Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 806/2256/15 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації податкової політики та за зверненнями податкових органів із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо:; адміністрування окремих податків, зборів, платежів у тому числі:; податку на додану вартість (крім бюджетного відшкодування з податку на додану вартість).
Надіслано для оприлюднення: 10.02.2016. Зареєстровано: 11.02.2016. Забезпечено надання загального доступу: 12.02.2016.
Дата набрання законної сили: 16.02.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  
		ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
		 
		У Х В А Л А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		04 лютого 2016 року                                                   м. Київ                              К/800/44985/15 
		 
		 
		Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
		 
		Головуючого: Маринчак Н.Є., 
		Суддів: Бившевої Л.І., Бухтіярової І.О., Веденяпіна О.А., Вербицької О.В., Кошіля В.В. Ланченко Л.В., Лосєва А.М., Нечитайла О.М., Олендера І.Я., Островича С.Е., Пилипчук Н.Г., Приходько І.В., Рибченка А.О., Степашка О.І., Цвіркуна Ю.І., Юрченко В.П.,
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області (далі - Житомирська ОДПІ)
		на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 13 липня 2015 року 
		та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2015 року
		у справі № 806/2256/15
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю спільного українсько-німецького підприємства «Атем-Франк» (далі - ТОВ «Атем-Франк»)
		до Житомирської ОДПІ
		та Головного управління Державної казначейської служби в Житомирській області (далі - Управління)
		про визнання протиправною бездіяльність та стягнення бюджетного відшкодування, -
		 
		встановив:
		 
		У червні 2015 року ТОВ «Атем-Франк» звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило: визнати протиправною бездіяльність Житомирської ОДПІ, що полягає у ненаданні Управлінню висновку із зазначенням сум ПДВ у розмірі 480 000 грн. та 1 500 000 грн., які підлягають відшкодуванню позивачеві з бюджету за лютий, березень 2015 року, відповідно; стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ «Атем-Франк» вказану бюджетну заборгованість.
		У ході вирішення спору позивач зменшив позовні вимоги та просив суд стягнути з Державного бюджету України бюджетне відшкодування з ПДВ за березень 2015 року в розмірі 1 500 000 грн. у зв'язку з одержанням з бюджету частини оспорюваної суми.
		Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 13.07.2015р., залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2015р., позов задоволено.
		Судові рішення зі спору мотивовані тим, що право платника на одержання оспорюваної суми ПДВ з бюджету підтверджено документально, а тому відмова Житомирської ОДПІ надати висновок про необхідність відшкодування цієї суми з бюджету на користь позивача є протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, що призвела до виникнення перед платником бюджетної заборгованості.
		У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Житомирська ОДПІ, посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам спору, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та відмовити у задоволенні даного позову. Мотивуючи касаційні вимоги, скаржник посилається на Порядок взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2011р. № 39, та Порядок формування та надсилання узагальненої інформації про обсяги сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, визначені у висновках, затверджений наказом Державної податкової адміністрації України, Державного казначейства України від 03.02.2011р. № 68/23, в силу яких податковий орган не вправі складати висновки про суми бюджетного відшкодування без погодження з Державною фіскальною службою України. Також відповідач зазначає, що вимоги про визнання протиправною бездіяльності податкового органу у вигляді неподання висновку територіальному органові державного казначейства  не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
		У судове засідання представники сторін, яких було належним чином повідомлено про дату, час і місце судового розгляду справи, не з'явилися; у зв'язку з цим справу розглянуто у письмовому провадженні відповідно до пункту 2 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням з такого.
		Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що у податковій декларації з ПДВ, поданій ТОВ «Атем-Франк» до контролюючого органу за березень 2015 року,  позивачем було задекларовано суму ПДВ, яка підлягає відшкодуванню на рахунок платника у банку, в розмірі 1 500 000 грн.
		Правильність обчислення та об'єктивна наявність у платника права на одержання зазначених сум бюджетного відшкодування ПДВ підтверджена актом від 20.05.2015р. № 3139/06-25-15-01/30853412 «Про результати документальної позапланової перевірки правомірності нарахування ТОВ «Атем-Франк» від'ємного значення різниці між сумою податкового кредиту за лютий, березень 2015 року та бюджетного відшкодування ПДВ, заявленого на рахунок платика у банку за лютий, березень 2015 року».
		Втім на час вирішення даного спору вказану суму не було повернуто платникові.
		На підставі цього суди зробили висновок про об'єктивну наявність у платника права на одержання оспорюваної суми ПДВ з бюджету та погодилися з обраним позиваечм способом захисту порушеного права, стягнувши безпосередньо з бюджету відповідні кошти.
		Водночас наведений висновок судів не відповідає юридичному висновку Верховного Суду України, викладеному, зокрема, у його постанові від 16.09.2015р. у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Донагроімпекс» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Донецькій області, Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області, Управління Державної казначейської служби у м. Донецьку Донецької області про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість. Так, у цій постанові Верховний Суд України зауважив, що «рішення судів про задоволення позовних вимог про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ є помилковим з огляду на те, що така вимога позивача не є правильним способом захисту прав платника ПДВ. В цьому випадку правильним способом захисту позивача є вимога про зобов'язання відповідача до виконання покладених на нього Законом і підзаконними актами обов'язків щодо надання органу казначейства висновку щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету».
		Відповідно до частини першої статті 2442  КАС висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
		Однак у справі, що переглядається, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне у порядку абзацу другого частини першої цієї ж статті КАС відступити від викладеної правової позиції Верховного Суду України з наступних мотивів.
		За правилами пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК)  сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. 
		В силу вимог пункту 200.4 цієї ж статті ПК при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації (підпункт «б»).
		Згідно з пунктами 200.12, 200.13 статті 200 ПК контролюючий орган зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету. 
		На підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу.
		Пунктом 200.23 статті 200 ПК передбачено, що суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.
		Таким чином, після закінчення установлених чинним законодавством строків для адміністративної процедури перевірки наявності у платника права на бюджетне відшкодування у результаті невчинення компетентними органами належних дій невідшкодовані суми перетворюються на бюджетну заборгованість.
		Наведений юридичний факт, у свою чергу, зумовлює виникнення фінансових правовідносин між боржником в особі держави та кредитором - платником податків, права якого порушені саме внаслідок несплати йому відповідної суми.
		Слід також зазначити, що з моменту виникнення у платника бюджетної заборгованості настає й протиправна бездіяльність податкового органу як суб'єкта владних повноважень, що утворює матеріально-правовий аспект порушеного права платника і наслідки якої підлягають усуненню  в судовому порядку.
		Частиною другою статті 162 КАС передбачено, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
		Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення. У такому разі не відбувається перебирання непритаманних суду повноважень державного органу (за відсутності обставин для застосування дискреції), а здійснюється виконання судом власної компетенції з відновлення порушеного права. 
		Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. № 845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, згідно з яким стягувач, на користь якого прийняті судові рішення про бюджетне відшкодування податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на заборгованість державного бюджету з відшкодування такого податку, подає документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцем реєстрації стягувача в органі державної податкової служби (пункт 23).
		Таким чином, наведеним підзаконним нормативно-правовим актом безпосередньо передбачено можливість ухвалення на користь особи судового рішення про стягнення суми бюджетного відшкодування з ПДВ і встановлено особливості процедури такого стягнення; у рамках цієї процедури особа зобов'язана подати до казначейства документи, наведені у пункті 6 зазначеного Порядку, якими є, зокрема, відповідна заява, судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності).
		Відсутність у Порядку взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2011р. № 39, (на який послався Верховний Суд України на обґрунтування своєї позиції) прописаного механізму бюджетного відшкодування ПДВ у спосіб судового стягнення не є достатнім підґрунтям для висновку про відсутність даного способу захисту у національній правовій системі взагалі. До того ж, цей Порядок визначає механізм взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість та не регулює питання погашення простроченої заборгованості з відшкодування ПДВ. 
		Частиною першою статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		В силу частини четвертої статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Таким чином, особа, законний інтерес або право якої порушено,  може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом.
		Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.  У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. 
		Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те,  що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
		Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить  від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі,  так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
		Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
		Розкриваючи критерій ефективності способу захисту порушеного права платника, Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015р. у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів зазначив, що «спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення».
		Водночас у постанові від 16.09.2015р. (у згаданій справі за позовом приватного акціонерного товариства «Донагроімпекс») Верховним Судом України зроблено висновок, що стягнення бюджетного відшкодування не є належним способом захисту порушеного права, яким у розглядуваній категорії спорів має бути вимога про зобов'язання податковий орган надати висновок про суму бюджетного відшкодування.
		Втім у спірних правовідносинах вирішення питання про надання висновку не забезпечує погашення заборгованості держави перед боржником, а тому сприяє лише частковому відновленню порушеного права. Неприпустимою є відмова особі в задоволенні позовних вимог лише на тій підставі, що така особа прагне відновити порушене право у повному обсязі. До того ж, наявність рішення про зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати висновок про суму податку, яка підлягає поверненню платникові з бюджету, та примусове виконання такого рішення не виключає виникнення подальшого спору щодо цієї ж суму бюджетного відшкодування у разі неперерахування коштів на рахунок платника на підставі виданого висновку.
		З урахуванням викладеного задоволення лише позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності Житомирської ОДПІ щодо ненадання Управлінню висновку із зазначенням суми ПДВ у розмірі 1 500 000 грн., яка підлягає відшкодуванню позивачеві з бюджету за березень 2015 року, не можна визнати достатнім та ефективним способом захисту порушеного права ТОВ «Атем-Франк».
		З огляду на гарантоване статтею 55 Конституції України право особи захищати свої права будь-яким, незабороненим законодавством способом, з урахуванням наявності у чинному законодавстві механізму стягнення надміру сплачених коштів з державного бюджету на підставі судового рішення та вимог статті 13 Конвенції щодо ефективності правового захисту суди правомірно задовольнили розглядувані позовні вимоги у повному обсязі, визнавши протиправною бездіяльність податкового органу та безпосередньо стягнувши з Державного бюджету України бюджетну заборгованість на користь платника.
		Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне також зауважити, що факт погашення оспорюваної суми бюджетної заборгованості на стадії перегляду справи в апеляційному порядку не впливає на обов'язок апеляційного суду надати правову оцінку рішенню суду першої інстанції та не може розцінюватися як підстава для зміни або скасування такого рішення відповідно до статей 201, 202 КАС. Чинним адміністративним процесуальним законодавством не передбачено скасування судового рішення з причин його виконання скаржником, у тому числі й до набрання законної сили цим судом актом.
		Врахування факту погашення бюджетної заборгованості з ПДВ перед платником відбувається у процедурі виконання судового рішення відповідно до вимог пункту 23 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. № 845. За змістом цієї норми після надходження визначених документів від стягувача орган Казначейства надсилає до органу державної податкової служби запит щодо визначення розміру залишку невідшкодованих з державного бюджету сум податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на заборгованість бюджету з відшкодування такого податку. У разі коли на дату надходження виконавчого документа або у процесі його виконання розмір такого залишку зменшився, орган державної податкової служби узгоджує протягом п'яти робочих днів зазначений розмір із стягувачем, про що повідомляє органу Казначейства за встановленою формою. Після закінчення строку узгодження розміру зазначеного залишку орган Казначейства передає виконавчий документ та інші документи, необхідні для його виконання, до Казначейства. Казначейство здійснює в порядку черговості надходження виконавчих документів безспірне списання коштів державного бюджету в розмірі, встановленому судом або узгодженому органом державної податкової служби із стягувачем, та перераховує такі кошти на рахунок стягувача, зазначений у виконавчому документі або його заяві про виконання рішення про стягнення коштів.
		Отже, наведений Порядок забезпечує перерахування платникові у процедурі примусового виконання судового рішення лише залишку невідшкодованої суми ПДВ з урахуванням дійсного стану розрахунків платника з бюджетом.
		За таких обставин підстави для скасування оскаржуваних судових рішень і задоволення касаційних вимог Житомирської ОДПІ відсутні.
		З відповідача підлягає стягненню судовий збір у сумі 5846,40 грн., сплату якого було відстрочено ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.10.2015р.
		 
		З урахуванням викладеного, керуючись статтями 94, 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -
		 
		ухвалив:
		 
		Касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області - залишити без задоволення.     
		Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 13 липня                  2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2015 року - залишити без змін.
		Стягнути з Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області судовий збір в сумі 5846,40 (п'ять тисяч вісімсот сорок шість грн. 40 коп.) до спеціального фонду Державного бюджету України (отримувач УДКCУ у Печерському районі, рахунок отримувача 31210255700007, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38004897, код банку отримувача 820019, банк отримувача ГУ ДКСУ у                    м. Києві, код класифікації доходу бюджету 22030005 "Судовий збір (Вищий адміністративний суд України, 075).
		Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.     
		 
		 
		Головуючий:Н.Є. Маринчак Судді:            Л.І. Бившева   І.О. Бухтіярова   О.А. Веденяпін   О.В. Вербицька   В.В. Кошіль   Л.В. Ланченко   А.М. Лосєв   О.М. Нечитайло   І.Я. Олендер   С.Е. Острович   Н.Г. Пилипчук   І.В. Приходько   А.О. Рибченко   О.І. Степашко   Ю.І. Цвіркун   В.П. Юрченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...