Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5-41кс15 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 30.12.2015. Забезпечено надання загального доступу: 04.01.2016.

Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
		 
		 
		10 грудня 2015 року м. Київ
		Судова палата у кримінальних справах
		Верховного Суду України у складі:
		 
		головуючого  судді-доповідача ОСОБА_22, суддів:  ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25,ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28,ОСОБА_29, ОСОБА_30, при секретарях:ОСОБА_31,ОСОБА_32, за участю:захисника засудженого ОСОБА_12,  начальника відділу участі прокурорів Генеральної прокуратури України у перегляді судових рішень у кримінальних справах ОСОБА_33,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою засудженого ОСОБА_14 та представника цивільного відповідача ТОВ «Овертранс» ОСОБА_15 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2015 року, 
		в с т а н о в и л а: 
		вироком Галицького районного суду Івано-Франківської області від                       12 вересня 2014 року за результатами розгляду кримінального провадження          № 12013090140000462 засуджено ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого, за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК), до покарання у виді виправних робіт на строк 2 роки з відрахуванням щомісячно в дохід держави 20% із суми заробітку без позбавлення права керувати транспортними засобами. 
		Стягнуто із АТ Страхова компанія «АХА» Страхування» (далі - СК «АХА» Страхування») на користь: ОСОБА_16 1 113,45 грн витрат на лікування та 4 000 грн на відшкодування моральної шкоди; ОСОБА_17            572 грн витрат на лікування та 1 000 грн на відшкодування моральної шкоди; ОСОБА_18 5 051 грн витрат на лікування та 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди; ОСОБА_19 1 596,48 грн витрат на лікування та 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди; ОСОБА_20 50 000 грн за знищений транспортний засіб, 1 200 грн за проведення оцінки знищеного транспортного засобу; ОСОБА_21 50 000 грн за знищений транспортний засіб,                      1 019,30 грн страхового відшкодування витрат на лікування, 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди та 1 964,40 грн витрат за надання правової допомоги. 
		Стягнуто із страхової компанії в дохід держави 980,40 грн за проведення товарознавчих експертиз залученими стороною обвинувачення експертами спеціалізованої державної установи. 
		Визнано за СК «АХА» Страхування» право на залишки автомобілів «FORD TRANSIT», реєстраційний номер НОМЕР_1, та «RENAULT KANGOO», реєстраційний номер НОМЕР_2.
		Постановлено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Овертранс» (далі - ТОВ «Овертранс») на користь: ОСОБА_18 20 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди; ОСОБА_19 3 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди; ОСОБА_20 75 969 грн в рахунок відшкодування вартості знищеного транспортного засобу; ОСОБА_21 38 044 грн в рахунок відшкодування вартості знищеного транспортного засобу, 10 000 грн - страхового відшкодування за завдану моральну шкоду в результаті знищення транспортного засобу та 1 369, 20 грн судових витрат за надання правової допомоги.
		Апеляційний суд Івано-Франківської області ухвалою від 24 листопада 2014 року вказаний вирок залишив без зміни.
		Касаційний суд - колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ - ухвалою від 19 березня 2015 року судові рішення щодо                ОСОБА_14 залишив без зміни.
		ОСОБА_14 визнано винуватим і засуджено за те, що він 22 травня 2013 року приблизно о 10 год. 30 хв., керуючи автопоїздом у складі сідлового тягача марки «VOLVO FH-12», реєстраційний номер НОМЕР_3, та напівпричепа марки «SCHMITZ», реєстраційний номер НОМЕР_4, рухаючись автодорогою «Мукачеве-Львів» в напрямку м. Мукачеве поблизу АЗС ТзОВ «ТІРАС», порушив вимоги підпункту «б» пункту 2.3, пунктів12.1, 12.3, 13.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР). А саме проявив неуважність, не врахував дорожню обстановку та стан транспортного засобу, не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції, вчасно не вжив заходів до зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу та допустив зіткнення з автомобілем марки «FORD TRANSIT», реєстраційний номер НОМЕР_1, який, в свою чергу, виїхав на зустрічну смугу, де зіткнувся з автомобілем «RENAULT KANGOO», реєстраційний номер                 НОМЕР_2. В результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілі         ОСОБА_19, ОСОБА_18, ОСОБА_17 та ОСОБА_16 отримали середньої тяжкості тілесні ушкодження.
		Заяви засудженого ОСОБА_14 та представника цивільного відповідача ТОВ «Овертранс» ОСОБА_15 є подібними у своїх вимогах, обґрунтуваннях, в яких заявники посилаються на одні і ті ж самі рішення, що надані для порівняння. 
		У заявах порушуються питання про скасування постановлених щодо ОСОБА_14 судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 445 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) з призначенням нового розгляду справи в суді першої інстанції. 
		1. Заявники вказують на неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 286 КК у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень. Зокрема, заявники зазначають, що у випадку коли суспільно небезпечні наслідки настали через порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту двома або більше водіями транспортних засобів, суди повинні були з'ясувати характер порушень, які допустив кожен із них, а також чи не було причиною порушення зазначених правил одним водієм, їх недодержання іншим і чи мав перший можливість уникнути дорожньо-транспортної події та її наслідків. Як убачається зі змісту заяв, заявники вказують на те, що ОСОБА_14 порушив ПДР вимушено, через створення аварійної ситуації водієм автомобіля марки «FORD TRANSIT», а отже, на їх думку, засуджений не повинен нести відповідальність за вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 286 КК.
		На обґрунтування неоднаковості в правозастосуванні ч. 1 ст. 286 КК ОСОБА_14 та представник цивільного відповідача ТОВ «Овертранс» ОСОБА_15 посилаються на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 квітня, 12 та 19 березня 2015 року.
		Ухвалою касаційного суду від 7 квітня 2015 року, після перегляду справи Верховним Судом України на підставі пункту 1 частини першої          статті 400-12 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК 1960 року), судові рішення щодо ОСОБА_1 скасовано, кримінальну справу щодо нього закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 6 цього Кодексу за відсутністю в діянні складу злочину, передбаченого частиною першою статті 286 КК. Своє рішення суд касаційної інстанції мотивував тим, що ОСОБА_1 вжив заходів до безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, але внаслідок того, що ОСОБА_3 не виконав обов'язку, встановленого пунктом 10.1 ПДР, сталося зіткнення транспортних засобів. 
		В ухвалі від 12 березня 2015 року касаційний суд скасував судові рішення стосовно ОСОБА_2 та призначив новий розгляд в суді першої інстанції, посилаючись на те, що при постановленні вироку судом було порушено ряд вимог процесуального законодавства під час судового провадження та не перевірено доводи засудженого з приводу порушення ПДР  потерпілим.
		В ухвалі від 19 березня 2015 року суд касаційної інстанції погодився з рішенням суду апеляційної інстанції про відсутність в діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого частиною першою статті 286 КК, оскільки дійшов висновку, що аварійна ситуація при проїзді перехрестя була створена не обвинуваченим.
		2. Неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм КПК, а саме частин четвертої та п'ятої статті 128 цього Кодексу, обґрунтовано в заявах тим, що цивільні позови в кримінальному провадженні стосовно             ОСОБА_14 вирішено без належного врахування норм цивільного законодавства. Так, на думку заявників, суди всіх попередніх інстанцій безпідставно стягнули матеріальну шкоду в розмірі ринкової вартості транспортних засобів, розраховану експертами станом на час проведення експертиз та ще й з урахуванням курсової різниці, що суперечить вимогам                 статті 30 Закону України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника наземних транспортних засобів» (далі - Закон  № 1961-IV), яка містить порядок для визначення розміру відшкодування. Також в заявах зазначено, що суд першої інстанції належним чином не вмотивував свого рішення про стягнення моральної шкоди в заявленій сумі, не обґрунтував ступінь немайнових витрат, не зазначив у чому саме полягає зазначена шкода, якими доказами підтверджується, що суперечить положенням статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).
		На обґрунтування неоднаковості в правозастосуванні частин четвертої та п'ятої статті 128 КПК ОСОБА_14 та ОСОБА_15 посилаються на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 серпня 2012 року, 5, 12 та 19 березня 2015 року.
		3. Крім того, ОСОБА_14 посилається на пункт 3 частини першої статті 445 КПК як на додаткову підставу перегляду оскаржуваного рішення. Засуджений зазначає, що оскаржувана ним ухвала касаційного суду від                19 березня 2015 року суперечить висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2014 року. 
		Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України (далі - Суд) заслухала суддю-доповідача, пояснення захисника ОСОБА_12, який підтримав заяви, пояснення прокурора про відсутність підстав для задоволення заяв, перевірила матеріали кримінальної справи і матеріали, додані до заяв, обговорила доводи заяв і дійшла такого висновку. 
		1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 445 КПК (в редакції Закону від 13 квітня 2012 року) підставою для перегляду судових рішень Верховним Судом України, що набрали законної сили, було неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм закону України про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності). 
		З набранням чинності Законом України від 12 лютого 2015 року                № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі -                    Закон № 192-VIII) зазнали змін підстави для перегляду Судом рішень касаційної інстанції. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 445 КПК на сьогодні до таких підстав віднесено «неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень (крім питань неоднакового застосування санкцій кримінально-правових норм, звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання)». Попередня редакція цього положення передбачала, що Суд може здійснювати перегляд судових рішень із підстави «неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм закону України про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень».
		Отже, вбачаються три законодавчі зміни: 1) слова «норма закону України про кримінальну відповідальність» замінені на «норма права, передбачена законом України про кримінальну відповідальність»; 2) слова «призначення покарання» замінені словами «санкції кримінально-правових норм» у межах характеристики застереження щодо питань, на які не поширюється пункт 1 частини першої статті 445 КПК; 3) слова «щодо подібних суспільно небезпечних діянь» замінені словами «у подібних правовідносинах».
		Суд зауважує, що внесення зазначених процесуальних змін до положень статті 445 КПК були покликані удосконалити процедуру перегляду рішень касаційної інстанції, насамперед для цілей пункту 1 частини першої статті 445 цього Кодексу. Отже, - повноваження Суду щодо перегляду судових рішень з підстав, передбачених вказаним положенням кримінального процесуального закону, реально не зазнали змін після набрання чинності Законом № 192- VIII. 
		Предметом перегляду є неоднакове застосування норми статті 286 КК про кримінальну відповідальність за порушення ПДР особою, яка керує транспортним засобом.
		Суд вважає, що фактичні обставини кримінального правопорушення, інкримінованого ОСОБА_14, та наведені у рішеннях, наданих для порівняння від 19 березня та 7 квітня 2015 року, зокрема щодо протиправних дій, подібні між собою. Ця подібність простежується за об'єктом посягання - безпека дорожнього руху й експлуатації автомобільних транспортних засобів, здоров'я людини, схожість допущених порушень ПДР.
		Додана ж до заяви ухвала касаційного суду від 12 березня 2015 року, на яку також посилаються заявники як на обґрунтування підстав для перегляду судових рішень Верховним Судом України, не є остаточним рішенням у справі й не містить правового висновку суду касаційної інстанції щодо застосування норми статті 286 КК, а тому унеможливлює порівняння цього рішення з оскаржуваним.
		Для встановлення наявності об'єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК, необхідно встановити три обов'язкові ознаки: суспільно небезпечне діяння (порушення правил безпеки дорожнього руху), суспільно небезпечні наслідки (спричинення потерпілому (потерпілим) середньої тяжкості тілесних ушкоджень) та причинний зв'язок між діяннями і наслідками.
		При кваліфікації кримінального діяння за порушення правил безпеки дорожнього руху завжди необхідно визначати причинний зв'язок між порушеннями правил безпеки руху і наслідками, що настали. Причинний зв'язок в автотранспортних злочинах відрізняється тим, що він встановлюється не між діями водія та наслідками, що настали, а між порушеннями правил дорожнього руху й відповідними наслідками.
		Диспозиція статті 286 КК є бланкетною, й для встановлення того, чи були порушені правила безпеки дорожнього руху, необхідно звертатись до ПДР. Вони встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
		Із обсягу та характеру фактичних обставин справи вбачається, що водій ОСОБА_14 зменшив дистанцію до автомобіля, що рухався попереду, до небезпечної, у зв'язку з чим не мав технічної можливості уникнути зіткнення шляхом гальмування транспортного засобу, чим створив аварійну ситуацію..В результаті зіткнення автомобіль марки «FORD TRANSIT» виїхав на смугу зустрічного руху, де зіткнувся із автомобілем марки «RENAULT KANGOO».
		Отже, причиною настання суспільно небезпечних наслідків у виді травмування потерпілих є порушення ОСОБА_14 підпункту «б» пункту 2.3, пункту 13.1 ПДР і між діями останнього та наслідками є причинний зв'язок.
		Натомість з матеріалів справи встановлено, що на момент зіткнення автомобіль «FORD TRANSIT» під керуванням водія ОСОБА_21 знаходився на своїй смузі руху і в діях останнього не встановлено порушень правил ПДР.
		Водночас в ухвалах, наданих для порівняння, встановлено, що діяння осіб у конкретній дорожній ситуації не перебували у причинному зв'язку з наслідками, що настали.
		Правова оцінка фактичної та юридичної підстав кваліфікації діянь, інкримінованих ОСОБА_14, у зіставленні з правовою оцінкою кримінальних правопорушень в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня та 7 квітня 2015 року дають підстави для висновку, що суд касаційної інстанції норму закону про кримінальну відповідальність щодо дій ОСОБА_14 застосував правильно.
		Отже, Суд вважає, що в межах заявлених вимог немає даних про неоднакове застосування однієї і тієї самої норми матеріального права.
		2. Крім того, в заявах порушується питання про те, що Верховний Суд України в порядку, встановленому главою 33 КПК, має зіставити і порівняти висновки суду касаційної інстанції про застосування норми права, передбаченої КПК, в оспореному рішенні з висновками про застосування тієї самої норми права у рішеннях, наданих для порівняння, та висновком щодо застосування норми матеріального права, викладеному в рішенні Верховного Суду України, й за наявності процесуальних підстав дати відповідь на питання, порушені в заявах.
		Однак Суд, хоча й погодився з тим, що на стадії відкриття провадження заяви були визнані прийнятними, проте процесуально позбавлений можливості переглянути оскаржуване рішення касаційної інстанції з підстав, передбачених пунктами 2 та 3 частини першої статті 445 КПК (в редакції закону від 12 лютого 2015 року), та дати свій висновок з питань, порушених у заявах. 
		За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплено у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (офіційне тлумачення даного конституційного положення наведено в Рішенні Конституційного Суду України № 1-рп/99 від 9 лютого 1999 року).
		Водночас Конституція України в статті 58 допускає зворотну дію законів у часі, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
		Кримінальний процесуальний закон - це нормативно-правовий акт, який регулює порядок досудового розслідування і здійснення судового провадження.
		Формою реалізації частини першої статті 58 Конституції України є положення частини першої статті 5 КПК, яка регулює дію норм кримінального процесуального закону в часі, відповідно до якої процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно із положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання дії або прийняття такого рішення. На відміну від кримінального (матеріального) закону, чинний кримінальний процесуальний закон не має зворотної дії навіть у тих випадках, коли його правила є більш сприятливі для учасників кримінального провадження. Повернення процесу (процесуальних дій) неможливе. 
		Водночас Законом № 192-VIII статтю 445 КПК викладено в новій редакції, згідно з якою вказану норму доповнено пунктами 2 та 3, якою законодавець розширив підстави для перегляду судових рішень Верховним Судом України. Отже, пункти 2 і 3 частини першої статті 445 КПК, за загальним правилом, підлягають застосуванню саме з дати, коли ці зміни набрали чинності. Тобто з підстав, зазначених у цих пунктах, Верховним Судом України можуть бути переглянуті ухвали суду касаційної інстанції, постановлені 28 березня 2015 року і пізніше.
		У кримінальній справі стосовно ОСОБА_14 встановлено, що рішення касаційного суду було постановлено 19 березня 2015 року, тобто до набрання чинності Законом № 192-VIII та внесення відповідних змін в статтю 445 КПК, а отже, оскаржуване рішення не може бути предметом перегляду Судом в порядку глави 33 КПК з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої КПК, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України.
		Керуючись статтями 453, 454, 456 Кримінального процесуального кодексу України, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України 
		п о с т а н о в и л а: 
		відмовити у задоволені заяв засудженого ОСОБА_14 та представника цивільного відповідача ТОВ «Овертранс» ОСОБА_15. 
		Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 445 Кримінального процесуального кодексу України.
		Головуючий                                                    ОСОБА_22
		Судді:
		ОСОБА_23ОСОБА_27  ОСОБА_24ОСОБА_28  ОСОБА_25ОСОБА_29  ОСОБА_26ОСОБА_30

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...