Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5-98кс15 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 30.12.2015. Забезпечено надання загального доступу: 04.01.2016.

Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ 
		29 жовтня 2015 року                                                                                                                                                               м. Київ 
		Судова палата у кримінальних справах
		Верховного Суду України у складі:
		головуючого судді-доповідача ОСОБА_31,                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                 суддів:ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39,при секретарях:ОСОБА_40, ОСОБА_41,     за участю:прокурора Генеральної прокуратури України ОСОБА_42,  захисника ОСОБА_13, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою засудженого ОСОБА_14 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2015 року, 
		у с т а н о в и л а: 
		Баранівський районний суд Житомирської області вироком від                 27 червня 2013 року ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця м. Ірпінь Київської області, неодноразово судимого, останній раз 8 грудня 2005 року Ірпінським міським  судом Київської області за частиною другою статті 189, статтею 71 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки шість місяців, засудив за: частиною третьою           статті 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки; частиною п'ятою статті 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк сім років чотири місяці з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; частиною третьою статті 15 частиною третьою статті 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки три місяці; частиною третьою статті 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років; частиною третьою статті 187 КК до покарання у виді позбавлення на строк сім років шість місяців з конфіскацією Ѕ майна, яке є його власністю;             частиною другою статті 262 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років шість місяців. 
		На підставі частини першої статті 70 КК за сукупністю злочинів ОСОБА_14 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк             сім років шість місяців з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
		На підставі статті 71 КК за сукупністю вироків ОСОБА_14 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років  шість місяців з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
		За частиною першою статті 263, частиною другою статті 15             частиною третьою статті 185 КК ОСОБА_14 виправдано за недоведеністю його участі у вчиненні цих злочинів. 
		Цим же вироком засуджено ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_17, питання про перегляд судових рішень щодо яких не порушується. 
		Суд визнав ОСОБА_14 винуватим у тому, що він вночі 26 липня 2006 року в с. Слобідка Коростишівського району Житомирської області за попередньою змовою з ОСОБА_15 проник до адміністративного приміщення приватного підприємця ОСОБА_18, звідки викрав карабін «Сайга» калібром 7,62 мм, який є нарізною мисливською зброєю.
		21 серпня 2006 року приблизно о 18 годині в с. Бондарі Овруцького району Житомирської області ОСОБА_14 за попередньою змовою з ОСОБА_15 проникли до приміщення контори Овруцького щебневого заводу Гомельського міського будівельно-ремонтного тресту, де з кабінету директора повторно таємно викрали гроші в сумі 12 000 гривень, які належали             ОСОБА_19, з кабінету бухгалтера - монітор марки «Самсунг» вартістю           1910 гривень та з кабінету касира - гроші в сумі 6349 гривень 91 копійку, які належали заводу. 
		8 листопада 2006 року приблизно о 23 годині 30 хвилин в смт Корнин Попільнянського району Житомирської області ОСОБА_14 за попередньою змовою з ОСОБА_15 проникли до приміщення ЗАТ «Корнинський кар'єр «Леопард», де з кабінету касира повторно таємно викрали належні товариству гроші в сумі 2379 гривень 49 копійок.
		8 листопада 2007 року приблизно о 1 годині ночі в смт Іванопіль Чуднівського району Житомирської області ОСОБА_14 за попередньою змовою з ОСОБА_15 та невстановленою слідством особою проникли до приміщення НВК «Агро-центр», де з кабінету бухгалтера викрали належні ОСОБА_20 гроші в сумі 20 400 гривень. Дії ОСОБА_14, ОСОБА_15 та невстановленої слідством особи були виявлені охоронцями ОСОБА_21 та ОСОБА_22, до яких співучасники застосували насильство, яке не було небезпечним для життя чи здоров'я потерпілих. Зв'язавши охоронцям руки та ноги клейкою стрічкою, злочинці продовжили свої дії, намагаючись проникнути до каси, де знаходилися гроші в сумі 13 019 гривень 49 копійок, однак спрацювала сигналізація і вони вимушені були втекти.
		18 грудня 2007 року приблизно о 24 годині ночі в с. Червоне Андрусівського району Житомирської області ОСОБА_14 за попередньою змовою з ОСОБА_15 та невстановленою слідством особою проникли до приміщення ДП «Червоненський завод продтоварів», де з кабінету бухгалтерії повторно таємно викрали належні підприємству гроші в сумі            900 гривень та кредитну пластикову картку ОСОБА_23, на рахунку якої було 81 гривня 84 копійки. 
		20 грудня 2007 року приблизно о 21 годині в с. Зубковичі Олевського району Житомирської області ОСОБА_14 за попередньою змовою із ОСОБА_15 та невстановленою слідством особою увійшли до будівлі Зубківського лісництва ДП «Білокоровицьке лісове господарство», де, застосувавши до охоронця ОСОБА_24 насильство, яке не було небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, зв'язали йому руки та ноги. Після цього співучасники проникли до кабінетів лісничого та головного бухгалтера, звідки викрали належні лісництву гроші в сумі 12 711 гривень           20 копійок, а також гроші в сумі 760 гривень, 1280 гривень, 260 гривень та 200 гривень, які належали відповідно ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27 та ОСОБА_28
		Того ж дня приблизно о 23 годині 30 хвилин у смт Нові Білокоровичі Олевського району Житомирської області ОСОБА_14 за попередньою змовою із ОСОБА_15 та невстановленою слідством особою з метою заволодіння чужим майном вчинили напад на адміністративну будівлю              ДП «Білокоровицьке лісове господарство», де, погрожуючи кочегару ОСОБА_29 застосуванням насильства, небезпечного для його життя та здоров'я, та, застосувавши до охоронця ОСОБА_30 насильство, яке було небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, намагалися проникнути до кабінету головного бухгалтера та викрасти майно підприємства, однак спрацювала сигналізація і вони були вимушені втекти з місця вчинення злочину.
		7 лютого 2008 року приблизно о 24 годині ночі в смт Клавдієве-Тарасове Бородянського району Київської області ОСОБА_14 за попередньою змовою з ОСОБА_15 та невстановленою слідством особою проникли до приміщення Клавдієве-Тарасівської селищної ради, де зі службових кабінетів повторно таємно викрали належне селищній раді майно на загальну суму 22 522 гривні 23 копійки.   
		Апеляційний суд Житомирської області ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах від 22 вересня 2014 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_14 залишив без змін.
		Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах від 11 березня 2015 року рішення судів нижчих інстанцій щодо ОСОБА_14 залишив без зміни. 
		У заяві засуджений ОСОБА_14 порушує питання про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2015 року щодо нього з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень. Просить скасувати оскаржувану ухвалу касаційного суду щодо нього, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. На думку засудженого ОСОБА_14, суд касаційної інстанції у справі щодо нього неправильно застосував положення примітки до статті 185 КК щодо визначення розміру заподіяної шкоди, що привело до неправильної кваліфікації його дій за частиною п'ятою статті 185 КК. Крім того, заявник указує на допущені судами всіх інстанцій порушення вимог кримінального процесуального закону, у тому числі положень статті 275 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК 1960 року), які вплинули на законність та обґрунтованість прийнятих судових рішень. 
		На підтвердження неоднакового застосування судами касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, засуджений додав до заяви такі рішення касаційного суду:
		- ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 24 квітня 2007 року, якою вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 змінено: виключено обвинувачення у вчиненні 1 лютого  2005 року крадіжки у сумі 77 гривень та закрито провадження за             частиною другою статті 185 КК на підставі пункту 2 частини першої статті 6 КПК 1960 року у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу злочину; 
		- ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 24 січня 2008 року, якою вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 змінено: перекваліфіковано дії ОСОБА_1 з частини третьої на частину першу статті 185 КК;
		- ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 21 жовтня 2008 року, якою вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд;
		- ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2012 року, якою касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_5 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - без зміни;
		- ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2011 року, якою ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_7, ОСОБА_10 скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд;
		- ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2015 року, якою вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_7 за частиною першою статті 115 КК змінено: виключено посилання на недопустимі докази;
		-  ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 квітня 2015 року, якою вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за частиною другою статті 186, частиною другою статті 187 КК змінено: виключено посилання на недопустимі докази.  
		Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України заслухала суддю-доповідача, захисника, який висловив доводи на підтримання заяви засудженого, прокурора про задоволення заяви засудженого частково, який вважав, що рішення касаційного суду підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду касаційної інстанції, дослідила матеріали кримінальної справи та матеріали, додані до заяви, обговорила доводи заяви й дійшла висновку про таке. 
		1. Справа про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2015 року щодо ОСОБА_14 допущена до провадження Суду за наявності підстави, передбаченої пунктом 1 статті 445 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
		У своїй практиці Суд уже неодноразово охарактеризовував свої можливості (повноваження) щодо ревізії та втручання в рішення касаційного суду з питань неоднакового застосування норм закону про кримінальну відповідальність в аспекті положень пункту 1 статті 445 КПК. У цьому зв'язку Суд нагадує, що до його компетенції не входить розгляд помилок щодо фактів, нібито допущених судами першої чи апеляційної інстанцій. Якби це було інакше, Суд перебирав би на себе не властиві для нього функції та перевищив би межі своїх повноважень.
		З огляду наведеного, за загальним правилом, Суд не може ставити під сумнів встановлення фактів справи, але має повноваження піддавати сумніву правильність тлумачення та застосування судом касаційної інстанції норм матеріального чи процесуального права виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
		2. Повертаючись до оспореного рішення, Суд убачає, що безпосередній об'єкт посягання, інкримінованих ОСОБА_14 злочинів, становлять суспільні відносини власності, що охороняються кримінальним законом, як частина економічних відносин, як основа економічної системи держави. Юридичним вираженням цих відносин власності є право власності, яке є правом власника на володіння, користування та розпорядження своїм майном за своєю волею незалежно від волі інших осіб. Суб'єктами права власності виступали фізичні та юридичні особи, а також територіальні громади. Суд також убачає, що певні елементи зазначених охоронюваних кримінальним законом відносин, їх соціальне призначення в цих правовідносинах, як-то: суб'єкти та предмети відносин; зміст та особливість соціального зв'язку уподібнюють їх із правовідносинами, які були об'єктом посягання ОСОБИ_1  та ОСОБИ_6, ОСОБИ_7, ОСОБИ_8 у рішеннях касаційного суду відповідно від 24 січня 2008 року та 26 квітня 2012 року.  
		З огляду на це Суд в контексті заявлених вимог та фактичних обставин справи має надати відповідь на те, чи однакового застосовано норми, передбачені в примітці до статті 185 КК законом України щодо визначення кваліфікуючих ознак крадіжки залежно від розміру заподіяної шкоди, в оспореному рішенні та рішеннях наданих для порівняння.
		3. Стаття 185 КК встановлює кримінальну відповідальність за крадіжку. Диспозиція частини першої статті 185 КК має описовий характер, вона містить найбільш суттєві ознаки злочину - таємне викрадення чужого майна. 
		У чинному кримінальному законі відповідальність за вчинення крадіжки є глибоко диференційованою, у тому числі за ознакою вартості викраденого майна.
		За цією ознакою виділяється крадіжка, що завдала значної шкоди, шкоди у великому та особливо великому розмірах. Така диференціація кримінальної відповідальності відображена відповідно у частинах: третій, якою передбачено відповідальність за крадіжку з кваліфікуючою ознакою «що завдала значної шкоди потерпілому»; четвертій, якою передбачено відповідальність за крадіжку з кваліфікуючою ознакою «вчинена у великих розмірах», та п'ятій статті 185 КК, якою передбачено відповідальність за крадіжку з кваліфікуючою ознакою «вчинена в особливо великих розмірах».    
		У чинному законі України про кримінальну відповідальність  розмір заподіяної крадіжкою шкоди визначається кількісними показниками, передбаченими у примітці до статті 185 КК.
		Так, згідно з приміткою до статті 185 КК: значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; у великих розмірах визнається злочин, вчинений на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину; в особливо великих розмірах визнається злочин, вчинений на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.
		Відповідно до положень пункту 5 підрозділу 1 Розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 Розділу IV цього Кодексу для відповідного року. 
		На час вчинення ОСОБА_14 інкримінованих крадіжок, за які його засуджено, соціальна пільга дорівнювала 50 відсотків розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, який в свою чергу встановлюється законом про Державний бюджет України.    
		Вироком Баранівського районного суду Житомирської області від              27 червня 2013 року ОСОБА_14 визнано винуватим та засуджено за крадіжки, вчинені повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднані з проникненням у приміщення: 21 серпня 2006 року, 8 листопада 2006 року,            18 грудня 2007 року, 20 грудня 2007 року та 7 лютого 2008 року. 
		Із встановлених та визнаних судом доведеними обставин справи убачається, що жоден із цих злочинів, який характеризується вчиненням таємного викрадення чужого майна, не заподіяв матеріальної шкоди, яка б дозволяла кваліфікувати вчинене як крадіжку, вчинену в особливо великих розмірах.
		У зазначеному вироку суд дійшов висновку про вчинення засудженим злочинів за попередньою змовою групою осіб, а не у складі організованої групи. При цьому суд залишив кваліфікацію дій усіх засуджених за частиною п'ятою статті 185 КК за кваліфікуючою ознакою - крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах, не конкретизуючи, яких епізодів крадіжок це стосується.     
		Згідно з частиною другою статті 32 КК повторність, передбачена частиною першої цієї статті, відсутня при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром. 
		Із вироку видно, що ОСОБА_14 не було визнано винуватим у вчиненні продовжуваного злочину. У мотивувальній частині вироку відсутній аналіз змісту ознак, котрі характеризують вчинене діяння як продовжуваний злочин.
		Залишаючи вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_14 без змін, касаційний суд в ухвалі від 11 березня 2015 року зробив висновок, що кваліфікація дій ОСОБА_14, у тому числі за  частиною п'ятою статті 185 КК, відповідає висновкам суду щодо встановлених у справі обставин вчинення злочинів.  
		У рішенні колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 24 січня 2008 року, перекваліфіковуючи дії ОСОБА_1 з частини третьої та частину першу статті 185 КК, касаційний суд зазначив, що згідно з приміткою до статті 185 КК крадіжка визнається такою, що завдала значної шкоди потерпілому, якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, і на час вчинення злочину в 2006 році ця сума становила від 17 500 до             43 750 гривень, а крадіжку ОСОБА_1 вчинив на суму 1720 гривень.
		В ухвалі колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2012 року касаційний суд визнав необґрунтованими доводи потерпілої про необхідність кваліфікації дій засуджених за частиною п'ятою статті 185 КК, оскільки розмір заподіяної шкоди, на її думку, необхідно було обчислювати виходячи із неоподатковуваного мінімуму доходів у розмірі              17 гривень, а не у розмірі соціальної пільги. Тобто при розгляді наведених справ касаційний суд застосував положення примітки до статті 185 КК щодо кількісного показника неоподатковуваного мінімуму в розмірі на час вчинення злочинів, а у справі щодо ОСОБА_14 суд, визначаючи в діях засудженого кваліфікуючу ознаку крадіжки - «вчинена в особливо великих розмірах», не застосував норму, яка  визначає кваліфікуючі ознаки крадіжки залежно від розміру заподіяної шкоди.
		Наведене свідчить про неоднакове застосування однієї і тієї самої норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень.  
		Що стосується рішень касаційного суду від 10 лютого 2005 року,                  24 квітня 2007 року, 21 жовтня 2008 року, 11 вересня 2011 року та 2 квітня 2015 року, доданих до заяви, то вони не можуть бути порівнювані з рішенням касаційного суду щодо ОСОБА_14 
		В ухвалі колегії судів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 24 квітня 2007 року касаційний суд зазначив, що вартість викраденого майна в сумі 77 гривень не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що є дрібним викраденням. Питання відмежування дрібного викрадення чужого майна від крадіжки регулюються нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення.
		Додані рішення касаційного суду від 21 жовтня 2008 року та 11 вересня 2011 року не містять висновку щодо правозастосування норм, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, оскільки наведеними рішеннями скасовано рішення судів нижчих інстанцій, а справи направлено на новий судовий та новий апеляційний розгляд відповідно.  
		У рішеннях касаційного суду від 10 лютого 2005 року та 2 квітня             2015 року немає висновків щодо правозастосування норми кримінального закону, про неоднакове застосування якої порушено питання у заяві.             
		Правильність застосування норми, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, щодо визначення кваліфікуючих ознак крадіжки залежно від розміру заподіяної шкоди у даній конкретній справі щодо ОСОБА_14 пов'язано з межами судового розгляду, про що заявник і зазначав у заяві, однак розгляд цього питання не входить до повноважень Верховного Суду України під час перегляду судових рішень за процедурою, передбаченою пунктом 1 частини першої статті 445 КПК, й може бути перевірено під час нового розгляду справи у суді касаційної інстанції. 
		Тому, у зв'язку з неправильним застосуванням зазначеної норми, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, ухвала касаційного суду щодо ОСОБА_14 підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду касаційної інстанції. 
		Згідно зі статтею 455 КПК у постанові, ухваленій за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 445 цього Кодексу, має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, що була неоднаково застосована.
		При визначенні кваліфікуючих ознак крадіжки залежно від розміру заподіяної шкоди, а саме: «що завдала значної шкоди потерпілому»               (частина третя статті 185 КК); «вчинена у великих розмірах»                      (частина четверта статті 185 КК) та «вчинена в особливо великих розмірах» (частина п'ята статті 185 КК), суд повинен виходити із передбачених у примітці до статті 185 КК кількісних показників неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, сума якого, відповідно до положень пункту 5 підрозділу 1 Розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України для норм кримінального законодавства в частині кваліфікації кримінальних правопорушень, встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 Розділу IV цього Кодексу для відповідного року. 
		Керуючись статтями 453, 454, 455 Кримінального процесуального кодексу України, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України 
		п о с т а н о в и л а: 
		Заяву засудженого ОСОБА_14 задовольнити. 
		Ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2015 року щодо ОСОБА_14 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. 
		Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої                 статті 445 Кримінального процесуального кодексу України.
		 
		Головуючий                                                                ОСОБА_31      
		                              
		Судді:                                                                           ОСОБА_32 ОСОБА_36
		 ОСОБА_33 ОСОБА_37
		ОСОБА_34ОСОБА_38   
		ОСОБА_35 ОСОБА_39

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...