Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 918/1163/15 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; інші договори.
Надіслано для оприлюднення: 25.12.2015. Зареєстровано: 28.12.2015. Забезпечено надання загального доступу: 31.12.2015.
Дата набрання законної сили: 04.01.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26 А
		________________________________________________________________________________________________________________________________________________
		РІШЕННЯ  
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		    
		"21" грудня 2015 р.                                                                    Справа № 918/1163/15 
		      
		Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., за участі секретаря судового засідання Лунька О.І., розглянувши матеріали справи за позовом Навчально-курсового комбінату Рівненської обласної асоціації по сільському будівництву "Рівнеагробуд" (далі  Комбінат) до товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий центр "Шериф-СВ" (далі  Товариство) та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області (далі  Відділення) про визнання договорів недійсними,
		 
		за участі представників: 
		Комбінату: ОСОБА_1 за дов. від 20 липня 2006 року № 20/7-06, 
		Товариства: ОСОБА_2 за дов. від 14 вересня 2015 року № 7,
		Відділення: ОСОБА_3 за дов. від 6 січня 2015 року № 1,
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 
		 
		У жовтні 2015 року Комбінат звернувся до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що 28 квітня 2015 року та 3 вересня 2014 року між Відділенням та Товариством були укладені договори купівлі-продажу обєктів державної власності групи А  нежитлових приміщень першого та другого поверхів будівлі літ "А-2" загальною площею 189,4 м2 та 204,8 м2 відповідно, що знаходяться за адресою: місто Рівне, вулиця Шкільна, будинок 11. Оскільки належним власником вищезазначеного нерухомого майна на час укладення цих правочинів, на думку позивача, був Комбінат, і Відділенням в порушення вимог чинного законодавства було поділено наведену будівлю на два обєкти приватизації та здійснено процедуру продажу даного майна без проведення аукціону, позивач, посилаючись на статті 203, 215, 228 Цивільного кодексу України (далі  ЦК України), просив суд визнати вищезазначені договори недійсними.
		Ухвалою господарського суду Рівненської області від 8 жовтня 2015 року порушено провадження у справі № 918/1163/15 та призначено її до розгляду на 27 жовтня 2015 року.
		Крім того, в порядку статей 66, 67 Господарського процесуального кодексу України                 (далі  ГПК України) з метою забезпечення позову Комбінат у своїй позовній заяві також просив суд заборонити Відділенню та Товариству вчиняти будь-які дії щодо відчуження спірного нерухомого майна іншим особам.
		Статтею 66 ГПК України передбачено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. 
		Зі змісту вищенаведених приписів чинного законодавства вбачається, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обовязковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими повязується застосування певного заходу до забезпечення позову.
		Аналогічна правова позиція викладена у пункті 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову".
		Оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами необхідності вжиття заходів до забезпечення предявленого ним позову, суд дійшов висновку про те, що вищезазначене клопотання є необґрунтованим, у звязку з чим в його задоволенні слід відмовити.
		До позовної заяви Комбінатом було долучено клопотання про призначення у даній справі судової будівельно-технічної експертизи (т. 1, а.с. 25), відповідно до якого позивач, з урахуванням заяв від 26 жовтня 2015 року № 193 (т. 1, а.с. 107) та від 15 грудня 2015 року (а.с. 40), просив суд призначити будівельно-технічну експертизу спірного обєкта нерухомості, що знаходиться у місті Рівному по вулиці Шкільній, 11, з метою визначення технічного складу, ринкової вартості цього майна, а також можливості поділу зазначеного обєкта нерухомості на два ізольовані приміщення та встановлення факту заниження його вартості при проведенні процедури приватизації.
		У той же час посилання позивача на необхідність призначення у даній справі судової експертизи оцінюється судом критично з огляду на таке.
		Відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судовою експертизою є дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.
		Згідно з частиною 1 статті 41 ГПК України експертиза призначається для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань.
		У той же час зі змісту даних законодавчих приписів вбачається, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби в спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
		Аналогічна правова позиція відображена у пункті 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи".
		Посилання позивача про необхідність призначення судової експертизи з метою встановлення дійсної ринкової вартості спірного нерухомого майна не беруться судом до уваги з огляду на наступне.
		Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 ГПК України).
		На обґрунтування свого клопотання позивачем був наданий висновок судового експерта ОСОБА_4 від 28 липня 2015 року № Д-07/15 (т. 1, а.с. 67-73), яким встановлено, що ринкова вартість спірного нерухомого майна складає 7 250 000 грн. 00 коп.  
		За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для призначення у даній справі судової експертизи на предмет дослідження вартості спірної нерухомості, оскільки самим позивачем були надані суду відповідні належні і допустимі докази, що свідчать про його вартість.
		Слід також зазначити, що накази Відділення про затвердження висновків про вартість вищезазначених обєктів від 5 березня 2014 року № 44 та від 29 липня 2014 року № 200 (т. 1, а.с. 179, 203), у встановленому законом порядку не оспорювалися та на момент розгляду справи є чинними.
		Крім того, з матеріалів справи вбачається, що нежитлові приміщення першого поверху будівлі літ. "А-2" загальною площею 189,4 м2 були включені до переліку обєктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні, на підставі наказу Фонду державного майна України від 23 грудня 2013 року № 4345 (т. 1, а.с. 173), а нежитлові приміщення другого поверху цієї будівлі загальною площею 204,8 м2 були включені до переліку обєктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні, на підставі наказу даного центрального органу виконавчої влади із спеціальним статусом від 30 квітня 2014 року № 1309 (т. 1, а.с. 197). Пунктами 2 цих наказів Відділенню було доручено здійснити приватизацію вищенаведених обєктів. Зі змісту даних документів вбачається, що включення до переліку обєктів, що підлягають приватизації, кожного спірного приміщення як окремої будівлі та надання дозволу на їх приватизацію здійснювалося не Відділенням, а Фондом державного майна України (який не є стороною у даній справі). У той же час у матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про оскарження вищезазначених наказів у встановленому законом порядку. У судових засіданнях представник Комбінату також підтвердив, що позивачем дані акти в судовому порядку не оспорювались. Крім того, вимоги до Фонду державного майна України щодо скасування наведених наказів в рамках даної справи Комбінатом не предявлялись.
		Відтак, суд дійшов висновку про те, що вирішення даного питання лежить у площині застосування норм чинного законодавства при оцінці дій зазначеного органу, належить до компетенції суду і не потребує використання спеціальних знань.
		Твердження позивача про необхідність призначення судової експертизи у звязку зі спливом шестимісячного терміну дії висновків про експертну оцінку кожного з поверхів спірних будівель на момент їх приватизації з дати проведення оцінки також є необґрунтованими, оскільки сплив вказаного строку не є підставою для призначення судової експертизи, а є обставиною, яка покладена Комбінатом у зміст його позовних вимог. Відтак, такий факт повинен встановлюватися судом в рамках розгляду даного спору, а не судовим експертом під час проведення експертного дослідження.
		Отже, зважаючи на вищезазначені обставини, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для призначення у даній справі судової експертизи, у звязку з чим у задоволенні вищенаведеного клопотання Комбінату слід відмовити.
		До початку судового засідання, призначеного на 27 жовтня 2015 року, через канцелярію суду також надійшов відзив Товариства на позовну заяву від 27 жовтня 2015 року (т. 1, а.с. 109-110), в якому останнє заперечило проти задоволення вимог Комбінату з огляду на те, що процедура приватизації, за результатами якої були укладені оскаржувані договори, була проведена відповідно до вимог чинного законодавства. Крім того, на момент вчинення оспорюваних правочинів дійсним власником вищенаведеного нерухомого майна на підставі заочного рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 березня 2010 року у справі № 2-424/10 була держава в особі Відділення, що також свідчить про наявність у наведеного відповідача повноважень на укладення спірних угод. Разом з тим, Товариство у даному відзиві також повідомило про наявність декількох судових рішень господарського суду Рівненської області, якими в задоволенні позовних вимог Комбінату щодо визнання його права власності на нерухоме майно, розташоване у місті Рівному по вулиці Шкільній, 11, було відмовлено.
		До початку цього судового засідання через канцелярію суду надійшов відзив Відділення на позовну заяву від 27 жовтня 2015 року (т. 1, а.с. 127-129), в якому останнє заперечило проти вимог Комбінату з огляду на те, що даний орган державної влади мав право на укладення оскаржуваних правочинів, оскільки є належним власником спірної нерухомості на підставі вищезазначеного заочного рішення Рівненського міського суду Рівненської області, яке на час розгляду даної справи набрало законної сили.
		У судових засіданнях 27 жовтня 2015 року та 10 листопада 2015 року оголошувалися перерви відповідно до 10 листопада 2015 року та 24 листопада 2015 року.
		До початку даного судового засідання через канцелярію суду надійшло клопотання Відділення від 24 листопада 2015 року (т. 1, а.с. 159), в якому останнє просило суд залишити даний позов без розгляду на підставі частини 1 статті 81 ГПК України. В обґрунтування даного клопотання цей відповідач зазначив, що довіреність на представництво ОСОБА_1 інтересів Комбінату в суді була підписана директором позивача ОСОБА_5, який на час порушення провадження у справі помер.
		Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення цього клопотання з огляду на таке.
		Відповідно до частини 1 статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
		Статтею 244 ЦК України встановлено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. 
		Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами (стаття 246 ЦК України).
		Судом встановлено, що у матеріалах даної справи міститься довіреність від 20 липня 2006 року № 20/7-06 за підписом директора Комбінату ОСОБА_5 Згідно даної довіреності Комбінат в особі вищенаведеної посадової особи уповноважив адвоката ОСОБА_1 на представництво та захист інтересів позивача в судах будь-якої юрисдикції та інстанції з усіма правами, наданими законом стороні процесу. Вказана довіреність видана без права передоручення та дійсна до відміни її довірителем. Докази, які свідчать про закінчення строку вищезазначеної довіреності чи скасування її довірителем, у матеріалах даної справи відсутні. Отже, смерть директора позивача не може свідчити про автоматичну втрату чинності даною довіреністю, а відтак і про відсутність повноважень у ОСОБА_1 на представництво інтересів Комбінату в суді.
		Також пунктом 4 частини 1 статті 248 ЦК України встановлено, що представництво за довіреністю припиняється у разі припинення юридичної особи, яка видала довіреність. Водночас у матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про припинення Комбінатом своєї господарської діяльності у встановленому законом порядку. 
		Ухвалою суду від 24 листопада 2015 року розгляд справи було відкладено на 2 грудня 2015 року.
		Ухвалою суду від 2 грудня 2015 року строк розгляду спору у справі № 918/1163/15 було продовжено до 22 грудня 2015 року, а розгляд справи відкладено на 15 грудня 2015 року.
		У судовому засіданні 15 грудня 2015 року оголошувалася перерва до 21 грудня                 2015 року.
		Представник позивача у судовому засіданні 21 грудня 2015 року підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.
		Представники Відділення та Товариства у даному судовому засіданні проти задоволення позову Комбінату заперечили з підстав, зазначених у відзивах на позовну заяву від 27 жовтня 2015 року.
		Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій документів поданим учасниками процесу оригіналам цих документів, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		23 грудня 2013 року та 30 квітня 2014 року на підставі наказів Фонду державного майна України № 4345 (т. 1, а.с. 173) та № 1309 (т. 1, а.с. 197) за результатами звернень Відділення від 28 листопада 2013 року № 01-03-03747 (т. 1,  а.с. 171-172) та від 25 лютого 2014 року               № 01-03-00551 (т. 1, а.с.195-196) нежитлові приміщення відповідно першого поверху будівлі літ. "А-2" загальною площею 189,4 м2 та нежитлові приміщення другого поверху цієї будівлі загальною площею та 204,8 м2, що знаходяться у місті Рівному по вулиці Шкільній, 11, були включені до переліку обєктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні. За змістом пунктів 2 наведених наказів Відділенню було доручено здійснити приватизацію цих обєктів.
		Наказами Відділення від 8 січня 2014 року № 1 та від 8 травня 2014 року № 107 (т. 1, а.с. 174, 198) вирішено здійснити приватизацію вищезазначених обєктів нерухомості шляхом продажу їх на аукціоні.
		Після проведення повної інвентаризації вищезазначених обєктів Відділенням були складені відповідні висновки про вартість цього майна (т. 1, а.с. 178, 202). Згідно даних висновків, затверджених наказами Відділення від 5 березня 2014 року № 44 та від 29 липня 2014 року № 200 (т. 1, а.с. 179, 203) ринкова вартість нежитлових приміщень першого поверху будівлі літ. "А-2" загальною площею 189,4 м2, розташованих у місті Рівному по вулиці Шкільній, 11, склала 956 760 грн. 00 коп., а вартість нежитлових приміщень другого поверху цієї будівлі загальною площею та 204,8 м2  1 077 360 грн. 00 коп. 
		З матеріалів справи вбачається, що інформація про продаж вищезазначених обєктів у встановленому законом порядку була опублікована в газеті "Відомості приватизації" від                 18 червня 2014 року № 24 і від 17 вересня 2014 року № 37 та "Вільне слово" від 24 червня             2014 року № 45 і від 11 вересня 2014 року № 65 (т. 1, а.с. 180-181, 192-193).
		Відповідно до пункту 3.1 Порядку продажу обєктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 2 квітня 2012 року № 439, продаж обєктів на аукціоні здійснюється за наявності не менше ніж двох учасників аукціону.
		Згідно з пунктом 1.9 даного Порядку заяви про приватизацію подаються до державних органів приватизації у письмовому вигляді за місцезнаходженням обєкта, що підлягає приватизації, відповідно до Порядку подання та розгляду заяви про включення до переліку обєктів, що підлягають приватизації, та заяви про приватизацію щодо обєктів державної власності груп А, Д та Ж, затвердженого наказом Фонду державного майна України від                  17 квітня 1998 року № 772 (у редакції наказу Фонду державного майна України від 2 квітня 2012 року № 437).
		З матеріалів справи вбачається, що до Відділення надійшло три заяви про приватизацію нежитлових приміщень першого поверху будівлі літ. "А-2" загальною площею 189,4 м2, розташованих у місті Рівному по вулиці Шкільній, 11, зокрема, заява фізичної особи              ОСОБА_6 від 21 липня 2014 року (т. 1, а.с. 185), заява обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Рівбуд" від 21 липня 2014 року (т. 1, а.с. 182) та заява Товариства від 21 липня 2015 року.
		Листами від 24 липня 2014 року № 11-03-02198 та № 18-03-02199 Відділення повідомило обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Рівбуд" і фізичну особу ОСОБА_6 про відмову в реєстрації поданих ними заяв про приватизацію (т. 1, а.с. 186-187).
		Водночас листом від 24 липня 2014 року №11-03-02200 Відділення повідомило Товариство про те, що аукціон з продажу вищенаведеної нерухомості не відбудеться, оскільки останній є єдиним заявником, в якого зареєстрована заява про приватизацію.
		Наказом Відділення від 28 липня 2014 року № 197 (т. 1, а.с. 190) аукціон з продажу вищезазначеного обєкта державної власності групи А було оголошено таким, що не відбувся.
		У подальшому листом від 24 липня 2014 року № 8 Товариство звернулося до Відділення з проханням про надання можливості приватизувати вищезазначену нерухомість із збереженням умов приватизації за ціною 966   328 грн. 00 коп.
		Крім того, судом також встановлено, що наказом Відділення від 10 березня 2015 року              № 48 аукціон з продажу обєкта державної власності групи А  нежитлових приміщень другого поверху будівлі літ. "А-2" загальною площею та 204,8 м2, розташованих у місті Рівному по вулиці Шкільній, 11, також було оголошено таким, що не відбувся.
		У звязку з наведеними обставинами наказом Відділення від 18 березня 2015 року № 62 (т. 1, а.с. 212) даний об'єкт був виставлений на повторний продаж на аукціоні, про що у газеті "Вільне слово" від 26 березня 2015 року № 13 та газеті "Відомості приватизації" від 1 квітня 2015 року № 13 були розміщені відповідні відомості (т. 1, а.с. 213-214).
		Враховуючи те, що до Відділення надійшла та була у встановленому законом порядку зареєстрована лише одна заява про приватизацію даного майна  заява Товариства від               20 квітня 2015 року (а.с. 215), листом Відділення від 21 квітня 2015 року № 11-03-01043 (т. 1, а.с. 216) даного відповідача було повідомлено про те, що аукціон з продажу нежитлових приміщень другого поверху будівлі літ. "А-2" загальною площею та 204,8 м2, розташованих у місті Рівному по вулиці Шкільній, 11, не відбудеться.
		Наказом Відділення від 24 квітня 2015 року № 83 (т. 1, а.с. 218) аукціон з продажу вищезазначеного обєкта державної власності групи А було оголошено таким, що не відбувся.
		З матеріалів справи також вбачається, що листом від 21 квітня 2015 року № 10 Товариство звернулося до Відділення з проханням про надання можливості приватизувати вищезазначену нерухомість із збереженням умов приватизації за ціною 1 078 000 грн. 00 коп. (т. 1, а.с. 217).
		Наказами Відділення від 13 серпня 2014 року № 216 (т. 1, а.с. 216) та від 27 квітня           2015 року № 85 (т. 1, а.с. 219) було вирішено здійснити продаж нежитлових приміщень першого поверху будівлі літ. "А-2" загальною площею 189,4 м2, розташованих у місті Рівному по вулиці Шкільній, 11, а також нежитлових приміщень другого поверху цієї будівлі загальною площею та 204,8 м2 та укласти з Товариством відповідні договори купівлі-продажу спірних обєктів нерухомості.
		Судом встановлено, що 3 вересня 2014 року на підставі наказу Відділення від 13 серпня 2014 року № 216 між Товариством та Відділенням був укладений договір купівлі-продажу, за умовами якого останнє зобовязалося передати у власність Товариства обєкт державної власності групи А  48/100 часток нежитлового приміщення, а саме: нежитлові приміщення першого поверху будівлі літ. "А-2" загальною площею 189,4 м2, розташовані в місті Рівному по вулиці Шкільній, 11, а останнє, у свою чергу,  оплатити вартість даного майна та провести його державну реєстрацію (т. 1, а.с. 112-113).
		Вказаний договір підписаний уповноваженими представниками відповідачів, скріплений печатками цих субєктів господарювання, а також посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрований у реєстрі за              № 1531.
		Крім того, 28 квітня 2015 року на підставі наказу Відділення від 27 квітня 2015 року              № 85 між Товариством та Відділенням був укладений договір купівлі-продажу, за умовами якого останнє зобовязалося передати у власність Товариства обєкт державної власності групи А  52/100 часток нежитлового приміщення, а саме: нежитлові приміщення другого поверху будівлі літ. "А-2" загальною площею 204,8 м2, розташовані в місті Рівному по вулиці Шкільній, 11, а останнє, у свою чергу,  оплатити вартість даного майна та провести його державну реєстрацію (т. 1, а.с. 114-115).
		Дана угода підписана уповноваженими представниками відповідачів, скріплена печатками цих юридичних осіб, а також посвідчена приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_7 і зареєстрована у реєстрі за № 111.
		З матеріалів справи вбачається, що Товариство сплатило повну вартість спірних обєктів нерухомості, що не заперечувалося представниками сторін у судових засіданнях. Крім того, останнє у встановленому законом порядку оформило право власності на нежитлові приміщення першого поверху будівлі літ. "А-2" загальною площею 189,4 м2, розташовані у місті Рівному по вулиці Шкільній,  11, та нежитлові приміщення другого поверху цієї будівлі загальною площею та 204,8 м2, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1, а.с. 116-117).
		Обґрунтовуючи даний позов щодо визнання недійними спірних угод, Комбінат посилався на те, що він є власником вищезазначених нежитлових приміщень, що знаходяться у місті Рівному по вулиці Шкільній, 11, на підставі договору міни, укладеного у простій формі.
		Частинами 1-3, 5 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Положеннями статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частина 2 статті 228 ЦК України).
		Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
		Норми статті 16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу України розкривають зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав.
		Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. 
		Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередньо мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
		Зі змісту вищенаведених нормативних приписів чинного законодавства вбачається, що коли законом прямо не визначено коло осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1, 2 ГПК України. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках  прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
		Аналогічна правова позиція викладена у пункті 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".
		Відповідно до частини 3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		Судом встановлено, що заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12 березня 2010 року у справі № 2-424/10 позовні вимоги заступника прокурора Рівненської області в інтересах держави в особі Відділення задоволено. Зазначеним рішенням, яке на час розгляду даної справи набрало законної сили та не було скасовано (т. 1, а.с. 131-133), визнано право власності на приміщення по вулиці Шкільній, 11 у місті Рівному за державою в особі Відділення та витребувано вказане майно з чужого незаконного володіння Товариства та ОСОБА_1. Крім того, цим рішенням було скасовано запис від 23 квітня 2008 року № 189-2543 в книзі № 16 про реєстрацію в Реєстрі права власності на нерухоме майно права власності на будівлю за адресою: місто Рівне, вулиця Шкільна, 11 за Комбінатом, а також запис від 29 січня 2009 року № 289-2543 в книзі № 16 про реєстрацію в Реєстрі права власності на нерухоме майно   права власності на 48/100 будівлі за адресою: місто Рівне, вулиця Шкільна, 11 за ОСОБА_1. 
		У вказаному рішенні судом було встановлено, що спірна адміністративна будівля по вулиці Шкільній, 11 у місті Рівному була передана з балансу ПМК-207, яке входило в структуру треста "Ровносільбуд" та відносилось до державної форми власності, і в подальшому остання була передана безоплатно підприємству кооперативної власності              ПМК-16 "Ровноагробуд" з подальшою передачею цієї будівлі на баланс позивачу. Зважаючи на те, що визначене майно не було викуплено (приватизовано) в установленому порядку, суд у даному рішенні встановив, що адміністративна будівля по вулиці Шкільній, 11 у місті Рівному має статус державного майна.
		Частиною 5 статті 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
		Згідно статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.
		Судом також встановлено, що рішенням господарського суду Рівненської області від             6 червня 2012 року у справі № 5019/453/12, залишеним без змін постановами Рівненського апеляційного господарського суду від 9 грудня 2014 року та Вищого господарського суду України від 17 березня 2015 року, у задоволенні позову Комбінату до Відділення про визнання права власності за набувальною давністю на будівлю, що знаходиться у місті Рівному по вулиці Шкільній, 11, було відмовлено.
		Крім того, рішенням господарського суду Рівненської області від 25 травня 2015 року у справі № 918/246/15, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 15 вересня 2015 року, позов Комбінату до Відділення та Товариства про визнання права власності на вищезазначену будівлю також було залишено без задоволення.
		Вищезазначені судові рішення на час розгляду даної справи набрали законної сили.
		Відтак, враховуючи те, що Комбінат на момент укладення оскаржуваних угод не був власником нерухомого майна, що передавалося Відділенням Товариству за оскаржуваними договорами, суд дійшов висновку про відсутність порушення цими правочинами такого його права.
		Слід також зазначити, що обраний позивачем спосіб захисту права шляхом визнання недійними угод купівлі-продажу майна, яке, на думку Комбінату, є його власністю, не призведе до відновлення цього права у разі задоволення позову.
		Крім того, в обґрунтування своїх вимог Комбінат посилався на порушення Відділенням процедури приватизації спірного нерухомого майна.
		Відповідно до статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
		Судом встановлено, що Комбінатом не подавалися заяви до Відділення, в яких позивач висловлював своє бажання взяти участь у процедурі приватизації спірної нерухомості. У судовому засіданні 21 грудня 2015 року представник позивача пояснив, що Комбінат не брав участі у процедурі приватизації у звязку з тим, що він є належним власником спірного нерухомого майна.
		У той же час Комбінатом не було доведено суду належними і допустимими доказами приналежності йому спірного нерухомого майна, що підтверджується заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12 березня 2010 року у справі № 2-424/10.
		Також у цьому судовому засіданні представник Комбінату зазначив, що позивач мав намір взяти участь у викупі спірних об'єктів нерухомості. Проте Комбінатом в порушення вимог статей 33, 34 ГПК України не було надано суду жодних доказів на підтвердження вищевикладених обставин.
		У своєму позові Комбінат вказував про порушення Відділенням нормативних приписів чинного законодавства, які полягали у неправомірному поділі обєкта нерухомості, що знаходиться у місті Рівному по вулиці Шкільній, 11, на два окремі обєкти приватизації, та продажу вказаних обєктів по окремим договорам.
		Як було зазначено вище, за результатами звернень Відділення від 28 листопада 2013 року № 01-03-03747 та від 25 лютого 2014 року № 01-03-00551 на підставі наказів Фонду державного майна України від 23 грудня 2013 року № 4345 та від 30 квітня 2014 року № 1309 нежитлові приміщення відповідно першого поверху будівлі літ. "А-2" загальною площею    189,4 м2 та нежитлові приміщення другого поверху цієї будівлі загальною площею та 204,8 м2, що знаходяться у місті Рівному по вулиці Шкільній, 11, були включені до переліку обєктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні. Пунктами 2 цих наказів відповідним регіональним відділенням Фонду державного майна України було доручено здійснити приватизацію обєктів, включених до цього переліку.
		Наказами Відділення від 8 січня 2014 року № 1 та від 8 травня 2014 року № 107 (т. 1, а.с. 174, 198) вирішено здійснити приватизацію вищезазначених окремих обєктів нерухомості шляхом продажу їх на аукціоні. У подальшому Наказами Відділення від 5 березня 2014 року № 44 та від 29 липня 2014 року № 200 були затверджені висновки про вартість спірного майна.
		У той же час у матеріалах справи відсутні докази оскарження позивачем чи будь-якою іншою особою вищезазначених наказів Фонду державного майна України від 23 грудня           2013 року № 4345 та від 30 квітня 2014 року № 1309 про включення вищезазначених обєктів нерухомості до переліку обєктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні. У судових засіданнях представник позивача підтвердив, що Комбінат у встановленому законом порядку не оспорював дані накази. Вимоги про визнання цих актів недійсними не предявлялися Комбінатом і у даній справі.
		За змістом статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони, а також визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.
		Проте даною нормою господарському суду не надано повноважень на визнання недійсними пов'язаний з предметом спору актів центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом, тим більше коли останні не мають процесуального статусу сторони процесу.
		Слід також зазначити, що результати проведених Відділенням аукціонів з продажу вищенаведеного майна також позивачем не оскаржувалися.
		За таких обставин, зважаючи на чинність вищенаведених наказів Фонду державного майна України, суд дійшов висновку про те, що твердження Комбінату про порушення Відділенням порядку поділу спірного майна, що підлягало приватизації, є передчасними.
		Посилання Комбінату на порушення порядку продажу спірних обєктів у звязку зі спливом шестимісячного строку з моменту оцінки вказаного майна також не беруться судом до уваги з огляду на наступне.
		Відповідно до статті 23 Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 року № 1891, висновок про вартість майна, складений для цілей приватизації майна шляхом викупу або продажу конкурентними способами (для договору купівлі-продажу, оголошення умов продажу, у тому числі повторного продажу), дійсний протягом шестимісячного строку від дати його затвердження. 
		Крім того, даною статтею також передбачено, що дія висновку про вартість майна (у тому числі пакета акцій відкритого акціонерного товариства) продовжується наказом відповідного органу, який його затвердив, на строк, що не перевищує одного року від дати затвердження.
		З огляду на викладене, а також зважаючи на те, що вищенаведені висновки про вартість обєктів нерухомості, що відчужувались за договорами купівлі-продажу від 3 вересня           2014 року та від 28 квітня 2015 року, були затверджені наказами Відділення відповідно                5 березня 2014 року та 29 липня 2014 року і 26 січня 2015 року, суд дійшов висновку про необґрунтованість посилань позивача щодо пропуску Відділенням встановленого шестимісячного строку для укладення спірних договорів з моменту затвердження цих висновків.
		Суд також критично оцінює посилання Комбінату на невідповідність дійсної вартості спірного майна, встановленої наданим Комбінатом висновком судового експерта ОСОБА_4, вартості цього майна, вказаній у висновках Відділення, оскільки вищезазначений висновок судового експерта був датований 28 липня 2015 року, тобто значно пізніше висновків Відділення про вартість спірного майна, затверджених відповідно 5 березня 2014 року та 29 липня 2014 року.
		Твердження Комбінату про порушення Відділенням вимог статей 7-11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" також є необґрунтованими у звязку з наступним.
		Відповідно до положень Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 року № 1891, окремим індивідуально визначеним майном є об'єкти у матеріальній формі (інвентарні об'єкти або групи інвентарних об'єктів та інше окреме майно), що приватизуються відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
		З матеріалів справи вбачається, що нежитлові приміщення відповідно першого поверху будівлі літ. "А-2" загальною площею 189,4 м2 та нежитлові приміщення другого поверху цієї будівлі загальною площею та 204,8 м2, що знаходяться у місті Рівному по вулиці Шкільній, 11, відповідають вказаним характеристикам, оскільки мають окремі входи та можуть функціонально використовуватися за призначенням окремо одне від одного.
		Також не беруться до уваги твердження Комбінату щодо порушення відповідачами процедури приватизації нерухомості, що знаходиться у місті Рівному по вулиці Шкільній, 11, що полягало у не розміщенні у публічних засобах масової інформації оголошення про їх викуп, оскільки відповідно до частини 7 статті 17 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" встановлено, що у разі, якщо на аукціон з продажу об'єкта малої приватизації надійшла заява від одного покупця, зазначений об'єкт може бути проданий безпосередньо такому покупцеві за запропонованою ним ціною, але не нижче початкової ціни. Водночас вказана норма не містить імперативного обовязку здійснювати публікацію стосовно здійснення викупу приватизаційного нерухомого майна. Крім того, як було зазначено вище, інформація про продаж спірних обєктів на аукціонах (які в подальшому були визнані такими, що не відбулися) у встановленому законом порядку була опублікована в газеті "Відомості приватизації" від 18 червня 2014 року № 24 і від 17 вересня 2014 року № 37 та "Вільне слово" від 24 червня 2014 року № 45 і від 11 вересня 2014 року              № 65 (т. 1, а.с. 180-181, 192-193).
		Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 ГПК України). 
		Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
		Оскільки позивачем не було доведено належними та допустимими доказами його права власності на спірні об'єкти нерухомості, намірів взяти участь у процедурі їх приватизації та факту порушення оскаржуваними договорами купівлі-продажу його прав чи законних інтересів, а також враховуючи те, що інші обставини, на які посилався Комбінат у позові, не знайшли свого підтвердження, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні його вимог.
		За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
		Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд 
		 
		ВИРІШИВ: 
		 
		У задоволенні позову відмовити.
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
		 
		Повне рішення складено 25 грудня 2015 року
		 
		 
		Суддя                                                                                                                              Є.В. Павленко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...