Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 6-2830цс15 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.02.2016. Забезпечено надання загального доступу: 18.02.2016.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ 
		10 лютого 2016 року                                                                                                                                            м. Київ
		 
		Судова палата у цивільних справах
		Верховного Суду України в складі:
		 
		головуючого Лященко Н.П.,  суддів:Гуменюка В.І.,Романюка Я.М.,Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л.,Яреми А.Г.,    розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_8, третя особа - ОСОБА_9, про виселення, за заявою ОСОБА_8 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року, 
		в с т а н о в и л а: 
		У січні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з указаним позовом, у якому просило виселити ОСОБА_10 та ОСОБА_9 з квартири 4 у будинку 18 на вулиці Берегівській у місті Мукачевому, посилаючись на те, що рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 червня 2010 року, яке набрало законної сили, звернуто стягнення на  <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2127/ed_2014_10_30/pravo1/T041618.html?pravo=1>предмет іпотеки - зазначену квартиру, проте на вимогу банку вказані особи у встановлений законом строк житлове приміщення в добровільному порядку не звільнили.
		Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 26 вересня 2014 року, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково: виселено ОСОБА_10 з квартири АДРЕСА_1. У задоволенні решти позовних ви <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2124/ed_2014_10_30/pravo1/T041618.html?pravo=1>мог відмовлено. 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_10 відхилено, судові рішення у справі залишено без змін.
		У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_10 порушує питання про скасування ухвалених у справі рішень та прийняття нового рішення про відмову в позові з передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР), та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
		На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_10 посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2015 року та постанову Верховного Суду України від 24 червня 2015 року.
		Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
		За положеннями пунктів 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
		За змістом статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
		У справі, яка переглядається, суди встановили, що згідно з рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 червня 2010 року, яке набрало законної сили, за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 16 березня 2006 року в розмірі 43 904 грн 16 коп. звернуто стягнення на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки.
		Ухвалюючи рішення про виселення ОСОБА_10, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки набрало законної сили, відповідачка добровільно його не виконує, а тому підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення.
		Разом з тим у наданому для прикладу неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права рішенні, зокрема в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2015 року, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, надається інше постійне житло, без чого таке виселення є незаконним.
		Аналогічні висновки зробив Верховний Суд України в постанові від 24 червня 2015 року.
		Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.
		Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
		За змістом частини першої статті 575 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.
		Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.  
		Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено   договором або законом.
		Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачене Законом України «Про іпотеку».
		Згідно із частиною третьою статті 33 цього Закону звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
		Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку».
		Так, згідно із частинами першою, другою статті 39 цього Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
		Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. 
		Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.
		Частина третя статті 109 цього Кодексу регулює порядок виселення громадян.
		За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
		Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
		Отже, частина друга статті 109 цього Кодексу встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання їм іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.
		Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку», підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.
		Отже, за змістом цих норм  особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. 
		Установивши у справі, яка переглядається, що в іпотеку передано квартиру, придбану не за рахунок отриманих кредитних коштів, суди дійшли помилкового висновку про наявність передбачених законом підстав для виселення ОСОБА_10 із зазначеної квартири без надання їй іншого постійного житла.
		Отже, у справі, яка переглядається, суди неправильно застосували частину другу статті 109 ЖК УРСР у поєднанні з нормами статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку». 
		Оскільки неправильне застосування судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, то відповідно до частин першої, другої статті 3604 ЦПК України судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
		Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603 , частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 
		п о с т а н о в и л а : 
		Заяву ОСОБА_10 задовольнити.
		Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 26 вересня 2014 року та рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 травня 2014 року скасувати.
		У задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_8, третя особа - ОСОБА_9, про виселення без надання іншого жилого приміщення - відмовити.
		Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
		 
		 
		 
		 
		Головуючий   Н.П. Лященко Судді:                                  В.І. Гуменюк   Ю.Л. Сенін                                           Л.І. Охрімчук   В.М. Сімоненко                                           Я.М. Романюк А.Г. Ярема

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...