Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5-354кз15 : не визначено.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 08.12.2015. Забезпечено надання загального доступу: 08.12.2015.

Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
		Верховного Суду України у складі:
		судді - доповідачаОСОБА_7.,суддів ОСОБА_8. та ОСОБА_9.,
		        
		розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 30 листопада 2015 року заяву захисника - адвоката ОСОБА_10. в інтересах засуджених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня  2015 року щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6,
		 
		 
		в с т а н о в и л а:
		         
		Оболонський районний суд міста Києва, розглянувши за правилами частини 3 статті 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) кримінальне провадження щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6, постановив вирок від 9 грудня 2014 року щодо них, яким  ОСОБА_5 та ОСОБА_6 засуджено  кожного за частиною 3 статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років без конфіскації майна і на підставі статті 75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку 2 роки 6 місяців з покладенням обов'язків, передбачених статтею 76 КК. Також ОСОБА_5 та ОСОБА_6 позбавлено права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими функціями, на строк 2 роки. 
		Апеляційний суд міста Києва, розглянувши кримінальну справу за апеляцією заступника прокурора м. Києва, постановив свій вирок від               26 лютого 2015 року, яким вирок Оболонського районного суду м. Києва від   9 грудня 2014 року щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 скасував у частині призначеного покарання та призначив ОСОБА_5 та ОСОБА_6 кожному за частиною 3 статті 368 КК покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, строком на 2 роки  з конфіскацією всього майна, яке належить їм на праві власності, без застосування спеціальної конфіскації. 
		Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від   3 вересня 2015 року судові рішення  щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залишено без зміни.
		17 листопада 2015 року захисник - адвокат ОСОБА_10., з якою засудженими ОСОБА_5 та ОСОБА_6 2 жовтня 2015 року укладено договір про надання правової допомоги, звернулась до Верховного Суду України із заявою, в якій, посилаючись на пункт 2 частини 1 статті 445 КПК, просить допустити кримінальну справу щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до провадження Верховного Суду України і переглянути постановлені щодо них судові рішення, скасувавши їх з направленням кримінальної справи на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Підставою перегляду захисник вважає неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої КПК, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень. 
		Зокрема захисник, посилаючись на ряд статей КПК, Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також на рішення Європейського суду з прав людини за заявами осіб проти Росії, Франції, Італії, Австрії, Угорщини та постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 13 від      19.12.2014 року «Про застосування судами міжнародних договорів України при здійсненні правосуддя», вказує на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норми права, передбаченої пунктом 5 частини 2 статті 291 КПК в частині відсутності, на думку захисника, в обвинувальному акті щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 формулювання їхнього обвинувачення і наявності викладення лише обставин пред'явленої їм підозри у вчиненні злочину. На підтвердження неоднаковості застосування цієї норми права захисник до копії ухвали касаційного суду від 3 вересня 2015 року щодо ОСОБА_5 і ОСОБА_6 надав копії ухвал суду касаційної інстанції від 24.12.2013 року, 23.10.2014 року, 28.10.2014 року, 04.11.2014 року, 12.03.2015 року та 21.05.2015 року щодо інших осіб. 
		Окрім того, захисник, указуючи, що це не є предметом вимог заяви, водночас зазначає про порушення судом першої інстанції положень частини 3 статті 349 КПК в частині обмеження обсягу доказів, що підлягали дослідженню в судовому засіданні, оскільки ОСОБА_5, повністю визнавши в суді свою винуватість у вчиненні дій, зазначених в обвинувальному акті, на думку захисника, фактично визнав свою вину частково, оскільки заперечував мету вимагання неправомірної вигоди, що підтвердив і ОСОБА_6, а це перешкоджало дослідженню доказів в порядку, визначеному частиною 3 статті 349 КПК. Як вважає захисник, це потягло неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми КПК і зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень. На підтвердження цього захисником долучено до заяви копії ухвал суду касаційної інстанції від 06.03.2014 року, 13.03.2014 року, 18.12.2014 року, 07.04.2015 року, 03.06.2015 року та 06.10.2015 року.        
		Також захисником - адвокатом ОСОБА_10. заявлено клопотання про зупинення виконання вироку Апеляційного суду м. Києва від 26 лютого 2015 року щодо засуджених ОСОБА_5 і ОСОБА_6 і про розгляд справи Верховним Судом України у скорочені строки без участі засуджених та їх захисника.     
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи, викладені у заяві, та додані до неї документи, колегія суддів вважає, що  справа за заявою захисника не підлягає допуску до провадження Верховного Суду України з таких підстав. 
		Згідно зі статтею 444 КПК Верховний Суд України переглядає судові рішення у кримінальних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. 
		Пунктом 2 частини 1 статті 445 КПК (у редакції Закону України        №192-УШ від 12.02.2015 року «Про забезпечення права на справедливий суд») передбачено, що підставою для перегляду Верховним Судом України судових рішень, що набрали законної сили, є неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої КПК, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень. Тобто в рішеннях касаційного суду повинні міститись різні висновки щодо застосування однієї і тієї самої  норми кримінального процесуального права.  
		Як убачається із заяви захисника і доданої до неї ухвали суду касаційної інстанції від 3 вересня 2015 року, при оскарженні судових рішень щодо засуджених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у касаційних скаргах не порушувалось питання щодо неправильного застосування органами досудового слідства  і судом положень пункту 5 частини 2 статті 291 КПК і частини 3 статті 349 КПК, внаслідок чого суд касаційної інстанції в ухвалі щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не наводив конкретних висновків щодо правильності чи неправильності застосування  саме цих норм права.
		З долученої до заяви копії обвинувального акта щодо ОСОБА_5 і ОСОБА_6 від 29 липня 2014 року вбачається, що цей акт складений у вчиненні ними кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК, і в ньому зазначено відомості відповідно до вимог частини 2 статті 291 КПК, у тому числі дата повідомлення особам про підозру -  6 червня 2014 року; фактичні обставини кримінального правопорушення, встановлені під час досудового розслідування (тобто на час складання обвинувального акта); правова кваліфікація кримінального правопорушення - за частиною 3 статті 368 КК за кваліфікуючими ознаками одержання службовими особами неправомірної вигоди у великому розмірі (в сумі 15 000 доларів США) за попередньою змовою групою осіб, тощо.       
		Водночас  в ухвалах, наданих для порівняння щодо застосування пункту 5 частини 2 статті 291 КПК, містяться висновки касаційного суду про істотні порушення судами нижчих інстанцій вимог різних статей КПК, зокрема пов'язаних з неналежною оцінкою судами тих обставин, що в обвинувальному акті був викладений лише зміст підозри у вчиненні злочину без наведення інших даних; обвинувальний акт містив недоліки, які не були усунуті; обвинувальний акт не був підписаним; обвинувальний акт був підписаним неналежною особою; вирок суду містив лише посилання на пред'явлене особам обвинувачення без зазначення формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, тощо.
		Порівняння даних, зазначених у наведених ухвалах і у заяві захисника, не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми КПК, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень.
		Також відповідно до змісту ухвал, наданих для порівняння щодо застосування частини 3 статті 349 КПК, касаційний суд визнавав наявність істотних порушень цієї норми КПК внаслідок необґрунтованого обмеження судом обсягу доказів, що підлягали дослідженню, за умови фактично часткового визнання обвинуваченими своєї винуватості, тобто, коли вони: заперечували факт вчинення закінченого злочину; заперечували наявність умислу на вчинення злочину або наявність корисливого мотиву в їх діях; вважали, що вони не є суб'єктами злочину; викладали обставини вчинення злочину у загальних рисах, а не детально; не визнавали позов, заявлений у кримінальному провадженні, тощо.  Водночас заперечення ОСОБА_5 і ОСОБА_6 наявності у них мети вимагання неправомірної вигоди, як про це вказує захисник у заяві, не могло свідчити про часткове визнання ними вини, оскільки така кваліфікуюча ознака злочину, як вимагання неправомірної вигоди, їм не інкримінувалась органами досудового слідства (за змістом наданої копії обвинувального акта), і за цією ознакою вони не були засуджені (за змістом копій вироків суду першої і апеляційної інстанцій).    
		За таких обставин наведені захисником у заяві дані не свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми КПК, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень.
		 З огляду на викладене, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вважає, що подана захисником - адвокатом ОСОБА_10. заява про перегляд судових рішень щодо ОСОБА_5 і ОСОБА_6, у тому числі ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2015 року щодо них, є необґрунтованою, і не вбачає підстав для допуску справи щодо них до провадження Верховного Суду України.
		Ураховуючи зазначене, не вбачається і підстав для задоволення викладених у заяві клопотань захисника.  
		Керуючись статтею 451 КПК, колегія суддів
		 
		у х в а л и л а:
		 
		Відмовити захиснику - адвокату ОСОБА_10. у допуску кримінальної справи щодо ОСОБА_5 і ОСОБА_6 до провадження Верховного Суду України для перегляду постановлених у цій справі судових рішень, у тому числі ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від   3 вересня 2015 року.
		       
		Судді: 
		ОСОБА_7 ОСОБА_8 ОСОБА_9

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...