Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 6-30147ск15 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.12.2015. Забезпечено надання загального доступу: 08.12.2015.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		іменем   україни
		 
		2 грудня 2015 року м. Київ  Колегія суддів судової палати у цивільних справах
		Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
		 
		головуючого       Луспеника Д.Д., 
		     
		суддів:                 Гулька Б.І.,          Журавель В.І.,           
		 
		 
		 
		                               Хопти С.Ф.,         ЧерненкоВ.А.,          
		 
		               
		 
		розглянувши в судовому засіданні справу за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес» до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди за касаційною скаргою приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес» на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 25 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 31 серпня 2015 року,
		 
		в с т а н о в и л а:
		 
		У січні 2015 року приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Брокбізнес» (далі - ПрАТ «СК «Брокбізнес») звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 13 жовтня 2011 року між ним та ТОВ «Троянда» було укладено договір добровільного страхування  наземного транспорту - автомобіля Iveco Daily, державний номерний знак НОМЕР_1. 31 липня 2012 року сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю зазначеного автомобіля під керуванням ОСОБА_4 та автомобіля Renault Premium державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3, який постановою Костопільського районного суду Рівненської області від 28 вересня 2012 року був визнаний винним у ДТП. 7 лютого 2013 року товариством було здійснено виплату страхувальнику страхового відшкодування у розмірі 70 939 грн,  яку просили стягнути на їх користь у порядку регресу з відповідача.
		 
		Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області                          від 25 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 31 серпня 2015 року, у задоволенні позову ПрАТ «СК «Брокбізнес» відмовлено.
		 
		У касаційній скарзі ПрАТ «СК «Брокбізнес», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.  
		 
		Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відмовляючи в задоволенні позову ПрАТ «СК «Брокбізнес», суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що шкода автомобілю Iveco Daily була завдана відповідачем під час виконання ним своїх трудових обов'язків у фізичної особи-підприємця             ОСОБА_5 (далі ФОП - ОСОБА_5.), власника автомобіля RenaultPremium, а спори між юридичними особами, якими є позивач і                                       ФОП - ОСОБА_5 не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, і позов заявлено не до тієї особи, яка має нести відповідальність.
		  
		          Проте погодитись із такимивисновками судів не можна.
		 
		          Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
		 
		          Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
		 
		          Таким вимогам закону судові рішення не відповідають. 
		 
		          Судом установлено, що 13 жовтня 2011 року між ПрАТ «СК «Брокбізнес» та ТОВ «Троянда» був укладений договір добровільного страхування  наземного транспорту - автомобіля Iveco Daily, державний номерний знак НОМЕР_1.                   31 липня 2012 року сталася ДТП за участю автомобіля Iveco Daily під керуванням ОСОБА_4 та автомобіля Renault Premium державний номерний знак НОМЕР_2, застрахованого в ПрАТ «СК «Провідна» під керуванням ОСОБА_3, який постановою Костопільського районного суду Рівненської області від 28 вересня 2012 року був визнаний винним у ДТП. 7 лютого 2013 року ПрАТ «СК «Брокбізнес» було здійснено виплату страхувальнику ТОВ «Троянда» страхове відшкодування у розмірі 70 939 грн.
		 
		Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових ) обов'язків. 
		 
		          Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. 
		 
		Цивільно-правовий договір - це угода між організацією (підприємством, установою тощо) і громадянином на виконання останнім певної роботи (а саме: договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство. 
		 
		За договором підряду, укладеним між власником і громадянином, останній зобов'язується за винагороду виконувати для підприємства індивідуально визначену роботу. Основною ознакою, що відрізняє підрядні (цивільно-правові) відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Підрядник, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
		 
		За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо. 
		 
		При цьому за підрядним договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці не робиться запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами. Водночас відповідно до п. «а» ч. 3 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків зараховується до стажу роботи, що дає право на трудову пенсію. 
		 
		Отже, основною ознакою, яка відрізняє трудові відносини від підрядних є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Підрядник, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує і виконує свою роботу.
		 
		Суди не встановили факту прийняття ОСОБА_3 на роботу за конкретною кваліфікацією, професією, посадою; не встановили факту роз'яснення позивачеві його прав і обов'язків та проінформування під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору. 
		 
		Крім того, відповідач не подав доказів, а суди не встановили того, що за трудовим договором ОСОБА_3, має виконувати вимоги внутрішнього трудового розпорядку, встановлені адміністрацією підприємства, де він працює, дотримуватися трудової дисципліни (ст. ст. 139-152 КЗпП України), на роботодавця покладається низка обов'язків щодо працівника, які підлягають виконанню незалежно від змісту трудового договору, а за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ст. 837 ЦК України). При цьому у цивільно-правових відносинах діє принцип свободи договору, тобто сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 327 ЦК України).
		 
		Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами, тобто нормами КЗпП України та інших актів трудового законодавства, що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг (підрядника) у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема нормами ЦК України.
		 
		Отже, висновок судів про те, що шкода була завдана відповідачем під час виконання ним своїх трудових обов'язків у ФОП ОСОБА_5 є передчасним.
		 
		Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		 
		Крім того, відповідно до положення ч. 4 ст. 10 ЦПК України, яка також покладає і на суд певні обов'язки зі створення для сторін змагального процесу, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
		 
		Обставини, наведені у рішенні районного суду про те, що шкода була заподіяна відповідачем при виконанні ним трудових обов'язків у                                ФОП «ОСОБА_5» підлягають перевірці за участю ФОП «ОСОБА_5», який не був залучений судом до участі у справі у якості співвідповідача.
		 
		З урахуванням наведеного та на виконання вимог ч. 4 ст. 10, пунктів 1 і 2           ч. 6 ст. 130 ЦПК України районний суд зобов'язаний роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, сприяти здійсненню їхніх прав, а також при проведенні попереднього судового засідання уточнити позовні вимоги та вирішити питання про склад осіб, які братимуть участь у справі згідно з процедурою, передбаченою ст. 33 ЦПК України. 
		          
		            Обгрунтовуючи позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, ПрАТ «СК «Брокбізнес» посилалось на те, що до неї у порядку ст. 993 ЦК України,                     ст. 27 Закону України «Про страхування» перейшло право вимоги як до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат до особи, відповідальної за завдані збитки.
		 
		            Заперечуючи проти позову відповідач посилався на те, що на момент                  ДТП його відповідальність була застрахована в ПрАТ «СК «Провідна» на підставі полісу, згідно якого застраховано автомобіль Renault Premium державний номерний знак НОМЕР_2, ліміт відповідальності по якому у момент настання страхового випадку становить 50 тис. грн, тому він міг нести відповідальність лише у порядку ст. 1194 ЦПК України, у разі недостатньої страхової виплати, за позовом власника пошкодженого транспортного засобу, проте таких обставин не настало, а заявлено регресний позов страховиком.
		 
		У порушення вимог ст. ст. 212-214, 315 ЦПК України суди на зазначені положення закону уваги не звернули; доводів сторін як на підтвердження, так і на заперечення позову належним чином не перевірили; у рішенні не навели мотивів, чому не приймають їх до уваги, не вирішили питання про склад осіб, які братимуть участь у справі згідно з процедурою, передбаченою ст. 33 ЦПК України, не встановили фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та не вирішили спір. 
		 
		Посилання судів про те, що спори між юридичними особами, якими є позивач і ФОП - ОСОБА_5 не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, і позов заявлено не до тієї особи, яка має нести відповідальність є необґрунтованими та передчасними.
		 
		Так, з матеріалів справи вбачається, що позов ПрАТ «СК «Брокбізнес» заявлено лише до фізичної особи, яка визнана винною у ДТП. 
		 
		За наведених обставин, коли позов ПрАТ «СК «Брокбізнес» заявлено лише до відповідача ОСОБА_3, неправильним є посилання суду апеляційної інстанції на п. 2 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», як на роз'яснення, які мають враховуватись судами при визначенні судової юрисдикції між двома юридичними особами із залученням фізичної особи, як третьої особи, оскільки не відповідають заявленим у справі позовним вимогам, де позивачем є юридична особа, а відповідачем зазначено фізичну особу.
		 
		Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		 
		Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України
		 
		у х в а л и л а :
		 
		Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес» задовольнити частково.
		            
		            Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 25 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 31 серпня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		 
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                    Д.Д. Луспеник
		 
		Судді:                                                                                Б.І. Гулько
		 
		                                                                                           В.І. Журавель
		 
		               С.Ф. Хопта 
		 
		               В.А. Черненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...