Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 802/4133/15-а : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації податкової політики та за зверненнями податкових органів із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо:; адміністрування окремих податків, зборів, платежів у тому числі:; плати за землю.
Надіслано судом: 09.02.2016. Зареєстровано: 10.02.2016. Забезпечено надання загального доступу: 16.02.2016.
Дата набрання законної сили: 13.04.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  
		 
		м. Вінниця
		03 лютого 2016 р.                                                                    Справа № 802/4133/15-а
		 
		Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
		головуючого судді:                              Воробйової І.А., 
		за участю: 
		секретаря судового засідання:            Фурмана В.В.   
		позивача:                                          ОСОБА_1
		представника позивача                         ОСОБА_2
		представника відповідача:                        Марусич Л.В. 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
		за позовом: ОСОБА_1   
		до:   Немирівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області  
		про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
		 
		ВСТАНОВИВ:
		До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1  (ОСОБА_1, позивач) до Немирівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (Немирівська ОДПІ, податковий орган, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 22577-17 від 22.09.2015 р.
		На обґрунтування позову зазначено, що  ОСОБА_1 отримав податкове повідомлення-рішення, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем орендна плата з фізичних осіб у розмірі 32249,28 грн. На думку позивача, вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки частина земельної ділянки,  в його користуванні (в оренді) не знаходиться, в зв'язку з відчуженням нерухомого майна, що знаходилось на ній.
		Так, у відповідності до положень статті 27 Закону України «Про оренду землі», право на оренду земельної ділянки переходить до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.
		За таких обставин, як вказує позивач, він не є платником оренди земельної ділянки, так як договір оренди землі припинений, в зв'язку з переходом права власності на господарські будівлі, що знаходяться на орендованій землі.
		В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали, просили його задоволити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.
		Представник відповідача позов не визнала з підстав, наведених у письмових запереченнях. Зокрема зазначила, що відповідно до договору оренди, укладеного між ОСОБА_1 та Ковалівською сільською радою, перший отримав в оренду земельну ділянку площею 2,2684 га , що знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданого відділом Держземагенства у Немирівськоиму районі Вінницької області, користувачем зазначеної  земельної ділянки є гр. ОСОБА_1 
		Враховуючи положення статті 288 ПК України, відповідно до якої підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, а  платником орендної плати є орендар земельної ділянки, а також наявність чинного договору оренди, на думку представника, орендну плату з фізичних осіб зобов'язаний платити ОСОБА_1
		В судове засідання в якості свідка викликано ОСОБА_4, який дав свідчення про те, що придбав частину майнового комплексу у ОСОБА_1, на підтвердження чого надав відповідні документи.
		Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, вислухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, суд встановив наступне. 
		Згідно  рішення виконкому Ковалівської сільської ради № 67 від 15.12.2006р. та оформленого на його підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1, виданого 11.01.2007 р., ОСОБА_1 був власником комплексу будівель і споруд загальною площею 5603,4 кв.м, що знаходяться за адресою Вінницька область, Немирівський район, АДРЕСА_1 
		З метою обслуговування зазначених господарських будівель 25 грудня 2006 року між ОСОБА_1 та Ковалівською сільською радою укладено договір оренди землі, відповідно до умов пунктів 1,  2 якого перший отримав в строкове платне користування земельну ділянку  загальною площею 2.2684 га (в тому числі під капітальними одноповерховими будівлями -0.8432 га,  під спорудами -0.0100 га, під проїздами та площадками -1.4152 га), що розташована на території АДРЕСА_1  Ковалівської сільської ради.
		22 вересня 2015 року Немирівською ОДПІ винесено податкове повідомлення - рішення № 22577-17, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем орендна плата з фізичних осіб у розмірі 32249,28 грн.  
		Не погоджуючись з таким рішенням та вважаючи його протиправним позивач звернувся з цим позовом до суду. 
		Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.
		Згідно визначення, наведеного у підпункті 14.1.147  пункту 14.1 статті 14  Податкового кодексу України (далі - ПК України),  плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
		Пунктом  287.1 статті 287ПК України встановлено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
		У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році. 
		Водночас, відповідно до положень пункту 288.1 статті 288 ПК України (в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення), підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства.
		Ця ж норма встановлює, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.
		Відповідно до положень пунктів 288.2, 288.3 статті 288 ПК України,  платником орендної плати є орендар земельної ділянки.  Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.
		З аналізу наведених норм видно, що законодавець поклав обов'язок сплати оренди на користувачів (орендарів) земельних ділянок.
		Водночас, при вирішені цього спору суд враховує і наступне.
		Відповідно до пункту «е» частини першої статті 141 Земельного кодексу України (ЗК України) підставою припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.
		Згідно  частин першої,  другої статті 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
		Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
		Аналогічна за змістом норма міститься й у частині третій статті 7 Закону України «Про оренду землі», відповідно до якої до  особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.
		У статті 31 цього ж Закону,  однією з підстав для припинення договору оренди зазначено - набуття  права  власності  на  житловий  будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.  
		Отже, цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право  користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.
		Аналогічна позиція викладена й у постанові  Верховного Суду України від 7.07.2015 р. у справі № 21-775а15.
		Як встановлено судом, 2 березня 2010 р.  між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі - продажу, відповідно до умов якого, останній придбав у власність 7/20 часток комплексу будівель і споруд загальною площею 1959,2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 Реєстрація права власності на нерухоме майно відбулась цього ж дня, про що свідчить витяг з Державного реєстру правочинів за № 8290463. 
		В подальшому, 2 квітня 2013 р. укладено договір купівлі-продажу серії НОМЕР_2, предметом якого є продаж ОСОБА_1 3/50 частки комплексу, будівель, споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 громадянину ОСОБА_4 Рішення про державну реєстрацію прав за номером 1336944 прийнято та відповідний запис у реєстр внесено також 2.04.2013р.
		Відтак, з урахуванням, наведених вище положень норм чинного законодавства, обов'язок щодо сплати орендної плати за землю, на якій розташовані будівлі, споруди, придбані у власність  ОСОБА_5 та ОСОБА_4, покладено саме на них у відповідних частинах.
		За сукупністю наведених обставин, враховуючи, що не є можливим виокремити земельні ділянки, на яких перебуває нерухоме майно, що належить на праві власності гр. гр. ОСОБА_1,  . ОСОБА_5 та ОСОБА_4, відтак неможливо й розмежувати  нараховану суму орендної плати визначену в оскаржуваному рішені.  
		Враховуючи викладене, суд  зазначає, що  наслідком не підтвердження та безпідставно визначеної позивачу частини  орендної плати  (нарахованої на земельні ділянки, на яких знаходиться нерухоме майно, що належить іншим особам на праві власності),  стало неправильне донарахування податковим органом  в цілому податкового зобов'язання, що визначене в оскаржуваному рішенні.  
		Наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі. В даному випадку, суд вважає, що невірно нараховану  суму податкового зобов'язання  виокремити неможливо, адже відсутня як технічна документація   так і будь-яка реєстраційна справа (справи) на земельні ділянки, на яких перебувають споруди, що належать ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_4
		При цьому, суд додатково зазначає, що позивач (листом від 2.12.2014 р.) та свідок звертались до голови Ковалівської сільської ради з відповідними заявами про надання дозволу на виготовлення технічної документації на земельні ділянки, однак, як вказали в судовому засіданні, позитивного рішення не отримали.
		Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та  органи  місцевого  самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
		При вирішені даного спору суд враховує положення частини 3 статті 2 КАС України,  відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано,    тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з          урахуванням          права          особи на участь у процесі прийняття рішення;  своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Аналізуючи викладені обставини справи та норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення винесено без дотримання перелічених вище критеріїв, зокрема, щодо урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; не добросовісно; не обґрунтовано,   відтак є протиправним та підлягає скасуванню.
		Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257  КАС України, суд -
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		позов задовільнити повністю.
		Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Немирівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області  № 22577-17 від 22.09.2015 р.
		 
		Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
		Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
		 
		 
		Суддя                                 Воробйова Інна Анатоліївна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...