізації зовнішньоекономічної діяльності та іншої діяльності з метою отримання прибутку.
		Як свідчать встановлені обставини у даній справі, Державним підприємством "Навчально-дослідне господарство "Україна" Державного агроекологічного університету (правонаступник - Державне підприємство "Україна") та  Товариством з обмеженою відповідальністю "Агростем" було укладено договір про спільний обробіток земельних ділянок.
		Так, статтею 1130 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників. 
		Відповідно до ст. 1131 Цивільного кодексу України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності. 
		Згідно ст. 1133 Цивільного кодексу України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками. 
		Зі змісту спірного договору про спільний обробіток земельної ділянки     вбачається, що його основною метою є об'єднання зусиль та певних внесків для досягнення певних господарських цілей, в результаті чого сторони отримують прибуток від спільної діяльності, що підлягає розподілу відповідно до умов договору.
		Між тим, умовами Договору, визначеними пп. 6.1.5., встановлено, що земельні ділянки, які надаються до спільного обробітку, є державною власністю, знаходяться на праві постійного користування Сторони-1 та підлягають використанню за призначенням, згідно з земельним законодавством України та іншими нормативно-правовими актами. Земельні ділянки не підлягають вилученню і їх статус не змінюється на весь період дії нього Договору.
		Таким чином, з огляду на наведене, внеском відповідача 1 за спірним договором є не сама земельна ділянка, а право доступу до неї, що не суперечить видам господарської діяльності, визначеної статутом відповідача.
		При цьому, колегія суддів зважає на те, що проект Договору погоджено ОСОБА_1 аграрної політики України, що підтверджується листом від 13.04.2011 №37-11-1-13/3789.
		За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що укладаючи договір про спільний обробіток земельних ділянок сторони мали необхідний для цього обсяг цивільної дієздатності, який визначено законом, установчими документами (статутом), особи, які підписали договір, були наділені відповідними повноваженнями, підтвердженими певними юридичними документами, що відповідають вимогам чинного законодавства, тому відсутні підстави для визнання договору недійсним саме з цих обґрунтувань.
		Між тим, варто відзначити, що спірним договором про спільний обробіток земельних ділянок жодним чином не було порушено права Головного управління Держземагенства у Житомирській області.
		Адже, як вбачається з матеріалів справи, Державне підприємство "Україна" створене на основі державної власності, входить до сфери управління ОСОБА_1 аграрної політики та продовольства України і є підзвітним йому.
		Відповідно до Положення про ОСОБА_1 аграрної політики та продовольства України, затвердженого Указом Президента України від 23.04.2011 р. N 500/2011, воно є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
		Мінагрополітики України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної політики в галузі земельних відносин та здійснює контроль за землекористуванням державних підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління Мінагрополітики України, розробляє для державних сільськогосподарських підприємств обов'язкові до виконання єдині стандарти, норми та процедури землекористування.
		Відповідно до Положення про Державне агентство земельних ресурсів України, воно є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.
		Відтак, колегія суддів відзначає, що спірним договором не було порушено права Державного агентства земельних ресурсів України, адже, його діяльність спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України,     який очолює    ОСОБА_1 аграрної політики     та продовольства України    і яке, як було встановлено, погодило Державному підприємству "Україна" укладання договору про спільний обробіток земельних ділянок.
		З приводу доводів прокурора про те, що укладений між сторонами спірний договір є удаваним правочином, а, відтак, не породжує жодних правових наслідків, то колегія суддів відхиляє такі доводи з наступних мотивів.
		Згідно зі ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
		Для вчинення удаваного правочину необхідна спільна мета двох сторін приховати інший правочин, який бажають вчинити обидві сторони та настання відповідних результатів. Таким чином, обов'язковою ознакою удаваного правочину є фактичне встановлення між сторонами правочину інших правовідносин ніж ті, щодо яких його було оформлено.
		Пленум Верховного Суду України в п. 25 постанови "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 зазначив, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
		Окрім того, в абзаці 4 пункту 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013р. роз'яснено, що, встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.
		Разом із тим, специфіка удаваного правочину полягає в тому, що він, існуючи «в парі» з іншим правочином, який  ним прикривається, є завжди таким, що не відповідає положенням ЦК України, тобто є удаваним. Другий же правочин (прихований) може бути як дійсним, так і не дійсним, залежно від того, наскільки він відповідає вимогам правочинів, що містяться в ст. 203 ЦК України.
		Прихований правочин завжди підлягає оцінці з точки зору відповідності його загальним умовам чинності правочину, і сам факт прикриття його іншим правочином не може бути підставою його недійсності. 
		За змістом приписів цивільного законодавства вбачається, що оскільки при вчиненні удаваного правочину настання його мети приховати інший правочин, бажають досягти обидві сторони, то до відносин цих сторін застосовуються правила того правочину, якому відповідала внутрішня воля сторін і який вони насправді вчинили.
		До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.
		Відповідно до пунктів 1, 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009, при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на цих підставах вирішувати справи. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав визначених законом.
		Як вбачається зі змісту спірного договору, основною метою означеного правочину є обєднання зусиль між сторонами в напрямках, що наведені в п. 1 Договору.
		Нормою ч. 2 ст. 67 ГК України визначено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських відносин, що не суперечать законодавству України.
		Однією із форм реалізації принципу свободи договору є можливість самостійного визначення змісту договору його сторонами. При цьому контрагенти повинні враховувати вимоги імперативних норм щодо змісту договору, а також погоджувати всі істотні умови майбутнього договору.
		Отже, сторони можуть визначати зміст договору на підставі примірного або типового договору, але це є їх правом, а не обов'язком.
		За правилами, визначеними ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Відповідно до умов договору земельні ділянки, які надаються до спільного обробітку, є державною власністю, знаходяться у постійному користуванні сторони 1.
		Відповідно до ст. 775 Цивільного кодексу України наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані ним в результаті користування річчю, переданою в найм.
		Статтею 25 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендар земельної ділянки має право: самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження; отримувати продукцію і доходи; здійснювати в установленому законодавством порядку за письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд та меліоративних систем.
		Між тим, колегія суддів встановила, що внеском відповідача 1 за договором є право доступу до земельних ділянок та їх обробки, в результаті чого, право власності на плоди, продукцію та доходи від користування цими земельними ділянками мають обидві сторони, враховуючи умови договору.
		Відтак, суд дійшов висновку, що між Державним підприємством "Навчально-дослідне господарство "Україна" Державного агроекологічного університету, правонаступником якого є Державне підприємство "Україна", та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агростем" було досягнуто домовленість про спільний обробіток землі, що передбачає двосторонню участь у такому обробітку.
		Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів суду апеляційної інстанції констатує, що при укладанні оспорюваного договору була визначена певна мета, права та обов'язки сторін і вклади кожного учасника, у зв'язку з чим суд вважає, що договір був укладений з ціллю створити певні правові наслідки.
		Таким чином, умови договору про строковість, платність та отримання у користування певної земельної ділянки, є елементом договору про спільний обробіток земельних ділянок, наявність яких в договорі не змінює правової природи такого договору.
		Так, відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
		Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (ст. 14 Закону України "Про оренду землі").
		У відповідності до положень ст. 8 Закону України "Про оренду землі", орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.
		У відповідності до ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є:    об'єкт оренди (кадастровий    номер,     місце    розташування    та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації,    форм платежу,    строків,    порядку її внесення і    перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо     використання земельної ділянки; визначення сторони,    яка несе ризик    випадкового  пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови                 передачі у    заставу     та     внесення до статутного фонду права     оренди     земельної     ділянки. 
		За своїм змістом інститут оренди передбачає перехід предмета оренди в користування орендаря, у якого виникає зустрічне зобов'язання сплачувати орендну плату за користування ним.
		Між тим, виходячи зі змісту вищенаведених норм цивільного законодавства та матеріалів справи, враховуючи те, що умовами спірного договору не визначено усіх істотних умов, встановлених законодавством, які є обов'язковими для договорів оренди землі, колегія суду констатує, що спірний договір за своєю правовою природою не є договором оренди та не містить ознак удаваного правочину, тобто не вчинений сторонами для приховування договору оренди землі, як це вважає прокурор.
		 
		Більше того, матеріали справи не містять також доказів того, що земельні ділянки за спірним договором були передані відповідачем-1 відповідачу-2 за плату у володіння і користування на певний строк зі складанням будь-яких актів приймання-передачі із визначенням її меж в натурі. Таким чином, фактичного переходу земельних ділянок або прав на них до відповідача-2 за даним договором не відбулося.
		Окрім цього, оспорюваний договір не можна вважати удаваним правочином, оскільки, останній фактично виконується, що підтверджується наявними в матеріалах справи: господарськими договорами: напоставку товарно  матеріальних цінностей; виконання робіт/надання послуг; видатковими накладними;актами виконаних робі г/наданих послуг; фінансовими звітами, що були складені та подані за договором про спільний обробіток земельних ділянок; протоколами розподілу прибутку, отриманого за результатами спільної діяльності; платіжними дорученнями про перерахування коштів, за результатами підписання протоколів розподілу прибутку.
		Даний висновок підтверджується також і тим, що ДП "Україна" звернулося в господарський суд Житомирської області  з позовом до ТзОВ "Агростем" про стягнення боргу, інфляційних та 3% річних, в якому прозовні вимоги обгрунтовуються затримкою сплати частини прибутку отриманого за результатами спільної діяльності, згідно договору про спільний обробіток земельних ділянок від 13.04.2011 р.       
		За таких умов, суд апеляційної вважає за необхідне відмітити, що умови спірного договору є взаємопов'язаними та орієнтованими на досягнення тієї мети, яку визначила для себе кожна із сторін цього правочину, виходячи із предмету цього договору, у звязку з чим укладення наведеного договору не має на меті приховати інший правочин, зокрема, договір оренди землі, як це стверджує прокурор.
		Аналогічна правова позиція наведена у постанові Вищого господарського суду України від 02.11.2015р. у справі № 912/1677/14.
		З урахуванням наведеного, колегія суддів апеляційного господарського суду не встановила правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі..
		Натомість, суд першої інстанції при прийнятті оскаржених судових рішень неповно зясував обставини, що мають значення для справи, та допустив порушення наведених вище норм матеріального права, у звязку з чим дійшов помилкового висновку про наявність визначених законом підстав для задоволення позовних вимог.
		Відповідно до п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. 
		З урахуванням зазначеного, судова колегія вважає, що доводи скаржника є цілком обгрунтованими, підтверджуються встановленими обставинами справи та відповідними нормами закону, в зв'язку з чим рішення господарського суду Житомирської області від 22.09.2015 р. та додаткове рішення господарського суду Житомирської області від 01.10.2015 р. у справі №906/908/15 належить скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
		Керуючись ст. ст.  99, 101, 103-105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		 1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агростем"  задоволити. 
		2. Рішення господарського суду Житомирської області від 22.09.2015 р. та додаткове рішення господарського суду Житомирської області від 01.10.2015 р. у справі №906/908/15 скасувати.
		3. Прийняти нове рішення.
		  У задоволенні позову відмовити.
		4. Справу № 906/908/15 повернути в господарський суд Житомирської області.
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                       Петухов М.Г.  
		 
		 
		Суддя                                                                                              Гулова А.Г.  
		 
		Суддя                                                                                              Маціщук А.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...