Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5-2740км15 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.12.2015. Забезпечено надання загального доступу: 30.12.2015.

Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Ухвала
		іменем україни
		22 грудня 2015 року  м. Київ 
		Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних
		і кримінальних справ у складі колегії:
		 
		головуючого ОСОБА_1 ,суддів: при секретарі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 
		розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанцій на вирок Вишгородського районного суду Київської області від 10 лютого 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 21 травня 2015 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014110000000381, за обвинуваченням 
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця і мешканця АДРЕСА_1 , такого, що не має судимості, 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК,
		за участю прокурора ОСОБА_6 ,
		захисника  ОСОБА_7 , 
		виправданого ОСОБА_5 ,
		 в с т а н о в и л а:
		Зазначеним вироком місцевого суду залишеним без зміни ухвалою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_5 виправдано у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК.
		У касаційній скарзі прокурор просить зазначені судові рішення скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотними порушеннями кримінального процесуального закону. Вважає рішення суду першої інстанції належним чином немотивованим та ухваленим на підставі вибірково досліджених доказів із порушенням принципу безпосередності їх дослідження. При цьому зазначає, що ОСОБА_5 буловиправдано у предявленій підозрі, а не обвинуваченні. Стверджує, що апеляційний розгляд кримінального провадження відбувся з порушеннями вимог ч. 3 ст. 404 КПК, а ухвала не відповідає ст. 419 КПК.
		Органами досудового слідства,   ОСОБА_5 обвинувачувався у тому, що він, працюючи на посаді інспектора відділення Державної автомобільної інспекції Вишгородського районного відділу ГУ МВС України в Київській області та, будучи службовою особою органу державної виконавчої влади, 11 січня 2014 року о 11.50 год в м. Вишгород, в порушення норм статей254,256 КУпАП, без відібрання пояснення у правопорушника та збирання будь-яких інших доказів правопорушення, вніс до офіційного документу - протоколу про адміністративне правопорушення завідомо неправдиві відомості про те, що саме ОСОБА_8 29 грудня 2013 року близько 12.35 год на 20 км автодороги Київ-Овруч вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 122-2 КУпАП, у той час як останнього на місці вчинення правопорушення зазначеного в протоколі, не було.
		У подальшому зазначений протокол щодо ОСОБА_8 був направлений до Вишгородського районного суду для розгляду по суті.
		Виправдовуючи ОСОБА_5 , суд дійшов висновку, що стороною обвинувачення не представлено будь-яких доказів на підтвердження суб`єктивної сторони інкримінованого йому злочину, зокрема відсутні фактичні дані на підтвердження володіння ОСОБА_5 відомостей, які б спростовували викладені у рапорті інспектора ОСОБА_9 обставини щодо поведінки на дорозі водія автомобіля «Renault Duster» 29 грудня 2013 року, а також що ОСОБА_5 усвідомлював та знав про неправдивий характер тих відомостей, які вносились ним 11 січня 2014 року до протоколу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_8 .
		Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку касаційної скарги, думку виправданого ОСОБА_5 та захисника ОСОБА_7 , які заперечили проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах. 
		За змістом ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
		Відповідно до ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
		Частиною 3 ст. 62 Конституції України передбачено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		Згідно диспозиції ч. 1 ст. 366 КК кримінальна відповідальність настає у разі складання, видачі службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів. При цьому з суб`єктивної сторони цей злочин може бути вчинений виключно з прямим умислом, а мотиви і мета службового підроблення на кваліфікацію не впливають. 
		При вивченні матеріалів кримінального провадження та аналізуючи зібрані у справі докази, колегія суддів погоджується із тим, що у діянні вчиненому   ОСОБА_10 відсутня суб`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, тобто не встановлено наявності в його діях прямого умислу на внесення до протоколу про адміністративне правопорушення завідомо неправдивих відомостей.
		Перевіривши належним чином усі надані органами досудового слідства докази, такий висновок суд першої інстанції обґрунтував показаннями самого виправданого ОСОБА_5 , який свою вину у скоєному не визнав та пояснив, що дійсно на початку січня 2014 року йому було видано доручення начальника відділення ДАІ для прийняття відповідних рішень на підставі рапорту інспектора ОСОБА_9 від 29 грудня 2013 року про невиконання вимоги про зупинку водієм транспортного засобу. Для з`ясування інформації про правопорушника ним було встановлено володільця транспортного засобу, яким виявися ОСОБА_8 , та двічі здійснено виїзд за місцем його проживання з метою встановлення його причетності до адміністративного правопорушення. При цьому, зі слів матері ОСОБА_8 , останній дійсно приїздив до неї 29 грудня 2013 року біля 14.00 год на власному автомобілі «Renault Duster». У зв`язку з тим, що ОСОБА_8 на виклики ДАІ не реагував, він склав протокол про вчинення ОСОБА_8 адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП та направив його до суду. Ці показання виправданого повністю узгоджуються з поясненнями свідка ОСОБА_8 , який в судовому засіданні зазначив, що дійсно 29 грудня 2013 року у зазначений час він знаходився на вказаній у рапорті ділянці дороги, однак вимоги про зупинку працівники ДАІ йому не подавали. Листи отримував, один з яких був адресований не йому. 
		Крім того, згідно письмових матеріалів кримінального провадження, які були дослідженні в судовому засіданні в суді першої інстанції, зокрема протокол огляду документів, а саме адміністративного матеріалу відносно ОСОБА_8 за ст. 122-2 КУпАП, підтверджується, що підставою для складання протоколу ОСОБА_5 став рапорт працівника міліції, а також всі відомості про вчинене правопорушення він використовував із цього ж офіційного документу. При цьому ОСОБА_5 дійсно відбиралися письмові пояснення у ОСОБА_11 , з яких убачалося, що її син - ОСОБА_8 , 29 грудня 2013 року близько 14.00 год приїздив до неї на власному автомобілі, водієм якого було вчинене вказане адміністративне правопорушення. 
		Зі змісту будь-яких інших доказів, які на думку сторони обвинувачення підтверджують винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому злочину, зокрема рапорту процесуального керівника про виявлення ознак складу злочину від 11 листопада 2014 року, повідомлення ОСОБА_5 про підозру та обвинувального акту не можливо зробити висновок про наявність в останнього прямого умислу на внесення завідомо неправдивих відомостей у офіційний документ.
		З огляду на наведене та ураховуючи, що в матеріалах кримінального провадження відсутні докази на підтвердження винуватості   ОСОБА_12 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, а також з урахуванням положень ст. 62 Конституції України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про необхідність ухвалення виправдувального вироку у зв`язку з відсутністю в діянні обвинуваченого складу інкримінованого йому злочину. 
		Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам статей 370, 374 КПК. 
		Матеріалами кримінального провадження спростовується твердження прокурора про те, що органом досудового слідства не було висунуто ОСОБА_13 обвинувачення, оскільки, обвинувальний акт предявлений ОСОБА_13 відповідає вимогам ст. 291 КПК.
		При розгляді скарги прокурора суд апеляційної інстанції перевірив його доводи щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та порушень вимог кримінального процесуального закону, належним чином вмотивував своє рішення і обґрунтовано залишив скаргу без задоволення. 
		Твердження про недотримання судом апеляційної інстанції вимог ч. 3 ст. 404 КПК є також безпідставними, оскільки із звукозапису на технічному носії інформації убачається, що питання про повторне дослідження окремих доказів за клопотанням прокурора ретельно з`ясовувалось в судовому засіданні і обґрунтовано було відмовлено у його задоволенні у зв`язку з тим, що сторона обвинувачення не довела наявності підстав за яких цей суд був зобов`язаний повторно дослідити обставини кримінального провадження. 
		Ухвала апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК.
		За таких обставин колегія суддів вважає постановлені у кримінальному провадженні щодо  ОСОБА_5  судові рішення законними та обґрунтованими і підстав для задоволення касаційної скарги не вбачає.
		Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК, колегія суддів
		у х в а л и л а:
		Вирок Вишгородського районного суду Київської області від 10 лютого 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 21 травня 2015 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанцій  без задоволення.
		Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає. 
		  С у д д і:
		 
		 
		 
		  ОСОБА_1   ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...