Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 11/796/19/2015 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.01.2016. Забезпечено надання загального доступу: 18.01.2016.
Дата набрання законної сили: 06.01.2016
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
		 
		1[1]
		 
		 
		 
		 У Х В А Л А
		 І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		 6 січня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
		 
		 головуючого  судді  ОСОБА_1 ,
		 суддів  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 при секретарях  ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
		 за участю прокурорів  ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , 
		  ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
		 потерпілих  ОСОБА_11 ,  ОСОБА_12 ,
		 представників потерпілих  ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , 
		 ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 ,
		 ОСОБА_18 , ОСОБА_19 ,
		 засудженого  ОСОБА_20 ,
		 захисників  ОСОБА_21 , ОСОБА_22 ,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляціями захисників ОСОБА_21 , ОСОБА_22 в інтересах засудженого ОСОБА_20 та потерпілого ОСОБА_12 на вирок Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2013 року,-
		 
		  В С Т А Н О В И Л А : 
		 
		Цим вироком: 
		  ОСОБА_20 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , 
		 громадянина України, з вищою освітою, розлученого, 
		 колишнього начальника Департаменту оперативної служби 
		 МВС України, зі спеціальним званням генерал-лейтенант 
		 міліції, звільненого у відставку з 21 жовтня 2003 року, 
		 інваліда 2 групи, учасника ліквідації наслідків аваріїна 
		 ЧАЕС першої категорії, раніше не судимого, проживаючого:
		  АДРЕСА_1 ,-
		визнано винним у вчиненні злочинів, передбаченихч. 2 ст.365, ч. 3 ст.364 КК України 2001 року, ч. 3 ст.166, п. п. «в», «і» ст.93 КК України1960 року, та призначено йому покарання:
		-за ч. 2ст. 365 КК України 2001 року- позбавлення волі строком на 8 років з позбавленням права обіймати атестовані посади, пов`язані з виконанням функцій представника влади, строком натри роки;
		- за ч. 3ст. 364 КК України2001 року - позбавлення волі строком на 9 років з позбавленням права обіймати атестовані посади, пов`язані з виконанням функцій представника влади, строком натри рокита з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;
		- за ч. 3ст. 166 КК України 1960 року- позбавлення волі строком на 12 років з позбавленням права займати атестовані посади, пов`язані з виконанням функцій представника влади,строком натри роки;
		- за п. п. «в», «і»ст. 93 КК України 1960 року- довічне позбавлення волі.
		 
		На підставіст. 70 КК України,за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно ОСОБА_20 призначено покарання у виді довічного позбавлення волі з позбавленням права обіймати атестовані посади, пов`язані з виконанням функцій представника влади, строком на три роки та з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
		 
		Згіднозі ст. 54 КК України, ОСОБА_20 позбавлено спеціального звання - генерал-лейтенант міліції.
		 
		Цим же вироком стягнуто з ОСОБА_20 на користь потерпілої ОСОБА_11 , яка діяла також в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_23 та ОСОБА_24 , 500 000 гривень та на користь потерпілого ОСОБА_12 100000 гривень, у відшкодування заподіяної злочинами моральної шкоди.
		 
		По справі вирішено питання щодо речових доказів та стягнення судових витрат.
		 
		Згідно з вироком суду,  ОСОБА_20 , працюючи на посаді першого заступника начальника Головного управління кримінального пошуку Міністерства внутрішніх справ України (далі ГУКП МВС України) та маючи спеціальне звання - полковник міліції, тобто будучи службовою особою, яка здійснює функції представника виконавчої влади, на виконання явно злочинного наказу особи, кримінальна справа щодо якої виділена в окреме провадження (т. 120 а. с. 185-188), у травні - червні 2000 року, спільно із своїми підлеглими працівниками міліції ОСОБА_25 та  ОСОБА_26 , перевищив владу і свої службові повноваження, тобто умисно вчинив дії, які явно виходять за межі наданих йому прав та службових повноважень, що заподіяло істотну шкоду державним інтересам та охоронюваним законом правам та інтересам ОСОБА_12 , який займався громадською діяльністю, та які супроводжувались насильством, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого ОСОБА_12 діями.
		 
		Крім того, в липні - вересні 2000 року ОСОБА_20 , працюючи на посаді першого заступника начальника ГУКП МВС України, а в подальшому - начальника цього Управління, спільно із своїми підлеглими працівниками міліції  ОСОБА_27 , ОСОБА_28 та ОСОБА_29 , на виконання явно злочинного наказу особи, кримінальна справа щодо якої виділена в окреме провадження (т. 120 а. с. 185-188), перевищив владу і посадові повноваження, тобто умисно вчинив дії, які явно виходять за межі наданих йому прав і повноважень, що заподіяло істотну шкоду державним інтересам і охоронюваним законом правам та інтересам громадянина ОСОБА_30 , який займався журналістською та громадською діяльністю і супроводжувались насильством, болісними і такими, що ображають особисту гідність ОСОБА_30 діями, та спричинили тяжкі наслідки.
		 
		17 вересня 2000 року ОСОБА_20 на виконання явно злочинного усного наказу особи, кримінальна справа щодо якої виділена в окреме провадження (т. 120 а. с. 185-188), за попереднім зговором групою осіб спільно з ОСОБА_27 ,  ОСОБА_28 та ОСОБА_29 , які не були обізнані про цей злочинний наказ, умисно вчинив вбивство журналіста ОСОБА_30 у зв`язку з виконанням останнім свого громадського обов`язку.
		 
		Крім цього, у липні 2003 року ОСОБА_20 , обіймаючи посаду начальника Департаменту оперативної служби МВС України (далі ДОС МВС) у званні генерал-лейтенанта міліції, зловживаючи своїм службовим становищем, дав незаконну вказівку підлеглим працівникам ДОС МВС України знищити офіційні документи щодо діяльності працівників ГУКП МВС України, в тому числі щодо незаконного зовнішнього спостереження за ОСОБА_31 . В результаті вказаних дій ОСОБА_20 було вчинено перешкоду органам досудового слідства в розкритті умисного вбивства ОСОБА_31 .
		 
		Вказані злочини ОСОБА_20 вчинив за наступних обставин.
		 
		ОСОБА_20 , згідно з наказом МВС України № 30 о/с від 20 січня 2000 року, обіймав посаду першого заступника начальника ГУКП МВС України та, згідно з наказом МВС України № 337 о/с від 31 серпня 2000 року, - посаду начальника ГУКП МВС України. Станом на 9-10 червня 2000 року ОСОБА_20 мав спеціальне звання - полковник міліції, станом на 15-17 вересня 2000 року - генерал-майор міліції, а з 22 серпня 2002 року - генерал-лейтенант міліції.
		 
		Владні права та службові повноваження ОСОБА_20 , як працівника міліції, регламентувалисяКонституцією України1996 року, Законом України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року,Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 рокута Наказом МВС України № 005 цт від 4 червня 1992 року.
		 
		Перебуваючи на службі в ГУКП МВС України, ОСОБА_20 , як працівник міліції, давав присягу бути завжди відданимнародові України, зобов`язувався,не шкодуючи своїх сил і власного життя, захищати життя, здоров`я, права і свободи громадян, виконувати свої завдання в точній відповідності ізКонституцією України, зазначеними законами та відомчим наказом. При цьому, в силуст. 5 Закону України «Про міліцію», ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не могли бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності ОСОБА_20 . У зв`язку із виконанням своїх службових обов`язків він, як працівник органу виконавчої влади, також мав право на тимчасове обмеження прав і свобод громадян та їх затримання виключно при наявності передбачених чинним законодавством підстав і в межах своєї компетенції, визначеної, у тому числі, діючим Наказом МВС України № 005 цтвід 4 червня 1992 року.
		Всупереч вищезазначеним нормативним актам, ОСОБА_20 , як перший заступник начальника ГУКП МВС України, від особи,кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т. 120 а. с. 185-188), отримавусний незаконний наказздійснити негласні оперативні заходи щодо ОСОБА_12 для наступного протизаконного впливу на нього з метою припинення розповсюдження критичних матеріалів, оскільки ОСОБА_12 упродовж 1999 року та першого півріччя 2000 року, будучи членом Київського громадського Правозахисного об`єднання «МИ», активно займався громадською діяльністю, опублікував і розповсюджував газети та листівки з критичними статями на адресу діючого на той час Президента України,посадових осіб МВС України, у яких стверджувалося про незаконні дії та корупцію серед вищих посадових осіб України.
		 
		Наприкінці травня 2000 року ОСОБА_20 , усвідомлюючи явну незаконність і злочинністьнаказу особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т. 120 а. с. 185-188), перевищуючи владу і свої службові повноваження, передбачені вказаними нормами Законів України, а саме без наявності будь-яких даних про те, що ОСОБА_12 вчинив або готується вчинити тяжкий злочин, віддав усне розпорядження своїм підлеглим співробітникам ГУКП МВС України про проведення негласних оперативних заходів стосовно ОСОБА_12 , спрямованих на встановлення всіх даних про його особу, місце проживання, зв`язки та розпорядок дня. У подальшому, з кінця травня по 9 червня 2000 року працівниками ГУКП МВС України, якими не усвідомлювався незаконний характер цього розпорядження  ОСОБА_20 , стосовно ОСОБА_12 були здійснені негласні оперативні заходи, в ході яких зібрано дані про його особу, місце проживання та громадську діяльність.
		 
		2 та 5 червня 2000 року в числі інших членів громадського Правозахисного об`єднання «МИ» ОСОБА_12 організував і активно брав участь у мітингах біля будівлі Міністерства внутрішніх справ України по вул. Богомольця, 10, в м. Києві, під час яких розповсюджував листівки - «Куди йдемо, Україно» та «Повідомлення для ЗМІ» критичного змісту на адресу вищих посадових осіб України. У зв`язку із цим, 2 червня 2000 року працівники міліції доставили ОСОБА_12 до Печерського РУ ГУМВС України в м. Києві для встановлення його особи, після чого звільнили з райвідділу. Незважаючи на це, ОСОБА_12 продовжував розповсюджувати вказані та інші аналогічні статті і листівки.
		 
		9 червня 2000 року приблизно о 14 годині в приміщенні МВС Українипо вул. Богомольця, 10, в м. Києві ОСОБА_20 отримав від особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т. 120 а. с. 185-188), вказівку затримати ОСОБА_12 , побити його, залякати, вчинити інші дії, якими примусити відмовитись від участі у громадсько-політичній діяльності та розповсюдженні на адресу керівництва держави критичних статей та листівок.
		 
		Усвідомлюючи, що цей наказ особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т. 120 а. с. 185-188), є явно злочинним, в порушення положеньст. 10 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»та відповідних положень Наказу МВС України № 005 цт, якими визначено вичерпний перелік цілей використання матеріалів оперативно-розшукової діяльності виключно для боротьби зі злочинністю, ОСОБА_20 , перевищуючи владу та свої службові повноваження, використав дані проведених щодо ОСОБА_12 оперативно-розшукових заходів для продовження своїх протиправних дій. А саме, дізнавшись про місце знаходження ОСОБА_12 - в квартирі АДРЕСА_2 , діючи з особистої зацікавленості, не бажаючиускладнювати стосунки з особою, кримінальнасправа відносно якої виділена в окреме провадження (т. 120 а. с. 185-188), та розраховуючи здобути її прихильність, а також отримати підвищення по службі та підвищення спеціального звання працівника міліції, ОСОБА_20 приблизно о 16 годині 9 червня 2000 року на закріпленому за ним службовому автомобілі «Хюндай Соната», під керуванням ОСОБА_26 , прибув на Львівську площу в м. Києві, де в цей час також знаходився при виконанні своїх службових обов`язків ОСОБА_25 .
		 
		В числі інших працівників ГУКП МВС України, якими не усвідомлювався незаконний характер оперативних заходів, ОСОБА_25 та ОСОБА_26 здійснювали спостереження за ОСОБА_12 , який протягом дня неодноразово відвідував квартиру АДРЕСА_2 .
		 
		Далі ОСОБА_20 , ОСОБА_26 та ОСОБА_25 , який мав при собі оперативний засіб зв`язку, перебували в службовому автомобілі «Хюндай Соната» в районі Львівської площі м. Києва, де очікували на появу ОСОБА_12 . Приблизно о 22 годині 30 хвилин вони отримали оперативну інформацію про те, що ОСОБА_12 вийшов з квартири АДРЕСА_2 .
		 
		Після надходження зазначеної інформації ОСОБА_20 , на виконання злочинного наказу особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т. 120 а. с. 185-188), діючи з кар`єрних спонукань, запропонував своїм підлеглим - заступнику начальника відділу ГУКП МВС України, майору міліції ОСОБА_25 і оперативному уповноваженому ГУКП МВС України, старшому лейтенанту міліції ОСОБА_26 затримати ОСОБА_12 , вивезти його за межі м. Києва, побити, залякати та примусити припинити публікувати і розповсюджувати критичні статті на адресу вищих посадових осіб України. При цьому ОСОБА_20 не ставив до відома ОСОБА_25 і ОСОБА_26 , що такий наказ він отримав від особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т. 120 а. с. 185-188).
		 
		Усвідомлюючи, що такі, запропоновані ОСОБА_20 , дії стосовно ОСОБА_12 суперечать вимогам ст. ст. 10, 11, 12, 13, 14 Закону України «Про міліцію», ст. ст. 6, 7, 8, 9, 10 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», Наказу МВС України № 005 цт, не маючи передбачених цими законами підстав для проведення оперативно-розшукової діяльності щодо ОСОБА_12 , не маючи підстав для його затримання та застосування щодо нього заходів фізичного впливу і спеціальних засобів, розуміючи, що такі дії є перевищенням влади та службових повноважень, тобто явно виходять за межі наданих їм прав і повноважень,  ОСОБА_25 і ОСОБА_26 погодились спільно вчинити запропоновані  ОСОБА_20 протиправні дії щодо ОСОБА_12 .
		 
		З метою реалізації цього спільного злочинного умислу ОСОБА_20 ,  ОСОБА_25 і  ОСОБА_26 , рухаючись в службовому автомобілі «Хюндай Соната» під керуванням ОСОБА_26 , простежили за ОСОБА_12 і побачили, що той на зупинці громадського транспорту на Львівській площі намагається зупинити таксі. За вказівкою ОСОБА_20 , під виглядом надання послуг по перевезенню пасажирів, ОСОБА_26 під`їхав до ОСОБА_12 та зупинився.
		 
		Не усвідомлюючи злочинних намірів щодо нього, ОСОБА_12 звернувся до ОСОБА_26 з проханням підвезти його на житловий масив Оболонь у м. Києві і, отримавши згоду, сів в автомобіль «Хюндай Соната» на заднє сидіння з правої сторони поруч з ОСОБА_25 . Під час руху транспортного засобу по вул. Мельникова в м. Києві у ОСОБА_12 виникли підозри, що особи, які знаходяться з ним в автомобілі, мають намір вчинити відносно нього протиправні дії. У зв`язку із цим він звернувся до ОСОБА_26 з проханням зупинити автомобіль. У відповідь на це ОСОБА_26 заперечив можливість зупинки, збільшив швидкість руху транспортного засобу та при в`їзді на вул. О. Теліги, неподалік від станції метро «Дорогожичі», за вказівкою ОСОБА_20 зупинив автомобіль. ОСОБА_12 відкрив задні праві двері та спробував вийти з автомобіля. Тоді, перевищуючи владу і свої службові повноваження, ОСОБА_20 , ОСОБА_26 і ОСОБА_25 застосували до ОСОБА_12 насильство, зокрема, ОСОБА_25 руками схопив і утримував ОСОБА_12 за шию,  ОСОБА_26 обхопив його руками за тулуб і руки, а ОСОБА_20 , який знаходився на передньому пасажирському сидінні, вийшов з автомобіля та наніс удари ОСОБА_12 гумовою палицею по руках, ногах та голові. Потім, ображаючи особисту гідність ОСОБА_12 , ОСОБА_20 ,  ОСОБА_26 і ОСОБА_25 поклали його на підлогу автомобіля між заднім та передніми сидіннями і утримували в такому положенні, а ОСОБА_26 , керуючи автомобілем, продовжив рух у напрямку виїзду за межі м. Києва.
		 
		В районі вул. Фрунзе в м. Києві ОСОБА_26 зупинив автомобіль і замінив на інші реєстраційні номерні знаки, що перебували в його розпорядженні, як оперативного працівника ГУКП МВС України, з метою запобігання можливості ідентифікувати транспортний засіб та припинити їх протиправні дії за повідомленням можливих свідків.
		 
		Будучи захопленим і перебуваючи в автомобілі під час руху транспортного засобу, ОСОБА_12 неодноразово звертався до учасників злочину з проханнями пояснити причини захоплення та звільнити його. Незважаючи на це, ОСОБА_20 , усвідомлюючи, що його дії та дії його підлеглих явно виходять за межі наданих їм прав та службових повноважень, продовжував незаконно утримувати  ОСОБА_12 на підлозі автомобіля. З метою пригнічення його волі до опору, ОСОБА_20 застосовував насильство, наносячи удари потерпілому гумовим кийком по ногах.
		 
		Виїхавши за межі м. Києва по автотрасі Київ - Суми, близько 00 годин 30 хвилин 10 червня 2000 року неподалік від с. Петрівське Прилуцького району Чернігівської області ОСОБА_26 , за вказівкою ОСОБА_20 , звернув з дороги до полезахисної лісосмуги, що знаходилась в полі на відстані приблизно 1 км. від зазначеної автотраси, де зупинив автомобіль.
		 
		Перевищуючи владу та службові повноваження і діючи узгоджено між собою,  ОСОБА_20 , а також ОСОБА_25 і ОСОБА_26 , не маючи підстав, передбачених ст. ст. 11-14 Закону України «Про міліцію» від 25 грудня 1990 року, знов застосували до ОСОБА_12 фізичне та психічне насильство, спеціальний засіб  гумовий кийок, з метою залякати його та примусити відмовитись від участі в громадсько-політичній діяльності. При цьому ОСОБА_25 , взявши ОСОБА_12 за волосся і погрожуючи викопуванням ним власної могили, змусив потерпілого вилізти на руках із автомобіля та повзти до лісосмуги. ОСОБА_26 , діючи узгоджено з ОСОБА_25 та ОСОБА_20 , дістав з багажника автомобіля каністру бензину і лопату та продемонстрував їх ОСОБА_12 в підтвердження висловлених погроз, а ОСОБА_20 в цей же час наніс удари ОСОБА_12 гумовим кийком по ногах і спині.
		 
		Захищаючись від ударів, ОСОБА_12 перевернувся на спину. Тоді ОСОБА_25 , взявшись за ремінь на штанях, спробував перевернути його на живіт. Проте зробити йому це не вдалось, оскільки ремінь розірвався. Після цього  ОСОБА_20 і ОСОБА_25 продовжили наносити ОСОБА_12 удари ногами в тулуб та в живіт, гумовим кийком по ногах. ОСОБА_26 , поклавши до автомобіля каністру і лопату, приєднався до побиття ОСОБА_12 , завдавши йому удари ногами в ліву бокову частину тулуба.
		 
		Продовжуючи застосовувати фізичне та психічне насильство, ОСОБА_25 взяв частину розірваного ременя ОСОБА_12 і, з метою залякування, став затягувати на його шиї.
		 
		В ході побиття ОСОБА_12 , ОСОБА_20 , ОСОБА_25 і ОСОБА_26 ображали його особисту гідність нецензурною лайкою, погрожували вбивством, якщо він не припинить свою участь в громадсько-політичній діяльності та розповсюдженні на адресу вищих посадових осіб України критичних публікацій і листівок, та спричинили йому легкі тілесні ушкодження, що потягли за собою короткочасний розлад здоров`я, у виді крововиливів в ділянці плечей, ліктьових суглобів, передпліч, правого плечового суглобу, правої лопатки, в проекції крила правої клубової кістки, в поперековій ділянці справа, зовнішніх поверхонь правого і лівого стегон, правого колінного суглобу, синців в ділянці сідниць, садна в потиличній ділянці ліворуч, полосовидного синця на боковій поверхні шиї праворуч.
		 
		Після вчинення зазначених протиправних дій ОСОБА_20 , ОСОБА_25 і ОСОБА_26 в нічний час залишили ОСОБА_12 в полі біля лісосмуги та на службовому автомобілі «Хюндай Соната» поїхали з місця злочину.
		 
		Повернувшись у м. Київ, ОСОБА_20 наказав ОСОБА_26 слідувати до будинку АДРЕСА_3 , що належала громадянину ОСОБА_32 , тимчасово проживав ОСОБА_12 .
		 
		Прибувши близько 3 години 10 червня 2000 року до цього будинку,  ОСОБА_20 , не ставлячи ОСОБА_26 і ОСОБА_25 до відома про свої наміри, продовжуючи реалізовувати спільний з особою, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т. 120 а. с. 185-188), злочинний умисел, спрямований на залякування  ОСОБА_12 і примушування його до відмови від участі у громадсько-політичній діяльності, помилково вважаючи, що ця квартира належить ОСОБА_12 , перевищуючи владу та свої службові повноваження, із пляшки облив пальним вхідні двері квартири АДРЕСА_4 і підпалив їх, після чого разом з  ОСОБА_26 і ОСОБА_25 поїхав з місця злочину. В результаті підпалу ОСОБА_20 знищено та пошкоджено індивідуальне майно ОСОБА_33 , а саме: шкірозамінник вартістю 75 гривень, поролон вартістю 25 гривень, дверне вічко вартістю 25 гривень, а всього - на суму 125 гривень.
		 
		Вказані дії, вчинені ОСОБА_20 на виконання явно злочинного наказу особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т. 120 а. с. 185-188), спільно з ОСОБА_25 і ОСОБА_26 , заподіяли істотну шкоду охоронюваним ст. ст. 28, 29, 34 Конституції України правам і інтересам громадянина ОСОБА_12 на повагу до його гідності, на свободу та особисту недоторканність, на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, а також заподіяли істотну шкоду державним інтересам у виді підриву авторитету правоохоронного органу  Міністерства внутрішніх справ України, міліції, як державного озброєного органу виконавчої влади, який захищає життя, здоров`я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
		 
		Також, упродовж 1999 року та першого півріччя 2000 року журналіст та керівник проекту Інтернет-видання «Українська правда» ОСОБА_30 опублікував у засобах масової інформації та Інтернет - виданні низку критичних статей щодо влади в Україні, діючого на той час Президента України, посадових осіб МВС України, стверджував про корупцію серед вищих посадових осіб України, а також на ці теми провів ряд програм на радіо та телебаченні.
		 
		У липні 2000 року в приміщенні Міністерства внутрішніх справ України по вул. Богомольця, 10, у м. Києві, в порушення вимог ст. ст. 3, 34, 68 Конституції України, ст. ст. 1, 2, 5, 10, 11 Закону України «Про міліцію», ст. ст. 1, 6, 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» та відповідних вимог Наказу МВС України № 005 цт, особа, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т. 120 а. с. 185-188), віддала заступнику начальника ГУКП МВС України ОСОБА_20 усний наказ - здійснити негласні оперативно-розшукові заходи щодо ОСОБА_31 .
		 
		Усвідомлюючи явну злочинність цього наказу, ОСОБА_20 , перевищуючи владу і свої посадові повноваження, передбачені вказаними нормами законів України, без наявності будь-яких даних про те, що ОСОБА_30 вчинив або готується вчинити тяжкий злочин, віддав усне розпорядження своїм підлеглим співробітникам ГУКП МВС України про проведення негласних оперативних заходів відносно ОСОБА_30 , спрямованих на встановлення всіх даних про його особу, місце проживання, зв`язки та розпорядок дня.
		 
		Упродовж першої половини липня 2000 року проведення щодо ОСОБА_30 негласних оперативних заходів здійснювалось з використанням спецтехніки, службових транспортних засобів та із залученням до цього ОСОБА_20 працівників підрозділів ГУКП МВС України, які не усвідомлювали незаконний характер таких заходів. 
		 
		ОСОБА_30 , виявивши здійснення за собою візуального спостереження працівниками міліції, вважаючи їх дії незаконними та спрямованими на його залякування та перешкоджання громадській і журналістській діяльності, 14 липня 2000 року звернувся з відкритим листом до Генерального прокурора України, в якому зазначив обставини подій, номерний знак, встановлений на автомобілі, що був задіяний в ході проведення заходів спостереження, обґрунтовано висловив вимоги про свій захист, поновлення порушених прав та притягнення винних у цьому осіб до відповідальності. Оскільки факт незаконного проведення оперативних заходів щодо ОСОБА_30 набув розголосу, то за вказівкою особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т. 120 а. с. 185-188), їх подальше здійснення влітку 2000 року було зупинено.
		 
		Упродовж кінця серпня  початку вересня 2000 року очолюване ОСОБА_30 Інтернет - видання «Українська правда» розповсюдило нові публікації критичного та сатиричного змісту на адресу вищих посадових осіб України.
		 
		Враховуючи ці публікації журналіста, приблизно 13-14 вересня 2000 року у своєму службовому кабінеті в м. Києві по вул. Богомольця, 10, особа, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т. 120 а. с. 185-188), усно віддала начальнику ГУКП МВС України ОСОБА_20 явно злочинний наказ  вбити журналіста ОСОБА_30 для припинення у такий спосіб його журналістської та громадської діяльності, спрямованої на створення і публікацію у засобах масової інформації та Інтернет-виданні критичних статей щодо влади в Україні.
		 
		Усвідомлюючи, що цей наказ особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т. 120 а. с. 185-188), є явно злочинним, в порушення положень ст. 10 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» та відповідних положень Наказу МВС України № 005 цт, якими визначено вичерпний перелік цілей використання матеріалів оперативно-розшукової діяльності виключно для боротьби зі злочинністю, ОСОБА_20 погодився його виконати, вступивши таким чином у попередній зговір з особою, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т. 120 а. с. 185-188), та, перевищуючи владу і свої посадові повноваження, використав дані раніше проведених щодо ОСОБА_30 оперативно-розшукових заходів про його особу, місце проживання, зв`язки та розпорядок дня для продовження своїх протиправних дій.
		 
		15 вересня 2000 року ОСОБА_20 доручив своїм підлеглим ОСОБА_27 , ОСОБА_28 та ОСОБА_29 , а також іншим співробітникам ГУКП МВС України, продовжити проведення на території м. Києва негласних оперативних заходів відносно ОСОБА_30 з використанням спецтехніки та службових автомобілів.
		 
		У другій половині дня 15 вересня 2000 року ОСОБА_20 та ОСОБА_27 на службовому автомобілі ГУКП МВС України «Хюндай Соната» під керуванням ОСОБА_29 прибули на вул. Мельникова в м. Києві, де за вказівкою ОСОБА_20 до них приєднався ОСОБА_28 .
		 
		Приймаючи безпосередньо участь в проведенні оперативно-розшукових заходів щодо ОСОБА_30 , ОСОБА_20 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 і  ОСОБА_29 отримували від інших, залучених до проведення оперативних заходів співробітників ГУКП МВС України, необізнаних про їх незаконний характер, інформацію про пересування та місце знаходження ОСОБА_31 . У відповідності з цими даними, щодо переміщення ОСОБА_30 , також рухався автомобіль «Хюндай Соната» під керуванням ОСОБА_29 , в салоні якого знаходилися ОСОБА_20 , ОСОБА_27 і ОСОБА_28 . Під час перебування в автомобілі ОСОБА_20 запропонував своїм підлеглим ОСОБА_27 , ОСОБА_28 і ОСОБА_29 , не ставлячи їх до відома про характер і мету злочинного наказу особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т. 120 а. с. 185-188), затримати ОСОБА_30 , вивезти його за межі м. Києва, побити і залякати з метою примусити припинити публікувати і розповсюджувати критичні статті на адресу вищих посадових осіб України.
		 
		Незважаючи на те, що об`єктивних даних, які б свідчили про скоєння  ОСОБА_30 правопорушення, злочину чи його причетність до злочину, не було, усвідомлюючи, що такі, запропоновані ОСОБА_20 , дії стосовно ОСОБА_30 суперечать вимогам ст. ст. 10, 11, 12, 13, 14 Закону України «Про міліцію», ст. ст. 6, 7, 8, 9, 10 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», Наказу МВС України № 005 цт, не маючи передбачених цими законами підстав для проведення оперативно-розшукової діяльності щодо ОСОБА_30 , не маючи підстав для його затримання та застосування щодо нього заходів фізичного впливу і спеціальних засобів, розуміючи, що такі дії є перевищенням влади та посадових повноважень, тобто явно виходять за межі наданих їм прав і повноважень, завдадуть істотну шкоду державним інтересам та охоронюваним законом правам громадянина на свободу та особисту недоторканість, працівники міліції ОСОБА_27 , ОСОБА_28 і ОСОБА_29 , погодились спільно вчинити вказані, запропоновані ОСОБА_20 , протиправні дії щодо ОСОБА_31 . При цьому ОСОБА_20 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 і ОСОБА_29 також усвідомлювали, що вчинення таких умисних дій явно суперечить обов`язку працівників міліції захищати життя, здоров`я, права і свободи громадян.
		 
		15 вересня 2000 року близько 22 години, отримавши оперативну інформацію про те, що ОСОБА_30 зайшов до будинку АДРЕСА_5 , з метою реалізації спільного злочинного умислу, спрямованого на незаконне затримання ОСОБА_30 , ОСОБА_20 дав вказівку ОСОБА_29 зупинити службовий автомобіль «Хюндай Соната» на проїзній частині бул. Л. Українки на відстані близько ста метрів від вказаного будинку. Знаходячись у зазначеному місці в службовому автомобілі, ОСОБА_20 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 та ОСОБА_29 узгодили між собою план незаконного затримання ОСОБА_30 , розподіливши ролі кожного з учасників злочину. Діючи відповідно до розробленого плану, ОСОБА_20 , ОСОБА_27 і ОСОБА_28 вийшли з автомобіля «Хюндай Соната», знаходились поруч з будинком № 7 по бул. Л. Українки і очікували виходу ОСОБА_30 на проїзну частину дороги, де останній, як було встановлено в ході раніше проведених заходів, мав звичку зупиняти таксі. ОСОБА_29 перебував за кермом закріпленого за ним автомобіля «Хюндай Соната» і, так як він не знав ОСОБА_30 в обличчя, згідно з попередньою домовленістю, мав отримати умовний сигнал і відразу під`їхати автомобілем та під виглядом надання послуг по перевезенню пасажирів запропонувати ОСОБА_30 сісти в автомобіль на заднє пасажирське сидіння. Для запобігання посадці ОСОБА_30 на переднє пасажирське сидіння ОСОБА_29 повинен був сказати, що воно зламане, а для унеможливлення вільного виходу ОСОБА_30 з транспортного засобу, - завчасно поставити задні двері автомобіля у режим блокування. У такий спосіб, використовуючи у злочинних намірах оперативну інформацію про звички ОСОБА_30 , ОСОБА_20 , ОСОБА_27 , ОСОБА_29 та ОСОБА_28 планували помістити його в службовий автомобіль та незаконно затримати.
		 
		Приблизно о 23 годині ОСОБА_30 вийшов із зазначеного будинку, але через те, що був помічений несвоєчасно, ОСОБА_29 не встиг під`їхати до  ОСОБА_30 , який на проїзній частині бул. Л. Українки зупинив інший автомобіль, на якому і прибув до місця свого проживання на АДРЕСА_6 . 
		 
		У зв`язку з тим, що 15 вересня 2000 року не вдалось затримати  ОСОБА_30 , то здійснення щодо нього оперативних заходів з метою реалізації спланованого  ОСОБА_20 злочину було продовжено 16 вересня 2000 року з посиленим особовим складом співробітників ГУКП МВС України, використанням спецтехніки і транспортних засобів. При цьому ОСОБА_27 , ОСОБА_29 , ОСОБА_28 та інші необізнані про їх злочинні наміри працівники ГУКП МВС України, також були залучені до цих заходів.
		 
		16 вересня 2000 року близько 11 години ОСОБА_28 прибув до будинку № 7 на бул. Л.Українки, де став очікувати на появу ОСОБА_31 .
		 
		У цей же день, близько 12 години, біля станції метро «Республіканський стадіон» у м. Києві, ОСОБА_27 за домовленістю з ОСОБА_20 приєднався до нього, сівши в службовий автомобіль ГУКП МВС України «Хюндай Соната», за кермом якого знаходився ОСОБА_29 . На зазначеному автомобілі упродовж дня ОСОБА_20 , ОСОБА_27 і ОСОБА_34 переміщувались по м. Києву відповідно до отриманих даних про місце знаходження ОСОБА_31 .
		 
		Приблизно о 21 годині 16 вересня 2000 року, маючи інформацію про те, що ОСОБА_30 зайшов до будинку АДРЕСА_5 , де мешкала його колега  журналіст Інтернет-видання «Українська правда» ОСОБА_35 , ОСОБА_20 з ОСОБА_27 на службовому автомобілі «Хюндай Соната» під керуванням ОСОБА_29 прибули на бул. Л. Українки для незаконного, з участю  ОСОБА_28 , затримання ОСОБА_31 .
		 
		Близько 22 години 16 вересня 2000 року, перебуваючи в службовому автомобілі «Хюндай Соната», неподалік від будинку № 7 по бул. Л. Українки в м. Києві, ОСОБА_20 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 додатково узгодили план незаконного затримання ОСОБА_30 та визначили ролі кожного з учасників злочину. Діючи відповідно до розробленого плану, ОСОБА_20 , ОСОБА_27 і ОСОБА_28 вийшли з автомобіля та стали очікувати ОСОБА_30 на вулиці неподалік від будинку № 7 по бул. Л. Українки. ОСОБА_29 , згідно з попередньою домовленістю, з метою приховати належність транспортного засобу органам внутрішніх справ, замінив встановлені на автомобілі номерні знаки на іноземні транзитні, посунув вперед переднє пасажирське сидіння, з метою унеможливити вільний вихід ОСОБА_30 з салону, поставив в режим блокування задні дверцята та розташував закріплений за ним службовий автомобіль «Хюндай Соната» на проїзній частині бул. Л. Українки в полі зору ОСОБА_20 .
		 
		Отримавши інформацію про вихід ОСОБА_30 з будинку № 7 по бул. Л. Українки, ОСОБА_29 за вказівкою ОСОБА_20 , керуючи службовим автомобілем «Хюндай Соната», почав рухатись по проїзній частині дороги до вказаного будинку.
		 
		Приблизно о 22 годині 30 хвилин 16 вересня 2000 року ОСОБА_30 вийшов на проїзну частину бул. Л. Українки та, з метою прибуття до місця свого проживання - на вул. В. Васильківську (Червоноармійську) в м. Києві, намагався зупиняти автомобілі. У цей момент ОСОБА_29 , діючи узгоджено з ОСОБА_20 ,  ОСОБА_27 та ОСОБА_28 , під`їхав на службовому автомобілі «Хюндай Соната» до ОСОБА_30 і запропонував свої послуги по перевезенню. ОСОБА_30 , будучи не обізнаним про злочинні наміри ОСОБА_20 , ОСОБА_27 ,  ОСОБА_28 і ОСОБА_29 , погодився скористатися вказаною послугою та виявив намір сісти на переднє сидіння автомобіля. ОСОБА_29 , діючи відповідно до злочинного плану, з метою забезпечення незаконного затримання ОСОБА_30 , під приводом того, що посунуте уперед переднє сидіння начебто зламане, запропонував тому розміститись на задньому сидінні. Введений в оману ОСОБА_30 вимушений був сісти на запропоноване йому ОСОБА_29 місце в салоні. Одночасно з цим, діючи узгоджено з ОСОБА_29 , до автомобіля підбігли ОСОБА_20 ,  ОСОБА_27 та ОСОБА_28 .
		 
		 ОСОБА_20 посунув назад переднє пасажирське сидіння і сів на нього, а ОСОБА_27 з ОСОБА_28 сіли на заднє сидіння праворуч і ліворуч від ОСОБА_30 , закривши заздалегідь поставлені ОСОБА_29 у режим блокування задні дверцята, що унеможливлювало вихід ОСОБА_30 з автомобіля «Хюндай Соната».
		 
		Після проведення незаконного затримання ОСОБА_30 , ОСОБА_29 за вказівкою ОСОБА_20 скерував автомобіль в напрямку виїзду за межі м. Києва. 
		 
		Продовжуючи перевищувати владу і свої посадові повноваження, дискредитуючи органи внутрішніх справ України, ОСОБА_20 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 і ОСОБА_29 застосували до ОСОБА_30 насильство, а також вчинили болісні і такі, що ображають його особисту гідність дії. Зокрема,  ОСОБА_27 і ОСОБА_28 , утримуючи ОСОБА_30 з двох боків на задньому сидінні автомобіля, застосувавши фізичну силу, завели його руки за спину і стали утримувати в такому положенні. ОСОБА_20 при цьому розвернувся до ОСОБА_30 і наніс йому декілька ударів гумовим кийком по тулубу, чим спричинив фізичний біль. ОСОБА_30 заперечував обґрунтованість свого затримання, неодноразово називав своє ім`я та прізвище, казав, що він журналіст і злочинів не вчиняв, просив його відпустити або ж надати можливість передати ключі від квартири дружині, яка його очікувала. Ці звернення ОСОБА_30 працівники міліції ОСОБА_20 , ОСОБА_27 , ОСОБА_29 і ОСОБА_28 залишили поза увагою та, діючи узгоджено між собою, замість того, щоб захистити життя, здоров`я, права і свободи ОСОБА_30 , навпаки, продовжили вчинення щодо нього протиправних дій, які супроводжувались насильством, болісними і такими, що ображають його особисту гідність діями, і завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам ОСОБА_30 , підірвали авторитет і престиж органів державної влади.
		 
		На виїзді із міста, на автодорозі Київ-Одеса, неподалік від поста ДАІ,  ОСОБА_29 за вказівкою ОСОБА_20 зупинив службовий автомобіль «Хюндай Соната». ОСОБА_20 вийшов з нього та дав вказівку іншим, необізнаним про його злочинні наміри співробітникам ГУКП МВС України, які знаходились у іншому транспортному засобі позаду на певній відстані, припинити здійснення оперативних заходів та повернутись за місцем розташування підрозділу. Далі ОСОБА_20 спільно із своїми підлеглими ОСОБА_27 , ОСОБА_28 і ОСОБА_29 , незаконно утримуючи ОСОБА_30 в автомобілі «Хюндай Соната», продовжили рух по автодорозі Київ-Одеса у напрямку м. Біла Церква. При цьому ОСОБА_29 , з метою приховати протиправну діяльність та запобігти можливості ідентифікувати службовий автомобіль, декілька разів змінював на ньому номерні знаки. Упродовж руху ОСОБА_30 звертався до ОСОБА_20 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 і ОСОБА_29 з проханнями пояснити причини затримання, відпустити його, повідомляв, що він журналіст і непричетний до вчинення будь-яких злочинів. Проте, перевищуючи свої посадові та владні повноваження, діючи узгоджено між собою, вказані працівники міліції продовжували із застосуванням фізичної сили подавляти його волю до опору і незаконно утримувати ОСОБА_31 .
		 
		Приблизно о 23 годині 45 хвилин 16 вересня 2000 року ОСОБА_20 ,  ОСОБА_27 , ОСОБА_28 та ОСОБА_29 разом із затриманим ними  ОСОБА_30 прибули в с. Сухоліси Білоцерківського району Київської області, де з подвір`я родичів дружини засудженого, що проживали у будинку АДРЕСА_7 , ОСОБА_20 взяв мотузку і лопату, які поклав до багажного відділення автомобіля.
		 
		Далі ОСОБА_29 , керуючи автомобілем «Хюндай Соната», діючи узгоджено з ОСОБА_20 , ОСОБА_27 та ОСОБА_28 , за вказівкою ОСОБА_20 , доставили ОСОБА_30 у безлюдне місце  у поле біля лісу, що знаходиться на відстані приблизно трьох кілометрів від с. Сухоліси Білоцерківського району Київської області. По дорозі, з метою приховати злочинну діяльність, ОСОБА_29 зупиняв автомобіль та змінював на ньому номерні знаки.
		 
		Біля 00 годин 10 хвилин 17 вересня 2000 року, знаходячись на галявині лісу, працівники міліції ОСОБА_27 , ОСОБА_29 , ОСОБА_28 , діючи з особистої зацікавленості та кар`єрних спонукань, не бажаючи ускладнювати стосунки з ОСОБА_20 , розраховуючи здобути його прихильність та отримати підвищення по службі, вступили з ОСОБА_20 , який не ставив їх до відома, що він сам особисто діє за наказом особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т. 120 а. с. 185-188), та між собою в злочину змову для скоєння з розподілом ролей умисного вбивства ОСОБА_31 .
		 
		Реалізуючи спільний злочинний умисел, спрямований на протиправне, за попереднім зговором групою осіб, позбавлення життя ОСОБА_30 , ОСОБА_29 за вказівкою ОСОБА_20 неподалік від місця зупинки автомобіля викопав лопатою прямокутну яму приблизно шириною 70 см. та глибиною 1 м. У цей час  ОСОБА_27 і ОСОБА_28 , залишаючись в автомобілі «Хюндай Соната», продовжували незаконно утримувати в ньому ОСОБА_31 . Далі ОСОБА_27 і ОСОБА_28 , діючи узгоджено між собою,  ОСОБА_29 і ОСОБА_20 , вивели ОСОБА_30 зі службового транспортного засобу, стягнули з нього куртку, повалили на землю та зняли черевики. Потім  ОСОБА_28 зв`язав мотузкою руки і ноги ОСОБА_30 , якого при цьому утримували із застосуванням фізичної сили  ОСОБА_20 і ОСОБА_27 . Далі  ОСОБА_20 , ОСОБА_27 і ОСОБА_28 віднесли зв`язаного ОСОБА_30 до викопаної ОСОБА_29 ями та поклали на землю обличчям униз.  ОСОБА_28 , виконуючи вказівку ОСОБА_20 , обшукав ОСОБА_30 , вилучив у нього з кишені штанів ключі та носову хусточку і передав їх ОСОБА_20 . Після цього ОСОБА_20 разом із ОСОБА_28 та ОСОБА_27 перевернули ОСОБА_30 і поклали його обличчям уверх. У цей час ОСОБА_30 , усвідомлюючи злочинні наміри щодо нього, став просити не вбивати його. Незважаючи на це, ОСОБА_20 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 та  ОСОБА_29 , діючи узгоджено між собою, продовжили вчиняти умисні дії, спрямованні на протиправне позбавлення ОСОБА_30 життя. Зокрема,  ОСОБА_20 , реалізуючи свій умисел на вбивство ОСОБА_30 та спільний з ОСОБА_27 , ОСОБА_28 і ОСОБА_36 умисел на вбивство за попереднім зговором групою осіб, запхав до рота ОСОБА_30 носову хустинку та почав руками здавлювати його горло і шию. При цьому ОСОБА_27 , для подолання опору ОСОБА_30 , з метою вчинення вбивства, утримував того за плечі. Оскільки у такий спосіб задушити  ОСОБА_30 не вдалося, ОСОБА_29 , діючи узгоджено з іншими співучасниками злочину, за вказівкою ОСОБА_20 витягнув зі штанів ОСОБА_30 ремінь та передав його в якості знаряддя вбивства ОСОБА_20 . Зробивши з ременя петлю, ОСОБА_20 накинув її на шию  ОСОБА_30 , вперся коліном у ділянку його грудей і лівого плеча та із силою став її затягувати.
		 
		В цей час ОСОБА_27 утримував ОСОБА_30 за праве плече, а  ОСОБА_28 - за ноги. Намагаючись уникнути смерті, ОСОБА_30 набрав у легені повітря. Тоді, за вказівкою ОСОБА_20 , реалізуючи спільний злочинний умисел на вбивство, ОСОБА_29 для того, щоб змусити ОСОБА_30 видихнути повітря, в процесі удушення ОСОБА_20 наніс потерпілому п`ятою декілька ударів у живіт. За таких обставин ОСОБА_30 видихнув повітря з легень, і внаслідок продовження здавлювання ОСОБА_20 його шиї петлею з ременя у ОСОБА_30 був зламаний щитоподібний хрящ і почались конвульсії. При цьому ОСОБА_27 і ОСОБА_28 утримували ОСОБА_30 за ноги до настання його смерті. Приблизно о першій годині ночі 17 вересня 2000 року, в результаті наведених спільних, узгоджених, умисних дій ОСОБА_20 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 та  ОСОБА_29 , внаслідок стискання органів шиї петлею з ременя, від механічної странгуляційної асфіксії настала смерть ОСОБА_31 .
		 
		Упевнившись, що ОСОБА_30 не виявляє ознак життя, ОСОБА_20 ,  ОСОБА_27 і ОСОБА_28 скинули його тіло у заздалегідь викопану  ОСОБА_29 яму. З метою приховати скоєні злочини, вчинені відносно  ОСОБА_30 , ОСОБА_29 за вказівкою ОСОБА_20 дістав з багажного відділення автомобіля каністру з пальним, облив ним труп ОСОБА_30 , після чого ОСОБА_20 його підпалив. Коли полум`я згасло ОСОБА_20 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 та ОСОБА_29 закидали яму з тілом ОСОБА_30 землею, замаскували місце поховання травою, викинули кавуни, які були у ОСОБА_30 при затриманні, перевірили чи не залишили вони власних речей та на службовому автомобілі «Хюндай Соната» покинули місце злочину.
		 
		Повертаючись до м. Києва, ОСОБА_29 з метою унеможливити ідентифікацію транспортного засобу, замінив на автомобілі номерні знаки та викинув раніше встановлені на ньому іноземні. Також по дорозі до м. Києва вони викинули у різних місцях належні ОСОБА_30 особисті речі, залишивши сумку та мобільний телефон. Наступного дня  ОСОБА_20 доповів особі, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т. 120 а. с. 185-188), про виконання наказу про вбивство журналіста ОСОБА_30 , після чого разом з ОСОБА_29 позбавились сумки та мобільного телефону ОСОБА_30 , викинувши сумку в озеро поблизу Південного мосту в м. Києві, а мобільний телефон - в Русанівський канал поблизу готелю «Славутич» у м. Києві. 
		 
		На початку жовтня 2000 року, діючи за вказівкою особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т. 120 а. с. 185-188), з метою приховати вчинені стосовно ОСОБА_30 злочини, ОСОБА_20 на службовому автомобілі «Ніссан» під власним керуванням прибув на місце поховання трупа ОСОБА_30 , викопав його та відвіз у лісовий масив Улашівського лісництва Таращанського району Київської області, де сокирою відчленував голову від тіла та закопав обезголовлений труп ОСОБА_31 . Відчленовану голову ОСОБА_30 з прилеглими кістками ОСОБА_20 відвіз і закопав у кінці лісосмуги на відстані 1,4 км. від автодороги між селами Довголівське  Колісникове, 136 км. автотраси Київ - Золотоноша Рокитнянського району Київської області.
		 
		Вказані дії, вчинені ОСОБА_20 на виконання явно злочинного наказу особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т. 120 а. с. 185-188), спільно з  ОСОБА_27 , ОСОБА_28 та  ОСОБА_29 заподіяли істотну шкоду охоронюваним ст. ст. 27, 28, 29, 34 Конституції України правам і інтересам громадянина ОСОБА_30 на повагу до його гідності, на свободу та особисту недоторканність, на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, на життя, а також спричинили тяжкі наслідки  настання смерті ОСОБА_30 , і заподіяли істотну шкоду державним інтересам у виді підриву авторитету правоохоронного органу  Міністерства внутрішніх справ України, міліції, як державного озброєного органу виконавчої влади, який захищає життя, здоров`я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
		 
		Крім цього, упродовж липня - вересня 2000 року за журналістом ОСОБА_30 незаконно, за вказівкою особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т. 120 а. с. 185-188), ОСОБА_20 було організоване та проведене зовнішнє спостереження працівниками ГУКП МВС України, згодом перейменованого на Департамент оперативної служби (ДОС) МВС України, начальником якого, на той час, був ОСОБА_20 .
		 
		Враховуючи ці обставини, в ході розслідування кримінальної справи за фактом умисного вбивства журналіста ОСОБА_30 , з метою встановлення кола працівників ГУКП МВС України, задіяних в здійсненні незаконного зовнішнього спостереження за ОСОБА_30 , для їх допиту та проведення інших слідчих дій, спрямованих на розкриття тяжкого злочину, Генеральною прокуратурою України 3 липня 2003 року до МВС України направлено вимогу щодо підготовки для вилучення в ДОС МВС України табелів і щомісячних накопичувальних відомостей обліку робочого часу для обчислення пільг працівникам підрозділів кримінального пошуку за липень-вересень 2000 року, які були документами, що містили цю важливу для слідства інформацію. Отримавши вказану вимогу, ОСОБА_20 в липні 2003 року на території м. Києва зустрівся з особою, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т. 120 а. с. 185-188), та повідомив їй про цю обставину.
		 
		Особа, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т. 120 а. с. 185-188), розуміючи, що відомості, які містяться у документах ДОС МВС України, допоможуть викрити факт безпосередньої причетності його та інших оперативних працівників міліції до організації та здійснення незаконного зовнішнього спостереження за ОСОБА_30 , та завідомо знаючи про обов`язковість їх надання до Генеральної прокуратури України, діючи з метою приховання раніше вчинених злочинів стосовно ОСОБА_30 , запропонував ОСОБА_20 умисно приховати від слідства ці важливі відомості шляхом знищення зазначених документів, і тим самим перешкодити правомірній діяльності органів прокуратури по прийняттю заходів щодо розкриття вбивства журналіста. На цю пропозицію ОСОБА_20 , також зацікавлений в приховуванні слідів раніше вчиненого злочину, відповів згодою, вступивши таким чином в злочинну змову з особою, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т. 120 а. с. 185-188).
		 
		10 липня 2003 року, реалізуючи спільний з особою, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т. 120 а. с. 185-188), умисел,  ОСОБА_20 , як керівник структурного підрозділу МВС України - начальник ДОС МВС України, будучи наділеним владними та службовими повноваженнями, а тому являючись службовою особою та працівником правоохоронного органу, діючи з особистих інтересів та використовуючи свої службові повноваження всупереч інтересам служби, у своєму службовому кабінеті дав усну вказівку підлеглим співробітникам ДОС МВС України знищити три томи номенклатурної справи № 23 табелів обліку робочого часу за липень, серпень і вересень 2000 року за інвентарними номерами «3598», «3599» та «3600» для обчислення пільг співробітникам підрозділів кримінального пошуку ще до закінчення трирічного терміну їх зберігання, встановленого Наказом МВС України № 07 т від 9 лютого 1994 року, незважаючи на те, що ці документи підлягали вилученню в ході досудового слідства у справі № 60-1241 про вбивство ОСОБА_30 за постановою від 3 липня 2003 року, санкціонованою заступником Генерального прокурора України.
		 
		Діючи умисно, за попередньою змовою з особою, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т. 120 а. с. 185-188), та незважаючи на заперечення підлеглих працівників щодо незаконності отриманої усної вказівки про знищення вищевказаних документів та посилання на обов`язковість їх надання до Генеральної прокуратури України, ОСОБА_20 , зловживаючи своїм службовим становищем, підтвердив свою вказівку про обов`язкове їх знищення. У подальшому, працівники ДОС МВС України, виконуючи незаконну вказівку свого керівника ОСОБА_20 , 29 липня 2003 року склали комісійний акт «Про відбирання на знищення та знищення журналів та робочих зошитів», до якого включили три томи номенклатурної справи № 23 «Табелі обліку робочого часу для обчислення пільг співробітникам підрозділів кримінального пошуку» за інвентарними номерами  « 3598», « 3599», « 3600» за 2000 рік.
		 
		30 липня 2003 року начальник ДОС МВС України генерал-лейтенант міліції ОСОБА_20 , зловживаючи службовим становищем та продовжуючи свої злочинні дії, затвердив зазначений акт. В той же день вказані документи були доставлені на ВАТ «Київський картонно-паперовий комбінат» у м. Обухів Київської області, де були знищені. 
		 
		Таким чином, вищезазначені офіційні документи щодо діяльності працівників ГУКП МВС України були знищені, що призвело до того, що МВС України, як правоохоронний орган, на який покладено проведення оперативно-розшукових заходів по боротьбі зі злочинністю, було позбавлено володіння особливо важливою достовірною інформацією щодо оперативних заходів ГУКП МВС України протягом 2000 року, в тому числі і незаконного зовнішнього спостереження за ОСОБА_31 . Крім того, в результаті зазначених умисних протиправних дій ОСОБА_20 та особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т. 120 а. с. 185-188), вчинено перешкоду органам досудового слідства в здійсненні законних заходів у кримінальній справі по розкриттю умисного вбивства ОСОБА_30 , яка виразилася в непоправній втраті об`єктивних документальних доказів по справі, чим заподіяно істотну шкоду державним та громадським інтересам і підірвано авторитет правоохоронних органів України в боротьбі зі злочинністю.
		 
		Вироком Апеляційного суду міста Києва від 8 травня 2007 року ОСОБА_25 та ОСОБА_26 засуджені за ч. 2 ст. 365 КК України 2001 року, та визнані винними у вчиненні 9-10 червня 2000 року за вказаних у вироку обставин умисних дій, які явно виходять за межі наданих їм прав та службових повноважень, внаслідок яких заподіяна істотна шкода охоронюваним законом правам та інтересам потерпілого ОСОБА_12 , що супроводжувалось насильством над ним, погрозами вбивством, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого діями (т. 59 а. с. 3-13).
		 
		Вироком Апеляційного суду міста Києва від 15 березня 2008 року  ОСОБА_28 , ОСОБА_27 та ОСОБА_29 засуджені за п. «і» ст. 93, ч. 3 ст. 166 КК України 1960 року та визнані винними у вчиненні 15-17 вересня 2000 року за вищевказаних у вироку обставин умисних дій, що явно виходять за межі наданих їм законом прав і повноважень, що завдали при цьому істотної шкоди державним інтересам і охоронюваним законом правам та інтересам ОСОБА_30 , що супроводжувались насильством, болісними і такими, що ображають особисту гідність ОСОБА_30 діями, та спричинили тяжкі наслідки, а також у скоєнні за попереднім зговором групою осіб умисного вбивства ОСОБА_30 (т. 59 а. с. 18-105).
		 
		Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, захисник засудженого ОСОБА_20 - адвокат ОСОБА_21 , потерпілий ОСОБА_12 та представник потерпілої ОСОБА_11 - ОСОБА_13 подали апеляції, остання з яких потерпілою ОСОБА_11 та її представником ОСОБА_13 відкликана.
		 
		У поданій апеляції та доповненнях до неї захисник засудженого ОСОБА_21 , а також в доповненнях до апеляції,поданих за згодою засудженого ОСОБА_20 захисником ОСОБА_22 , ставиться питання про скасування вироку Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2013 року та про направлення кримінальної справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суддів.
		Апелянти посилаються на незаконність та необґрунтованість вироку суду першої інстанції, неповноту досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, істотні порушення кримінально-процесуального закону, допущені органом досудового слідства і судом, та на невідповідність призначеного ОСОБА_20 покарання ступеню тяжкості вчинених злочинів та даним про його особу внаслідок суворості.
		Захист вважає, що досудове слідство у кримінальній справі протягом тривалого часу проводилось не уповноваженими на те посадовими особами Генеральної прокуратури України, які не мали правових та процесуальних підстав діяти як слідчі з урахуванням вимог ст. ст. 102, 114, 114-1 КПК України 1960 року, та як прокурори з урахуванням вимог ст. 227 КПК України 1960 року. Зокрема, з посиланням на ст. ст. 223, 224, 225 КПК України 1960 року, апелянти вказують, що обвинувальний висновок (т. 117 а. с. 1-151) у кримінальній справі відносно ОСОБА_20 , додатки до обвинувального висновку, направлення справи прокурору було підписано особою, що не мала повноважень слідчого чи прокурора, оскільки старший слідчий в особливо важливих справах Головного управління з розслідування особливо важливих справ Генеральної прокуратури України  ОСОБА_37 , в провадженні якого знаходилась кримінальна справа, в період ознайомлення обвинуваченого ОСОБА_20 з матеріалами кримінальної справи, а саме 6 грудня 2010 року, був призначений на посаду начальника відділу криміналістики Головного управління з розслідування особливо важливих справ Генеральної прокуратури України, а тому був позбавлений процесуальних повноважень як слідчий. Однак, не дивлячись на це, він продовжив виконувати вимоги ст. ст. 218-220 КПК України 1960 року, а 25 березня 2011 року, в порушення положень закону, склав та підписав обвинувальний висновок, додатки до нього та направив справу прокурору. 
		Крім того, під час виконання вимог ст. ст. 218-220 КПК України 1960 року обвинуваченому та його захиснику не надавались для ознайомлення відеозаписи в кількості 45 найменувань слідчих дій, хоча про це є запис в протоколі слідчої дії. Не надавались вказані відеозаписи для ознайомлення і в суді, а також не досліджувались у судовому засіданні відповідно до ст. 313 КПК України 1960 року (т. 116 а. с.73-74, 80), що є грубим порушенням права обвинуваченого на захист.
		Істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, на переконання захисту, є підтримання державного обвинувачення в суді не уповноваженими на те посадовими особами Генеральної прокуратури України (т. 119 а. с. 98), а саме начальником відділу підтримання державного обвинувачення в судах Управління організації підтримання державного обвинувачення Головного управління підтримання державного обвинувачення в судах Генеральної прокуратури України, а з 13 грудня 2012 року - заступником начальника Головного слідчого управління - начальником Управління наглядової діяльності при проведенні досудового розслідування в органах прокуратури Генеральної прокуратури України, оскільки їхні посади не входять до вичерпного переліку під поняттям «прокурор», наведеному в п. 6 ст. 32 КПК України 1960 року, та під поняттям «обвинувач», передбаченому п. 9 цієї статті, а тому вони не могли діяти у кримінальному судочинстві ні як «прокурор», ні як «обвинувач».
		Вказані порушення вимог кримінально-процесуального закону, на думку захисту, є істотними, які унеможливлювали постановлення законного вироку, та є безумовними підставами для його скасування.
		Також в апеляції зазначається, що при розгляді справи відносно ОСОБА_20 в суді першої інстанції було допущено порушення права останнього на захист, що виразилось у неприйнятті судом рішення про призначення йому в якості захисника саме адвоката ОСОБА_21 з огляду на наявність в матеріалах справи відповідних заяв засудженого. Крім того, як на істотні порушення вимог КПК України 1960 року, захист вказує на невирішення судом заяви представника потерпілої ОСОБА_38  ОСОБА_39 про відвід складу суду, та на відсутність в матеріалах справи будь-яких документів про допуск ОСОБА_20 та потерпілого ОСОБА_12 до державної таємниці, а відносно захисника ОСОБА_21 , представників потерпілих ОСОБА_39 , ОСОБА_13 - відповідних наказів про доступ до державної таємниці та до конкретних матеріальних носіїв такої інформації. Як на аналогічні по значимості порушення вимог КПК України 1960 року, захист зазначає про розгляд зауважень на протокол судового засідання незаконним складом суду та про незазначення у вироку про те, в редакції якого закону ОСОБА_20 засуджений за ст. 364 та ст. 365 КК України, що свідчить про неконкретність пред`явленого йому обвинувачення. 
		Як на неповноту та однобічність розгляду справи в суді, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, захисниками зазначається, що, всупереч вимогам ст. 313 КПК України 1960 року, судом першої інстанції не були оглянуті в судовому засіданні речові докази, в тому числі не було витребувано та оглянуто автомобіль «Хюндай Соната», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що мало істотне значення для постановлення законного рішення. Крім того, вказують на невстановлення замовників злочинів, мотиву злочину відносно ОСОБА_30 та умислу на його вбивство, оскільки, крім іншого, вважають, що ні органом досудового слідства, ні судом не встановлено беззаперечно, що виявлений труп належить саме ОСОБА_31 . Також, посилаючись на свідчення інших співучасників, апелянти вважають, що по справі відсутні докази щодо вчинення злочинів відносно ОСОБА_12 та ОСОБА_30 за попередньою змовою групою осіб, що свідчить про безпідставність кваліфікації дій ОСОБА_20 по епізоду умисного вбивства ОСОБА_30 за п. «і» ст. 93 КК України 1960 року. Необґрунтовано, на погляд захисту, кваліфіковані дії ОСОБА_20 і за ч. 2 ст. 365 КК України 2001 року по епізоду відносно ОСОБА_12 , оскільки його дії охоплюються ст. 107 КК України 1960 року. В апеляції також вказується, що судом першої інстанції при викладенні фактичних обставин умисного вбивства ОСОБА_30 , зазначено, що вбивство вчинено на виконання злочинного наказу особи, матеріали справи відносно якої виділені в окреме провадження, тобто вчинене на замовлення, хоча у вироку суду не міститься такої кваліфікації за п. «и» ст. 93 КК України 1960 року. При цьому, кваліфікуючи дії ОСОБА_20 за п. «в» ст. 93 КК України 1960 року, суд взагалі не перевірив причетність ОСОБА_30 до журналістської діяльності. В доповненнях до апеляції, крім іншого, захисники вказують на необхідність скасування вироку суду за ч. 3 ст. 364 КК України 2001 року у зв`язку з декриміналізацією діяння. 
		В апеляції захисники стверджують про суворість призначеного ОСОБА_20 покарання у виді довічного позбавлення волі, яке не відповідає виключно позитивним даним про його особу, віку, сімейного стану та інших даних.
		Апелянти зазначають, що у справі неправильно вирішені заявлені потерпілими ОСОБА_11 та ОСОБА_12 цивільні позови, оскільки вважають, що таке стягнення повинно бути здійснено за рахунок держави, з огляду на виконання ОСОБА_20 своїх службових обов`язків.
		На думку захисту, судом першої інстанції було також допущено грубе порушення кримінально-процесуального закону та права на захист ОСОБА_20 , що виразилося у нероз`ясненні головуючим у справі після проголошення вироку суду права засудженого на подання клопотання про помилування. 
		Крім того, під час виконання вимог ст. ст. 218-220 КПК України 1960 року, а саме 24 березня 2011 року між обвинуваченим ОСОБА_20 та Президентом України ОСОБА_40 (1994-2005 р. р.) відбулись зводини віч-на-віч, протокол якого в матеріалах справи відсутній.
		Таким чином, апелянти вважають, що вирок Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2013 року підлягає скасуванню, оскільки суперечить вимогам ст. 323 КПК України 1960 року, з направленням кримінальної справи на новий судовий розгляд. 
		Також захисником подані апеляції на постанови головуючого у справі про встановлення засудженому ОСОБА_20 та його захиснику графіку ознайомлення з матеріалами справи від 30 вересня 2013 року та про припинення ознайомлення з матеріалами справи і протоколом судового засідання від 8 листопада 2013 року, в яких він просить скасувати вказані судові рішення як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону та призвели до порушення права ОСОБА_20 на захист. 
		 
		У поданій апеляції та доповненнях до неї потерпілий ОСОБА_12  просить вирок Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2013 року скасувати як незаконний та призначити новий розгляд справи в суді першої інстанції.
		В обґрунтування незаконності вироку суду щодо ОСОБА_20 та підстав для його скасування, апелянтом зазначається про однобічність та неповноту досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильність застосування кримінального закону, а також порушення судом вимог кримінально-процесуального закону, що вплинуло на правильність прийнятого рішення.
		Потерпілий вважає, що судом першої інстанції не досліджені мотиви вчинення ОСОБА_20 злочинів, та наявність їх замовників із числа найвищого на той час керівництва держави. При цьому судом необґрунтовано, всупереч вимогам ст. 257 КПК України 1960 року, відхилені його клопотання про виклик зазначених осіб в судове засідання, на яких засуджений ОСОБА_20 прямо та неодноразово вказував, як на безпосередніх замовників скоєного ним вбивства ОСОБА_30 , чим порушив основоположний принцип рівності сторін, позбавивши потерпілого права подавати свої докази та доводити перед судом їх переконливість. Безпідставно, на думку потерпілого, судом відмовлено і в дослідженні причин смерті особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження, яка за версією обвинувачення фігурувала головним організатором скоєних ОСОБА_20 та його підлеглими злочинів, та була тим ланцюгом, що поєднував їх замовників та виконавців.
		Крім того, в своїй апеляції ОСОБА_12 не погоджується з кваліфікацією дій ОСОБА_20 по епізоду умисного вбивства ОСОБА_30 за п. п. «в», «і» ст. 93 КК України 1960 року, оскільки вважає, що злочин вчинено на замовлення на той час найвищих посадових осіб держави, а звідси про відсутність такої кваліфікуючої ознаки, як вчинення умисного вбивства за попередньою змовою групою осіб. Не погоджується потерпілий і з кваліфікацією дій ОСОБА_20 за ч. 2 ст. 365 КК України 2001 року по його епізоду за необхідності кваліфікувати дії ОСОБА_20 за ст. 127 КК України 2001 року, та вважає, що саме неправильність кваліфікації дій обвинуваченого, були підставами для повернення кримінальної справи прокурору на додаткове розслідування з попереднього судового засідання у відповідності до вимог ст. 246 КПК України 1960 року.
		З посиланням на ст. 19 КК України 1960 року, ОСОБА_12 вказує, що судом першої інстанції у вироку не зазначено чітко роль ОСОБА_20 у кожному з інкримінованих йому злочинів, де за вироком суду він виступає як організатор, підбурювач і виконавець злочинів, що є істотним порушенням, яке призвело до ухвалення незаконного рішення. Крім того, з посиланням на практику Верховного суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, аналіз практики Європейського суду, потерпілим робиться висновок, що судом не встановлена роль кожного із співучасників у злочинах, що також свідчить про неповноту досудового і судового слідства, та тягне, на його думку, скасування вироку, оскільки роль кожного із співучасників злочину, відповідно до вимог закону, має бути достовірно встановлена, відповідно кваліфікована та призначено покарання у відповідності до скоєного.
		Також потерпілий стверджує, що суд зазначивши у вироку, що ОСОБА_20 отримав наказ вбити ОСОБА_30 від особи, справа відносно якої виділена в окреме провадження, фактично в мотивувальній частині вироку вказав на наявність в його діях кваліфікуючої ознаки, передбаченої п. «и» ст. 93 КК України 1960 року, тобто вчинення вбивства на замовлення, яке йому не інкримінувалось, чим, в порушення вимог ст. 275 КПК України 1960 року, збільшив обсяг обвинувачення та погіршив становище засудженого, а звідси і порушив його права на захист, передбачені ст. 43 КПК України 1960 року.
		Крім того, ОСОБА_12 в своїй апеляції зазначає, що в пред`явленому під час досудового слідства ОСОБА_20 обвинувачення, всупереч вимогам ст. 132 КПК України 1960 року, не міститься мотивів вчинених злочинів та не конкретизовано, в чому полягав його кар`єрний інтерес, що є порушенням права на захист, яке випливає з п. (а) ч. 3 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року.
		Потерпілий звертає увагу на недотримання судом першої інстанції при постановленні вироку вимог ст. ст. 323, 324, 334 КПК України 1960 року. Зокрема, на його думку, суд, формулюючи обвинувачення ОСОБА_20 , його не конкретизував та вказав, що засуджений виконував явно злочинний наказ особи, кримінальна справа щодо якої виділена в окреме провадження, не зазначивши, яке відношення така особа має до даної справи та до пред`явленого обвинувачення, чим порушив норми кримінально-процесуального закону, тобто не встановив всіх фактичних обставин, які доводять чи спростовують винність ОСОБА_20 .
		Також потерпілий звертає увагу і на те, що суд першої інстанції в резолютивній частині вироку не вказав редакцію кримінального закону, за яким ОСОБА_20 було визнано винним, зокрема за ч. 2 ст. 365 КК України 2001 року, оскільки події мали місце з травня по червень 2000 року, і до дня постановлення вироку зміст диспозиції та санкції статті 365 КК України неодноразово змінювалися, при чому на травень-червень 2000 року діяв КК України 1960 року.
		Це ж, на думку потерпілого, стосується кваліфікації дій ОСОБА_20 і за ч. 3 ст. 364 КК України 2001 року, редакція якої неодноразово змінювалась. Крім того, Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального законодавства України щодо імплементації до національного законодавства положень статті Конвенції ООН проти корупції» від 21 лютого 2014 року у статтю 364 КК України внесено зміни, згідно з якими частину цієї статті  виключено.
		Незазначення редакції закону, за яким ОСОБА_20 визнано винним та засуджено, як вважає апелянт, є порушенням права особи на захист, а саме порушення є істотним, яке перешкодило суду першої інстанції постановити законний і обґрунтований вирок.
		Також потерпілий ОСОБА_12 в частині обвинувачення та кваліфікації дій ОСОБА_20 за ч. 2 ст. 365 КК України 2001 року та ч. 3 ст. 166 КК України 1960 року вказує, що сформульоване у вироку обвинувачення в цій частині не містить конкретизації способу вчинення злочинів, які можуть бути скоєні або перевищенням влади, або перевищенням посадових повноважень, оскільки, як в обвинувальному висновку, так і у вироку зазначаються два способи його вчинення, що свідчить про нерозкриття фактичних обставин злочинів, інкримінованих у вину ОСОБА_20 ..
		Потерпілий зазначає, що суд безпідставно, з посиланням на рішення Конституційного суду України № 12-рп/2011 від 20 жовтня 2011 року та практику Європейського суду, не прийняв до уваги свідчення ОСОБА_41 та аудіозаписи розмов, зокрема, від 12 червня, 3 та 7 липня 2000 року, зроблені ним в кабінетах Президента України, справжність яких підтверджена рядом експертиз, так як таке рішення суперечить нормам міжнародного права та практиці Європейського суду, відповідно до яких доказ, навіть у разі отримання його з порушенням встановленого законом порядку збирання доказів, за наявності інших доказів, може бути використаний в суді, так як суспільний інтерес у викритті особи, винної у вчиненні злочинів, є більш значущим, ніж вторгнення в приватну сферу, а також, що суспільний інтерес у встановлені істини з питань злочину є вищим за інтереси особи у збереженні конфіденційності розмов, які жодним чином не торкалися її приватного життя.
		Тим самим, на думку потерпілого, суд умисно створив умови для залишення безкарними замовників злочинів, оскільки, визнавши записи недопустимим доказом, ухилився від надання оцінки численним висновкам міжнародних експертиз, які вказували на достовірність цих записів, які суд першої інстанції, в порушення ст. 257 КПК України 1960 року, не дослідив.
		При цьому, ОСОБА_12 посилається на позиції певних представників міжнародних інституцій та громадських і політичних діячів щодо неналежного розслідування певних кримінальних справ, в тому числі відносно потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_31 .
		Крім того він зазначає, що суд першої інстанції не допитав жодного свідка, про допит яких просили потерпілий та його представники, внаслідок чого таке судове слідство є однобічним та неповним. Це стосується насамперед посадовців на той час найвищого рівня держави, без допиту яких неможливо встановити роль ОСОБА_20 у злочинах, мотиви вчинення кожного із злочинів, істотні обставини про зміст замовлень та наказів вказаних осіб ОСОБА_20 , а тому вирок суду підлягає безумовному скасуванню.
		Також, як на підстави скасування вироку та притягнення до відповідальності замовників злочинів щодо нього та ОСОБА_30 , потерпілий ОСОБА_12 посилається і на висновки Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України від 2 вересня 2002 року, якими визнано причетність на той час певних вищих посадових осіб держави до умисного вбивства ОСОБА_30 , які залишились без реагування Генеральною прокуратурою України та повинні бути враховані колегією суддів при розгляді апеляцій учасників судового розгляду.
		Потерпілий вважає, що за вказаний період прокуратурою, міліцією та СБ України фальшувались вказані справи з метою звільнення замовників від відповідальності за скоєне та від справедливого покарання.
		З огляду на наведене, в апеляції констатується, що судом першої інстанції не встановлено всіх фактичних обставин у справі, які доводять чи спростовують винність ОСОБА_20 , що є безумовною підставою для скасування вироку.
		Крім того, в доповненнях до апеляції потерпілого ОСОБА_12 міститься посилання на інші кримінальні справи та злочини, які засудженому не інкримінувались, а тому не є предметом розгляду у кримінальній справі відносно ОСОБА_20 .
		Підсумовуючи наведене, потерпілий ОСОБА_12 просить вирок Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2013 року відносно ОСОБА_20 скасувати, а справу повернути до цього ж суду на новий судовий розгляд іншим складом суду та, на підставі ст. 380 КПК України 1960 року, винести окрему ухвалу щодо порушень Законів та Конституції України, а також прав потерпілих при розгляді вказаної кримінальної справи судом першої інстанції.
		 
		Заслухавши суддю-доповідача, захисників ОСОБА_21 , ОСОБА_22 та засудженого ОСОБА_20 , які апеляційні доводи підтримали, однак просили вирок суду скасувати, а справу направити прокурору для проведення додаткового розслідування або пом`якшити призначене ОСОБА_20 покарання, а також просили апеляції на постанови від 30 вересня та 8 листопада 2013 року розглядати як доводи апеляції на вирок щодо порушення права засудженого на захист, представника потерпілої ОСОБА_11  ОСОБА_13 , яка вважала вирок суду законним і обґрунтованим, а апеляції захисників засудженого та потерпілого ОСОБА_12 безпідставними, прокурорів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , які заперечували проти задоволення апеляцій захисників та потерпілого ОСОБА_12 , разом з тим вважали, що вирок суду підлягає зміні в межах повноважень суду апеляційної інстанції, заслухавши учасників судового розгляду в судових дебатах, а засудженого ОСОБА_20 і в останньому слові, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені в апеляціях, як сторони захисту, так і потерпілого ОСОБА_12 , колегія суддів не знаходить підстав для їх задоволення, разом з тим вважає, що вирок суду підлягає зміні в порядку ст. 365 КПК України 1960 року, виходячи з наступного.
		 
		Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_20 в тому, що він, працюючи на посаді першого заступника начальника Головного управління кримінального пошуку Міністерства внутрішніх справ України та начальника цього Управління (ДОС МВС України), маючи спеціальне звання  полковник міліції, а потім генерал-майора та генерал-лейтенанта міліції, тобто будучи особою, яка здійснювала функції представника виконавчої влади, на виконання явно злочинного наказу особи, кримінальна справа щодо якої виділена в окреме провадження,: в травні-червні 2000 року, спільно зі своїми підлеглими працівниками міліції ОСОБА_25 та ОСОБА_26 , перевищив владу і службові повноваження, що заподіяло істотну шкоду державним інтересам і охоронюваним законом правам та інтересам потерпілого ОСОБА_12 ; в липні-вересні 2000 року, спільно із своїми підлеглими працівниками міліції ОСОБА_27 , ОСОБА_28 та ОСОБА_29 , перевищив владу і службові повноваження, що заподіяло істотну шкоду державним інтересам і охоронюваним законом правам та інтересам громадянина ОСОБА_30 , а також спричинило тяжкі наслідки; вчинив умисне вбивство 17 вересня 2000 року журналіста ОСОБА_30 , у зв`язку з виконанням ним свого громадського обов`язку, скоєному за попередньою змовою з ОСОБА_27 , ОСОБА_28 та ОСОБА_29 ; а також вчинив знищення, шляхом зловживанням своїм службовим становищем, офіційних документів щодо діяльності працівників ДОС МВС України, в тому числі щодо незаконного зовнішнього спостереження за ОСОБА_30 , чим було вчинено перешкоду органам досудового слідства в розкритті його вбивства, - обґрунтований сукупністю досліджених в судовому засіданні й детально наведеними у вироку належними та допустимими доказами, яким суд дав об`єктивну оцінку.
		 
		1. По епізоду перевищення влади і службових повноважень відносно потерпілого ОСОБА_12 . 
		 
		Показаннями ОСОБА_20 , як в ході досудового слідства, так і в суді першої інстанції, відповідно до яких в травні-червні 2000 року, коли він обіймав посаду першого заступника начальника ГУКП МВС України, через керівника апарату МВС України отримав наказ особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження, встановити місце проживання ОСОБА_12 , вивезти його за межі міста і, з метою припинення ним дискредитації керівництва держави, залякати. При цьому керівник апарату МВС України наголошував на безумовному виконанні завдання, як спеціальної операції, яка проводилась керівництвом держави, у зв`язку з чим він через своїх підлеглих розпорядився про здійснення оперативних заходів щодо ОСОБА_12 .
		Через деякий час керівник апарату МВС України виказав невдоволення особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження, відносно виконання поставленого завдання, оскільки ОСОБА_12 продовжував розповсюджувати листівки, які дискредитували керівництво держави, та зажадав від нього доповісти в цей же день про його виконання.
		Для проведення відповідної операції, 9 червня 2000 року він залучив працівників ГУКП МВС України ОСОБА_26 та ОСОБА_25 ,. і на службовому автомобілі «Хюндай Соната», під керуванням ОСОБА_26 , прибув на Львівську площу в м. Києві, де проводилося зовнішнє спостереження за ОСОБА_12 , та близько 22 годин 30 хвилин, коли потерпілий вийшов з під`їзду будинку № 5 по вул. Воровського, під виглядом надання послуг по перевезенню пасажирів, ОСОБА_26 зупинив автомобіль «Хюндай Соната» біля ОСОБА_12 , який попросив відвезти його на масив Оболонь в м. Києві.
		Під час руху транспортного засобу у ОСОБА_12 виникла підозра та він став вимагати зупинити автомобіль. При в`їзді на вул. О. Теліги, неподалік від станції метро «Дорогожичі», за його, ОСОБА_20 , вказівкою ОСОБА_26 зупинив автомобіль і ОСОБА_12 спробував вийти з автомобіля, однак ОСОБА_26 і ОСОБА_25 почали утримувати потерпілого в салоні, а він, вийшовши з автомобіля, наніс ОСОБА_12 декілька ударів руками та гумовим кийком по різним частинам тіла. В подальшому, утримуючи разом з ОСОБА_25 потерпілого ОСОБА_12 на задньому сидінні, вивезли останнього неподалік с. Петрівське Прилуцького району Чернігівської області, де витягнули потерпілого із автомобіля та всі стали наносити йому численні удари ногами, руками та гумовим кийком по різним частинам тіла з метою його залякування та припинення розповсюдження ним критичних статей на адресу вищих посадових осіб держави. При цьому, з метою психологічного тиску на потерпілого та на підтвердження висловлених погроз, йому пропонувалось копати власну могилу, демонструвалась каністра з бензином та лопата. Після цього, вони залишили ОСОБА_12 на місці вчинення злочину, та біля 2-3 годин ночі повернулись до м. Києва, де він разом з ОСОБА_25 , з метою залякування потерпілого, здійснив підпал вхідних дверей помешкання по АДРЕСА_8 , в якому за оперативними даними ОСОБА_12 знаходився упродовж дня.
		Далі, він 10 червня 2000 року доповів керівнику апарату МВС України про виконання наказу щодо вивезення  ОСОБА_12 за межі Київської області, його побиття, залякування, залишення вночі у безлюдному місці та про підпал дверей його квартири. Згодом від тієї ж службової особи дізнався, що особа, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження, задоволений результатами його роботи та про заохочення працівників, які приймали в цьому участь.
		 (т. 93 а. с. 61-70, 150-156; т. 94 а. с. 21-39, 40-71, 150-174)
		 
		Вказані свідчення ОСОБА_20 підтвердив і в ході відтворення обстановки та обставин подій злочину щодо ОСОБА_12 , під час якого детально розповів про вчення злочину та дії, які вчинялись кожним з його співучасників.
		 (т. 94 а. с. 75-101)
		 
		Аналогічні показання щодо обставин захоплення 9 червня 2000 року потерпілого ОСОБА_12 , вчинення кожним із них та засудженим ОСОБА_20 конкретних дій, які явно виходять за межі наданих їм прав та службових повноважень, внаслідок яких була заподіяна істотна шкода охоронюваним законом правам та інтересам потерпілого ОСОБА_12 , що супроводжувались насильством над ним, погрозами вбивством, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого діями, дали по справі ОСОБА_25 та ОСОБА_42 , які вироком Апеляційного суду міста Києва від 8 травня 2007 року засуджені за вказаний злочин до покарання у виді позбавлення волі на певні строки.
		 (т. 59 а. с. 3-13; т. 54 а. с. 77-85, 86-88, 89-90, 98-104, 116-121; т. 53 а. с.114-119, 
		 124-126, 127-132, 134-139, 147-151)
		 
		При цьому, свої свідчення ОСОБА_25 підтвердив на відтворенні обстановки та обставин подій злочину, а також при проведенні зводин віч-на-віч з ОСОБА_26 , та вказав, що саме ОСОБА_26 утримував ОСОБА_12 за тулуб і руки в той час, коли ОСОБА_20 наносив ОСОБА_12 удари гумовою палицею біля станції метро «Дорогожичі», а також вказав на те, що саме  ОСОБА_26 демонстрував лопату та каністру для бензину на підтвердження його слів, що ОСОБА_12 буде копати собі могилу, та наносив удари  ОСОБА_12 в бокову частину тулуба при побитті його біля с. Петрівське.
		 (т. 54 а. с. 48-66, 105-108)
		 
		Допитаний по справі в якості потерпілого ОСОБА_12 показав, що являючись в 2000 році членом громадського об`єднання «МИ», під час передвиборчої компанії по виборам Президента України в 1999 році, він написав ряд статей з критикою діючого на той час Президента України та Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_43 та їх оточення, які розповсюджувались членами об`єднання перед державними установами. Як правило, ці матеріали виходили за підписами народного депутата України ОСОБА_44 та одного з лідерів об`єднання «МИ» ОСОБА_45 , з яким він працював в його приватній квартирі по АДРЕСА_8 . В той же час, ним, при проведенні заходів щодо народного референдуму з конституційних питань, була підготовлена стаття «Куди йдемо, Україно» з критикою політики Президента України та Міністра внутрішніх справ України, яка розповсюджувалась як серед депутатів Верховної Ради, так і посадових осіб виконавчої влади України, а також серед працівників МВС України, у зв`язку з чим його двічі 2 та 5 червня 2000 року доставляли до Печерського РУ ГУМВС України в м. Києві та вимагали припинити поширення матеріалів.
		9 червня 2000 року, близько 22 годин 30 хвилин, коли він вийшов з квартири  АДРЕСА_2 , та став зупиняти автомобіль для поїздки на масив Оболонь, до нього під`їхав автомобіль «Хюндай Соната» темно - синього кольору, за кермом якого знаходився раніше незнайомий ОСОБА_26 , який погодився підвезти на масив Оболонь в м. Києві, при цьому на передньому пасажирському сидінні в автомобілі, як йому стало відомо в ході розслідування справи, знаходився ОСОБА_20 , а на задньому сидінні з лівої сторони - ОСОБА_25 . Знаходячись в автомобілі та будучи в гарному настрої з приводу народження онуки, він розпочав розмову з присутніми. Однак у відповідь останні мовчали, що викликало в нього підозру відносно вчинення щодо нього протиправних дій, у зв`язку з чим він почав вимагати зупинити автомобіль, на що ОСОБА_26 відповів відмовою та збільшив швидкість. Коли ОСОБА_26 зупинив автомобіль за станцією метро «Дорогожичі», то відбулись узгоджені та сплановані дії ОСОБА_20 і його підлеглих, а саме при спробі вийти із автомобіля, ОСОБА_25 обхватив його шию,  ОСОБА_26 став утримувати його руками, а ОСОБА_20 , в свою чергу, почав гумовим кийком наносити йому удари по передпліччю, руках та колінах.
		У подальшому ОСОБА_25 і ОСОБА_20 , підштовхуючи, поклали його на підлогу між задніми і передніми сидіннями в автомобілі, та ОСОБА_26 продовжив рух. Під час руху автомобіля він намагався з`ясувати причину захоплення, але у відповідь, без будь - яких пояснень, отримував удари гумовим кийком по колінах. Проїхавши в автомобілі тривалий час, за вказівкою ОСОБА_20 , ОСОБА_26 скерував автомобіль на ґрунтову дорогу і зупинив його в полі приблизно за 20 м. від полезахисної лісосмуги, після чого ОСОБА_25 схопив його за волосся і наказав виповзати із автомобіля, не зводячись на ноги. При цьому ОСОБА_25 погрожував, що він зараз викопає власну могилу, що було розцінено ним як погроза вбивством. На підтвердження реалізації цієї погрози ОСОБА_26 демонстрував, тримаючи в руках, каністру і лопату. Потім ОСОБА_25 і ОСОБА_20 ударами ніг та ударами гумовою палицею по спині, ногах примусили його повзти від автомобіля під світло фар, де ОСОБА_26 приєднався до його побиття спільно з ОСОБА_25 і  ОСОБА_20 . Крім того, ОСОБА_25 намагався взяти його за ремінь та перевернути на спину, однак ремінь розірвався. У цей час звучали погрози і на адресу ОСОБА_44 , при цьому ОСОБА_25 наголошував, якщо він з ОСОБА_46 будуть продовжувати писати, то вони його уб`ють. Потім ОСОБА_25 накинув йому на шию частину розірваного ременя і стиснув шию. При цьому ОСОБА_20 знаходився поряд, а ОСОБА_26 пішов відганяти автомобіль. Після застосування до нього фізичного насильства ОСОБА_25 зняв з нього жилет, обшукав, забрав гроші, цигарки і ключі. Паспорт у нього забрали раніше в салоні автомобіля під час його руху. Він просив ОСОБА_25 повернути йому цигарки і окуляри, однак окуляри він не повернув. У подальшому ОСОБА_20 і його підлеглі на автомобілі «Хюндай Соната» поїхали, а його залишили в полі серед ночі.
		Вважає, що цей злочин був вчинений за прямою вказівкою особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження, у зв`язку з його опозиційною діяльністю до колишнього Президента України.
		(т. 48 а. с.76-80; т. 56 а. с. 4-11, 48-51, 79-100, 101-107, 109-115, 116-121, 122-129, 218-223, 226-229, 230-233, 246-252, 284-292; т. 58 а. с.212-216; т. 75 а. с.180-183)
		 
		Такі ж свідчення ОСОБА_12 дав і при відтворенні обстановки та обставин подій злочину, де детально зазначив та показав, за яких обставин стосовно нього ОСОБА_20 , ОСОБА_25 і ОСОБА_26 були вчинені протиправні дії, а також підтвердив їх при проведені зводин віч-на-віч з ОСОБА_26 та ОСОБА_25 
		 (т. 53 а. с. 62-65; т. 54 а. с. 105-108; т. 56 а. с.178-216)
		 
		Це ж вбачається з протоколів пред`явлення потерпілому фотознімків для впізнання, згідно з якими ОСОБА_12 вказав на фотозображення ОСОБА_20 , ОСОБА_25 і ОСОБА_26 та показав, що саме ці особи вчинили стосовно нього протиправні дії 9 червня 2000 року, а також з протоколу огляду транспортного засобу  автомобіля «Хюндай Соната», державний номер НОМЕР_1 , відповідно до якого, потерпілий підтвердив, що на цьому автомобілі 9 червня 2000 року працівники міліції ОСОБА_20 , ОСОБА_26 і ОСОБА_25 вивезли його із м. Києва до с. Петрівське Прилуцького району Чернігівської області та побили.
		 (т. 56 а. с.133-135, 138-141; т. 55 а. с. 185-193)
		 
		Об`єктивно вказані свідчення потерпілого ОСОБА_12 , а також ОСОБА_20 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 підтверджуються:
		 
		 - протоколом огляду місця події від 10 червня 2000 року, згідно з яким біля березової лісосмуги на відстані 1000 м. від с.Петрівське Прилуцького району Чернігівської області виявлені нечіткі протектори шин автомобіля, а на початку лісосмуги виявлені три шматки розірваного шкіряного ременя довжиною 80 см., 13 см. та 15 см. з пряжкою, 4 монети по 10 копійок, 2 монети по 2 копійки та металева частина газової запальнички;
		 (т. 48 а. с. 3-4)
		 
		- висновком судово-медичної експертизи № 1143 від 14 жовтня 2000 року, згідно з яким ОСОБА_12 незаконними діями ОСОБА_20 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 спричинено тілесні ушкодження у вигляді синців в ділянці плечей, в ділянці ліктьових суглобів, в ділянці передпліч, правого плечового суглобу, правої лопатки, в проекції крила правої клубової кістки, в поперековій ділянці справа, в ділянці зовнішніх поверхонь правого і лівого стегон, правого колінного суглобу, синців в ділянці сідниць, садна в потиличній ділянці зліва, полосовидного синця на боковій поверхні шиї справа, що відносяться до легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров`я;
		 (т. 48 а. с. 90-91)
		 
		- даними із книги обліку доставлених осіб Печерського РУ ГУМВС України в м. Києві та випискою із книги № Т-16, відповідно до яких 2 та 5 червня 2000 року зафіксовано доставку ОСОБА_12 до відділу міліції.
		 (т. 56 а. с. 14-22, 23)
		 
		Показаннями свідка ОСОБА_47 , повні анкетні дані якого наявні в матеріалах справи (т.129 а. с.233), - працівника ГУКП МВС України, який пояснив, що він, працюючи співробітником ГУКП МВС України, влітку 2000 року отримав завдання здійснити оперативні заходи щодо особи на прізвище ОСОБА_12 , який проживав по АДРЕСА_8 . Завдання було офіційним та належним чином оформленим. Протягом дня він здійснив необхідні оперативні дії та виклав результати у письмовому вигляді, при цьому один з керівників підрозділу повідомив, що воно є терміновим та перебуває на контролі у ОСОБА_20 
		(т. 34 а. с. 12-19, 21-25; т. 39 а. с. 117-121; т. 55 а. с. 1-5, 148-157)
		 
		Журналом обліку вхідних документів № 1 ГУКП МВС України за 2000 рік, інвентарний № 468, який приєднаний до матеріалів справи у вигляді окремого додатку і був досліджений судом під час розгляду справи, згідно з записами якого за 10 липня 2000 року підтверджується проведення працівниками ГУКП МВС України оперативних заходів щодо ОСОБА_12 .
		 
		Наказом МВС України № 30 о/с від 20 січня 2000 року, відповідно до якого ОСОБА_20 9-10 червня 2000 року працював на посаді першого заступника начальника ГУКП МВС України і мав спеціальне звання  полковник міліції, який міститься в особовій справі  ОСОБА_20 , що досліджена судом під час судового слідства і приєднана до матеріалів справи у виді окремого додатку. 
		 
		Наказом МВС України № 005 цт від 4 червня 1992 року, яким регламентована діяльність підрозділів кримінального пошуку органів внутрішніх справ України, і який долучений до матеріалів справи у вигляді окремого додатку та був досліджений судом під час розгляду справи.
		 
		Долученими до справи публікаціями з друкованих видань, агітаційними листівками, статтями в газеті «МИ», в яких критикуються дії високопосадовців України, правоохоронних органів України та окремих політичних діячів того періоду, чим об`єктивно підтверджуються показання потерпілого ОСОБА_12 , свідків щодо його участі в громадсько-політичній діяльності країни.
		 (т. 48 а. с. 26-62)
		 
		Протоколом № 6 засідання Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України від 11 лютого 2003 року та його стенограмою, в яких зазначені показання ОСОБА_12 щодо його захоплення, вивезення із м. Києва та побиття працівниками міліції.
		 (т. 18 а. с. 258-262)
		 
		Наведеними вище доказами повністю підтверджується вина ОСОБА_20 у перевищенні влади і службових повноважень стосовно ОСОБА_12 , вчинених за наказом особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т. 120 а. с. 185-188), які супроводжувались насильством, болісними і такими, що ображали особисту гідність потерпілого ОСОБА_12 діями, і заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом його правам та інтересам, а також істотну шкоду державним інтересам.
		 
		ІІ. По епізоду перевищення влади і службових повноважень відносно 
		 потерпілого ОСОБА_30 та його умисного вбивства.
		 
		Показаннями засудженого ОСОБА_20 в ході судового розгляду справи, в яких він вину у вчиненні зазначених злочинів визнав частково, а також його свідченнями в ході досудового слідства, відповідно до яких у липні 2000 року в приміщенні Міністерства внутрішніх справ України по вул. Богомольця, 10, в м. Києві, особа, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження, віддала йому наказ - здійснити негласні оперативно-розшукові заходи щодо журналіста ОСОБА_31 . Він, у свою чергу, без наявності будь-яких даних про те, що ОСОБА_30 вчинив або готується вчинити тяжкий злочин, дав усне розпорядження своїм підлеглим працівникам ГУКП МВС України провести негласні оперативні заходи стосовно ОСОБА_30 для встановлення його особи, місця проживання, зв`язків, розпорядку дня, способів пересування містом, яке здійснювалось з використанням спецтехніки, службових транспортних засобів та із залученням працівників підрозділів ГУКП МВС України. Оскільки ОСОБА_30 виявив за собою спостереження з боку працівників міліції і звернувся з відкритим листом до Генерального прокурора України, в якому зазначив обставини подій, номерний знак автомобіля, що був задіяний в ході проведення заходів спостереження, то їх подальше здійснення було зупинено.
		Приблизно 13-14 вересня 2000 року у своєму службовому кабінеті в м. Києві по вул. Богомольця, 10, особа, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження, наказала йому особисто, з використанням результатів раніше проведених оперативно-розшукових заходів, вчинити вбивство журналіста  ОСОБА_30 , спалити та закопати тіло, щоб його не змогли знайти. У зв`язку із цим, 15 вересня 2000 року він дав вказівки своїм підлеглим працівникам ГУКП МВС України ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 та іншим, які перебували на службі, продовжити проведення негласних оперативних заходів стосовно  ОСОБА_31 .
		Ввечері 15 вересня 2000 року він, разом з ОСОБА_27 на службовому автомобілі «Хюндай Соната» під керуванням ОСОБА_29 , прибув на вул. Мельникова в м. Києві, де за його вказівкою до них приєднався ОСОБА_28 , до яких він довів план дій, зокрема поставив до відома про необхідність затримання і вивезення ОСОБА_30 за межі м. Києва та його побиття. Однак, в той вечір затримати ОСОБА_30 не змогли, так як останній був помічений несвоєчасно, а тому ОСОБА_29 не встиг під`їхати до потерпілого, який скористався іншим автомобілем, на якому і дістався до свого помешкання.
		Наступного дня зовнішнє спостереження за ОСОБА_30 було продовжено. При цьому ОСОБА_27 , ОСОБА_29 і ОСОБА_28 , в числі інших працівників ГУКП МВС України, також були залучені до цих заходів.
		Приблизно о 21 годині 16 вересня 2000 року, маючи інформацію про те, що ОСОБА_30 зайшов до будинку АДРЕСА_5 , де проживала його знайома журналістка - ОСОБА_35 , він з ОСОБА_27 на службовому автомобілі, під керуванням ОСОБА_29 , знову прибув на бул. Л. Українки для здійснення разом з ОСОБА_28 затримання ОСОБА_31 . Близько 22 години 16 вересня 2000 року неподалік від будинку АДРЕСА_5 ОСОБА_29 , отримавши інформацію про вихід ОСОБА_30 з будинку, направив автомобіль у бік об`єкта та зупинився навпроти нього, пропонуючи свої послуги для перевезення. ОСОБА_30 , не усвідомлюючи наміри ОСОБА_29 , сів на заднє сидіння автомобіля. В момент знаходження ОСОБА_30 в салоні автомобіля він, ОСОБА_27 і ОСОБА_28 підбігли до автомобіля та сіли до салону, виключивши тим самим можливість виходу ОСОБА_30 із автомобіля «Хюндай Соната». Після затримання ОСОБА_30 , за його вказівкою, ОСОБА_29 скерував автомобіль в напрямку виїзду за межі м. Києва. Під час руху автомобіля ОСОБА_30 утримувався ними на задньому сидінні автомобіля із застосуванням фізичного насильства. Зокрема, ОСОБА_27 і ОСОБА_28 утримували ОСОБА_30 з двох боків, завівши його руки за спину, а він, знаходячись на передньому пасажирському сидінні, наносив потерпілому удари гумовим кийком по тулубу. При цьому, ОСОБА_30 висловлював своє незадоволення, неодноразово називав своє прізвище, казав, що він журналіст і злочинів не вчиняв, просив його відпустити або ж надати можливість передати ключі від квартири дружині, яка його очікувала. На виїзді із міста Києва, на автотрасі Київ-Одеса, неподалік від поста ДАІ, він наказав зупинити автомобіль і дав вказівку іншим працівникам ГУКП МВС України припинити здійснення оперативних заходів та повернутись за місцем розташування підрозділу. Далі, він разом з  ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , утримуючи ОСОБА_30 в автомобілі, продовжили рух по автодорозі Київ-Одеса у напрямку м. Біла Церква. З метою запобігання можливості ідентифікації службового автомобіля, ОСОБА_29 декілька разів змінював номерні знаки. Приблизно о 23 годині 16 вересня 2000 року він разом з ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 і ОСОБА_30 прибули в с. Сухоліси Білоцерківського району Київської області, де з подвір`я одного з будинків він взяв мотузку і лопату, які поклав до багажника автомобіля. Після чого, за його вказівкою, ОСОБА_30 був доставлений автомобілем у безлюдне місце  поле поблизу лісу Сухоліського лісництва. 17 вересня 2000 року близько 1 години ночі, перебуваючи на вказаному місці, він запропонував працівникам міліції ОСОБА_27 , ОСОБА_28 і ОСОБА_29 виконати наступні дії, а саме: ОСОБА_29 за його наказом неподалік від автомобіля викопав лопатою прямокутну яму, а ОСОБА_27 і ОСОБА_28 у вказаний час залишались в автомобілі «Хюндай Соната» та продовжували утримувати ОСОБА_31 . Далі ОСОБА_27 і ОСОБА_28 разом з ним та ОСОБА_29 вивели ОСОБА_30 із автомобіля, стягнули з нього куртку, повалили на землю та зняли черевики. ОСОБА_28 зв`язав мотузкою руки і ноги ОСОБА_30 , а потім вони разом з ОСОБА_27 і ОСОБА_28 віднесли зв`язаного ОСОБА_30 до викопаної ОСОБА_29 ями та поклали на землю обличчям донизу. ОСОБА_28 , виконуючи його вказівки, обшукав ОСОБА_30 , вилучив у нього з кишені штанів ключі та носову хустку. Після чого він разом з ОСОБА_27 перевернув ОСОБА_30 і поклав його обличчям уверх. Він засунув носову хустку в рот ОСОБА_30 , щоб він не кричав, та почав руками здавлювати горло і шию потерпілого, намагаючись призвести його в непритомний стан, але це йому не вдалося. Тоді ОСОБА_29 за його вказівкою, витягнув із штанів ОСОБА_30 ремінь та передав йому. Він, зробивши з ременя петлю, накинув її на шию ОСОБА_30 , і з силою став затягувати. При цьому пряжка ременя попала на кадик потерпілого, кадик провалився, внаслідок чого потерпілий помер. Після того як потерпілий перестав виявляти ознаки життя він, ОСОБА_27 і ОСОБА_28 скинули тіло ОСОБА_30 у викопану яму, а ОСОБА_29 дістав з багажного відділення автомобіля каністру з пальним та облив ним тіло ОСОБА_30 , після чого він його підпалив. Коли полум`я згасло, вони закидали яму з тілом землею, замаскували місце поховання травою та на службовому автомобілі «Хюндай Соната» покинули місце злочину. По дорозі до м. Києва вони викинули у різних місцях належні ОСОБА_30 особисті речі, зокрема, куртку, парасольку, туфлі та ключі.
		Наступного дня в службовому кабінеті Міністра внутрішніх справ України він доповів особі, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження, про виконання його наказу про вбивство журналіста ОСОБА_31 . Після чого разом з ОСОБА_29 позбавився сумки та мобільного телефону ОСОБА_30 , викинувши сумку в озеро поблизу Південного мосту, а мобільний телефон - в Русанівський канал поблизу готелю «Славутич» в м. Києві. 
		Він же показав, що на початку жовтня 2000 року за наказом тієї ж особи, з метою приховання вчиненого стосовно ОСОБА_30 злочину, на службовому автомобілі «Ніссан», під власним керуванням, прибув на місце поховання трупа ОСОБА_30 , викопав його та відвіз у лісовий масив Улашівського лісництва Таращанського району Київської області, де сокирою відчленував голову від тіла і там же закопав обезголовлений труп ОСОБА_30 , а голову потерпілого з прилеглими кістками відвіз і закопав у кінці лісосмуги на відстані 1,4 км. від автодороги між селами Довголівське  Колісникове, неподалік від автотраси Київ - Золотоноша Рокитнянського району Київської області.
		 (т. 94 а. с. 21-38, 40-71, 150-174, 175-183, 189-194, 195-198)
		 
		Вказані показання, дані в ході досудового слідства,  ОСОБА_20 підтвердив при відтворенні обстановки і обставин події 23 липня та 13 серпня 2009 року, в ході яких показав місце знаходження голови вбитого ним журналіста ОСОБА_30 , та відтворив обстановку та обставини вчинених ним злочинів 15 та 16 вересня 2000 року. (т. 93 а. с.121-141; т. 94 а. с. 103-147)
		 
		Крім того, на допиті 27 липня 2009 року ОСОБА_20 , уточнюючи дату перепоховання тіла ОСОБА_30 , показав, що відчленування голови від тіла та перепоховання здійснювалося ним особисто восени 2000 року під час перебування у відпустці. Для здійснення перепоховання тіла та від`єднання голови, за день до вказаних подій, він придбав металеву сокиру, лопату, медичні рукавички та поліетиленову плівку розміром 2х6 м. Лопату та сокиру він придбав в господарчому магазині «Киянка», який знаходиться поруч з автотрасою Київ-Одеса неподалік від виставки досягнень народного господарства в м. Києві.
		Довжина рублячого леза сокири складала близько 15-20 см., а довжина топорища - близько 35-40 см. Декілька пар медичних рукавичок білого кольору він придбав в аптеці на перехресті вулиць Червоноармійська  Щорса в м. Києві.
		 (т. 93 а. с. 143-148)
		 
		Аналогічними показаннями свідків ОСОБА_27 , ОСОБА_28 та  ОСОБА_29 , що були дані під час розгляду кримінальної справи, а також під час слідчих дій, які проводились з вказаними особами в ході розслідування кримінальної справи відносно ОСОБА_20 , а також кримінальної справи відносно ОСОБА_28 , ОСОБА_27 та ОСОБА_29 за п. «і» ст. 93, ч. 3 ст. 166 КК України 1960 року, за результатами розгляду якої вироком Апеляційного суду міста Києва від 15 березня 2008 року останні були визнанні винними у вчиненні 15-17 вересня 2000 року, за вищевказаних у вироку обставинах, умисних дій, які явно виходять за межі наданих їм законом прав і повноважень, що завдали при цьому істотної шкоди державним інтересам та охоронюваним законом правам та інтересам ОСОБА_30 , що супроводжувались насильством, болісними і такими, що ображають особисту гідність ОСОБА_30 , діями та спричинили тяжкі наслідки, а також у скоєнні за попереднім зговором групою осіб умисного вбивства ОСОБА_30 
		 (т. 41 а. с. 1-6, 8-13, 62-86, 166-178, 87-98, 99-110, 129-144, 202-213, 222-223, 234-241, 234-241, 248-251; т. 42 а. с. 151-158, 56-64, 65-72, 109-112, 137-140, 151-158; т. 43 а. с. 9-20, 29-54, 63-68, 125-131, 174-272; т. 127 а. с. 159-227; т. 128 а. с. 22-150)
		 
		Крім того, свідок ОСОБА_28 показав, що при утриманні ОСОБА_30 в автомобілі за руку він відчував у нього на одному із пальців перстень, а коли у лісі виводив із автомобіля, то на шиї у ОСОБА_30 був твердий ланцюжок, який на дотик був плоский. При обшуку ОСОБА_30 на місці вчинення злочину, він виявив у нього в задніх кишенях брюк хустинку світлого кольору, зв`язку ключів в кількості 2-3-х штук, які знаходились з металевим брелоком овальної форми. Він же підтвердив, що на ОСОБА_30 була чорна куртка, чорні туфлі, сині джинси і світлий светр, а також сумка через плече та нескладна парасолька.
		 (т. 42 а. с. 56-64, 109-112, 137-140)
		 
		Про наявність у ОСОБА_30 персня на руці та вказаних речей, зазначав в ході досудового слідства і ОСОБА_27 
		 (т. 43 а. с. 125-131)
		 
		При цьому, свої свідчення по справі ОСОБА_28 , ОСОБА_27 , ОСОБА_48 підтвердили і на відтвореннях обстановки та обставин подій злочинів 28 лютого, 5, 14, 17, 20 березня, 20 квітня, а також 14 червня 2005 року, в ході яких детально розказали і показали місця захоплення і вбивства ОСОБА_30 , спосіб його вбивства шляхом удушення, та в присутності одночасно ОСОБА_28 , ОСОБА_27 , ОСОБА_29 - дії кожного із них та ОСОБА_20 у злочинах, спалення та приховування його тіла та предметів одягу, які належали потерпілому.
		(т. 42 а. с. 74-82, 113-120, 174-272; т. 43 а. с. 29-54, 174-272; т. 41 а. с. 14-56, 248-251)
		 
		Також, свідок ОСОБА_29 в ході досудового слідства та в суді першої інстанції підтвердив, що каністру з бензином він поклав в багажник напередодні вчинення вбивства ОСОБА_30 за розпорядженням ОСОБА_20 . Він же показав, що приблизно через місяць після вбивства ОСОБА_31 . ОСОБА_20 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, повідомив його про необхідність перезаховання трупу, але участі в цьому він не приймав. Разом з тим, восени 2000 року, знаходячись на службі, звернув увагу, що автомобіль «Нісан Патрол» стояв з відкритими вікнами і з неприємним їдким запахом. Оскільки напередодні вказаним автомобілем користувався ОСОБА_20 , то він зробив висновок, що останній саме на цьому автомобілі міг перевезти труп ОСОБА_30 в ліс Таращанського району. В послідуючому вказаний автомобіль було передано до УКП Тернопільської області.
		 (т. 41 а. с. 1-6, 8-13, 57-61, 87-98, 234-241)
		 
		Вказані показання свідка ОСОБА_29 підтверджуються актом прийому-передачі транспортного засобу від 2 березня 2005 року, згідно з яким представниками УМВС України в Тернопільській області було передано для огляду в Генеральну прокуратуру України автомобіль «Нісан Патрол», який знаходився на балансі УКП УМВС України в Тернопільській області з 12 грудня 2000 року, після передачі його за вказівкою начальника ГУКП МВС України ОСОБА_20 , а також протоколом огляду транспортних засобів від 2 березня 2005 року з участю судово-медичних експертів відділення судово-медичної цитології Головного бюро судово-медичної експертизи МОЗ України легкового автомобіля марки «Хюндай Соната», державний номер  НОМЕР_1 , та автомобіля «Ніссан - Патрол» без державного номерного знаку.
		 (т. 45 а. с. 49, 50-81)
		 
		Оголошеними в судовому засіданні показаннями потерпілої ОСОБА_11 - дружини ОСОБА_30 , яка пояснила, що після укладення в 1997 році шлюбу з ОСОБА_30 у них народилось дві доньки. У м. Києві вона проживала з чоловіком і дітьми в квартирі АДРЕСА_9 .
		З квітня 2000 року ОСОБА_30 разом з головним редактором ОСОБА_49 розробляв проект Інтернет - газети «Українська правда», яку фінансували як різні політичні партії, так і сам ОСОБА_30 , який брав в борг для цього гроші у різних осіб, отримував кредити у кредитній спілці. ОСОБА_30 був незалежний журналіст, його публікації носили правдивий характер і дратували багатьох політиків.
		Також потерпіла зазначала, що у липні 2000 року за  ОСОБА_30 проводилось відкрите стеження працівниками міліції, у зв`язку з чим чоловік звернувся з відкритим листом до Генерального прокурора України і до своїх друзів-політиків, після чого стеження припинилось.
		З тих же свідчень потерпілої слідує, що 16 вересня 2000 року вона разом з дітьми знаходилась на конференції на спортивній базі «Сокіл» і попередила чоловіка, щоб він повернувся додому до 23 години, оскільки у неї не було ключів від квартири. Повернувшись додому о 23 годині 40 хвилин, вона виявила, що вдома нікого немає. Подзвонивши в офіс, від ОСОБА_50 дізналась про відсутність чоловіка. Через деякий час в квартиру подзвонила стурбована ОСОБА_35 і також поцікавилась, чи не повернувся ОСОБА_51 додому. Пошуки чоловіка у міліції і лікарнях нічого не дали, а тому вона 17 вересня 2000 року звернулась із заявою про зникнення ОСОБА_30 до Московського райвідділу міліції м. Києва.
		Крім того, потерпіла повідомила, що 16 вересня 2000 року на чоловікові в той день були чорна куртка, светр бежевого кольору, штани джинсові, туфлі 45 розміру. Він також мав з собою чорну сумку, мобільний телефон, невеликий радіоприймач. Крім того, на шиї ОСОБА_30 носив срібний ланцюжок з хрестиком та кулоном у формі півмісяця з зубчатим краєм, а на правій руці - приплюснутий перстень з прорізом на верхній частині та срібний браслет. На тілі у ОСОБА_52 були тілесні ушкодження у вигляді осколкових поранень правої руки та переломів кісток фаланг мізинця і безіменного пальця лівої руки.
		(т. 4 а. с. 76-82, 167, 226; т. 6 а. с. 97-107, 225, 226; т. 7 а. с. 50-56, 306, 307; 
		 т. 8 а. с.77-79)
		 
		Дослідженими в судовому засіданні показаннями потерпілої ОСОБА_38 - матері ОСОБА_30 , яка пояснила, що її син  ОСОБА_51 народився в 1969 році у м. Тбілісі. Його батько ОСОБА_53 проживав у Грузії, був депутатом Верховної Ради Грузії з 1989 року, обіймав посаду голови Радикального союзу Грузії, помер в 1993 році. Після смерті батька ОСОБА_51 поїхав у Сухумі як журналіст, де в цей час проходив військовий конфлікт між ОСОБА_54 та Грузією. Під час військових дій ОСОБА_51 отримав осколочне поранення правої руки, а ще раніше мав переломи пальців. У 2000 році під час подорожі в Туреччині, в ході дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_51 отримав пошкодження сухожилля руки і з цього приводу була проведена операція. Син був високого зросту, носив взуття 45 розміру.
		З приводу прикрас, які носив ОСОБА_51 , потерпіла ОСОБА_38 показала, що на правій руці він носив срібний браслет і перстень, а на шиї масивний срібний ланцюжок з великим католицьким хрестиком без гравіювання.
		 (т. 6 а. с. 178; т. 7 а. с. 9-14)
		 
		Показаннями в суді свідка ОСОБА_55 , яка пояснила, що в квітні 2000 року вона разом з ОСОБА_30 заснувала газету «Українська правда». Як їм стало відомо пізніше, всі публікації в газеті достатньо широко обговорювалися українськими політиками. В квітні, або, можливо в липні 2000 року, вони вперше помітили за собою спостереження. У зв`язку з цим ОСОБА_30 прийняв рішення звернутися до Генерального прокурора України з відкритим зверненням, текст якого він оприлюднив у Верховній Раді України, роздаючи депутатам і журналістам. Також текст був опублікований на сайті «Української правди». В цьому зверненні були вказані номери автомобілів, які проводили стеження за ними, а також обставини стеження. Наступного дня стеження припинилося, а тому вони вирішили, що небезпека минула, але 16 вересня ОСОБА_30 зник. Також свідок повідомила, що напередодні зникнення ОСОБА_30 , вони разом повечеряли в індійському ресторані на АДРЕСА_5 . В ресторані вони замовили салат з капусти з курячим м`ясом та плов. Також їли куплений ОСОБА_30 кавун. Після цього вони пішли до квартири свідка по бул. Лесі Українки. Деякий час вони перебували в квартирі, а потім ОСОБА_30 зібрався йти додому, оскільки його чекала дружина з дітьми, яка не мала ключів від квартири. Коли ОСОБА_30 пішов, вона вийшла на балкон, проте його в дворі будинку не побачила. Пізніше в цей вечір їй зателефонував друг ОСОБА_30 - ОСОБА_56 і повідомив їй, що ОСОБА_30 не повернувся додому, а дружина і діти чекають його на вулиці. Вона почала хвилюватися та розшукувати ОСОБА_30 , поїхала в офіс, звідки зателефонувала до міліції, швидкої допомоги, моргу.
		Крім цього пояснила, що у ОСОБА_30 були прикраси: масивний срібний браслет у вигляді гадюки з ромбовидною застібкою на правій руці, срібний ланцюжок на шиї, на якому був хрест та талісман у вигляді половини монети, друга половина якої знаходилась у неї. На пальці лівої руки у ОСОБА_30 був срібний перстень, на верхній площині якого прорізь.
		Про обставини виявлення трупа ОСОБА_30 свідок ОСОБА_35 показала, що 9-10 листопада 2000 року вона дізналася про виявлення у Таращанському районі Київської області трупа без голови. 15 листопада 2000 року їй надійшла інформація, що це труп ОСОБА_31 . Для її перевірки вона разом ОСОБА_57 ,  ОСОБА_58 і ОСОБА_59 поїхали в м. Таращу. У приміщенні моргу вони зустрілися з експертом ОСОБА_60 , який повідомив, що на виявленому трупі є тільки частина шкіри і у нього склалося таке враження, що тіло піддавалось обробці якоюсь речовиною. Він же намалював перстень, що був виявлений на трупі і талісман, який був знайдений на місці захоронення, а також описав браслет, який був виявлений на трупі. Перстень і браслет співпадали з тими, які були у ОСОБА_30 , а малюнок талісмана повністю відповідав талісману, що знаходився у неї. При цьому експерт запитав у них, які продукти вживав ОСОБА_30 перед зникненням. Вона повідомила, що він вживав рис, салат з капусти та кавун. В свою чергу  ОСОБА_61 зазначив, що в шлунку трупа він виявив кісточки з кавуна. Далі ОСОБА_62 пригадав про наявність у ОСОБА_30 осколочного поранення кисті і передпліччя правої руки. Тоді ОСОБА_61 виніс із моргу невеличкий кусочок металу довжиною біля 2 мм та товщиною біля 1 мм на магніті. Тоді ж експерт зробив рентген правої руки трупа і виявив наявність осколків. З огляду на це, вона прийшла до висновку, що у лісі в Таращанському районі виявлено саме труп ОСОБА_30 
		(т. 8 а. с. 49-60; 128-138, 49-60; т. 42 а. с. 216-230; т. 109 а. с. 20-43; т. 126 а. с. 113-152)
		 
		Аналогічними показаннями в частині зайняття ОСОБА_30 незалежною журналістською діяльністю, обставин його зникнення та поїздки разом з ОСОБА_63 до моргу в м. Тараща свідків ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 
		(т. 4 а. с. 69-72, 92-94, 218-220; т. 6 а. с. 108-116; т. 109 а. с. 113-118; т. 8 а. с. 44-
		48, т. 10 а. с. 114-124; т. 4 а. с. 92-94; т. 6 а. с. 129-138; т. 129 а. с. 110-112; т. 131 а. с. 93-96)
		 
		Відкритим листом журналіста ОСОБА_30 від 14 липня 2000 року на ім`я Генерального прокурора України ОСОБА_67 , в якому він повідомив про незаконне стеження за ним працівниками правоохоронних органів, у тому числі про те, що протягом двох тижнів представники міліції активно проводили збір інформації відносно людей. Крім цього, ОСОБА_30 заявив прокурору про факт встановлення за ним стеження упродовж кількох тижнів, коли невідомі особи супроводжували його на автомобілі «Жигулі», державний номер НОМЕР_2 , з метою, як він вважав, залякати його та певним чином зашкодити його діяльності. У цьому листі ОСОБА_30 просив зупинити свавілля і захистити його від морального терору, а також виявити і покарати причетних до цього посадових осіб.
		 (т.12 а. с.2)
		 
		Публікаціями журналіста ОСОБА_30 , з аналізу яких вбачається, що у 2000 році він критикував владу за переслідування журналістів, акцентував увагу на фактах корупції у вищих ешелонах влади і ділових колах України.
		 (т. 5 а. с. 1-221)
		 
		Показаннями свідків: ОСОБА_68 , ОСОБА_69 (раніше ОСОБА_47 ), ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , повні анкетні дані яких містяться в матеріалах справи (т. 127 а. с. 3; т. 129 а. с. 233; т. 130 а. с. 61; т. 126 а. с. 158; т. 129 а. с. 20, 72, т. 130 а. с. 79, 53, т. 129 а. с. 171, 202), співробітників ГУКП МВС України, які, будучи допитаними в судовому засіданні, підтвердили проведення в липні та вересні 2000 року відносно ОСОБА_30 оперативних заходів по збору інформації щодо місця його проживання, роботи, зв`язків. Крім того, ОСОБА_73 , ОСОБА_75 , повні анкетні дані яких знаходяться в матеріалах справи (т. 129 а. с. 72, т. 130 а. с. 53) показали, що 15 та 16 вересня 2000 року проводили ці ж заходи відносно ОСОБА_30 , якими керував безпосередньо начальник ГУКП МВС України генерал ОСОБА_20 , та підтвердили, що бачили як ОСОБА_30 сідав в службовий автомобіль останнього, про що також було повідомлення по засобам зв`язку. Ці ж свідки та свідок ОСОБА_68 (т. 127 а. с. 3) показали, що супроводжували автомобіль «Хюндай Соната» до ВДНГ, після чого отримали вказівку ОСОБА_20 повертатись на місце дислокації, а автомобіль з ОСОБА_20 та ОСОБА_30 поїхав далі по дорозі Київ-Одеса. Також вказані свідки підтвердили, що згодом ОСОБА_20 попереджував про нерозголошення інформації щодо подій 16 вересня 2000 року, погрожуючи неприємностями по службі.
		(т. 82 а. с. 82-100; т. 40 а. с. 1-36, 89-95, 117-123; т. 55 а. с. 179-184; т. 31 а. с. 264-269; т. 34 а. с. 33-34; т. 80 а. с. 87-93, 94-97, 100-113; т. 40 а. с. 126-133, 134-142, 143-150; т. 39 а. с. 69-73, 77-92, 96-99; т. 85 а. с. 171-174; т. 44 а. с. 52-58; т. 134-139, т. 85 а. с. 214-218)
		 
		Протоколом огляду місця події від 3 листопада 2000 року, згідно з яким у лісі на території Улашівського лісництва Таращанського району Київської області був виявлений обезголовлений труп чоловічої статі.
		 (т. 4 а. с. 178-188)
		 
		Актом судово-медичного дослідження № 200 від 16 листопада 2000 року, згідно з яким під час судово-медичного дослідженні трупа, знайденого на території Улашівського лісництва, на правому зап`ясті трупу був виявлений браслет з металу білого кольору з ромбовидною застібкою, на четвертому пальці правої кисті був виявлений перстень з металу білого кольору. Крім того, при проведенні додаткового огляду місця виявлення трупу 4 листопада 2000 року та при просіюванні землі на місці пригоди, було виявлено два фрагмента ланцюжка з металу білого кольору та кулон у вигляді півкола з зубчатими краями.
		 (т. 4 а. с. 190-193, 215)
		 
		Протоколами впізнання потерпілою ОСОБА_11 та свідком ОСОБА_63 предметів, які були виявлені на трупі ОСОБА_30 , а саме: браслета, персня, ланцюжка і кулона, як предметів і прикрас, що постійно носив ОСОБА_31 . При цьому, ОСОБА_35 вказала, що кулон виявлений на місці виявлення трупу ОСОБА_30 та кулон, що знаходився в неї, раніше складали одне ціле - один амулет.
		 (т. 7 а. с. 155-170; т. 8 а. с. 49-60)
		 
		Висновками судово-медичних експертиз № 68-і від 29 листопада 2000 року та № 75-і ГУ «Російського центру судово-медичної експертизи МЗ Російської Федерації» від 5 січня 2001 року, відповідно до яких, при дослідженні ДНК аналізу з фрагментів кісток трупу невстановленої особи та зразків крові і слини у матері ОСОБА_30 - ОСОБА_38 та дітей потерпілого, експерти прийшли до висновку, що умовна вірогідність того, що ОСОБА_38 є матір`ю невідомого чоловіка, складає не менше 99, 60%, а при додаткових дослідженнях встановлено, що вірогідність того, що представлені на дослідження кістяні фрагменти від невстановленого трупу чоловіка належать ОСОБА_30 , складає не менше 99,90% (т. 22 а. с. 3-5, 15-29).
		 
		Висновком додаткової судово-медичної експертизи № 11-і від 4 травня 2001 року, проведеної з участю судового експерта Федерального бюро розслідувань Сполучених Штатів Америки, згідно з яким дані, отримані при молекулярно-генетичному аналізі ДНК, виділеної з фрагментів кісток трупа, знайденого в Таращанському районі Київської області, та із зразка крові ОСОБА_38 , в межах проведеного дослідження свідчать про те, що особа, труп якої знайдено у Таращанському районі Київської області, є потенційним біологічним сином  ОСОБА_78 .
		Відповідно до цього ж висновку, дослідженням зразків слини доньок  ОСОБА_30 - ОСОБА_23 та ОСОБА_24 і даних молекулярно-генетичного аналізу ДНК, виділених з цих зразків, і ДНК, виділеної із фрагментів кісток трупа, знайденого в Таращанському районі Київської області, встановлено, що особа, труп якої знайдено у Таращанському районі Київської області, є потенційним біологічним батьком ОСОБА_23 та ОСОБА_24 .
		 (т. 22 а. с. 58-64)
		 
		Висновком додаткової судово-медичної експертизи № 1/1-і від 25 червня 2001 року, згідно якої, на підставі досліджень, проведених в лабораторії ФБР США, українськими фахівцями здійснено розрахунки, відповідно до яких ймовірність того, що ОСОБА_79 є біологічною матір`ю особи, труп якої знайдено у Таращанському районі Київської області, складає не менше 99,99313%. Крім того, розрахункова ймовірність того, що невідомий чоловік, труп якого було знайдено у Таращанському районі Київської області, є біологічним батьком ОСОБА_23 та ОСОБА_24 , складає не менше 99,99998%.
		 (т. 22 а. с. 78-85)
		 
		Висновком додаткової судово-медичної експертизи РАТ 114 02 СВ/сат від 14 лютого 2003 року, проведеної з участю фахівців інституту судової медицини міста Лозанна Швейцарської Конфедерації, згідно з яким можливість материнства ОСОБА_38 по відношенню до людських останків, знайдених на території лісництва Таращанського району Київської області, перевищує 99,991%. 
		 (т. 22 а. с. 137-154)
		 
		Висновком додаткової судово-медичної експертизи № 21/05-і від 7 вересня 2005 року, проведеної за клопотанням потерпілої ОСОБА_38 , згідно з яким результати аналізу ДНК, виділеної з наданих на дослідження ліктьової та променевої кісток з трупа, виявленого в лісі Улашівського лісництва Таращанського району Київської області, збігаються з даними аналізу ДНК, виділеної із зразків крові та слини ОСОБА_38 , а також з даними аналізу ДНК, виділеної з волосся, яке зрізане ОСОБА_38 у її сина ОСОБА_52 в 7-місячному віці та даними аналізу ДНК, виділеної з волосся, знятого ОСОБА_38 із светра ОСОБА_30 , що може свідчити, що особа, труп якої знайдено в Улашівському лісництві Таращанського району Київської області, може бути біологічним сином ОСОБА_38 
		 (т. 26 а. с. 67-85)
		 
		Наведений висновок експертизи складено на підставі висновку ідентифікаційної експертизи № 05-22-2239-42 від 02 вересня 2005 року з участю доктора медичних наук, професора інституту судової медицини університету Мюнхена Ув. Айзенменгера, згідно з яким, досліджені фрагменти ліктьової та променевої кісток з трупа, волосини 7, 9 та 10 зі светра ОСОБА_30 , а також пасмо волосся, зрізане у семимісячному віці у ОСОБА_30 , походять від особи, яка є родичем по материнській лінії ОСОБА_38 
		 (т. 26 а. с. 24-65)
		 
		Таким чином, у ході досудового слідства комплексом наведених судово-медичних експертиз з використанням ДНК - аналізу доведено, що обезголовлений труп, виявлений 2 листопада 2000 року в Улашівському лісництві Київської області, є тілом ОСОБА_31 .
		 
		 Окрім цього, даний факт підтверджується іншими проведеними дослідженнями, зокрема:
		 
		 Висновками криміналістичних експертиз № 157 від 14 лютого 2001 року, № 156 від 16 лютого 2001 року, відповідно до яких кулон, який видала ОСОБА_35 , та кулон, знайдений на місці виявлення трупу в Таращанському районі, за вмістом, розмірами, сталістю діаметра, фігури, утвореної при суміщені кулонів, способу виготовлення, однакової дентринної структури поверхні та мікроструктури, мають спільну родову належність. Згідно цих же висновків, хоча стилізовані зображення на вказаних кулонах не співпадають, проте знаки символи на складених разом пластинах співпадають за топографією та загальною конфігурацією зі знаками  символами, зафіксованими на пам`ятці письменності Критомикенської культури  диску з обпаленої глини діаметром 16 см., що походить із міста Фесту, і складають композиційно єдине ціле. Кулони, відповідно, знайдений на місці виявлення трупу в Таращанському районі і виданий ОСОБА_63 , були відокремлені від виготовленого шляхом відливки диску в однаковий спосіб - шляхом розламу, які мають єдине джерело походження  оскільки виготовлені в одній майстерні.
		 (т. 25 а. с. 62-71, 75-85)
		 
		 Висновками криміналістичних експертиз № 5105 від 21 грудня 2000 року, № 5104 від 19 грудня 2000 року, № 3584 від 23 вересня 2002 року, згідно з якими, перстень, два фрагменти ланцюжка, кулон і браслет виготовлені кустарним способом зі срібно-мідних сплавів. При цьому, встановлено, що наданий на дослідження браслет виготовлено у Грузії кустарним способом після 7 травня 1958 року. Два фрагменти ланцюжка були відокремлені від цілого ланцюжка внаслідок застосування твердого предмету, що мав відносно чіткий виражений край, кромку, ребро і лезо. Крім того, зазначеними експертизами встановлено, що надані на дослідження вироби піддавались дії помірно-високих температур, які достатні для деструкції органічної речовини і не перевищували температуру 200° С.
		  (т. 24 а. с. 67-71, 74-83, 97-101)
		 
		 Вказані висновки експертиз, крім іншого, об`єктивно підтверджують показання засудженого ОСОБА_20 , свідків ОСОБА_28 , ОСОБА_27 , ОСОБА_29 про те, що після вбивства ОСОБА_30 його тіло облили бензином і підпалили.
		  (т. 42 а. с. 151-158; т. 43 а. с. 125-131)
		 
		 Висновками судово-медичних експертиз № 33  мк від 19 грудня 2000 року, № 80/18  мк від 28 квітня 2001 року, відповідно до яких виявлені в трупі осколкові поранення тіла, що локалізовані в області правого передпліччя, правої кисті і в області правого плечового суглобу, які є прижиттєвими, характерними для вибухової травми з ураженням потерпілого металевими осколками збігаються з локалізацією, приблизною формою і величиною осколків на електрорентгенограмі правої кисті ОСОБА_30  наданої його матір`ю ОСОБА_38 , чим підтверджується отримання ОСОБА_30 в 1993 році під час бойових дій в Грузії осколкових поранень правого передпліччя та передньої стінки грудної клітини.
		 Згідно з цими ж висновками експертиз, виявлений на основній фаланзі лівого мізинця трупа особи, знайденого в Таращанському лісі, старий зарощений перелом співпадає з рентгенограмою, наданою потерпілою ОСОБА_38 , мізинця лівої кисті ОСОБА_30 , де виявлено навскісний перелом основної фаланги з початковими ознаками консолідації, тобто виявлено наявність на наданій рентгенограмі і рентгенограмі зробленій 26 квітня 2001 року в Київському міському бюро судово-медичної експертизи одного і того ж перелому.
		 (т. 23 а. с. 17-22, 106-118)
		 
		Висновком судово-біологічної експертизи № 6052 від 23 вересня 2002 року, згідно з яким до складу вмісту тонкої і товстої кишок, вилученого при додатковому розтині трупа, виявленого в Улашівському лісництві Таращанського району Київської області, входять об`єкти рослинного походження: насіння рослини роду ОСОБА_80 , м`якоть плоду рослини роду ОСОБА_80 , насіння рослини роду Виноград, оболонки плодів рослини роду Виноград, фрагменти листа рослини роду ОСОБА_81 , що узгоджується з показаннями ОСОБА_55 про те, що в день зникнення ОСОБА_30 вони вечеряли в ресторані та про перелік продуктів, які вживались. 
		 (т. 25 а. с. 5-9)
		 
		Висновком комісійної судово-медичної експертизи № 275-а від 21 липня 2005 року, згідно з якою смерть ОСОБА_30 могла настати від механічної странгуляційної асфіксії, а саме «при положенні потерпілого лежачи на землі догори обличчям, з зав`язаними за спиною руками, зв`язаними ногами, та удушенні за допомогою брючного ременя, який спочатку був зроблений у вигляді петлі, з подальшим накиданням на шию потерпілого ззаду та зашморгуванням вільного кінця ременя у лівий бік спереду відносно потерпілого з утриманням останнього коліном в області грудей та плеча при знаходженні особи, яка затягувала петлю спереду перед обличчям потерпілого».
		Цим же висновком експертизи підтверджено про дію на тіло потерпілого невдовзі після смерті термічного фактору та про відділення голови від тулубу потерпілого ОСОБА_30 після настання його смерті.
		 (т. 23 а. с. 287-303)
		 
		Висновком судово-медичної експертизи № 40-мк від 5 серпня 2009 року, згідно якого виявлені та вилучені на ділянці відкритої місцевості між селами Довгалівське та Колісникове Рокитнянського району Київської області, вказаної ОСОБА_20 , предмети є кістковими залишками чоловіка у віці 31-35 років, які знаходилися в землі приблизно 7-10 років та за результатами комплексу проведених ідентифікаційних досліджень встановлена його належність ОСОБА_31 .
		Відповідно до цього ж висновку, відокремлення голови від тулубу було здійснено між 4-5 шийними хребцями, гострим предметом з рублячими властивостями, можливо сокирою чи подібним до неї знаряддям. 
		Наявність на 4-му шийному хребці 3-х рубаних пошкоджень та наявність на 6-му шийному хребці пошкодження від дії рублячого знаряддя та двох рубаних поверхневих ран на спині на рівні 1-го та 3-го грудних хребців тіла, що належало ОСОБА_30 (згідно висновків № № 193, 193-а від 1 вересня 2002 року та 1 жовтня 2002 року) свідчать про те, що для відокремлення голови від тулуба було завдано щонайменше шість ударів рублячим знаряддям, які були заподіяні в напрямках ззаду наперед та зліва направо відносно сторін тіла потерпілого.
		 (т. 27 а. с. 11-61)
		 
		Висновком судово-медичної експертизи № 662/09 від 20 листопада 2009 року, згідно з яким смерть ОСОБА_30 могла настати від механічної асфіксії при стисканні органів шиї «...при обставинах та в результаті дій, показаних ОСОБА_20 в ході відтворення обстановки і обставин події 13 серпня 2009 року», що підтверджується наявністю ознак крововиливів в стравоході і трахеї («Висновок експерта» № 275-а) та пошкодження щитоподібного хряща у вигляді його перелому («Висновок експерта» № 59-мк). Згідно даних «Висновку експерта» № 59-мк, який складений в ДУ Головне бюро СМЕ МОЗ України, «відокремлення голови від тіла ОСОБА_30 могло бути здійснене за обставин та у спосіб, показаний обвинуваченим ОСОБА_20 в ході відтворення обстановки і обставин події 13 серпня 2009 року. Можливість відокремлення голови від тіла ОСОБА_30 за обставин та в результаті дій, показаних ОСОБА_20 в ході відтворення обстановки і обставин події 13 серпня 2009 року, підтверджується розташуванням пошкоджень на тілі та шийних хребцях ОСОБА_30 по їх задніх та лівій боковій поверхнях, напрямками дії рублячого знаряддя, визначеним за пошкодженнями на 4-му шийному хребці ОСОБА_30 , а також показаними ОСОБА_20 в ході відтворення обстановки і обставин події 13 серпня 2009 року діями - нанесенням ударів сокирою по задній поверхні шиї манекена-імітатора тіла ОСОБА_30 у напрямку ззаду наперед по відношенню до сторін манекена з розміщенням останнього на землі долілиць та спиранні шиї на корінь пенька».
		 (т. 27 а. с. 91-108)
		 
		Висновком судово-медичної експертизи № 59-мк від 14 грудня 2009 року, згідно з яким можливість утворення перелому щитоподібного хряща ОСОБА_30 за обставин та в результаті дій, показаних ОСОБА_20 в ході відтворення обстановки і обставин події 13 серпня 2009 року, підтверджується механізмом його утворення - внаслідок сплощення кута хряща від натискання на нього тупого предмету в напрямку спереду назад по відношенню до тіла потерпілого ОСОБА_30 , а також показаними ОСОБА_20 в ході відтворення обстановки і обставин події 13 серпня 2009 року діями - удушенням ОСОБА_30 за допомогою зашморгу з поясного паска з розміщенням в проекції щитоподібного хряща пряжки та натисканням на неї основою долоні правої руки ОСОБА_20 в напрямку спереду назад по відношенню до сторін тіла манекена-імітатора тіла ОСОБА_31 .
		Відокремлення голови від тіла ОСОБА_30 могло бути здійснене за обставин та у спосіб, показаний обвинуваченим ОСОБА_20 в ході відтворення обстановки і обставин події 13 серпня 2009 року.
		Можливість відокремлення голови від тіла ОСОБА_30 за обставин та в результаті дій, показаних ОСОБА_20 в ході відтворення обстановки і обставин події 13 серпня 2009 року, підтверджується розташуванням пошкоджень на тілі та шийних хребцях ОСОБА_30 по їх задніх та лівій боковій поверхнях, напрямками дії рублячого знаряддя, визначеним за пошкодженнями на 4-му шийному хребці ОСОБА_31 , а також показаними ОСОБА_20 в ході відтворення обстановки і обставин події 13 серпня 2009 року діями - нанесенням ударів сокирою по задній поверхні шиї манекена-імітатора тіла ОСОБА_30 у напрямку ззаду наперед по відношенню до сторін манекена з розміщенням останнього на землі долілиць та спиранні шиї на корінь пенька.
		 (т. 27 а. с. 109-121)
		 
		Висновком судово-медичної експертизи № 44-мк від 1 жовтня 2009 року, згідно з яким в ході додаткового рентгенологічного дослідження чолової кістки черепу зліва виявлено включення металевої щільності, яке протоколом огляду від 26 січня 2010 року, за участі спеціалістів та в присутності потерпілої ОСОБА_38 і її представника, було вирізане та доєднане до матеріалів справи в якості речового доказу. 
		 (т. 27 а. с. 78-83; 135-141)
		 
		Висновком комплексної металознавчої та вибухово-технічної експертизи № 1155/10-13/1156/10-14 від 7 квітня 2010 року, згідно з яким матеріал металевого включення, вилученого з фрагменту лобної кістки черепу ОСОБА_30 має спільну родову належність з трьома металевими осколками (висновок Київського НДІСЕ від 21 грудня 2000 року № 5136), вилученими з променево-зап`ястного суглоба правої руки трупа ОСОБА_30 , та є осколком боєприпасів, можливо, міни осколкової дії до батальйонного міномету калібру 82 мм. або до полкового міномету калібру 120 мм. При чому, зазначене включення та три осколки, вилучені з променево-зап`ястного суглоба правої руки трупа ОСОБА_30 , могли, ймовірно, складати одне ціле - один з таких боєприпасів.
		 (т. 27 а. с. 152-163)
		 
		Висновком судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи № 117 від 11 червня 2010 року, яким встановлено, що надані на дослідження череп, перший, другий, третій і четвертий хребці, вилучені 31 липня 2009 року під час огляду ділянки місцевості між селами Довголівське - Колісникове автотраси Київ - Золотоноша, можуть належати чоловіку, біологічною матір`ю якого є громадянка ОСОБА_38 , та чоловіку, який є біологічним батьком дітей ОСОБА_24 і ОСОБА_23 , народжених ОСОБА_11 з ймовірністю 99,99225693% та 99,9999883 % відповідно.
		 (т. 27 а. с.186-206)
		 
		 Іншими експертизами, проведеними по справі, та доказами в їх сукупності.
		 
		 ІІІ. По епізоду зловживання ОСОБА_20 службовим становищем при 
		 знищенні офіційних документів ГУКП МВС України.
		 
		Показаннями свідка ОСОБА_82 , повні анкетні дані якої зазначені в матеріалах кримінальної справи (т. 126 а. с. 196), яка показала, що у 2003 році працюючи на посаді керівника одного із секторів у ДОС МВС України від ОСОБА_20 чи від ОСОБА_83 , повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т. 128 а. с. 214), та який був її безпосереднім керівником та головою комісії по знищенню документів, отримала вказівку з приводу знищення документів обліку робочого часу працівників ГУКП за 2000 рік. Також свідок зазначила, що попереджала керівництво про те, що термін знищення даних документів настане лише через півроку, а саме у січні 2004 року, як це передбачено відповідним відомчим наказом № 07, однак керівництво наполягало на знищенні даних документів і вона, як член комісії, включила їх в акт знищення від 29 липня 2003 року, який в подальшому був затверджений керівником ДОС МВС України - ОСОБА_20 . Крім того, свідок повідомила, що до знищення даних документів слідчі Генеральної прокуратури України знайомились з ними, надсилали листи з проханням направити деякі томи до Генеральної прокуратури України, а пізніше намагались провести виїмку даних документів, однак, у зв`язку з відсутністю понятих, які б мали доступ до державної таємниці, виїмка вказаних документів проведена не була, хоча проект протоколу виїмки вже був складений.
		 
		Показаннями свідка  ОСОБА_84 , повні анкетні дані якої містяться в матеріалах кримінальної справи (т. 127 а. с. 84), яка зазначив, що у 2003 році, працюючи на посаді заступника начальника одного з відділів ДОС МВС України, та являючись членом комісії по знищенню документів, у липні 2003 року її та інших членів комісії до себе в кабінет викликав голова комісії О.А.М., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т. 128 а. с. 214), та поставив до відома про вказівку ОСОБА_20 підготовити до знищення табелі обліку робочого часу працівників ГУКП МВС України за 1999-2000 роки, термін зберігання яких закінчувався лише в січні 2004 року.
		 
		Показаннями свідка  ОСОБА_83 , повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т. 128 а. с. 214), який пояснив, що у 2003 році він працював заступником начальника ДОС МВС України, який очолював ОСОБА_20 , та був головою комісії по знищенню документів. Щодо знищення документів ГУКП МВС України за 1999-2000 роки, зазначених в акті від 29 липня 2003 року, не виключає, що вказівку про їх знищення отримав безпосередньо від ОСОБА_20 , однак не звертав уваги на те, які саме документи були підготовлені до знищення. Також підтвердив, що в липні 2003 року слідчі Генеральної прокуратури намагались провести виїмку таємних документів, які в послідуючому були знищені, у зв`язку з чим він шукав понятих, які мають допуск до державної таємниці
		 
		Також свідок під час очної ставки, проведеної в ході розгляду справи, зі свідком Л.Л.Г., повні анкетні дані якої зазначені в матеріалах кримінальної справи (т. 126 а. с. 196), не заперечував той факт, що остання могла звертати його увагу на те, що терміни зберігання табелів обліку робочого часу працівників ГУКП, які були згодом знищені, не сплинули.
		 
		Показаннями допитаного в судовому засіданні свідка К.В.Л., повні анкетні дані якого наявні в матеріалах справи (т. 129 а. с. 224), який показав, що, працюючи в органах внутрішніх справ, а саме ГУКП МВС України, в кінці 2000 року або на початку 2001 року надійшла команда знищити оперативну картотеку, оскільки вона не зареєстрована в канцелярії у відповідності до вимог відомчого наказу. Також були вилучені та знищені всі спецблокноти співробітників.
		 (т. 34 а. с. 78-82)
		 
		Допитана в судовому засіданні свідок М.І.О. (раніше Ш.І.О.), повні анкетні дані якої наявні в матеріалах справи (т. 129 а. с. 192), суду показала, що, працюючи в ГУКП МВС України, від інших співробітників дізналася про знищення оперативної картотеки, при цьому її знищення обумовлювалося створенням комп`ютерної картотеки, яка була зручніша у використанні. Рішення про знищення приймалося керівництвом, проте ким особисто їй невідомо. Крім того, уточнивши свої показання, дані на досудовому слідстві, свідок суду повідомила про те, що завдання на проведення оперативних заходів завжди оформлялися документально, як і їх результати.
		(т. 34 а. с. 68-71)
		 
		Крім приведених вище доказів, знищення документів за вказівкою ОСОБА_20 підтверджується наступним :
		 
		Протоколом виїмки від 10 жовтня 2003 року та протоколом огляду від 22 жовтня 2003 року документів офіційного листування МВС України про необхідність вилучення документів в ДОС МВС України з листками резолюцій, згідно з якими відслідковується рішення МВС щодо документів, а саме :
		 
		Листом Генеральної прокуратури України, адресованим Міністру внутрішніх справ України, від 17 жовтня 2002 року з листком резолюції Міністра внутрішніх справ України від 18 жовтня 2002 року на ім`я ОСОБА_85 та ОСОБА_20 : «Прошу доповісти»;
		 
		Листом Генеральної прокуратури України від 3 червня 2003 року, адресованим Міністру внутрішніх справ України, з резолюціями службових осіб МВС України: «Гапон, Пукач, прошу підготувати, доповісти», « ОСОБА_20 , прошу доповісти особисто», «О.А.М., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т. 128 а. с.214), прошу підготувати відповідь»;
		 
		Листом Генеральної прокуратури України від 18 червня 2003 року, адресованим Міністру внутрішніх справ України, з листком резолюції Міністра: «Гапону, Пукачу, прошу доповісти, підготувати інформацію Генпрокуратурі», «О.А.М., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т. 128 а. с.214), підготувати відповідь»;
		 
		Листом Генеральної прокуратури України від 3 липня 2003 року на ім`я Міністра внутрішніх справ України з листком резолюції Міністра внутрішніх справ України від 4 липня 2003 року: «Черкасову, Пукачу, прошу підготувати матеріали. Про готовність передачі проінформувати Генпрокуратуру», листком резолюцій ОСОБА_85 : «Пукачу, прошу забезпечити виконання. Доповісти», «О.А.М., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т. 128 а. с. 214), підготувати матеріали. Надати інформацію для доповіді керівництву»;
		 
		Листом Генеральної прокуратури України від 8 серпня 2003 року, адресованим Міністру внутрішніх справ України, з листком резолюції в. о. Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_86 : «Єпуру, Пукачу, прошу терміново доповісти по суті порушеного питання», листком резолюцій заступника держсекретаря МВС України: «Пукач, Карацюба, матеріали, які визначені Генпрокуратурою для вилучення, відокремити, розмістити в окремому сховищі та забезпечити їх зберігання до вирішення питання на рівні керівництва МВС та Генпрокуратури. Підготувати пропозицію. Підготувати відповідь до Генпрокуратури», листком резолюції ДОС МВС України: «Гричай, прошу терміново доповісти по цьому питанню»;
		 
		Листом за підписом в.о. Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_87 , адресованим в.о. Генерального прокурора України, від 15 серпня 2003 року з повідомленням, що запитувані Генеральною прокуратурою України документи від 8 серпня 2003 року будуть надані для ознайомлення тільки в приміщенні МВС України;
		 
		Листами Генерального прокурора України від 2 вересня та 1 жовтня 2003 року, адресованим Міністру внутрішніх справ України, з вимогою надання документів;
		 (т. 34 а. с. 256-275, 276-280, 281-287)
		 
		Протоколами виїмки документів від 19 січня 2004 року і 30 січня 2004 року та протоколами огляду вилучених документів, а саме: акту про знищення таємних документів, затверджених ОСОБА_20 30 липня 2003 року, який свідчить про те, що запитувані Генеральною прокуратурою України документи були завідомо умисно знищені, незважаючи на необхідність їх передачі до Генеральної прокуратури України.
		 (т. 80 а. с. 23-26)
		 
		Протоколами виїмки документів від 23 вересня 2003 року, протоколом огляду вилучених документів та постановою про приєднання їх до справи як речових доказів.
		 (т. 31 а. с. 231-236; т. 110 а. с. 120-133)
		 
		Іншими доказами в їх сукупності.
		 
		Колегія суддів критично відноситься до доводів захисту в апеляції та засудженого ОСОБА_20 в апеляційній інстанції про те, що умислу на вбивство ОСОБА_30 він не мав та не бажав настання його смерті, а шию здавлював тільки для приведення потерпілого в непритомний стан, щоб останній зізнався в протиправній діяльності, але при цьому випадково пряжкою ременя натиснув на кадик, який провалився, тобто про скоєння вбивства з необережності, а звідси і про відсутність кваліфікуючої ознаки  вчинення умисного вбивства за попередньою змовою групою осіб, передбаченої п. «і» ст. 93 КК України 1960 року, оскільки вони спростовуються доказами по справі.
		 
		Так, будучи неодноразово допитаним як в ході досудового слідства, так і в суді першої інстанції, ОСОБА_20 постійно стверджував, що 13-14 вересня 2000 року в службовому кабінеті Міністра внутрішніх справ України, від особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т. 120 а. с. 185-188), отримав наказ вчинити вбивство журналіста ОСОБА_30 , спалити та закопати тіло, щоб його не змогли знайти, для чого від залучив ОСОБА_27 , ОСОБА_28 та ОСОБА_29 , яких не ставив до відома про отриманий наказ.
		 (т. 94 а. с. 21-38, 40-71, 150-174, 175-183, 189-194, 195-198)
		 
		Із свідчень по справі свідка ОСОБА_29 встановлено, що ще до 16 вересня 2000 року ОСОБА_20 дав йому розпорядження набрати каністру бензину, у зв`язку з чим останній був обізнаний про її наявність у багажнику автомобіля (т. 41 а. с. 1-6, 8-13). Згідно з цими ж свідченнями ОСОБА_29 , після захоплення ними ОСОБА_30 , ОСОБА_20 наказав заїхати до його родичів в с. Сухоліси, Білоцерківського району Київської області, звідки він взяв лопату і мотузку, які поклав в багажник, а по приїзду в ліс дав йому команду викопати яму. Після цього, ОСОБА_28 і ОСОБА_27 за вказівкою ОСОБА_20 , витягнули ОСОБА_30 з автомобіля, зв`язали його та перенесли до викопаної ями, де ОСОБА_20 взявши ОСОБА_30 за горло почав душити, а ОСОБА_28 та ОСОБА_27 утримували потерпілого. Оскільки ОСОБА_20 не вдалось задушити потерпілого, він наказав йому витягнути ремінь із брюк ОСОБА_30 , з якого зробив петлю, накинув на шию і став душити, але ОСОБА_30 набрав в легені повітря, а тому за наказом ОСОБА_20 він двічі ударив потерпілого ногою в груди. Коли у ОСОБА_30 почалися передсмертні конвульсії, ОСОБА_20 відправив його до автомобіля за каністрою з бензином, після чого скинули труп потерпілого в яму та підпалили його.
		 (т. 41 а. с. 234-241; т. 128 а. с. 48-150).
		 
		Згідно зі свідченнями ОСОБА_28 , іншого співучасника злочинів, по приїзду на місце вчинення злочину, він, за вказівкою ОСОБА_20 та за його безпосередньої участі, разом з ОСОБА_27 повалили ОСОБА_30 на землю, після чого ОСОБА_20 та ОСОБА_27 утримували потерпілого за ноги та плечі, а він зв`язав останньому руки і ноги, таким чином позбавивши його можливості чинити опір. Потім перенесли ОСОБА_30 до викопаної ями, де ОСОБА_20 , не звертаючи уваги на прохання ОСОБА_30 не вбивати його, засунув йому носову хустинку в рот, та почав спочатку душити його за шию руками, а потім петлею із ременя, доки ОСОБА_30 перестав подавати ознаки життя.
		 (т. 42 а. с. 151-158; т. 127 а. с. 159-227)
		 
		Аналогічні свідчення щодо своєї участі та участі ОСОБА_20 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 в позбавленні життя ОСОБА_30 дав по справі ОСОБА_27 
		 (т. 43 а. с. 125-131,63-68, 174-272; т. 127 а. с. 159-227)
		 
		При цьому, ОСОБА_28 , ОСОБА_27 , ОСОБА_29 зазначали, що ОСОБА_20 в ході позбавлення життя ОСОБА_30 , потерпілому будь-яких питань не задавав, а ОСОБА_28 стверджував, що ОСОБА_20 в процесі вбивства потерпілого діяв впевнено і за планом. 
		 (т. 42 а. с. 151-158, 56-64, 109-112, 137-140)
		 
		Аналіз зазначених свідчень ОСОБА_20 , ОСОБА_28 , ОСОБА_27 , ОСОБА_29 , відповідно до яких ОСОБА_20 до вчинення вказаного злочину заготовив каністру з бензином, взяв мотузку для зв`язування потерпілого з метою подолання його опору, лопату для викопування ями, душив ОСОБА_30 спочатку руками, а потім петлею, зробленою з ременя, давав вказівку ОСОБА_29 нанести удари потерпілому в область грудної клітини, та вчиняв зазначені дії ігноруючи прохання ОСОБА_30 не позбавляти його життя, беззаперечно свідчить про умисел ОСОБА_20 на вчинення саме умисного вбивства ОСОБА_30 , а узгодженість, активність і цілеспрямованість дій ОСОБА_20 , ОСОБА_28 , ОСОБА_27 , ОСОБА_29 , виконання кожним із них своєї конкретної ролі для досягнення спільного злочинного результату у виді смерті ОСОБА_30 , вочевидь свідчить про скоєння умисного вбивства потерпілого ОСОБА_30 за попередньою змовою групою осіб.
		 
		На користь даного висновку як суду першої інстанції, так і колегії суддів, свідчить висновок проведеної по справі психіатричної експертизи, відповідно до якої ОСОБА_20 у період інкримінованих злочинів міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, психопатологічних порушень не виявляв, був повністю упорядкований в своїй поведінці, яка носила тоді у нього виключно цілеспрямований, активний та адаптований до динаміки ситуації характер (т. 112 а. с. 14-30).
		 
		Крім того, вік, рівень освіти, знання та великий практичний досвід, отримані ОСОБА_20 під час роботи у правоохоронних органах, свідчать про його обізнаність щодо наслідків фізичного впливу на таку життєво важливу ділянку тіла як шия, та неминучість заподіяння внаслідок удушення у спосіб, обраний засудженим, смерті потерпілого.
		 
		Це ж підтверджується вироком Апеляційного суду міста Києва від 15 березня 2008 року, яким ОСОБА_28 , ОСОБА_27 , ОСОБА_29 визнано винними в умисному вбивстві потерпілого ОСОБА_30 , вчиненому за попередньою змовою групою осіб, тобто за п. «і» ст. 93 КК України 1960 року, який ухвалою колегії суддів Верховного суду України від 8 липня 2008 року залишено без змін.
		 
		Критично колегія суддів відноситься і до пояснень ОСОБА_20 на апеляцію своїх захисників, про те, що в ході досудового слідства та в суді першої інстанції він себе обмовив та непричетний до умисного вбивства ОСОБА_30 , яке вчинено нібито ОСОБА_29 , а також до перезахоронення його трупу, так як вказані твердження повністю спростовуються показання ОСОБА_28 , ОСОБА_88 , ОСОБА_29 даних ними по справі (т. 41 а. с. 234-241; т. 43 а. с. 125-131, 63-68, 174-272; т. 42 а. с. 151-158, 56-64, 109-112, 137-140), а також самого ОСОБА_20 (т. 94 а. с. 21-38, 40-71, 150-174, 175-183, 189-194, 195-198) в ході досудового слідства, які носили по справі стабільний характер, доповнювались одні другими, в яких ним повідомлялись дані, які не були відомі органам досудового слідства, та сприяли з`ясуванню фактичних обставин вчинених злочинів, знайшли своє об`єктивне підтвердження в протоколах огляду місця захоронення обезголовленого трупу ОСОБА_30 (т. 4 а. с. 178-188), місця виявлення останків черепу потерпілого (т. 27 а. с. 11-61), проведених по справі судово-медичних експертиз, якими встановлено причину смерті ОСОБА_30 (т. 23 а. с. 287-303), а тому розцінюються судом апеляційної інстанції як намагання засудженого применшити свою роль у їх вчиненні, направлені на пом`якшення відповідальності.
		 
		Саме зазначені показання ОСОБА_20 , дані ним в ході досудового слідства, в яких він неодноразово, послідовно, детально, в об`єктивно можливому та необхідному обсязі давав свідчення про час, місце, спосіб, обстановку, свою роль та роль кожного із співучасників під час вчинення злочинів, які знайшли своє об`єктивне підтвердження по справі, обґрунтовано судом першої інстанції, разом з іншими беззаперечними доказами вини ОСОБА_20 в інкримінованих йому злочинах, покладені в основу обвинувального вироку. 
		 
		Надуманими, на переконання колегії суддів, є і доводи, викладені в апеляції захисту, в тому числі, як на неповноту та однобічність досудового та судового слідства, про те, що по справі не встановлено беззаперечно, що виявлений труп в Таращанському лісі належить саме ОСОБА_31 .
		 
		Так, в ході досудового і судового слідства ОСОБА_20 в своїх показаннях ніколи не ставив під сумнів те, що оперативні заходи ГУКП МВС України під його керівництвом проводили щодо ОСОБА_30 , як і саме його захоплення ОСОБА_20 16 вересня 2000 року з послідуючими діями, які призвели до смерті потерпілого. Не ставили під сумнів вказане в своїх свідченнях по справі і ОСОБА_28 , ОСОБА_27 , ОСОБА_29 .
		Крім того, по справі проведена значна кількість судово-медичних експертиз з виділенням ДНК профілю з решток трупа, виявленого в Улашівському лісництві Таращанського району Київської області, а також кісток черепу, виявленого між селами Довгалівське та Колісникове Рокитнянського району Київської області, з наданням зразків крові і слини матері ОСОБА_30 та його дітей, медичної документації щодо поранень потерпілого осколками міни, наявних переломів, відповідно до яких, всі експерти прийшли до вмотивованих висновків про надзвичайно високу вірогідність належності вказаних решток ОСОБА_30 
		(т. 22 а. с. 3-5, 15-29, 58-64, 78-85, 151-154; т. 26 а. с. 24-65; т. 27 а. с. 11-61, 91-108, 109-121, 152-163)
		 
		Це ж підтверджується показаннями потерпілої ОСОБА_11 , свідка  ОСОБА_55 , а також комплексом криміналістичних експертиз щодо належності вилучених на місці виявлення трупу та на самому трупі прикрас ОСОБА_30 , а також ідентичності осколків міни виявлених як на тілі потерпілого, так і вилученого з лобової кістки його черепу.
		(т. 7 а. с. 155-170; т. 8 а. с. 49-60; т. 23 а. с. 17-22, 106-108; т. 24 а. с. 67-71, 74-83, 97-101; т. 25 а. с. 62-71, 75-85)
		 
		При цьому, вказані судово-медичні експертизи проведені в кращих експертних закладах України, Росії, Сполучених Штатів, Швейцарії, Німеччині, за різними методиками, є науково-обґрунтованими, а тому сумнівів в їх об`єктивності та достовірності в колегії суддів не викликають, як не викликає сумнівів належність вказаних решток людини  потерпілому ОСОБА_30 та правильність встановлення причини його смерті. 
		 
		Безпідставними є також посилання захисників та засудженого ОСОБА_20 на законність проведення щодо потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_30 негласних оперативно-розшукових заходів, а звідси і про неправильне вирішення цивільного позову, та необхідності стягнення заподіяної злочинами шкоди з Міністерства внутрішніх справ України.
		 
		Як встановлено по справі, ОСОБА_20 , працюючи з січня 2000 року на посаді першого заступника начальника Головного управління кримінального пошуку Міністерства внутрішніх справ України, а з вересня 2000 року - на посаді начальника цього Управління, будучи службовою особою, яка здійснює функції представника виконавчої влади, всупереч вимогам Конституції України, Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року, Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 року, Наказу МВС України № 005 цт від 4 червня 1992 року, усвідомлюючи явну незаконність і злочинність наказу особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження, в кінці травня та на початку червня 2000 року та в липні-вересні 2000 року, перевищуючи владу і свої службові повноваження, передбачені вищенаведеними Законами та відомчими нормативними актами, віддав усне розпорядження своїм підлеглим співробітникам ГУКП МВС України про проведення негласних оперативних заходів стосовно ОСОБА_12 та ОСОБА_89 , спрямованих на встановлення даних про їх особи, місця проживання та зв`язків.
		 
		Він же, в порушення ст. ст. 10-14 Закону України «Про міліцію», ст. ст. 6-10 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», та відповідних положень Наказу МВС України № 005 цт, якими визначено вичерпний перелік цілей використання матеріалів оперативно-розшукової діяльності виключно на боротьбу зі злочинністю, на виконання явно злочинного наказу особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження, не маючи підстав для їх затримання та застосування до них заходів фізичного впливу, перевищуючи владу і службові повноваження, 9 червня 2000 року у співучасті з ОСОБА_26 та ОСОБА_25 , а 16 вересня 2000 року у співучасті з ОСОБА_28 , ОСОБА_27 , ОСОБА_29 , вчинили захоплення ОСОБА_12 та ОСОБА_30 , а також інші умисні дії, які явно виходять за межі наданих йому прав та службових повноважень, котрі супроводжувались насильством, болісними і такими, що ображали особисту гідність потерпілих діями, що заподіяло істотну шкоду державним інтересам у виді підриву авторитету правоохоронного органу  міліції, та охоронюваним законом правам та інтересам ОСОБА_12 і ОСОБА_30 , в тому числі, на свободу та особисту недоторканість, на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, а у відношенні ОСОБА_30  що спричинили тяжкі наслідки у виді смерті потерпілого.
		 
		При цьому, зазначені дії ОСОБА_20 були вчинені за відсутності будь-яких даних про протиправну діяльність як ОСОБА_12 , так і ОСОБА_30 , та були пов`язані виключно: відносно ОСОБА_12 із його активною громадською діяльністю і опублікуванням та розповсюдженням в 1999-2000 роках ряду критичних статей на адресу діючого на той час Президента України, посадових осіб МВС України, в яких стверджувалось про наявність корупції у вищих ешелонах влади України, а відносно ОСОБА_30 з його журналістською діяльністю в 1999-2000 роках, критичними за змістом публікаціями також проти тодішнього Президента України, про прояви корупції у владі, та проведеними з тих же питань аналітичних програм на радіо і телебаченні, заснуванням Інтернет - видання «Українська правда» і оприлюдненням у ньому фактів зловживання владою.
		 
		Дані обставини підтверджуються показаннями самого ОСОБА_20 в ході досудового слідства, відповідно до яких в липні 2000 року він отримав наказ від особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження, здійснити негласні оперативно-розшукові заходи саме щодо ОСОБА_30 за відсутності для цього законних підстав (т. 94 а. с. 21-38, 40-71). Це ж підтверджується дослідженими судом письмовими доказами, відповідно до яких в зазначений період будь-яких завдань про проведення оперативних заходів відносно ОСОБА_30 до ГУКП МВС України не надходило. Із тих же свідчень ОСОБА_20 вбачається, що по результатам проведення оперативних заходів в липні 2000 року ним складалась відповідна аналітична довідка, яка передавалась безпосередньо особі, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, в якій зазначались не тільки зв`язки ОСОБА_30 , а також його діяльність, що свідчить про обізнаність ОСОБА_20 про те, що ОСОБА_30 був журналістом. З тих же матеріалів справи, показань свідків, відеозапису телевізійної програми «Епіцентр» встановлено, що ОСОБА_30 публічно порушував питання про корупцію у владі, критично оцінював діяльність органів внутрішніх справ і відповідного міністра, у зв`язку з чим суд прийшов до об`єктивного висновку про вчинення умисного вбивство ОСОБА_30 на ґрунті його журналістської діяльності та громадянської позиції. 
		 
		А тому доводи захисту, викладені в апеляції, про необґрунтованість кваліфікації дій ОСОБА_20 по епізоду умисного вбивства потерпілого ОСОБА_30 за п. «в» ст. 93 КК України 1960 року не заслуговують на увагу.
		 
		До вмотивованого висновку прийшов суд і щодо доведеності вини ОСОБА_20 в умисному знищенні в липні 2003 року, шляхом зловживання службовим становищем, офіційних документів відносно діяльності працівників ГУКП МВС України, з метою перешкоджання органам досудового слідства в здійсненні законних заходів у кримінальній справі по розкриттю умисного вбивства ОСОБА_30 , чим заподіяно істотну шкоду державним і громадським інтересам, та підірвано авторитет правоохоронних органів України в боротьбі зі злочинністю.
		 
		Так, по справі встановлено, що саме ОСОБА_20 , з метою запобігання викриття безпосередньої його та інших оперативних працівників міліції причетності до організації і здійснення незаконного зовнішнього спостереження за ОСОБА_30 та його умисного вбивства, знаючи про обов`язковість їх надання до Генеральної прокуратури України, дав незаконну вказівку підлеглим співробітникам знищити три томи номенклатурної справи № 23 табелів обліку робочого часу за липень, серпень і вересень 2000 року для обчислення пільг співробітникам підрозділів кримінального пошуку, ігноруючи їхні заперечення про не закінчення трирічного терміну їх зберігання, а потім 30 липня 2003 року, як начальник ДОС МВС України, з метою знищення об`єктивних доказів по справі, затвердив зазначений акт.
		 
		Вказані обставини підтверджуються показаннями свідків ОСОБА_82 (т. 126 а. с. 196), ОСОБА_90 (т. 127 а. с. 84), ОСОБА_83 (т. 128 а. с. 214), актом знищення документів, затвердженого ОСОБА_20 (т. 34 а. с. 256-275, 276-280, 281-287), протоколами виїмки документів (т. 80 а. с. 23-26; т. 31 а. с. 231-236), які сумніву в їх об`єктивності не викликають.
		 
		Не ґрунтуються на матеріалах справи і доводи як сторони захисту, так і потерпілого ОСОБА_12 , про неповноту і однобічність досудового та судового слідства, в частині щодо не з`ясування мотивів злочинів, а також замовників вчинених злочинів.
		 
		Як вбачається із остаточного обвинувачення, пред`явленого ОСОБА_20 в ході досудового слідства, та з обвинувального висновку (т. 116 а. с. 26-55; т. 117), останньому не інкримінувалось вчинення злочинів відносно ОСОБА_12 та ОСОБА_30 на замовлення найвищих на той час посадових осіб держави, а саме колишнього Президента України та Голови його адміністрації. А тому доводи потерпілого ОСОБА_12  про те, що суд безпідставно відмовив в задоволені його клопотання про виклик в суд зазначених осіб, та в досліджені причин смерті, на той час Міністра внутрішніх справ України, тобто особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження, на виконання наказу якого, за версією слідства, були вчинені злочини, тим самим порушивши принцип рівності сторін на подання доказів і доведення їх переконливості перед судом, не свідчать про неповноту судового слідства, оскільки рішення в цій частині прийнято судом в межах своєї компетенції та у відповідності до вимог ст. 275 КПК України 1960 року, виходячи з меж пред`явленого ОСОБА_20 , на підставі ст. 132 КПК України 1960 року, обвинувачення, та з огляду на те, що ухвалою суду від 18 серпня 2001 року кримінальна справа відносно ОСОБА_43 за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 365, п. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 364 КК України 2001 року, ч. 3 ст. 166, п. 4 ст. 199, п. п. «в», «і» ст. 93 КК України 1960 року була повернута до Генеральної прокуратури України для проведення досудового слідства (т. 120 а. с. 185-188).
		 
		При цьому, в апеляції потерпілого ОСОБА_12 , не наведено обґрунтування, яким чином відмова суду в задоволенні клопотання про допит вказаних, та ряду інших, свідків та дослідження причин смерті особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження, впливає на об`єктивність висновку суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_20 в обсязі обвинувачення, яке йому інкримінувалось і яке суд знайшов доведеним, а також на правильність кваліфікації дій ОСОБА_20 по епізоду щодо ОСОБА_12 з огляду на встановлення судом, що вказаний злочин засудженим вчинено на виконання злочинного наказу особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т. 120 а. с. 185-189). 
		 
		Не підлягають задоволенню також доводи захисту та потерпілого ОСОБА_12 про неповноту і неправильність досудового слідства та неправильне застосування кримінального закону, що тягне скасування вироку суду, не інкримінування органом досудового розслідування ОСОБА_20 по епізоду вбивства ОСОБА_30 кваліфікуючої ознаки  вчинення умисного вбивства на замовлення, тобто п. «и» ст. 93 КК України 1960 року, так як ОСОБА_12 по епізодам злочинів відносно ОСОБА_30 не визнавався потерпілим, а тому, відповідно до вимог ст. 348 КПК України 1960 року, не наділений правом на оскарження вироку в цій частині.
		 
		Не наділена правом на оскарження вироку із наведених підстав і сторона захисту, яка, у відповідності до ст. ст. 278, 348 КПК України 1960 року, повинна діяти тільки в інтересах підзахисного.
		 
		Апеляція ж представника потерпілої ОСОБА_11  ОСОБА_13 в частині кваліфікації дій ОСОБА_20 по епізоду умисного вбивства ОСОБА_30 по справі відкликана. 
		 
		Крім цього, не інкримінування органом досудового слідства у вину ОСОБА_20 по епізоду умисного вбивства ОСОБА_30 кваліфікуючої ознаки, передбаченої п. «и» ст. 93 КК України 1960 року, на переконання колегії суддів, не може будь-яким чином впливати на об`єктивність, повноту та всебічність проведення досудового розслідування у кримінальній справі № 60-1241 (кримінальне провадження № 42012000000000016 від 21 листопада 2012 року), порушеної за фактом перевищення влади і службових повноважень службовими особами, які займали особливо відповідальне становище, що потягло тяжкі наслідки щодо охоронюваних законом прав і інтересів ОСОБА_30 , за ч. 3 ст. 166 КК України 1960 року, та за фактом підбурювання та організації умисного вбивства за попередньою змовою групою осіб ОСОБА_30 за ч. 4, ч. 5 ст. 19, п. «і» ст. 93 КК України 1960 року, яка знаходиться в провадженні Генеральної прокуратури України.
		 (т. 2 а. с. 84-85; т. 93 а. с. 45-60)
		 
		Обґрунтування ж ОСОБА_12 неповноти судового слідства, яка виразилась у відхиленні судом у даній справі, з посиланням на рішення Конституційного суду України № 12-рп/2011 від 20 жовтня 2011 року, як неналежних доказів показань свідка ОСОБА_41 та аудіозаписів розмов, які були зроблені ним в кабінеті колишнього Президента України в період з кінця 1999 року по 26 вересня 2001 року, ніяким чином не ставлять під сумнів висновок суду про доведеність вини ОСОБА_20 у вчинених злочинах. При цьому, оскільки показання ОСОБА_41 та аудіозаписи розмов, зроблені ним в кабінеті колишнього Президента України, стосуються доведення вини насамперед службових осіб, які на той час займали особливо відповідальне становище в державі, та відносно яких справа розслідується в окремому провадженні, то будь-яких перешкод для іншої оцінки ніж зробив суд у цій справі, як показанням свідка, так і аудіозаписам зазначених розмов, в тому числі з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, колегія суддів не вбачає.
		 
		Це ж стосується і висновків Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України від 2 вересня 2002 року, якими визнано причетність на той час певних вищих посадових осіб держави до умисного вбивства ОСОБА_31 .
		 
		Не погоджується колегія суддів і з доводами захисту та потерпілого ОСОБА_12 в апеляціях, як на неповноту досудового та судового слідства, про не встановлення органом досудового слідства та судом мотивів вчинення ОСОБА_20 злочинів.
		 
		При цьому, з огляду на вимоги ст. 348 КПК України 1960 року та меж повноважень суду апеляційної інстанції, передбачених ст. 365 КПК України 1960 року, колегією суддів доводи, викладені ОСОБА_12 в апеляції, розглядаються лише в межах епізоду, по якому він визнаний потерпілим, та в частині, що стосується його інтересів.
		 
		Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_20 перебуваючи з січня 2000 року на посаді першого заступника начальника Головного управління кримінального пошуку Міністерства внутрішніх справ України та маючи спеціальне звання  полковник міліції, після вчинення в травні-червні 2000 року злочину відносно ОСОБА_12 та проведення в липні 2000 року незаконних оперативно-розшукових заходів відносно ОСОБА_30 , 31 серпня 2000 року був призначений на посаду начальника Головного управління кримінального пошуку МВС України з присвоєнням йому спеціального звання генерал-майора міліції, а після вчинення 17 вересня 2000 року умисного вбивства ОСОБА_30 , з 10 липня 2002 року обіймав посаду начальника Департаменту оперативної служби МВС України та мав спеціальне звання генерал-лейтенант міліції, а тому орган досудового слідства та суд прийшли до переконливого висновку, з яким погоджується і колегія суддів, що мотивом вчинення злочинів відносно ОСОБА_12 та ОСОБА_30 , в тому числі його умисного вбивства, була особиста зацікавленість ОСОБА_20 заради здобуття прихильності особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження, та в догоджанні їй з метою отримання підвищення як по службі, так і підвищенні спеціального звання працівника міліції, тобто із кар`єрних спонукань. 
		 
		Зазначене повністю спростовує посилання в апеляції ОСОБА_12 на те, що не зазначення мотивів вчинення ОСОБА_20 злочинів та того, в чому полягав його кар`єрний інтерес, свідчить про порушення п. (а) ч. 3 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року.
		 Безпідставними є також доводи, наведені в апеляціях захисту та потерпілого ОСОБА_12 , про неконкретність викладеного судом у вироку обвинувачення ОСОБА_20 та вихід судом за його межі в обсязі пред`явленого йому органом досудового слідства, без зазначення в ньому конкретної ролі ОСОБА_20 у кожному із злочинів, вказавши, що в одних випадках він діяв як організатор, в інших як виконавець, підбурювач, а також без деталізації дій кожного із співучасників у злочинах, що призвело на їх думку до порушення права ОСОБА_20 на захист, та є безумовною підставою для скасування вироку.
		 
		 Як вбачається із вироку, суд першої інстанції, за результатами розгляду справи, прийшовши до переконання, що злочини, як щодо ОСОБА_12 , так і відносно ОСОБА_30 , вчинені ОСОБА_20 на виконання явно злочинного наказу особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження, виклав зазначене у вироку як фактичні обставини вчинених злочинів, а не як наявність в його діях кваліфікуючої ознаки  вчинення злочину на замовлення, тобто за п. «и» ст. 93 КК України 1960 року, яка йому органом досудового слідства не інкримінувалась, а тому суд ніяким чином не вийшов за межі обвинувачення, яке було пред`явлене ОСОБА_20 органом досудового слідства. При цьому, факт вчинення злочинів на виконання наказу особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження, ніким з учасників судового розгляду, ні в суді першої інстанції, ні в судді апеляційної інстанції, не ставився під сумнів.
		 
		В цьому ж вироку, на підставі дослідження зібраних по справі доказів, аналізу службового становища та владних повноважень ОСОБА_20 , суд об`єктивно встановив ступінь участі засудженого у кожному із інкримінованих йому у вину злочинів, а також його роль, як у виконанні злочинного наказу особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження, так і відносно підлеглих працівників міліції, яких він залучив до їх вчинення. Крім того, суд у вироку, у відповідності до вимог ст. ст. 323, 324, 334 КПК України 1960 року, детально навів конкретні дії ОСОБА_20 , ОСОБА_25 і ОСОБА_26 по епізоду злочину щодо ОСОБА_12 , а також його дії та дії ОСОБА_28 , ОСОБА_27 , ОСОБА_29 по епізодам злочинів відносно потерпілого ОСОБА_30 , в тому числі його умисного вбивства, що крім іншого, відносно ОСОБА_25 і ОСОБА_26 підтверджується вироком Апеляційного суду міста Києва від 8 травня 2007 року, а відносно ОСОБА_27 , ОСОБА_28 та ОСОБА_29 вироком цього ж суду від 15 березня 2008 року (т. 59 а. с. 3-17, 18-88). 
		 
		При цьому, встановивши, що ОСОБА_20 у кожному із епізодів вчинених злочинів проти ОСОБА_12 та ОСОБА_30 виступав як безпосередній їх виконавець, суд дав і належну юридичну оцінку його діям.
		 
		Помилковими, на думку колегії суддів, є також твердження в апеляції ОСОБА_12 , як на неконкретність обвинувачення ОСОБА_20 та не встановлення фактичних обставин по справі, про не зазначення судом у вироку по епізоду злочину за ч. 2 ст. 365 КК України відносно ОСОБА_12 способу його вчинення, вказавши, що він скоєний ОСОБА_20 з перевищенням влади та службових повноважень, що за диспозицією вказаної статті Кримінального кодексу є різними за своїм змістом.
		 
		Проте, відповідно до ст. 365 КК України, з об`єктивної сторони вказаний злочин може вчинятись у формі: 1) перевищення влади або 2) перевищення службових повноважень, тобто в залежності від суб`єкта злочину та наділення його владними повноваженнями, які є обов`язковими, як для підлеглих, так і більш широкого кола осіб, чи службовими повноваженнями особи, яка не має владних функцій, але її службові повноваження випливають із виконання нею адміністративно-господарських функцій.
		 
		Оскільки ОСОБА_20 , перебуваючи на посаді, як першого заступника начальника Головного управління кримінального пошуку МВС України, так і на посаді начальника вказаного управління, був наділений владними повноваження, то суд правильно вказав на вчинення ним злочинів відносно ОСОБА_12 за ч. 2 ст. 365 КК України 2001 року та ОСОБА_30 за ч. 3 ст. 166 КК України 1960 року, з явним перевищенням влади, в тому числі службових повноважень, які були пов`язані саме з їх владним характером. 
		 
		Разом з тим, колегія суддів частково погоджується з доводами апеляцій як захисників, так і потерпілого ОСОБА_12 про безпідставне не зазначення судом у вироку в редакції якого закону кваліфіковані дії ОСОБА_20 за ч. 2 ст. 365 КК України 2001 року та за ч. 3 ст. 364 КК України 2001 року. Однак, з огляду на те, що зміни в редакції статей не усували караність вчинених ОСОБА_20 злочинів, від яких він захищався в ході досудового слідства, колегія суддів вважає дані порушення не істотними, які не можуть свідчити про неконкретність обвинувачення, та про порушення права ОСОБА_20 на захист, а тому підлягають уточненню судом апеляційної інстанції, в порядку ст. 365 КПК України 1960 року.
		 
		Це ж стосується також кваліфікації дій ОСОБА_20 за ч. 3 ст. 166 , п. «в», «і» ст. 93 КК України 1960 року.
		 
		Не вбачає колегія суддів підстав і для задоволення апеляції захисту щодо необхідності перекваліфікації дій ОСОБА_20 по епізоду ОСОБА_12 з ч. 2 ст. 365 КК України 2001 року на ст. 107 КК України 1960 року, оскільки ст. 107 КК України 1960 року передбачала відповідальність загального суб`єкта злочину, в той час як ОСОБА_20 вчинив злочини, будучи службовою особою. Не погоджується колегія також і з доводами потерпілого ОСОБА_12 про неправильність кваліфікації дій ОСОБА_20 по цьому ж епізоду злочину, а звідси про незаконність вироку суду в цій частині, та про необхідність кваліфікувати дії ОСОБА_20 за ст. 127 КК України 2001 року, так як ст. 127 КК України 2001 року, якою була введена відповідальність за катування, набрала чинності з 1 вересня 2001 року, а тому, відповідно до ст. 5 цього Кодексу, не має зворотної дії у часі. 
		 
		Безпідставними є також доводи захисту про необґрунтованість кваліфікації дій ОСОБА_20 за ч. 2 ст. 365 КК України 2001 року та ч. 3 ст. 166 КК України 1960 року за ознакою вчинення злочинів за попередньою змовою групою осіб, оскільки така кваліфікуюча ознака ОСОБА_20 за вказаними статтями не інкримінувалась.
		 
		Не ґрунтуються на вимогах закону і доводи захисту про проведення досудового слідства по справі відносно ОСОБА_20 та підтримання державного обвинувачення в суді першої інстанції не уповноваженими на те службовими особами Генеральної прокуратури України.
		 
		Як вбачається із матеріалів кримінальної справи щодо ОСОБА_20 , з 7 жовтня 2010 року вказана справа перебувала в провадженні старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України ОСОБА_91 , який 3 грудня 2010 року пред`явив ОСОБА_20 остаточне обвинувачення (т. 116 а. с. 26-55), в період з 3 грудня 2010 року по 25 березня 2011 року ознайомив обвинуваченого та його захисника з матеріалами справи (т. 116 а. с. 70-79), склав обвинувальний висновок та направив справу Генеральному прокурору України для його затвердження (т. 117).
		 
		Призначення в цей же період, а саме 6 грудня 2010 року старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України ОСОБА_91 , в провадженні якого перебувала зазначена справа, на посаду начальника відділу криміналістики Головного управління з розслідування особливо важливих справ Генеральної прокуратури, на переконання колегії суддів, не змінила його статусу слідчого у даній справі, та не ставить під сумнів законність проведення ним тих чи інших слідчих дій, як і складання та підписання обвинувального висновку після завершення слідства.
		 
		Крім того, відповідно до ст. 56 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року, під поняттям «прокурор» у статті 8, частині четвертій статті 9, частинах першій, другій, третій статті 12, частині першій статті 20, статтях 34, 35, 36, 44, 45, частинах першій, третій, п`ятій і сьомій статті 46, статті 46-2, 46-3, 46-4, частині першій статті 47, статтях 48, 48-1, 49, 50, 50-1 та 55 цього Закону слід розуміти: Генеральний прокурор України, перший заступник, заступники Генерального прокурора України, їх старші помічники та помічники, прокурори Автономной Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, спеціалізованих прокуратур (на правах обласних), їх перші заступники, заступники, міжрайонні прокурори, прокурори міст, районів, районів у містах та прирівняних до них спеціалізованих прокуратур, їх перші заступники і заступники, начальники головних управлінь, управлінь, відділів прокуратур, їх перші заступники, заступники, старші прокурори та прокурори прокуратур усіх рівнів, які діють в межах своєї компетенції.
		 
		Вказана стаття Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року не суперечить п. п. 6, 9 ст. 32 КПК України 1960 року та спростовує доводи захисту щодо незаконності підтримання в суді першої інстанції державного обвинувачення у справі відносно ОСОБА_20 начальником відділу Головного управління організації підтримання державного обвинувачення в судах Генеральної прокуратури України та заступником начальника головного слідчого управління  начальником управління наглядової діяльності при проведенні досудового розслідування в органах прокуратури Генеральної прокуратури України (т. 119 а. с. 98-100).
		 
		Не знайшли свого підтвердження також доводи захисників про допущення як в ході досудового слідства, так і під час розгляду справи судом першої інстанції, істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, що виразились в ненаданні ОСОБА_20 і захиснику для ознайомлення відеозаписів слідчих дій долучених до матеріалів справи після закінчення досудового слідства та в недосліджені їх в судовому засіданні, а також в не проведенні огляду в суді речових доказів, зокрема автомобіля «Хюндай Соната», державний номерний знак НОМЕР_1 , та фрагментів ременя по епізоду злочину відносно потерпілого ОСОБА_12 , що мало суттєве значення для постановлення у справі законного рішення та призвело до порушення права засудженого на захист.
		 
		Як вбачається із матеріалів справи, зокрема протоколу виконання органом досудового слідства вимог ст. ст. 218-220 КПК України 1960 року, після закінчення досудового слідства, ОСОБА_20 та захиснику ОСОБА_21 були надані для ознайомлення матеріали кримінальної справи в обсязі 116 томів, а також відеозаписи слідчих дій в кількості 45 найменувань (т. 116 а. с. 70-79), після ознайомлення з якими ні ОСОБА_20 , ні його захисником, будь-яких клопотань не заявлялось.
		 
		Не заявлялись клопотання захисником і засудженим ОСОБА_20 щодо дослідження тих чи інших відеозаписів слідчих дій, а також про проведення огляду речових доказів, і в судовому засіданні при оголошенні судом матеріалів справи, в тому числі протоколів допиту свідків, протоколів огляду місць вчинення злочинів та інших слідчих дій, які проводились із застосуванням відеофіксації (т. 124 а. с. 194-220; т. 125 а. с. 31-64, 102-122, 127-165, 172-250; т. 126 а. с. 3 -73; т. 134 а. с. 234; т. 131 а. с. 184; т. 32 а. с. 4). При тому, що частина вказаних відеозаписів, речових доказів, були досліджені в судовому засіданні за ініціативою самого суду (т. 128 а. с. 95-100, 115; т. 130 а. с. 212).
		 
		Безпідставними є твердження в апеляції і про порушення права ОСОБА_20 на захист, що виразилось у не прийнятті судом рішення про призначення йому в суді першої інстанції в якості захисника  адвоката ОСОБА_21 , так як зазначений адвокат, в якості захисника ОСОБА_20 , був призначений в ході досудового слідства в порядку ст. 45 КК України (т. 119 а. с. 38), а тому наділений повноваженнями на здійснення його захисту, як протягом всього досудового слідства, так і розгляду справи в суді, без необхідності постановлення будь-яких додаткових рішень. 
		 
		Не відповідають матеріалам справи і доводи захисту про незаконність постановлення судом першої інстанції вироку у справі за наявності невирішеного відводу складу суду заявленого представником потерпілої ОСОБА_38  адвокатом ОСОБА_92 , оскільки такий відвід суду у встановленому законом порядку не заявлявся, а тому судом і не розглядався (т. 120 а. с. 27).
		 
		Крім того, як встановлено із матеріалів справи, після проголошення у справі вироку, за клопотанням захисника і засудженого ОСОБА_20 , останні з 31 січня 2013 року по 30 вересня 2013 року, кожен, більше 60 разів проводили таке ознайомлення, а тому, вбачаючи в їх діях ознаки зволікання та затягування з ознайомленням, головуючим у справі постановою від 30 вересня 2013 року був встановлений графік ознайомлення, відповідно, захиснику  25 робочих днів, засудженому - 20 робочих днів (т. 134 а. с. 140-142), після чого постановою від 8 листопада 2013 року було прийнято рішення про припинення ознайомленням з матеріалами справи (т. 135 а. с. 45-48). 
		 
		Вказані рішення головуючого у справі, не суперечать вимогам ст. ст. 87, 87-1 КПК України 1960 року, прийняті з урахуванням обсягу справи та часу, який надавався засудженому і його захиснику для ознайомлення, а тому доводи апеляції про порушення в ході розгляду справи процесуальних прав захисника та засудженого, в тому числі останнього на захист, на увагу не заслуговують. Також, колегія суддів враховує те, що ОСОБА_20 для ознайомлення з матеріалами справи неодноразово доставлявся в суд апеляційної інстанції (т. 137 а. с. 94; т. 139 а. с. 132-136, 163).
		 
		Не ґрунтуються на законі і доводи захисту про розгляд зауважень на протокол судового засідання незаконним складом суду, а саме за участі судді ОСОБА_93 , яка не входила до складу колегії суддів, яким постановлено вирок, оскільки, відповідно до ст. 88-1 КПК України 1960 року, розгляд зауважень на протокол судового засідання розглядаються складом суду, яким розглядалась справа, чи більшістю складу суду (т. 136 а. с. 78-79), що судом дотримано.
		 
		Щодо відсутності в матеріалах справи документів про допуск ОСОБА_20 та потерпілого ОСОБА_12 до державної таємниці, а відносно захисника ОСОБА_21 , представників потерпілих ОСОБА_39 , ОСОБА_13 - відповідних наказів про допуск до конкретних матеріальних носіїв секретної інформації, то зазначене, по-перше, суперечить самим матеріалам справи (т. 136 а. с. 1-2, 3-7; т. 119 а. с. 8, 37, 143), а, по-друге, з огляду на розсекречування основних матеріалів справи, взагалі втратило актуальність, та не тягне будь-яких правових наслідків, а тим більше не може ставити під сумнів законність прийнятого у справі рішення, як про це ставиться питання в апеляції захисників.
		 
		Не впливає на доведеність вини ОСОБА_20 в обсязі пред`явленого засудженому обвинувачення, яке суд знайшов доведеним, і відсутність в матеріалах справи протоколу зводин віч-на-віч ОСОБА_20 із свідком ОСОБА_94 , оскільки вказана слідча дія проводилась у виділеній в окреме провадження кримінальній справі щодо замовників злочинів та після закінчення досудового розслідування у справі відносно засудженого.
		 
		Крім того, як вбачається із матеріалів справи, після проголошення вироку, головуючим у справі, у відповідності до вимог ст. 341 КПК України 1960 року, учасникам судового розгляду було роз`яснено зміст постановленого вироку, строки та порядок його оскарження. Щодо не роз`яснення засудженому права подати клопотання про його помилування, то наведене не може бути підставою для скасування вироку, який постановлений у відповідності до вимог закону. Крім того, таке роз`яснення могло бути здійснено і захисником у відповідності до його повноважень та обов`язків у цій справі.
		 
		Таким чином, доводи, викладені в апеляціях захисників ОСОБА_21 , ОСОБА_22 та потерпілого ОСОБА_12 , про однобічність та неповноту досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування кримінального закону, допущення органом досудового слідства і судом істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які призвели до порушення права засудженого ОСОБА_20 на захист, не знайшли свого підтвердження, а тому задоволенню не підлягають. 
		 
		При цьому, колегія суддів вважає, що висновки, до яких прийшов суд першої інстанції, були зроблені на підставі ретельного, повного, всебічного та об`єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи. Матеріали справи не містять обставин, що можуть викликати сумніви в правильності рішення суду, чи наявності доказів, які б суд невмотивовано відкинув.
		 
		Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, як при проведенні досудового слідства, так і при розгляді справи в суді першої інстанції, які б могли перешкодити суду повно та всебічно, в обсязі пред`явленого обвинувачення, розглянути справу по суті, та які б тягнули безумовне скасування вироку, колегією суддів не встановлено. 
		 
		Тому відсутні і підстави для винесення окремої ухвали з цього приводу на дії колегії суддів, яка розглядала справу, на чому, крім іншого, наполягав в апеляції потерпілий ОСОБА_12 .
		 
		З огляду на наведене, суд вірно дії ОСОБА_20 кваліфікував за ч. 2 ст. 365 КК України 2001 року, ч. 3 ст. 364 КК України 2001 року та ч. 3 ст. 166, п. п. «в», «і» ст. 93 КК України 1960 року.
		 
		Однак, колегія суддів, в порядку ст. 365 КПК України 1960 року, вважає за необхідне уточнити, що дії ОСОБА_20 за ч. 2 ст. 365 КК України 2001 року кваліфіковані в редакції статті від 5 квітня 2001 року, яка набрала чинності 1 вересня 2001 року, за ч. 3 ст. 364 КК України 2001 року в редакції статті від 15 квітня 2008 року, за ч. 3 ст. 166 КК України 1960 року в редакції статті від 11 липня 1995 року, та за п. п. «в», «і» ст. 93 КК України 1960 року в редакції статті від 22 лютого 2000 року. 
		 
		Разом з тим, перевіряючи доводи сторони захисту в апеляції про необхідність скасування вироку суду в частині доведеності обвинувачення ОСОБА_20 за ч. 3 ст. 364 КК України 2001 року та закриття провадження по справі у зв`язку із декриміналізацією діяння відповідно до Закону України № 764-VII від 21 лютого 2014 року, який набрав чинності 28 лютого 2014 року, виходячи з висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду України, колегія суддів дійшла наступного.
		 
		Як вбачається із вироку, кваліфікуючи дії ОСОБА_20 за ч. 3 ст. 364 КК України 2001 року, суд першої інстанції виходив з того, що він, будучи службовою особою та працівником правоохоронного органу, умисно, в особистих інтересах, використав службове становище всупереч інтересам служби, розпорядився знищити офіційні документи щодо діяльності працівників ГУКП МВС України, в тому числі щодо зовнішнього спостереження за ОСОБА_30 , з метою перешкоджання органам досудового слідства в здійсненні законних заходів по розкриттю умисного вбивства потерпілого, чим заподіяно істотну шкоду державним і громадським інтересам, та підірвало авторитет правоохоронних органів України в боротьбі зі злочинністю.
		 
		Хоча Законом України № 764-VII від 21 лютого 2014 року, який набрав чинності 28 лютого 2014 року, виключено ч. 3 ст. 364 КК України 2001 року, чим скасовано кримінальну відповідальність спеціального суб`єкту - працівника правоохоронного органу, однак вказаним законом не скасовано відповідальність зазначених осіб, як за вчинення дій, передбачених ч. 1 або ч. 2 ст. 364 КК України в редакції Закону від 13 травня 2014 року, так і інших злочинів.
		 
		З огляду на зазначене, з урахуванням встановлених судом першої інстанції фактичних обстави, які полягали в знищенні ОСОБА_20 офіційних документів щодо діяльності працівників ГУКП МВС України, в тому числі щодо незаконного зовнішнього спостереження за ОСОБА_30 , з метою перешкоджання органам досудового слідства в здійсненні законних заходів по розкриттю умисного вбивства потерпілого, що заподіяло істотну шкоду державним і громадським інтересам, а також авторитету правоохоронних органів України, на думку колегії суддів, за умови виключення кримінальної відповідальності спеціального суб`єкта  працівника правоохоронного органу, підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 357 КК України 2001 року, як умисне знищення в особистих інтересах особливо важливих документів, а в даному випадку доказів у кримінальній справі.
		 
		При цьому, колегія суддів, вважає доведеним, що ОСОБА_20 надаючи незаконну вказівку підлеглим працівникам на знищення офіційних документів та затверджуючи відповідний акт про їх знищення, які могли викрити його та інших осіб у вчиненні особливо тяжких злочинів, діяв в особистих інтересах, а саме  уникнення кримінальної відповідальності та продовження служби на керівній посаді в органах МВС України, маючи спеціальне звання  генерал лейтенант міліції.
		 
		З урахуванням того, що вказані офіційні документи викривали як ОСОБА_20 , так і інших працівників міліції у вчиненні злочинів, тобто були доказами у кримінальній справі по факту умисного вбивства ОСОБА_30 , то їх віднесення до особливо важливих документів не викликає сумніву і за своїм змістом відповідає з`ясованим судом обставинам  заподіяння істотної шкоди державним і громадським інтересам.
		 
		Таким чином, на думку колегії суддів, судом першої інстанції були правильно встановлені як фактичні обставини по справі, так і всі ознаки злочину, передбаченого ч. 2 ст. 357 КК України 2001 року, у зв`язку з чим дії ОСОБА_20 підлягають перекваліфікації з ч. 3 ст. 364 на ч. 2 ст. 357 КК України 2001 року. 
		 
		Така перекваліфікація дій ОСОБА_20 з ч. 3 ст. 364 на ч. 2 ст. 357 КК України 2001 року, яка є більш м`якою в порівнянні не лише з ч. 3 ст. 364 КК України 2001 року, а і з санкцією ч. 1 ст. 364 КК України в редакції від 13 травня 2014 року, з огляду на незмінність фактичних обставин справи, від яких ОСОБА_20 захищався в суді першої інстанції, не потребує їх додаткових досліджень, а тому не суперечить повноваженням суду апеляційної інстанції, передбачених ч. 2 ст. 365 КПК України 1960 року.
		 
		У зв`язку з перекваліфікацією дій ОСОБА_20 з ч. 3 ст. 364 КК України 2001 року по вказаному епізоду на ч. 2 ст. 357 КК України 2001 року, колегія суддів вважає за необхідне призначити йому за цим законом покарання у виді позбавлення волі в максимальному розмірі, передбаченому санкцією цієї статті.
		 
		Однак враховуючи, що з 30 липня 2003 року, тобто з моменту вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 357 КК України 2001 року, пройшло більше 12 років, із яких ОСОБА_20 знаходився в розшуку з 24 січня 2005 року по 21 липня 2009 року (т. 2 а. с. 6; т. 93 а. с. 29-30), тобто майже 4 роки 6 місяців, а вчинений злочин відноситься до злочинів середньої тяжкості, ОСОБА_20 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України 2001 року, підлягає звільненню від покарання за даний злочин у зв`язку із закінченням строків давності.
		 
		Підлягає, на підставі ст. 5 КК України 2001 року, приведенню у відповідність з вимогами закону і призначене судом ОСОБА_20 основне покарання за ч. 3 ст. 166 КК України 1960 року, яке обране у виді 12 років позбавлення волі, оскільки редакція ч. 3 ст. 365 КК України 2001 року, передбачає таке основне покарання до 10 років позбавлення волі. 
		 
		Разом з тим, не зважаючи на те, що ОСОБА_20 злочин, передбачений ч. 2 ст. 365 КК України 2001 року відносно ОСОБА_12 вчинений в травні-червня 2000 року, а відносно ОСОБА_30 за ч. 3 ст. 166, п. п. «в», «і», ст. 93 КК України 1960 року в липні-вересні 2000 року, з урахування вчинення ним 30 липня 2003 року нового злочину за ч. 2 ст. 357 КК України 2001 року, яким перебіг давності за ч. 2 ст. 365 КК України 2001 року та ч. 3 ст. 166, п. п. «в», «і» ст. 93 КК України 1960 року був перерваний, а тому, відповідно до ч. 3 ст. 49 КК України, повинен обчислюватися з дня вчинення нового злочину, тобто з 30 липня 2003 року, а також у зв`язку з перебуванням ОСОБА_20 у розшуку з 24 січня 2005 року по 21 липня 2009 року, на який, згідно ч. 2 ст. 49 КК України перебіг давності зупиняється, підстав для звільнення ОСОБА_20 від призначеного йому покарання за ч. 2 ст. 365 КК України 2001 року та ч. 3 ст. 166, п. п. «в», «і» ст. 93 КК України 1960 року у зв`язку з перебігом строків давності, передбачених ст. 49 КК України 2001 року, колегією суддів не встановлено.
		 
		Щодо призначеного ОСОБА_20 покарання, то суд першої інстанції обґрунтовано, виходячи з вимог ст. 65 КК України 2001 року, врахував тяжкість вчинених ним злочинів та дані про його особу, в тому числі, на які захист посилається в апеляції, зокрема те, що він є інвалідом 2 групи, учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС першої категорії, вік, стан здоров`я, склад сім`ї, позитивні характеристики як з місця проживання, так і роботи, тривалість роботи в органах внутрішніх справ, а також посади, які він обіймав у структурі спеціального підрозділу МВС України.
		 
		Крім того, призначаючи ОСОБА_20 покарання за п. п. «в», «і» ст. 93 КК України 1960 року, суд вірно виходив із конкретних обставин вчиненого ним умисного вбивства потерпілого ОСОБА_30 , яке кваліфіковано за декількома обтяжуючими ознаками, його причин, мотивів, ролі та ступеня участі в ньому, відповідальності посади, яку засуджений на той час обіймав, залучення до вчиненого злочину підлеглих йому по службі працівників, з використанням при його вчиненні набутого в органах внутрішніх справ досвіду, знань, навичок, а також суспільного розголосу злочину, що в свою чергу підірвало авторитет органів державної влади в Україні, а тому не знайшовши підстав для призначення ОСОБА_20 покарання на певний строк, передбачений санкцією зазначеної статті, вмотивовано як за п. п. «в», «і» ст. 93 КК України 1960 року, так і за сукупністю злочинів, призначив ОСОБА_20 довічне позбавлення волі.
		 
		Саме з огляду на його достатність для виправлення засудженого і попередження нових злочинів, та відсутності підстав для його пом`якшення, погоджується з таким покаранням ОСОБА_20 і колегія суддів.
		 
		Враховуючи, що ОСОБА_20 , перевищенням владних службових повноважень, вчиненням умисного вбивства потерпілого ОСОБА_30 , дискредитував звання працівника міліції, які є несумісними як з його на той час посадовим становищем, так і зі спеціальним званням, яке йому було присвоєно, суд обґрунтовано, на підставі ст. 54 КК України, позбавив засудженого спеціального звання  генерал-лейтенанта міліції.
		 
		При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для застосування до ОСОБА_20 за п. п. «в», «і» ст. 93 КК України 1960 року, положень ч. 4 ст. 49 КК України 2001 року, як до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин та засуджена до довічного позбавлення волі.
		 
		Знайшовши ОСОБА_20 винним у вчиненні злочинів проти ОСОБА_12 та ОСОБА_30 , суд вірно вирішив і заявлені по справі цивільні позови.
		 
		За наведених обставин, апеляції захисників ОСОБА_20 та потерпілого ОСОБА_12 задоволенню не підлягають.
		 
		З урахуванням наведеного, керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України 1960 року та п. п. 11, 15 Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України 2012 року, колегія суддів - 
		 
		 У Х В А Л И Л А :
		 
		Апеляційні скарги захисників засудженого  ОСОБА_20   ОСОБА_21 ,
		ОСОБА_22 та потерпілого ОСОБА_12 - залишити без задоволення.
		 
		В порядку ст. 365 КПК України 1960 року, вирок Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2013 року відносно ОСОБА_20 змінити.
		 
		Уточнити, що ОСОБА_20 визнаний винним та засуджений за ч. 2 ст. 365 КК України 2001 року в редакції статті від 5 квітня 2001 року, за ч. 3 ст. 364 КК України 2001 року в редакції статті від 15 квітня 2008 року, за ч. 3 ст. 166 КК України 1960 року в редакції статті від 11 липня 1995 року, за п. п. «в», «і» ст. 93 КК України 1960 року в редакції статті від 22 лютого 2000 року. 
		 
		Перекваліфікувати дії ОСОБА_20 з ч. 3 ст. 364 КК України 2001 року на ч. 2 ст. 357 КК України 2001 року та призначити йому покарання у виді 3 років позбавлення волі.
		 
		На підставі п. 3 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України 2001 року, звільнити ОСОБА_20 від призначеного за ч. 2 ст. 357 КК України 2001 року покарання у зв`язку із закінченням строків давності.
		 
		 На підставі ст. 5 КК України 2001 року, пом`якшити призначене ОСОБА_20 за ч. 3 ст. 166 КК України 1960 року основне покарання до 10 років позбавлення волі з позбавленням права займати атестовані посади, пов`язані з виконанням функцій представника влади, на строк три роки.
		 
		На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 365 КК України 2001 року, ч. 3 ст. 166, п. п. «в», «і» ст. 93 КК України 1960 року, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, вважати  ОСОБА_20 засудженим по покарання у виді довічного позбавлення волі з позбавленням права обіймати атестовані посади, пов`язані з виконанням функцій представника влади строком, на три роки.
		 
		Врешті вирок Печерського районного суду м. Києві від 29 січня 2013 року відносно ОСОБА_20 залишити без зміни.
		 
		 
		 С У Д Д І: 
		 
		 
		 
		______________ ______________ ________________
		  ОСОБА_1   ОСОБА_2   ОСОБА_3 
		 
		 
		 
		 
		 
		Справа № 11/796/15/2016  Головуючий в І інстанції  ОСОБА_95 
		Категорія  ч. 2 ст. 365, ч. 3 ст. 364 КК України 2001 року, Доповідач  ОСОБА_1  
		ч. 3 ст. 166, п. п. «в», «і» ст. 93 КК України 1960 року

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...