Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 800/451/15 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а також справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України.
Надіслано для оприлюднення: 09.02.2016. Зареєстровано: 11.02.2016. Забезпечено надання загального доступу: 11.02.2016.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  
		ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		       02 лютого 2016 року                     м. Київ                                      справа № 800/451/15 
		 
		Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
		головуючого - Смоковича М.І.,
		суддів: Горбатюка С.А., Сороки М.О., Стрелець Т.Г., Чумаченко Т.А.,
		секретаря судового засідання: Гулової О.І.,
		за участю представника відповідача: Пантелейчук Л.Б.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Вищої ради юстиції (далі також - відповідач) про визнання рішення протиправним та його скасування,
		 
		в с т а н о в и л а :
		У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до Вищого адміністративного суду України (далі - Суд) з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради юстиції від 5 листопада 2015 року                            № 810/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Чорнобаївського районного суду Черкаської області                    ОСОБА_2. з посади за порушення присяги» (далі також - Рішення). 
		 
		          Відповідачем прийнято таке Рішення у зв'язку з неналежним ставленням судді ОСОБА_2. до службових обов'язків під час розгляду клопотань про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 (далі - Клопотання), яке полягає у порушеннях законодавства, що порочать звання судді, викликають сумнів у її об'єктивності, безсторонності та неупередженості, свідчать про несумлінне виконання своїх службових обов'язків, принижують авторитет судової влади і є підставою для внесення подання про звільнення з посади за порушення присяги. 
		Позивачка вважає таке Рішення відповідача незаконним та просить його скасувати.
		Позивачка у судове засідання не з'явилася, подала заяву, в якій позов підтримала, просила розглянути справу без її участі та задовольнити позов.
		У судовому засіданні представник відповідача позов не визнала.
		На обґрунтування позову ОСОБА_2 письмово пояснила, що працює на посаді слідчого судді Чорнобаївського районного суду Черкаської області та         25 січня 2014 року розглянула Клопотання, які надійшли від начальника слідчого відділу Чорнобаївського РВ управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (далі - РВ УМВС України в Черкаській області) та слідчих СВ Чорнобаївського РВ УМВС України в Черкаській області. З урахуванням усіх матеріалів Клопотань постановила відповідні ухвали та задовольнила клопотання про застосування до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, підозрюваних у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 294, частиною другою статті 341 Кримінального кодексу України (далі - КК України), запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком 60 днів з визначенням розміру застави -  24 360 гривень у рамках кримінального провадження № 12013250040000356. Зазначила, що при обранні міри запобіжного заходу було враховано наявність обґрунтованої підозри у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, встановлено наявність ризиків, визначених частиною першою статті 177 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), обрання запобіжних заходів здійснювалось відповідно до вимог КПК України. Вважає, що не порушувала присягу.
		Представник відповідача в запереченнях на позов пояснила, що слідчим суддею ОСОБА_2. під час розгляду клопотань про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у справах № 709/224/14-к (стосовно ОСОБА_3), № 709/231/14-к (стосовно ОСОБА_4.), № 709/236/14-к (стосовно ОСОБА_5.), № 709/237/14-к (стосовно ОСОБА_6),              №   709/239/14-к (стосовно ОСОБА_7.) не дотримано норм законодавства України, не перевірено відповідність змісту клопотань вимогам статті 184         КПК України, не встановлено, чи доводять надані стороною обвинувачення докази наявності обґрунтованої підозри, не встановлено обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, чим порушено вимоги частини першої статті 194 КПК України; всупереч статті 178 КПК   України, не надано належної оцінки всім обставинам в їх сукупності, внаслідок чого зроблено висновки, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. Обрання стосовно ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суперечить нормам Конституції України, КПК України, Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і практиці Європейського суду з прав людини.
		Представник відповідача вважає оскаржуване Рішення правомірним, оскільки допущені суддею ОСОБА_2. порушення норм законодавства порочать звання судді, викликають сумнів у її об'єктивності, безсторонності та неупередженості, свідчать про несумлінне виконання нею своїх обов'язків та принижують авторитет судової влади і є достатніми для внесення подання про її звільнення з посади за порушення присяги. 
		Позов підлягає задоволенню з таких підстав.
		За правилами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)  безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10)   своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		          Відповідно до статті 32 Закону України від 15 січня 1998 року                     № 22/98-  ВР «Про Вищу раду юстиції» (далі - Закон про Вищу раду юстиції) питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 4-6 частини п'ятої статті 126 Конституції України, Вища рада юстиції розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, іншого суб'єкта у випадках, визначених законом, відповідного висновку або за власною ініціативою.
		          Виходячи з положень Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», а саме частини другої статті 7, обов'язковим для розгляду Вищою радою юстиції є висновок Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, повноваження та порядок діяльності якої визначається цим Законом, про порушення суддею присяги.
		          Суд встановив, що висновком Тимчасової спеціальної комісії (далі - ТСК) від 03 червня 2015 року № 38/02-15 за наслідками розгляду заяви Коаліції молодіжних громадських організацій Черкаської області «Молода Черкащина» від 25 листопада 2014 року, заяви ОСОБА_8 від 09 грудня 2014 року та заяви прокуратури Черкаської області від 12 грудня 2014 року про проведення спеціальної перевірки щодо судді Чорнобаївського районного суду Черкаської області ОСОБА_2. відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» визнано в діях судді Чорнобаївського районного суду Черкаської області ОСОБА_2. наявність ознак порушення присяги.
		          Висновок ТСК 03 червня 2015 року № 38/02-15 щодо судді Чорнобаївського районного суду Черкаської області ОСОБА_2. був отриманий Вищою радою юстиції 13 серпня 2015 року (вх. № 2530/0/8-15) (т. 1, а.с. 77).
		          За результатами розгляду цього висновку Вища рада юстиції прийняла оскаржуване Рішення.
		          З матеріалів справи видно, що ОСОБА_2 Указом Президента України від 13 серпня 2002 року № 717/2002 призначена на посаду судді Чорнобаївського районного суду Черкаської області строком на п'ять років, Постановою Верховної Ради України від 22 травня 2008 року № 296-VI обрана на посаду вказаного суду безстроково, 17 квітня 2015 року обрана головою цього суду. 
		           25 січня 2014 року слідчий суддя ОСОБА_2 постановила ухвали, якими задовольнила Клопотання про застосування до підозрюваних ОСОБА_3 (т. 2, а.с. 23-25), ОСОБА_4 (т. 2, а.с. 63-65), ОСОБА_5 (т. 2, а.с. 29-30), ОСОБА_6 (т. 2, а.с. 34-36), ОСОБА_7 (т. 2, а.с. 40-42) запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком 60 днів з визначенням розміру застави -  24 360 гривні в рамках кримінального провадження № 12013250040000356, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24 січня 2014 року, щодо дій невстановлених осіб за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 294 КК України (організація масових заворушень, що супроводжувалися насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя, а також активна участь у масових заворушеннях).
		          ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 було пред'явлено підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 294, частиною другою статті 341 КК   України.
		          Застосування до підозрюваних запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя ОСОБА_2 мотивувала існуванням ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 4, 5 частини першої статті 177 КПК України, а саме необхідністю запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому підозрюються.
		          Крім того, суддя, посилаючись на пункт 4 частини другої статті 183            КПК України, зазначила про можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за яким законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 5 років.
		          При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу слідчий суддя врахувала наявність вищевказаних ризиків, а також оцінила сукупність обставин, що свідчать про вагомість доказів про обґрунтованість підозри у вчиненні вказаними особами тяжкого кримінального правопорушення.
		          Згадані ухвали суду були оскаржені в апеляційному порядку.
		          Апеляційний суд Черкаської області ухвалами від 4 лютого 2014 року скасував ухвали слідчого судді ОСОБА_2. від 25 січня 2014 року у справах            №   709/224/14-к (стосовно ОСОБА_3) (т. 2, а.с. 26-28), № 709/237/14-к (стосовно ОСОБА_6) (т. 2, а.с. 37-39), постановив нові ухвали про обрання підозрюваним запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту із забороною залишати житло в період доби з 21 год. до 6   год. наступного дня та зобов'язання їх не відвідувати місця, де проводяться масові заходи громадян.
		          У мотивувальній частині цих ухвал апеляційний суд вказав, що відповідно до положень частини другої статті 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Проте у клопотаннях не наведено достатнього обґрунтування ризиків, які повинні були бути встановлені та враховані слідчим суддею в сукупності як підстави для обрання підозрюваним запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що залишилось поза увагою слідчого судді під час судового засідання, за результатами якого вона невмотивовано послалася на їх реальне існування в сукупності.
		          Суд апеляційної інстанції також зауважив, що слідчий суддя недостатньо уваги приділила обставинам, які враховуються при обранні запобіжного заходу згідно з вимогами статті 178 КПК України. Зокрема, неврахованим залишилось таке: ОСОБА_3, раніше не судимий, має молодий вік та родину, постійне місце проживання у м. Черкасах, де характеризується позитивно; ОСОБА_6, раніше не судимий, має постійне місце проживання у м. Черкасах та сім'ю, на його утриманні перебуває двоє неповнолітніх дітей, що свідчить про наявність сталих соціальних зв'язків за місцем проживання.
		          З огляду на викладене апеляційний суд дійшов висновку про неповноту судового розгляду та невідповідність висновків слідчого судді, викладених в її ухвалах, фактичним обставинам кримінального провадження.
		          Апеляційний суд Черкаської області ухвалою від 30 січня 2014 року скасував ухвалу слідчого судді ОСОБА_2. від 25 січня 2014 року у справі               №   709/231/14-к та постановив нову ухвалу про застосування відносно підозрюваного ОСОБА_4 (т. 2, а.с. 191-192) запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту строком на 60 днів за місцем проживання, поклавши на нього обов'язок не залишати місця свого проживання з 21 год. до 6 год. наступного дня та не відвідувати місця масового скупчення людей, які проводять мітинги, збори та інші зібрання.
		          Вирішуючи питання про зміну запобіжного заходу, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що підозрюваний ОСОБА_4 хоч і підозрюється у вчиненні тяжкого злочину підвищеної суспільної небезпеки, однак, виходячи з принципу гуманності та положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо більш м'які запобіжні засоби не зможуть запобігти ризикам належної процесуальної поведінки підозрюваного, а тому врахувала його молодий вік, те, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності, наявність міцних соціальних зв'язків за місцем його постійного проживання, стан його здоров'я.
		Соснівський районний суд міста Черкаси ухвалою від 12 лютого 2014 року стосовно підозрюваного ОСОБА_5 застосував запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком на 30 днів та звільнив його з-під варти негайно у залі суду.
		          На підставі ухвали апеляційного суду Черкаської області від 18 лютого 2014 року апеляційні провадження у справі № 709/236/14-к за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_5 та прокурора прокуратури Чорнобаївського району Черкаської області ОСОБА_10 на ухвалу слідчого судді Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 25 січня 2014 року закриті у зв'язку з відмовою від апеляційних скарг.
		Соснівський районний суд міста Черкаси ухвалою від 31 січня 2014 року підозрюваному ОСОБА_7 змінено запобіжний захід із тримання під вартою на особисте зобов'язання.
		Відповідно до ухвали апеляційного суду Черкаської області від 4 лютого 2014 року у справі № 709/239/14-к апеляційне провадження за апеляційними скаргами прокурора прокуратури Чорнобаївського району Черкаської області ОСОБА_11 та захисника підозрюваного ОСОБА_7 - адвоката Данилевського М.О. на ухвалу слідчого судді Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 25 січня 2014 року закрите у зв'язку з відмовою апелянтів від апеляційних вимог.
		Також Вища рада юстиції, ухвалюючи оскаржуване Рішення, виявила, що слідчим суддею ОСОБА_2. під час розгляду Клопотань не було вжито передбачених законом засобів реагування на такі обставини.
		У Клопотаннях зазначено, що ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 підозрюються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 294, частиною другою статті 341 КК України, проте у додатках до Клопотань зазначено витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за №12014250040000356, в якого вбачається внесення відомостей про кримінальне правопорушення, яке кваліфікується лише за частиною першою статті 294                КК України.
		У матеріалах кримінальних проваджень, наданих слідчому судді, були відсутні докази, які б свідчили про обґрунтованість підозри. У матеріалах провадження відсутня копія повідомлення про підозру ОСОБА_4  Повідомлення про підозру ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 погоджено прокурором Калініченко В.В., якого немає у списку прокурорів, визначених у цьому досудовому розслідуванні відповідно до витягу з ЄРДР.
		Допити підозрюваних проводились у нічний час. Не звернуто увагу на те, що у протоколах про затримання підозрюваних вказано інший час і місце затримання, ніж в їх показаннях, які містяться у протоколах про допит як підозрюваного. Тобто у протоколах про затримання не зафіксовано фактичний час затримання підозрюваних, як того вимагають приписи частини п'ятої статті 208 КПК України. Відповідач вказує, що це не відповідає практиці Європейського суду з прав людини та меті статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Крім того, на думку Вищої ради юстиції, слідчим суддею ОСОБА_2. не враховано міцність соціальних зв'язків підозрюваних, відсутність судимостей, наявність постійного місця проживання, позитивних характеристик тощо. Тим самим не взято до уваги практику Європейського суду з прав людини, зокрема правову позицію щодо обов'язковості розгляду можливості застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (пункт 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України»).
		З урахуванням зазначеного, на думку Вищої ради юстиції, слідчим суддею ОСОБА_2. під час розгляду Клопотань не дотримано норм законодавства України, не перевірено відповідність змісту клопотань вимогам статті 184              КПК України, не встановлено, чи доводять надані стороною обвинувачення докази наявності обґрунтованої підозри, обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, чим порушено вимоги частини першої статті 194 КПК України; всупереч статті 178 КПК   України, не надано належної оцінки всім обставинам в їх сукупності, внаслідок чого зроблено висновки, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
		У підсумку Вища рада юстиції зробила висновок, що допущені суддею ОСОБА_2. порушення норм законодавства України порочать звання судді, викликають сумнів у її об'єктивності, безсторонності та неупередженості, свідчать про несумлінне виконання своїх службових обов'язків, принижують авторитет судової влади і є підставою для внесення подання про звільнення судді з посади за порушення присяги.
		Суд доходить висновку, що оскаржуване Рішення Вищої ради юстиції є протиправним з урахуванням такого.
		Визначальним у розв'язанні цього спору є встановлення обставин щодо наявності в діях позивачки ознак порушення присяги, строків давності звільнення судді з посади за порушення присяги.
		Зміст присяги судді встановлений частиною першою статті 55 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон про судоустрій України, Закон №   2453-VI), з якої випливає, що, вступаючи на посаду, суддя урочисто присягає об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.
		Частинами другою та третьою статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що порушенням суддею присяги є: 
		вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; 
		недотримання суддею вимог та обмежень, встановлених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції»;
		умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом; 
		порушення морально-етичних принципів поведінки судді. 
		Порушенням присяги судді, що обіймає адміністративну посаду в суді, є також невиконання ним посадових обов'язків, встановлених для відповідної адміністративної посади, пов'язаних з процесуальними діями. 
		Тобто цією нормою визначено юридичні склади діянь, що становлять порушення присяги судді. Так, порушенням присяги судді вважалися такі діяння: 1) вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів (абзац другий частини другої); 2) недотримання суддею вимог та обмежень, встановлених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» (абзац третій частини другої); 3) умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом (абзац четвертий частини другої); 4) порушення морально-етичних принципів поведінки судді (абзац п'ятий частини другої); 5) невиконання суддею, що обіймає адміністративну посаду в суді, посадових обов'язків, встановлених для відповідної адміністративної посади, пов'язаних з процесуальними діями.
		Ознаки діянь, передбачених абзацами третім - п'ятим частини другої та частиною третьою статті 32 Закону про Вищу раду юстиції, за своїм юридичним змістом є доволі чіткими та ясними. Зокрема, ознаки недотримання суддею вимог та обмежень, встановлених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», безпосередньо виводяться з конкретних правил, встановлених цим Законом. Ознаки умисного затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом, можуть бути визначені шляхом детального з'ясування положень процесуального законодавства. Ознаки порушення морально-етичних принципів поведінки судді випливають із положень Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням XI чергового з'їзду суддів України від 22 лютого 2013 року. У свою чергу ознаки невиконання або неналежного виконання посадових обов'язків суддею, який обіймає адміністративну посаду в суді, можуть бути виведені на основі аналізу чітких положень законодавства про судоустрій та процесуального законодавства щодо змісту таких посадових обов'язків.
		Водночас діяння, закріплені в абзаці другому частини другої статті 32 Закону про Вищу раду юстиції, було викладено законодавцем за допомогою відносно визначених та оціночних понять, завдяки чому вони можуть бути неоднозначно або неоднаково застосовані у схожих ситуаціях.
		Так, ознайомившись із цими положеннями Закону про Вищу раду юстиції, Європейська комісія «За демократію через право» (Венеціанська комісія) дійшла висновку, що «…є дуже важливим не змішувати етичні принципи з дисциплінарними питаннями і метою цього положення Закону має  бути визначення усіх можливих дій, що можуть містити підстави для притягнення до дисциплінарної  відповідальності, що тягнуть за собою відповідні санкції. Точність і передбачуваність підстав для дисциплінарної відповідальності є необхідною для правової визначеності і особливо для гарантій незалежності суддів; для цього треба намагатися уникати розпливчатих підстав або широких визначень. Водночас нове визначення містить дуже загальні поняття, серед яких такі, як «вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів» або «порушення морально-етичних принципів поведінки судді». Це видається особливо небезпечним, оскільки ці нечіткі поняття можуть призвести до можливості використання їх як політичної зброї проти суддів... Таким чином, підстави для дисциплінарної відповідальності, як і раніше, дуже широко окреслені і потрібне більш точне їх регулювання для забезпечення незалежності судової системи» (пункт 45 Спільного висновку Венеціанської комісії щодо Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження» від 15-16 жовтня 2010 року № CDL(2010)029, далі - Спільний висновок). На основі викладеного підходу Венеціанська комісія рекомендувала Україні більш чітко визначити у законодавстві поняття «порушення присяги суддею» (підпункт 1 пункту 50 Спільного висновку). 
		Ґрунтуючись на Спільному висновку та на самостійному дослідженні норм українського законодавства щодо звільнення з посади суддів, Європейський суд з прав людини у своєму Рішенні від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» зазначив, що положення статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» залишає дисциплінарному органу широку свободу розсуду з питання щодо змісту поняття «порушення присяги» (пункт 174 Рішення). Згадане правове регулювання відповідатиме такій вимозі до якості закону, як його передбачуваність, лише за умови напрацювання національним дисциплінарним органом та судами конкретної та послідовної практики із застосування відповідних широко сформульованих положень закону (пункти 175-179 цього Рішення ЄСПЛ). 
		Зокрема, Європейський суд з прав людини відзначив, що «…у контексті дисциплінарного права при оцінці чіткості законодавчих актів має існувати розумний підхід, оскільки загальне формулювання actus reus таких правопорушень є питанням об'єктивної необхідності. У протилежному разі законодавчий акт не буде всебічно охоплювати питання та вимагатиме постійного перегляду та внесення змін, щоб відповідати новим обставинам, що виникають у практиці. Отже, опис правопорушення у законодавчому акті, який ґрунтується на переліку конкретних видів поведінки, але має загальне та необмежене кількісно застосування, не забезпечує гарантії належного вирішення питання передбачуваності закону. Повинні бути визначені та вивчені інші фактори, що впливають на якість правового регулювання та адекватність юридичного захисту від свавілля» (пункт 178 Рішення у справі «Олександр Волков проти України»).
		Важлива роль у правовому регулюванні таких відносин, за позицією Європейського суду з прав людини, надається безпосередньо судовим органам. Так, у пункті 179 згаданого Рішення від 9 січня 2013 року Європейський суд вказав, що «…наявність конкретної і послідовної практики тлумачення відповідного положення закону була фактором, який призвів до висновку щодо передбачуваності зазначеного положення (п. 33 Рішення у справі «Гудвін проти Сполученого Королівства»). Хоча цей висновок був зроблений у контексті системи загального права, тлумачення, здійснюване судовими органами, не може недооцінюватися і в системах континентального права при забезпеченні передбачуваності законодавчих положень. Саме ці органи повинні послідовно тлумачити точне значення загальних положень закону та розсіювати будь-які сумніви щодо його тлумачення…».
		З матеріалів справи та оскаржуваного Рішення випливає, що Вища рада юстиції чітко не кваліфікувала дії слідчого судді ОСОБА_2., але висновки, викладені в Рішенні, свідчать про те, що Вища рада юстиції порушенням присяги цього судді вважає групи діянь, що встановлені абзацом другим частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції».
		Як зазначалося, за цим абзацом порушенням суддею присяги є вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.
		Синтаксичний аналіз змісту цієї норми (абзацу) дає підстави для висновку про те, що зовнішній зміст норми становить одне речення, яке за будовою складається з однієї частини. Тобто цією нормою визначено лише єдиний юридичний склад порушення присяги.
		Однак, приймаючи оскаржуване Рішення та встановлюючи, що слідчий суддя ОСОБА_2 порушила присягу, Вища рада юстиції не врахувала зазначеного та не визначила всіх ознак цього складу порушення присяги, зокрема обставин, у чому полягали дії слідчої судді стосовно сумніву у чесності та непідкупності судових органів.
		З огляду на викладене Суд доходить висновку, що Вища рада юстиції не довела, що слідчий суддя ОСОБА_2 порушила присягу судді під час розгляду Клопотань.
		Разом із цим Вища рада юстиції під час прийняття оскаржуваного Рішення не врахувала такого.
		З Рішення випливає, що Вища рада юстиції свої висновки стосовно порушення присяги слідчим суддею ОСОБА_2. робить лише на порушеннях кримінального процесуального законодавства.
		Однак Суд вважає, що аналіз порушень, на які вказує Вища рада юстиції, не дає підстав вважати, що вони були істотними та такими, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.
		Так, з матеріалів справи видно, що апеляційними судами під час перегляду ухвал слідчого судді ОСОБА_2., а також слідчими суддями, які розглядали клопотання про зміну міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ухвал ОСОБА_2, встановлено, що слідчий суддя ОСОБА_2 під час розгляду Клопотань правильно встановила наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 в інкримінованих їм кримінальних правопорушеннях, передбачених частиною першою статті 294, частиною другою статті 341 КК України, що підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами (т. 2, а.с. 127, 128; а.с. 166, 167; а.с. 191, 192; а.с. 238, 239; а.с. 271, 273), тобто встановлено про доведеність прокурором наявності всіх обставин, передбачених частиною першою статті 194 КПК України, і одночасно вказує на те, що слідчий суддя ОСОБА_2 правильно, з урахуванням ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, та тяжкості злочину в порядку статті 184 КПК України, дійшла висновку про необхідність обрання до перерахованих осіб запобіжного заходу.
		Також з матеріалів справи випливає, що Соснівський районний суд міста Черкаси, розглядаючи клопотання прокурора про зміну запобіжного заходу відносно ОСОБА_5 (т. 2, а.с. 238, 239) та ОСОБА_7 (т. 2, а.с. 271-273), підтвердив висновки слідчого судді ОСОБА_2. щодо обрання відносно вказаних осіб міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, однак змінив цей захід у зв'язку з тим, що уже відпали підстави про те, що підозрювані можуть знищити, сховати або спотворити речі, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення (т. 2, а.с. 238; а.с. 272).
		Апеляційний суд Черкаської області після перегляду ухвал слідчого судді ОСОБА_2. у всіх провадженнях за клопотаннями слідчих ухвалив нові рішення, якими до підозрюваних ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4 застосував запобіжний захід у вигляду домашнього арешту. У цих справах апеляційний суд вказав, що однією причиною непогодження з висновками слідчої судді ОСОБА_2., яка обрала запобіжний захід у вигляді арешту, є те, що  слідчий суддя недостатньо приділила уваги обставинам, передбаченим статтею 178                 КПК України, які враховуються при обранні запобіжного заходу. 
		Так, відповідно до частини першої статті 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
		1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
		2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
		3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
		4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність у нього родини й утриманців;
		5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
		6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
		7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
		8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
		9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
		10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
		11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
		Аналізуючи ухвали слідчого судді ОСОБА_2. щодо обрання виду запобіжного заходу відносно ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_7, суд доходить  висновку, що вона діяла  відповідно до зазначеної норми, оскільки зі змісту досліджуваних ухвал (вступної, описової, мотивувальної, резолютивної частин) слідчий суддя встановила обставини, рівень встановлення яких, на її думку, достатній для вирішення Клопотань. 
		Це також підтверджується і тим, що слідчий суддя всім підозрюваним визначила розмір застави, в разі внесення якої поклала на підозрюваних обов'язок не відлучатися з населеного пункту, в якому вони зареєстровані та проживають. Прокурор у частині обрання застави підозрюваним оскаржив ухвали слідчого судді та вказав, що за злочини, в яких підозрюються вказані особи, застава не передбачена. Зазначене свідчить про відсутність залежності слідчого судді ОСОБА_2. від органів слідства та прокуратури та про те, що вона діяла неупереджено. 
		Як підсумок, Вища рада юстиції під час прийняття Рішення не врахувала такого.
		Частина перша статті 177 КПК України, яка була чинною на час розгляду Клопотання, передбачала, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
		1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
		2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
		3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
		4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
		5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
		Частиною другою цієї статті встановлено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
		Таке правове врегулювання вказує на те, що слідчий суддя під час розгляду клопотання про обрання щодо підозрюваного міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою наділений повноваженнями тлумачити закон, оцінювати факти та докази.
		Загальновідомим є те, що судді повинні мати необмежену свободу щодо неупередженого розгляду справ відповідно до законодавства та власного розуміння фактів.
		Тлумачення закону, оцінювання фактів і доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (п. 66 Рекомендацій СМ/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів ради Європи державам - членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки, ухвалених 17 листопада 2010 року).
		Обмеження суду в цьому свідчитиме про порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		За таких обставин Суд доходить висновку, що Вища рада юстиції прийняла оскаржуване Рішення без врахування наведених вище складових незалежності слідчого судді під час розгляду Клопотань.
		Крім того відповідно до статті 47 Закону про судоустрій і статус суддів (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.
		Незалежність судді, серед іншого, забезпечується порядком здійснення правосуддя, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення; забороною втручання у здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді.
		Аналіз зазначених норм дає підстави Суду для висновку, що ще однією зі складових принципу незалежності судді є особливий процесуальний порядок оскарження на предмет перевірки законності та обґрунтованості ухваленого ним рішення.
		Під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про: застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або відмову в його застосуванні; застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або відмову в його застосуванні (пункти 2 і 4 частини першої статті 309 КПК України).
		Порядок перевірки таких ухвал в апеляційному порядку передбачений статтею 422 КПК України.
		З огляду на таке правове врегулювання Суд вважає, що законність та обґрунтованість ухвали слідчого судді може бути перевірена лише в апеляційному порядку судом апеляційної інстанції. Перевірка такого рішення будь-яким суб'єктом владних повноважень в іншому порядку законодавством не передбачена, а тому є такою, що здійснена з порушенням приписів частини другої статті 19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
		Вища рада юстиції не наділена повноваженнями щодо перевірки правильності оцінки судом доказів у справі, законності та обґрунтованості судового рішення.
		Також Суд доходить  висновку, що визначальним у незалежності судді під час здійснення правосуддя є принцип, за яким суддя не може нести відповідальність за ухвалене ним судове рішення. 
		Так, згідно з  пунктом 25 Київських рекомендацій ОБСЕ щодо незалежності судочинства у Східній Європі, на Південному Кавказі та у Середній Азії (2010 р.) процедура притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності повинна стосуватися підтверджених випадків порушення правил професійної поведінки, які є значними, неприпустимими та, крім цього, ганьблять репутацію судочинства; дисциплінарна відповідальність суддів не може бути наслідком змісту їхніх судових рішень або вироків, включаючи відмінності в юридичному тлумаченні між судами: наслідком прикладів суддівських помилок чи критики суддів.
		Такий висновок випливає з положень частини другої статті 83 Закону про судоустрій і статус суддів у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, якою передбачено, що скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли порушення допущено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов'язків.
		Тлумачення цієї норми дає підстави Суду для висновку, що навіть незаконне та/або необґрунтоване рішення суду не є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, крім наведених винятків.
		З огляду на викладене обставини справи, норми матеріального та процесуального права Суд встановив, що слідчий суддя ОСОБА_2 під час розгляду Клопотань та прийняття за їх результатом ухвал не порушувала присягу судді.
		Суд не бере до уваги доводи Вищої ради юстиції про те, що слідчий суддя ОСОБА_2 допустила такі порушення:
		у Клопотаннях зазначено, що ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 підозрюються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 294, частиною другою статті 341 КК України, проте у додатках до Клопотань зазначено витяг з ЄРДР за №12014250040000356, в якого вбачається внесення відомостей про кримінальне правопорушення, яке кваліфікується лише за частиною першою статті 294 КК України;
		у матеріалах провадження відсутня копія повідомлення про підозру ОСОБА_4  Повідомлення про підозру ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 погоджено прокурором Калініченко В.В., якого немає у списку прокурорів, визначених у цьому досудовому розслідуванні відповідно до витягу з ЄРДР;
		допити підозрюваних проводились у нічний час. Не звернуто увагу на те, що у протоколах про затримання підозрюваних вказано інший час і місце затримання, ніж в їхніх показаннях, які містяться у протоколах про допит як підозрюваного. Тобто у протоколах про затримання не зафіксовано фактичний час затримання підозрюваних, як того вимагають приписи частини п'ятої статті 208 КПК України. Відповідач вказує, що це не відповідає практиці Європейського суду з прав людини та меті статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Такий висновок Суд обґрунтовує тим, що перше з них непередбачено законодавством. Відсутність копії повідомлення про підозру не свідчить, що її не було тим більше коли апеляційний суд підтвердив обґрунтованість підозри.
		Щодо інших доводів, то Вища рада юстиції не довела, що слідчий суддя не звернула на них увагу.
		Стосовно доводів Вищої ради юстиції про те, що слідчим суддею   ОСОБА_2. не враховано міцність соціальних зв'язків підозрюваних, відсутність судимостей, наявність постійного місця проживання, позитивних характеристик тощо. Тим самим не взято до уваги практику Європейського суду з прав людини, зокрема правову позицію щодо обов'язковості розгляду можливості застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (пункт 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України». 
		          Суд висловив свою позицію, що такі обставини є оціночними, і слідчий суддя їх оцінювала та враховувала під час обрання міри запобіжного заходу. Така оцінка, на думку апеляційних судів, є неповною. Однак Суд, з урахуванням всіх обставин справи, доходить висновку, що в цьому випадку слідчий суддя не діяла свавільно, що свідчить про відсутність вчинення нею дій, які б порочили честь судді.
		          Також Суд не бере до уваги доводи Вищої ради юстиції про те, що в матеріалах кримінальних проваджень, наданих слідчому судді, були відсутні докази, які б свідчили про обґрунтованість підозри, оскільки такі доводи спростовуються рішеннями апеляційних судів, а також місцевих судів, які переглядали ухвали слідчого судді ОСОБА_2., та встановили, що такі підозри були обґрунтованими.
		          Крім того, Суд встановив, що Вища рада юстиції під час прийняття оскаржуваного Рішення не врахувала строки притягнення до відповідальності слідчого судді ОСОБА_2.
		          З метою вирішення цього питання Суд виходить з того, що порушення присяги є підставою для застосування дисциплінарного стягнення, а не є самостійним стягненням, розгляд якого потребує окремого врегулювання.           
		          Згідно з частиною першою статті 84 Закону № 2453-VI дисциплінарне провадження - це процедура розгляду органом, визначеним законом, звернення, в якому містяться відомості про порушення суддею вимог щодо його статусу, посадових обов'язків чи присяги судді.
		          Статтею 85 Закону № 2453-VI визначено органи, що здійснюють дисциплінарне провадження щодо судді, якими є: 1) Вища кваліфікаційна комісія суддів України - щодо суддів місцевих та апеляційних судів; 2) Вища рада юстиції - щодо суддів вищих спеціалізованих судів та суддів Верховного Суду України.
		          Відповідно до частини чотирнадцятої статті 86 Закону № 2453-VI Вища рада юстиції здійснює дисциплінарне провадження стосовно суддів Верховного Суду України та суддів вищих спеціалізованих судів у порядку, встановленому Законом України «Про Вищу раду юстиції». Аналіз цієї норми дає підстави Суду для висновку, що стосовно інших суддів, якими є позивач ОСОБА_2, дисциплінарне провадження, здійснюється у порядку, встановленому Законом України про судоустрій і статус суддів.
		Відповідно до приписів частини четвертої статті 87 Закону № 2453-VI, яка має назву «Рішення у дисциплінарній справі стосовно судді», дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців із дня відкриття Вищою кваліфікаційною комісією суддів України провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
		Проступки, які стали підставою для порушення дисциплінарної справи, позивачем вчинено 25 січня 2014 року.
		          Суд встановив, що на день розгляду Вищою радою юстиції дисциплінарної справи (05.11.2015) річний строк притягнення позивачки ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності закінчився. При цьому Суд враховує час тимчасової непрацездатності позивачки та перебування її у відпустці в цей період.
		Разом із цим доводи Вищої ради юстиції про те, що строк притягнення до відповідальності судді за порушення присяги був безмежним, а на день притягнення слідчого судді ОСОБА_2. до відповідальності становить три роки, Суд спростовує з урахуванням такого.
		Частинами четвертою та п'ятою статті 87 Закону № 2453-VI було передбачено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців із дня відкриття Вищою кваліфікаційною комісією суддів України провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці. За наслідками дисциплінарного провадження Вища кваліфікаційна комісія суддів України може прийняти рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади за наявності для цього підстав.
		Згідно з частиною першою статті 32 Закону про Вищу раду юстиції питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 4- 6 частини п'ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею вимог щодо несумісності, порушення суддею присяги, набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього), Вища рада юстиції розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України відповідного висновку або за власною ініціативою.
		При цьому законодавством не було встановлено, що строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності є безмежним (немає часових рамок), тому висновок про таке є надуманим і фактично новою нормою права, що свідчить про свавілля такого тлумачення. У разі якщо законодавець не встановив безпосередньо нормою спеціальний строк притягнення до дисциплінарної відповідальності з підстав порушення присяги судді, відповідним суб'єктам необхідно застосовувати загальний строк притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів. 
		Європейський суд з прав людини вважає, що такий строк давності обов'язково повинен бути встановлений законодавчо з метою забезпечення принципів юридичної визначеності та остаточності (пункти 137, 139 Рішення від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України». Тобто ЄСПЛ у цьому Рішенні вказав, що відсутність (на час розгляду цієї справи в ЄСПЛ) у законодавстві України положення про строки давності звільнення судді з посади за порушення присяги є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 
		Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» частину другу статті 32 Закону про Вищу раду юстиції викладено в новій редакції, відповідно до якої провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження. Відповідно до пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» наведене положення набрало чинності 27 лютого 2015 року.
		Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
		Офіційне тлумачення цього конституційного положення наведено в Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99. В указаному Рішенні, зокрема, зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
		Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
		У зв'язку з цим з 27 лютого 2015 року строк давності звільнення судді з посади за порушення присяги - однорічний строк з моменту скоєння порушення та шестимісячний строк з моменту відкриття провадження у дисциплінарній справі був прямо встановлений законодавством до 29 березня 2015 року.
		Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» в новій редакції викладено Закон № 2453-VI (набрав чинності 29 березня 2015 року), відповідно до пункту 6 частини першої статті 97 якого до переліку дисциплінарних стягнень включено таке стягнення, як висновок про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади з підстав порушення присяги. При цьому згідно з частиною четвертою статті 96 нової редакції Закону № 2453-VI дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці. 
		Тобто цим правовим нововведенням встановлено, що починаючи з                 29 березня 2015 року строк притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності з підстав порушення присяги становить три роки.
		Разом із тим з огляду на недопустимість зворотної дії закону в часі (стаття 58 Конституції України) наведене нове правове регулювання не може бути застосоване до правовідносин відповідальності, які виникли до набрання ним чинності, тобто до 29 березня 2015 року.
		Викладеного не врахувала Вища рада юстиції при прийнятті оскаржуваного Рішення.
		Доводи відповідача, що Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» встановлені річні строки розгляду звернень комісією (ТСК), що свідчить і про більш тривалий строк притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів з підстав порушення присяги, Суд до уваги не бере, оскільки такий висновок не відповідає законодавству, а ці строки не є тотожними зі строками притягнення судді до відповідальності.
		          Водночас Суд зазначає, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховується характер правопорушення, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність непогашених дисциплінарних стягнень та інші обставини, що стосується вчиненого суддею дисциплінарного правопорушення. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципів пропорційності. 
		При прийнятті оскаржуваного Рішення Вища рада юстиції не врахувала стаж роботи ОСОБА_2 на посаді судді, стан її здоров'я, позитивну характеристику, те, що до дисциплінарної відповідальності вона раніше не притягувалась, тобто як суддя не допускала  свідомого та систематичного порушення законів України під час здійснення правосуддя, та можливість застосування до судді більш м'якого дисциплінарного стягнення, ніж звільнення.
		Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Суд перевірив правомірність оскаржуваного Рішення з урахуванням положень пункту 8 розділу ІІ Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», з якого випливає, що заяви і скарги, подані до набрання чинності цим Законом, а також дисциплінарні провадження щодо суддів, розпочаті до набрання чинності цим Законом, здійснюються відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, що діяла на момент подачі відповідної заяви (скарги), відкриття відповідного дисциплінарного провадження.
		За таких обставин Суд дійшов висновку, що Рішення Вищої ради юстиції є протиправним і підлягає скасуванню. 
		На підставі викладеного, керуючись статтями  2, 7, 8, 9, 159, 160-163, 167, 171-1, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
		 
		п о с т а н о в и л а :
		Адміністративний позов ОСОБА_2 до Вищої ради юстиції про визнання рішення протиправним та його скасування   задовольнити.
		Визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради юстиції від               5   листопада 2015 року № 810/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Чорнобаївського районного суду Черкаської області ОСОБА_2 з посади за порушення присяги». 
		Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому частиною   сьомою статті 1711 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235- 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		          Головуючий                                                            М.І. Смокович 
		Судді                                                                       С.А. Горбатюк
		                                                                                                              М.О. Сорока
		                                                                                                              Т.Г. Стрелець
		                                                                                                              Т.А. Чумаченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...