Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/24502/15 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інші спори.
Надіслано для оприлюднення: 11.01.2016. Зареєстровано: 12.01.2016. Забезпечено надання загального доступу: 14.01.2016.
Дата набрання законної сили: 05.01.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1           (044) 230-06-58 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"05" січня 2016 р.                                 справа№ 910/24502/15
		Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:          Буравльова С.І.
		суддів:            Шапрана В.В. 
		          Андрієнка  В.В. 
		при секретарі:      Ковальчуку Р.Ю.
		за участю 
		представників:      позивача - Юхименко М.П.;
		                               відповідача-1 - Хребет С.І.;
		                               відповідача-2 - не з`явилися;
		                               третьої особи - Дорожинська А.Д.
		розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів"
		на ухвалу Господарського суду м. Києва від 27.11.2015 р.
		у справі № 910/24502/15 (суддя - Підченко Ю.О.)
		за позовом Публічного акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів"
		до 1. Міністерства соціальної політики України
		    2. Державної казначейської служби України 
		третя особа Міністерство оборони України
		про стягнення 2229599,71 грн
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Запорізький завод феросплавів" (далі - позивач) звернулося з позовом до Міністерства соціальної політики України (далі - відповідач-1) та Державної казначейської служби України (далі - відповідач-2) про стягнення з відповідача-1 суми компенсації витрат на виплату середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, виплаченого у період з березня по грудень 2014 року у загальному розмірі 2229599,71 грн.
		Ухвалою Господарського суду м. Києва від 16.09.2015 р. порушено провадження у справі № 910/24502/15 та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Міністерство оборони України.
		28.10.2015 р. представником Міністерства соціальної політики України було подано клопотання про припинення провадження у справі у зв`язку з тим, що даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
		Ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.11.2015 р. провадження у справі № 910/24502/15 припинено на підставі п. 1. ч. 1 ст. 80 ГПК України.
		Не погоджуючись із вказаною ухвалою, Публічне акціонерне товариство "Запорізький завод феросплавів" подало апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та передати справу до суду першої інстанції для розгляду по суті.
		Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права.
		Так, в апеляційній скарзі скаржник вказує на те, що даний спір підвідомчий господарським судам, оскільки склад його учасників відповідає приписам ст. 1 ГПК України, а вимоги позивача носять майновий характер, оскільки полягають у відшкодуванні матеріальної шкоди, завданої державою.
		Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2015 р. порушено апеляційне провадження у справі № 910/24502/15 та призначено її до розгляду на 05.01.2016 р.
		У відзивах на апеляційну скаргу Міністерство соціальної політики України та Міністерство оборони України зазначили, що судом першої інстанції правомірно припинено провадження у даній справі, та просили залишити оскаржувану ухвалу без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення. 
		У засідання суду, призначене на 05.01.2016 р., представники відповідача-2 не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, що підтверджується зворотним повідомленням про вручення поштового відправлення, наявним у матеріалах справи.
		Будь-яких заяв чи клопотань про відкладення розгляду скарги та доказів поважності причин відсутності зазначених представників суду не надано.
		Неявка в судове засідання зазначених представників не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування та порушення строків розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду.
		Наведене не суперечить п. п. 3.9.1, 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».
		Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального законодавства, колегія суддів встановила наступне.
		 
		Як вбачається з матеріалів даної справи, підставою звернення Публічного акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" з позовними вимогами до відповідачів є бездіяльність Міністерства соціальної політики України, що полягає у відмові компенсувати з Державного бюджету України виплати, здійснені позивачем у 2014 році в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період. 
		Припиняючи провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, суд першої інстанції виходив із того, що даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
		Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого господарського суду з огляду на наступне.
		Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України "Про освіту". 
		Статтею 119 Кодексу законів про працю України передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Дію зазначеної норми поширено на громадян України, які починаючи з 18.03.2014 р. були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України № 303 від 17.03.2014 р. "Про часткову мобілізацію", згідно із законом України № 1275-VII від 20.05.2014 p.
		Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого Указом Президента України № 389/2011 від 06.04.2011 р., Міністерство соціальної політики України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. 
		Одним із завдань вищевказаного органу є розробка та внесення у встановленому порядку пропозиції щодо визначення розміру мінімальної заробітної плати, робочого часу та часу відпочинку, умов оплати праці працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу органів відповідно до закону ( п. 4 Положення).
		Тобто, компенсація підприємству виплат середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, є публічними правовідносинами, оскільки відноситься до виключної компетенції держави в особі її органів.
		Згідно зі ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
		Відповідно до ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі: 
		1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: 
		спорів про приватизацію державного житлового фонду; 
		спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; 
		спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; 
		спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; 
		інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; 
		2) справи про банкрутство; 
		3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; 
		4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів; 
		5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери; 
		6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів;
		7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України;
		8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи.
		Згідно рекомендацій, викладених в п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 24.10.2011 р. "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам", господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов:
		- участь у спорі суб'єкта господарювання;
		-наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;
		- відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
		Статтею 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
		Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, причому ці функції повинні здійснюватися відповідним суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір. 
		У даному випадку таким суб`єктом владних повноважень є саме Міністерство соціальної політики України (відповідач-1), на яке згідно законодавства України, зокрема, покладено обов`язок стосовно розробки та внесення у встановленому порядку пропозицій щодо визначення розміру мінімальної заробітної плати, робочого часу та часу відпочинку, умов оплати праці працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу органів відповідно до закону.
		За висновком колегії суддів, вказані вище функції центрального органу виконавчої влади безпосередньо пов`язані із предметом даного спору, оскільки саме на Міністерство соціальної політики України покладено обов`язок щодо визначення компенсації витрат на виплату середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період. Тобто, відповідач-1 є суб`єктом владних повноважень, який виконує управлінські функції (вчиняє ті чи інші дії) по відношенню до Публічного акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів", що полягають у здійсненні вищезазначеної компенсації.
		В силу ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. 
		Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення (ч. 2 ст. 4 КАС України).
		Згідно зі ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
		За таких обставин, оскільки спір у даній справі виник у зв'язку з бездіяльністю відповідача-1, який є суб`єктом владних повноважень, пов'язаною з виконанням останнім владних управлінських функцій, такий спір повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
		Крім того, як уже було зазначено вище, однією з умов підвідомчості спору господарському суду є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства.
		Однак, з позовних вимог скаржника вбачається, що вони не пов`язані з господарською діяльністю товариства. Крім цього, у матеріалах даної справи відсутні будь-які докази, які б свідчили, що між сторонами існують господарські правовідносини, стосовно яких виник даний спір.
		За таких обставин, доводи заявника, викладені у апеляційній скарзі, повністю спростовуються вищевикладеними нормами законодавства України та обставинами справи.
		Стаття 80 ГПК України містить вичерпний перелік підстав, за наявності яких господарський суд припиняє провадження у справі. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
		Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
		Колегія суддів також враховує, що відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони. Однак, позивачем не наведено жодних обставин, які б призводили до зміни чи скасування оскаржуваної ухвали суду.
		Таким чином, апеляційний суд вважає ухвалу Господарського суду м. Києва від 27.11.2015 р. про припинення провадження у справі обґрунтованою та такою, що відповідає вимогам закону. 
		За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для скасування ухвали Господарського суду м. Києва від 27.11.2015 р. у справі № 910/24502/15.
		У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги та відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
		На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 80, 99, 101 - 106 Господарського процесуального кодексу, суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду м. Києва від 27.11.2015 р. у справі № 910/24502/15 - без змін.
		2. Матеріали справи № 910/24502/15 повернути до Господарського суду м. Києва.
		3. Копію постанови надіслати сторонам та третій особі.
		 
		Головуючий суддя                                                             С.І. Буравльов 
		 
		Судді                                                                                В.В. Шапран
		 
		                                                                                В.В. Андрієнко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...