Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5-271кс15 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 01.02.2016. Забезпечено надання загального доступу: 02.02.2016.

Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		           
		ПОСТАНОВА
		        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		10 грудня 2015 року                                                    м. Київ       
		Судова  палата у кримінальних справах                     
		Верховного Суду України у складі:
		головуючого  судді-доповідача ОСОБА_18, суддів:ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26,при секретарях: за участю  ОСОБА_27, ОСОБА_28, прокурора Генеральної прокуратури України                   ОСОБА_29,  розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою захисника засудженого ОСОБА_13 - адвоката ОСОБА_30 про перегляд судових рішень щодо ОСОБА_13 Верховним Судом України,
		 
		у с т а н о в и л а:
		 
		Вироком Летичівського районного суду Хмельницької області від 16 вересня 2014 року ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Томашпіль Хмельницького району Вінницької області, громадянина України, раніше не судимого, засуджено за частиною першою статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді штрафу в розмірі 6 000 грн без позбавлення права керувати транспортними засобами.
		За вироком суду ОСОБА_13 визнаний винним у тому, що 15 вересня 2013 року близько 14 години біля домогосподарства АДРЕСА_1, керуючи автомобілем ZAZ FORZA і рухаючись по ділянці дороги з обмеженою оглядовістю через наявність горба та виконуючи маневр об'їзду вибоїн, що утворилися на дорожньому покритті  на смузі його руху, в порушення вимог пунктів 1.5, 2.3 (б), 10.1, 11.1, 11.3, 12.3 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР)  виїхав на зустрічну смугу руху, не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, що призвело до зіткнення з автомобілем VOLKSWAGEN GOLD під керуванням ОСОБА_15, у результаті чого пасажири ОСОБА_16 та ОСОБА_17, які перебували в автомобілі ZAZ FORZA, отримали легкі та середнього ступеня тяжкості ушкодження.
		Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 25 листопада 2014 року вирок щодо ОСОБА_13 залишено без зміни.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_30 на вирок районного та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_13 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 серпня 2015 року вирок Летичівського районного суду Хмельницької області від 16 вересня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 25 листопада 2014 року щодо ОСОБА_13 змінено. Призначено ОСОБА_13 покарання за частиною першою статті 286 КК України у виді штрафу в розмірі 350 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 5 950 грн, без позбавлення права керувати транспортними засобами. У решті судові рішення щодо ОСОБА_13 залишено без зміни. 
		У заяві захисник ОСОБА_30 просить вирок Летичівського районного суду Хмельницької області від 16 вересня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 25 листопада 2014 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 серпня 2015 року щодо ОСОБА_13 скасувати, а провадження у справі закрити на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми закону про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень та невідповідності ухвали касаційного суду висновку щодо застосування норм права, викладеному в постанові Верховного Суду України.
		Захисник стверджує, що дії іншого учасника дорожнього руху судами не оцінювалися, хоча матеріалами справи підтверджено порушення останнім пунктів 10.1, 11.1, 11.3 та 12.3 ПДР, що, на думку заявника, перебуває у причинному зв'язку з наслідками, що настали. Вказує, що судами першої й апеляційної інстанцій були необґрунтовано прийняті до уваги показання потерпілого ОСОБА_15 стосовно руху автомобілів безпосередньо перед зіткненням, які суперечили висновкам експерта від 29 серпня 2014 року за № 310 А і від 13 червня 2014 року за № 190 А, та не прийнято до уваги висновок експерта від 12 серпня 2014 року за № 285 А, у якому зазначалося про відсутність у засудженого ОСОБА_13 технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем потерпілого.
		Заявник зазначає, що в порівнюваній ухвалі від 29 березня 2012 року касаційний суд дійшовши висновку, що водій може бути визнаний винним у порушенні ПДР тільки в тому разі, якщо він не виконав якогось передбаченого цими правилами обов'язку. При цьому суд, давши оцінку діям кожного з водіїв щодо порушень ними ПДР, визначив, дії якого з водіїв стали причиною ДТП й обґрунтовано закрив кримінальну справу щодо ОСОБА_2 за відсутністю в її діях складу злочину.
		Також захисником надано копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 лютого 2015 року, якою вирок Апеляційного суду Харківської області від 8 вересня 2014 року щодо ОСОБА_7 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.                         
		Захисник вважає, що як в оскаржуваному рішенні, так і в наданих для порівняння судових рішеннях ідеться про  подібні правовідносини, до яких  судом касаційної інстанції неоднаково застосована одна  і та сама норма права. 
		Обґрунтовуючи невідповідність ухвал касаційного суду щодо ОСОБА_13 висновку щодо застосування норм права, викладеному в постанові Верховного Суду України, захисник надав копію постанови колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 20 листопада 2014 року, якою ухвалу касаційного суду скасовано, а справу направлено на новий касаційний розгляд. У зазначеній ухвалі судом було зроблено висновок, що у разі виникнення ДТП за участю кількох водіїв наявність чи відсутність у їх діях складу злочину, передбаченого статтею 286 КК, потребує встановлення причинного зв'язку між діями (порушення правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, тобто з'ясування ступеня участі кожного з них у спричиненні злочинного наслідку. Це, на думку захисника, не було зроблено судом касаційної інстанції при розгляді справи щодо ОСОБА_13 
		Крім того, у заяві захисник ОСОБА_30 зазначає, що висновки суду щодо винуватості ОСОБА_13 ґрунтуються на припущеннях і не підтверджуються належними доказами, що суперечить статті 62 Конституції України та статті 94, частині третій статті 373 КПК.                   
		Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України заслухала суддю-доповідача, пояснення прокурора про відсутність підстав для задоволення заяви, перевірила матеріали кримінальної справи і матеріали, додані до заяви, вивчила висновки членів Науково-консультативної ради при Верховному Суді України, обговорила доводи заяви й дійшла такого висновку.
		                              1. Відповідно до положень частини першої статті 447 КПК заява про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 або 2 частини першої статті 445 цього Кодексу подається протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, стосовно якого заявлено клопотання про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання на підтвердження підстави, передбаченої пунктом 1 або 2 частини першої статті 445 цього Кодексу, якщо воно ухвалено пізніше. 
		                              Оспорені судові рішення ухвалено колегією суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 16 січня 2015 року та 13 серпня 2015 року.
		                              Заяву про їх перегляд подано 16 вересня 2015 року, тобто поза межами встановленого законом строку подання заяви про перегляд судового рішення від 16 січня 2015 року.
		                              Однак з матеріалів справи видно, що після ухвалення оскаржуваного рішення від 16 січня 2015 року, яким було відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_30 на вирок Летичівського районного суду Хмельницької області від  16 вересня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 25 листопада 2014 року щодо ОСОБА_13, ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2015 року було відкрито касаційне провадження в цій же справі за касаційною скаргою прокурора, доводи якої були спрямовані на покращення становища засудженого ОСОБА_13
		                              Отже, захисник ОСОБА_30 мав обґрунтовані підстави очікувати, що касаційним судом буде прийнято рішення на користь засудженого ОСОБА_13
		                              За таких обставин Судова палата дійшла висновку про необхідність поновлення строку на подання заяви про перегляд Верховним Судом України судового рішення від 16 січня 2015 року. 
		2. Рішення касаційного суду щодо ОСОБА_13 переглядається з підстав, передбачених пунктами 1 і 3 частини першої статті 445 КПК в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року та за правилами глави 33 цього Кодексу. Перегляд оспорених рішень здійснюється за сукупністю доказів, установлених і досліджених судами першої та апеляційної інстанцій (судами факту).
		Суд вважає, що фактичні обставини суспільно небезпечного діяння, інкримінованого ОСОБА_13, та наведені в рішеннях, наданих для порівняння,  подібні між собою. Ця подібність простежується за об'єктом посягання - безпека дорожнього руху й експлуатації автомобільних транспортних  засобів, здоров'я людини, та за об'єктивною стороною - порушення правил безпеки дорожнього руху та кількість учасників   (два водії).
		3. Предметом перегляду є неоднакове застосування норми статті 286 КК про кримінальну відповідальність за порушення ПДР особою, яка керує транспортним засобом.
		4. Об'єктивна сторона складу злочину, передбаченого частиною першою статті 286 КК, визначається трьома обов'язковими ознаками:
		а) суспільно небезпечне діяння (порушення правил безпеки дорожнього руху);
		б) суспільно небезпечні наслідки (заподіяння потерпілим легких і середньої тяжкості тілесних ушкоджень);
		в)  причинний зв'язок між діяннями і наслідками.
		5. Відповідно до вимог пункту 12.3 ПДР у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди.
		Згідно з пунктом 11.3 ПДР на дорогах із двостороннім рухом, які мають по одній смузі для руху в кожному напрямку, за відсутності суцільної лінії дорожньої розмітки чи відповідних дорожніх знаків виїзд на смугу зустрічного руху можливий лише для обгону та об'їзду перешкоди або зупинки чи стоянки біля лівого краю проїзної частини в населених пунктах у дозволених випадках, при цьому водії зустрічного напрямку мають перевагу, а положення пункту 10.1 зобов'язують учасника дорожнього руху перед початком перестроювання та будь-якою зміною напрямку руху переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам  руху.
		Особа, яка, відповідно до пункту 1.5 ПДР створила небезпеку чи перешкоду для руху, зобов'язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на цій ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів до усунення перешкод.
		6. З обсягу та характеру фактичних обставин справи видно, що ОСОБА_13 під час керування автомобілем, рухаючись по ділянці з обмеженою оглядовістю, яка має пагорб, та виконуючи маневр об'їзду вибоїн на дорожньому покритті, що вимагало від ОСОБА_13 особливої пильності та обрання такого режиму маневру, який би дав йому змогу вчасно побачити зустрічний транспортний засіб і вжити заходів для зупинки автомобіля або негайного повернення на свою полосу руху, виїхав на зустрічний напрямок руху.  Формально пункт 12.3 ПДР дає змогу водію вибрати один із варіантів реагування на виявлену перешкоду під час руху: об'їхати перешкоду або зменшити швидкість аж до зупинки транспортного засобу. Водночас, вибір виду поведінки не може бути абсолютно довільним і залежати лише від розсуду водія. Адже  в пункті 12.3 ПДР вказується, що маневр водія, коли він вирішить об'їхати перешкоду, не повинен створювати небезпеку для інших учасників руху. Проте ситуація, у якій допустив маневрування засуджений ОСОБА_13, свідчить про те, що вимоги пункту 12.3 в цій частині ним було грубо порушено. Відповідно до роз'яснень у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації  транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» кримінальна відповідальність виключається, якщо особа порушила ПДР вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, котра керувала транспортним засобом. Водночас, обстановка, у якій допустив маневрування засуджений ОСОБА_13, не свідчить про те, що порушення ним ПДР було вимушеним. Навпаки, саме його невиправдане і небезпечне маневрування на дорозі у складній дорожній обстановці було безпосередньою причиною настання суспільно небезпечних наслідків у виді травмування пасажирів, яких він перевозив.
		Водночас дії іншого учасника дорожнього руху носили вимушений характер і були обумовлені намаганням уникнути зіткнення автомобілів в аварійній ситуації, створеній ОСОБА_13, що й було встановлено судом.
		На відміну  від фактичних обставин, установлених судами  у кримінальній справі щодо ОСОБА_13, в ухвалі касаційного суду від 29 березня 2012 року, наданій захисником як приклад неоднакового застосування судом норми кримінального закону, встановлено, що ОСОБА_3, виїжджаючи з другорядної дороги на перехрестя, не надав дорогу автомобілю під керуванням ОСОБА 2, який рухався по головній дорозі, а відтак мав перевагу в русі, тобто ОСОБА 3  грубо порушила ПДР, що у конкретній дорожній ситуації перебувало у причинному зв'язку з наслідками,  які настали, а тому допущене ОСОБА_2 порушення  ПДР не вплинуло на механізм зіткнення й не знаходилось у причинному зв'язку  з небезпечними наслідками, що настали, внаслідок чого касаційним судом кримінальну справу щодо ОСОБА 2 було закрито.
		Посилання захисника ОСОБА_30 на висновок касаційного суду, висловлений в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 вересня 2014 року на підтвердження неоднакового правозастосування, є необґрунтованими, оскільки за цим судовим рішенням вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_7 був скасований з направленням справи на новий судовий розгляд у суді апеляційної інстанції, тобто він за своїм юридичним значенням не є остаточним і не містить висновків про правильне чи неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність.
		Що стосується наданої захисником ОСОБА_30 постанови Верховного Суду України від 20 листопада 2014 року, яка містить висновок щодо застосування норми кримінального права, передбаченої статтею 286 КК, якому, на думку захисника, не відповідають судові рішення касаційного суду ухвалені щодо ОСОБА_13, то в ній ішла мова про те, що  в ситуації, яка виникла на дорозі  за участю автомобілів під керуванням ОСОБА_14 і ОСОБА_15, перший, створивши небезпеку для другого, мав більше можливостей уникнути зіткнення, зупинивши свій автомобіль. Проте ОСОБА_14 цього не зробив. Він розпочав і продовжував маневрувати автомобілем, не переконавшись у безпечності руху як на початку руху, так і під час руху.  ОСОБА_15 вжив заходів до безпечного для інших учасників об'їзду перешкоди, але внаслідок того, що ОСОБА_14 не виконав обов'язку, встановленого пунктом 10.1 ПДР, тобто  перед початком руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасника руху, сталося зіткнення транспортних засобів. Такі дії ОСОБА_15 за своїми ознаками не утворюють складу злочину, передбаченого частиною першою статті 286 КПК.
		У ситуації, яка виникла на дорозі за участю автомобілів під керуванням ОСОБА_13 та ОСОБА_15, засудженим ОСОБА_13 було першим створено небезпеку руху й він мав більше можливостей уникнути зіткнення, зупинивши свій автомобіль, але не зробив цього. 
		Під час руху ОСОБА_15 вжив заходів для уникнення зіткнення із зустрічним транспортом, але внаслідок того, що ОСОБА_13 не виконав обов'язків, установлених пунктами 1.5, 10.1 ПДР, тобто не переконався, що це буде безпечним для інших учасників руху, виїхав на зустрічну смугу руху, не вжив усіх заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху та, не надавши перевагу в русі зустрічному транспортному засобу, створив небезпеку для руху водію іншого автомобіля, внаслідок чого сталося зіткнення транспортних засобів.  У цій дорожній ситуації ОСОБА_15 не міг передбачити і прорахувати: пришвидшиться рух,  зміниться напрямок руху автомобіля чи зупиниться автомобіль ОСОБА_13
		Правова оцінка фактичної та юридичної підстав кваліфікації діянь, інкримінованих ОСОБА_13, у зіставленні з правовою оцінкою суспільно небезпечних діянь в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2012 року та постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2014 року дають підстави для висновку, що суд касаційної інстанції норму закону про кримінальну відповідальність щодо дій ОСОБА_13 застосував правильно, а тому відсутні підстави стверджувати про неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої   норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень. 
		Посилання захисника ОСОБА_30 на порушення судами вимог кримінального процесуального закону виходять за межі заяви захисника, яку подано з підстав, передбачених пунктами 1 і 3 частини першої статті 445 КПК, а тому не є предметом перегляду, який здійснюється Верховним Судом України в цьому кримінальному провадженні.  
		Підсумовуючи наведене, Верховний Суд України дійшов висновку, що заява захисника ОСОБА_30 не підлягає задоволенню, оскільки норму права щодо засудженого ОСОБА_13 застосовано правильно.
		Керуючись статтями 453, 454, 456 Кримінального процесуального кодексу України, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України 
		п о с т а н о в и л а:
		 
		Поновити захиснику ОСОБА_30 строк на подання заяви про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2015 року.
		Відмовити в задоволенні заяви захисника ОСОБА_30
		Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 4 частини першої статті 445 Кримінального процесуального кодексу України.
		 
		 
		Головуючий                                                                                                             ОСОБА_18
		        Судді: ОСОБА_19  ОСОБА_23
		 ОСОБА_20 ОСОБА_24
		ОСОБА_21ОСОБА_25   
		ОСОБА_22ОСОБА_26

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...