Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 908/5288/15 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; підряду.
Надіслано для оприлюднення: 04.12.2015. Зареєстровано: 04.12.2015. Забезпечено надання загального доступу: 09.12.2015.
Дата набрання законної сили: 15.12.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 номер провадження справи  30/156/15
		     
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		02.12.2015                                                                     Справа №  908/5288/15
		 
		за позовом: Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Запоріжгаз (69035, м. Запоріжжя, вул. Заводська, буд. 7)
		до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ВКФ Атон (69095, м.Запоріжжя, вул. Українська, буд. 52, офіс 214; 69063, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 29)
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м.Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС (69035, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 190-А)
		про визнання недійсним договору підряду № 123 від 25.11.2013 р.,
		                                                                                                           
		Суддя          Кагітіна Л.П.  
		За участю представників сторін та учасників процесу:
		від позивача   ОСОБА_1, довіреність № 19/3075 від 01.04.2015 р.;
		від відповідача   ОСОБА_2, довіреність № 1 від 19.08.2015 р.;
		від третьої особи  ОСОБА_3, довіреність № 31/28-04-10-017 від 28.07.2015 р.;
		 
		 
		Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації Запоріжгаз звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом про визнання недійсним договору підряду № 1232 від 25.11.2013 р., укладеного між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації Запоріжгаз та Товариством з обмеженою відповідальністю ВКФ Атон.
		В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на приписи ст. 234 Цивільного кодексу України та висновки перевірки СДПІ з обслуговування ВП у м.Запоріжжі МГУ ДФС, викладені в Акті від 29.05.2015 р. № 85/28-04-41-10/03345716 «Про результати документальної планової виїзної перевірки Публічного акціонерного товариства «Запоріжгаз». Вказує, що за результатами виконання робіт, визначених договором підряду № 123 від 25.11.2013 р., укладеного між ПАТ «Запоріжгаз» та ТОВ «ВКФ Атон», були складені акти приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в та довідки про вартість виконаних будівельних робіт форми КБ-3, які підписані між сторонами та скріплені печатками підприємств. За поясненнями позивача, із висновків СДПІ, що викладені в Акті перевірки, можна зробити висновок про те, що договір підряду № 123 від 25.11.2013 р., укладений між сторонами, є правочином, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином. Наведене, на думку позивача, є підставою вважати спірний договір фіктивним та визнати його недійсним в судовому порядку. 
		Ухвалою господарського суду Запорізької області від 06.10.2015 р. порушено провадження у справі № 908/5296/15, присвоєно справі номер провадження № 30/156/15, розгляд якої призначено на 09.11.2015 р. У сторін витребувані документи, які необхідні для всебічного та обєктивного розгляду і вирішення справи по суті. Цією ухвалою до участі у справі залучено Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача. У звязку з знаходженням судді Кагітіної Л.П. на лікарняному направленим на адресу сторін повідомленням розгляд справи перенесено на 02.12.2015 р.
		За письмовим клопотанням представників сторін фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася. 
		Представник позивача в повному обсязі підтримав вимоги позовної заяви. В обґрунтування позовних вимог посилається на висновки СДПІ з обслуговування ВП у м.Запоріжжі МГУ ДФС, викладені в Акті від 29.05.2015 р. № 85/28-04-41-10/03345716 «Про результати документальної планової виїзної перевірки Публічного акціонерного товариства «Запоріжгаз».
		Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив, з  підстав зазначених у відзиві. 
		За доводами відповідача, позивачем у позову не зазначено про порушення прав позивача у звязку з укладенням спірного договору, що суперечить ст. 1 ГПК України. Також вказує, що договір фактично виконаний сторонами і позивачем не доведена відсутність наміру в обох сторін договору щодо досягнення юридичних наслідків, що обумовлені спірним договором, тому ознак фіктивності спірний договір не має.
		Представник третьої особи в судовому засідання підтвердив обставини, викладені у наданих суду письмових поясненнях. За поясненнями третьої особи, СДПІ з обслуговування ВП у м. Запоріжжі МГУ ДФС було проведено документальну планову перевірку ПАТ Запоріжгаз, якою встановлено, що ПАТ Запоріжгаз мало взаємовідносини з ТОВ ВКФ Атон на підставі договору підряду № 123 від 25.11.2013 р., проте, первинні документи за цим договором є недостовірними та не можуть підтверджувати право платника на податковий кредит, у звязку з цим СДПІ дійшла висновку, що ПАТ Запоріжгаз не отримувало послуг від ТОВ ВКФ Атон. 
		В судовому засіданні 02.12.2015 р. справу розглянуто за наявними матеріалами в межах встановленого строку, прийнято і оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну і резолютивну частини рішення.
		Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд
		                                                         ВСТАНОВИВ:
		 
		25.11.2013 р. між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації Запоріжгаз (Замовником, позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю ВКФ Атон (Підрядником, відповідачем у справі) було укладено договір підряду № 123 (надалі  Договір), відповідно до умов якого Замовник доручає, а Підрядник бере на себе зобовязання виконати власними силами і (або) залученими силами роботи з  капітального ремонту мякої покрівлі адміністративної будівлі по вул.. Підгорна, 201, в м.Бердянськ (інв. № 208000101305) (п. 1.1 Договору). 
		Пунктом 2.1 Договору вартість робіт по договору на момент його укладання становить без ПДВ  195066,67 грн., ПДВ 20% - 39013,33 грн. Загальна вартість робіт з ПДВ за даним договором становить 234080,00 грн. та визначається згідно договірної ціни, що є невідємною частиною цього договору. 
		Відповідно до п. 2.4 Договору Замовник протягом 10 (десяти) робочих днів з дати надання Підрядником рахунку здійснює оплату вартості робіт у розмірі, що без ПДВ  51916,67 грн., ПДВ 20% - 10383,33 грн., всього з ПДВ  62300,00 грн. шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Підрядника. Решту суми від загальної вартості робіт за договором, що без ПДВ  143150,00 грн., ПДВ 20% - 28630,00 грн., всього з ПДВ  171780,00 грн. Замовник сплачує Підряднику на підставі окремого виставленого рахунку протягом 10 (десяти) робочих днів з дати надання такого рахунку. 
		За умовами пункту 3.1 Договору виконання робіт починається з моменту повернення підряднику підписаного екземпляру договору та здійснення Замовником оплати згідно виставленого рахунку. 
		Термін закінчення робіт: травень 2014 року (п. 3.2 Договору). 
		Роботи за даним договором виконуються силами Підрядника згідно проекту Замовника (п. 3.3 Договору). 
		В пункті 3.4 Договору передбачено, що по результатам виконаних робіт Підрядник складає акт форми КБ-2в та довідку про вартість виконаних робіт КБ-3 і надає все Замовнику для підписання. 
		Розділами 4  5 Договору сторонами визначено права та обовязки сторін, а також відповідальність сторін за неналежне виконання умов договору. 
		Відповідно до п. 8.1 Договору цей договір набирає чинності з 25.11.2013 р. і діє до 20.05.2014 р., але до повного виконання сторонами взятих на себе зобовязань.
		Обставини справи свідчать, що на виконання умов Договору сторонами підписано та скріплено печатками підприємств Довідку про вартість виконаних будівельних робіт форми КБ-3 та Акт приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2013 року форми КБ-2в, які підписані без жодних зауважень. Згідно зазначених документів Підрядник здав, а Замовник прийняв перелічені в акті роботи на загальну суму 234080,00 грн.
		Відповідачем виписано податкові накладні на суму виконаних за Договором робіт (62300,00 грн. та 171780,00 грн.).   
		СДПІ з обслуговування ВП у м. Запоріжжі МГУ ДФС було проведено документальну планову виїзну перевірку ПАТ Запоріжгаз з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 р. по 31.12.2014 р., за результатами якої складено акт від 29.05.2015 р. № 85/28-04-41-10/03345716 Про результати документальної планової виїзної перевірки ПАТ Запоріжгаз. 
		В акті перевірки зазначено, що ПАТ Запоріжгаз мало взаємовідносини з ТОВ ВКФ Атон на підставі договору підряду № 123 від 25.11.2013 р., однак первинні документи за цим договором є недостовірними та не можуть підтверджувати право платника на податковий кредит. В акті перевірки СДПІ наведено наступні висновки: аналіз фінансово-бухгалтерської документації та звітності ТОВ ВКФ Атон свідчить, що це товариство не володіє достатніми трудовими, фінансовими та матеріальними ресурсами для виконання робіт, зазначених у акті виконаних робіт за вказаним договором підряду; дозволу на експлуатацію та застосування машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки ТОВ ВКФ Атон не отримувало; в актах форми КБ-2в субпідрядна організація не зазначена;  перевіркою не встановлено фактів придбання відповідачем товарів, робіт або послуг у інших юридичних осіб. 
		За доводами позивача, висновки, викладені СДПІ у наведеному Акті перевірки, є підставою для визнання недійсним договору підряду №123 від 25.11.2013 р. внаслідок фіктивності, відповідно до ч. 2 ст. 234 Цивільного кодексу України. 
		Позовні вимоги про визнання недійсним договору підряду № 123 від 25.11.2013 р., укладеного між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації Запоріжгаз та Товариством з обмеженою відповідальністю ВКФ Атон, є предметом судового розгляду у даній справі.
		Дослідивши та проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, вислухавши представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
		Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 
		В Постанові пленуму Вищого господарського суду України від 259.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» (надалі - Постанова пленуму № 11) зазначено наступні рекомендації. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 71 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", частини третьої статті 67 Закону України "Про запобігання корупції" тощо.
		Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
		Звертаючись із даним позовом та вимагаючи визнати недійсним договір підряду на підставі ст. 234 ЦК України, позивач посилається на те, що оспорюваний ним договір є фіктивним, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. При цьому, в обґрунтування своїх вимог, позивач посилається на акт перевірки податкового органу щодо дотримання ПТ «Запоріжгаз» вимог податкового та іншого законодавства.
		Правочин, який вчиняється без наміру створити будь-які наслідки є фіктивним і визнається судом недійсним (ст.234 ЦК України). Фіктивний правочин вчиняється сторонами лише для виду без подальшого його виконання, при цьому сторони мають інші цілі, ніж ті, що ним передбачені.
		У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При розгляді справ суди мають врахувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша  намагалася досягнути правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним (недійсним).
		Отже, при зверненні до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, на позивача покладається обов'язок довести відсутність наміру у всіх учасників правочину щодо створення юридичних наслідків.
		Також, в пункті 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду від 29.05.2013р. № 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними зазначено, що фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.
		З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.
		У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
		Відповідно до статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. 
		Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
		Аналогічний припис містить стаття 638 Цивільного кодексу України.
		За своєю правовою природою спірний Договір є договором підряду.
		Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
		Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства. 
		Як випливає з тексту оспорюваного договору, сторонами узгоджено предмет договору, строки викання робіт, ціну та порядок розрахунків, відповідальність за неналежне його виконання та термін дії договору. Тобто, всі суттєві умови, які визнані законом та необхідні для договорів такого виду.
		Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться.
		Аналогічні положення містить ст. 193 Господарського кодексу України.
		Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.  
		Як вбачається з матеріалів справи, договір підряду № 123 від 25.11.2013 р. фактично виконаний з боку підрядника, про що свідчать підписані сторонами акт приймання виконаних підрядних робіт форми КБ-2в та довідка форми КБ-3 за грудень 2013 року. Підписанням цього акту та довідки  позивач, зі свого боку, засвідчив факт виконання робіт за договором. На суми виконаних підрядних робіт по договору відповідач видав позивачу податкові накладні. 
		Таким чином, оспорений договір є двосторонньою домовленістю, укладеною із додержанням норм діючого у той час законодавства України, жодний з пунктів договору не суперечить вимогами чинного законодавства. Встановлені судом обставини свідчать про те, що оспорюваний позивачем договір укладався саме з метою створення дійсних правових наслідків, що виникають при вчиненні такого роду правочинів.
		Виходячи з наведеного, суд, встановивши факт виконання як позивачем, так і відповідачем, зобов'язань по спірному договору, що підтверджується копіями первинних документів, дійшов висновку про недоведеність за заявленими вимогами обставин, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним (фіктивним).
		Відносно посилання позивача на висновки, викладені в Акті перевірки СДПІ, суд відзначає  наступне. По-перше, вказаний акт, складений за результатами документальної планової виїзної перевірки ПАТ Запоріжгаз, не є нормативним актом, оскільки не встановлює, не змінює і не скасовує норми права, не носить загальний чи локальний характер та не застосовується неодноразово. Також, цей акт перевірки не є правовим актом індивідуальної дії, оскільки не породжує прав та обовязків для позивача. 
		При цьому суд відзначає, що викладені в акті перевірки факти стосуються лише сфери податкових зобовязань субєктів господарської діяльності і можуть бути підставою для вжиття податковим органом відповідних заходів: винесення податкових повідомлень-рішень, рішень про застосування штрафних (фінансових санкцій) тощо, які і можуть бути оскаржені платником до суду саме як правові акти індивідуальної дії. Однак вищенаведені висновки не тягнуть за собою наслідки у вигляді визнання договору недійсним у судовому порядку. 
		В силу положень ст. 35 ГПК України, акт перевірки ДПІ та зазначені в ньому відомості, не є підставою для звільнення від доказування.
		Суд відзначає, що вирішення питання щодо відповідності правочину нормам Закону та його недійсності є виключно компетенцією суду і висновки акта перевірки  податкового органу не можуть бути доказом недійсності укладеного між сторонами договору. 
		Згідно частини 1 статті 207 Господарського кодексу України судом може бути визнане недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
		Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Тобто, приписами даної правової норми встановлено, що договір є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або він не визнаний судом недійсним.
		Стаття 33 ГПК України зобовязує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. 
		В даному випадку позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження обставин, з якими закон пов'язує визнання договору фіктивним та настання відповідних юридичних наслідків. Висновки СДПІ про наявність порушень податкового законодавства чи бухгалтерського обліку господарських операцій з боку контрагента позивача не є підставою для визнання недійсними юридично значимих дій, вчинених останнім з таким контрагентом. 
		Крім того, суд зазначає, що згідно Спеціального витягу з ЄДР від 02.12.2015 р., на момент здійснення господарських операцій і на момент розгляду даної справи ТОВ «ВКФ Атон» з Єдиного  державного  реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не виключено, відомості про юридичну особу підтверджено.
		Таким чином, за наведених у позовній заяві підстав та наданих суду доказів, позовні вимоги не є обґрунтованими, тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі. 
		Відповідно до приписів ст. 49 ГПК витрати зі сплати судового збору  покладаються на позивача.
		Також, судом встановлено, що в тексті вступної частини ухвали господарського суду Запорізької області від 06.10.2015 р. у справі № 908/5288/15 допущена описка при зазначенні найменування відповідача, замість Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Атон» вказано Товариство з обмеженою відповідальністю «ВКФ Антон», що є технічною помилкою.
		Суд за своєю ініціативою вважає за необхідне виправити допущену в ухвалі від 06.10.2015 р. описку.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 45, 33, 34, 44, 49, ст.ст. 82-85, ст. 89 Господарського   процесуального кодексу України, суд
		 
		        ВИРІШИВ:
		 
		Виправити описку, допущену у вступній частині ухвали господарського суду Запорізької області від 06.10.2015 р. у справі № 908/5288/15, наступним чином:
		замість слів: «…Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Антон» (69095, АДРЕСА_1),… слід читати: … Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Атон» (69095, АДРЕСА_1)…» і далі за текстом ухвали.
		В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» (м. Запоріжжя) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Атон» (м. Запоріжжя) відмовити повністю. 
		 
		            Суддя                                                                                Л.П. Кагітіна
		                         
		Рішення господарського суду набирає законної сили  після закінчення десятиденного строку з дня його підписання. Рішення оформлене у повному обсязі та  підписане згідно із вимогами ст. 84 ГПК України  04.12.2015 р.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...