Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 817/2851/15 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення реалізації конституційних прав особи, а також реалізації статусу депутата представницького органу влади, організації діяльності цих органів, зокрема зі спорів щодо:.
Надіслано для оприлюднення: 01.02.2016. Зареєстровано: 02.02.2016. Забезпечено надання загального доступу: 04.02.2016.
Дата набрання законної сили: 10.03.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		Справа № 817/2851/15
		15 січня 2016 року м. Рівне
		Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Гломба Ю.О. за участю секретаря судового засідання Минько Н.З. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
		позивача: ОСОБА_1 , представник Суконнік В.Є.
		відповідача: представник Цьось Ю.С.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
		 ОСОБА_1 
		до Військової частини польова пошта НОМЕР_1 Міністерства Оборони України 
		про визнання неправомірною бездіяльність
		ВСТАНОВИВ :
		ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини польова пошта НОМЕР_1 Міністерства Оборони України (далі - ВЧ ПП НОМЕР_1 ) про визнання неправомірною бездіяльність щодо невиплати належного грошового забезпечення за період з 01.02.2015 по 04.07.2015 та зобов`язання вчинення дій щодо нарахування та виплати даного грошового забезпечення.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в супереч вимогам чинного законодавства України відповідачем безпідставно не виплачено позивачу грошове забезпечення у повному обсязі.
		У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали повністю та пояснили суду, що у квітні 2014 року позивача було призвано для проходження військової служби у Збройних Силах України. Під час виконання службових обов`язків в ході проведення антитерористичної операції отримав поранення, в результаті чого був евакуйований та перебував на стаціонарному лікуванні. Після чого, відповідно до рекомендацій військово-лікарської комісії, 24.09.2014 отримав відпустку за станом здоров`я тривалістю 60 календарних днів, тобто до 24.11.2014. У зв`язку з розформуванням військової частини НОМЕР_2 (ПП НОМЕР_3 ) позивача було виключено зі списків особового складу даної частини та у грудні 2014 року зараховано у розпорядження командира до списків особового складу ВЧ ПП НОМЕР_1 , як такий, що прибув з військової частини НОМЕР_2 (ПП НОМЕР_3 ), з постановленням на всі види забезпечення. Разом з тим, за 10 днів до закінчення відпустки позивача, а саме 14.11.2014, командиром 2 механізованого батальйону було складено рапорт №2868 про його самовільне залишення частини, в результаті чого, 05.12.2014 військовою прокуратурою Луцького гарнізону Західного регіону України відкрито кримінальне провадження №42014030220000067 за ознаками вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.407 КК України. В ході проведення досудового розслідування даного кримінального провадження встановлено, що відсутність позивача у військовій частині не є самовільною, оскільки він перебував на лікуванні та реабілітації, а тому кримінальне провадження було закрито. Проте, за час перебування у розпорядженні командира ВЧ ПП НОМЕР_1 , а саме у період з 01.02.2015 по 04.07.2015, ОСОБА_1 нараховувалося грошове забезпечення не в повному обсязі, а лише за військове звання, чим було порушено його право на отримання належного грошового забезпечення. Зазначили, що про своє перебування на повторному стаціонарному обстеженні, лікуванні та реабілітації після закінчення відпустки, позивач повідомив військового комісара за місцем проведення відпустки Володимирецького ОРВК Рівненської області. Вважають дії ВЧ ПП НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу належного грошового забезпечення за спірний період протиправними. Просили позов задовольнити повністю.
		Відповідачем позов не визнано з підстав, викладених у письмових запереченнях.
		У судовому засіданні представник відповідача надала пояснення, тотожні письмовим запереченням. Зокрема, вказала, що у квітні 2014 року позивача було призвано для проходження військової служби у Збройних Силах України, зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 (ПП НОМЕР_3 ) та призначено на посаду стрільця-помічника гранатометника з постановленням на всі види забезпечення. У зв`язку з розформуванням військової частини НОМЕР_2 (ПП НОМЕР_3 ) позивача було виключено зі списків особового складу даної частини та у грудні 2014 року зараховано у розпорядження командира до списків особового складу ВЧ ПП НОМЕР_1 , як такий, що прибув з військової частини НОМЕР_2 (ПП НОМЕР_3 ), з постановленням на всі види забезпечення. У вересні 2014 року, військовослужбовцю старшому солдату ОСОБА_1 , після тривалого лікування в наслідок поранення було надано відпустку за станом здоров`я тривалістю 60 календарних днів, проте, по закінченню даної відпустки не прибув до військової частини для подальшого проходження військової служби чи отримання направлення для вибуття у шпиталь на повторне лікування. В результаті чого командиром 2 механізованого батальйону було складено рапорт про самовільне залишення ним військової частини. 05.12.2014 за фактом самовільного залишення військової частини старшим солдатом ОСОБА_1 військовою прокуратурою Луцького гарнізону Західного регіону України відкрито кримінальне провадження №42014030220000067 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.407 КК України. В ході досудового розслідування факту кримінального правопорушення в діях позивача виявлено не було, оскільки після закінчення відпустки він перебував на повторному стаціонарному обстеженні, лікуванні та реабілітації. Зазначила, що не встановлення факту кримінального правопорушення в діях позивача не знімає з нього вини у грубому порушенні вимог чинного законодавства про проходження військової служби у Збройних Силах України, що і відобразилося на його грошовому забезпеченні, оскільки, в наслідок особистої недисциплінованості, ОСОБА_1 не прибув до ВЧ ПП НОМЕР_1 , не писав рапортів на отримання відпусток чи продовження нарахування грошового забезпечення, не повідомляв посадових осіб військової частини про своє місце перебування та стан свого здоров`я. Вказала, що посадовими інструкціями та іншими нормативно-правовими актами чинного законодавства не передбачено зобов`язання військового комісара повідомляти військову частину про місцезнаходження військовослужбовця. Крім того, в разі неприйняття рішення щодо виплати грошового забезпечення після двох місяців перебування у розпорядженні відповідних командирів (начальників), військовослужбовцям виплачується грошове забезпечення лише за військове звання. Таким чином, у відповідача не було законних підстав для зарахування позивачу періоду перебування на реабілітації вдома без надання відпустки, а відтак і підстав нарахування грошового забезпечення у повному обсязі за період з 01.02.2015 по 04.07.2015. Просила у задоволенні позовних вимог відмовити.
		Заслухавши пояснення позивача та представників сторін, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що позов підлягає до задоволення в повному обсязі з огляду на наступне.
		Судом встановлено, що у квітні 2014 року, на виконання п.2 Указу Президента України Про часткову мобілізацію від 17.03.2014 №303/2014, ОСОБА_1 було призвано для проходження військової служби у Збройних Силах України (а.с.6).
		Наказом командира ВЧ ПП НОМЕР_1 від 05.08.2015 №168, на підставі наказу командира 14 окремої механізованої бригади від 05.08.2015 №80-к та відповідно до п. б ч.8 ст.26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 №2232-XII (далі  Закон №2232-XII), старшого солдата ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас, виключено із списків особового складу ВЧ ПП НОМЕР_1 , знято з усіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Володимирецького ОРВК Рівненської області (а.с.20).
		При цьому, згідно з довідкою про доходи від 09.10.2015 №689 та карткою особового рахунку від 12.10.2015, за час перебування у розпорядженні командира ВЧ ПП НОМЕР_1 старшому солдату ОСОБА_1 нараховано грошове забезпечення: за грудень 2014 року  565,00грн.; за січень 2015 року  1510,00грн.; за лютий 2015 року  1149,30грн.; за березень 2015 року - 36,75грн.; за квітень 2015 року  36,75грн.; за травень 2015 року  36,81грн.; за червень 2015 року  185,63грн.; за липень 2015 року  36,75 грн.; за серпень 2015 року 1667,26грн. (а.а.с.41-42). 
		Тобто, у період з 01.02.2015 по 04.07.2015 грошове забезпечення старшому солдату ОСОБА_1 нараховувалося не в повному обсязі, а лише за військове звання.
		Не погоджуючись з такими діями відповідача ОСОБА_1 оскаржив їх до Рівненського зонального відділу Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, проте, скарга позивача залишена без задоволення рішенням від 02.06.2015 №1520 (а.а.с.10-11), що змусило позивача звернутися до Рівненського окружного адміністративного суду з даним позовом.
		Правове регулювання відносин між державою і громадянами України в зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, проходженням військової служби у Збройних Силах України здійснюється відповідно до Закону №2232-XII та Положення №1153/2008.
		Громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці) (п.5 Положення №1153/2008).
		Відповідно до п.251 Положення №1153/2008, в особливий період військовослужбовці проходять військову службу, резервісти призиваються на військову службу, а військовозобов`язані виконують військовий обов`язок у запасі в порядку, передбаченому цим Положенням та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють порядок проходження військової служби в особливий період.
		Згідно зі ст.1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію від 21.10.1993 №3543-XII, особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		У березні 2014 року, у зв`язку з різким ускладненням внутрішньополітичної обстановки, втручанням Російської Федерації у внутрішні справи України, зростанням соціальної напруги в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі, Указом Президента України від 17.03.2014 №303/2014 оголошено часткову мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва. 
		Так, у ході проведення часткової мобілізації ОСОБА_1 був призваний Володимирецьким ОРВК Рівненської області на військову службу в Збройних Силах України (а.с.6).
		Відповідно до ст.40 Закону №2232-XII, гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.
		Згідно з ч.1 ст.9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 №2011-XII (далі  Закон №2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
		Відповідно до ч.2 ст.9 Закону №2011-XII, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
		З матеріалів справи вбачається, що 09.04.2014 наказом командира військової частини НОМЕР_2 №77, військовозобов`язаного старшого солдата ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 (ПП НОМЕР_3 ) та призначено на посаду стрільця-помічника гранатометника з постановленням на всі види забезпечення (а.с.37).
		У зв`язку з розформуванням військової частини НОМЕР_2 (ПП НОМЕР_3 ), відповідно до спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 13.09.2014 №Д-322/33дск, військовослужбовця стрільця-помічника гранатометника 2 механізованого батальйону старшого солдата ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу даної частини та у грудні 2014 року проведено повний розрахунок.
		Згідно з довідкою про доходи від 19.10.2015 №690, за період з 01.07.2014 по 31.12.2014 старшому солдату ОСОБА_1 нараховано грошове забезпечення у повному обсязі: за липень 2014 року  2539,38грн.; за серпень 2014 року  2416,00грн.; за вересень 2014 року  2416,00грн.; за жовтень 2014 року  2416,00грн.; за листопад 2014 року  2416,00грн.; за грудень 2014 року 2448,24грн. (а.с.40). 
		Згідно з пп.8.2.1 п.8.2 розділу 8 Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 16.07.1997 №300, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.12.1997 за № 615/2419, військова частина (з`єднання) розформовується на підставі директиви (наказу) відповідного командування, на підставі якої командир військової частини зобов`язаний видати наказ по військовій частині, у якому визначити перелік (з обов`язковим погодженням з Державним галузевим архівом Міністерства оборони України) та терміни передачі правонаступнику первинних документів, регістрів і звітності, що не здаються до Державного галузевого архіву Міністерства оборони України 
		Відповідно до пп.2.4 п.2 розділу IV Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 26.05.2014 №33, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.06.2014 за №611/25388 (далі  Інструкція №611/25388), під час розформування військових частин, з`єднань їх штаби і кадрові органи весь наявний у них запас книг обліку особового складу і бланків військово-облікових документів передають до вищих штабів, кадрових органів за підпорядкованістю.
		Підпунктом 1 пункту 226 Положення Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі  Положення №1153/2008), визначено, що при скороченні посади, яку військовослужбовець займає, у тому числі при ліквідації (розформовуванні), реорганізації військових частин або державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних (освітніх) закладів, у разі неможливості використання цього військовослужбовця на військовій службі, військовослужбовці звільняються з військової служби у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
		Розформування (реформування) військової частини або скорочення штатних посад, якщо до кінця встановленого строку проведення цих заходів не вирішено питання щодо дальшого службового використання вивільнених військовослужбовців, такі військовослужбовці зараховуються наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо подальшого їх службового використання (пп.1 п.116 Положення №1153/2008).
		Військовослужбовці, які зараховані в розпорядження відповідно до підпунктів 1 - 12 цього пункту, продовжують проходити військову службу згідно з цим Положенням, виконуючи обов`язки військової служби в межах, визначених посадовою особою, у розпорядженні якої вони перебувають.
		Матеріальне та грошове забезпечення військовослужбовців, зарахованих у розпорядження відповідних командирів (начальників), здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
		Таким чином, вся наявна документація військової частини, що розформовується, передається військовій частині  правонаступнику, а особовий склад зараховується у розпорядження командира такої військової частини.
		Так, наказом командира ВЧ ПП НОМЕР_1 від 01.12.2014 №20, на підставі наказу командувача військ оперативного командування  ІНФОРМАЦІЯ_1  від 29.11.2014 №88-РС, старшого солдата ОСОБА_1 зараховано у розпорядження командира до списків особового складу ВЧ ПП НОМЕР_1 , як такий, що прибув з військової частини НОМЕР_2 (ПП НОМЕР_3 ), з постановленням на всі види забезпечення (а.а.с.39, 48-51).
		Відповідно до п.9.1 Положення №1153/2008, особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, звільненим від посад, які вони займають (у тому числі у зв`язку з переходом військової частини на новий штат, частковою зміною штату), із дня, наступного за днем звільнення від займаних посад (скорочення штатної посади), протягом двох місяців виплачується грошове забезпечення, яке військовослужбовець отримував за штатною посадою на день звільнення з посади (скорочення).
		Грошове забезпечення у цьому випадку обчислюється виходячи з окладу за військове звання, посадового окладу, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення).
		Після закінчення двох місяців грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується тільки за рішенням Міністра оборони України.
		При цьому, згідно з вимогами п.116 Положення №1153/2008, час перебування військовослужбовців на лікуванні, в основній або додатковій відпустці виключається із загального періоду перебування у розпорядженні відповідних командирів (начальників).
		Як вбачається з матеріалів справи, 19.07.2014 старший солдат ОСОБА_1 , під час виконання службових обов`язків в ході проведення антитерористичної операції поблизу міста Луганськ (а.с.7), отримав вогнепальне наскрізне осколочне поранення правої стопи, вогнепальний перелом п`яткової, кубовидної, середньої та латеральної клиновидних кісток, вогнепальне наскрізне осколочне поранення лівого плеча з пошкодженням двохголового м`яза, що було встановлено в ході розслідування та викладено у довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 09.10.2014 №161 (а.с.8).
		Після отримання поранення старший солдат ОСОБА_1 був евакуйований та з 21.07.2014 по 25.07.2014 перебував на стаціонарному лікуванні у Військово-медичному клінічному центрі Північного регіону та у подальшому переведений до Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону, де перебував на стаціонарному лікуванні з 25.07.2014 по 18.09.2014. Після чого, відповідно до рекомендацій військово-лікарської комісії, 24.09.2014 отримав відпустку за станом здоров`я тривалістю 60 календарних днів, тобто до 24.11.2014 (а.а.с.9, 38).
		Виписний епікриз №3792 (а.с.54) свідчить про те, що старший солдат ОСОБА_1 перебував на стаціонарному обстеженні і лікуванні в травматологічному відділенні Рівненського військового госпіталю (ВЧ НОМЕР_4 ) з 24.11.2014 по 28.11.2014, відповідно до якого його було направлено до Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону, де у період з 01.12.2014 по 07.12.2014 він перебував на повторному стаціонарному обстеженні.
		Згідно з ч.11 ст.10-1 Закону №2011-XII, у зв`язку з хворобою військовослужбовця йому надається відпустка для лікування із збереженням грошового та матеріального забезпечення на підставі висновку військово-лікарської комісії. 
		Після закінчення встановленого безперервного перебування на лікуванні у закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою військовослужбовець підлягає огляду військово-лікарською комісією для вирішення питання про придатність його до військової служби.
		Так, з направлення від 01.12.2014 №2516, виданого начальником медичної служби ВЧ ПП НОМЕР_3 , за погодженням командира ВЧ ПП НОМЕР_3 (а.с.76), вбачається, що старшого солдата ОСОБА_1 направлено на медичний огляд військово-лікарської комісії до Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону з метою встановлення ступеня придатності до військової служби, а тому суд не бере до уваги твердження відповідача про відсутність інформації щодо місця перебування військовослужбовця після закінчення відпустки.
		Відповідно до виписного епікризу №4865 (а.с.56), позивача направлено до інституту травматології та ортопедії НАНМ України (а.с.55), де у період з 11.12.2014 по 17.12.2014, з 17.12.2014 по 26.12.2014 та з 19.02.2015 по 20.03.2015 він перебував на стаціонарному лікуванні (а.а.с.52-53), після чого, за рекомендаціями лікарів, проходив відновлювальну реабілітацію по місцю проживання з 27.12.2014 по 19.02.2015 та з 20.03.2015 по 13.05.2015.
		Як свідчать виписні епікризи №2282, №2723 та свідоцтво про хворобу №217, старший солдат ОСОБА_1 перебував на стаціонарному обстеженні та лікуванні в травматологічному відділенні Рівненського військового госпіталю (ВЧ НОМЕР_4 ) з 13.05.2015 по 08.06.2015 та з 10.06.2015 по 22.07.2015 (а.а.с.17-19).
		Відтак, в силу вимог п.116 Положення №1153/2008, період перебування позивача на повторному стаціонарному обстеженні, лікуванні та реабілітації після закінчення відпустки не може включатися до загального періоду перебування у розпорядженні командира ВЧ ПП НОМЕР_1 , що дає йому право на отримання повного грошового забезпечення за спірний період.
		Разом з тим, як стверджує позивач, про своє перебування на повторному стаціонарному обстеженні, лікуванні та реабілітації після закінчення відпустки, він повідомив військового комісара за місцем проведення відпустки Володимирецького ОРВК Рівненської області. 
		В силу вимог п.191 Положення №1153/2008, в разі неможливості виїзду з місця проведення відпустки через хворобу військовослужбовця, який повертається з відпустки військовий комісар негайно повідомляє командира (начальника) військової частини про причини затримки.
		Відтак, суд не бере до уваги доводи відповідача про те, що посадовими інструкціями та іншими нормативними актами чинного законодавства не передбачено зобов`язання військового комісара повідомляти військову частину про перебування військовослужбовця на повторному стаціонарному обстеженні, лікуванні та реабілітації, оскільки єдиним законодавчо врегульованим способом повідомлення командира військової частини про строки та причини затримки такого військовослужбовця у відпустці, в результаті вищевказаних обставин, є військовий комісар військового комісаріату у якому він перебуває на обліку у зв`язку з відпусткою.
		Крім того, відповідно до п.193 Положення №1153/2008, у разі неповернення військовослужбовця з відпустки в установлений строк та відсутності повідомлення про причини його затримки командир (начальник) військової частини негайно надсилає запит начальнику органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або військовому комісару за місцем проведення військовослужбовцем відпустки. Після одержання відповіді на запит про те, що військовослужбовець не прибув до місця відпустки або своєчасно вибув до своєї військової частини, командир (начальник) військової частини організовує його розшук у встановленому порядку.
		З матеріалів справи та облікової картки ОСОБА_1 з додатками (а.а.с.65-68), наданої Володимирецьким ОРВК Рівненської області, не вбачається факту надіслання відповідачем такого запиту ні начальнику органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, ні військовому комісару за місцем проведення військовослужбовцем відпустки.
		Натомість, всупереч вимогам Положення №1153/2008, за 10 днів до закінчення відпустки позивача, а саме 14.11.2014, командиром 2 механізованого батальйону було складено рапорт №2868 про самовільне залишення частини старшим солдатом ОСОБА_1 , за результатами розгляду якого, 05.12.2014 військовою прокуратурою Луцького гарнізону Західного регіону України відкрито кримінальне провадження №42014030220000067 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.407 КК України.
		В ході проведення досудового розслідування даного кримінального провадження встановлено, що перебування ОСОБА_1 на лікуванні та реабілітації є поважними законними причинами, а тому його відсутність у військовій частині не є самовільною, що свідчить про відсутність складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.407 КК України. У зв`язку з чим, 15.06.2015 кримінальне провадження №42014030220000067 було закрито (а.а.с.13-14).
		Згідно з п.11.4 розділу ХІ Інструкції №611/25388, у разі постановлення виправдувального вироку суду, закриття кримінальної справи (відмови в порушенні кримінальної справи) за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого в учиненні злочину військовослужбовцям, які були відсторонені від посад, поновлюється виплата посадових окладів та додаткових видів грошового забезпечення, на отримання яких вони втратили право у зв`язку з відстороненням від посад, з дня, з якого вони стали до виконання обов`язків за посадою.
		Таким чином, закриття кримінального провадження про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, щодо самовільного залишення військової частини, спростовує твердження відповідача про порушення позивачем вимог чинного законодавства про проходження військової служби. 
		Відтак, не нарахування та невиплата ВЧ ПП НОМЕР_1 належного грошового забезпечення позивачу є безпідставним, та таким, що порушує права військовослужбовця на отримання такого грошового забезпечення за спірний період, гарантованого йому Державою при проходженні військової служби у Збройних Силах України в особливий період. 
		В силу вимог статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. 
		Суд зазначає, що маючи право на грошове забезпечення з урахуванням посадового окладу та належних щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, позивач має майнове право відповідно до статті 1 Першого протоколу.
		Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. 
		Європейський суд з прав людини в рішенні від 26.06.2014 року по справі "Суханов та Ільченко проти України" зазначив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (п.53).
		Суд приходить до висновку, що невиплата ОСОБА_1 передбаченого ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII грошового забезпечення у повному обсязі є втручанням в його права, передбачені статтею 1 Першого протоколу.
		Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.
		Згідно з ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		За таких обставин, суд приходить до висновку, що ВЧ ПП НОМЕР_1 не надано суду достатніх беззаперечних доказів щодо обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, не доведено правомірності дій щодо невиплати ОСОБА_1 належного грошового забезпечення за період з 01.02.2015 по 04.07.2015, а тому вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають до задоволення повністю.
		Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, суд присуджує на користь позивача судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, як суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі.
		Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		ПОСТАНОВИВ:
		Позов задовольнити повністю.
		Визнати протиправною бездіяльність Військової частини польова пошта НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 передбаченого ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII грошового забезпечення у повному обсязі за період з 01.02.2015 по 04.07.2015.
		Зобов`язати Військову частину польова пошта НОМЕР_1 донарахувати і виплатити ОСОБА_1 передбачене ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII грошове забезпечення з урахуванням посадового окладу та належних ОСОБА_1 щомісячних додаткових видів грошового забезпечення за період з 01.02.2015 по 04.07.2015.
		Присудити на користь позивача ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Військова частина польової пошти НОМЕР_1 Міністерства Оборони України судовий збір у розмірі 73,08 грн.
		Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
		Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду. 
		Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі проголошення судом вступної та резолютивної частин постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання повного тексту постанови.
		 
		Суддя Гломб Ю.О.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...