Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/3593/15 : Господарські справи (до 01.01.2019); Договірні, переддоговірні немайнові, спори:; Обіг цінних паперів; Інший спір про обіг цінних паперів.
Надіслано для оприлюднення: 17.12.2015. Зареєстровано: 18.12.2015. Забезпечено надання загального доступу: 23.12.2015.
Дата набрання законної сили: 29.12.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		11.12.2015р.                Справа№ 914/3593/15 
		 
		За позовом: Ес Пі Бі ейч еф. (SPB hf.), Рейкявік, Ісландія
		до відповідача: Публічного акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк «Львів», м.Львів
		про визнання недійсним правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог 
		                      Суддя  Щигельська О.І.
		             при секретарі  Зарицькій О.Р.
		Представники: 
		від позивача: ОСОБА_1  представник за довіреністю 
		від відповідача: ОСОБА_2 ОСОБА_3 -  представники за довіреностями
		 
		Суть спору: позов заявлено Ес Пі Бі ейч еф. (SPB hf.), Рейкявік, Ісландія до Публічного акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк «Львів», м.Львів про визнання недійсним правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог між ПАТ АКБ «Львів» та компанією Ес Пі Бі ейч еф. (SPB hf.), а саме: вимог ПАТ АКБ «Львів», як кредитора за зобовязаннями щодо погашення 30 облігацій (номери бланків від №2004121 до №2004150 включно), що були емітовані компанією Ес Пі Бі ейч еф. (SPB hf.) (колишній Айсбанк хф.) з вимогами компанії Ес Пі Бі ейч еф. (SPB hf.), як кредитора за зобовязаннями щодо виплати коштів за депозитними договорами №№243/11-В, 244/11-В, 245/11-В, 246/11, 247/11,248/11, 249/11, 250/11, 251/11-В.
		Ухвалою суду від 19.10.2015р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 02.11.2015р.
		Зважаючи на сімейні обставини судді Щигельської О.І., 02.11.2015 року судове засідання не відбулося. Ухвалою суду від 05.11.2015р. розгляд справи в судовому засіданні призначено18.11.2015р. Ухвалами суду від 18.11.2015р. відмовлено у задоволенні заяви позивача про відвід судді, а також відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду. В судовому засіданні 18.11.2015р. оголошено перерву до 27.11.2015р. Ухвалами суду від 27.11.2015р. відмовлено у задоволенні заяви позивача про відвід судді, та відкладено розгляд справи на 11.12.2015р.
		За клопотанням Ес Пі Бі ейч еф. (вх.№47094/15 від 02.11.2015р.) здійснюється фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу «Оберіг».
		Судом розяснено представникам сторін права, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК Украни.
		Представник позивача в судове засідання 11.12.2015р. зявився, позовні вимоги підтримав повністю з підстав, зазначених позовній заяві та поясненнях з приводу відзиву ПАТ АКБ «Львів» (вх.№53769/15 від 11.12.2015р.). Обґрунтовуючи підставу недійсності правочину ПАТ АКБ «Львів» із зарахування зустрічних однорідних грошових вимог, вчиненого в жовтні 2012 року, зокрема зазначив, що правочин, направлений на зарахування вимог Компанії SPB до ПАТ АКБ «Львів», суперечить імперативним нормам Ісландського законодавства, зокрема тим, що обмежують можливість проведення зарахувань з компанією, яка знаходиться в процедурі банкрутства, певними умовами. Нормативне обґрунтування підстав позову відображене у сформульованій позивачем конструкції, що послідовно включає в себе ст.100 «Закону про банкрутство» Ісландії, ч.2 ст.14 Закону України «Про міжнародне приватне право», п.1 ст.203 ЦК України. Просив позов задоволити.
		Представники відповідача в судове засідання 11.12.2015р. зявились, проти позову заперечили з мотивів, наведених у відзиві (вх.№49994/15 від 18.11.2015р.) та доповненнях до вказаного відзиву (вх.№51348/15 від 26.11.2015р.). Зокрема, зазначили, що оспорюваний правочин вчинено за правом України юридичною особою, особистим законом якої також є право України. Вказали також про те, що позивач не обґрунтовує наявність підстав, з якими український законодавець повязує недійсність правочину, вчиненого за українським правом. На думку відповідача, позивач штучно намагається поширити публічний порядок Ісландії на територію України. Звернули також увагу на те, що в березні 2013 року ухвалою господарського суду Львівської області встановлено факт правомірності проведеного зарахування зустрічних однорідних вимог, відтак, оспорювання правочину проти дійсності якого позивач раніше не заперечував суперчить принципу естопель, який широко використовується у практиці Європейського суду з прав людини. Окрім того, звернули уваги на недоліки перекладу юридичного висновку, на який позивач посилається як на обґрунтування своїх правових вимог. Відтак, у задоволенні позову просили відмовити.
		Судом встановлено таке.
		Публічним акціонерним товариством Акціонерно-комерційним банком «Львів» (відповідач по справі) заявою про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог від 08.10.2012р., вчиненою на підставі ст.601 ЦК України,  повідомлено Компанію Ес Пі Бі ейч еф. (SPB hf.) (Компанія SPB; позивач по справі) про про часткове зарахування певних зустрічних однорідних грошових вимог, що виникли із вимог ПАТ АКБ «Львів», як кредитора за зобовязаннями щодо погашення 30 облігацій, що були емітовані Ес Пі Бі ейчеф (SPB hf.) («ЕсПіБі») (колишній Айсбанк хф.) з номером за ISN НОМЕР_1 («Облігації»), як боржника за цими зобовязаннями (тут і надалі Зобовязання-1); вимог Ес Пі Бі ейчеф (SPB hf.) («ЕсПіБі»), як кредитора за зобовязаннями щодо виплати коштів за депозитними договорами №№ 243/11-В, 244/11-В, 245/11-В, 246/11, 247/11, 248/11, 249/11, 250/11, 251/11-В укладеними з ПАТ АКБ «Львів», як боржника за цими зобов'язаннями (тут і надалі Зобовязання-2). За цим ПАТ АКБ «Львів» посилається щодо Зобовязання-1: на Облігації у кількості 30 одиниць (номери бланків від №2004121 до №2004150 включно), право усіх грошових вимог за якими належить ПАТ АКБ «Львів»; щодо Зобовязання-2: на Договори про депозитний вклад нерезидента №№ 243/11-В, 244/11-В, 245/11-В, 246/11, 247/11, 248/11, 249/11, 250/11, 251/11-В з усіма додатками до них, укладеними з ПАТ АКБ «Львів», право грошових вимог за якими належали Ес Пі Бі ейчеф.
		Господарським судом Львівської області розглянуто справу №5015/4165/12 за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк «Львів», м.Львів до Ес Пі Бі ейчеф (SPB hf.), Ісландія, за участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Фалона Ентерпрайзис Інк. (Falona Enterprises Inc.), Британські Віргінські Острови, про стягнення 3709284,40 Євро (38169278,31 грн.). Як зазначено в ухвалі суду від 25.03.13р., якою завершено судовий розгляд зазначеної справи і яка сторонами не оскаржувалась, при розгляді справи судом встановлено:
		01.12.2004р. SPB hf. (стара назва - Icebank hf.) емітовані боргові зобовязання індексованої ціни із встановленням річної відсоткової ставки боргу та строком погашення  01.12.2011 р.. Строк сплати коштів по облігаціях (борговим зобовязанням) настав 01.12.2011 р., однак, такі оплачені не були. Продавці облігацій листами від 09.09.2009 р. подали претензію на суму 440265853 ісландські крони, яка була визнана боржником в сумі 428343882 ісландські крони (без врахування судових втрат). Ці вимоги були включені в реєстр заявлених претензій. 
		У відповідності до договорів купівлі-продажу претензії щодо SPB hf. від 07.06.2012 р., укладених між Пенсійним фондом державних службовців, відділи А, Б, Пенсійним фондом медсестер (продавці) реєстраційні №№ 430269-4889, 430269-6669, 550197-3409 та Фалона Ентерпразис Інк., остання придбала претензії (претензії, які продавець подав на майно боржника - SPB hf. на основі облігацій), а покупець зобовязався сплатити кошти в результаті розгляду питання про претензію. Усі зобовязання боржника щодо претензій передані покупцю (п. 2.4.) і право на претензію переходить в день укладення договору (п. 4.1.). При цьому, на звороті боргових зобовязань зазначено про факт відчуження претензій відповідно до цих облігацій на користь Фалона Ентерпрайзис Інк. Письмовим свідченням під присягою та висновком експерта Повіреного у Верховному Суді та магістра права ОСОБА_4 підтверджується законність відчуження зазначених претензій Фалоні Ентерпрайзис Інк., беззаперечність володіння нею вказаним майном та сума претензії станом на дату висновку  594963343 ісландських крон, з яких 300000000  основний борг, 186759142  індекс споживчих цін, 58821185  сума відсоткової ставки на 01.12.2008 р.
		 08.08.2012 р. між ПАТ АКБ Львів (заставодержатель) та Фалона Ентерпразис Інк. (заставодавець) був укладений договір застави цінних паперів №93/20072012, який укладено в часткове забезпечення виконання приватним підприємством Мієр (боржник) зобовязань перед заставодержателем за договором про порядок виконання кредитних зобовязань, укладеного 30.07.2012 р. між заставодержателем та ПП Мієр, а саме в частині щодо сплати ПП Мієр до 13.08.2012 р. 4000000 грн. (п. 1.1.). В забезпечення виконання зобовязань боржника заставодавець передає заставодержателю в заставу цінні папери (включаючи без обмеження усі та будь-які права вимоги за ними)  облігації SPB hf. (стара назва - Icebank hf.) у кількості 30 шт. номінальною вартістю 10000000 ісландських крон на загальну суму 300000000 ісландських крон, які належать заставодавцю на підставі договорів купівлі-продажу від 07.06.2012 р., укладених між заставодавцем та Пенсійним фондом медсестер №№430269-4889, 430269-6669, 550197-3409 (п. 1.2.). Застава здійснюється за угодою сторін та не повинна здійснюватись шляхом індосаменту (п. 1.7.). Для цілей договору під терміном облігації розуміється також право грошової вимоги за цими цінними паперами включаючи без обмеження право на отримання усіх передбачених випуском цих облігацій платежів (п. 1.8.). 08.10.2012 р. між тими ж сторонами був укладений договір про задоволення вимог заставодержателя (уступки прав), яким сторони засвідчили правомірність набуття ПАТ АКБ Львів права власності на зазначені облігації на підставі вказаного договору застави. Зазначеним підтверджується посилання на законність набуття ПАТ АКБ Львів права вимоги до відповідача.
		Окрім цього, встановлено, що між ПАТ АКБ «Львів» (банк) та ОСОБА_5 Інвестментс (ЮК) Лімітед (первісний вкладник) та SPB hf. (новий вкладник) були укладені додатки до договорів про депозитний вклад нерезидента №№243/11-В, 244/11-В, 245/11-В, 246/11, 247/11, 248/11, 249/11, 250/11, 251/11-В, згідно із якими договори про депозитний вклад нерезидента були викладені у новій редакції із зазначенням того, що вони укладаються лише між банком та SPB hf. як вкладником і за якими банк відкриває вкладнику депозитний рахунок у гривнях на відповідний строк. Відсоткова ставка визначена в п. 2.1. договорів. Зобовязання банку по поверненню депозитних коштів може наступити раніше вказаного строку за ініціативою вкладника та згодою банку, або за ініціативою банку, або у випадку існування інших невиконаних між сторонами зобовязань. У разі ініціювання банком дострокового повернення депозитних коштів, банк зобовязаний без попереднього повідомлення вкладника повернути йому депозитні кошти протягом двох днів з моменту прийняття відповідного рішення, якщо інше не передбачено цим договором. У випадку наявності інших невиконаних між сторонами зобовязань, строк виконання яких настав, повернення банком грошових коштів здійснюється з урахуванням розміру таких невиконаних зобовязань (п. 1.4.).
		Строк виконання за договорами №№243/11-В, 244/11-В, 251/11-В настав 03.10.2012 р. у звязку із закінченням терміну розміщення вкладу, а за рештою договорів  03.10.2012 р. згідно п. 1.4. договорів. 
		Згідно поданого позивачем конкретизованого розрахунку, сума зобовязання ПАТ АКБ «Львів» щодо повернення відповідачу суми депозитів та сплати нарахованих відсотків за депозитами з врахуванням сплаченого податку з доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України, що існували до моменту часткового зарахування зустрічних однорідних вимог, становила загальну суму еквівалентну 30077067,12 грн.
		Все вищезазначене відображено в ухвалі господарського суду Львівської області від 25.03.2013р. по справі №5015/4165/12, якою припинено провадження по справі на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України, відповідно до якого господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Як вбачається з матеріалів справи, зазначена ухвала, винесення якої є процесуальною формою закінчення провадження по справі, набрала законної сили в день її винесення та сторонами не оскаржувалась. Як вбачається із вказаної ухвали, підставою для припинення провадження у вказаній справі стало те, що 19 жовтня 2012 року, тобто в процесі розгляду даної господарської справи, відбулось правомірне зарахування частини зустрічних однорідних вимог ПАТ АКБ «Львів» та компанією SPB hf. в порядку статті 601 Цивільного кодексу України всього на суму 2922884,60 Євро (що еквівалентно 30077067,12грн.). Таке зарахування та припинення зустрічних зобовязань, як зазначено в ухвалі, SPB hf. не заперечувалось.
		Водночас, з посиланням на ч.2 ст.14 Закону України «Про міжнародне приватне право», вважаючи, що правочин про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог суперечить імперативним нормам Ісландського законодавства, що є підставою недійсності правочину відповідно до ч.1 ст.203, ч.1 ст. 215 ЦК України, Ес Пі Бі ейч еф. (SPB hf.) звернулось до господарського суду Львівської області із позовною заявою про визнання недійсним правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог між ПАТ АКБ «Львів» та компанією Ес Пі Бі ейч еф. (SPB hf.), а саме: вимог ПАТ АКБ «Львів», як кредитора за зобовязаннями щодо погашення 30 облігацій (номери бланків від №2004121 до №2004150 включно), що були емітовані компанією Ес Пі Бі ейч еф. (SPB hf.) (колишній Айсбанк хф.) з вимогами компанії Ес Пі Бі ейч еф. (SPB hf.), як кредитора за зобовязаннями щодо виплати коштів за депозитними договорами №№243/11-В, 244/11-В, 245/11-В, 246/11, 247/11,248/11, 249/11, 250/11, 251/11-В.
		При прийнятті рішення по даній справі суд виходив з такого.
		Відповідно до ст.509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Відповідно до ст.11 ЦК України та ст.174 ГК України, однією з підстав виникнення зобовязань, є зокрема договори та інші правочини. 
		Підстави припинення зобов'язання наведено у ст.598 ЦК України, у якій зокрема зазначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ч.1). Законом можуть бути встановлені випадки, коли припинення зобовязань на певних підставах не допускається (ч.4).
		Відповідно до ст.601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
		Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Таким чином, заява про зарахування зустрічних однорідних вимог, зроблена ПАТ АКБ «Львів» є правочином в розумінні ст.202 ЦК України.
		У відповідності до ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		Згідно із ч.ч. 1, 3 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Зокрема, відповідно ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		Позивач обґрунтовує підставу недійсності вказаного правочину тим, що правочин, направлений на зарахування вимог Компанії SPB до ПАТ АКБ «Львів», суперечить імперативним нормам Ісландського законодавства.
		Оскільки за своєю суттю, зроблена ПАТ АКБ «Львів» заява про зарахування зустрічних однорідних вимог, дійсність якої оспорюється, є одностороннім правочином, тобто дією однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (ч.3 ст.202 ЦК України), суд приходить до висновку про те, що перш ніж встановлювати відповідність чи невідповідність змісту такого правочину законодавству Республіки Ісландія, слід зясувати, чи підлягає застосуванню право Республіки Ісландія при регулюванні вчинення оспорюваного правочину.
		Обґрунтовуючи позовні вимоги у справі, позивач звертає увагу на те, що Ес Пі Бі ейч еф перебуває в процедурі банкрутства. Позивач стверджує, що Ісландське законодавство містить норми, які обмежують можливість проведення зарахувань з компанією, яка знаходиться в процедурі банкрутства, певними умовами. На підтвердження викладеного, позивачем долучено юридичний висновок ісландської Юридичної фірми «Мандат» від 2 жовтня 2015 року, наданий стосовно імперативних норм, що регулюють зарахування однорідних вимог та застосовуються до Компанії SPB. Зокрема, у такому висновку зазначено:
		«Стаття 100 «Закону про банкрутство» Ісландії (Закон про банкрутство) передбачає умови для взаємозаліку між боржником в процедурі банкрутства та кредитором. Загальне правило передбачає, що будь-яка особа, яка має зобов'язання перед боржником в банкрутстві, може виключити зі свого боргу те, що боржник може бути винен їй, незалежно від характеру боргу або зустрічних вимог.
		Тим не менш, ця норма за певних умов регулює поставлене нам питання.
		Відповідно до статті 100 «Закону про банкрутство» взаємозалік можливий лише і), якщо кредитор придбав вимоги принаймні за три місяці до початку банкрутства, іі) якщо кредитор, який придбав вимоги, не знав або не міг знати, що боржник є неплатоспроможним та ііі), якщо він не придбав вимоги з метою, щоб здійснити взаєморозрахунок проти іншої вимоги. Інші умови, що застосовуються, не стосуються справи. На нашу думку, умови і)-ііі) мають пряме відношення до даного питання.
		Початкова дата банкрутства визначена «Законом про банкрутство». Це є початок процедури банкрутства. Початкова дата банкрутства SPB є 15 грудня 2008 року, а введення процедури банкрутства - 22 квітня 2009 гору. Відповідно, Угоди були укладені, а вимоги придбані покупцем після початкової дати банкрутства. Вимоги були придбані банком «Львів» навіть пізніше. Неможливо стверджувати, що покупцеві і/або банку «Львів» не було відомо про неплатоспроможність SPB, оскільки майно знаходилось в процедурі банкрутства принаймні три роки до моменту укладання Угод. Про це також: окремо зазначено в Угодах. Ми не можемо сформулювати висновок про третю умову, відносно мети придбання банком «Львів».»
		«З урахуванням відповіді наведеної вище по питанню 3, на наш погляд, виключено, що обов»язкові вимоги для здійснення правомірного взаємозаліку відповідно до «Закону про банкрутство», вказані в і) - іі) у нашій відповіді вище на питання 3, були дотримані взаємозаліком між Банком «Львів» та SРВ, якщо такий взаємозалік грунтується на вимогах, придбаних відповідно до Угод.»
		Посилаючись на нашу відповідь вище, ми вважаємо, що повністю законний, юридично зобов'язуючий та дійсний взаємозалік відповідно до «Закону про банкрутство» між банком «Львів» та 8РВ на основі вимог, придбаних відповідно до Угод, був неможливим.».
		Під терміном «Угоди» в зазначеному висновку розуміються три вищевказані договори купівлі-продажу від 07.06.2012р., які були укладені між Компанією Фалона та Пенсійним фондом державних службовців, відділ А, Пенсійним фондом державних службовців, відділ В та Пенсійним фондом медсестер. Тобто договори, якими передбачено перехід до Компанії Фалона вимог за Облігаціями Компанії SPB.
		Як зазначалось вище, у подальшому, щодо таких вимог за Облігаціями Компанії SPB, між Компанією Фалона Ентерпрайзис Інк та ПАТ АКБ «Львів», були укладені договір застави цінних паперів № 93/200722012 від 08 серпня 2012р. та договір про задоволення вимог заставодержателя (уступки прав) від 08 жовтня 2012р.
		Відповідно до ч.2 ст.14 Закону України «Про міжнародне приватне право», суд, незалежно від права, що підлягає застосуванню відповідно до цього Закону, може застосовувати імперативні норми права іншої держави, які мають тісний зв'язок з відповідними правовідносинами, за винятком, встановленим частиною першою цієї статті. При цьому суд повинен брати до уваги призначення та характер таких норм, а також наслідки їх застосування або незастосування.
		Позивач вважає очевидним, що імперативні норми законодавства Ісландії, які обмежують проведення зарахування з компаніями, які зареєстровані в Ісландії та перебувають в процедурі банкрутства, мають тісний зв'язок з відносинами щодо здійснення зарахування вимог з такими компаніями.
		На думку позивача, такі обмежуючі норми були прийняті саме для того, щоб не допустити кредиторами таких компаній зловживань, направлених на задоволення вимог таких кредиторів на більш вигідних умовах ніж вимоги інших кредиторів. Відповідно, такі обмежуючі норми мають діяти таким чином, щоб застосовуватися до таких правовідносин незалежно від будь яких інших умов, крім тих, які обумовлені безпосередньо в таких нормах, з метою унеможливлення їх обходу, зокрема шляхом застосування права інших держав. На думку позивача, незастосування таких обмежуючих норм, зокрема, внаслідок застосування права іншої держави, буде надавати можливість для зловживань, направлених на задоволення вимог одних кредиторів на кращих умовах ніж задоволення вимог інших кредиторів.
		Проте, суд звертає увагу на те, що відповідно ч.ч.2, 3 ст.32 Закону України «Про міжнародне приватне право», які регулюють саме колізійні норми щодо правочинів - у разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується  право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. Якщо інше не  передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину,  має своє місце проживання або місцезнаходження.
		Сторони не заперечують, що ПАТ АКБ «Львів» є юридичною особою, зареєстрованою та такою, що має своє місцезнаходження в Україні. Крім того,  вирішальне значення для змісту правочину в даному випадку є саме вчинення правочину, оскільки такий правочин як заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином і не потребує вчинення іншою стороною будь-яких дій, в тому числі таких як схвалення чи заперечення.
		Окрім того, суд звертає увагу на п.1.4 кожного із додатків до договорів про депозитний вклад нерезидента №243-11В, 244/11-В, 245/11-В, 246/11, 247/11,248/11, 249/11, 250/11, 251/11-В, в якому визначено порядок виконання банком зобовязання по поверненню депозитних коштів. Так, при підписанні вказаних договорів сторони, серед іншого, дійшли згоди про те, що у випадку наявності інших невиконаних між сторонами зобовязань, строк виконання яких настав, повернення банком грошових коштів за цим договором здійснюється з урахуванням розміру таких невиконаних зобовязань.
		Тим самим сторони фактично задекларували можливість проведення зарахування зустрічних однорідних вимог.
		Посилаючись на норму ч.2 ст.14 Закону України «Про міжнародне приватне право», позивач не бере до уваги норму, закріплену в ч.1 ст.14 вказаного Закону, в якій встановлено, що Правила  цього  Закону  не обмежують дії імперативних норм права України, що регулюють відповідні відносини,  незалежно  від права, яке підлягає застосуванню.
		Беручи до уваги те, що вчинений ПАТ АКБ «Львів» правочин, спрямований на здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог, є, як вже зазначалось, одностороннім, суд також вважає за доцільне звернути увагу на норми, зафіксовані у ст.25 Закону України «Про міжнародне приватне право», відповідно до яких особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи. Для цілей цього Закону місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа  зареєстрована  або  іншим  чином створена згідно з правом цієї держави. За   відсутності   таких   умов   або  якщо  їх  неможливо встановити,  застосовується  право  держави,  у  якій  знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи.
		Суд також звертає увагу на належність та допустимість доказів, поданих позивачем в обґрунтування позовних вимог, зокрема, юридичний висновок Юридичної фірми «Мандат» від 02.10.2015р., а також від 07.10.2015р., в п.4.1 яких, зокрема, зазначено, що даний висновок надається тільки відносно законодавства Ісландії чинного на дату складання цього висновку. Водночас, у п.2 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009р. розяснено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства  має  оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. В той же час, до матеріалів справи не долучено належного перекладу ст.100 Закону Ісландії «Про банкрутство» в редакції, чинній на момент вчинення оспорюваного правочину, зрештою, як і будь-якого перекладу саме вказаної статті Закону, а лише переклад юридичного висновку юридичної фірми, в якій фактично надається тлумачення чинного на момент надання такого висновку законодавства. 
		Відтак, суд, зважаючи на предмет доказування по справі, приходить до висновку про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що до правочину із зарахування зустрічних однорідним вимог, зокрема в частині зарахування вимог Компанії SPB до ПАТ АКБ «Львів» за вищевказаними депозитними договорами та відповідно на припинення таких вимог, слід застосовувати законодавство Республіки Ісландія, а відтак, і те, що зміст зазначеного правочину суперечить визначеній позивачем нормі такого законодавства. 
		Окрім цього, суд також звертає увагу на положення ст.33 Закону України «Про міжнародне приватне право», відповідно до якої дійсність правочину,  його тлумачення та правові наслідки недійсності правочину визначаються правом,  що  застосовується  до змісту правочину. Відтак, якщо позивач вважає, що до змісту оспорюваного правочину слід застосовувати законодавство Республіки Ісландія, то питання про його дійсність не може обґрунтовуватись матеріальними нормами законодавства України. 
		Беручи все ж до уваги посилання позивача на те, що оспорюваний правочин підлягає визнанню недійсним на підставі ч.1 ст.203 ЦК України, при правовій оцінці такого правочину судом взято до уваги зміст ч.2 ст.35 ГПК України, в редакції, чинній на час розгляду справи, обставини, встановлені ухвалою господарського суду Львівської області від 25.03.2013р. по справі №5015/4165/12, зміст норми ст.601 ЦК України (в редакції від 02.10.12р., що діяла станом на час вчинення спірного правочину  08.10.12р.) і таким чином зроблено висновок, що вимоги ПАТ АКБ «Львів» при вчиненні спірного правочину були зустрічними та однорідними, строк виконання їх настав, обмеження щодо здійснення такого зарахування, встановлені ст.602 ЦК України в редакції, чинній на момент вчинення оспорюваного правочину (не допускалось зарахування зустрічних вимог: про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; та в інших випадках, встановлених договором або законом) до даного правочину не застосовуються. При цьому, судом враховано роз»яснення Вищого господарського суду України, надане у абз.3 п.п.2.6 п.2 постанови Пленуму №6 у редакції постанови від 10.07.14р. щодо преюдиціального значення саме обставин, встановлених судовим рішенням (в т.ч. в їх мотивувальній частині), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.   
		Згідно з ч.1 ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ч.2 ст.35 ГПК України, Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. 
		Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. 
		Зважаючи на все вищевикладене, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
		Відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а відтак, витрати зі сплати судового збору слід покласти на позивача в повному обсязі.
		На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 4-2, 4-3, 22, 32, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд, -
		 
		В И Р І Ш И В:
		  
		1. В задоволенні позову відмовити повністю.
		2. Строк і порядок оскарження рішення суду визначені ст.ст.91-93 ГПК України.
		 
		Повне рішення складено 16.12.2015р.   
		 
		 
		Суддя                                                                                        Щигельська О.І.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...