Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/467/14 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 11.02.2016. Забезпечено надання загального доступу: 11.02.2016.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
		 
		15 грудня 2015 року                                                                                                       м. Київ
		 
		Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
		 
		головуючогоСамсіна І.Л., суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Терлецького О.О., -
		розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом  товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Алюпро» до державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві (далі - ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, 
		 
		в с т а н о в и л а:
		 
		ТОВ «Алюпро» звернулося до суду з позовною заявою про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 2 жовтня 2013 року №№ 0008292206, 0008302206.
		На обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що висновки відповідача про порушення позивачем податкового законодавства в ході здійснення господарських операцій з ТОВ «Март» і ТОВ «Вегаплюс» не відповідають фактичним обставинам справи. Послався на наявність належним чином складених первинних документів, що підтверджують реальність господарських операцій з цими контрагентами у періоді, що перевірявся. За наведених обставин позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та просить їх скасувати.
		Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. На обґрунтування правомірності висновків податкового органу та оскаржуваних податкових повідомлень-рішень послався на матеріали актів перевірок ТОВ «Март» і ТОВ «Вегаплюс», які вказують на укладення цими товариствами угод без мети настання реальних наслідків. Крім того, відповідач послався на наявність вироку стосовно директора ТОВ «Март», яким його визнано винним у скоєнні злочину, а саме ухиленні від сплати податків в особливо великих розмірах та внесенні до офіційних документів завідомо неправдивих даних. За таких обставин відповідач зазначає, що господарські операції позивача із зазначеними контрагентами не мали реального характеру. Вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення правомірними.
		Суди встановили, що ДПІ провела планову виїзну документальну перевірку ТОВ «Алюпро» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року.
		У ході перевірки встановлено порушення позивачем вимог пункту 3.1 статті <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_183/ed_2013_01_01/pravo1/Z0334_0.html?pravo=1>, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_242/ed_2013_01_01/pravo1/Z0334_0.html?pravo=1>, пункту 10.1 статті 10 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (який був чинним на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 334/94-ВР), в результаті чого занижено податок на прибуток за І квартал 2011 року на 2 392 244 грн; підпунктів 14.1.27 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_24406/ed_2015_07_29/pravo1/T102755.html?pravo=1>, 14.1.36 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_172/ed_2015_07_29/pravo1/T102755.html?pravo=1> пункту 14.1 статті 14 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_123/ed_2015_07_29/pravo1/T102755.html?pravo=1>, підпункту  134.1.1 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_21045/ed_2015_07_29/pravo1/T102755.html?pravo=1> пункту 134.1 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_21044/ed_2015_07_29/pravo1/T102755.html?pravo=1> статті 134 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_21043/ed_2015_07_29/pravo1/T102755.html?pravo=1>, пунктів 138.1 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_21082/ed_2015_07_29/pravo1/T102755.html?pravo=1>, 138.2 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_21086/ed_2015_07_29/pravo1/T102755.html?pravo=1> статті 138 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_21081/ed_2015_07_29/pravo1/T102755.html?pravo=1>, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_21159/ed_2015_07_29/pravo1/T102755.html?pravo=1> статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК), в результаті чого позивач занизив податок на прибуток за ІІ квартал 2011 року на 1 714 420 грн 54 коп.; підпункту 14.1.181 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_424/ed_2015_07_29/pravo1/T102755.html?pravo=1> пункту 14.1 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_8538/ed_2015_07_29/pravo1/T102755.html?pravo=1> статті 14 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_123/ed_2015_07_29/pravo1/T102755.html?pravo=1>, пунктів 198.1 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_4031/ed_2015_07_29/pravo1/T102755.html?pravo=1>, 198.3 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_4044/ed_2015_07_29/pravo1/T102755.html?pravo=1>, 198.6 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_4052/ed_2015_07_29/pravo1/T102755.html?pravo=1> статті 198 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_4030/ed_2015_07_29/pravo1/T102755.html?pravo=1>, пункту 200.1 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_4068/ed_2015_07_29/pravo1/T102755.html?pravo=1> статті 200 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_4067/ed_2015_07_29/pravo1/T102755.html?pravo=1>, пункту 201.10 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_4146/ed_2015_07_29/pravo1/T102755.html?pravo=1> статті 201 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_4122/ed_2015_07_29/pravo1/T102755.html?pravo=1> ПК, у результаті чого позивач занизив суму податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 3 404 595 грн 95 коп.
		У зв'язку із виявленими порушеннями на підставі акта перевірки від 17 вересня 2013 року № 496/22-6/36251163 (далі - Акт) ДПІ винесла податкові повідомлення-рішення від 2 жовтня 2013 року: № 0008292206, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 4 106 666 грн, у тому числі за основним платежем - 4 106 665 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1 грн; № 0008302206, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 3 404 597 грн, у тому числі за основним платежем - 3 404 596 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1 грн.
		У періоді, що перевірявся, позивач здійснював  господарські відносини з ТОВ «Вегаплюс», на підтвердження реальності яких надано: рахунок-фактуру, видаткову накладну, податкову накладну, банківську виписку, платіжне доручення.
		Між позивачем і ТОВ «Март» також укладено договір від 22 жовтня 2010 року № 22/10, предметом якого є купівля-продаж алюмінієвих прутів. На підтвердження виконання умов зазначеного договору позивач надав: рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення.
		Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 21 березня 2014 року у задоволенні адміністративного позову ТОВ «Алюпро» відмовив.
		Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 26 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою  Вищого адміністративного суду України від 29 липня 2015 року, апеляційну скаргу ТОВ «Алюпро» задовольнив: рішення суду першої інстанції скасував; адміністративний позов задовольнив - визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення.
		Не погоджуючись із рішенням касаційного суду, ДПІ звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 29 липня 2015 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
		На обґрунтування заяви ДПІ надала копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 17 квітня 2014 року та 15 червня 2015 року, які, на її думку, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (який був чинним на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 168/97-ВР).
		Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для задоволення заяви.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 
		Усуваючи розбіжності у правозастосуванні судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
		Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
		Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
		Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом  такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних  інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
		Аналогічні за змістом положення містяться й у ПК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_01_17/pravo1/T102755.html?pravo=1>.
		Так, вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_824/ed_2015_09_17/pravo1/T102755.html?pravo=1>. Згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
		Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_09_03/pravo1/T990996.html?pravo=1> (далі - Закон № 996-XIV).
		Відповідно до статті 1 цього Закону <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_6/ed_2015_09_03/pravo1/T990996.html?pravo=1> первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
		Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
		Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_6/ed_2015_09_03/pravo1/T990996.html?pravo=1> господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
		Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
		Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
		За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_82/ed_2015_09_03/pravo1/T990996.html?pravo=1> підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
		Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
		Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_09_17/pravo1/T102755.html?pravo=1>.
		Так, згідно з пунктом 138.2 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_21086/ed_2015_09_17/pravo1/T102755.html?pravo=1> статті 138 ПК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_21081/ed_2015_09_17/pravo1/T102755.html?pravo=1> витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_799/ed_2015_09_17/pravo1/T102755.html?pravo=1>.
		При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_21159/ed_2015_09_17/pravo1/T102755.html?pravo=1> статті 139 ПК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_21158/ed_2015_09_17/pravo1/T102755.html?pravo=1> не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
		За змістом пункту 198.1 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_4031/ed_2015_01_17/pravo1/T102755.html?pravo=1> статті 198 ПК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_4030/ed_2015_01_17/pravo1/T102755.html?pravo=1> право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
		Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті ПК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_4044/ed_2015_01_17/pravo1/T102755.html?pravo=1> податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_23991/ed_2015_01_17/pravo1/T102755.html?pravo=1>, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3796/ed_2015_01_17/pravo1/T102755.html?pravo=1> статті 193 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3795/ed_2015_01_17/pravo1/T102755.html?pravo=1> ПК, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
		За правилами пункту 198.6 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_4052/ed_2015_01_17/pravo1/T102755.html?pravo=1> статті 198 ПК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_4030/ed_2015_01_17/pravo1/T102755.html?pravo=1> не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_4122/ed_2015_01_17/pravo1/T102755.html?pravo=1>) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_4156/ed_2015_01_17/pravo1/T102755.html?pravo=1> статті 201 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_4122/ed_2015_01_17/pravo1/T102755.html?pravo=1> цього Кодексу <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_4122/ed_2015_01_17/pravo1/T102755.html?pravo=1>.
		Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
		Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.
		Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання зобов'язаний заперечувати проти доводів суб'єкта владних повноважень.
		У справі, що розглядається, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, обґрунтовано взяв до уваги такі обставини.
		Позивач документально не підтвердив право на включення до валових витрат та податкового кредиту сум ПДВ по операціях з ТОВ «Вегаплюс» і ТОВ «Март».
		Первинні документи щодо переробки давальницької сировини та виробів з алюмінію, надані на підтвердження товарності операцій ТОВ «Алюпро» з ТОВ «Вегаплюс» і ТОВ «Март», не є беззаперечним доказом постачання товару на адресу позивача цими контрагентами.
		Згідно з матеріалами актів перевірок зазначених контрагентів податкові органи встановили, що господарські операції ТОВ «Вегаплюс» і ТОВ «Март» з контрагентами-постачальниками і покупцями не підтверджуються з урахуванням реального часу здійснення операцій, відсутності майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.
		Суд першої інстанції також врахував, що згідно з вироком Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська  у справі № 403/21/12 від 21 лютого 2012 року ОСОБА_1. - директор ТОВ «Март» - у період з 1 квітня 2010 року по 20 лютого 2011 року умисно ухилявся від сплати податків в особливо великих розмірах шляхом умисного складання офіційних документів з внесенням до них завідомо неправдивих відомостей з використанням податкових накладних, складених підставними особами, фактично здійснюючи безтоварні операції.
		Крім цього, в матеріалах справи наявна копія вироку Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 27 грудня 2012 року у справі № 403/13713/12, яким директора ТОВ «Март» ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною третьою статті 212 та частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України.
		Згідно з цим вироком ОСОБА_1. у лютому-березні 2010 року здійснював документальне оформлення безтоварних договорів поставок металоконструкцій, усвідомлюючи, що продукція не потраплятиме до ТОВ «Март», з метою штучного формування податкового кредиту. 
		Натомість суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, належним чином не обґрунтував та не зазначив, які саме первинні бухгалтерські документи підтверджували здійснення господарських операцій між позивачем і його контрагентами та чи спричинили вони реальні зміни в майновому стані ТОВ «Алюпро».
		Таким чином, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного  Суду  України  вважає,  що  висновок  суду  першої  інстанції  у справі, що розглядається, про безтоварний характер  господарських  операцій  ТОВ «Алюпро» зі спірними контрагентами ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
		Згідно з підпунктом «б» пункту 2 частини другої статті 243 КАС Верховний Суд України скасовує судове рішення (судові рішення) та залишає в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції.
		Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
		 
		п о с т а н о в и л а:
		 
		Заяву державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві задовольнити.
		Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 29 липня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2014 року скасувати, постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2014 року залишити в силі. 
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		 
		ГоловуючийІ.Л. СамсінСудді:О.Ф. Волков О.А. КороткихМ.І. Гриців О.В. КривендаВ.В. КривенкоВ.Л. МаринченкоО.О. Терлецький

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...