Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 6-1707цс15 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.01.2016. Забезпечено надання загального доступу: 26.01.2016.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ 
		 
		2 грудня 2015 року м. Київ
		Судова палата у цивільних справах  Верховного Суду України в складі: 
		 
		головуючого Лященко Н.П.,  суддів:Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л.,Яреми А.Г., Романюка Я.М.,Сімоненко В.М.,     розглянувши справу за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» до ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення кредитної заборгованості за заявою ОСОБА_8 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня 2014 року,
		                                                встановила: 
		У лютому 2014 року публічне акціонерне товариство «Райффайзен банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен банк Аваль», банк) звернулося до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 29 грудня 2006 року між банком та ОСОБА_8  укладено генеральну кредитну угоду, а 25 червня 2007 року - договір про зміни № 1.
		В межах зазначеної угоди між банком та ОСОБА_8 було укладено кредитний договір № 010/02-2/1030-06 від 29 грудня 2006 року, на підставі якого ОСОБА_8 отримав кредит в сумі 590 тис. доларів США зі строком повернення до 28 грудня 2013 року.
		29 грудня 2006 року на забезпечення виконання умов кредитного договору між банком та ОСОБА_9 було укладено договір поруки, за умовами якого остання взяла на себе зобов'язання перед банком відповідати за зобов'язаннями ОСОБА_8, що виникли з умов генеральної кредитної угоди, у повному обсязі цих зобов'язань.
		Відповідно до пункту 4.1 цього договору порука припиняється, якщо кредитор в межах трирічного терміну з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
		Унаслідок невиконання ОСОБА_8 умов договору станом на 17 січня 2014 року в нього перед банком утворилась заборгованість за тілом кредиту в розмірі 467 тис. 661 доларів 87 центів США, заборгованість за процентами в розмірі 167 тис. 563 доларів 89 центів США, пеня в розмірі 93 тис.112 доларів 47 центів США, а всього - 728 тис. 338 доларів 23 центів США, що за курсом Національного Банку України становить 5 млн 821тис. 607 грн 47 коп., які банк просив солідарно стягнути з відповідачів.
		Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкас від 2 квітня        2014 року в задоволенні позову відмовлено.
		Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 27 серпня  2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено частково: стягнуто солідарно з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на користь ПАТ «Райффайзен банк Аваль» заборгованість за кредитним договором від 29 грудня 2006 року, укладеним в рамках генеральної кредитної угоди від 29 грудня 2006 року, яка складається з 467 тис. 661 доларів 87 центів США заборгованості за кредитом, 167 тис. 563 доларів 89 центів США заборгованості за процентами, а всього -  635 тис. 225 доларів 76 центів США, що згідно з курсом Національного Банку України становить  5 млн. 77 тис. 359 грн 50 коп. Стягнуто з ОСОБА_8, ОСОБА_9 на користь позивача судові витрати. 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_8 відхилено, рішення Апеляційного суду Черкаської області від 27 серпня       2014 року залишено без змін. 
		У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судового рішення ОСОБА_8 порушує питання про скасування рішень судів касаційної та апеляційної інстанцій та залишення в силі рішення суду першої інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального Кодексу України (далі - ЦПК України) підстави неоднакового застосування  судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 264, 267, 559 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 
		На підтвердження зазначеної підстави подання заяви ОСОБА_8 надав ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  20 травня 2015 року.
		Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає задоволенню з таких підстав.
		Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
		За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 
		У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 29 грудня 2006 року між банком та ОСОБА_8 укладено генеральну кредитну угоду №010/02-2/1030-06/г та договір про зміни від 25 червня 2007 року №1. Цього ж дня на підставі зазначеної угоди між банком та ОСОБА_8 укладено кредитний договір № 010/02-2/1030-06, на підставі якого ОСОБА_8 надано кредит в сумі 590 тис. доларів США зі строком погашення до 28 грудня        2013 року. Цільове призначення кредитних коштів - на проведення ремонту нерухомого майна та на розвиток бізнесу.
		На забезпечення виконання умов кредитного договору 29 грудня 2006 року між банком та ОСОБА_9 укладено договір поруки №010/02-2/1030-06 п, за умовами якого ОСОБА_9  взяла на себе зобов'язання перед позивачем відповідати за зобов'язаннями ОСОБА_8, які виникають з умов кредитного договору.
		Відповідно до пункту 3.1 договору поруки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, поручитель і боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором.
		Пунктом 4.1 договору поруки встановлено, що порука припиняється якщо кредитор в межах трирічного терміну з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
		Пунктом 1.9.1 кредитного договору передбачено, що незважаючи на інші положення цього договору банк має право вимагати дострокове виконання боргових зобов'язань у цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником або поручителем своїх боргових зобов'язань. При цьому виконання боргових зобов'язань повинно бути проведене позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання ним відповідної вимоги.
		У зв'язку з невиконанням ОСОБА_8 своїх зобов'язань за кредитним договором 26 серпня 2009 року банком було направлено на адресу відповідачів претензії щодо дострокового виконання умов кредитного договору упродовж місячного терміну. Однак вимоги банку, наведені у претензії, не були виконані в повному обсязі.
		26 жовтня 2009 року  позивач  звернувся до Придніпровського районного суду м. Черкас з позовом про стягнення з відповідачів солідарно заборгованості в сумі 4 млн. 25 тис. 852 грн 70 коп. за кредитним договором від 29 грудня 2006 року № 010/02-2/1030-06.
		Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкас від 16 лютого   2010 року провадження по справі зупинено до розгляду справи у Господарському суді Черкаської області про визнання банкрутом фізичної особи-підприємця ОСОБА_8
		Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 16 жовтня 2009 року порушено справу № 01/2600 про банкрутство фізичної особи - підприємця ОСОБА_8 за його заявою та в порядку статей 47-49 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
		27 листопада 2009 року ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернувся до господарського суду з заявою про визнання його кредитором за кредитними договорами в тому числі й за тим, що є предметом спору та включення в реєстр вимог кредиторів фізичної особи-підприємства ОСОБА_8
		23 березня 2010 року ухвалою Господарського суду Черкаської області визнано вимоги кредиторів в тому числі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за кредитним договором, що є предметом спору в справі, та включено до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство в третю чергу.
		29 жовтня 2010 року постановою Господарського суду Черкаської області визнано фізичну особу-підприємця ОСОБА_8 банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ухвалою цього ж суду від 16 жовтня 2009 року скасовано арешт, накладений на майно боржника.
		Повернення боргів ОСОБА_8, в тому числі за кредитним договором № 010/02-2/1030-06 від 29 грудня 2006 року, було забезпечено іпотекою нерухомого майна ОСОБА_8 - комплексу по АДРЕСА_1 та частини комплексу по АДРЕСА_2. Все це майно було продано в межах справи про банкрутство, а виручені кошти направлено ліквідатором на часткове погашення вимог кредиторів згідно затвердженого судом реєстру.
		Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 10 вересня 2013 року у справі про банкрутство ОСОБА_8 затверджено звіт ліквідатора та ліквідовано підприємця у зв'язку із банкрутством. За результатами ліквідаційної процедури погашено вимоги ВАТ  «Райффайзен Банк Аваль» у сумі 1 млн. 540 тис. 664 грн.
		Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкас від 19 листопада 2013 року позов банку до відповідачів про стягнення заборгованості за кредитним договором було залишено без розгляду за заявою банку.
		Відмовляючи в задоволенні позову банку, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з порушенням боржником виконання зобов'язання за кредитним договором, банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України і пункту 1.9.1 кредитного договору використав право дострокового стягнення з позичальника та поручителя заборгованості за кредитним договором, змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому повинен був пред'явити позов до відповідачів протягом трьох років, починаючи від цієї дати. З даним позовом банк звернувся до суду в лютому 2014 року, тобто поза межами трирічного строку позовної давності, що відповідно до статті 267 ЦК України є підставою для відмови в позові. При цьому суд виходив з того, що залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу строку позовної давності.
		Скасовуючи зазначене рішення суду та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що перебіг позовної давності переривався згідно із частиною першою статті 264 ЦК України, оскільки мало місце часткове погашення боргу за кредитним договором.
		Разом з тим, в судовому рішенні, доданому ОСОБА_8 до заяви як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, ухваленому у справі за аналогічних обставин, міститься висновок про те, що погашення боргу за кредитним договором, що відбулося в рамках ліквідаційної процедури за рахунок продажу ліквідатором майна боржника, не свідчить про визнання боргу відповідачем та не перериває перебігу позовної давності.
		Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 264, 267 ЦК України.
		Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні зазначених норм матеріального права Судова палата у цивільних справах виходить з такого. 
		Відповідно до статті 256 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843297/ed_2015_05_14/pravo1/T030435.html?pravo=1>,  позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843308/ed_2015_05_14/pravo1/T030435.html?pravo=1>).
		Стаття 266 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843307/ed_2015_05_14/pravo1/T030435.html?pravo=1> передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
		Відповідно до статті 253 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843293/ed_2015_05_14/pravo1/T030435.html?pravo=1> перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
		За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843302/ed_2015_05_14/pravo1/T030435.html?pravo=1>).
		За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частина п'ята статті 261 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843302/ed_2015_05_14/pravo1/T030435.html?pravo=1>). 
		Про застосування позовної давності ОСОБА_8 заявляв клопотання       12 березня 2014 року в запереченнях проти позову (а.с. 49). 
		Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844142/ed_2015_05_14/pravo1/T030435.html?pravo=1> у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.
		Отже, перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у цілому обчислюється із дня настання  строку виконання основного зобов'язання, яким є строк виконання зобов'язання у повному обсязі (кінцевий строк) або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту  достроково. 
		Таким чином, пред'явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом є зміною строку виконання зобов'язання та зумовлює перебіг позовної давності.
		У зв'язку з порушенням боржником виконання зобов'язання за кредитним договором банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844142/ed_2015_05_14/pravo1/T030435.html?pravo=1> і пункту 1.9.1 кредитного договору використав право достроково стягнути з позичальника та поручителя заборгованість за кредитним договором, надіславши 26 серпня  2009 року претензії (вимоги) боржнику та поручителю про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов'язаних із ним платежів.
		Отже, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом та пені,  кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844142/ed_2015_05_14/pravo1/T030435.html?pravo=1> змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня, зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту як кінцевий строк виконання її умов.
		У зв'язку з невиконанням вимоги від 26 серпня  2009 року банк звернувся у листопаді 2009 року до суду із відповідними вимогами до боржника та поручителя.
		Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкас від 19 листопада  2013 року позов залишено без розгляду за заявою позивача (а.с. 54). 
		Повторно банк звернувся до суду у лютому 2014 року. 
		Відповідно до частини першої статті 265 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843306/ed_2015_05_14/pravo1/T030435.html?pravo=1>, залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.
		За змістом частини першої статті 264 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843305/ed_2015_05_14/pravo1/T030435.html?pravo=1> перебіг позовної давності  переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (частина третя статті  264 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843305/ed_2015_05_14/pravo1/T030435.html?pravo=1>). 
		Разом з тим судом встановлено, що погашення боргу за кредитним договором відбулося в рамках ліквідаційної процедури за рахунок продажу ліквідатором майна боржника, що не свідчить про визнання боргу відповідачем та не перериває перебігу позовної давності.
		Крім того, рішенням Господарського суду Черкаської області від 10 вересня 2013 року ОСОБА_8 звільнено від подальшого виконання вимог банку за спірним кредитним договором. 
		Отже, з огляду на встановлені фактичні обставини та наведені мотиви суд першої інстанції правильно застосував норми статей 264, 267 ЦК України та обґрунтовано відмовив банку в задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності.
		За таких обставин відповідно до пункту 4 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 3604 ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня 2014 року та рішення Апеляційного суду Черкаської області від 27 серпня 2014 року підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 2 квітня 2014 року.
		 
		Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603 , підпунктом «б» пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 
		постановила: 
		Заяву ОСОБА_8 задовольнити.  
		Рішення Апеляційного суду Черкаської області від 27 серпня  2014 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня 2014 року скасувати, залишити в силі рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 2 квітня 2014 року.
		Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України
		Головуючий Н.П. ЛященкоСудді Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко А.Г. Ярема

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...