Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/21848/15 : Адміністративні справи (до 01.01.2019).
Надіслано для оприлюднення: 30.12.2015. Зареєстровано: 31.12.2015. Забезпечено надання загального доступу: 05.01.2016.
Дата набрання законної сили: 16.12.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  
		Справа: №   826/21848/15                                              Головуючий у 1-й інстанції:  Аблов Є.В.                                                                                                             Суддя-доповідач:  Собків Я.М. 
		 
		У  Х  В  А  Л  А
		Іменем України
		 
		16 грудня 2015 року                                                                                            м. Київ
		 
		 
		Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: 
		 
		                       головуючого - судді:              Собківа Я.М.,    
		                                           суддів:               Борисюк Л.П., Петрика І.Й.,
		                 за участю секретаря:               Присяжної Д.В.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної пенітенціарної служби України про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії,-
		                                                   ВСТАНОВИВ:
		Позивач ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної пенітенціарної служби України, в якому просив визнати нечинним рішення Державної пенітенціарної служби України від 08.04.2015р. № 2/3/1-2842-15/Ш-2104 та від 15.06.2015р. № 2/3/1-4461-15/к-3006 та зобов'язати відповідача прийняти рішення про перевід ОСОБА_2 із Ладижинської виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області № 39 до Софіївської виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України в Запорізькій області № 55. 
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2015 року відмовлено у відкритті провадження у справі з підстав пункту 1 частини 1 статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України. 
		На вказану ухвалу суду позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати її як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права та направити справу для продовження розгляду. 
		Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
		Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, а тому застосував до спірних правовідносин положення пункту 1 частини 1 статті 109 Кодексу адміністартивного судочинства України.
		Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. 
		Відповідно до ч. 3 ст. 8, ч. 2 ст. 55, ч. 1 ст. 64 Конституції України кожному гарантується судовий захист прав і свобод, у тому числі право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. 
		Положення ч. 2 ст. 8 Конституції України визначають, що її норми є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Це конституційне право не може бути скасованим (частина друга статті 22 Конституції України). Аналіз положень ст.ст. 8, 55, 64 Конституції України дає підстави стверджувати, що право на судовий захист належить до основних, невідчужуваних прав і свобод людини і громадянина. Це повністю відповідає Загальній декларації прав людини, за якою кожен, у разі порушення його основних прав, наданих конституції і законом, має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами (стаття 8). 
		Згідно із ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Аналіз цього положення у взаємозв'язку з положеннями ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України дає підстави дійти висновку, що судам підвідомчі будь-які звернення фізичної особи щодо захисту своїх прав і свобод. Тому суд не може відмовити у правосудді, якщо зокрема громадянин України, вважає, що його права і свободи порушено чи порушуються, або створено чи створюються перешкоди для їх реалізації, або має місце інше ущемлення прав і свобод. 
		Конституція України, закріпивши право людини і громадянина на судовий захист своїх прав і свобод, гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. 
		Згідно п.14 ч.1 ст. 92 Конституції України судоустрій, судочинство, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства визначається виключно законами. Правосуддя в Україні здійснюється шляхом розгляду і вирішення справ по спорах відповідно до процесуального законодавства України. 
		Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
		Згідно із ч. 2 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. 
		Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
		Вказані норми права встановлюють, що в порядку адміністративного судочинства захищаються права та інтереси осіб у сфері публічно-правових відносин. Публічно-правові відносини є складовою частиною правових відносин, які виникають у суспільстві. 
		Отже, до адміністративного суду з адміністративним позовом має право звернутись особа за захистом саме публічного права, свободи чи інтересу у сфері публічно-правових відносин. 
		Звернення особи з позовом до суду на захист іншого крім публічного права, свободи чи інтересу, не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.  
		Як свідчать матеріали даної справи, предметом спірних правовідносин є рішення Державної пенітенціарної служби України від 08.04.2015р. № 2/3/1-2842-15/Ш-2104 та від 15.06.2015р. № 2/3/1-4461-15/к-3006 щодо відмови у переведенні позивача для подальшого відбуття покарання у виправну колонію в межах адміністративно-територіальної одиниці місця проживання його рідних. 
		Порядок і умови виконання та відбування покарання у виді довічного позбавлення волі регулюється главою 22 розділу ІV Кримінально-виконавчого кодексу України.
		Розподіл, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі, до установ виконання покарань здійснюються на підставі статей 12, 64, 65 Кримінального кодексу України та статей 11, 18, 19, 86, 87, 92, 93, 101, 138, 140, 147 Кримінально-виконавчого кодексу України за відповідними індивідуальними та персональними нарядами.
		Відповідно до ч.2 ст.93 Кримінально-виконавчого кодексу України переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії. Порядок переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
		Згідно п. 4.5. Інструкції про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08.02.2012 N 222/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 лютого 2012 р. за N 213/20526, звернення засуджених осіб та інших громадян з питань розподілу, направлення та переведення осіб, засуджених до позбавлення волі, розглядаються в порядку, передбаченому законодавством.
		Про результати розгляду заяв і скарг іншим громадянам надається письмова відповідь, а засудженому оголошується під підпис.
		Наказом Міністерства юстиції України 08.02.2012 N 222/5 затверджено Положення про Регіональну комісію з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10 лютого 2012 р. за N 214/20527, де в пункті 1 зазначено, що це Положення  розроблене відповідно до норм Кримінально-виконавчого кодексу України, положень Інструкції про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі (далі - Інструкція), визначає порядок діяльності регіональних комісій з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі (далі - Регіональна комісія), а також функції, завдання та права цієї Регіональної комісії.
		За приписами пункту 3 вищевказаного Положення, при вирішенні питань про визначення рівнів безпеки виправних колоній, у яких засуджені відбувають покарання, направлення та переведення осіб, засуджених до позбавлення волі, Регіональна комісія у своїй діяльності керується Кримінально-виконавчим кодексом України, Інструкцією, вироком суду та іншими матеріалами про особу засудженого.
		Рішення Регіональної комісії приймаються з урахуванням висновків її членів і оформлюються протоколом рішення комісії з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі (додаток 1), який затверджується головою Регіональної комісії.
		Про прийняте Регіональною комісією рішення щодо визначення рівня безпеки виправної колонії засудженому повідомляється та оголошується витяг з рішення комісії з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі (додаток 2).
		Відповідно до п.3 Положення про Апеляційну комісію Державної пенітенціарної служби України з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 08.02.2012 N 222/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 лютого 2012 р. за N 215/20528, основними завданнями Апеляційної комісії є: розгляд звернень громадян, державних або громадських установ та організацій з питань визначення рівня безпеки виправної колонії, скарг засуджених до позбавлення волі, їхніх захисників, законних представників на рішення Регіональних комісій, переглянуті в порядку, передбаченому пунктом 8 Положення про Регіональну комісію з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі; розгляд питань щодо переведення засуджених з однієї установи до іншої згідно з вимогами частини другої статті 93 та статей 100, 101, 147 Кримінально-виконавчого кодексу України; здійснення контролю за дотриманням вимог законодавства України та нормативно-правових актів ДПтС України регіональними комісіями з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі (далі - Регіональна комісія); підготовка вказівок, роз'яснень та методичних рекомендацій з питань діяльності Регіональних комісій щодо визначення рівнів безпеки виправних колоній особам, засудженим до позбавлення волі, їх розподілу та переведення.
		Відповідно до ч. 1 пункту 4 Положення про Апеляційну комісію Державної пенітенціарної служби України з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, подання скарг і заяв на рішення Регіональних комісій особами, які тримаються у слідчих ізоляторах, здійснюється у порядку, встановленому статтею 13 Закону України "Про попереднє ув'язнення", а особами, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, - у порядку, встановленому статтею 113 Кримінально-виконавчого кодексу України.
		Отже, порядок вирішення питання переведення засуджених до довічного позбавлення волі з однієї виправної колонії до іншої, а також порядок оскарження рішень компетентних органів з цього приводу регламентується законодавством України, тому рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень з питань переведення засуджених до іншої виправної колонії не можуть бути оскарженими до суду в порядку адміністративного судочинства. 
		Оскільки розв'язання зазначених питань стосується виконання вироку суду та відповідно до ст.407, 409, 411 Кримінально-процесуального кодексу України є однією з стадій кримінального процесу, їх вирішення можливе в порядку кримінального судочинства. 
		Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права. 
		За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував положення чинного законодавства України при постановленні оскаржуваної ухвали із дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не вбачається. 
		Згідно пункту 1 частини 1 статті 199 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
		Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 199, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
		                                                     У Х В А Л И В:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
		Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2015 року - залишити без змін. 
		Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України. 
		 
		   Головуючий суддя              суддя              суддя                                               Я.М. Собків                                          Л.П. Борисюк                                          І.Й. Петрик
		Повний текст ухвали виготовлено - 16.12.15 р. 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                 Собків Я.М.            
		 
		Судді:                                                                                           Петрик І.Й. 
		 
		                                                                                                                    Борисюк Л.П.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...