Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 916/2993/15 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Інший спір про право власності на землю; визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку.
Надіслано для оприлюднення: 10.02.2016. Зареєстровано: 11.02.2016. Забезпечено надання загального доступу: 16.02.2016.
Дата набрання законної сили: 04.02.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		              
		 
		ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		_____________________________________________________________________________________________
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		 
		"04" лютого 2016 р.Справа № 916/2993/15Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
		Головуючого судді: Будішевської Л.О.,
		Суддів: Бєляновського В.В., Мишкіної М.А., 
		 
		при секретарі судового засідання Шитря О.М.,
		за участю представників:
		від прокуратури - Коломійчук І.О. - сл. посвідчення,
		від позивача - не з'явився,
		від відповідача-1 - не з'явився,
		від відповідача-2 - не з'явився,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Громадської організації «Товариство мисливців та рибалок ХХІ століття»
		на рішення Господарського суду Одеської області від 28 вересня 2015 року
		у справі №916/2993/15
		за позовом Виконуючого обов'язки заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації
		до відповідачів: 
		1. Білгород-Дністровської районної державної адміністрації;
		2. Громадської організації «Товариство мисливців та рибалок ХХІ століття»
		про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та витребування земельної ділянки
		 
		встановив:
		 
		          У липні 2015 року виконуючий обов'язки заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора (далі-прокурор) в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації (далі-позивач) звернувся до господарського Одеської області з позовом, з урахуванням уточнень від 12.08.2015р., до Білгород-Дністровської районної державної адміністрації (далі-відповідач- 1) та Громадської організації «Товариство мисливців та рибалок ХХІ століття» (далі-відповідач-2) про:
		- визнання незаконними та скасування розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області від 30.04.2002р. за №240/2002, зі змінами, внесеними розпорядженням райдержадміністрації від 03.09.2002р. №649/2002 «Про надання земельної ділянки Громадській організації «Товариство мисливців та рибалок XXI століття», для відтворювальних цілей і розташування біотехнічних споруд»;
		- визнання недійсним договору на право тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди), укладеного 03.09.2002р. між Громадською організацією «Товариство мисливців та рибалок XXI століття» та Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією щодо земельної ділянки загальною площею 2 га, у тому числі 0,25 га для будівництва будинку мисливця, 1,75 га водно-болотних угідь для розміщення біотехнічних споруд, розташовану на території Білгород-Дністровського району в дельті річки Дністер:
		- витребування у Громадської організації «Товариство мисливців та рибалок XXI століття» земельної ділянки загальною площею 2 га, у тому числі 0,25 га для будівництва будинку мисливця, 1,75 га водно-болотних угідь для розміщення біотехнічних споруд, розташовану на території Білгород-Дністровського району в дельті річки Дністер та повернення її до земель запасу Білгород-Дністровського району Одеської області.
		          Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.09.2015р. (суддя О.А. Демешин) позовні вимоги задоволено повністю: визнано незаконним та скасовано розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області від 30.04.2002 №240/2002, із змінами внесеними розпорядженням райдержадміністрації від 03.09.2002 №649/2002 «Про надання земельної ділянки Громадській організації  «Товариство мисливців та рибалок XXI століття», для відтворювальних цілей і розташування біотехнічних споруд»; визнано недійсним договір тимчасового довгострокового користування землею (в тому числі на умовах оренди), укладений 03.09.2002р. між Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією Одеської області та Громадською організацією «Товариство мисливців та рибалок XXI століття» та посвідчений 03.09.2002р. приватним нотаріусом Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Андреєєвою Т.М. за реєстровим №2864; витребувано у Громадської організації «Товариство мисливців та рибалок XXI століття» на користь Одеської обласної державної адміністрації земельну ділянку, що знаходиться поза межами населеного пункту, загальною площею 2 га у тому числі 0,25га д ля будівництва будинку мисливця, 1,75 га водно-болотних угідь для розміщення біотехнічних споруд, розташовану на території Білгород-Дністровського району в дельті річки Дністер з поверненням її до земель запасу Білгород-Дністровського району Одеської області; стягнуто з Білгород-Дністровської районної державної адміністрації до Державного бюджету України 2740,50 грн. судового збору; стягнуто з Громадської організації «Товариство мисливців та рибалок XXI століття» до Державного бюджету України 1827 грн.
		При прийнятті рішення про задоволення позову суд дійшов висновку щодо протиправності розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації від 30.04.2002 №240/2002 та договору на право тимчасового користування землею, укладеного між відповідачами у справі 03.09.2002р. у зв'язку з відсутністю повноважень у Білгород-Дністровської районної державної адміністрації на розпорядження земельною ділянкою водного фонду, розташованою за межами населеного пункту.
		Як зазначив суд, повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками водного фонду, за межами населеного пункту з огляду на приписи ст.ст.122, 123, 124 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) була наділена саме Одеська обласна державна адміністрація.
		Оскарженим розпорядженням Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області було фактично передбачено зміну цільового призначення, переданої із земель запасу земельної ділянки водного фонду під забудову, що за приписами ч.3 ст.124 Земельного Кодексу України (в редакції, що діяла у 2002р.) мало здійснюватись за проектами відведення в порядку, встановленому ст.123 цього Кодексу.
		Отже, відповідно до норм законодавства, чинного на момент прийняття розпорядження та укладення спірного договору, питання про надання земельної ділянки в оренду мало вирішуватися виключно Одеською обласною державною адміністрацією, а тому Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією були перевищені надані їй законом повноваження при зміні цільового призначення та наданні в оренду земельної ділянки.
		Судом при розгляді справи не взята до уваги заява Білгород-Дністровської районної державної адміністрації про застосування строків позовної давності, оскільки відповідач повинен був надати суду належні та допустимі докази на підтвердження того, що позивач знав або повинен був знати про прийняття спірного розпорядження та про укладення спірного договору оренду. При цьому, в наявних матеріалах відсутні такі докази, а також відсутні докази того, що позивачем (прокурором) пропущено строк позовної давності щодо позовних вимог про визнання недійсним договору оренди.
		Таким чином, суд не знайшов правових підстав для застосування строків позовної давності.
		Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Громадська організація «Товариство мисливців та рибалок ХХІ століття» звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
		Апеляційна скарга мотивована наступним.
		Форма 6-ЗЕМ, згідно класифікатора цільового використання землі (УКЦВК), затвердженого Листом Держкомзему України 24.04.1998р. за №14-1-7/1205 є єдиним належним та допустимим доказом визначення цільового призначення тієї або іншої земельної ділянки.
		Позивач не надав до суду форму 6-ЗЕМ, в якій би зазначалось, що спірна земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення в обґрунтування своїх позовних вимог. Крім того, в матеріалах справи відсутня форма 6-ЗЕМ, відповідно до якої спірна земельна ділянка відноситься до земель забудови.
		Отже, позивачем не було доведено, що спірна земельна ділянка за цільовим призначенням відноситься до земель рекреаційного призначення, а не до земель водного господарства.
		Судом при розгляді справи не було витребувано із Держкомзему в Білгород-Дністровському районі інформацію, яка б свідчила про те що спірна земельна ділянка відноситься до земель забудови, а не до водного господарства, а тому не зрозуміло, на підставі яких документів суд зробив висновок, що спірна земельна ділянка відноситься до земель забудови.
		На момент прийняття скасованих розпоряджень спірна земельна ділянка не перебувала у запасі земель Одеської обласної державної адміністрації, відповідно до Українського класифікатора цільового використання землі. Одеською обласною державною адміністрацією не надано суду документів, які свідчили б про те, що спірна земельна ділянка перебувала у її запасі, що, в свою чергу, перешкоджало б Білгород-Дністровський районній державній адміністрації нею розпоряджатися. Після того, як земельна ділянка була виділена із земель запасу, їй було присвоєно цільове призначення вперше.
		На думку скаржника, не відповідають дійсності висновки суду першої інстанції, що оскарженими розпорядженнями Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області було змінено цільове призначення спірної земельної ділянки, так як до прийняття цих розпоряджень ділянку не було віднесено до жодної категорії, крім земель запасу.
		Також судом неправильно застосовано ст.122-124 Земельного кодексу України, що призвело до ухвалення незаконного рішення.
		На момент прийняття оскаржених розпоряджень розмежування земель державної та комунальної власності не розпочалось, а відповідний процес розпочався лише у 2010 році і досі документально не завершився.
		Враховуючи викладене, Білгород-Дністровська районна державна адміністрація Одеської області, приймаючи розпорядження від 30.04.2002 №240/2002, із змінами внесеними розпорядженням райдержадміністрації від 03.09.2002 №649/2002 «Про надання земельної ділянки Громадській організації  «Товариство мисливців та рибалок XXI століття», для відтворювальних цілей і розташування біотехнічних споруд» діяла в межах своїх повноважень, відповідно до вимог Земельного кодексу України (станом на 01.01.2002р.) та ст.43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (станом на 17.07.2001р.).
		В момент укладення спірного договору оренди від 03.09.2002р. відповідачі також діяли згідно до вимог чинного на той момент законодавства України, а тому відсутні підстави для визнання вказаного договору недійсним.
		Крім того, скаржник вважає, що після прийняття оскаржених розпоряджень Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області від 30.04.2002 №240/2002, із змінами внесеними розпорядженням райдержадміністрації від 03.09.2002 №649/2002 «Про надання земельної ділянки Громадській організації «Товариство мисливців та рибалок XXI століття», для відтворювальних цілей і розташування біотехнічних споруд» їх було направлено до Одеської обласної державної адміністрації, а тому останній було відомо про існування цих розпоряджень ще із початку 2002 року. А тому господарським судом безпідставно та не вмотивовано відмовлено відповідачу-1 в застосуванні строків позовної давності.
		У поясненнях по справі Білгород-Дністровська районна державна адміністрація Одеської області підтримала вимоги апеляційної скарги, вважаючи їх обґрунтованими, та просила суд скаргу задовольнити, а рішення господарського суду скасувати як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
		Прокурор не скористався своїм правом надання відзиву на апеляційну скаргу, але в засіданнях суду апеляційної інстанції заперечував проти її задоволення, вважаючи, що оскаржене рішення суду прийняте у відповідності до норм законодавства, є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.
		Одеська обласна державна адміністрація не скористалася своїм правом надання відзиву на апеляційну скаргу та не забезпечила явку свого представника в судові засідання, хоча про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялася належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення.
		Скаржник в засіданні суду наполягав на задоволенні апеляційної скарги з підстав, викладених в ній.
		04.02.2016р. через канцелярію суду представником Громадської організації «Товариство мисливців та рибалок XXI століття» подана заява про долучення до матеріалів справи додаткових документів. 
		В судове засідання 04.02.2016р. представники відповідачів та Одеської обласної державної адміністрації не з'явились, подали клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.
		Судовою колегією вказані клопотання залишені без задоволення, з огляду на те, що представники відповідачів приймали участь в попередніх судових засіданнях та надавали пояснення, а Одеська обласна державна адміністрація свого представника для участі у справі не направляла ні в суд першої інстанції, ні в суд апеляційної інстанції, хоча про час та місце судових засідань повідомлялась належним чином.
		14.08.2015р. до господарського суду Одеської області була подана заява представника Одеської обласної державної адміністрації про розгляд даної справи за його відсутності.
		          Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін та прокурора, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи і їх повноту, застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
		Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Розпорядженням Білгород-Дністровської районної державної адміністрації №240/2002 від 30.04.2002 «Про надання земельної ділянки в оренду Громадській організації «Товариство мисливців та рибалок » для відтворювальних цілей і розташування біотехнічних споруд» затверджено проект відведення земельної ділянки, яка надається Громадській організації «Товариство мисливців та рибалок» для відтворювальних цілей і розташування біотехнічних споруд та для забудови будинку мисливців, розроблений Білгород-Дністровською районною філією Державного підприємства «Одеського регіонального центру державного земельного кадастру»; надано Громадській організації «Товариство мисливців та рибалок» у довгострокове користування на умовах оренди строком на 49 років земельну ділянку загальною площею 2 га у тому числі 0,25 га для будівництва будинку мисливця, 1,75 га водно-болотних угідь для розміщення біотехнічних споруд, розташовану на території Білгород-Дністровського  району в дельті річки  Дністер для відтворювальних цілей і розташування біотехнічних споруд  та для забудови будинку мисливців; рекомендовано Громадській організації «Товариство мисливців та рибалок» в місячний термін укласти з Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією договір оренди земельної ділянки, нотаріально посвідчений та зареєстрований у районному відділі земельних ресурсів у книзі реєстрації договорів оренди.
		Розпорядженням Білгород-Дністровської районної державної адміністрації від 03.09.2002 №649/2002 внесено зміни до вищевказаного розпорядження від 30.04.2002 №240/2002, а саме у назві та тексті розпорядження слова «Товариство мисливців та рибалок» замінено словами «Товариство мисливців та рибалок ХХІ століття».
		На підставі вказаного розпорядження, 03.09.2002 між Білгород-Дністровської районної державної адміністрації («орендодавець») та Громадською організацією «Товариство мисливців та рибалок ХХІ століття» («орендар») укладено договір на право тимчасового користування землею, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на сорок дев'ять років земельну ділянку, що знаходиться поза межами населеного пункту, загальною площею 2 га для відтворювальних цілей, розміщення біотехнічних споруд, забудови будинку мисливців, із яких: 0,25 га під пісками - для будівництва будинку мисливця та 1,75 га водно-болотних угідь - для розміщення біотехнічних споруд, розташовану на території Білгород-Дністровського району, Одеської області, в дельті річки Дністер згідно з планом (схемою) землекористування, який є невід'ємною частиною договору.
		Вказаний договір зареєстрований у Білгород-Дністровському районному відділу земельних ресурсів, про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис №71 від 05.09.2002.
		Предметом спору у даній справі є визнання незаконним розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області  від 30.04.2002 №240/2002, недійсним договору оренди землі від 03.09.2002 та витребування у Громадської організації «Товариство мисливців та рибалок ХХІ століття» земельної ділянки, що є об'єктом спірного договору, з підстав перевищення повноважень Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією при передачі спірної земельної ділянки в оренду.
		Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, виходив з того, що правові підстави для визнання незаконним розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області  від 30.04.2002 №240/2002 та недійсним договору оренди землі від 03.09.2002 підтверджені належними та допустимими доказами.
		Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду  першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
		Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно з пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
		Згідно ч.ч.1, 3 ст.124 Земельного кодексу України, в редакції станом на момент прийняття спірного розпорядження, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому ст.123 цього Кодексу.
		Відповідно до положень ч.ч.1, 3, 4, 5, 6 ст.123 Земельного кодексу України, в редакції станом на момент прийняття спірного розпорядження,  надання земельних ділянок юридичним особам здійснюється, зокрема, на підставі рішень органів виконавчої влади  та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки в оренду із земель державної, звертається з відповідним клопотанням до районної державної адміністрації або відповідної ради. До клопотання про відведення земельної ділянки додаються передбачені документи/матеріали, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування. Відповідна районна державна адміністрація або відповідна  рада  розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які  їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або відповідної ради, яка розглядає його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки. При наданні земельної ділянки у користування обласними державними адміністраціями районні державні адміністрації або відповідні  ради за місцем розташування земельної ділянки  подають свій висновок відповідно обласні державній адміністрації.
		Статтею 122 Земельного кодексу України, в редакції станом на момент прийняття спірного розпорядження, визначені повноваження органів щодо передачі в оренду тих чи інших земельних ділянок юридичним особам.
		Так, відповідно до ч.3 ст.122 цього Кодексу районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування (чи в оренду відповідно до ст.ст.124, 123 Земельного кодексу України) юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:
		а) сільськогосподарського використання;
		б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті;
		в) будівництва об'єктів, по''язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.
		Частиною 4 ст.122 Земельного кодексу України встановлено, що обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.
		Частиною 7 ст.122 Земельного кодексу України визначено, що Кабінет Міністрів України надає земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у випадках, визначених статтями 149, 151 цього Кодексу
		Частиною 1 ст.124 Земельного кодексу України (в редакції чинній станом на момент прийняття спірного розпорядження) передбачалось, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст.122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. 
		Враховуючи вищезазначені положення статті 122 Земельного кодексу України, суд першої інстанції правомірно визначив, що повноваження на передачу в оренду спірної земельної ділянки мала Одеська обласна державна адміністрація.
		Судом першої інстанції правомірно не прийняті до уваги твердження відповідача-1 про помилкове застосування прокурором ст.122 Земельного кодексу України, якою регламентувались повноваження органів державної виконавчої влади щодо надання земельних ділянок в постійне користування, а не в оренду, оскільки такими ж повноваженнями як при наданні земельних ділянок в постійне користування, відповідно до ч.1 ст.124 Земельного кодексу України, були наділені органи виконавчої влади і при наданні  земельних ділянок в оренду.
		Крім того, згідно ст.19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:
		а) землі сільськогосподарського призначення;
		б) землі житлової та громадської забудови;
		в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;
		г) землі оздоровчого призначення;
		ґ) землі рекреаційного призначення;
		д) землі історико-культурного призначення;
		е) землі лісогосподарського призначення;
		є) землі водного фонду;
		ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
		Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі (ч.2 ст.19 Земельного кодексу України).
		Відповідно до ч.2 ст.20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
		Окрім ст.19 Земельного кодексу України, класифікація земель за цільовим використанням на час виникнення спірних правовідносин була додатково визначена Українським класифікатором цільового використання землі (УКЦВК), затвердженим Держкомземом України 24.04.1998 року за №14-1-7/1205.
		Розмежування компетенції районної державної адміністрації та обласної державної адміністрації на момент прийняття спірного розпорядження відбувалася в залежності від цільового призначення земельної ділянки, яка підлягала передачі в оренду, зміни її цільового призначення та намірів забудови. 
		Як зазначено в спірних розпорядженні райдержадміністрації та договорі оренди землі  метою її використання є тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 49 років земельної ділянки, що знаходиться поза межами населеного пункту, загальною площею 2 га, для відтворювальних цілей, розміщення біотехнічних споруд, забудови будинку мисливця, із яких 0,25 га для будівництва будинку мисливця, 1,75 га водно-болотних угідь для розміщення біотехнічних споруд.
		Отже, для визначення органу, який за законом уповноважений на передачу спірної земельної ділянки в оренду, суд першої інстангції правомірно виходив з того, яке цільове призначення  земельної ділянки, чи буде воно змінюватися, чи пов'язана мета використання земельної ділянки з веденням водного господарства, чи підлягає земельна ділянка забудові.
		Земельна ділянка спірним розпорядженням не надавалась для  сільськогосподарського використання; ведення водного господарства; будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо). Лише у цих випадках Білгород-Дністровська райдержадміністрація мала повноваження надати в оренду земельну ділянку за межами населеного пункту у відповідності до вимог ч.1 ст.124 та ч.3 ст.122 Земельного кодексу України.
		Посилання відповідача-2 у запереченнях на приписи ст.58 Земельного кодексу України, що встановлює категорії земель, що належать до земель водного фонду не можуть бути прийняті  до уваги, оскільки поняття водне господарство та водний фонд не є тотожними, з огляду на те, що Постановою ВР України від 14.01.2000р. «Про Концепцію розвитку водного господарства України» визначено, що водне господарство - галузь, завданням якої є забезпечення потреб населення і народного господарства у водних ресурсах, збереження, охорона та відтворення водного фонду, попередження шкідливої дії вод і ліквідація її наслідків.
		Оскаржуваним розпорядженням райдержадміністрації  фактично передбачено зміну цільового призначення, переданої із земель запасу земельної ділянки водного фонду під забудову, що за приписами ч.3 ст.124 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла у 2002р.) мало здійснюватись за проектами відведення в порядку, встановленому ст.123 цього Кодексу. 
		За таких обставин, судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що згідно  положень чинного на той час законодавства, питання про надання спірної земельної ділянки в оренду мало вирішуватися виключно Одеською обласною державною адміністрацією.
		Таким чином, райдержадміністрацією були перевищені надані їй законом повноваження при зміні цільового призначення та наданні в оренду спірної земельної ділянки. 
		Відповідно до ч.1 ст.155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
		Статтею 21 Земельного кодексу України передбачено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.
		Відповідно до ст.48 ЦК УРСР, який діяв на час укладення спірного договору оренди,  недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. 
		З огляду на вказане підлягає задоволенню вимога прокурора про визнання недійсним договору оренди спірної земельної ділянки. 
		Відповідно, і позовна вимога прокурора про витребування у відповідача-2 спірної земельної ділянки з поверненням її до земель запасу Білгород-Дністровського району Одеської області  також підлягає задоволенню.
		Що стосується заяви Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області про застосування строків позовної давності, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду зазначає наступне.
		Відповідно до положень статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. 
		Положеннями ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України унормовано, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Частинами 4 та 5 ст.267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
		Отже, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права. 
		          У позовній заяві прокурор зазначив, що про існування розпоряджень Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області, а, отже, про факти порушення вимог земельного законодавства Білгород-Дністровській міжрайонній прокуратурі стало відомо з листа Білгород-Дністровської районної державної адміністрації від 08.07.2015 №1718/01-33/1/3391, у зв'язку з чим, на думку прокурора, передбачений ст.ст.71, 72 ЦК УРСР строк позовної давності не пропущений.
		          Відповідач-1 в заяві про застосування строків позовної давності наполягав на тому, що Одеська обласна державна адміністрація, яка є позивачем у даній справі, про існування оскаржених розпоряджень і договору могла дізнатися, здійснюючи контроль за діяльністю Білгород-Дністровської районної державної адміністрації в порядку ст.33 Закону України «Про місцеві державні адміністрації».
		Також, про наявність оскаржених розпоряджень і договору, на думку скаржника, позивач міг довідатися згідно до п.3.3.3 Розділу III Регламенту Білгород-Дністровської районної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням №194/2002 від 15.04.2002 року, яким передбачено надсилання до обласної державної адміністрації в місячний строк прийнятих власних розпоряджень.
		Слід зазначити, що дійсно, ч.1 ст.33 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», обласні державні адміністрації в межах своїх повноважень спрямовують діяльність районних державних адміністрацій та здійснюють контроль за їх діяльністю.
		Однак, згідно ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Таким чином, облдержадміністрації здійснюють контроль за діяльністю районних державних адміністрацій в межах повноважень, у формі та у спосіб, що передбачений законом.
		Частиною 2 ст.33 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що голови районних державних адміністрацій регулярно інформують про свою діяльність голів обласних державних адміністрацій, щорічно та на вимогу звітують перед ними.
		Отже, законодавець з метою здійснення облдержадміністраціями контролю за діяльністю райдержадміністрацій покладає на останніх певний обов'язок щодо інформування своєї діяльності, зокрема щодо виданих розпоряджень.
		Голови обласних державних адміністрацій мають право скасовувати розпорядження голів районних державних адміністрацій, що суперечать Конституції України та законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України, Кабінету Міністрів України, голів обласних державних адміністрацій, а також міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.
		Інші способи здійснення контролю, зокрема, проведення перевірок голови райдержадміністрації головою облдержадміністрації, не належать до повноважень, передбачених законом. Закон серед повноважень облдержадміністрацій не передбачає ні порядку, ні підстав проведення таких перевірок, ні виду, ні форми таких перевірок. Голови облдержадміністрацій здійснюють контроль за законністю розпоряджень голів райдержадміністрацій в тому разі, коли такі розпорядження надані облдержадміністрації в установленому порядку або про їх прийняття стало відомо іншим чином.
		          Доводи відповідача-1, що Одеській обласної державній адміністрації було відомо про існування оскаржених розпоряджень ще у 2002р. не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи, оскільки Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією не надано суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.32-33 ГПК України стосовно того, що спірні розпорядження від 30.04.2002 №240/2002, із змінами внесеними розпорядженням райдержадміністрації від 03.09.2002 №649/2002 були направлені у місячний термін відповідачем-1 на адресу позивача.
		Тобто, доказів на підтвердження дотримання Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією вимог положень ст.33 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» та факту направлення Одеській обласній державній адміністрації копій розпорядження від 30.04.2002 №240/2002 та розпорядження від 03.09.2002 №649/2002 відповідачем-1 суду не надано, як і не надано жодних доказів що позивач знав або повинен був знати про укладення спірного договору оренди.
		Разом з тим, положення ст.261 ЦК України відсилають до дати, коли позивачу стало відомо про порушення його прав (або мало стати відомо), а не про сам факт прийняття акту, що оскаржується, та укладення договору.
		Суд звертає увагу, що слід розрізняти початок перебігу строків позовної давності щодо оскарження розпорядження та договору оренди, так як це два окремих, хоча і пов'язаних, предмета оскарження.
		За таких обставин, суд не вбачає підстав для застосування строків позовної давності при вирішення спору по цій справі, оскільки відповідачем не доведено що Одеській обласній державній адміністрації було або могло бути відомо про прийняття Білгород-Дністровською районною адміністрацією спірного рішення та про укладення між відповідачами спірного договору оренди. 
		При розгляді справи судом апеляційної інстанції скаржником не надано ніяких додаткових пояснень та відповідних доказів, які б спростували висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції, та всупереч вимог ст.33 Господарського процесуального кодексу України не доведені ті обставини, на які скаржник посилався, як на підставу своїх вимог.
		          З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини.
		          На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.
		 
		Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, 
		апеляційний господарський суд 
		          постановив:
		          Рішення господарського суду Одеської області від 23 вересня 2015 року у справі №916/2993/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу Громадської організації «Товариство мисливців та рибалок ХХІ століття» без задоволення.
		          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
		          Повний текст постанови складено та підписано 09.02.2016р.
		 
		Головуючий суддя                                                            Будішевська Л.О.          
		          Судді                                                                                Бєляновський В.В.
		                                                                                          Мишкіна М.А.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...