Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 6-32828ск15 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 05.02.2016. Забезпечено надання загального доступу: 05.02.2016.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		У Х В А Л А
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		3 лютого 2016 року                                                                                              м. Київ   
		Колегія суддів судової палати у цивільних справах
		 Вищого спеціалізованого суду України з розгляду 
		цивільних і кримінальних справ у складі:
		 
		головуючого          Луспеника Д.Д.,
		суддів:                      Гулька Б.І.,            Закропивного О.В.,
		                                   Хопти С.Ф., ШтеликС.П.,
		 
		розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 2» про визнання договору укладеним за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 4 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 7 жовтня 2015 року, 
		в с т а н о в и л а:
		У травні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що у 30 жовтня 2013 року товариством з обмеженою відповідальністю «Рада 2» (далі - ТОВ «Рада 2») на його адресу було направлено пропозицію по укладенню договору про надання послуг з управління та утримання будинку, споруд та прибудинкових територій. У зв'язку з незгодою з деякими положеннями наданого проекту договору вимогам законодавства 27 січня 2014 року ним було підписано даний договір та направлено відповідачу разом з протоколом розбіжностей до нього. Проте відповідач даний договір з протоколом розбіжностей не підписав.
		З урахуванням наведеного ОСОБА_3 просив визнати договір про надання послуг з управління та утримання будинку, споруд та прибудинкових територій        від 27 січня 2014 року укладеним. 
		Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 4 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 7 жовтня 2015 року,        у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. 
		У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.
		Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. 
		Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами діє укладений ними 15 липня 2011 року договір про управління будинком, надання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкових територій, надання комунальних послуг й, враховуючи вимоги законодавства щодо свободи договору, обов'язковість укладення між споживачем та виконавцем нового договору про надання житлово-комунальних послуг можливе за відсутності укладеного між ними договору.
		Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши також про те, що на виконавця та споживача покладається обов'язок укладення договору про надання житлово-комунальних послуг у разі відсутності укладеного договору між сторонами та відповідності його формі та змісту Типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня         2009 року № 529. На момент звернення позивача до суду діяв укладений між сторонами договір від 15 липня 2011 року, тому правові підстави для визнання в судовому порядку укладеним договору від 27 січня 2014 року на умовах, визначених позивачем, відсутні. 
		Проте повністюпогодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.  
		Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
		Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги   і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
		Таким вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає. 
		Судом установлено, що 15 липня 2011 року між ОСОБА_3 та               ТОВ «Рада 2» укладено договір про управління будинком, надання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкових територій, надання комунальних послуг.
		30 жовтня 2013 року ТОВ «Рада 2» на адресу ОСОБА_3 було надіслано пропозицію щодо укладення нового договору про надання послуг з управління та утримання будинку, споруд та прибудинкових територій, тобто надана пропозиція щодо зміни умов договору.
		ОСОБА_3, вважаючи даний проект договору таким, що не відповідає Типовому договору, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України             від 20 травня 2009 року № 529, відмовився від його підписання та у порядку             ст. 646 ЦК України надіслав на адресу ТОВ «Рада 2» заяву про згоду на укладання договору, але на інших умовах, викладених у протоколі розбіжностей                         від 29 листопада 2013 року, який ним було додано до вказаної заяви.
		15 січня 2014 року ОСОБА_3 було отримано повторну пропозицію від ТОВ «Рада 2» про укладення договору про надання вище вказаних послуг. Тобто відповідач підтвердив своє бажання змінити умови договору. У відповідності до вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ОСОБА_3 було підписано даний договір 27 січня 2014 року та надіслано разом з протоколом розбіжностей на адресу ТОВ «Рада 2».  
		18 лютого 2014 року ТОВ «Рада 2» листом повідомило ОСОБА_3 про неможливість підписання доданого до договору протоколу розбіжностей без наведення правових обґрунтувань внесених позивачем змін, викладених у протоколі розбіжностей.
		При перегляді рішення суду апеляційний суд у порушення вимог                      ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК України не звернув уваги на таке.
		Законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
		Проаналізувавши норми ст. ст. 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України, можна дійти висновку, що вони визначають загальні засади цивільного законодавства, зокрема формулюють загальні вимоги до договорів, їх поняття і свободи як різновиду правочинів. 
		Згідно зі ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. 
		Відповідно до ст. 6, ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості
		Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України)
		З огляду на положення ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони при укладенні договору мають діяти з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Таким чином свобода договору є обмеженою.  
		Частиною 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
		Споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору                                    (п. 1 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»), а виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором (п. 3 ч. 2 ст. 21 вказаного Закону);
		Зазначений висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України № 6-110 цс 12 від 10 жовтня 2012 року, яка згідно                       зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. 
		Судом установлено, що позивач підписав договір від 27 січня 2014 року надісланий йому відповідачем, про управління будинком, надання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкових територій, надання комунальних послуг із протоколом розбіжностей та надіслав його відповідачу. ТОВ «Рада 2» листом від 27 січня 2014 року повернуло протокол розбіжностей, відмовилось вносити зміни у договір, що у випадку не підписання цього договору протягом певного терміну, буде вважатись укладеним на запропонованих умовах                          ТОВ «Рада 2».
		Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212-214, 313, 316 ЦПК України не дав правової оцінки доводам сторін, діям відповідача, який сам запропонував позивачу укласти новий договір (чи змінити умови діючого), не визначився із тим, які правові наслідки наступають у разі несхвалення відповідачем протоколу розбіжностей та наданий ним проект договору, а також не дав оцінки правам та обов'язкам сторін у цих правовідносинах.  
		За таких обставин, коли фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлені, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. ст. 303, 304 ЦПК України, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого судового рішення із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
		у х в а л и л а:
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. 
		Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 7 жовтня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                     Д.Д. Луспеник
		 
		Судді:                                                                                  Б.І. Гулько
		 
		                                                                                              О.В.Закропивний 
		 
		                                                                                              С.Ф.Хопта 
		 
		                                                                                              С.П.Штелик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...