Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 907/870/15 : Господарські справи (до 01.01.2019); Захисту права власності; усунення перешкод у користуванні майном.
Надіслано для оприлюднення: 10.12.2015. Зареєстровано: 11.12.2015. Забезпечено надання загального доступу: 15.12.2015.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		РІШЕННЯ  
		                 
		01.12.2015 Справа  № 907/870/15 
		     
		За позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Магазин „Взуття, м. Ужгород
		ДО фізичної особи  підприємця ОСОБА_1, м. Ужгород 
		за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - фізичної особи  підприємця ОСОБА_2, м. Ужгород
		ПРО усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, а саме, приміщеннями літ. А 1-го поверху (позиції 1**, 2**, 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4кв.м. та приміщенням част. літ. А 1-го поверху (поз. 1, 2) площею 67,4кв.м., розташованим в м. Ужгород, вул.. Корзо, 17 шляхом звільнення їх від рухомого майна (речей) та забороною їй створювати перешкоди позивачу у користуванні таким нерухомим майном
		 
		 
		Колегія суддів у складі: 
		головуючого судді  Ремецькі О.Ф., 
		судді  Русняк В.С.,  
		судді - Ващиліна Н.М.
		 
		Представники сторін:
		від позивача  ОСОБА_3 - представник за довіреністю  №24-8/15 від 25.08.2015р.
		від відповідача  ОСОБА_4  адвокат, представник за довіреністю; 
		ФОП ОСОБА_1;
		від третьої особи  не зявився
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 
		Товариство з обмеженою відповідальністю „Магазин „Взуття, м. Ужгород звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовом до фізичної особи  підприємця ОСОБА_1, м. Ужгород про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, а саме, приміщеннями літ. А 1-го поверху (позиції 1**, 2**, 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4кв.м. та приміщенням част. літ. А 1-го поверху (поз. 1, 2) площею 67,4кв.м., розташованим в м. Ужгород, вул.. Корзо, 17 шляхом звільнення їх від рухомого майна (речей) та забороною їй створювати перешкоди позивачу у користуванні таким нерухомим майном.
		Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 07.08.2014р. порушено провадження у справі №907/870/14 та призначено справу до розгляду на 25.08.2014р.
		Ухвалою суду від 25.08.2015р. розгляд справи було відкладено на 07.09.2015р.
		Ухвалою суду від 07.09.2015р. розгляд справи було відкладено на 16.09.2015р. з мотивів, зазначених в ній.
		Ухвалою суду від 16.09.2015р. розгляд справи було відкладено на 28.09.2015р. з підстав, зазначених в ній.
		Ухвалою суду від 28.09.2015р. судом за клопотанням представника позивача було продовжено строк вирішення спору, визначений ст. 69 ГПРК України на пятнадцять днів. В засіданні суду 28.09.2015р. судом, за письмовою згодою сторін, у відповідності до вимог ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 12.10.2015р.
		Ухвалою суду від 12.10.2015р. розгляд справи було відкладено на 21.10.2015р. та в порядку вимог ст. 27 ГПК України задоволено клопотання позивача та залучено до участі у розгляді справи як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача фізичну особу  підприємця ОСОБА_2, м. Ужгород.
		Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 21.10.2015 призначено колегіальний розгляд справи № 907/870/15 у складі трьох суддів.
		Розпорядженням керівника апарату господарського суду Закарпатської області від 21.10.2015 №02-02/210/15 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №907/870/15 для визначення складу колегії суддів.
		Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями господарського суду Закарпатської області від 21.10.2015 до складу колегії по розгляду справи № 907/870/15 (головуючий суддя  Ремецькі О.Ф. визначено автоматизованою системою документообігу суду) введено суддів Русняк В.С. та Ващиліна Н.М.
		Ухвалою суду від 23.10.2015р. дану справу прийнято до провадження колегією суддів та призначено до розгляду на 06.11.2015р.
		Ухвалою суду від 06.11.2015р. розгляд справи було відкладено на 01.12.2015р.
		Позивач просить суд заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами. Зокрема, в обгрунтування своїх доводів вказує на те, що ТОВ Магазин Взуття (позивач) є власником нерухомого майна, а саме вбудованих приміщень літ.А І-поверху (позиції Т", 2, З, 4, 5, 6, 7) площею 67,4 кв.м., реєстраційний номер 36233656, та вбудовані приміщення част. літ. А І-поверху (поз, 1. 2) площею 67,4кв,м., реєстраційний номер майна - 3921708, розташовані за адресою: 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, вул. Корзо буд. 17, починаючи з 2001 року. З дня набрання рішенням по справі №308/12227/13-ц законної сили, виникли правові наслідки: право власності Товариства захищено судом, майно підлягає вилученню та фактичній передачі в натурі (в користування та володіння) ТОВ Магазин Взуття. Позивач стверджує, що право власності від товариства не вибувало, а тому майно підлягає передачі без будь-яких умов та застережень. Право власності позивача на спірне нерухоме майно підтверджується рішенням суду про задоволення віндикаційного позову про витребування майна з чужого незаконного володіння, яке було виконано органами Державної виконавчої служби шляхом вилучення в боржників та передачі товариству. Після прийняття у володіння вказаного майна позивач встановив, що в приміщенні будівлі магазину знаходиться рухоме майно відповідача, що створює позивачу перешкоди в користуванні своїм майном. Також при зверненні з даним позовом, вказує на те, що належних правових підстав для знаходження речей відповідача в приміщеннях позивача не має, будь  яких речових прав в відповідача щодо нерухомого майна позивача не існує, а також те, що ані позивачем, ані третіми особами жодних правочинів з відповідачем щодо користування зазначеним приміщенням не укладалося. 
		Представник відповідача, уповноважений на представництво інтересів останнього договором про надання послуг у сфері права від 30.07.2015 №019.15, у ході судового розгляду справи заперечує з приводу заявлених позовних вимог в повному обсязі, разом з тим, у підтвердження своєї правової позиції подав договори оренди спірного приміщення, укладені між відповідачем та третьою особою та акт приймання  передачі спірного приміщення від 17.12.2014 року, однак письмових пояснень з цього приводу не надав.
		 
		Представник позивача усними поясненнями та поданим письмовим клопотанням просить суд взяти до уваги те, що вказаний договір оренди між відповідачем та ФОП ОСОБА_2 укладений під час арешту на спірне нерухоме майно, що накладений згідно ухвали Ужгородського міськрайонного суду від 28.02.2014 року, яку залишено без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 17.04.2014 року, тому просить суд при винесенні рішення у даній справі вийти за межі позовних вимог в порядку ч.2 ст. 83 ГПК України та застосувати положення п. 1 ст. 83 ГПК України  - визнати недійсними, повязані з предметом спору договори оренди від 17.01.2014р. та від 17.12.2014р., укладені між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 як такі, що суперечать законодавству.
		Відповідач, прийнявши участь у судовому розгляді справи, відмовилась від адвокатських послуг та інформувала суд, що на даний час спірне приміщення не орендує, наміру здійснювати підприємницьку діяльність у спірному приміщенні не має, проти задоволення позову не заперечує, про що подала письмові заяви. 
		 
		Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України в судових засіданнях складені протоколи, які долучено до матеріалів справи. 
		У судовому засіданні 01.12.2015р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення. 
		 
		Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши повноважних представників позивача, відповідача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, - 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ТОВ Магазин Взуття (надалі по тексту - Товариство) створено та зареєстровано як юридична особа 11.12.1995р. В процесі приватизації Товариство набуло шляхом викупу нерухоме майно - вбудовані приміщення площею по вул. Корзо, 17 в м.Ужгород (договір купівлі-продажу № 357 укладений між Фондом приватизації та управління майном міста Ужгородської міської ради та Товариством, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за №36 від 31.01.2001р.).
		На підставі вказаного договору Виконкомом Ужгородської міської ради рішенням №257 від 15.10.2003р. було оформлено свідоцтво про право власності на нерухоме майно - магазин Взуття загальною площею 269,3м.кв. Право власності Товариства було зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за №3921708 (витяг про реєстрацію прав власності на нерухоме майно виданий КП Ужгородське МБТІ 15.12.2003р. №2296381, запис в книзі №7, запис №1272).
		Спірні правовідносини сторін виникли у звязку з прийняттям Ужгородським міськрайонним судом рішення від 18.03.2014 року у справі №308/12227/13-ц, яким  задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю „Магазин „Взуття, м. Ужгород до ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8, за участю третіх осіб: ОСОБА_9, приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_10 та ПАТ Укрсоцбанк про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна з чужого володіння. Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 06.03.2015 року рішення Ужгородського міськрайонного суду від 18.03.2014 року змінено частково, виключено із мотивувальної частини рішення абзац із посиланням на норми статей 1212-1213 ЦК України, в решті рішення залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 20.05.2015 року рішення Ужгородського міськрайонного суду від 18.03.2014 року в незміненій частині та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 06.03.2015 року залишено без змін.
		Позивач зазначає, що на виконання вказаних рішень органами державної виконавчої служби спірне нерухоме майно було повернуто позивачу шляхом вилучення його у боржників, в тому числі - ОСОБА_2, що підтверджується ОСОБА_7 вилучення у боржника предметів, зазначених у рішенні суду від 24.07.2015.
		Після прийняття у володіння позивачем було встановлено, що в приміщенні будівлі магазину знаходиться рухоме майно відповідача, що створює перешкоди у користуванні ним, у звязку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
		Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
		Відповідно до частини 3 статті 22 Закону України «Про судоустрій України» місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх підсудності.
		Господарським судам підвідомчі справи, визначені в ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, коли склад учасників спору відповідає ст. 1 ГПК України, а правовідносини, щодо яких виник спір носять господарський характер.
		Відповідно до змісту ст. ст. 11, 15 Цивільного кодексу України цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.
		Захист же цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
		Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК. України. Аналогічні положення містяться і в статті 20 Господарського кодексу України, де сказано, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. 
		З поданого товариством з обмеженою відповідальністю „Магазин „Взуття витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 15.12.2003 року вбачається, що позивач є власником обєкту  Магазину „Взуття, що знаходиться за адресою: м. Ужгород, вул. Корзо, 17.
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, предметом спору у даній справі є вимоги позивача до ФОП ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом звільнення його від рухомого майна (речей) та забороною їй створювати перешкоди позивачу у користуванні таким нерухомим майном, частина якого предметом договорів оренди №№2/1 від 17.01.2014р. 
		Крім того, позивачем подано суду відомості про те, що згідно рішення Ужгородського міськрайонного суду від 18.03.2014 року у справі №308/12227/13-ц витребувано на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Магазин „Взуття з володіння ОСОБА_2 нерухоме майно  вбудовані приміщення част. літ. А 1-го поверху (позиція 1,2), площею 67,4 кв.м., реєстраційний номер  3921708, за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Корзо, 17, яке розташоване на земельній ділянці площею 53,9 кв.м., кадастровий номер земельної ділянки 2110100000:06:001:0029, шляхом передачі його в натурі.
		Дане рішення на день розгляду справи в Господарському суді Закарпатської області набуло законної сили в частині задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним договору купівлі  продажу та витребування майна з чужого володіння.
		Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 35 ГПК України обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування. Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.
		Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. 
		Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
		Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово- правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
		Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
		Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
		За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, лоза їх волею.
		Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
		Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, то наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння.
		Невідповідність договорів оренди від 17.01.2014р. та від 17.12.2014р., укладених між ФОП ОСОБА_1В та ФОП ОСОБА_2, вимогам діючого законодавства зумовлена наступним.
		Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України встановлюється принципи непорушності права власності. Відповідно до цієї норми, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
		Статтею 658 Цивільного кодексу України передбачено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення. Право розпорядження майном, в т.ч. передача його в оренду також належить тільки власнику.
		Відповідно до статті 330 Цивільного кодексу, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
		Відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		Таким чином, у відповідності до вимог ст. 330, 388,658 Цивільного кодексу України право власності на майно, яке було передане за угодами щодо його відчуження поза межами волі власника не набувається у тому числі і добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується, і не припиняється із втратою ним цього майна.
		Відповідно до статтею 317, 319 Цивільного кодексу України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею. В даному випадку, укладання угод про розпорядження майном відбувалось поза волею та без участи власника.
		З огляду на вимоги статті 346 Цивільного кодексу України припинення права власності позивача на спірне майно не відбулось.
		Відповідно до статті 346 Цивільного кодексу України, (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правових відносин), право власності припиняється у разі: 1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності; 3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4) знищення майна; 5) викупу пам'яток історії та культури; 6) викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю; 7) викупу нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене; 8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; 9) реквізиції; 10) конфіскації; 11) припинення юридичної особи чи смерті власника.
		Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.
		Ця норма не передбачала раніше, і на даний час не передбачає підстави припинення права власності у разі, коли після вибуття майна поза волею власника вибуло з його володіння та в подальшому було декілька разів відчужено за угодами, укладеними іншими особами без участі та згоди дійсного власника.
		Укладання таких угод не припиняє право власності дійсного власника, а тому в момент їх укладання й до теперішнього часу саме він залишається власником цього майна.
		На наявність права власника на майно не впливає та обставина, що спірне майно було предметом угод оренди, на які покликається відповідач, оскільки дійсний власник, право власності якого не припинено, не був стороною цих угод. Крім того, в даному випадку також не відбувалось примусове вилучення майна у дійсного власника с подальшим продажем його в порядку виконання судового рішення. Також не приймалось ніяких судових рішень щодо припинення його права власності на підставах, передбачених статтею 346 Цивільного кодексу України.
		У разі, коли відчуження майна мало місце два і більше разів після вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі в зв'язку із прийняттям незаконного судового рішення, це майно може бути витребувано власником шляхом подання віндикаційного позову на підставі зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України.
		ОСОБА_10 це питання і було вирішено судами у справі №308/12227/13-ц, а судові акти набрали законної сили та є чинними.
		Статтею 346 Цивільного кодексу України не передбачено припинення права власності дійсного власника в зв'язку з реєстрацією договорів купівлі продажу за іншими особами під час його неодноразового перепродажу, у тому числі при наявності судового рішення щодо зобов'язання укласти одну з таких угод, що відбувалось без участи та поза межами волі дійсного власника.
		Позивачем з метою захисту своїх порушених прав власника на спірне майно подано суду в порядку вимог ст.ст. 22 та 83 ГПК України заяву про вихід суду за межі заявлених позовних вимог.
		Пунктом 1 ст. 83 ГПК України визначено, право господарського суду під час прийняття рішення визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.
		Застосування положень п. 1 ст. 83 ГПК України, надасть змогу відновити порушені права власника.
		Відтак, суд приходить до висновку про визнання недійсним договорів, укладених 17.01.2014р. та 17.12.2014р. між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2, оренди нерухомого майна, а саме, приміщеннями літ. А 1-го поверху (позиції 1**, 2**, 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4кв.м. та приміщенням част. літ. А 1-го поверху (поз. 1, 2) площею 67,4кв.м., розташованим в м. Ужгород, вул.. Корзо, 17.
		Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
		Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України). 
		Зважаючи на вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, а саме, приміщеннями літ. А 1-го поверху (позиції 1**, 2**, 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4кв.м. та приміщенням част. літ. А 1-го поверху (поз. 1, 2) площею 67,4кв.м., розташованим в м. Ужгород, вул.. Корзо, 17 шляхом звільнення їх від рухомого майна (речей), належних ФОП ОСОБА_1 та забороною їй створювати перешкоди позивачу у користуванні таким нерухомим майном є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, а тому є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі. 
		Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати з судового збору покладаються на відповідача.
		 
		На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 44, 75, 82  85 Господарського процесуального кодексу України, 
		СУД ВИРІШИВ:
		1. Позов задовольнити.
		2. Усунути перешкоди у користуванні нерухомим майном, а саме, приміщеннями літ. А 1-го поверху (позиції 1**, 2**, 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4кв.м. та приміщенням част. літ. А 1-го поверху (поз. 1, 2) площею 67,4кв.м., розташованим в м. Ужгород, вул. Корзо, 17 шляхом звільнення їх від рухомого майна (речей) належних ФОП ОСОБА_1 та забороною їй створювати перешкоди позивачу у користуванні таким нерухомим майном.
		3. Визнати недійсними договори оренди від 17.01.2014 року №2/1 та від 17.12.2014р. за №2/1, укладені між ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. 
		 
		Дата підписання повного тексту рішення - 10.12.2015 р.
		 
		 
		         Головуючий суддя                                                   Ремецькі О.Ф.
		 
		           
		          Суддя                                                                          Русняк В.С.
		 
		 
		          Суддя                                                                          Ващиліна Н.М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...