Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/5731/15 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Розрахунки за продукцію, товари, послуги; Інші розрахунки за продукцію.
Надіслано для оприлюднення: 11.12.2015. Зареєстровано: 12.12.2015. Забезпечено надання загального доступу: 16.12.2015.
Дата набрання законної сили: 22.12.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 
		Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  
		тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41 
		________________________________________________________________________
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"03" грудня 2015 р.Справа № 922/5731/15
		Господарський суд Харківської області у складі:
		судді Сальнікової Г.І.      
		при секретарі судового засідання Гончарові В.В.
		 
		розглянувши справу 
		за позовом   ПСП "Агропереробка Плюс" (м. Конотоп, Сумська обл.)     до  Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (м. Харків)   про  стягнення 1 198 135, 12 грн. за участю представників сторін:
		позивача - Герасименко І.О. (дов. від 02.10.2015 року);
		відповідача - не з'явився 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Позивач, ПСП "Агропереробка Плюс", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на свою користь заборгованість, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором №1311-2014 від 13.11.2014. Відповідно вимог позовної заяви, заявлена до стягнення сума заборгованості становить 1 198 135, 12 грн., з яких 708 480,00 грн. - сума боргу за договором; втрати від інфляції в розмірі 299 908,64 грн.; проценти за користування коштами в розмірі 17 760,53 грн.; 168 443,55 грн. в розмірі сума пені; неустойка згідно п.4.1 договору в розмірі 3542,4 грн. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання передбачені договором  №1311-2014 від 13.11.2014 щодо своєчасної поставки товару. Судові витрати просить суд покласти на відповідача.
		Ухвалою господарського суду Харківської області про порушення провадження у справі від 21 жовтня 2015 р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 17 листопада 2015 р. об 11:15 год.
		Ухвалою господарського суду Харківської області від 17 листопада 2015 р. розгляд справи відкладено на 03 грудня 2015 р. о 12:00 год.
		03.12.2015 за вх. №48500 до канцелярії суду від представника позивача надійшла заява, в якій він просить суд долучити до матеріалів справи документи згідно додатку.
		Суд, дослідивши заяву представника позивача про долучення до матеріалів справи документів згідно додатку, вирішив за можливе задовольнити її.
		Представник позивача в судове засідання 03 грудня 2015 р. витребуваних судом документів не надав.
		Представник відповідача в судове засідання 03 грудня 2015 р. не з'явився, витребуваних судом документів не надав, про причину неявки суд не повідомив. Ухвала суду від 17 листопада 2015 р., що була направлена відповідачеві рекомендованим листом за його поштовою адресою, вказаною в позовній заяві, яка також співпадає з адресою в наданому позивачем витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №21436855 від 18.11.2015 р. повернулась до господарського суду з довідкою Укрпошти про закінчення терміну зберігання.
		Відповідно до п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
		Згідно Інформаційного листа Вищого господарського суду України N 01-8/1228, 02.06.2006 року "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
		Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи й відсутність представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.
		Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу  України, за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі і додатково наданими на вимогу суду матеріалами і документами. 
		Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
		13 листопада 2014 року між ПСП "Агропереробка Плюс" (покупець) та ФОП ОСОБА_1 (продавець) було укладено договір № 1311-2014.
		Відповідно п. 1.1 договору, продавець зобов'язується передати у власність покупця кількість товару згідно договору.
		Судом встановлено, що відповідно до договору №1311-2014 від 13.11.2014, позивач оплатив грошові кошти в розмірі 1 338 240,00 грн. відповідачу за товар, який відповідач мав продати позивачу, що підтверджується платіжним дорученням № Б/Н від 13 листопада 2014 року.
		Відповідно до п.п. 2.1. договору, поставка мала бути виконана до 15 грудня 2014 року.
		Поставка на суму 629 760,00 грн. була виконана відповідачем, що підтверджується видатковими накладними №28122014-02 від 28 грудня 2014 року на суму 314 880,00 грн., №28122014-01 від 28 грудня 2014 року на суму 314 880,00 грн.
		Судом встановлено, що позивач виконав свої обов'язки у повному обсязі, сплатив грошові кошти в розмірі 1 338 240,00 грн. відповідачу за товар, проте відповідач в порушення норм чинного цивільного та господарського законодавства України та умов договору №1311-2014 від 13.11.2014 не поставив товар на суму 708 480,00 грн. та не повернув грошові кошти залишку в  цьому розмірі.
		Таким чином, позивач змушений був звернутися до суду за захистом свого порушено права.
		Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
		Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
		У відповідності до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
		Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
		Відповідно до статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
		Згідно статті 656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.
		Як передбачено ч.6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих ГК України, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.
		Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
		Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
		Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
		Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
		Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі  яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність  чи  відсутність  обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
		Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
		Враховуючи вказані обставини та приймаючи до уваги вимоги ст. 526 Цивільного Кодексу України, а саме те, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про стягнення заборгованості за договором №1311-2014 від 13.11.2014 в сумі 708 480,00 грн. правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.
		Позивач також просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 168 443,55 грн. та неустойку згідно п.4.1. договору в розмірі 3 542,4 грн.
		Згідно зі ст.ст.193, 198 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.
		У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
		Відповідно до статті 611 цього ж кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
		Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").
		Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
		Згідно ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
		Згідно п. 4.1. договору, за відстрочку передачі продукції, передачу меншої кількості, ніж передбачено договором, або затримка вибірки продукції винувата сторона сплачує потерпілій стороні неустойку в розмірі 0,5 (%) процентів суми непереданої (невибраної) продукції.
		Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
		У п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року визначено: якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
		Таким чином, в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута саме в разі, якщо така відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань передбачена договором (встановлена за згодою сторін) або встановлена спеціальним законодавчим актом.
		Проте, як встановлено судом, умовами договору №1311-2014 від 13.11.2014, укладеного між сторонами, не передбачена можливість стягнення пені за відстрочку передачі продукції, передачу меншої кількості, ніж передбачено договором, або затримка вибірки продукції, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, в зв'язку з чим суд відмовляє позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 168 443,55 грн.
		Перевіривши зроблений позивачем розрахунок неустойки, суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача неустойки в сумі 3 542,4 грн. підлягає задоволенню як правомірна.
		Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 1319,51 грн. суд зазначає таке. 
		Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання. 
		Суд, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі в сумі 17 760,53 грн.
		Що стосується заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 6342,66 грн. суми інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
		В інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
		Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат визнав їх вірно розрахованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, та стягненню підлягає сума  інфляційних втрат в розмірі 299 908,64  грн. 
		Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової  експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. 
		Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в  тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 15445,37 грн., оскільки з його вини спір було доведено до суду. 
		На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -   
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Позов задовольнити частково.
		 
		Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (61007, АДРЕСА_1; ІПН НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2, ПАО КБ "Приватбанк", МФО 351533) на користь ПСП "Агропереробка Плюс" (41615, Сумська область, м. Конотоп, вул. Лазаревського, б. 9, оф.22.; код ЄДРПОУ 32325299; ІПН 323252918051, свід. 25537388; Банк: Філія-Сумське обласне управління ВАТ "Ощадбанк" ТВБВ № 10018/0108 м. Конотоп, МФО 337568) заборгованість за зобов'язаннями в розмірі 708 480,00 грн., втрати від інфляції в розмірі 299 908,64 грн., проценти за користування коштами в розмірі 17 760,53 грн., неустойка згідно п.4.1. договору в розмірі 3 542,4 грн. та судовий збір в сумі 15445,37 грн.
		 
		Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
		 
		В решті позову відмовити.
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
		 
		Повне рішення складено 08.12.2015 р.   
		 
		Суддя Г.І. Сальнікова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...